#поезія
Читаєш поетів, читаєш їх між рядками,
Їх долі, їх мрії, їх горе, їх віри і сни,
І часом здається вони не старіють з роками,
Бо просто в віршах виливають все те, що болить,
Бо просто віршами стирають всі рани і втоми,
І страх розчиняють у дивних маленьких словах,
І знають поети щось більше ніж іншим відомо,
І вірять мов діти у те, що існують дива...
Читаєш поетів, торкаєшся їхнього світу,
І твій стає іншим,
Хоч трохи світлішим стає,
Бо знаєш, це диво - ті тихі розгублені вірші,
От щойно не було, аж раптом беззахисно є...

29.10.2025
Іра Спірідонова

#дати
Терентій (Терешко) Макарович Пархоменко (28 жовтня 1872 — 23 травня 1910) — відомий український кобзар із чернігівського Полісся, уродженець села Волосківці (нині Чернігівська область). Він навчався у кобзаря Андрія Гайденка і був талановитим бандуристом, майстром своєї справи. Пархоменко знав вісім дум, історичні пісні про Морозенка, Саву Чалого, а також низку духовних віршів, псальмів і сатиричних пісень, таких як «Хома і Ярема», «Дворянка», «Міщанка», «Теща», а також танці «Козачок», «Дудочка», «Тетяна». У його репертуарі були характерні мелодії, виконані високим голосом із виразною фразировкою, під акомпанемент бандури, яку він тримав між колінами традиційним чернігівським способом. Його бандура мала 6 металевих обтягнутих басів і 14 приструнків на корпусі. Грав переважно двома пальцями правої руки (вказівним і середнім), а ліва рука використовувалася винятково для гри на басах.

Пархоменко був сліпим від дитинства, але це не завадило йому стати відомим виконавцем. Його високий рівень виконавської культури оцінювали такі видатні діячі, як Іван Франко, Микола Сумцов, Олена Пчілка та інші. Він мав учнів, серед яких були Михайло Домонтович, Василь Потапенко, та Никон Прудкий.

Його мистецтво мало значний вплив на розвиток гри на бандурі в Україні. Помер Терентій Пархоменко 23 травня 1910 року. Під час свого останнього концерту в Умані він зіткнувся з утисками від жандармів, що, ймовірно, сприяло його передчасній смерті

#поезія
Вона любила дощ, а дощ любив її…
Приходив уночі, сідав на підвіконні,
Він знав про неї все, читав її вірші
І цілував її простягнуті долоні.

Смішний романтик дощ у душу заглядав,
Він плакав про своє, у шибку бив щосили.
Він знав, що він пропав, і мріяв про одне,
Щоби вона його так само полюбила.

Вона ділила з ним і радість, і печаль,
І сльози під дощем здавалися водою,
Котились по лиці, немов гірський кришталь.
Їх бережно збирав і забирав з собою.

Вона любила дощ, а дощ любив її,
Тихенько обіймав її тендітні плечі,
Він спокій дарував і мир її душі,
Він рятував її від болю й порожнечі.

Руслана Василів

#поезія
Щось не виходить римувати осінь,
Папір відштовхує від себе олівець -
Такого з нами не бувало досі,
А зараз марно все, все нанівець...

Коли гуде "повітряна тривога",
Та завмирає вмить серцебиття,
Хтось шле молитви, щоб розчулить Бога,
Щоб не спинилось у цю мить життя.

Не хочу цього бачити та чути,
Лякатись жовтня завдяки війні.
Але вірші не йдуть до мене в руки -
Мабуть що перелякані самі.

Не вистачає ні тепла, ні світла...
Щоб романтичним вечір довгий став,
Я запалю не ліхтаря, а свічку,
Наллю вина червоного в бокал.

Заплющу очі, заспіваю тихо
Романс про осінь - мирну, золоту.
Хай обійде наш дім війна і лихо -
До миру легко рими підберу...

Наталія Рибальська

#поезія
Світ надзвичайно широкий
має укладисті далі.
Від того і перші кроки
майже завжди невдалі.
Безпомічні вірші перші.
Нещасне перше кохання.
Немає ніяких звершень,
а тільки одні поривання.
А потім проходять роки,
з’являється стримана сила.
Поглянеш – а перші кроки
вже й пилом давно притрусило.
І смішно тобі, й сердито,
і ти забуваєш часто:
для того щоб добре ходити,
раз десять треба упасти.

© Ліна Костенко

#поезія
Вона любила дощ, а дощ любив її…
Приходив уночі, сідав на підвіконні,
Він знав про неї все, читав її вірші
І цілував її простягнуті долоні.

