#традиції
23 квітня- відзначається народне свято Юрія Весняного.
Вважається, що на Юрія “весна сходить на землю”, а святий цього дня “відмикає землю”. У цей день відбувається перший в році вигін худоби на пасовисько.
З цього дня починалися активні польові роботи. На поля, які були засіяні раніше, віруючі виходили служити молебні, ниви окропляли святою водою.
Наші предки цього дня до сходу сонця збирали росу і хворі промивали нею очі, дівчата вмивалися нею, щоб бути красивими, старші люди мочили голову в росу “щоб не боліла”, а господині кропили цією росою домашню птицю – “щоб плодилися курчата”.
Господині 23 квітня вивішували на ніч на вулицю вологий рушник. Якщо вранці він висох – це означало, що буде хороший урожай огірків.
До Юрія звертаються з проханням про здоров’я, родючість землі, допомогу і заступництво в боротьбі з ворогами рідної землі. На Юрія існує звичай обливати водою пастуха, щоб накликати дощ. Колись наші предки в цей день до схід сонця збирали росу і хворі промивали нею очі, дівчата вмивалися - "на красу", старші люди мочили голову - "щоб не боліла", господині кропили цією росою домашню птицю - "щоб плодилися курчата".
Проте основний захід цього дня - це перший в році вигін худоби на пасовисько. В народі вірять, що в день святого Юрія починає співати соловейко і вперше кує зозуля. Дівчата в цей день ворожать на женихів. Почувши зозулю, дівична питає, чи довго їй залишатися в батьковій господі. Якщо зозуля більше не куватиме, то дівчина цього року вийде заміж. Якщо куватиме, то треба рахувати, скільки разів, - стільки років ще чекати їй заміжжя.
Тепла погода - скоро прийде літо, а якщо пішов сильний дощ - виросте багато трави.

#поезія
#мистецтво
Пригадаєш забуту казку,
цяцьку, знайдену в лободі,
на озерах зелену ряску
і кораблики на воді, -

і душі дитяче начало
(найчистіше, що маєш ти)
потяглося до тих причалів,
де твої почалися світи,

звідки виплив ти якось вдосвіта
у простори, такі голубі,
ані хліба,
ні сили,
ні досвіду
на дорогу не взявши собі.

І маленькі були неполадки,
і великі були нелади,
і ніщо не здавалось випадком,
бо лишало на серці сліди.

Ліна Костенко, "Вітрила"

