ДІВЧИНА, ЩО ПЛАЧЕ

О, як назвати тебе, дівчино...

Постій на першій сходинці стежини,
Схились над горщиком садовим,
Вплітай, вплітай осяйне світло щохвилини,
Горни до себе квіти, з болем розуміння,
Кинь їх на землю й обернись раптово
Зі швидкоплинною образою сумління
Ти лиш вплітай, вплітай осяйне світло щохвилини.

Так я хотів би, щоби він пішов в запалі,
Так я хотів би, щоб вона стояла й сумувала,
Так він мав би піти,
Немов душа, яка лишає тіло, здерте та побите,
Немов свідомість, що так хоче постать залишити.
Я мав би тут знайти
Легкий і вправний спосіб для мети,
Якийсь той спосіб, зрозумілий без наук,
Простий і вірний, як усмішка й потиск рук.

Вона пішла, але осіння та погода
Мою уяву повертала знов до неї,
Бо довгі дні я бачив без софітів
Її волосся на руках, а руки повні квітів.
Дивуюсь я: яка між ними може бути згода!
Я втратив би свій жест, і навіть позу.
Дивують роздуми ці досі без ідеї
Стривожену опівніч й спокій дня у розах.

Томас Стернз Еліот

Переклад: Мирослав Манюк
26.09.2026
#переклад

ІНТЕРВАЛ

траєкторії дві
перетнулися надто близенько
для загального протягу десь там на дні
щонайперше музейна
установа здавалася сильною
мовчазна близькість тіл
уміщала чим більше підсилення
ніж слова дозволяли вміщати орбіти ці дві
по якомусь часі
під ногами
зникла рівновага маси
простір полігамний
розділився
на
М И
інтервал
все зростав вертикально
глибина
стала доказом майже локальним
пережитої єдності
далі
кожен виборов власний притулок місцевості
мовчки
коментар
винятково одна пантоміма
залишила свій втрачений час
а повернення зліва
утрачало свою геометрію
остаточно метр за метром

Мирослав Манюк
25.09.2026

КАШТАНОВЕ ПАЛЬТО

мандрівець тримав квиток
на пізній експрес
дивився в екран допив своє вино
висів непідтверджений від мереж
єдиний дзвінок
від брата
відкласти розмову здавалося
найкращим вердиктом для драми
з причини квапливості між інтервалами
нестриманий потяг рушав
вагони захоплювали спокій
минули десь місяці грілась душа
на вішалці було у домі
каштанове
пальто
яке той залишив перед
від'їздом
тепер телефонний
той номер мовчить
а виклики падають фоном
гудок був колись
як власна байдужість зробилася
єдиним мотивом
пропащої бесіди кривдою збитої
наступної осені під темним тином
той самий суб'єкт зупинив
крок біля під'їзду
і руку свою простягнув ніби на пустирі
тому перехожому що пестив шкіру зміїну
тому перехожому що вже спіткнувся
на сходинці тій що не можна минути

Мирослав Манюк
24.09.2026

МІРИЛО

до зали вбіг я останнім, тримаючи плащ
стіл блищав келихами, телефонами, візитівками
давні співкурсники міряли свої прибутки сповна
хтось хизувався своїми катівнями
хтось говорив і про власну компанію
дами сміялися, демонструючи прикраси
моя професія майже звучала у паніці
після цього виникали заїжджені фрази
випив водички, задивляючись в склянку
поруч мелькало багато годинників із золотими браслетами
мій рукав видався надто простим навіть без лямки
навіть слова були бідно заплетені
кожне досягнення подумки мало дрібні черепки
десять років обернулись «нічим особливим»
догляд за матір'ю зник
а незакінчена книга це тільки пориви мінливі
всі повідомлення доньки були в телефоні
часто нагадували вечори без відпусток
ліки, покупки, рахунки від фондів
краще екран заховаю, можливо, попустить
потім побачив подряпини шкіри
ті, що з'явилися через роботу у лісі
поруч сміялися люди, я теж посміхався покірно
їхні дороги лишалися зліва від моїх релігій
перед собою я виклав джерела
срібний предмет замотав у серветку
вперше відчув себе ельфом
більше та менше утратили вето
моє життя залишилося власний масштаб зберігати під етнос

Мирослав Манюк
23.09.2026

ПЛИН

я прийшов до річки з головою, повною невирішених «нащо»
х в и л я
розмивала
моє «пізно»
тільки залишала
н а п р я м
між камінням проростало
л и с т я м о л о д е
і я втямив: світ не став — зупинився лише мій погляд

Мирослав Манюк
22.09.2026

ЗЛИВА

Густіє хмара над німим Дніпром,
Вкриває темінь випалений схил
І завмирає простір як ніщо.

