Оксана  Вінніченко

  • #поезія

    Осінь вдягла теплесенькі панчішки...
    По моді, вже ходити, не фасон...
    У листопаді мерзнуть її ніжки...
    Вже холодно носить тонкий капрон.

    Модний каблук вгрузається в болото...
    Тут взутись би, в ризові калошки...
    І то дарма, що не красиве фото...
    Зате ходити можна навпрошки.

    Брести по свіжозораному полю...
    У пелену збирать останній плід...
    Підтикавши під юпку білу льолю...
    Щоб не забрьохати болотом її спід.

    Брести, брести в тягучому тумані...
    Останні дні навпомацки шукать...
    Які тепер благесенькі і драні...
    Але ж і їх потрібно доживать.

    Галина Момот
    #поезія Осінь вдягла теплесенькі панчішки... По моді, вже ходити, не фасон... У листопаді мерзнуть її ніжки... Вже холодно носить тонкий капрон. Модний каблук вгрузається в болото... Тут взутись би, в ризові калошки... І то дарма, що не красиве фото... Зате ходити можна навпрошки. Брести по свіжозораному полю... У пелену збирать останній плід... Підтикавши під юпку білу льолю... Щоб не забрьохати болотом її спід. Брести, брести в тягучому тумані... Останні дні навпомацки шукать... Які тепер благесенькі і драні... Але ж і їх потрібно доживать. Галина Момот
    Like
    2
    86переглядів
  • #поезія

    Вона змінила жовту сукню на брунатну..
    Блакитні очі вицвіли за ніч.
    Носила манту темну та ошатну.
    Але ще коси розсипала аж до пліч.
    Збирала по садах жарини..
    З тих горобин, що загубились на гіллí.
    Стелила мідні шурхаві пелерини.
    Лісовій лані повідала про жалі.
    Вночі ридала зимними дощами.
    Та душу грів шипшиновий узвар.
    Для Листопада писала мелодрами...
    ( Він дмухав мряку- вічний паламар).
    Ховала в свою тайстру карі гульки.
    З них скапувала бронзова емаль.
    На ранок роси замерзали у бурульки.
    Десь зникли павуки...та залишúли шаль.
    Уже затихла пташинна веремія..
    Ще тільки білки жолуділи між кущів.
    У неї в серці зажеврілася надія...
    Й розгладилася зморшка поміж брів.

    Оксана Лесик-Падучак
    #поезія Вона змінила жовту сукню на брунатну.. Блакитні очі вицвіли за ніч. Носила манту темну та ошатну. Але ще коси розсипала аж до пліч. Збирала по садах жарини.. З тих горобин, що загубились на гіллí. Стелила мідні шурхаві пелерини. Лісовій лані повідала про жалі. Вночі ридала зимними дощами. Та душу грів шипшиновий узвар. Для Листопада писала мелодрами... ( Він дмухав мряку- вічний паламар). Ховала в свою тайстру карі гульки. З них скапувала бронзова емаль. На ранок роси замерзали у бурульки. Десь зникли павуки...та залишúли шаль. Уже затихла пташинна веремія.. Ще тільки білки жолуділи між кущів. У неї в серці зажеврілася надія... Й розгладилася зморшка поміж брів. Оксана Лесик-Падучак
    Like
    2
    79переглядів
  • #поезія
    Ходи!
    Підеш зі мною крізь сльоту,
    минувши дні з дощів та мряки,
    В обитель сонячну й святу,
    де квітнуть ще кармінні маки.
    Де пахнуть груші на узвар
    медовим серпнем і травою.
    І сонце, яблуком між хмар,
    встидливо котиться горою.
    Ходи! Я одведу тебе туди,
    де мліє листя під ногами,
    де зоряні дрібні сліди
    тупцюють стежку між світами.
    Зостав усе. Іди хутчіш.
    Тікай од цих марудних буднів.
    Біжи. Біжи. Чого стоїш?
    Переживеш ще сотню груднів...
    Задубне тут твоя душа,
    загубить казку між дощами.
    А осінь ця, немов пташа,
    журливо ходить небесами.
    І кличе в ирій. І шумить.
    І сипле сто казок в долоні.
    Ходи! Не зволікай! Ще мить
    і перший сніг впаде на скроні...

    Ходи...

