День пам’яті преподобного Фоми
10 (23) грудня православна церква відзначає День пам’яті преподобного Фоми.

Святий Фома Дефуркін народився в Віфінії (місто/регіон у Візантії). З юності він віддався чернечому життю, прийшов до монастиря, і коли був заснований монастир на річці Сагарис засновником на ім’я Галоликт, братія обрала святого Фому ігуменом цього нового монастиря.


Опісля ігуменства він відійшов у пустелю, присвятився самітництву, проходив духовні подвиги, зіштовхувався з чинним протидією диявола. Господь прославив його даром зцілення та прозорливості.

Чому День пам’яті преподобного Фоми важливий
Фома Дефуркін — приклад чернечого подвигу: він спочатку керував монастирем, а згодом у самотності шліфував свій духовний шлях.
Він показує, що духовне служіння не тільки у великій кількості справ, але також у тиші, самопожертві і внутрішній боротьбі.
Його дари (зцілення, прозорливість) служили не для слави, а як знак Божої благодаті через його покору і подвиг.
У наш час пам’ять святого надихає до чернечої або просто глибшої духовної відповідальності, нагадує про важливість молитви і усамітнення.
Як можна вшанувати памʼять преподобного Фоми
Відвідати храм або молитовне зібрання 10 грудня, звершити акафіст чи молитву до святого Фоми (якщо є в парафії).
Присвятити час самітній молитві або роздумам: у тиші, зменшивши зовнішній шум, подібно до святих.
Зробити благодійну справу, пам’ятаючи про духовну працю святого — можливо в межах монастиря чи церковної спільноти.
Вчитись у його прикладі: усвідомити, що покликання може бути не тільки активною працею, але й внутрішнім перебуванням з Богом.
Пам’ять Святого Фоми Дефуркіна, ігумена 10 грудня — нагода, щоб пригадати, що служіння Богові має багато облич, і саме в тиші та відреченні часто народжується щось велике.

#історія #особистості
🎼 Левко Ревуцький: Титан української музики, що поєднав класику і фольклор.
Сьогодні, 7 грудня, ми вшановуємо день народження Левка Миколайовича Ревуцького (1888–1977) — одного з найвидатніших українських композиторів, педагогів та музичних діячів XX століття. Його творчість стала золотим мостом, що з'єднав традиції українського музичного фольклору з високими стандартами європейської класичної симфонічної музики. 🇺🇦

Формування Генія

Левко Ревуцький походив зі старовинного роду й отримав блискучу освіту. Він одночасно навчався у Київському університеті (на історико-філологічному факультеті) та у Київській консерваторії. Його вчителем композиції був сам Рейнгольд Глієр, який пізніше став його колегою. Таке поєднання глибокої гуманітарної ерудиції та професійного музичного досвіду сформувало його унікальний композиторський стиль.

Музична Спадщина

Головною рисою творчості Ревуцького є глибоке впровадження української народної пісенності у симфонічні та камерні жанри. Він не просто використовував народні мелодії, а переплавляв їх, збагачуючи складними гармоніями та поліфонічною технікою.

Ключові твори:
Симфонія № 2 мі-мажор (1927, друга редакція 1940): Цей твір вважається вершиною його симфонізму та одним із найвидатніших досягнень української музики XX століття. У ній майстерно об'єднані народні мотиви та складна європейська форма.
Хорові обробки народних пісень: Його обробки, зокрема пісень-дум, відрізняються філігранною технікою, глибоким розумінням фольклору та драматизмом.
Фортепіанні твори: Вони також демонструють його віртуозність і ліризм.

Педагогічний Внесок
Ревуцький був не лише композитором, але й визначним педагогом. Він виховав цілу плеяду українських митців, серед яких були такі видатні постаті, як Дмитро Майборода та Григорій Майборода. Його діяльність у Київській консерваторії (де він був професором) мала вирішальний вплив на становлення української композиторської школи.