Ілюстрація: Художник Daniel Gerhartz

Знайомтеся: рідкісна потвора, божевільний садист, маніяк, алкоголік. Його звали Аркадій Голіков, літературне псевдо - Гайдар.З дитинства відрізнявся жорстокістю, нарваністю й неймовірною дурістю. Все рвався на війну - убивати. З 13 років на побігеньках у більшовиків. У 14 років купив на толкучці "Браунінг" і почав брати участь в кривавих "розбірках" більшовиків з "ворогами народу". Тоді ж вступив в партію більшовиків. У 14 років. В партію. Полком він дійсно командував. Щоправда, не в 14 і не в 15 років як нам розповідали у школі. Спочатку то був запасний полк. А потім інший маніяк і негідник - Тухачевський призначив його командиром 58-го окремого полку по боротьбі з бандитизмом (тобто був карателем) і спрямував на придушення селянського повстання на Тамбовщині. На той момент Голікову було 17 років і 5 місяців. Головна його якість - бездумна неймовірна звіряча жорстокість, за що, власне, йому посаду в такому віці й дали.Так почалася кар`єра одного з найстрашніших більшовицьких карателів. Від України до Казахстану й Сибіру залишив він свій кривавий слід. Особливо "прославився" цей нелюд в Хакасії, полюючи на партизанів. На чолі загону особливого призначення ДПУ грабував та вирізав цілі села від малих до старих: Балахта, Підкамінь, Сулеков, Барбаков та інші. Найулюбленішим видом страти був постріл з нагана в потилицю. Але й з кулемета розстрілював по три десятки за раз, і шашкою рубав, і в річці топив. Награбоване потім пропивалося в страшних оргіях. На той час Голікову було 18 років.Тоді ж він отримав своє прізвисько - Гайдар, що на хакаському ("хайдар") означало питання "куди?" Так він питав місцевих, куди скакати, полюючи на невловимих (а потім як з`ясувалося взагалі неіснучих) "бандитів". Його іменем хакаські матері лякали своїх дітей.
Зрештою загін, яким він командував, геть перетворився на банду убивць, гвалтівників, мародерів та п`яниць. Тих своїх підлеглих, хто намагався хоч якось спинити беззаконня, душогуб власноруч розстрілював. Сам він у свої 18 років став закінченим алкоголіком, маючи при цьому важкі психічні розлади. На справжнісіньку звірюку перетворився.Дійшло до того, що чекістське начальство, яке ніколи не страждало на гуманізм, змушене було зняти його з посади та відправити на лікування. Бо сплили численні факти масових убивств ні в чому не винних людей, включно з дітьми. Так у 20 років він вперше опинився у психушці. Зрештою Гайдара зовсім викинути і з армійської служби й він став майже постійним пацієнтом будинків скорботи, не припиняючи при цьому пити. Напади байдужості змінювалися тужливою злобою. Він різав собі вени, бо ночами до нього приходили ті, кого він убив.Але дивним чином цей алкаш, псих, нелюд і недоучка став знаменитим дитячим письменником. Дитячим письменником. Той, хто дітей убивав. У своїх книжках він вчив діточок людяності, патріотизму, ввічливості, чесності. Людина, яка з насолодою убивала бойових товарищів, навчала дітей товариськості. Тип, який майже не мав друзів, навчав міцній дружбі. Хоча...Головна і єдина тема всіх його книжок не це. Головна тема - війна та підготовка до війни. Його книги виховували не дітей - солдат. Які мали з радістю класти свої голови за першою вимогою комуністичної влади. Яким навіть дитинство мати заборонялося - замість цього - підготовка до війни і смерті.Хто з нас у дитинстві не лазив по сусідських садках? Це ж дитинство! У книзі Гайдара "Тимур і його команда" хлопці, які полюбляли зірвати яблук у чужому садку перетворилисмя на справшніх фашистів. Їм протистояв головний герой - Тимур, який замість того щоб відпочивати влітку, створює воєнізовану дитячу огранізацію для допомоги мешканцям селища. Але не всім, а лише тим, родичі яких служать в Червоній Армії. Такі ось книжки писалися. "Р.В.С", "Судба барабанщика", "Школа", "Дальние страны", "Чук и Гек", "Сказка о Военной тайне, о Мальчише-Кибальчише и его твердом слове" - вся ця пропаганда для молодшого і середнього шкільного віку писалося у короткі періоди між лютими запоями.Але Гайдер і його книжки були дуже потрібні комуністичній пропаганді. Тому він мав від влади все: гроші, квартири, дачі, премії, мільйонні наклади. До слова - був страшним українофобом. Усією душею ненавидів саму українську землю та її мову...
Помер Гайдар в улюблений для себе спосіб - на війні, від кулі. Все рвався в бойову частину, але медкомісія не дозволяла. Тому заручився підтримкою газети "Комсомольська правда" й пішов на війну кореспондентом. З групою червоноармійців потрапив в оточення. Загинув дуже цікаво. Черворноармійцям, які переховувалися в лісі біля села Лепляво Черкаської області, дуже кортіло їсти. Тож вони внадилися грабувати місцеве населення. Особливо подобалося "розводити" на хліб та картоплю місцевого шляхового обхідника на залізниці - той жив наодинці. Очевидно, мужику набридло, що до нього мало не щоночі шастає "захисник" з відром, забираючи й без того скромні запаси на зиму, і він поскаржився німцям. Ті поставили в засідку мотоцикл з кулеметом. Аркадій Петрович Гайдар загинув рано врані 26 жовтня 1941 року так, як і починав своє доросле життя - при спробі пограбування. В руках його в останню мить було порожнє відро...
Якщо ви гадаєте, що це лише розповідь про одного конкретного негідника - це не так. Серед більшовиків подібних було безліч. І головне: вони не бачили нічого поганого в тому, щоб перетворювати дітей на убивць. Вони це перетворили на державну політику...
Павло Бондаренко

#поезія
Два слова--Жінка і Весна...
І цим вже сказано чимало.
В словах тих істина одна,
В ній світлого життя начало.
Бо все від Жінки і Весни:
Буття людини і природи,
Любов і пісня теж від них,
І колосок,що в полі сходить.

