❤️‍🩹З Днем Батька!

Командир сотні УПА "Ударник-6" Ярослав Коцьолок - "Крилач" із наймолодшим стрільцем своєї сотні, двоюрідним братом Юрієм Коцьолком - "Бігуном" , Перемишльський повіт , 1946 р.

14 червня 1891 року у селі Зашкові біля Львова народився Євген Коновалець, творець і командир найбоєздатнішої військової частини Армії УНР – корпусу Січових стрільців, засновник Української військової організації, голова Організації українських націоналістів, один із славетних борців за незалежність України в ХХ ст.

З початком Першої світової війни мобілізований офіцером до австро-угорської армії. Під час боїв за Маківку влітку 1915-го потрапив до російського полону.

Повернувся за два роки. Став одним із організаторів формації Січових стрільців, основу яких склали галичани та буковинці. В 1918-1919 роках командував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців під час боїв з більшовиками та денікінцями.

Наприкінці 1918-го відмовився стати шостим членом Директорії УНР, а пізніше – її диктатором.

Після поразки Української революції 1917-1921 років не втратив віру в справу, якій присвятив усе своє життя. Хоча чудово розумів: попереду праці щонайменше на покоління. Для боротьби з окупантами з колишніх офіцерів УНР та Галицької армії сформував підпільну Українську військову організацію.

1929-го став першим головою ОУН, яка мала на меті  відродження державної незалежності України. Йому вдалося об’єднати представників різних організацій і різних поколінь. В ОУН влилися як колишні ветерани армії, так і молодь.

Налагодив зв’язки з урядовими колами та спецслужбами Литви, Німеччини, Іспанії, Франції, Англії та Японії.

«Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців» — Євген Коновалець.

🕯Загинув 23 травня 1938-го у Роттердамі (Нідерланди) від руки радянського агента Павла Судоплатова.

Пакуємо валізу: в Японії відкрили винне СПА.

Там можна буквально скупатися в цілому басейні з вина, поки вас поливають вишуканим напоєм.

13 червня 2014 року — День визволення Маріуполя від кацапських терористів і сепаратистів.

Звільнення Маріуполя стало переломним моментом у ході активної фази бойових дій російсько-української війни у 2014 році і завадило подальшій окупації України у той час.

Звільнили у 2014, звільнимо знову! Маріуполь - це Україна!🇺🇦❤️

9 червня 2022 року загинув Роман Ратушний, солдат ЗСУ 93 ОМБр, учасник Євромайдану, громадський діяч, журналіст, захисник урочища Протасів Яр.

У своїй промові від 4 липня 2023 року на форумі з відбудови України про Романа Ратушного згадала голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. Вона згадала, що він ще підлітком був на Майдані, захищаючи європейські цінності та свободи. ВІдтоді не переставав боротися за кращу Україну.

Він боровся за Україну, вільну від корупції, як активіст і як журналіст. Він боровся за зеленішу Україну, очолюючи рух за захист природного парку в Києві від незаконної забудови, фінансованої олігархами. Він боровся за суверенну Україну, і заплатив за це найвищу ціну. Життя Романа обірвалося дуже рано, але його мрії продовжують жити
, – сказала вона.

За словами голови Єврокомісії, нова Україна стане місцем, яке українське золоте покоління нарешті зможе відчути своїм.

Роман Ратушний був сином письменниці, журналістки Світлани Поваляєвої та журналіста, активіста руху "Збережи старий Київ" Тараса Ратушного. Він також мав активну громадянську позицію. Він відомий боротьбою за збереження Протасового Яру в Києві. Брав активну участь у Євромайдані, разом з іншими студентами постраждав від атаки "Беркута" у ніч на 30 листопада 2013 року.

Герой загинув на війні у віці 24 років. Його життя обірвалося під Ізюмом на Харківщині. Тіло змогли забрати лише через кілька днів після загибелі. Служив розвідником 93 ОМБР "Холодний Яр". Очолював громадську організацію "Захистимо Протасів Яр".

