ВУЛИЦІ КІОТО

Ці персимонові плоди хурми
звисають над огорожею,
а затишні давні сади
здаються вічно хорошими.

Турист вдивляється вглиб,
шукаючи минувшину,
аж раптом помічає ці сади
та свіжу гранітну плиту з минулого.

На камені вже вибито ім'я
людини з вулиці,
якого бачив щойно серед життя,
серед натовпу перехожих вуличних.

Лежить у кишені
прадавній нероздрукований лист,
отриманий перед смертю за сенсом
цього невідомого незнайомця з обличчям німим.

Ослона жвавого минулого
розлазиться на порох,
докіль печатка на конверті з нуликом
лишається уся рішуче поруч.

Мирослав Манюк
26.10.2026

ЛЕВ ТА СОБАКА

(Байка)

До Лева ось одного разу
Прийшов собака на образу,
Його на бій почав гукати,
А Лев продовжив позіхати,
На нього не звернув уваги.
Тоді собака без поваги
Почав гарчати й тупо злитись:
— Якщо ти тут не будеш битись,
Тоді я розповім собакам,
Що ти слабак у цих палатах.
Скажу я їм: «Ось, подивіться,
Як мене сильний Лев боїться!»
На що Лев відповів ледаще:
— Нехай мене засудять краще
Всі пси за те, що я боюся,
Ніж леви, що зі слабим б'юся.

Мирослав Манюк
10.08.2022.

Телеграм: https://t.me/ManyukVirchi

У ЗОЛОТОМУ НАДВЕЧІР’Ї

Усе в золотому вечірньому часі
Неквапно ми тут пливемо;
Хоч весла управно ніхто не тримає,
Та ручки все ж правлять кермом,
А пальчики марно лишень імітують,
Що шлях цей знайомий давно.

Жорстокі ці Три! У хорошу хвилину,
У мрійливий, лагідний час,
Ви просите казку для вас розказати
У того, хто сил не припас.
Та що слабкий голос тут може зробити
На три язики водночас?

Тут владна є Прима, яка блискавично
Наказує: «Ну, починай!»
Секунда є лагідна, що прорікає:
«Там буде безглуздя за край!»
Тим часом і Терція перериває
Цю оповідь як зазвичай.

Та ось, уже навчені всі до мовчання,
Вони вирушають услід
За дівчинкою, що постійно мандрує
Крізь землі чудес на обхід,
Де дружньо балакає з птахом чи звіром,
І менше вже вірять як слід.

Та знову і знову, коли оповідка
Висушувала джерела,
І той, весь знесилений, ледь намагався
Відкласти на інший вже раз,
«То решту наступного разу розкажеш…»
Лунали веселі слова.

Так виникла казка Чудної Країни:
Поволі, одна на одну,
Кувалися в ній надприродні пригоди.
І ось вже кінець на кону,
А ми, превеселі, рушаймо додому
Під заходом сонця до сну.

Алісо! Прийми цю дитячу легенду
І лагідно рухом своїм
Клади її там, де всі сни від дитинства
Сплітаються колом чудним
Як пам'яті, наче зів'ялий віночок,
З тих квітів, що в краю чужім.

Льюїс Керрол

Переклад: Мирослав Манюк
24.10.2026

Це вступна поема Льюїса Керрола до книжки «Пригоди Аліси в Країні Див» (Alice’s Adventures in Wonderland), присвячена Алісі Лідделл та історії створення казки.

ГЛИБИННЕ

Кажуть, коріння тримається ґрунту,
Так що місцями і вирвати трудно.
Певно, така ж, мабуть, єдність у людства.

Не пам'ятаю я першого поділу,
Та визнаю ціну кожного подиху.
Рідним є дім тільки лиш для господаря
Там, де чекають у гості без повода.

Ми говорили чужими завітами,
Та рівномірно боялися звітрення.
В кожного власна історія світлості,
Спільно лиш біль розквітає суцвіттями.
Раптом стає зрозуміло між квітами:
Не розділити нас назвами світлими.

Хтось носив воду з криниці природної,
Хтось перев'язував рани у подруги,
Хтось шукав зниклого безвісти родича.
Жоден не знав, де їх місце народження.
Тільки питали, чи гени породисті,
Агітували до слави народної.

Мало хто знає з якими підказками,
Вигадав хтось ці кордони для казочки.
Мапа країни по світу розмазана,
Що і не зшити простими наказами.
Треба самим обирати між фразами
Бути єдиним народом, розв'язаним.

Мирослав Манюк
23.10.2026

ЗВІЛЬНЕННЯ

Він беріг свою посаду
до загину, попри мрії,
і щоранку знов ковтав
прикрий вираз праці різко.

Гроші капали завчасно.
Пристрасті вмирали часто.

Раптом
згасла звична дія.
Мусив він відразу
спробувати власні сили в ділі.

Перший задум гавкнув.
Другий зжер прибуток.
Третій лиш навчив погано
вірити поразкам на майбутнє.

Руки звикли поступово
створювати те, що треба людям.
Вперше за багато років знову
він відчув свою вагу та трепет в грудях.