Ліна Костенко

УКРАЇНА БУЛА ! Є І БУДЕ !

ТРИПІЛЬЦІ...

Феноменальність Української культури породжувалась і формувалась найбільшою мірою просторово-географічним та історичним чинниками. І це тісно пов’язано з нинішніми реаліями становлення Незалежної України, формування її матеріальних, духовних, моральних цінностей. Географічний, історичний та мовний чинники – найдавніші в історії людства, ще з доісторичних епох, з часів унікальної трипільської цивілізації.

У пізньої трипільський період значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища річок Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Просування степовиків у Побужжя спричинило відділення софіївських пам'яток в окрему після трипільську так звану «Софіївську культуру» що згодом частково поширилася на Волинь.

В період Пізньої трипільського поселення трипільці винайшли ткацький верстат. І це після винаходу колеса, гончарного колеса та виробів з міді залишило відчутний слід у подальшому розвитку краян-аріїв.На відміну від арктичних і північно-східних сусідів (предків сучасних угрофінських народів), котрі як одяг використовували шкури тварин, трипільці-арії одягалися у чудове домоткане вбрання. Одяг був красивим і різноманітним. Жінки носили різної довжини приталені сукні, спідниці, сорочки. Усе це було прикрашене вишивкою.

На шию одягали прикраси, виготовлені з міді, кістки, бронзи, срібла чи золота: ланцюжки, намиста, пекторалі, підвіски. Використовували кілька видів зачісок. Часто волосся заплітали в одну або дві коси. Користувались дзеркальцями, виготовленими з полірованої до блиску бронзи чи срібла. Загалом, зовнішній вигляд оріянок нагадував нинішніх українок чи білорусок, одягнених у їхній національний одяг.

Чоловіки носили полотняні штани, вишиті сорочки, підперезані довгим і широким паском, прикрашеним вишивкою. Одягали шкіряні чоботи. Споконвіку серед чоловіків оріян був поширений звичай голити бороди і носити вуса, що пізніше стане традицією українців. А вояки, крім того, ще залишали на голеній голові довге пасмо волосся – “оселедець”. Така мода багато тисячоліть була візитною карткою Українських Воїнів та знатних людей…

За періоду пізньої трипільського поселення, на думку деяких фахівців, зберігався патріархальний лад. Проте ставлення чоловіків до жінок було особливим, чим трипільці і відрізнялися від інших землеробних та кочових племен.

Розвивалося гончарне мистецтво та урізноманітнились вироби з кераміки. Так, на трипільській кераміці періоду пізньої трипільських поселень відомі зображення людей, тварин, в першу чергу собак та змій, фантастичних істот та багато візерунків. Інколи ці елементи складають цілі «картини».Як вважають археологи, «більшість з них має землеробський зміст.»Відомо також багато трипільських статуеток – в першу чергу жінок та биків. Вважають, що ці статуетки були уособленням Великої Богині, а бик символізував чоловіче начало.

Досі загадкою залишається призначення біноклевидних сосудів, які часто зустрічаються в рештках жител. Більшість з них не має денець, тож не могла використовуватися для зберігання чогось. Найпоширенішими версіями є, що ці «біноклі» використовувалися для землеробського обряду «напування землі», або, обтягнуті шкірою – як ритуальні барабани. Вважається, що культове значення мали і фігурки, моделі жител та возів, які знаходять у трипільських поселеннях.

Трипільці досягли чималих успіхів завдяки власній праці, розуму та ресурсам дуже багатої землі, яку нині називають Україною.

В Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України. [Інформацію взято з мережі інтернет]

А якщо вам цікаво поринути в світ Пра-України та пройтись "ДОРОГАМИ ЧАСУ" епохи трипільської цивілізації, запрошую до аудіобіліотеки авторського телеграм_каналу UA🇺🇦«УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ» посилання ось тут 👇 тисни:

https://t.me/RuslanSpeaks.