З Романом Ратушним попрощалися на Байковому кладовищі в Києві 18 червня. На церемонію прощання прийшли кілька сотень людей, серед них були рідні та друзі Романа, а також інші воїни. Під час поховання запалили фаєри та заспівали "Червону калину".

У столиці на честь Романа Ратушного перейменували колишню вулицю Волгоградську у Солом'янському районі.

🕯Вічна пам'ять та слава Герою!

8 червня 1934 року в срср була запроваджена кримінальна відповідальність родичів підсудних за недонесення про «державний злочин», що відбувся або планувався.

Постановою ЦВК срср від 8 червня 1934, “положення про злочини державні ” було доповнено статтями “про зраду Батьківщині” - дії, вчинені громадянами/військовослужбовцями срср на шкоду воєнній могутності срср, його державній незалежності чи недоторканості його території. Покарання за ці дії передбачало розстріл/ув'язнення/конфіскацію майна та колективну відповідальність членів родини підсудного.

Члени сім'ї “зрадника”, навіть якщо вони не знали про злочин, що стався або має статися; якщо вони не донесли про злочин, що готується або стався, засуджуються до позбавлення виборчих прав й заслання у віддалені райони Сибіру на 5 років або позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією усього майна. З’явилося поняття “Член Сім'ї Зрадника Батьківщини”, це передбачало обмеження та утиски згідно із законом і поверх нього.

Прийнята постанова ЦВК по суті дозволила Сталіну і його адептам виправдати розстріли без суду та слідства, знущання й масовий терор населення комуністичної імперії.

Враховуючи фактор фальсифікації справ та політичних переслідувань, стає ясно, що прийняті постанови переслідували каральні мотиви та додаткові репресії до інакодумців, що призвело до тюремного ув'язнення тисяч невинних людей. Також було порушено один з основних принципів кримінального права, що кримінальній до відповідальності і покаранню підлягають лише особи, винні у вчиненні злочину.

8 червня 1919 року розпочалось збройне антибільшовицьке повстання українських селян в Нікополі. Народ сіл Нікопольської волості був обурений діями більшовицької влади, тому люди вийшли захищати свої сім’ї та майно. Повстанці використовували жовто-блакитну символіку. Повстання назвали «троїцьким», бо саме 8 червня 1919 року було свято – День Святої Трійці.

Для придушення повстання більшовики прислали інтернаціональний полк, загін чекістів та команду бронепоїзда «Товаріщ Лєнін», вся ця більшовицька армада кинулась на повстанців. Вже 16 червня 1919 року повстання було потоплено в крові 3-м інтернаціональним полком, що складався здебільшого з китайців та угорців.

🕯Після бою все було усіяно трупами, а загиблих було настільки багато, що не вірилось очам. Загинули не менше тисячі повстанців та жителів міста.

​​ 7 червня 1919 року почалася наступальна операція Української галицької армії, відома як «Чортківська офензива».

Протягом 7-28 червня 1919-го 25 тисяч українських військ змусили відступати по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію. Було звільнено Чортків, Тернопіль, Бережани, УГА просунулася вперед на 150 км і вийшла на лінію Броди – Перемишляни – Букачівці. Лише брак зброї та зовнішні чинники врятували супротивника від поразки.

Чортківський наступ став важливою складовою Українсько-польської війни 1918-1919 років між Західноукраїнською Народною Республікою та Польською державою.

Травневий наступ поляків, попри ряд перемог, не дозволив розгромити Галицьку армію з півночі і поступово припинився. Збройні сили ЗУНР відступили на південь нинішньої Тернопільщини, затиснуті в трикутнику між Дністром і Збручем та містом Чортковом. Поляки тріумфували, а політичне керівництво республіки одним із варіантів подальших дій розглядало перехід УГА на Наддніпрянщину. Обираючи поміж відступом і офензивою, командування армії зробило ставку на спад бойової активності супротивника (в останні дні Галицька армія відступала майже без боїв) та розпорошення бойових сил поляків по широкому фронту. Операція розпочалася 7 червня 1919-го ударом на містечко Ягільницю.