Левко Ревуцький залишив по собі спадщину, яка є еталоном національної ідентичності та академічної майстерності. Його музика — це справжній голос української душі. ✨

#поезія
Грудень...
Зимний хлопчик. Розбишака .
Фаворит примхливої Зими .
Молодий. Відвертий. Забіяка.
Любить сніг, ялинки, ковзани.
Мешкає в палаці льодяному,
як отой казковий милий Кай.
Виріс. Спуску не дає нікому .
Як побачиш віч-на-віч --- тікай!
Він красунчик. Гарний. Білолиций.
Жовті очі кольору "бурштин".
Погляд зверхній. Трохи войовничий.
Справжній попелястенький блондин.
Має цілу свиту із сніжинок,
бавиться із ними тет-а-тет.
А під Новий рік, довкруж ялинок,
має свято --дивиться балет.
Ті сніжинки крутяться для нього,
загортають в мантію міста...
Грудень мліє... Має ще старого
трьохколІрного лінивого кота.
Вдвох сидять і дивляться на шоу.
Сніг пускають. П'ють собі какао.
До вечері ліплять маршмелоу,
хихотять і мружаться лукаво...
А Зима гаптує білим светри,
на шкарпетки вовну все пряде.
Береже його. Вкриває фетром
всі дороги. І до себе жде.
Грудень...

Людмила Галінська

#Постаті

ЗІНАЇДА ТУЛУБ

28 листопада 1890 р. у Києві у родині відомого юриста народилася на світ Зінаїда Тулуб. Її прадіди запорозькі полковники, дід Олександр Тулуб - кирило-мефодієвець, приятель Т. Шевченка. Діди-прадіди були україномовними, а батько - російський поет, бабця по матері - француженка. Зінаїда закінчила Київську жіночу гімназію, потім - Вищі жіночі курси історико-філологічного факультету.

У 1919-1921 рр. молода жінка очолила лекторську секцію в частинах Червоної Армії. Та проза життя диктувала своє: щоб прогодувати маму та брата, Зінаїда Тулуб зайнялася перекладами. Вона відійшла від політики, заглибилася в роботу, писала сценарії для кінофабрики: «Гайдамаки», «Сагайдачний».

Пробу пера українською вона віднесла Тичині: переклад оповідання сподобався і Павло Григорович запропонував літературну роботу. 1934 року Зінаїда Тулуб видала роман «Людолови» першу епопею вітчизняної історичної прози.

Зінаїді Павлівні було 46 років, вона вела життя самітника-вченого. 1937-го зважилась на одруження, а роман «Людолови» послано на Всесвітню виставку до Парижа. Навіть мала бути нагорода.

Та 4 липня 1937 року Зінаїду Тулуб арештовано, архів родини, найкращий у Києві альбом автографів великих людей, було знищено.

(Закінчення 5 грудня)

З відривного календаря "Український народний календар" за 28 листопада.
-------------

#Постаті

ЗІНАЇДА ТУЛУБ

(Закінчення. Початок 28 листопада)

5 вересня 1937 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила українську письменницю Зінаїду Тулуб до 10 років ув'язнення.

«З порога смерті благаю вас: дайте хоч ковток свободи!» - зойк болю та розпачу прорвався крізь колючі дроти на волю в словах Зінаїди Тулуб до найвищої посадової особи держави. Як «активний контрреволюціонер» письменниця відбула каторгу на Колимі, перенесла за цей час дві онкооперації. Потім були 9 років заслання до Казахстану. Там Зінаїда Павлівна працювала бібліотекарем і збирала матеріал про Тараса Шевченка. Доля звела її із 107-річним акином Ісхаковим, який хлопчиком чув Тараса. Ці матеріали дали змогу письменниці написати роман «В степу безкраїм за Уралом».

«Не дайте мені загинути на чужині», - просила вона, звертаючись до високих інстанцій. Тільки у вересні 1956 року завдяки Максиму Рильському Зінаїду Тулуб реабілітували. Знесилена і хвора повернулася вона в Київ. Радість і гордість відчула страдниця, коли видала роман про Т. Шевченка.

Працювала над книгою «Моє життя», завершити яку не судилося.

26 вересня 1964 р. не стало ще однієї шляхетної особистості з романтичною зовнішністю, витонченими манерами та досконалим знанням семи мов.

За публікацією Ганни Черкаської

З відривного календаря "Український народний календар" за 5 грудня.
--------

#Постаті

ЗІНАЇДА ТУЛУБ

28 листопада 1890 р. у Києві у родині відомого юриста народилася на світ Зінаїда Тулуб. Її прадіди запорозькі полковники, дід Олександр Тулуб - кирило-мефодієвець, приятель Т. Шевченка. Діди-прадіди були україномовними, а батько - російський поет, бабця по матері - француженка. Зінаїда закінчила Київську жіночу гімназію, потім - Вищі жіночі курси історико-філологічного факультету.