    Людмила Галінська
    #поезія Ходи! Підеш зі мною крізь сльоту, минувши дні з дощів та мряки, В обитель сонячну й святу, де квітнуть ще кармінні маки. Де пахнуть груші на узвар медовим серпнем і травою. І сонце, яблуком між хмар, встидливо котиться горою. Ходи! Я одведу тебе туди, де мліє листя під ногами, де зоряні дрібні сліди тупцюють стежку між світами. Зостав усе. Іди хутчіш. Тікай од цих марудних буднів. Біжи. Біжи. Чого стоїш? Переживеш ще сотню груднів... Задубне тут твоя душа, загубить казку між дощами. А осінь ця, немов пташа, журливо ходить небесами. І кличе в ирій. І шумить. І сипле сто казок в долоні. Ходи! Не зволікай! Ще мить і перший сніг впаде на скроні... Ходи... Людмила Галінська
    Like
    Love
    2
    77переглядів
  • #поезія
    Твоє скам'яніле серце
    Потай чекає штилю.
    Хвилі ніжно-блакитні,
    Милі для тебе, милі...

    Так вправно окутали ноги,
    Додали грайливо ласки,
    І ти, мов юнак о п'ятій,
    Готуєш із запалом снасті.

    Пірнув би із головою —
    Один бачиш лік від жару...
    Та лиш за ба́йки заплисти
    Боїшся... Страшніш пожару...

    Топтання, сліди, багнюка...
    Скоріш би помити ноги!...
    Та хвилі блакить забрали,
    Душі ж відібрали спокій...

    Наталія Медвідь
    ( Мавка лісова )
    #поезія Твоє скам'яніле серце Потай чекає штилю. Хвилі ніжно-блакитні, Милі для тебе, милі... Так вправно окутали ноги, Додали грайливо ласки, І ти, мов юнак о п'ятій, Готуєш із запалом снасті. Пірнув би із головою — Один бачиш лік від жару... Та лиш за ба́йки заплисти Боїшся... Страшніш пожару... Топтання, сліди, багнюка... Скоріш би помити ноги!... Та хвилі блакить забрали, Душі ж відібрали спокій... Наталія Медвідь ( Мавка лісова )
    Like
    2
    62переглядів
  • #поезія
    Голіють віти. Високо ген, кудлаті хмари Непосидючий вітер зганяє у кошари,
    Туман турботливо вкриває рамена дерев,
    А ті стирчать, тяжіють вгору: чуттєвий голий нерв.

    Пожухлий лист згрібає в купи листопад,
    Багато на землі: ані приклеїти, ані пришити ʼго назад.
    Ідуть жнива осінні, сумна життя толока,
    Знеможено птахами лягають, побили хижі вроки.

    Одна лиш втіха - молитвам нічого не завадить,
    Прямісінько до Божих вух дійти-потрафить.
    Бринять і тягнуться нитками срібними увись,
    Сама душа стогніє, просить: молись, молись…

    І в час, коли у небесах замиготять стожари,
    Трохи притухнуть в сутінках лісні пожари,
    Калина засвітиться ятручо-багряним світлом,
    Простреться запах полину туманом тихим світом.

    Жоржини примерзлі , схилили голови на груди,
    Витають передчуття фіналу близького повсюди.
    Закінчується драми акт…Завіса….
    Стихають фанфарів звуки, далеко, ген за лісом.

    Оксана Швед
    #поезія Голіють віти. Високо ген, кудлаті хмари Непосидючий вітер зганяє у кошари, Туман турботливо вкриває рамена дерев, А ті стирчать, тяжіють вгору: чуттєвий голий нерв. Пожухлий лист згрібає в купи листопад, Багато на землі: ані приклеїти, ані пришити ʼго назад. Ідуть жнива осінні, сумна життя толока, Знеможено птахами лягають, побили хижі вроки. Одна лиш втіха - молитвам нічого не завадить, Прямісінько до Божих вух дійти-потрафить. Бринять і тягнуться нитками срібними увись, Сама душа стогніє, просить: молись, молись… І в час, коли у небесах замиготять стожари, Трохи притухнуть в сутінках лісні пожари, Калина засвітиться ятручо-багряним світлом, Простреться запах полину туманом тихим світом. Жоржини примерзлі , схилили голови на груди, Витають передчуття фіналу близького повсюди. Закінчується драми акт…Завіса…. Стихають фанфарів звуки, далеко, ген за лісом. Оксана Швед
    Like
    Love
    2
    70переглядів
  • #ШІ #афоризм
    ШІ каже - афоризм.mp3
    30переглядів
  • #ШІ #афоризм
    ШІ каже - афоризм.mp3
    28переглядів
  • #події
    5 листопада 1953 року на Дніпрі сталася подія, яка назавжди змінила архітектурний ландшафт Києва і увійшла в історію світової інженерії: було урочисто відкрито Міст імені Євгена Патона. Ця конструкція є значно більшою, ніж просто транспортна артерія; це технічний пам'ятник українській науковій думці.

