🇺🇦11 вересня 1995 року народився Юрій Поправка — студент КПІ, учасник Революції Гідності. Один з перших закатованих російськими окупантами під час війни на сході України. Тіло закатованого Юрія знайшли 19 квітня 2014 року разом з тілом Володимира Рибака. Герой України (посмертно).

Народився в с.Морозівка, Баришівського району на Київщині. В 2012 закінчив київську гімназію № 183 “Фортуна”. З вересня цього ж року продовжив заочно навчатися на факультеті соціології та права Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Одночасно з навчанням працював в одному з відділень Ощадбанку України у місті Києві.

Був послідовним патріотом своєї країни, тому брав активну участь в Революції Гідності взимку 2013-2014 років. Спочатку його було зараховано до 23-ї сотні Самооборони Майдану. Трохи згодом Юрій приєднався до «Правого сектору». Під час сутичок із спецпризначенцями «Беркуту» отримав вогнепальне кульове поранення в ногу.
Разом із друзями поїхав до своєї дівчини до Харкова 16 квітня 2014, після цього з ним не було зв'язку. Дівчина Юрія, Даша, яка навчається у Харкові, розповіла, що він приїхав до неї з друзями, а наступного дня поїхав невідомо куди.

Разом із Юрієм Дяковським і ще трьома товаришами вирушив до тоді вже окупованого російськими терористами Слов'янська на Донеччині. 16 квітня 2014 їх помітили російські окупанти і їхні колабораціоністи, але пропустили в пастку між двома блокпостами та почали оточувати. 17 квітня по обіді Юрій потрапив у полон.

Мати Юрія, Ярослава Поправка, заявила про зникнення сина.

19 квітня 2014 тіло Юрія було знайдено в річці Казенний Торець біля смт Райгородок Донецької області з ознаками насильницької смерті разом з тілом горлівського депутата Володимира Рибака, яке 22 квітня було упізнано його дружиною. Впізнати Юрія вдалося лише 25 квітня 2014. За повідомленням прес-служби МВС, «причина смерті обох загиблих — комбінована травма тіла внаслідок тортур, з подальшим утопленням ще живих непритомних потерпілих».

За наявними у слідства даними, до тортур і вбивства цих людей причетні представники російського угруповання, яке захопило будівлю СБУ в місті Слов'янську.

За даними свідків, зокрема того, який був у полоні разом з Юрієм та вижив після катування, московські окупанти закатували Юрія за відмову говорити російською і відмову збрехати, що ходить до храму московського патріархату.

🕯Похований 28 квітня 2014 у Київській області, селі Морозівка.

⭐️Указом Президента України № 94/2015 від 20 лютого 2015 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності Юрієві Поправці посмертно присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

10 вересня 1854 року народився Іван Терещенко. Український підприємець, благодійник та продовжувач родинної справи – меценатства.

Терещенко був спонсором рисувальної школи Миколи Мурашка, опікувався кількома училищами, зокрема Олександрівським та Київським.

Династія Терещенків ініціювала появу Київської безоплатної лікарні для бідних містян. Нині це дитяча лікарня “ОХМАТДИТ”, деякі з корпусів якої були знищені росіянами під час повномасштабної війни. Окрім цього було відкрито Маріїнський дитячий притулок (на розі Паньківської і Микільсько-Ботанічної вулиць, нині Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України), будинок для міського парафіяльного училища на Ярославому Валу (1965 року будинок переданий Київському інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого).

Ну і звісно, відому всім картинну галерею, яка розміщена у будинку Терещенків. Саме з цієї галереї у 1922-му було організовано музей. Колекція фондів вражає, адже тут зібрані твори найвидатніших митців: Левицького, Боровиковського, Айвазовського, Крамського, Шишкіна, Ріпина, Врубеля, Реріха, Яблонської та багатьох інших.

Іван Миколайович помер в 49 років, хворів на туберкульоз.

8—11 вересня 1943 року біля села Новий Загорів на Волині, відбувся бій між загонами Української повстанської армії та німецькими окупантами, які значно переважали.

44 молодих бійців УПА тримали бій проти понад 1500 бійців німецьких військ дві з половиною доби, маючи один міномет та чотири кулемети. Територія Загорівського монастиря, на якому розташувалися бійці УПА, була стратегічним місцем, де перетиналися шляхи УПА з сусідніх областей.

З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німці обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили ще трьох бійців, у тому числі й командуючого чотою бунчужного Марценюка Андрія («Березу»), але позицій не здали.

Вночі з 11 на 12 вересня було прийняте рішення вириватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість осіб. О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати і у спричиненому безладі з криком «Слава Україні!» ровом через окопи прорвалися з німецького оточення. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, вже після того, як затих бій.

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90-100 осіб убитими та 150–200 пораненими. За іншими джерелами, німецькі втрати оцінюються в 540 осіб убитими та понад 700 поранених. Монастир був зруйнований, але частково уцілів до наших днів.