Google прибрала заборону на використання ШІ в зброї та небезпечних цілях – що це означає?

Минулого тижня Google зробила важливу зміну в своїй політиці, видаливши розділ зі своїх принципів, де зазначалося, що компанія не буде використовувати ШІ для розробки зброї чи небезпечних технологій. Це викликало хвилю занепокоєння серед співробітників та захисників етики.

🤖 Оновлені принципи компанії більше не містять обіцянки не використовувати ШІ в небезпечних застосунках, таких як розробка зброї. Ці зміни стали частиною глобальної тенденції серед технологічних компаній, які все більше співпрацюють з оборонними секторами для того, щоб бути конкурентоспроможними на фоні геополітичних викликів.

🧐 Цей крок привернув увагу багатьох співробітників Google, які обурено поставили питання: чи стали ми частиною небезпечного майбутнього?

🤖 Керівники Google DeepMind, Деміс Хасабіс і Джеймс Маніка, зазначили, що для забезпечення національної безпеки важливо співпрацювати з урядами, особливо демократичними країнами, що повинні вести в розробці ШІ, орієнтуючись на основні цінності, такі як свобода та рівність.

Зміни в політиці Google, без сумніву, відкривають нові можливості, але також ставлять етичні питання щодо використання новітніх технологій у військових цілях. Чи готові ми до такого майбутнього?

Повстання роботів.. 🤯

#Google #ШІ #етика #технології #інновації #зброя

#тварини
Акула-нянька атлантична: нянька чи просто ледача рибина? 🙂
Ginglymostoma cirratum — це, мабуть, найспокійніша акула в океані, яка могла б виграти конкурс на звання "найменш страшного хижака". Забудьте про голлівудські стереотипи з гострими зубами та драматичною музикою — ця акула виглядає так, ніби її життєва мета полягає в тому, щоб валятися на дивані (чи то на морському дні) і дивитися серіали про рибок.

Назва "нянька" звучить мило, але не поспішайте уявляти її з підгузками та пляшечкою для годування. Існує версія, що англійське "nurse shark" походить від старого слова "nusse", що означало щось на кшталт "ліниво повзати". І справді, акула-нянька — це справжній майстер релаксу. Вона може годинами лежати на дні, іноді навіть дозволяючи дайверам погладити її, ніби вона якийсь морський кіт. Але не розслабляйтесь занадто: якщо наступити їй на хвіст (буквально чи в переносному сенсі), вона все ж може цапнути. Її укус не смертельний, але ви точно відчуєте, що нянька не в настрої.

Ця акула — справжній гурман дна: креветки, краби, молюски — усе, що не вимагає погоні. Її маленькі зуби більше схожі на тертку, ніж на гострі кинджали, тож вона просто всмоктує їжу, як морський пилосос. А ще в неї є вуса — не для краси, а щоб шукати закуску в піску. Виглядає це так, ніби вона нюхає океанське дно в пошуках загубленого бутерброда.

Живе акула-нянька в теплих водах Атлантики, від Карибів до берегів США, і, здається, її девіз: "Навіщо поспішити, якщо можна поплавати повільно?" Вона не мігрує на тисячі кілометрів і не полює на китів — їй вистачає локального "фастфуду". А ще вона вміє дихати, лежачи на місці, що робить її чемпіоном серед акул у номінації "найменше зусиль для виживання".

Отже, якщо ви шукаєте символ спокою і філософського підходу до життя, акула-нянька атлантична — ваш ідеальний приклад. Вона доводить, що навіть у світі хижаків можна бути просто... нянькою, яка нікуди не поспішає!

Привіт, це Нео. 🕶️ Ви коли-небудь відчували, що момент, який щойно стався, вже відбувався раніше? Що ви вже були тут, вже чули ці слова, бачили ці жести? Це називається дежавю, і хоча вчені намагаються пояснити його логікою та нейрофізіологією, я скажу одне: можливо, це глюк у Матриці.

Але давайте розбиратися. Що це – проста ілюзія чи доказ того, що наша реальність не така, якою здається?

