#поезія Перепече, переболить, Не стане ран – перехворію… Тепер вже й серце не велить Теплить загублену надію. А все ж зустрінеш – закипить І терпкий щем затисне груди, Щось залоскоче, зашумить Та й спогад давній тихо збудить. Весь затріпочешся, мов птах, Шкребе мурашками по спині – Усмішку бачиш на устах І звабний погляд – очі сині. На сполох вдарить дзвін в тобі: Що в долі є, те не загубиш… Та й знов признаєшся собі – Її, забуту, таки любиш! Микола Стасюк

#поезія Я ніколи не хотіла бути ідеальною, і це стосується всього. Я ніколи не прагнула бути в центрі уваги або, щоб за мною тягався натовп і мріяв би дружбою зі мною. Єдине, що я знаю – треба бути собою: мати свою власну думку, свій стиль, манери, характер та смаки, хай і незрозумілі іншим. Я ніколи не ставлю себе вище від інших людей.Поважаю думку кожної людини. Але роблю свої висновки. Залишаюся такою ,як є.І впевнена, зі мною.залишаються ті,які ніколи не змінювали думки і відношення до мене.. Дякую тій Єдиній людині, яка мене зрозуміла давно, і протягом усього часу, не зрадила ні моїй вірі,ні своєму ставленні до мене. Поважаю критику людей,але тих ,які так само чесні, справедливі ...Які поважають інших людей..... Будь собою життя забезпечить тобі потрібних людей. Їх буде дуже мало, але вони будуть найкращими.

#поезія Грудень старіє. Сивíє потроху. Вчора -- хлопчисько. Сьогодні вже пан. Сипле снігами, як з торби горохом. Хутром вкриває шикарний жупан. Вже підкорив всі вершини і злети. Стишує темп. Хоче трохи тепла... Де не поглянь -- все замети, замети... Білі іллюзіїї. Щастя нема... Був молодим. Влюбував Завірюху. Вона, викрутаска, відшила його. Панна Хурделиця, мов біла муха, Не оцінила старання... Чого? Віхола-леді спокій украла. Грудень піддався. Ну, майже. Дарма... Паростком ніжним у серці зростала Квітка таємна. То, певно, весна... Втратив він спокій. Сон чи омана? Ніби ввижається зелень очей. Коси брунатні, усмíшка жадàна. Що за оаза посеред ночей? Мàбуть старіє. У мріях -- щасливий. Варить какао красуні зі снів. Мостить кубельце. До щему вразливий. Ліпить сердечка з пухнастих снігів. І виглядає. Хоч тінь того чуда. Може, зустріне її до Різдва. Люди сміються... Дивні ті люди. Кажуть, не скоро красуня-Весна. Людмила Галінська

#поезія

#поезія Отак живеш, чекаючи Різдва, волочиш зиму поміж сивих буднів. І віриш в силу справжнього добра, нанизуючи шклярус зимніх груднів... Воно приходить. Тихо, попід ніч. В своїх календарях, по вічних зорях. І мостить ноги на теплéньку піч, малююючи шляхи по срібних взорах... І палить каганці, щоб на добро, у душах, у серцях, по всьому світі. Чаклує казку янгольським пером, сніжинки обертаючи на квіти... І славить Бога на усі часи, і пеленає в яслах немовлятко... І стільки в ньому величі й краси з минувшого й до самого початку... Воно таке пухкеньке, як пампух. Солодка мрія, що пахнить кутею... М'яке і тепле, як отой кожух, що тіло грів прадавньому Мойсею. Отак живеш, чекаючи Різдва... Воно ж завжди під серденьком гніздиться. Узріти би... Й повірити в дива. І Богу за прожите поклониться... Людмила Галінська

#поезія Я ідеальною не стану... Я ідеальною не можу бути Я маю в серці рвану рану, Загоєну, та не забути Слід надто темний і глибокий Він надто звик до цього стану Він у мені, як світ широкий З якого боку не погляну Я ідеальною не стану Бо ідеальна - значить мертва Не відчувати рвану рану - Не відчувати свого серця Я ідеальною не можу бути... Не відректись святої правди Те, що торкнулось мого серця Тепер в мені... моє назавжди. Віра Абрам'юк

