13 березня 1938 року у всіх школах срср як обов'язковий предмет для навчання була введена російська мова. У підсумку вона майже вичавила зі шкільної програми мови корінних народів різних куточків імперії. Рідні мови якутів і марійців, українців і казахів клеймували — мова селюків. Від наслідків цього Україна потерпає нині, коли значна частина українців досі навіть не розуміють, як їхні предки стали «ісконно рускоязичнимі», а насправді ж просто зросійщеними.

🇺🇦Про перейменування звань військовослужбовців УНР згідно порівняльного табелю рангів. З наказу Головної команди військ УНР. 12 березня 1920 р.

🗺✍️Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого українського поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря. Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, поневолених російським царатом українських земель, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання. Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші. Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити. Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство. Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”. В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”. Шевченко прожив лише 47 років, але залишив за собою яскравий мистецький та змістовий слід, ставши символом України, рупором народної боротьби. Його спадщина навіки вписана в українську культуру та історію. Дякуємо тобі, великий Кобзарю!

🗺🇺🇦 6 березня 1918 року Українська Центральна Рада проголосила адміністративну реформу УНР, поділивши її на 32 землі. Проєкт не був втілений в життя. За задумом М.Грушевського кількість населення на кожній з земель мала складати близько 1 мільйона осіб. 29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної Республіки, якою землям, волостям і громадам надавалися права широкого місцевого самоврядування на принципах децентралізації.

🕯🇺🇦⚔️Три роки тому під Бахмутом загинув Дмитро Коцюбайло з позивним «Да Вінчі» — перший доброволець, якому надали звання Герой України прижиттєво. Боєць 67-ї окремої механізованої бригади, комбат. Воювати проти окупантів «Да Вінчі» розпочав ще 18-річним у 2014 році. У 21 він став наймолодшим командиром 1-ї штурмової роти ДУК. 💔Вічна пам'ять та слава Герою України!

🕯⚔️5 березня 1950 року загинув Головний командир УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка). «Здобути Українську державу або загинути в боротьбі за неї» — це гасло ОУН було життєвим принципом Романа Шухевича. Він очолив визвольну боротьбу українців у непростий час, коли доводилося протистояти двом тоталітарним режимам, які мало чим відрізнялися один від одного – радянському союзу та нацистській німеччині. нквд-мґб полювало за Шухевичем рекордний час – понад сім років. Головний командир УПА неодноразово вислизав з рук чекістів: у 1944, 1946, 1947, 1948 роках. Кілька разів пускалися чутки про його загибель. Але робота Служби безпеки ОУН була поставлена якнайкраще. До трагічної розв'язки призвів арешт 2 березня 1950 року зв'язкової Шухевича Дарії Гусяк. Запідозривши небезпеку, Шухевич готувався перебратися із будинку в Білогорщі, де переховувався з кінця 1949-го, до Львова, де було дві конспіративні квартири. Переїзд було намічено якраз на 5 березня. Але зранку 5 березня 1950 року емґебісти тісним кільцем оточили цей та декілька сусідніх будинків у Білогорщі. Операцію із захоплення головнокомандувача УПА очолював генерал мґб Павєл Судоплатов. До операції було залучено понад 700 бійців внутрішніх військ. Намагаючись прорватися з оточення, Шухевич вбив майора Ревенка, але сам був поранений. Щоб не здаватися живим до рук ворога, Шухевич пустив собі кулю в скроню. В офіційному звіті записали, що вбив командира один з сержантів, які оточили будинок. Йому виплатили премію 1000 радянських рублів. Тіло командира виставили на опізнання рідним, але після цього доля його досі лишається невідомою. Після смерті Шухевича боротьбу УПА очолив Василь Кук. Сама боротьба тривала ще понад 10 років – останній відкритий бій збройного підпілля ОУН проти оперативної групи Тернопільського укґб було зафіксовано 14 квітня 1960 року, а останній повстанець дав бій кадебістам у 1967-му.