Наступного дня Галицька армія взяла Чортків – важливий вузол комунікацій, утворивши пролом в обороні противника. Із спогадів Степана Шухевича:

«Якраз перед нашим наступом на Чортків зібралися були поляки перед будинком Окружної Скарбової Дирекції, в котрій перед тим була Начальна Команда Галицької Армії, щоб відсвяткувати свято здобуття міста, відбуваючи модні під той час «похорони України». Зійшлися елегантно вистроєні дами, святочно прибране панове, не бракувало також і делегатів від «власцян». Та в самім розгарі маніфестації зашипіло щось у воздусі, потім над самими головами зібраних загриміли дві-три детонації. Це розривалися наші шрапнелі. Майже рівночасно появилися на вулицях міста польські розбитки, що в страшнім переполоті утікали й сіяли паніку: «Уцєкайце, бо украінци юш в мєсцє!».

Поляки відступили на 120 кілометрів. 9 червня диктатор ЗУНР Євген Петрушевич призначив Начальним вождем УГА генерала Олександра Греківа, який планував операцію із групою старшин.

Галицька армія звільнила Бучач (12 червня) і Тернопіль (14 червня), у ході боїв за Нижнів відкинула поляків за Дністер. Далі було взято Зборів, ключовий пункт оборони поляків Бережани (21 червня), Золочів (22 червня) і Броди (24 червня). Поляки готувалися боронити Львів, однак брак зброї і боєприпасів не дозволив українцям розвинути успіх. Так, коли на хвилі патріотичного піднесення внаслідок успіхів Галицької армії 90 тисяч добровольців зголосилися записатися до діючих частин, через брак зброї було прийнято тільки 15 тисяч добровольців, а решту відправили по домівках.

Тим часом у Львів прибув стурбований головнокомандувач польськими військами Юзеф Пілсудський, водночас Антанта 25 червня дала згоду на тимчасову окупацію Східної Галичини, а 27 червня дозволила використати для цього армію Юзефа Галлера в повному складі, що раніше категорично забороняла робити. Все це кардинально змінило ситуацію на фронті.

Вже 28 червня польська армія перейшла в наступ і проламала український фронт біля Янчина. Виснажені безперервними боями, залишившись без боєприпасів, галицькі бригади під натиском переважаючих сил противника стали відходити до Збруча. 4 липня командування Галицької армії телеграфувало Головному Отаману Симону Петлюрі:

«Під сильним напором польських сил, за браком амуніції й інших матеріялів, Галицька армія буде примушена перейти річку Збруч та шукати опору й охорони на широких ланах Великої України». Відповідь надійшла наступного дня: «Українська Наддніпрянська армія та її Головна Команда приймає Галицьку армію, як братню, й усім їй допоможе, що в її силах».

16 липня УГА відступила на територію Наддніпрянської України, що стало завершенням Українсько-польської війни в Галичині.

5-10 червня 1917 року в Києві відбувся II Всеукраїнський військовий з'їзд.

В роботі з'їзду узяло участь 2308 делегатів, які репрезентували понад півтора мільйона вояків-українців російської армії. Таке широке представництво було досягнуте не лише завдяки організаційній діяльності Військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, але й завдяки наказу про заборону з'їзду Олександром Керенським (з Тимчасового Уряду Російської імперії), який надійшов до кожної військової частини.

Головою з'їзду було обрано В. Винниченка. З'їзд прийняв ряд резолюцій політичного і військового характеру. Делегати зажадали, щоб Тимчасовий уряд визнавав розпорядження Української Центральної Ради і запропонував УЦР негайно приступити до організації самостійних державних і військових структур. З'їзд вирішив якнайшвидше розробити план українізації війська і вжити всіх заходів для негайного втілення його в життя. На з'їзді було обрано Тимчасову Раду Військових Депутатів у складі 132 чол., яка увійшла до складу УЦР.

З'їзд став демонстрацією українського національного руху. Спираючись на підтримку цього форуму, керівники УЦР на його засіданні 23 червня обнародували 1-й Універсал УЦР, що проголосив автономію України.