Я шукаю знання у глибинах книжкових,

Щоб знайти на питання важливі розгадки,

Але бачу заплутані кроки навколо.

Сторінки старовинні читаю як спадок,

Проте зовсім не менші стають таємниці,

А з'являються нові незвідані надра.

Це безмежне знання виростає як вицвіт

Та показує тільки мою безтолковість,

Бо наука в прогресі не бачить різниці.

Я дивлюся тепер на безкрайність казкову,

Де мільярди секретів лишаються вічно

І розгадку шукаю у серці простому.

Замість мудрих, життєвих та лагідних звичок

Маю купу думок про тривожний прожиток,

Що веде до безглуздих подій нелогічних.

Ось і відповідь стало вже складно змінити,

Я мовчу і вивчаю закони душевні,

Де на мене лягає ганебний відбиток.

Ця заплутана мудрість приносить непевність,

Бо упевненість просто зникає в конфлікті,

Залишаючи розум у ребусах древніх.

І розмиті стають невідомі релікти.

Мирослав Манюк

25.06.2026

На камені видно характер козацький,

Він з тої землі, де виблискують плавні.

В скульптурі помітна суть реалізацій.

В житті отаман величезну мав славу,

А погляд й тепер виглядає природним.

Він знав наперед свої цілі державні.

Його не лякали імперські народи,

Він мову тримав, як і руку на шаблі,

З якої в боях здобувалась свобода.

Він вів за собою не тільки для слави,

Аби не зламати козацької ланки

Й не дати для відступу ворогу шансів.

Він слухав поради ще з давніх курганів

І радився з тими, що в битвах бували.

Бо воля без мудрості — це не змагання.

Герой Гордієнко гнав кожну навалу,

Бо з твердим характером був по натурі

І слава його з кожним разом зростала.

Сьогодні ми бачимо це у скульптурах,

В картинах, піснях, у віршах, де так просто

Показано все в українській культурі.

Допоки є пам'ять — жива буде й постать.

Мирослав Манюк

24.06.2026

Тьмяні кордони зростали навколо,

Тіні ховали розбиті останки,

Втома збирала і спеку, і холод.

Довгі проходи вели до світання,

Душі шукали загублені двері,

Долі сплітали повітря з метаном.

Темні питання були на поверхні,

Люди шукали загублені траси,

Думи вкривались димами відверто.

Сховані кроки лишалися разом,

Страх відступав перед новим порогом,

Сили зростали у різних контрастах.

Вічні дороги ставали уроком,

Зламані межі відкрили щось друге,

Віра зростала доволі високо.

Плинні хвилини зміняли наругу,

Серце знаходило власну свободу,

Світло пробило надію на дружність.

Справжня надія змінила природність,

Слід залишився у пам'яті досі,

Мрія вернула людині породу.

Вільний народ віднайшов новий доступ.

Мирослав Манюк

23.06.2026

Повзе ліниво морок по кімнаті,

Хвилини викрадає всі життєві,

А я все сплю й не можу цього знати.

Година, дві, чотири, вісім, дев'ять...

Реальність далі зводить свої рухи,

Зникає страх і ділиться на реверс.

Потрібно знову у таємне рушить.

Краса навколо втратить хтивий попит

І я не встигну відганяти мухи.

Я ніби сонний, неактивний робот,

В природі швидко змінюю фасади.

Якби не сон, зробив би цілий допис.

Втрачає розум весь живий розсадник.

Я не побачу, як кіт ловить мишу

Тому що сплю і бачу в цьому зраду.

Не хочу спати з днями в перемішку,

Прокинутись потрібно, щоби жити,

Щоб кожен раз порушувати тишу.

Руйнує сон усі важливі миті.

Мирослав Манюк

21.06.2026

Я не знищую коло див світу

і ще зовсім я не убиваю

таємниці, які зустрічаю

на своєму шляху, що у квітах,

у очах, на вустах чи в могилах.

Світло інших придушує чари

непроникливої таємниці,

що прихована в темних кошмарах.

Але я тут, такий світлолиций,

своїм світлом примножую ребус.

І, так само як місяць на греблі

своїм білим промінням мобільним

все не зменшує, а робить більше

таємницю щоденної ночі,

так і я теж збагачую обрій

цим широким тремтінням усього святого.

І все те, що вже є незбагненним для всього,

стане тільки ще більшим моїм незбагненним

перед поглядом моїм на свіже натхнення.

Бо люблю я постійно і так мені милі

і ці квіти, і очі, вуста та могили.

Лучіан Блаґа

Переклад: Мирослав Манюк

20.06.2026

#переклад