🗺🎤🎹4 березня 1949 року народився відомий композитор, автор безсмертної «Червоної рути» Володимир Івасюк. Народився у Кіцмані Чернівецької області в сім'ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Змалечку він тягнувся до музики, в три роки найбільшим задоволенням були репетиції вчительського хору, куди його брали батьки. З п’яти сам починає вчитися грати на скрипці. Музичну школу в Кіцмані відкрили за клопотаннями Михайла Івасюка та інших батьків. У 1964 році написав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У школі створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка». Володимиру Івасюку «світила» золота медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляли парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст леніна. При спробі зняти незакріплений бюст упав із постамента і розбився. Усі потрапили до міліції, було відкрито «Справу Володимира Івасюка», постало питання про виключення його із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії срср та суспільствознавства. У 1966 році сім’я переїхала до Чернівців. Вступив до медичного інституту, однак його виключили за участь у «політичному інциденті». Хтось доніс про «справу» і 31 серпня 1966 року замість студентського квитка Івасюка чекали звинувачення, що він «нечесним шляхом пробрався у лави радянських студентів» і наказ про виключення. Лише через рік, отримавши рекомендацію від заводу «Легмаш», Івасюк став студентом медінституту. Багато пісень Володимир Івасюк писав під псевдонімом, оскільки не був членом спілки композиторів, а тому відомі колективи не мали права брати їх до репертуару. Попри це пісні Івасюка перемагали на багатьох конкурсах в срср та за кордоном, їх співали від Камчатки до Чорного моря, а «Червона рута» стала справжнім світовим шлягером. У Володимира Івасюка було дві освіти. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його професором був Анатолій Кос-Анатольський. У Володимира Івасюка була дивовижна працездатність. Як згадував співак Ігор Кушплер, одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для 60 інструментів по пам’яті. Телевізійні фільми «Червона рута» та «Пісня завжди з нами» принесли Івасюкові шалену популярність, хоча це призвело до виключення його з консерваторії через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати «виправдання» пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень. 24 квітня 1979 Володимир Івасюк після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія —самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КҐБ за наказом вищого керівництва срср. Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство. Під цією протекцією партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. . В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи. Попри це похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленця в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.

🕯❌❤️‍🩹28 лютого 1938 року у катівні нквд був вбитий Дмитро Тась — український письменник, представник неосимволізму в українській літературі. Дмитро Могилянський у літературному світі більш відомий як Дмитро Тась. Сучасна літературна критика вважає його одним із найкращих українських новелістів 20-х років минулого століття. Народився Дмитро Могилянський у Чернігові 10 лютого 1901 року. Дитинство провів у петербурзі. Щоліта з батьками і сестрами приїздив до Чернігова, де у будинку Раєвського по вулиці Єлецькій жила його бабуся Ганна Миколаївна. 1919 року Дмитро закінчив гімназію у Чернігові. Тут він сформувався як поет, працював журналістом у газетах. Юний поет друкує вірші на сторінках чернігівської земської газети. Про непересічний поетичний талант Дмитра Тася свідчать досконалі за формою рядки його енергійних, сповнених свіжих образів віршів, насичених урбаністичними мотивами і поетичною імпресією. Була у нього і соціологічна, в дусі свого часу, поезія. Добірку віршів молодого літератора подав третій том «Антології української поезії», виданої Книгоспілкою 1930-1931 рр. На жаль, за життя автора не побачила світ збірка віршів Дмитра Тася «Чорний парус». І у Чернігові, а пізніше у Києві та Харкові молодий письменник друкує вірші та оповідання у збірниках «Голод» (Чернігів, 1919), «Квартали» (Харків, 1924), журналах «Глобус», «Життя і революція», «Нова громада» (усі - Київ), «Всесвіт», «Кіно», «Літературний ярмарок» (усі - Харків), «Селянське життя» (Чернігів), газетах «Література, наука, мистецтво» (Харків), «Кооперація голодаючим», «Чернігівська земська газета», «Чернігівщина» та інших українських виданнях. Із 1925 року Дмитро Тась працював журналістом у Києві, з 1930 року – у Харкові. Дмитра Тася, як і його сестру Лідію Могилянську (розстріляна 1937 р.), силоміць було вилучено з літератури. Хоч і не встиг талановитий автор розкрити свій письменницький потенціал, але і з того літературного спадку Дмитра Тася, що дійшов до нас, відчуваємо цінність його творчого доробку. 28 січня 1938 року Дмитро Тась-Могилянський був заарештований органами НКВД у Харкові. Звинувачений в активній контрреволюційній націоналістичній діяльності в Україні, засуджений до розстрілу. 🕯Через місяць вирок було виконано. 14 березня 1958 року Дмитра Могилянського реабілітовано.

⚔️🗺Василь Левкович псевдо «Вороний» — єдиний, хто за життя особисто отримав найвищу нагороду УПА — Золотий Хрест Бойової Заслуги. І один із небагатьох повстанських командирів, кому поталанило побачити мету своєї боротьби — незалежну Україну. 17 грудня 1946 року підрозділи МҐБ СРСР атакували підпільників – і Левковича непритомного витягнули з криївки неподалік села Яструбичі. Допит Левковича у МҐБ ❌Слідчий: Вимагаю припинити марний опір і розповідати правду. 🟥Левкович: Я маю намір розповісти органам слідства лише про себе, але категорично відмовляюсь давати будь-які показання із організаційних питань і про учасників, відомих мені з підпільної діяльності ОУН-УПА. ❌Слідчий: Розповідайте. ⚔️Левкович: Я – командир Воєнної округи «Буг-Захід» і маю організаційний псевдонім «ВОРОНИЙ» і «Д. ЧЕРНЕЦЬ», моє справжнє прізвище ЛЕВКОВИЧ Василь Михайлович... ВСЕ… Побратими вважали його загиблим і надали звання полковника «посмертно». Він пройшов через численні допити протягом року слідства у львівській Тюрмі на Лонцького – товаришів не видав, але про свою позицію і боротьбу за незалежну Україну говорив прямо. У концтаборах сталінського ГУЛАГУ провів 25 років. Був реабілітований у 1997 році.