За мотивами цього подвигу режисером Тарасом Химичем знято відеокліп до пісні гурту «Тартак» і співака Андрія Підлужного «Не кажучи нікому». Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука «Бій під стінами храму» та поема поета-шестидесятника Миколи Холодного «Пам'яті 29».

🎼Також збереглася повстанська пісня:

В Загорові на горі,
у старім монастирі,
у неділю, рано-вранці,
там молилися повстанці.
«Благослови, Божа Мати,
на ворогів міцно стати,
боронити Україну
по лицарськи — до загину.»
«Борітеся, мої діти,
бідну землю бороніте,
за прикладом мого Сина
встане з мертвих Україна.»
В понеділок, на світанку,
в Загорові блищать танки,
гудуть авта й літаки — облягають німаки.
«Друзі, алярм, гей вставайте,
монастиря не давайте,
бороніте Україну.»
«Здобудемо або згинем!..»

У 1989 р. кілька мешканців Горохова під орудою колишнього учасника повстанського руху, а згодом голови Волинського крайового братства ветеранів ОУН і УПА Мелетія Семенюка за сприяння місцевих мешканців і всупереч заборонам тодішньої влади звели на могилі героїв УПА дерев’яний хрест.

У 2003 р. на упівській могилі біля Різдво-Богородицького храму замість дерев’яного хреста було встановлено і освячено монументальний пам’ятник. З 1990 р. найближчої неділі до свята Усікновення (11 вересня) біля стін монастиря відбуваються вже традиційні велелюдні мітинги на вшанування пам’яті героїв УПА.

6 вересня 1924 року у Києві народився Михайло Брайчевський, автор трактату «Приєднання чи возз'єднання?», де блискуче викрив фальш так званого «300-річчя возз'єднання України з росією», історик та археолог, один із засновників “Руху за перебудову”.

Корінний киянин. З відзнакою закінчив історичний факультет Київського університету, працював в Інституті археології Академії наук срср.

Автор монографій “Коли і як виник Київ” (1963), “Біля джерел слов’янської державності” (1964), “Походження Русі” (1968), “Утвердження християнства на Русі” (1988).

1960-го була “завалена” докторська дисертація “Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів”), в якій Михайло Брайчевський обстоював виникнення державності у східних слов’ян ще в антський період, що повністю перекреслювало основні постулати норманської теорії (здобув докторську ступінь лише в 1989-му).

За працю “Приєднання чи возз’єднання” (1966), де рішуче розкритикував “Тези до 300-річчя возз’єднання України з росією” та підпис під листом української інтелігенції на захист жертв брежнєвських репресій (“Лист 139-и”) був звільнений з роботи. Його праці не друкували, Брайчевського не допускали на конференції і забороняли посилатися на його твори.
На противагу норманістам, вважав князя Аскольда справжнім хрестителем Русі і засновником Давньоруської держави.

Переконаний захисник української мови. Звинувачував Москву в антиукраїнській політиці, нищенні пам’яток історії та культури, русифікації. Вважав, що з Європою Україну пов’язують куди більш тісніші зв’язки ніж із двома “братніми народами”: “Але хто б міг розтлумачити мені, чому Україна, скажімо має об’єднатися з Узбекистаном, або Киргизією і не об’єднуватися з Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, Болгарією та іншими Європейськими народами, з якими її зв’язують до порівняння тісніші та органічніші зв’язки – історичні, культурні, світоглядні, конфесійні і т.д.”.

❗️Також звертав увагу на той факт, що “російська культура в ХVІІ-ХVІІІ ст. перебувала у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати “благотворний вплив” на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої”.

Наслідком тривалої русифікації стало те, “що країна майже із стовідсотковою грамотністю, якою описав її в середині ХVІІ ст. Павло Алеппський, Україна на початку ХІХ ст. перетворилася на країну з майже суцільною неписьменністю”.

🕯Помер 23 жовтня 2001-го в Києві.

Галичина, 1890-ті роки.

Пастушок у дощову погоду.

Лист Президента УНР в екзилі М. Плав’юка Президенту США Дж. Бушу з інформацією про прийняття Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України та проханням підтримати рух України в напрямку незалежності. 5 вересня 1990 р.

5 вересня 1933 року постановою народного комісара освіти усрр В.Затонського схвалено новий зросійщений правопис 1933 року на зміну правопису від 6 вересня 1928 р.

Метою нового зросійщеного правопису було максимально наблизити українську мову до російської, щоб потім легко маніпулювати схожістю і говорити, що українська — це ледве не діалект.

Новий проєкт підготував заступник народного комісара освіти усрр Андрій Хвиля.

У передмові до правопису 1933 р. було вказано, що він 📜"очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської… орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар'єр між українською та російською мовами".

Щодо значення правопису 1928 р.