    💡 Винахід, Що Перевернув Світ Мостобудування

    Справжня унікальність мосту Патона полягає в його конструкції: він став першим у світі суцільнозварним мостом, збудованим із застосуванням повністю автоматизованого зварювання.
    За цією титанічною роботою стояв видатний український учений, академік Євген Оскарович Патон. Саме він був не лише ініціатором, а й науковим керівником проекту. Патон присвятив десятиліття розробці та впровадженню технології автоматичного зварювання під флюсом, довівши, що зварена конструкція може бути надійнішою і легшою, ніж традиційні клепані мости.

    Скептицизм vs. Наука: У 40-х
    роках XX століття у світі панував скепсис щодо використання зварювання для таких масштабних конструкцій. Багато інженерів боялися, що зварні шви не витримають навантаження та перепадів температур. Патон не тільки спростував ці побоювання, але й встановив новий глобальний стандарт у мостобудуванні.

    Від Проекту до Символу ✨

    Будівництво, розпочате ще до війни, було перерване німецькою окупацією і відновилося вже після визволення Києва.
    * Довжина: Міст простягнувся на вражаючі 1543 метри, з'єднавши правий берег із лівобережними районами міста.
    * Унікальна Технологія: Для зведення мосту було застосовано близько 10 600 зварних швів, виконаних здебільшого автоматичними зварювальними апаратами, розробленими в Інституті електрозварювання АН УРСР (який зараз носить ім'я Патона). Це дозволило значно пришвидшити будівництво і водночас забезпечити надзвичайну міцність.
    На жаль, сам Євген Патон не дожив до моменту урочистого відкриття лише кілька місяців, але його дітище стало його безсмертним пам'ятником.
    Міст Патона, що став частиною великого Дніпровського каскаду, не просто вирішив транспортну проблему столиці. Він став видимим свідченням потужності української науково-технічної думки, назавжди зафіксувавши Київ на карті світових інженерних досягнень. Геніальне рішення, перевірене десятиліттями!
    30переглядів
  • #поезія
    ДУЕТ ДВОХ СЕРДЕЦЬ
    🖋️ Наталія Кульбака & Супрун Юрій

    Вона твоя…ти відчував це і не раз…
    Вона проникла в твою душу й тіло…
    По твоїх венах кров’ю розлилась…
    А з ваших душ одна створилась…

    Вона твоя, ти знаєш це давно…
    Вона, мабуть, завжди була твоєю…
    Від її дотику, ти відчував тепло…
    А серце в грудях билося шалено…

    Вона твоя, відразу зрозумів…
    Вона давно належала тобі…
    Ти у її очах побачив це,
    Тоді як перший раз її зустрів…

    Вона твоя… ти відчував це і не раз…
    Вона була завжди твоєю…
    Бо доля знала… лиш її чекав…
    Тому й звела… бо ви повінчані на небі…

    🖋️ Наталія Кульбака


    Він твій…ти відчувала це й не раз,
    Його ім’я і душу, й серце гріло,
    Ти бачила серед небесних страз
    Той образ — що цілувать хотіла.

    Він твій… це знала ти давним-давно,
    Про це тобі шептав на вушко вітер,
    Те почуття всередині гуло,
    Коли шмагали любові ніжні віти.

    Він твій… читала ти в його очах,
    В зіницях тих не раз вже потопала,
    Долала в пристрасті у серці страх,
    Як жаги бабочка до тебе залітала.

    Він твій… ти відчувала це й не раз,
    Веселка ніжності ураночці качала,
    І під осінній багрянистий вальс
    На небі доля щаслива повінчала.