У 1919-1921 рр. молода жінка очолила лекторську секцію в частинах Червоної Армії. Та проза життя диктувала своє: щоб прогодувати маму та брата, Зінаїда Тулуб зайнялася перекладами. Вона відійшла від політики, заглибилася в роботу, писала сценарії для кінофабрики: «Гайдамаки», «Сагайдачний».

Пробу пера українською вона віднесла Тичині: переклад оповідання сподобався і Павло Григорович запропонував літературну роботу. 1934 року Зінаїда Тулуб видала роман «Людолови» першу епопею вітчизняної історичної прози.

Зінаїді Павлівні було 46 років, вона вела життя самітника-вченого. 1937-го зважилась на одруження, а роман «Людолови» послано на Всесвітню виставку до Парижа. Навіть мала бути нагорода.

Та 4 липня 1937 року Зінаїду Тулуб арештовано, архів родини, найкращий у Києві альбом автографів великих людей, було знищено.

(Закінчення 5 грудня)

З відривного календаря "Український народний календар" за 28 листопада.
-------------

#Постаті

ЗІНАЇДА ТУЛУБ

(Закінчення. Початок 28 листопада)

5 вересня 1937 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила українську письменницю Зінаїду Тулуб до 10 років ув'язнення.

«З порога смерті благаю вас: дайте хоч ковток свободи!» - зойк болю та розпачу прорвався крізь колючі дроти на волю в словах Зінаїди Тулуб до найвищої посадової особи держави. Як «активний контрреволюціонер» письменниця відбула каторгу на Колимі, перенесла за цей час дві онкооперації. Потім були 9 років заслання до Казахстану. Там Зінаїда Павлівна працювала бібліотекарем і збирала матеріал про Тараса Шевченка. Доля звела її із 107-річним акином Ісхаковим, який хлопчиком чув Тараса. Ці матеріали дали змогу письменниці написати роман «В степу безкраїм за Уралом».

«Не дайте мені загинути на чужині», - просила вона, звертаючись до високих інстанцій. Тільки у вересні 1956 року завдяки Максиму Рильському Зінаїду Тулуб реабілітували. Знесилена і хвора повернулася вона в Київ. Радість і гордість відчула страдниця, коли видала роман про Т. Шевченка.

Працювала над книгою «Моє життя», завершити яку не судилося.

26 вересня 1964 р. не стало ще однієї шляхетної особистості з романтичною зовнішністю, витонченими манерами та досконалим знанням семи мов.

За публікацією Ганни Черкаської

З відривного календаря "Український народний календар" за 5 грудня.
--------

#історія #події
🇺🇦 Сторічний фундамент: Як 1918 року зароджувалася Українська академія наук.
У буремному 1918 році, коли державність України висіла на волосині, гетьман Павло Скоропадський здійснив один із найдалекоглядніших кроків у сфері культурного і наукового будівництва. 27 листопада, в останні тижні існування Української Держави, було затверджено Закон про заснування Української академії наук у Києві.

Ця установа була не просто даниною престижу. Вона стала необхідним інтелектуальним фундаментом для молодої країни, що прагнула утвердити свою самобутність і науковий потенціал. Створення Академії наук було ознакою того, що держава має намір жити довго, спираючись не лише на армію, а й на могутність думки.

🧠 Ключовою постаттю у цьому процесі був видатний вчений-натураліст Володимир Вернадський. Саме він, попри свій російський бекграунд, рішуче взявся за створення інституції, що мала стати осередком української науки. Неймовірна іронія історії: Вернадський був обраний першим президентом УАН, і саме його бачення лягло в основу організації, яка пережила падіння Гетьманату, радянську окупацію та розквітла у незалежній Україні.

УАН була структурована на три великі відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціальних наук. Її першочерговим завданням було не лише дослідництво, а й плекання української наукової мови та термінології.
Сьогодні Національна академія наук України (НАН України) продовжує цю столітню місію, залишаючись ключовим інститутом, що підтверджує: справжня державність починається з поваги до науки та інтелекту. Це був не просто указ — це був акт інвестиції у майбутнє. 🏛️

#історія #події
🔬 Науковий форпост у вигнанні: Заснування УВАН у Німеччині.
Сьогодні, 15 листопада 1945 року, українська наукова думка отримала новий потужний осередок, попри трагічні обставини еміграції. У німецькому місті Аугсбург було офіційно засновано Українську вільну академію наук (УВАН). 🇺🇦

Створення цієї інституції стало прямим наслідком Другої світової війни та другої хвилі української політичної й інтелектуальної еміграції. Тисячі вчених, письменників та діячів культури, рятуючись від радянського та нацистського режимів, опинилися в таборах для переміщених осіб (D.P. camps) у Німеччині та Австрії.