Раптом втямив:
нікуди вертатись до нестями.

Давня праця?
Вже давно минула.
А зарплата?
Теж кудись пропала в нулик.

Він був просто вже пенсіонер.

І увесь цей час
тут його тримав не страх
втратити оклад.

Він боявся
вже нарешті явно
жити непогано.

Мирослав Манюк
22.10.2026

ВІДДАНІСТЬ

Убогий босий пес
Чимдужче чахне часто,
гнітить глибоко голод,
покинутий людьми напризволяще.

Притулюю цю тушку швенді,
годую дуже хлібом,
звірятко зігрівається відрядно,
лишає шанс на біль.

Він вірно тут вартує,
віддячує дитячою любов'ю,
ніколи не нашкодить і не вкусить
дбайливу доброчинну руку.

А люди ж легко
знов зраджують за зиск,
повернуть підлість потім
за подане тепло.

Вся вірність звіра вічна,
людська ж обіцянка —
хитка й обманлива така.

Мирослав Манюк
21.10.2026

ДО ЄВИ

Ти умієш вслухатися в затишок,
поки мова народжує лексику.
Підкоряться тобі всі прозаїки
з неоднаковими діалектами.
Кожна думка до скону пронизує
крізь несказане знов без заниження.

Набираєш натхнення ще вдосвіта
у долоні своєї концепції.
Довіряють тобі усвідомлено
віршометрія, овл, перцепція...
Знаєш мову ліричну, проникливу,
де вподоба не пробує зникнути.

Ось рядки твої знову торкаються
все того ж, що боліло неголосно.
Бодай там, де слова недоказані,
ти запалюєш смисли впівголосу.
Навіть тихе мовчання у затишку
починає кричати від захвату.

Не шукаєш відлуння римоване,
бо воно вже до серця приставлено.
Відкриваються двері для мовлення,
крізь які ти проходиш зростаючи.
І тоді світ стає трохи втішливий
до своєї душі та до ближнього.

Тож пиши для нас, Єво, верлібрами
аж допоки пульсує окрилення.
Нехай кожна сторінка та літери
перевтіляться в обриси з римами.
Бо лиш там, де ти пишеш з наснагою,
виникає щось вічне та лагідне.

Мирослав Манюк
20.10.2026

СОБОРНІСТЬ

Соборність починається з потиску рук.
Зі слова, сказаного своєчасно.
З хлібини, розділеної порівну.
З готовності підставити хребет.
Десь за рікою прокидається переддення,
десь мати чекає захисника,
десь хтось збирає валізу,
щоб вирушити захищати ближніх.
Нас розділяють далекі автостради,
та не розділити спільного жереба.
У кожному місті б'ється Україна,
у кожному серці живе її наполегливість.
Ми різні за мовою прози,
за звичками, віком і мудрістю,
але в годину найбільшої кризи
стаємо одною незламною масою.
І поки тримаємося рівночасно,
поки шкодуємо одне одного,
над нашою спільною країною
майорітиме прапор самостійності.

Мирослав Манюк
19.10.2026

ТРИПТИХ

1

МІЖ ВЧОРА І ЗАВТРА

Непомітно приходить майбутнє мовчанням,
Ми проходимо повз, не тримаючи дати
І здається, що "завтра" — це ті ж самі втрати,
А "сьогодні" спливає уже до світання.

Ми минуле плекаємо скарбом зітхання,
Де недолік присутній в чужих кандидатах
І тяжіє душа від нового мандата,
Бо вчорашнє вже тисне солодким коханням.

І раптово у серці ламається крига,
Та теперішній крок виділяється з тіні,
Де майбутнє не буде постійно як тригер.

Хто приймає цей час, той не пише на стінах,
Бо не "вчора" формує й не вчить нас на виграш,
А сьогоднішній вибір і завтрашній фініш.

2

ТЕМНИЙ СОЮЗ

Мило сяє шовк у ніч розкуту,
Серце б'ється, пахне кров коханням,
Тихий подих кличе на з'єднання,
Тінь ковтає знову вечір скутий.

Ти пливеш, мов знак з пітьми нечутно,
Жар в очах плекає щось погане,
В усміх скриті всі слова зізнання,
Шал чіпляє край пітьми без смутку.

Тут любов росте не на прохання,
Поряд ходить темна смерть пихата,
Та в мені ще світить промінь смутно.

Я приймаю цей союз попутний,
Бо де смерть — там вічна путь остання
І любов іде по ній старанно.

3

ОСТАННЄ ЗІЗНАННЯ

Пам'яті я випадковий невільник:
Тихі розмови, чужі обіцянки...
Світ не вимірює вірність коханки —
Час лише множить зітхання повільні.

Дотики згасли у формулі звільнень,
Погляд відводиться в темні ділянки,
Звичку міняє відвертий романтик,
В серці тримає уламки довільно.

Спроба остання — зібрати мовчання,
Словом короткім дійти до скандалу,
Втілити в правду таємне кохання.

Після рядка, ніби як по сигналу
Тиша накриє останнє зізнання,
Вірш обриває відлуння фіналу.

Мирослав Манюк
18.10.2026