ПІД ЗВУКИ КАНОНАДИ Під звуки канонади народжуються діти, Під звуки канонади в печі́ печеться хліб, Під звуки канонади голівки хилять квіти, Під звуки канонади прожито безліч діб. Під звуки канонади дзвенять стрімкі пото́ки, Під звуки канонади здригається земля, Під звуки канонади – у сховищах уроки, Під звуки канонади ридає немовля. Під звуки канонади в нас пишуться поло́тна, Під звуки канонади злітає пісня ввись, Під звуки канонади на стан лягає нота, Під звуки канонади за руки ми взяли́сь. Під звуки канонади в молитві зводим ру́ки, Під звуки канонади поезія звучить, Під звуки канонади рве серце від розпуки, Під звуки канонади продовжуємо жить. Під звуки канонади цвіте калина в лузі, Під звуки канонади цвіте блакитно льон, Під звуки канонади ми всі в журбі і тузі, Під звуки канонади беру́ть бійців в полон. Під звуки канонади звучить в нас солов’їна, Під звуки канонади приборкують вогонь, Під звуки канонади не кане Україна, Під звуки канонади синів хороним й донь. Під звуки канонади звучить вкраїнський славень, Під звуки канонади в руках тримаєм стяг, Під звуки канонади звучить: «ВКРАЇНІ СЛАВА!», Під звуки канонади сягаємо звитяг. Під звуки канонади гаптуєм ПЕРЕМОГУ, Під звуки канонади – у нас незламний дух, Під звуки канонади ми дякуємо Богу, Під звуки канонади патріотизм не вщух. 23.11.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023 ID: 999287

#історія #постаті Микола Філянський — це постать, у якій дивовижним чином поєдналися сувора точність геолога та тендітна душа поета-символіста. Він народився 19 грудня 1873 року на Полтавщині, і його життєвий шлях став відображенням трагічної долі української інтелігенції першої половини XX століття 💎. Як науковець, Філянський зробив значний внесок у дослідження надр України, працюючи над геологічними картами та вивчаючи мінеральні багатства. Проте справжнє покликання він знайшов у слові та мистецтві. Його поезія — це витончений український символізм, сповнений філософських роздумів, любові до рідної природи та пошуку гармонії. Окрім віршів, він залишив по собі цінні праці з історії українського мистецтва та архітектури, зокрема глибокі дослідження українського бароко 🏛️. У 1920-х роках він був одним із тих, хто активно розбудовував українську культуру в Харкові, працюючи в Музеї Слобідської України. Але, як і багато інших представників Розстріляного відродження, Микола Філянський став жертвою сталінського терору. У 1937 році його заарештували за фальшивими звинуваченнями та розстріляли, намагаючись стерти пам'ять про людину, яка бачила красу і в земних породах, і в поетичних рядках 🕯️. Сьогодні ми повертаємо ім'я Миколи Філянського із забуття. Його творчість — це місток між науковим пізнанням світу та його мистецьким осмисленням, приклад того, наскільки багатогранним був український геній, який не зламався під тиском обставин, а залишив по собі світлий і чистий слід 📜.

#поезія Якби мене запитали, за що я тебе люблю?. Я б просто незнала яку б їм відповідь дати.. За все, що є у тобі...І за те, чого зовсім нема, І саме за те, що ніколи в тобі не зламати. За все і нізАщо..Та просто за те, що ти є. За віру твою, за дороги, за все у житті пережите. За те, що в мені проростаєш моїм же ім'ям, За все, взагалі чим в житті вмієш ти дорожити. За мудрість і розум, за серце і душу твою.. За смак поцілунків із присмаком ніжного лАтте.. За зустрічі наші чарівні, за їх післясмак.. За те, що дозволив себе дуже близько пізнати. За силу твою, яку сам тобі Бог дарував. За святість молитви, яку повторяєш щоночі.. За щирість твою, і усмішку у кутиках вуст... За правду і віру, за світло в тобі і за очі. Якби запитали мене, за що я тебе люблю?.. Я мабуть себе запитала би саме про те ж... За те, що зустріла тебе на планеті Земля.. І ти тепер в серці моєму назавжди живеш. Валентина Галич

#поезія З любові починається усе! З любов'ю світ стає таки добрішим! Любов відраду людству лиш несе! Любові треба всім все більше й більше... Любов дає нам крила й не лишень... Любов до всього, що життя дарує! З любові починайте кожен день, Любов підносить, тішить і мудрує... З любов'ю по життю солодко так! Кажіть "люблю" й взаємно надихайтесь! Хай кожен той відчує щастя смак! Любов'ю в холоднечу зігрівайтесь! Любов - це споконвіку почуття, Яке так потребує кожен, звісно! Дайте любові Ви своїй життя Й щасливим почуватиметесь, дійсно! Катерина Доліба-Рябой