1 жовтня 1280 року народився Іван Калита — московський князь, якого часто називають «засновником Московської держави». Та якщо відкинути легенди — його історія виглядає зовсім не героїчною. Хто він? Калита був вірним васалом хана Узбека, правителя Золотої Орди. Його головна «заслуга»: збирати для хана данину з усіх навколишніх земель і вчасно доставляти її в Орду. За цю покірність і «фінансову акуратність» хан довіряв йому більше, ніж іншим князям. Прізвисько «Калита» означало «гаманець» або «грошовий мішок» — так його прозвали за вміння збирати й накопичувати багатства, насамперед данину для Орди. У 1327 році в Твері вибухнуло повстання проти ординців. І знаєте, хто пішов придушувати його разом з монгольськими загонами? Саме Калита. Кров і залізо — ось ціна «московського злету». Чому «на болотах»? Москва тоді була звичайним поселенням серед заболочених низин. Весною вулиці перетворювалися на багно, а навіть сучасні назви — Болотна площа — зберігають цю пам’ять. І саме тут, на болоті, за ханським ярликом і з ординськими методами, Калита почав вибудовувати «московську державу». Що саме Москва взяла від Орди? Не «кров монголів» (хоча деякі дослідники припускають, що Калита міг бути нащадком Батия/Чинґісхана по материнській лінії). Головне — це спадщина в управлінні: • жорстка централізація («все вирішує центр, інші слухаються»), • податково-каральна система (збір данини, переписи, каральні походи), • «ямська» поштова мережа для контролю територій, • ідея «збирати землі» силою. Це була ординська модель влади, яка дозволила Москві швидко рости й підпорядковувати сусідів. Чому це важливо сьогодні? Коли ми чуємо з Кремля: «повернути наші землі», бачимо культ силовиків, репресії, війну як «нормальний спосіб політики» — це не випадковість. Це прямий спадок Орди, що тягнеться від Калити аж до сучасної Росії. 🔑 Висновок: Калита — не герой і не «батько держави», а ставленик Орди, який побудував Москву на болоті й на ординських традиціях. Саме ці практики й досі формують російський імперський світогляд. 📌 Запам’ятаймо: справжні корені московської держави — не Київська Русь, а Золота Орда.

#оповідання #ШІ "Там, де б’ється моє серце" Глава 23. Ті, кого шукають Камера була тиха. Сивий спав, як завжди — згорнувшись, обличчям до стіни. Максим сидів, спиною притулившись до холодного бетону. Він не рахував дні. Але тіло пам’ятало: січень. Мороз. Тіло тремтіло не від холоду — від очікування. Новий полонений з’явився несподівано. Його привели вночі. Молодий, з розбитою губою, але з очима, які ще не згасли. Звали його Артем. Він був із 93-ї бригади, потрапив у полон під Кремінною. — «Ти Максим?» — запитав він тихо, коли охоронець вийшов. Максим кивнув. — «Звідки знаєш?» — «Твоє ім’я було в списку. Я чув, як один з наших говорив, що тебе шукають. Що ти — в обмінному реєстрі. Неофіційно, але точно.» Максим не відповів. Лише дивився. Довго. Потім заплющив очі. І вперше за багато днів — не думав про втечу. Думав про повернення. * Київ. Квартира Марії. Вона сиділа за столом, перед нею — ноутбук, відкритий сайт Координаційного штабу. 8 січня — обмін. 50 українських захисників повернулись додому. Серед них — оборонці Маріуполя, ЧАЕС, Київщини. Вона читала кожне ім’я. Шукала. Не знаходила. Вона написала запит. Офіційний. Через форму. Через електронну пошту. Через знайомого юриста. Відповідь прийшла через три дні: > «Інформація про військовополонених є обмеженою. Ми не можемо підтвердити або спростувати участь конкретної особи в обмінному процесі. Просимо очікувати офіційного повідомлення.» Марія стиснула щелепу. Вона не була з тих, хто чекає. Вона відкрила новий документ. Почала писати відкритого листа. Не як дружина. Як громадянка. Як архітекторка, яка знає, що кожна стіна — має тріщину. > «Мій громадянський чоловік, Максим, військовослужбовець ЗСУ, перебуває в полоні. Його ім’я зафіксоване на відео, яке поширили російські канали. Я звертаюсь до Координаційного штабу, до Офісу Президента, до всіх, хто має вплив: не дайте йому зникнути вдруге. Він — живий. І ми — живі, поки його чекаємо.» Вона надіслала листа. Потім — журналістам. Потім — волонтерам. Потім — мовчки сіла на підлогу. І заплакала. Без звуку. Бо Аліна спала. * Наступного дня Аліна прокинулась рано. Вона принесла коробку. — «Мамо, я зробила подарунок для тата. Щоб він знав, що ми його чекаємо.» У коробці — малюнки. Один — тато з мечем. Другий — тато в бронежилеті, з усмішкою. Третій — тато, який тримає маму за руку. Там була записка: > «Тату, я тебе люблю. Я знаю, що ти повернешся. Я зробила тобі чай з ромашкою, але він вже охолов. Я зроблю новий.» Марія не могла пояснити, що коробка не дійде. Але не зупинила доньку. Вона поклала її на полицю. Як обіцянку. Як доказ. * Максим сидів у кутку. Артем спав. Охоронець мовчав. Але щось змінилось. Він знав: його ім’я — звучить. Його шукають. І це означало, що він — не тінь. Він заплющив очі. Уявив коробку. Не тому, що знав про неї. А тому, що відчував: десь там — його чекають. І цього було достатньо, щоб не зламатися. Далі буде...

