Оксана  Вінніченко
Оксана  Вінніченко
Оксана  Вінніченко

Оксана Вінніченко

@Ksusha

  • #поезія
    #мистецтво

    ЖОРЖИНА
    Впали бомби на видноколі,
    Червоніла капусти грядка…
    Між курганами в чорнім полі
    Помирала дружина дядька.

    Бігли армії, мчали роти,
    Помирали дуби в гаю…
    Дядько ніс на вогні Європи
    Нерозстріляну юнь свою.

    На стежині зосталась дружина,
    А він далі на захід побіг…
    Оглянувся — стоїть жоржина
    На розгіллі нічних доріг.

    Почорніли живі надії…
    Плакав в Яссах, в Берліні звав,
    Донесли йому вітровії
    Цвіт жоржини в настоях трав.

    Дядьку! Дядьку! Назад нестримно!
    Місяць з неба кида весло…
    Здрастуй, здрастуй, моя жоржино
    І вербове моє село!..

    Сієм зерно із патронташа,
    Б'ємо в крокву навіки цвях.
    Кулеметную юність нашу
    Поховаємо в пшеницях…

    Літо, літо… за літом збіглим
    Червоніють горошком стежини.
    Малиновеє плаття жоржини
    Заполохане вітром білим,

    Заполохане вітром в полі,
    Заполохане дядька горем…
    Він до неї іде поволі,
    Ніжні квіти жоржини горне…

    Ой жоржино, моя жоржино,
    Доки в полі тобі стояти?
    Йдем на люди, ідем до хати,
    Проведи нас, вузька стежино!..

    В полі вітер шука порожнини,
    Котить небом Чумацький Віз…
    Дзвонять дядькові всі стежини,
    Щоб Європу сюди приніс.

    Щоб Європа її благала
    Йти із дядьком в своє село,
    Щоб жоржину оберігала,
    Майбуття щоб до неї йшло…

    Крізь конґреси великодушні,
    Крізь братерство, і світ, і тьму
    Слуха дядько в тиші конюшні,
    Як жоржина шумить йому…

    В тому шумі — минуле дядька:
    Червоніла капусти грядка,
    Чад Європи на видноколі,
    І жоржина-дружина в полі.

    1956
    Микола Вінграновський
    Живопис - Анастасія Литвин
    #поезія #мистецтво ЖОРЖИНА Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся — стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, в Берліні звав, Донесли йому вітровії Цвіт жоржини в настоях трав. Дядьку! Дядьку! Назад нестримно! Місяць з неба кида весло… Здрастуй, здрастуй, моя жоржино І вербове моє село!.. Сієм зерно із патронташа, Б'ємо в крокву навіки цвях. Кулеметную юність нашу Поховаємо в пшеницях… Літо, літо… за літом збіглим Червоніють горошком стежини. Малиновеє плаття жоржини Заполохане вітром білим, Заполохане вітром в полі, Заполохане дядька горем… Він до неї іде поволі, Ніжні квіти жоржини горне… Ой жоржино, моя жоржино, Доки в полі тобі стояти? Йдем на люди, ідем до хати, Проведи нас, вузька стежино!.. В полі вітер шука порожнини, Котить небом Чумацький Віз… Дзвонять дядькові всі стежини, Щоб Європу сюди приніс. Щоб Європа її благала Йти із дядьком в своє село, Щоб жоржину оберігала, Майбуття щоб до неї йшло… Крізь конґреси великодушні, Крізь братерство, і світ, і тьму Слуха дядько в тиші конюшні, Як жоржина шумить йому… В тому шумі — минуле дядька: Червоніла капусти грядка, Чад Європи на видноколі, І жоржина-дружина в полі. 1956 Микола Вінграновський Живопис - Анастасія Литвин
    32views
  • #поезія
    Як перейдем цю осінь аж до краю,
    ступивши капцями у перший чистий сніг,
    забудуться жалі... я — обіцяю...
    заблудять тіні на старий поріг.
    Закотяться в льохú підмерзлі ябка,
    затихне вітер-шибеник в кутку,
    паде на голе гілля біла шапка,
    не зрушивши ідилію крихку...
    Не буде сліз. Лиш каяття за літом.
    Безмовна тýга у пустих очах
    на мить мигне... І вештатися світом
    од тебе злине, розчинивши страх...

    Як перейдем цю осінь аж до краю,
    впокорюючись долі жовтим листом,
    чи трапимо до раю? Я — не знаю...
    Аби дійти... тим снігом першим, чистим...