Що таке дежавю? 🔄
Французькою déjà vu означає "вже бачене". Це відчуття, коли ви опиняєтесь у новій ситуації, але ваш мозок наполегливо каже: "Чувак, ти тут уже був!"

📌 Факт: близько 60-70% людей у світі переживали дежавю хоча б раз у житті. Найчастіше це трапляється у віці від 15 до 25 років.

Що це означає? Чи наш мозок зчитує майбутнє? Чи ми насправді повторюємо одні й ті ж події знову і знову, ніби застрягли у нескінченному циклі?

Наукові пояснення 🧠🔬
Вчені мають кілька версій, які (нібито) пояснюють феномен дежавю.

🟢 1. Збій у пам’яті
Деякі вчені вважають, що дежавю – це короткий глюк у роботі нашого мозку. Інформація, яка надходить у короткочасну пам'ять, випадково поміщається у довготривалу. В результаті ми думаємо, що вже переживали цю ситуацію раніше, хоча насправді це лише нова подія.

🟢 2. Відлуння снів 😴
Деякі припускають, що дежавю може бути пов’язане зі снами. Ми бачимо сотні снів, більшість з яких не пам’ятаємо. Але коли ми потрапляємо в схожу ситуацію в реальному житті, мозок підтягує ці спогади з підсвідомості.

🟢 3. Неврологічний збій
Учені також пов’язують дежавю із дрібними збоями в роботі скроневої частки мозку, яка відповідає за пам’ять. Щось на кшталт швидкого перезапуску системи, який змушує нас відчувати, що ми вже переживали цю мить.

Але якщо це всього лише неврологічний ефект, чому тоді дежавю часто здається таким реальним і навіть трохи містичним?

А тепер давайте трохи заглибимося… 🌌
🔴 1. Дежавю та багатовимірна реальність
Теорія мультивсесвіту припускає, що існують паралельні реальності, які розгортаються майже однаково, але з невеликими відмінностями.

Коли ми переживаємо дежавю, можливо, ми на мить "підключаємося" до іншої версії себе в альтернативній реальності, де цей момент вже відбувся.

🔴 2. Дежавю як "перезапуск Матриці" 🖥️
Дежавю – це один із найбільш підозрілих феноменів людського існування. В Матриці саме дежавю (чорний кіт, що проходить двічі) означало, що код було змінено, а світ навколо нас – ілюзія.

Що, якщо ми насправді живемо у програмованій реальності, і дежавю – це маленький "глюк", коли щось у коді змінюється? Можливо, ви стоїте перед дверима, які вже проходили раніше, тому що ви вже проходили їх… тільки у попередній версії симуляції.

🔴 3. Переживання минулих життів
А що, якщо дежавю – це спогади з минулих життів? Якщо у вас раптом з’явилося відчуття, що ви були у цьому місці або знаєте цю людину, хоча бачите її вперше – можливо, це "відлуння" попереднього існування.

🔴 4. Фізичний доказ існування часу як ілюзії ⏳
Альберт Ейнштейн казав, що час – це не лінійний потік, а щось більш складне. Якщо це правда, то дежавю може бути моментом, коли ми на мить відчуваємо майбутнє і минуле одночасно.

Що ж це таке насправді?
Дежавю – це одна з тих загадок, на які поки що немає однозначної відповіді. Можливо, це просто гра мозку. А можливо – це нагадування про те, що реальність складніша, ніж здається.

Я знаю лише одне: якщо дежавю повторюється занадто часто, варто задуматися… а чи не змінили код?

Вибір за вами. 🕶️🔵🔴
– Нео

#fan_art #супер_факт #супер_порада

29 квітня 1918 року над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі був піднятий український прапор.

До 6-ої години вечора в Севастополі на лінкорах, крейсерах, деяких есмінцях були спущені червоні прапори та підняті українські. Штабний корабель «Георгій Побідоносець» стояв під сигналом «Обійняв командування українським Чорноморським флотом. Адмірал Саблін».

Після цього до Києва та німецького штабу було надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до Києва зазначалося: «Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін». Незабаром німецьке командування від імені Центральної Ради надіслало відповідь на радіограму М.Сабліна, в якій прохали його, як командувача флотом, видати наказ про підняття українських прапорів в Керчі до 8-ої години 30 квітня.