Важке повітря віддає свій хист,
Гримить далекий та скажений грім,
Щоб знов злякати завжди мирний тил.

Палає блискавка на темні дні,
Несеться вітер лютий крізь моря,
Зриває листя жовті та сухі.

Зіллються краплі на сухі поля,
Ширяє птах, шукаючи свій схов,
Хоча йому і крівля як броня.

Земля чекає тишу як ніхто,
Та тільки злива жорстко лупить дах,
Міняючи картинки, як в кіно.

Насунув буревій на всі жнива,
Зламав сухі гілки без жалю й сліз,
Згадав усім, що скоро вже зима.

Але і це несеться в прірву літ,
Зникають блискавки й важкий порив,
Та йдуть в безодню померки густі.

Бо промінь сонця зиркає з гори.

Мирослав Манюк
21.09.2026

ВІДРИВ

Відлітають пташки у чужі небосхили,
Залишається горб та важкі каменюки,
Залишаю і я оцей край безробітний.

Ще не зовсім старий, але вже в капелюсі,
Зберігаю свій слід від сухого коріння,
Та збираю всі квіти життя по пелюстці.

У важкім танці тіло палає століттям,
Наче гріх нас жене за далеке безмежжя,
Залишаючи власні слова для горіння.

Нахилилась під вечір калитка передня
І дружина голосить у цій безнадії,
Обривається лемент як стигла черешня.

Зупинились годинники всі механічні,
Ми танцюємо знов під мотиви жалоби
Де зариті навіки сліди терапії.

Не повернуться більше до хати народи,
Тільки хрест непохитний карбує всі назви
Та гучні імена, що створили закони.

Залишаю усе, що любив я зібрати,
І відрив цей пече, як відкриті порізи,
Бо йдемо з теплоти у холодні підвали.

Завтра будемо там, де бажання згоріли.

Мирослав Манюк
20.09.2026

ГЕНІЙ

Для тебе
я буду євреєм із гетто
і буду стрибати під небом,
вдягну іще білі панчохи
на свої покривлені ноги,
отруту насиплю в криниці
по всьому місту.

Для тебе
я буду єврей як відступник,
колись напишу у підручник
про кровні присяги набуті,
які я давав у Талмуді,
про те, де заховані нині
кістки дитини.

Для тебе
я буду євреєм-банкіром,
розорення вдію надійно
для пана, який втратив розум,
поклавши кінець його роду.

Для тебе
я буду євреєм з Бродвею,
в театрах плакати на стелю
за матір'ю тільки моєю,
збувати дешеві товари,
нужду долати.

Для тебе
я буду євреєм-хірургом,
шукатиму, ніби підсудок,
ту крайню всю плоть де все рідне,
пришити її знов на місце.

Для тебе
я буду євреєм з Дахау
лежатиму в полі маразму,
з кривими кінцівками тіла,
з розпухлим стражданням, як зірка,
якого збагнути не здатен.


Леонард Коен
«The Genius» зі збірки The Spice-Box of Earth (1961)

Переклад: Мирослав Манюк
19.09.2026
#переклад

ДУХОВНИЙ ПОЛІТ

Люди шукають братерства й добра,
Кроками правди ідуть без вагань
Прямо до мудрих основ джерела.

Сіють у душах зерно шанувань,
Ласку сприймають для себе як дар,
Щоб не було безпорадних питань.

Божі закони тримають удар,
Добрі події будують упор,
Бо є у Слові священний нектар.

Милість поводиться ніби актор:
Грає по-чесному, стишує злість,
Так що аж кривда іде під затвор.

Радість змиває небажану вість,
Кожен крокує шляхом співчуття
Тільки туди, де він мріяний гість.

Віра тримає почесні серця,
Мудрі пророки дали заповіт,
В ньому є світло для всього життя.

Помисли чисті пробуджують світ.
Там, де Закон закарбує свій шлях,
Можна відчути духовний політ.

Схвалення Боже у добрих ділах.

Мирослав Манюк
18.09.2026


🔆 Від Матвія 7:12

Поводьтеся з іншими так, як ви б хотіли, щоб інші поводилися з вами. У цьому є розуміння Закону Мойсеєвого і вчення пророків.