Місія збереження 🛡️

Головною місією УВАН було збереження та розвиток української науки і культури поза межами України, де вони зазнавали жорстоких репресій і русифікації. Серед засновників та перших членів УВАН були видатні вчені, які свого часу працювали у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) у Києві, але були змушені емігрувати.
Першим президентом УВАН став видатний мовознавець і історик Дмитро Дорошенко. Після його смерті академію очолив інший світової відомості вчений — Володимир Кубійович.

Діяльність та вплив 📚

Незважаючи на вкрай складні умови існування в еміграції, УВАН швидко розгорнула активну діяльність:
* Публікації: Видавалися наукові збірники, монографії та дослідження, часто за умов гострого дефіциту ресурсів.
* Секції: Було створено історико-філософську, філологічну, природничо-математичну та інші секції.
* Світове визнання: УВАН стала важливою ланкою, що з’єднувала українську науку зі світовою. Вона виконувала роль національного наукового центру, доки справжня академія в Україні перебувала під тотальним радянським контролем.
Після хвилі переселення українців до Північної Америки, центри УВАН були перенесені та засновані у США (Нью-Йорк) та Канаді (Вінніпег), де вони продовжують свою роботу й донині.
15 листопада 1945 року стало символом незламності українського інтелекту, довівши, що наукова думка не має кордонів і не може бути знищена політичними режимами.

15 листопада 1967 року у Львові був заарештований журналіст і правозахисник В'ячеслав Чорновіл. Звинувачений у поширенні «завідомо неправдивих вигадок» на адресу совєцького державного і суспільного ладу, він був засуджений до трьох років позбавлення волі.

В'ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки (нині — селище міського типу) Черкаської області. Навчався на філологічному, а згодом — факультеті журналістики Київського державного університету, по закінченні якого працював редактором на телебаченні, літературним критиком, був секретарем комсомолу будівництва Київської ГЕС. У 1964 році він вступив до аспірантури Київського педагогічного інституту, проте до навчання його не допустили через політичні переконання.

З середини 1960-х років Чорновіл долучився до культурницького та суспільно-політичного руху шістдесятників, що являв собою спробу молодих митців унезалежнення своєї творчості від канонів соцреалізму, і став активним учасником правозахисного руху.

4 вересня 1965 року під час прем'єри у кінотеатрі «Україна» фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом він публічно виступив проти арештів української інтелігенції. Підготовлені ним збірники «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців")» про переслідування інакомислячих та свавілля влади ілюстрували надуманість обвинувачень та розбіжності між декларованими і реальними правами людини в ссср.

24 липня 1967 року після прямої вказівки прокурора усср Федора Глуха прокурор Львівської області Б. Антоненко порушив кримінальну справу проти Чорновола, звинуваченого у написанні та поширенні наклепницьких вигадок на совєцький лад. Під приводом побоювань, що перебуваючи на свободі Чорновіл «може перешкоджати встановленню істини по справі», 31 липня було видано постанову про його арешт. 3 серпня В'ячеслав Чорновіл був арештований та ув'язнений у Львівському кгб. Процедура слідства нагадувала класичні для радянського правосуддя справи: заперечення права людини звертатися зі скаргами, ігнорування свідків, заявлених підозрюваним тощо, що змусило Чорновола вдатися до дев'ятиденного голодування. Наприкінці жовтня справу було передано до суду.

15 листопада 1967 року у Львівському обласному суді відбувся розгляд кримінальної справи проти В'ячеслава Чорновола. Йому інкримінувалося поширення завідомо неправдивих вигадок на адресу совєцького державного і суспільного ладу (ст.187, ч.1.), за які він отримав максимально допустиме статтею покарання у вигляді позбавлення волі на три роки, проте відбув лише половину терміну за амністією з нагоди 50-річчя совєцької влади.