    Людмила Галінська
    #поезія Як перейдем цю осінь аж до краю, ступивши капцями у перший чистий сніг, забудуться жалі... я — обіцяю... заблудять тіні на старий поріг. Закотяться в льохú підмерзлі ябка, затихне вітер-шибеник в кутку, паде на голе гілля біла шапка, не зрушивши ідилію крихку... Не буде сліз. Лиш каяття за літом. Безмовна тýга у пустих очах на мить мигне... І вештатися світом од тебе злине, розчинивши страх... Як перейдем цю осінь аж до краю, впокорюючись долі жовтим листом, чи трапимо до раю? Я — не знаю... Аби дійти... тим снігом першим, чистим... Людмила Галінська
    27views
  • #поезія
    ЗАНУРЕНЕ В ТЕМРЯВУ МІСТО

    Щось хиже і злобне в гудінні вітрів,
    у небі сумнім та імлистім.
    Зітхає про сяйво нічних ліхтарів
    занурене в темряву місто.

    Безжально несуть смертоносні птахи
    розруху, тривогу, зневіру.
    Знедолених, нас за які то гріхи
    позбавили світла і миру?

    Хоча і здається, що світу — кінець,
    і щастя злостивець зурочив,
    негаснучі вогники наших сердець
    палають у темені ночі.

    Нехай випромінює неба сапфір
    надію на щастя іскристу,
    а ще осипає салютами зір
    занурене в темряву місто.

    Злим силам повік не здолати добра,
    хоч тиснуть журба і знемога.
    Все ближче хвилююча миру пора
    і світло ясне Перемоги!
    #поезія ЗАНУРЕНЕ В ТЕМРЯВУ МІСТО Щось хиже і злобне в гудінні вітрів, у небі сумнім та імлистім. Зітхає про сяйво нічних ліхтарів занурене в темряву місто. Безжально несуть смертоносні птахи розруху, тривогу, зневіру. Знедолених, нас за які то гріхи позбавили світла і миру? Хоча і здається, що світу — кінець, і щастя злостивець зурочив, негаснучі вогники наших сердець палають у темені ночі. Нехай випромінює неба сапфір надію на щастя іскристу, а ще осипає салютами зір занурене в темряву місто. Злим силам повік не здолати добра, хоч тиснуть журба і знемога. Все ближче хвилююча миру пора і світло ясне Перемоги!
    33views
  • #музика
    #поезія
    #музика #поезія
    57views 29Plays
  • #поезія
    Вдяглися дерева у спогади літа,
    у тонку прозорість снів.
    Перші морози - палка молитва,
    Тихий природи спів.

    Танець вітру стає більш холодним,
    де крок - це відлуння зими.
    Ранкове срібло, що вкрило природу
    Віщує затишні сни.
    #поезія Вдяглися дерева у спогади літа, у тонку прозорість снів. Перші морози - палка молитва, Тихий природи спів. Танець вітру стає більш холодним, де крок - це відлуння зими. Ранкове срібло, що вкрило природу Віщує затишні сни.
    Like
    1
    23views
  • #поезія
    Змиває дощ холодний пишні фарби
    Із трав. Дерева — з бронзи канделябри
    Тремтять, голіють, тягнуть руки ввись,
    Говіють перед сповіддю. Стій і дивись.

    За гілку яблуко тримається щосили…
    Цей сад і ця печаль моєму серцю милі,
    Із ним ми рідні, доля в нас на двох одна:
    Пошарпають вітри, снігами занесе зима…

    Вже відбуяли цвітом, виплекали плід,
    Не впали на коліна, не зрадили свій рід.
    Корінням уросли в цю землю навіки,
    Стоятимемо тут, аж поки Бог замкне повіки.

    Пережили і бурі, урагани і морози,
    Вмивали душу дрібні роси-сльози ,
    Разом чекали ми весну і розквітали ,
    Не віддалися злій зневірі на поталу.

    Не нарікаємо, не проклинаєм світ,
    Радіємо життю уже багато зим і літ…
    Тобою марю, чекаю зустрічі, моя надія-сад.
    Тим часом на плече тихенько схилився листопад….

    Оксана Швед

    #поезія Змиває дощ холодний пишні фарби Із трав. Дерева — з бронзи канделябри Тремтять, голіють, тягнуть руки ввись, Говіють перед сповіддю. Стій і дивись. За гілку яблуко тримається щосили… Цей сад і ця печаль моєму серцю милі, Із ним ми рідні, доля в нас на двох одна: Пошарпають вітри, снігами занесе зима… Вже відбуяли цвітом, виплекали плід, Не впали на коліна, не зрадили свій рід. Корінням уросли в цю землю навіки, Стоятимемо тут, аж поки Бог замкне повіки. Пережили і бурі, урагани і морози, Вмивали душу дрібні роси-сльози , Разом чекали ми весну і розквітали , Не віддалися злій зневірі на поталу. Не нарікаємо, не проклинаєм світ, Радіємо життю уже багато зим і літ… Тобою марю, чекаю зустрічі, моя надія-сад. Тим часом на плече тихенько схилився листопад…. Оксана Швед
    Like
    1
    69views
  • #музика
    #modern_synthpop
    1.AI music - Pulse Underground
    2.AI music - Move Right
    3. AI music - Motion Talk
    4.AI music - Let It Ride
    19views
  • #поезія
    Душі моєї зорепад
    Давно минув.
    І мій розкішний, літній сад
    Уже заснув.
    І моя молодість пройшла
    Там, де поля.
    І вже осіння гіркота
    Летить здаля.