Фактично вперше на теренах України, в тому числі й поза межами усрр, з’явився перелік правил, що поєднав у собі різні традиції. Правопис впорядкував літературну мову, яка впродовж багатьох років заборон піддавалася впливу польської, російської та іншої мов; усунув розбіжності, що з’являлися під впливом різних діалектів і говорів; унормував написання іншомовних слів та власних імен. При цьому правопис був максимально наближений до живої народної мови.

«Правопис лише тоді має значення, коли дає можливість кожному письменному виявити легко на письмі свої думки, не витрачаючи зайвих сил на вивчення штучних граматичних правил, а це значить, що правопис мови відповідає властивостям її», — писав Микола Скрипник, нарком освіти у 1928 р.

На початку 90-х рр. лунали пропозиції відновити деякі норми «харківського правопису». Тоді вдалося повернути в ужиток тільки «репресовану» літеру «Ґ», яку в 1933 р.назвали «націоналістичною».

Більше норм «харківського правопису« відновлено в останній редакції Українського правопису від 2019 р.

На світлині приклади змін у правописі в порівнянні з дійсно українським правописом 1928 р.

Посвідчення, видане О. Жуковському Головним Отаманом військ УНР на ведення переговорів з фірмою «Шкода» про закупівлю зброї та будівництво нею фабрики з виробництва зброї на території УНР. 4 вересня 1919 р.

🕯В ніч на 4 вересня 1985 року у таборі біля села Кучино (Пермський край) загинув Василь Стус, поет – шістдесятник, правозахисник.

Народився 6 січня 1938-го в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного університету (нині Донецьк). Працював учителем, став писати вірші. Літературний редактор газети “Соціалістичний Донбас”, аспірант Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії Наук урср у Києві.

4 вересня 1965-го, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”, разом з Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом брав участь в акції протесту проти незаконних арештів українських інтелектуалів. За що був відрахований із аспірантури. Радянські видавництва відмовилися друкувати його поетичні збірки “Круговерть” і “Зимові дерева” (остання опублікована у самвидаві та в Бельгії).

Василь Стус у відкритих листах до влади критикував її за порушення прав людини. Заарештований 12 січня 1972-го і засуджений за “антирадянську агітацію й пропаганду” до 5 років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання відбував у таборах Мордовії, більшість написаних ним віршів вилучалися і знищувалися. 1977- го висланий у селище імені Матросова Магаданської області, де працював на золотокопальнях.

Повернувшись до Києва, відмовився від радянського громадянства (“Бути радянським громадянином – значить бути рабом”) і приєднався до Української Гельсінської групи захисту прав людини. Працював звичайним робітником на заводах. У травні 1980-го заарештований вдруге, визнаний “особливо небезпечним рецидивістом” і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Під час процесу відмовився від призначеного йому «адвоката» Віктора Медведчука, але суд не прийняв відвід. По суті, свій захист Стус здійснював самостійно.

Підсудний також заявив клопотання про надання можливості бути присутнім в судовому засіданні представникам міжнародних організацій, у тому числі — «представникам комісії по правам людини ООН», «представникам міжнародної юридичної асоціації — міжнародна амністія» та іншим.

Цілком справедливі вимоги. Якою ж була реакція «адвоката» Медведчука?

Він не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного, а натомість заявив, що покладається «На розгляд суду».

А суд, звісно, не задовольнив відвід, і клопотання про публічний розгляд справи теж фактично відхилив.

Стус, вочевидь, розуміючи, що «адвокат» Медведчук його захищати не буде, заявив: 💬«Я відмовляюсь від адвоката Медведчука і взагалі від любого радянського адвоката. Я вимагаю адвоката з міжнародної правової організації»

❗️Після роз'яснення прав обвинуваченому Стус заявив, що йому потрібен перекладач «на той випадок, якщо свідки будуть давати покази російською мовою».

Після оголошення обвинувального висновку, на запитання головуючого підсудному — чи зрозуміло обвинувачення та чи визнає він себе винним, Стус відповів: 💬«В чому саме обвинувачують мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю»

Покарання відбував у таборі в Кучино. Від 1981-го не бачився з родиною. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями неодноразово оголошував голодування.

🕯Помер в ніч на 4 вересня 1985-го під час безстрокового сухого голодування. Василь Стус похований на табірному цвинтарі, 1989-го перепохований на Байковому кладовищі.

Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1990), Герой України (2005, посмертно).

💬“1980 рік ознаменувався в нашій країні багатьма несправедливими вироками та переслідуваннями правозахисників. Але навіть на цьому трагічному тлі вирок українському поетові Василю Стусу виділяється своєю не людяністю. Життя людини ламається без залишку – як розплата за елементарну порядність та нонконформізм, за вірність своїм переживанням, своєму “я”…”, – писав у зверненні до світової громадськості вчений і правозахисник Андрій Сахаров.

Звернення козаків УНР до червоноармійців, які наступали на Україну. 2 вересня 1920 р.