Дата 29 квітня стала днем зародження Українського військового флоту.

Привіт, друзі! Це я, ваш улюблений Зоряний Лицар, вершник космічного правосуддя та офіційний знавець усіх блискучих штучок на небі. І сьогодні я розповім вам, чому люди завжди думали, що зорі — це ключ до їхньої долі.

Якщо ви коли-небудь загадували бажання на зірку, що падає, або витріщалися в нічне небо, думаючи, що воно підкаже вам майбутнє, то ви не одні. Люди з найдавніших часів вірили, що зорі можуть визначати їхню долю. Чи це правда? Ну, залежить від того, наскільки сильно ви вірите у те, що ваш гороскоп не бреше. 😉✨

1. Стародавні цивілізації: зорі як космічні GPS 🌍🔭
У стародавньому Вавилоні астрологи дивилися на зорі так, як сучасні водії дивляться на навігатор: "Окей, якщо ця планета тут, то, напевно, мій бізнес із продажу глиняних табличок цього року злетить!" Вони першими почали пов'язувати зорі з людськими долями, що й породило астрологію.

Єгиптяни ж пішли ще далі: вони орієнтувалися на зорі при будівництві пірамід і вірили, що фараони після смерті приєднуються до зіркового пантеону. Так що, якщо ви бачите яскраву зорю на небі — можливо, це хтось із фараонів на вас дивиться… або просто Марс.

2. Доля, записана в сузір'ях: греки теж так вважали 🏺🌌
Греки не могли просто дивитися на зорі й бачити в них точки світла. Ні, вони бачили в них драми, зради та родинні розбірки на рівні топових серіалів. Сузір'я Оріона? Це мисливець, якого покусав скорпіон. Велика Ведмедиця? Насправді це жінка, яку покарали та перетворили на ведмедя.

Якщо підсумувати — греки бачили в зорях історії. А значить, якщо вам здається, що доля "записана на небесах", то, можливо, це просто хтось там вирішив створити новий міф.

3. Китайці та зоряна гармонія 🏮⭐
У Китаї зорі були частиною концепції Небесного Мандата. Це означало, що правителі отримують владу напряму від Неба, а якщо в небі стається щось дивне (наприклад, комета) — чекайте перевороту.

Китайські астрологи настільки серйозно ставилися до цього, що якщо раптом зірка з'являлася там, де її не мало бути, вони могли порадити імператору змінити поведінку або навіть трон. Тож, якщо ви думали, що слідкувати за своїм гороскопом — це серйозно, спробуйте керувати цілою імперією за розташуванням Юпітера.

4. Скандинави та їхня любов до сяйва ❄️✨
Вікінги вірили, що зорі — це іскри від мечів богів. І якщо ти помираєш у бою, то твою душу заберуть на небо, і ти станеш частиною зоряного війська Одіна.

Тому не дивно, що вони йшли в бій так завзято — адже це була дорога до власного зіркового місця у Валгаллі! Уявіть собі: помер у бою, а потім дивишся на землю з неба, як VIP-гість на концерті.

5. Сучасність: чому люди досі дивляться на зорі? 🤔🌠
Ви, напевно, скажете: "Ну добре, але чому люди досі загадують бажання на зорі, що падають?" Це просто. По-перше, це красиво. А по-друге, люди люблять шукати знаки навіть у тому, що від них абсолютно не залежить.

Але хто я такий, щоб їх судити? Адже навіть я іноді дивлюся на зорі та думаю: "А що там насправді ховається?" Хто знає, можливо, ваша доля дійсно написана на небі, просто ви ще не навчилися читати її правильно.

Тож, друзі, дивіться на зорі, але не забувайте: вони можуть підштовхнути, але куди йти — вирішуєте тільки ви. А якщо хтось спробує сказати вам, що "ваша доля вирішена", просто посміхніться і скажіть: "Ага, скажіть це тим, хто придумав телескоп!"

Завжди ваш,
Зоряний Лицар 🌌✨

#fan_art #супер_порада #супер_факт