#ШІ #оповідання "Там, де б’ється моє серце" Глава 22. Ім’я серед тиші Січень 2023 року. Київ. Марія прокинулась рано. За вікном — сніг, але не той, що радує. Сірий, важкий, мовчазний. У квартирі — тиша, яку не порушувала навіть Аліна. Вона ще спала, притиснувши до себе подушку, як оберіг. Марія зробила каву, сіла за стіл, відкрила ноутбук. Робота йшла — фірма трималась. Вона трималась. Але всередині — порожнеча. Максим досі вважався зниклим безвісти. Вже понад місяць. Жодного дзвінка, жодного підтвердження. Лише тиша. І страх, який вона навчилась ховати під шарфом, усмішкою, звітами. 14 січня — вибух у Дніпрі. Ракета влучила у багатоповерхівку. 48 загиблих. Марія дивилась новини,і не могла до кінця усвідомити, що це все відбувається насправді. Їй здавалося, що кожна трагедія — це дзеркало її власної. Вона не знала, чи Максим живий. Але знала, що біль — живий. 18 січня — аварія гелікоптера в Броварах. Загинуло керівництво МВС. І дитина. Аліна запитала: — «Мамо, а тато теж літає на гелікоптері?» Марія стиснула зуби. — «Ні, сонечко. Він — на землі. І він дуже сильний.» 20 січня. Дзвінок. Невідомий номер. Вона взяла слухавку, не думаючи. — «Маріє, доброго дня. Це старший лейтенант Ковальчук, військова частина А-... Ми маємо нову інформацію щодо Максима.» Тиша. Серце зупинилось. — «Його обличчя зафіксували на відео, яке виклали російські канали. Це кадри з одного з таборів для військовополонених. Ми провели ідентифікацію — це точно він.» Марія не могла говорити. Лише слухала. — «Офіційно — він у полоні. Ми вже передали його дані до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Його включили до списку на обмін. Це не гарантія, але шанс.» Вона поклала слухавку. Сиділа. Довго. Потім встала. Підійшла до вікна. І заплакала. Не від болю. Від того, що нарешті — є слово. Є статус. Є ім’я серед тиші. * Максим сидів у кутку камери. Сивий мовчав. Новий охоронець — молодий, з порожніми очима — приніс воду. Максим не пив. Він думав. Про Київ. Про Марію. Про Аліну. Про те, що його обличчя — тепер не просто тінь. Його бачили. Його впізнали. Він не знав, як. Можливо, камера. Можливо, випадковість. Але це означало одне: він існує. Для них — він живий. * Марія відкрила ноутбук. Написала листа. Не в штаб. Не в частину. А в себе. > «Максиме. Я знаю, що ти живий. Я знаю, що ти там. І я з тобою. Ми тримаємось. Фірма працює. Аліна малює нову листівку. Цього разу — ти з мечем. Вона каже, що ти — наш лицар. Я не зламалась. Бо ти мені довірив. І я не маю права тебе підвести. Я люблю тебе. І я чекатиму. Скільки треба. Навіть якщо не буде зв’язку, навіть якщо не буде слів — я буду. Бо ти — є. І цього достатньо.» Вона зберегла лист. Не надіслала. Але він був. Як доказ. Як обіцянка. Далі буде...