🗺🇺🇦 Сьогодні, 25 лютого, 48 років виповнюється героїчному генералу Дмитру Марченку, який керував обороною незламного Миколаєва! Дмитро Марченко народився у Вознесенську на Миколаївщині. «У цих краях він орієнтується без мапи, – каже генерал Сергій Кривонос, колишній командувач Сил спеціальних операцій. – Він на півдні розуміється краще, ніж ми у власній кишені». Війну Марченко зустрів у Києві. Друзі з півдня завалили його відео, на яких колони росіян наближаються до Херсона. «Готовий виїхати на південь, не можу просто спостерігати», – написав Марченко заступнику главкома Євгену Масюку. Після розмови з головнокомандувачем Валерієм Залужним той відповів: «Їдь швидше, бо вони вже заходять у Херсон». У свій 44‑й день народження, Марчелло дістався Миколаєва. Місто було охоплене панікою. У центрі міста генерал побачив, як чоловік знімає з будинку жовто‑блакитний прапор. «Що ти робиш?» – спитав він, вийшовши з машини. «Так вони вже Херсон взяли, завтра тут будуть!» – відповів містянин. «Ми будемо битися, – відповів Марченко. – Припини!» Страх поширився не лише серед цивільних. «У перші ночі з Миколаєва виїжджали колони з технікою та силовими структурами, – розказує Марченко. – Одного з таких керівників бійці повернули до міста. Я сказав йому: «Наступного разу будеш визнаний зрадником та розстріляний за законом воєнного часу». Аби зупинити втечу, Марченко наказав на ніч розводити міст через Південний Буг, за яким лежить дорога на Одесу. «Доки я тут, місто ніхто здавати не буде», – заявив він. Передові загони росіян зайшли в Херсон та збиралися атакувати Миколаїв. За ним відкривалися два важливих напрямки – на Одесу та Південноукраїнську АЕС. Росіяни наступали двома угрупованнями. «Близько 2000 машин – танків, БТР тощо – та відповідна кількість особового складу рушили з Херсона на Миколаїв, – пригадує генерал. – Інша група – 1200–1300 одиниць техніки – почала обхід». Марченко поділив місто та його околиці на зони. Оборона кожної була закріплена за конкретним військовим підрозділом. Усі наявні екскаватори були «мобілізовані» рити окопи. Спочатку захисникам Миколаєва бракувало координації. Марченко мало не загинув від «дружнього» вогню. На початку березня росіяни почали обходити Миколаїв з півночі та впритул наблизилися до рідного міста Марченка – Вознесенська. Це вже була загроза оточення та виходу до АЕС: від Вознесенська до Південноукраїнська 27 км. Вознесенськ обороняли бійці 80‑ї окремої десантно‑штурмової бригади ЗСУ. Вони підірвали міст через річку Мертвовод, унеможлививши подальший рух колон ворога. Колони з танків та БТР, що рухалися дорогами, немов у себе вдома, були розшматовані українською артилерією. А 4 березня до аеропорту Кульбакине у передмісті Миколаєва вдерся передовий загін росіян. Марченка здивувало, що на такий важливий об’єкт росіяни відрядили лише кілька танків та БТР із групою піхоти. Він вирішив, що мета атаки – змусити його перекинути до аеропорту найбільш боєздатні частини ЗСУ та послабити оборону на інших ділянках. Відбивати Кульбакине генерал відправив патрульних поліцейських, озброєних РПГ радянського зразка та американськими Javeline. «Це не патрульні, це хижаки, – говорив Марченко. Атаку на інший аеропорт – Баловне, розташований у 13 км на північ від міста, – відбив зведений загін тих самих патрульних, Територіальної оборони та спецназу. Марченко не страждає на зіркову хворобу. «Головну роль відіграють солдати в окопах, я лише адміністратор» Коли спілкуєшся з мешканцями Миколаєва, одразу стає зрозуміло, хто є головним героєм міста. ❤️Марченко у 2023 знову був в Миколаєві. Координував співпрацю між військовими та цивільними, керував партизанами на Херсонщині. Проти нього досі відкрита нікчемна політично вмотивована справа, перевзутою 24.02.2022 владою, серед якої купа колишніх антимайданівців та відвертих малоросів, більшість з цієї падалі + вся опзж, мають опинитися за гратами. А слава героїчного Марчелло буде жити вічно!