Продовжуючи ведення правозахисної діяльності, з 1970 року Чорновіл почав нелегально видавати машинописний журнал «Український вісник», який інформував про рух опору в Україні. Шукаючи його редакторів, на початку 1972 року він був заарештований вдруге і попри відсутність доказів, був засуджений до 6 років позбавлення волі і 3 років заслання, які відбував у мордовських таборах. У 1979 році на засланні Чорновіл став членом Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, у 1980 році був заарештований за сфабрикованим звинуваченням у спробі зґвалтування, за що отримав п'ять років якутських таборів.

До України В'ячеслав Чорновіл повернувся у 1985 році, після чого долучився до громадсько-політичної роботи. У незалежній Україні він займався журналістською роботою, політикою, обирався депутатом Верховної Ради України.

🕯Загинув у автомобільній аварії 25 березня 1999 році поблизу міста Бориспіль на Київщині. Згідно з висновками кількох експертів, на черепах В'ячеслава Чорновола та його водія Євгенія Павлова є своєрідні тріщини, походження яких незрозуміле – експерти не знайшли елементів автомобіля, які могли спричинити такі ушкодження. Це частково підтверджує версію, що Павлова та Чорновола могли добивати кастетами вже після зіткнення.

🥹 ❤️‍🩹 "Та хто ж сюди прийде, у цей ад?.. Думав, ми вже не виберемось": неймовірна історія відваги, сміливості волонтерів, і порятунку 13-річної Люби, її вагітної собачки Лоли та сусіда Василя з Родинського на Донеччині

Батьки дівчинки понад тиждень тому пішли перевіряти знайому, яка давно не виходила на зв’язок, і зникли самі. За Любою попросили пригледіти сусіда Василя. Після артобстрілу росіян, люди перемістились у підвал і сподівались на евакуацію.

"Аж поки не прийшли хлопці-волонтери, які добирались в місто 11 кілометрів пішки. Ледь не загинули, але все ж змогли забрати людей і разом з песиком відвести у безпечне місце", - розповіла волонтерка Діана Яковлева.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

#події
Від Гетьмана до Генія: Народження Української Академії Наук у 1918 році 🧠
Серед буремних подій 1918 року, коли Україна відчайдушно боролася за свою державність, Гетьман Павло Скоропадський зробив крок, який випередив час і закріпив інтелектуальну основу нації. 5 листопада 1918 року, в останні місяці існування Української Держави, Гетьман підписав Закон про заснування Української Академії Наук (УАН) у Києві. Цей акт був не просто формальністю, а стратегічною інвестицією в майбутнє, адже жодна повноцінна держава не може існувати без власної наукової еліти. 🧐

🏛️ Батьки-Засновники та Скелет Установи

Ідея створення національної наукової установи витала в повітрі, але саме Гетьманат забезпечив її реалізацію. До роботи над проектом були залучені визначні постаті того часу.
* Володимир Іванович Вернадський — вчений світового рівня, засновник геохімії та біогеохімії, був не лише ідеологом, але й став першим президентом УАН. Його вибір на цю посаду підкреслив амбіції нової Академії – орієнтацію на фундаментальні, світового значення дослідження.
* Федір Швець (геолог) та Микола Василенко (правознавець) також відіграли ключову роль у процесі формування.
За початковим планом, УАН складалася з трьох відділів (фізико-математичний, історико-філологічний та соціально-економічний) та включала 15 академіків. Це був живий організм, створений для збереження і розвитку національної науки та культури.

Чому Це Було Більше, Ніж Просто Установа? 🌟

Заснування УАН у листопаді 1918 року мало колосальне політичне та культурне значення:
* Державотворчий Символ: Це було пряме свідчення міжнародній спільноті, що Українська Держава є повноцінним цивілізаційним утворенням, здатним підтримувати науку на найвищому рівні.
* Захист Інтелекту: Створення Академії стало своєрідним інтелектуальним ковчегом у часи хаосу. Вона дала роботу та захист багатьом вченим (як українським, так і тим, що емігрували з Росії), дозволивши їм працювати над національними та світовими науковими проблемами, незважаючи на зміну влади.
* Фундамент Майбутнього: Навіть після падіння Гетьманату і зміни політичних режимів, Академія вистояла. Вона стала основою для сучасної Національної академії наук України (НАНУ), продовжуючи місію, закладену Вернадським та Скоропадським.
Фактично, Гетьман Скоропадський дав українській науці інституційне тіло, а Вернадський — світову душу. Це була одна з найуспішніших інвестицій молодої Української Держави. Зрештою, що може бути надійнішим за знання? 💡