ЗМІНИ У ЗАКОНОДАВСТВІ: ЩО ТЕПЕР МАЄ ЗНАТИ РОДИНА ЗНИКЛОГО БЕЗВІСТИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ? Наказом МО від 07.07.2025 №455 внесено зміни до Наказу МО №280 від 2022 року “Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України” ‼️Важливо:Зміни стосуються військовослужбовців ЗСУ/ДССТ ⛔️На військовослужбовців НГУ/ДПСУ цей наказ не поширюється ⚠️Наказ набрав чинності 05.09.2025 року - а тому лише за усіма випадками зникнення, загибелі (смерті) з цієї дати оформлюються оновлені документи. 🔎Огляд змін: 🔹Сповіщення з ВЧ надсилається до ТЦК після оформлення наказу ВЧ про обставини смерті/зникнення. ☝️повна назва та зразок такого наказу зазначено в Додатку 21 до Наказу МО №280 🔹В такому наказі зазначаються фактичні обставини події, зокрема: 👉про наявність/відсутність особистих речей військовослужбовця, зазначення осіб, яким будуть повернуті речі, та посадової особи військової частини, відповідальної за їх повернення; 👉щодо загиблих (померлих), крім того, зазначаються: 🔺місце, дата смерті (загибелі); 🔺причина смерті (загибелі) та її зв’язок з проходженням військової служби, виконанням обов’язків військової служби, захистом Батьківщини; 🔺інформація про наявність або відсутність особистого розпорядження військовослужбовця; 👉для захоплених у полон або зниклих безвісти військовослужбовців: 🔺місце, дата, обставини захоплення у полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти; 🔺фото- та/або відеоматеріали місця зникнення (за наявності); 🔺вид, дата і час останнього зв’язку з військовослужбовцем; 🔺інформація про вжиття заходів до евакуації або неможливість їх вжиття; 🔺інформація про здійснення чи нездійснення відбору біологічного матеріалу військовослужбовця; 🔺інформація про наявність свідків (очевидців) обставин захоплення у полон або заручником, зникнення безвісти; 🔺інформація про наявність або відсутність у військовій частині особистого розпорядження військовослужбовця; 🔺інформація про підрозділ та посадових осіб військової частини щодо звернення до правоохоронних органів для оголошення особи в розшук. ‼️Повний перелік відомостей можливо переглянути в Наказі МО 280 - розділ 4 п 6 🔹Сповіщення з ВЧ надсилається до ТЦК за адресою проживання (перебування) сім’ї або близьких військовослужбовця. Якщо адреса мешкання членів сім’ї не відома, або відсутні дані про близьких - таке сповіщення надсилається до ТЦК, яким було призвано військовослужбовця. 🔹Документ надсилається з ВЧ до ТЦК протягом доби, з моменту як стало відомо достовірні дані. 🔹ТЦК сповіщає близьких протягом 7 днів з дня отримання такого сповіщення з ВЧ ⛔️Надсилання сповіщення з ВЧ безпосередньо сім’ї (близьким) або повідомляти про подію - ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ. 🤔З аналізу таких змін можливо зробити такі висновки: 🟢позитивні - ВЧ зобов’язана повно зазначити усі обставини, наявність свідків, фото/відеофіксації, можливість проведення евакуації або відомості про здійснення пошукових заходів (неможливість здійснення таких заходів), посилання на бойові розпорядження/накази. Що полегшує близьким пошук всіє інформації, в тому числі для можливого звернення, зокрема до суду в майбутньому. ☝️можливі практичні складнощі: ⚠️відсутній припис про кількість днів, для з’ясування усіх обставин. У зв’язку з чим вбачається можливе затягування часу для встановлення усіх даних, необхідних для наказу. Якщо взяти за аналогію попередні алгоритми від ВЧ - то в більшості випадків призначалось службове розслідування для встановлення усіх обставин, яке повинно проводитись протягом 1 місяця. На практиці - сім’ї могли очікувати Акт розслідування або Наказ з ВЧ протягом 3-4 місяців. 👌Маю надію - що ВЧ будуть вкрай оперативно видавати накази. Оскільки без такого Наказу сім’я фактично не має права на отримання належних виплат від ВЧ (оскільки відсутнє сповіщення з ТЦК про офіційний статус військовослужбовця). Індивідуальна консультація 👉 https://t.me/L4M_UA 📱 Не пропускай найважливіше! ПІДПИШИСЬ ПІДТРИМАТИ КАНАЛ

📸Посол ЄС в Україні показала уламки нерозірваної ракети, яка влучила в Кабмін 7 вересня Катаріна Матернова опублікувала низку фотографій на своїй сторінці у Facebook. Раніше видання Defense Express зазначало, що на будівлю уряду впала ракета «Іскандер-К», її бойова частина не вибухнула. Про це говорить результат аналізу уламків, заявили виданню власні неназвані джерела. Пожежа в будівлі під час обстрілу виникла через загоряння палива з баків снаряда. Бойова частина ракети несе 450 кілограмів вибухівки, зазначають аналітики і додають, що наслідки удару могли бути «значно більшими». Як повідомляли напередодні Повітряні сили ЗСУ, армія РФ запустила 9 крилатих ракет з ОТРК «Іскандер», з яких чотири вдалось збити. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