    🖋️ Супрун Юрій
    Дві душі. Дві історії. Одна небесна доля.
    #поезія ДУЕТ ДВОХ СЕРДЕЦЬ 🖋️ Наталія Кульбака & Супрун Юрій ⸻ Вона твоя…ти відчував це і не раз… Вона проникла в твою душу й тіло… По твоїх венах кров’ю розлилась… А з ваших душ одна створилась… Вона твоя, ти знаєш це давно… Вона, мабуть, завжди була твоєю… Від її дотику, ти відчував тепло… А серце в грудях билося шалено… Вона твоя, відразу зрозумів… Вона давно належала тобі… Ти у її очах побачив це, Тоді як перший раз її зустрів… Вона твоя… ти відчував це і не раз… Вона була завжди твоєю… Бо доля знала… лиш її чекав… Тому й звела… бо ви повінчані на небі… 🖋️ Наталія Кульбака ⸻ Він твій…ти відчувала це й не раз, Його ім’я і душу, й серце гріло, Ти бачила серед небесних страз Той образ — що цілувать хотіла. Він твій… це знала ти давним-давно, Про це тобі шептав на вушко вітер, Те почуття всередині гуло, Коли шмагали любові ніжні віти. Він твій… читала ти в його очах, В зіницях тих не раз вже потопала, Долала в пристрасті у серці страх, Як жаги бабочка до тебе залітала. Він твій… ти відчувала це й не раз, Веселка ніжності ураночці качала, І під осінній багрянистий вальс На небі доля щаслива повінчала. 🖋️ Супрун Юрій Дві душі. Дві історії. Одна небесна доля.
    Like
    1
    108переглядів
  • #події
    Від Гетьмана до Генія: Народження Української Академії Наук у 1918 році 🧠
    Серед буремних подій 1918 року, коли Україна відчайдушно боролася за свою державність, Гетьман Павло Скоропадський зробив крок, який випередив час і закріпив інтелектуальну основу нації. 5 листопада 1918 року, в останні місяці існування Української Держави, Гетьман підписав Закон про заснування Української Академії Наук (УАН) у Києві. Цей акт був не просто формальністю, а стратегічною інвестицією в майбутнє, адже жодна повноцінна держава не може існувати без власної наукової еліти. 🧐

    🏛️ Батьки-Засновники та Скелет Установи

    Ідея створення національної наукової установи витала в повітрі, але саме Гетьманат забезпечив її реалізацію. До роботи над проектом були залучені визначні постаті того часу.
    * Володимир Іванович Вернадський — вчений світового рівня, засновник геохімії та біогеохімії, був не лише ідеологом, але й став першим президентом УАН. Його вибір на цю посаду підкреслив амбіції нової Академії – орієнтацію на фундаментальні, світового значення дослідження.
    * Федір Швець (геолог) та Микола Василенко (правознавець) також відіграли ключову роль у процесі формування.
    За початковим планом, УАН складалася з трьох відділів (фізико-математичний, історико-філологічний та соціально-економічний) та включала 15 академіків. Це був живий організм, створений для збереження і розвитку національної науки та культури.

    Чому Це Було Більше, Ніж Просто Установа? 🌟

    Заснування УАН у листопаді 1918 року мало колосальне політичне та культурне значення:
    * Державотворчий Символ: Це було пряме свідчення міжнародній спільноті, що Українська Держава є повноцінним цивілізаційним утворенням, здатним підтримувати науку на найвищому рівні.
    * Захист Інтелекту: Створення Академії стало своєрідним інтелектуальним ковчегом у часи хаосу. Вона дала роботу та захист багатьом вченим (як українським, так і тим, що емігрували з Росії), дозволивши їм працювати над національними та світовими науковими проблемами, незважаючи на зміну влади.
    * Фундамент Майбутнього: Навіть після падіння Гетьманату і зміни політичних режимів, Академія вистояла. Вона стала основою для сучасної Національної академії наук України (НАНУ), продовжуючи місію, закладену Вернадським та Скоропадським.
    Фактично, Гетьман Скоропадський дав українській науці інституційне тіло, а Вернадський — світову душу. Це була одна з найуспішніших інвестицій молодої Української Держави. Зрештою, що може бути надійнішим за знання? 💡
    35переглядів
Більше дописів