    Летить кленовий небосхил
    За небокрай.
    Упав туман біля могил.
    Гей, постривай.
    Не падай низько, не повзи,
    Не волочи,
    А краще ляж біля сльози
    І помовчи.

    Вже й не згадаю я себе
    Ту, молоду.
    Вже мерзле яблуко в траві
    В моїм саду.
    І я дивлюсь на листопад
    З верхівки лип.
    І моя зрілість догора,
    Як смолоскип.

    І в серці смуток поселивсь
    І доброта.
    І кожна гілка у саду
    Вже золота.
    І кожна крапелька роси
    Вже твердий лід.
    О, скільки в Бога є краси!
    Жаліть не слід...

    Галина Потопляк
    #поезія Душі моєї зорепад Давно минув. І мій розкішний, літній сад Уже заснув. І моя молодість пройшла Там, де поля. І вже осіння гіркота Летить здаля. Летить кленовий небосхил За небокрай. Упав туман біля могил. Гей, постривай. Не падай низько, не повзи, Не волочи, А краще ляж біля сльози І помовчи. Вже й не згадаю я себе Ту, молоду. Вже мерзле яблуко в траві В моїм саду. І я дивлюсь на листопад З верхівки лип. І моя зрілість догора, Як смолоскип. І в серці смуток поселивсь І доброта. І кожна гілка у саду Вже золота. І кожна крапелька роси Вже твердий лід. О, скільки в Бога є краси! Жаліть не слід... Галина Потопляк
    Like
    1
    56views
  • #поезія
    Тиху бесіду чую: говорить природа,
    Розмовляє з дощем, котрий всюди шумить.
    По-осінньому чутна її прохолода,
    Навіть спокій незвичний помітив в цю мить.

    Стала світу відчутна сезонна первинність,
    Та, від котрої тепло у грудях стає.
    Дивовижна краса і чарівна невинність,
    Та, що барвами осені так виграє.

    …І завмер зупинившись, промовив: «Люблю,
    Вам спасибі за все і за Вашу присутність,
    За натхнення, яке в Вас постійно ловлю,
    У якому захована вся моя сутність».

    Сергій Ущапівський
    #поезія Тиху бесіду чую: говорить природа, Розмовляє з дощем, котрий всюди шумить. По-осінньому чутна її прохолода, Навіть спокій незвичний помітив в цю мить. Стала світу відчутна сезонна первинність, Та, від котрої тепло у грудях стає. Дивовижна краса і чарівна невинність, Та, що барвами осені так виграє. …І завмер зупинившись, промовив: «Люблю, Вам спасибі за все і за Вашу присутність, За натхнення, яке в Вас постійно ловлю, У якому захована вся моя сутність». Сергій Ущапівський
    Love
    1
    59views
  • #поезія
    ОСІННЯ НАСТАЛЬГІЯ

    Лице умила Осінь в чистих росах,
    Іде на неквапли́вий променад —
    Вели́чна, чарівна, золотокоса,
    У сяйві ди́вному святих принад.

    В шарлáтний, кармази́новий багрянець
    Вмочила пензлик — пише свій портрет
    Усьому світу — він її обранець.
    Промóклий день закутавсь в теплий плед...

    Душа немов гітара — хоч здалека,
    Журли́во вже на фібрах виграє....
    Крильми уся тріпоче, мов лелека,
    У листопадне царство йде своє.

    Що вдієш? Споконвіку так ведеться:
    Штампує Небо Олені печать
    На відпочинок. Настальгічні серця
    Мотиви жалісні уже звучать.


    Люба Курганська
    #поезія ОСІННЯ НАСТАЛЬГІЯ Лице умила Осінь в чистих росах, Іде на неквапли́вий променад — Вели́чна, чарівна, золотокоса, У сяйві ди́вному святих принад. В шарлáтний, кармази́новий багрянець Вмочила пензлик — пише свій портрет Усьому світу — він її обранець. Промóклий день закутавсь в теплий плед... Душа немов гітара — хоч здалека, Журли́во вже на фібрах виграє.... Крильми уся тріпоче, мов лелека, У листопадне царство йде своє. Що вдієш? Споконвіку так ведеться: Штампує Небо Олені печать На відпочинок. Настальгічні серця Мотиви жалісні уже звучать. Люба Курганська
    59views
More Posts