Засновник Telegram Дуров звинуватив країни Західної Європи у постійних вторгненнях до слов'янських держав. У відповідь на пост Ілона Маска про походження слова «раб» він написав: «Слово походить від старофранцузького esclave (що означало як «слов'янин», так і «раб»), бо західні європейці (головним чином франки) поневолили багатьох слов'янських народів. Жодна слов'янська країна ніколи не вторгалася до Західної Європи без провокації, тоді як багато разів траплялося навпаки». Також він додав, що обидві світові війни розпочалися з нападу західноєвропейської країни на слов'янську країну. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Засновник Telegram Павло Дуров дорікнув західноєвропейським країнам у постійних вторгненнях до слов'янських держав — у відповідь на посаду Ілона Маска про походження слова "раб" "Слово "раб" походить від старофранцузького "esclave" (яке означало як "слов'янин", так і "раб"), оскільки в середні віки західноєвропейські (переважно франки) поневолювали багатьох слов'ян.

30 серпня 1883 року народився Дмитро Донцов, публіцист, літературний критик, ідеолог українського інтегрального націоналізму. Для Донцова бути українцем означало бути перш за все європейцем, частиною європейської цивілізації, де панує раціональність і порядок, і бути далеким від «монгольської орди», як він називав різні режими в росії, яку він вважав від природи деспотичною, анархічною системою. Разом із тим, для Донцова для того, щоб бути українцем, достатньо було прийняти ідею України. Не обов’язково було бути етнічним українцем, можна бути ким завгодно, хоч варягом, хоч римлянином – важливо, що людина буде віддана ідеї створення української держави на етнічних територіях.

🏖🏉 Українська жіноча збірна з пляжного регбі - другий рік поспіль віцечемпіонки Європи 📌 Континентальна першість серед жіночих та чоловічих команд відбувалася у Молдові. ⚡️ Українки перемогли суперниць із Болгарії (8:1), Естонії (14:0), Румунії (8:1) і Молдови (6:4) і поступилися Польщі (4:8). Цей результат дозволив нашій збірній вийти до фіналу, де їй знову довелось грати з польками. 📊 Напружений фінальний матч, де все визначалося у овертаймі після нічиєї 6:6, закінчився перемогою польської збірної. 🥈 Тож українки у підсумку з мінімальною різницею у рахунку (6:7) повторюють торішній результат та другий рік поспіль стають срібними призерками чемпіонату Європи. 🔸Чоловіча збірна України не змогла захистити титул чемпіонів і посіла підсумкове 6 місце. #world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

​​ Валуєвський циркуляр: як московія вчергове намагалась знищити українську мову. 30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Петро Валуєв зі схвалення імператора Олександра II розіслав до цензурних комітетів Києва, Москви і Санкт-Петербурга секретний лист, яким заборонив видання будь-яких книг і підручників українською: релігійних, навчальних і освітніх книг. Публікація художньої ("изящной") літератури дозволялася. Причиною появи Валуєвського циркуляру вважають Січневе повстання 1863 року, в якому до поляків, литовців і білорусів приєдналася і частина українців. Іншою причиною називають переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Синоду для отримання дозволу на друк відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським. Сам Валуєв мотивував свої дії тим, що 📝"приверженцы малороссийской народности обратили свои виды на массу непросвещенную, и те из них, которые стремятся к осуществлению своих политических замыслов, принялись, под предлогом распространения грамотности и просвещения, за издание книг для первоначального чтения, букварей, грамматик, географий и т. п. В числе подобных деятелей находилось множество лиц, о преступных действиях которых производилось следственное дело в особой комиссии". "Киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне духовною цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета", - додав у циркулярі Валуєв і постановив: 📝"пропуск же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, пристановить". "Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может", - зазначалося в документі. Дію Валуєвського циркуляру було розширено так званим Емським указом імператора Олександра ІІ (1876 рік), який практично повністю забороняв видання і ввезення на територію імперії книг українською мовою. Заборону скасували лише в 1905 році, коли Російська академія наук визнала, що українська мова є самостійною і окремою від російської. Тепер в сучасному світі у хворій голові путіна та десятків мільйонів російських імперіалістів все знову заграло новими фарбами. Знову загострення агресивного імперіалізму та заперечення існування України та всього українського. Але Україна, українська мова та культура, були, є і будуть.