Смішний романтик дощ у душу заглядав,
Він плакав про своє, у шибку бив щосили.
Він знав, що він пропав, і мріяв про одне,
Щоби вона його так само полюбила.

Вона ділила з ним і радість, і печаль,
І сльози під дощем здавалися водою,
Котились по лиці, немов гірський кришталь.
Їх бережно збирав і забирав з собою.

Вона любила дощ, а дощ любив її,
Тихенько обіймав її тендітні плечі,
Він спокій дарував і мир її душі,
Він рятував її від болю й порожнечі.

Руслана Василів

МІЖ ІНШИМ 🙏 ✍️Ліна Костенко
вірші українською

#поезія
Ти рвучко відчиняєш двері
приватних повідомлень. З ноги.
Несеш мені свою втому,
проблеми і біль головний.
Несеш плітки про тих,
з ким я ще не знайома.
Сподіваюсь, й не буду.
Бо наживо важко
сприйматиму стільки бруду.
Ти й не вітаєшся навіть,
ні "здоров", ні "бувай".
Як у тім анекдоті про тещу і чай.
Твоє его уперлося в стелю
творчих можливостей,
а я лише як глядачка важлива.
Ти приходиш і топчешся,
мені дивно і незрозуміло,
чому саме я і чим заслужила.
Спостерігаю. Та все, як завжди,
В тебе своя маніакальна правда
про світ і людей, які нагрішили
бути видимими і сильними.
Пиши ліпше вірші чи неримоване –
ти ж умієш про справжнє.
Та ця версія лиш паперова,
бо реальне тебе лякає.
Ховайся далі.
Це й не поезія зовсім,
так думки вголос.
Всі співпадіння – випадкові.

14.10.2025
Олеся Репа

14 жовтня 1954 року народився Микола Кунцевич. Він був одним із наймолодших українських політв'язнів СРСР, дисидентом, отримав три судових вироки і відбув 12 із 14 років ув'язнення.

Микола Кунцевич народився у Києві. Закінчив естрадно-циркове училище, працював у цирку, потім став ведучим програм, читав український гумор і сам писав вірші та байки.

У травні 1974 року Микола Кунцевич прочитав дві свої байки «Горила» і «Ворона» біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві.

Через деякий час його заарештували і згодом засудили до 5 років позбавлення волі за «злісне хуліганство». Тоді ж, за словами Миколи Кунцевича, в Лук'янівському СІЗО він потрапив до однієї камери із режисером Сергієм Параджановим.

Другий вирок і покарання на термін у 4,5 роки Микола Кунцевич отримав після того, як у 1981 році його вірші прозвучали в ефірі Радіо Свобода.

Тоді почалися обшуки, і в деяких київських вишах знайшли самвидав, заборонені тексти Кунцевича.

У 1984 році Миколу Кунцевича судили втретє – «за розповсюдження антидержавних матеріалів серед засуджених», бо під час відбування другого терміну покарання на одному з концертів зачитав уривок поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЕС».

Микола Кунцевич стверджував, що його адвокатом на цьому процесі був ❗️Віктор Медведчук. Кунцевич розповідав, що, як і у випадку із Василем Стусом, Медведчук просив збільшити висунутий прокурором термін у 3 роки ув'язнення ще на 1 рік 9 місяців та 19 днів із попереднього терміну. Тому, казав Кунцевич, вирок його переписали, а термін ув'язнення подовжили.

У 1987 році Микола Кунцевич долучився до Української Гельсінської спілки. Цього ж року він був звільнений із ув'язнення за амністією, як і багато інших політв'язнів.

У 1989 році Кунцевич став членом Народного руху України та Всеукраїнського товариства репресованих.

Також Микола Кунцевич займався культурно-просвітницькою роботою. Він став художнім керівником гастрольно-концертного об'єднання «Рухконцерт», очолював оргкомітет фестивалів «Дзвін», «Українське сузір'я» та «Коріння наше в Україні». Учасник Євромайдану. Більше 60 разів виступав з віршами зі сцени Майдану. 21.02.2014 контужений в сутичці з "Беркутом", частково втратив зір.

🕯Помер 12 березня 2021 року, похований 16 березня 2021 року на Байковому кладовищі.

#поезія
Ти так любиш міняти місцями вірші і молитви,
Говорити про кроки назовні і кроки углиб,
Про зачинені двері і вітром розчинені вікна,
І що видих насправді так само важливий як вдих,
Ти так любиш дивитись, як осінь стікає на землю,
Як проходить крізь хмари, крізь клени,
Крізь ранки і сни,
І як десь там у грудях стає чомусь легко і тепло,
Коли замість короткого "я", вимовляється "ми".

11.10.2025
Іра Спірідонова