Мрія стати військовою кореспонденткою з’явилася не випадково. Я виросла у військовій родині, де слово “служба” означало не посаду, а спосіб життя. Мій тато, майор Віктор Кімаківський, віддав армії 27 років. Його постійна відсутність — на навчаннях, виїздах, службі — залишала в нашому домі відчутну порожнечу. Я пам’ятаю, як дитиною приходила до військкомату, щоб хоч на хвилину побачити його обличчя. Тоді я вперше зрозуміла: служба — це не просто обов’язок, а глибока відданість, яку несеш через усе життя.
Мій брат Сергій уже дев’ять років на службі. Його розповіді про побратимів, про дисципліну, про фронтові будні завжди захоплювали. У нашій родині всі так чи інакше пов’язані з армією: дядько служить, чоловік сестри — також військовий, і навіть мій хлопець зараз у Збройних Силах. Для нас це не просто робота — це буденність, у якій змішалися тривога, гордість і любов.
Граючи у Барському міському художньому аматорському театрі, я зустріла багато військових. Вони приходили на вистави, ділилися історіями, які ніколи не з’являться у новинах. Там я вперше побачила справжнє — втомлені очі, які бачили війну, і тиху силу, яка тримає країну. Саме тоді я зрозуміла: хочу стати голосом цих людей. Розповідати не лише про події, а про долі.
Журналістика для мене — не кар’єра, а поклик. Це спосіб показувати правду, яку не завжди видно за сухими цифрами зведень. Я хочу бути поруч із тими, хто ризикує життям, і передавати світові, що за кожною формою стоїть людина.
Так, це шлях не з легких. Але я не шукаю легкого. Я хочу бути там, де слово має вагу, де кожен репортаж — це документ часу.
Я готова пройти цей шлях до кінця, бо моя мета — не просто розповідати про війну, а допомогти іншим її зрозуміти.

Мене звати Злата, я майбутня журналістка. Моє професійне прагнення — військова кореспонденція. Це не просто бажання писати про війну. Це спроба зрозуміти, як слово виживає там, де все руйнується.
Я створила цей блог, щоб показати справжнє обличчя фронтової журналістики. Без пафосу, без фільтрів, без прикрас. Тут не буде “романтики війни” — лише реальність, якою її бачить журналіст: багнюка, холод, страх, зламані історії, але й сила тих, хто продовжує фіксувати правду, навіть коли навколо темрява.
Я хочу говорити про людей, які стоять за кадром новин — кореспондентів, операторів, редакторів, які ризикують життям, щоб країна не втратила факти. Про етичні межі: що можна показати, а що — вже надто. Про страх, який доводиться ховати за камерою. Про довіру, яку журналіст має заслужити навіть там, де ніхто вже не вірить.
Це не просто блог про війну. Це простір для тих, хто вірить, що журналістика ще має сенс. Для тих, хто хоче бачити не лише вибухи, а й те, що залишається після них — людяність, професію, правду.
Якщо тобі близька ідея чесного слова — залишайся тут. Бо саме тут слово стає бронею.✨
#військовакореспонденція #журналістика

"Дзеркало тижня" перетворилося на агітаційний рупор "активістів", - нардеп Сергій Власенко
Будучи головою ТСК з питань корупції у правоохоронних органах, він звернув увагу, що "Дзеркало тижня" постійно негативно висвітлює роботу ТСК, публікуючи лише точку зору так званої "антикорупційної тріади" — НАБУ, САП та ВАКС.
"Це вже саме собою порушення журналістських стандартів. Проте редакція була змушена опублікувати мою колонку, але додала до неї свій коментар - назвала текст "маніпулятивним".
Причина такої позиції проста: ТСК перевіряє НАБУ, САП та ВАКС на ефективність та доцільність використання ними держкоштів. Тому редакція і перетворилася на рупор антикорупційних органів.
"Ось так працює "журналістика по-активістськи" та журналістика за гроші. Не думав, що колись шановне аналітичне видання "Дзеркало тижня" перетвориться на дешеву маніпулятивну агітку, яка, на жаль, поширює просто недостовірну (або, як кажуть у народі, – брехливу) інформацію"
, - Написав нардеп Власенко.
Раніше з'ясувалося, що чоловік редактора видання Інни Ведерникової Володимир Резніков фіктивно мобілізувався до ЗСУ, щоб уникнути суду. Його підозрюють у нелегальній торгівлі боєприпасами. А за часів Януковича він займався спецпідрозділом "Кобра" і під час Революції Гідності брав участь у переслідуванні активістів.

Оголошено переможців Шевченківської премії-2025:

"Література" — Юрій Іздрик, книга поезій "Колекція"
"Літературознавство і мистецтвознавство" — не присуджено
"Публіцистика і журналістика" — Павло Казарін, проєкт "Публіцистика воєнного часу на «Українській правді»"
"Музичне мистецтво" — присуджено дві премії: Богдана Півненко за концертні програми 2019–2024 та Олександр Шимко за "Вирій", сакральна містерія для мішаного хору, автентичних голосів, сопрано та симфонічного оркестру на стародавні молитовні, біблійні та українські народні тексти
"Театральне мистецтво" — Василь Вовкун, опера "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет "Пізнай себе!", театральна кантата "Псальми війни"
"Кіномистецтво" — Олесь Санін, Сергій Михальчук, Алла Загайкевич, повнометражний ігровий фільм "Довбуш"
"Візуальне мистецтво" — Жанна Кадирова, виставка "Траєкторії польотів"
"Декоративно-прикладне мистецтво" — Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій Пікуш, Марія Пікуш, Наталія Рибак, мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності" (серія художніх робіт автентичного петриківського декоративного розпису)

Усім лауреатом присудили грошову винагороду у 484 480 грн. Василь Вовкун оголосив, що премію передає на дрони 24 окремої механізованої бригади.

https://suspilne.media/culture/966151-sevcenkivska-premia-2025-ogolos...

Відбувся другий тур конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року. Про це повідомили на сайті премії.
Серед номінантів на премію в номінації «Література»:

Юрій Тарнавський — роман «Теплі полярні ночі» (авторизований переклад з англійської М. Нестелєєва), англомовний варіант «WORM ARCTIC NIGHTS»;
Юрій Іздрик — книжка поезій «Колекція»;
Світлана Поваляєва — збірка «Мінлива хмарність з проясненнями»;
Мар’яна Савка — книжка поезій «Навіки ніжні: 77 віршів любові і віри»
Богдан Томенчук — книжка поезій «Вишийте, мамо, бронежилет»;


В номінації «Літературознавство і мистецтво»:

Валерій Бітаєв, Владислав Корнієнко, Юрій Мосенкіс — книга «Багатовікова літературно-мистецька зброя української перемоги»;
Ігор Набитович — книга «Сага мистецької родини: Алєксандер Фредро, Софія Шептицька, митрополит Андрей Шептицький».


В номінації «Публіцистика і журналістика»:

Олександр Зінченко — книга «Як українці зруйнували імперію зла»;
Павло Казарін — «Ретроспектива блогів на «Українській правді».

Повний список за посиланням:
https://knpu.gov.ua/