#мистецтво #особистості Сергій Рябченко, «Спуск Ласточкіна», папір, кольорова ліногравюра. 🖼️ 1 червня 1923 року народився український художник-графік Рябченко Сергій Васильович; 🖼️ Під час Другої світової війни служив на фронті, де у вільний час створював замальовки своїх бойових побратимів; 🖼️ Після війни вступив до Одеського художнього училища, яке закінчив у 1953 році; 🖼️ Сергій Рябченко визнаний одним з провідних графіків України. Він працював в галузі станкової графіки у техніках малюнка, офорту, ліногравюри, літографії, акварелі; 🖼️ Помер 27 червня 1992 року в Одесі.

#особистості Леопольд Іванович Ященко (2 червня 1928, Київ – 2 квітня 2016, Київ) – видатний український музикознавець, фольклорист, хоровий диригент і композитор, чиє життя стало символом відродження української народної культури. Засновник і незмінний керівник етнографічного хору «Гомін», він залишив неоціненний внесок у збереження та популяризацію українського фольклору. Народившись у Києві, Ященко з дитинства відчув поклик до музики. Закінчивши Київську консерваторію (1954) та аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1957), він присвятив себе дослідженню української народної пісні. Його кандидатська дисертація «Українське народне багатоголосся» (1961) стала важливим внеском у музикознавство, розкриваючи унікальність традиційного українського хорового співу. У 1969 році Ященко заснував хор «Гомін», який мав на меті відродження українських народних звичаїв, календарних свят і патріотичних пісень. Проте вже за два роки радянська влада визнала хор «націоналістичним» і заборонила його діяльність, а самого Ященка виключили зі Спілки композиторів. Попри репресії, він не зрадив своїй справі, працюючи то маляром, то теслярем, але продовжуючи популяризувати українську пісню. У 1984 році хор було відновлено, а в 1989-му «Гомін» першим у Києві публічно виконав гімн «Ще не вмерла Україна», повертаючи національні символи в суспільну свідомість. Ященко не лише збирав і обробляв народні пісні, а й створював власні твори, які гармонійно поєднували фольклорні мотиви з сучасним звучанням. Його діяльність відзначена Шевченківською премією (1993) та премією імені Павла Чубинського (1992). Завдяки Ященку та його хору українська пісня стала не лише мистецтвом, а й духовним мостом між поколіннями. Леопольд Ященко залишив по собі спадщину, яка й досі звучить у репертуарі «Гомону», надихаючи українців берегти свою культурну ідентичність. Його слова, що цитують Порфирія Демуцького, «Хто співає – той щасливий!», стали девізом для багатьох шанувальників української пісні.

#особистості #музика #культура "Alyona Alyona — це, однозначно, відкриття свого часу, тому що, коли з’явилася пісня «Рибки», багато хто з моїх друзів написав мені — ти це бачила, ти це чула? Це ж так круто! Причому люди з різних професій. З візуальної, з музичної, з піарної точки зору історія виховательки дитсадочка, яка дійшла до Євробачення, — це суперкейс. Але для мене Alyona Alyona насамперед — про влучні тексти. Це слово, що вібрує, потрапляє у ритм, у резонанс, у зміст". Ната Жижченко та Alyona Alyona у новому випуску "Фабричної, 12" говорили про домашнє насильство, проблеми евакуації з прифронтових територій, волонтерство і благодійність, підтримку фронту, необхідність переглянути підходи до виховання й просвіти серед дітей та молоді. І все це нерозривно пов’язано з культурою та культурним спадком. Дивіться новий випуск "Фабричної, 12" https://youtu.be/Vpp81Zweqo0?si=lHnc7b8qNZ2ZfBfF

#література #особистості Сага про Ніла Хасевича, дизайнера УПА: огляд книжки. У серії книг "Історії українських митців" від Projector Publishing з’явилася друга книжка – про художника-графіка Ніла Хасевича (1905-1952), пропагандиста ОУН і УПА. Її авторка – Марчела Можина, українська шрифтова дизайнерка та дослідниця шрифтової візуальної культури. Перше видання у серії досліджує життя й творчий доробок художниці Олександри Екстер. Що ми знаємо про Ніла Хасевича? А що з того насправді є міфом? На що варто поглянути майбутнім дослідникам і дослідницям життя й творчості митця? Розбирається літературна оглядачка УП.Культура Наталія Колегіна в огляді на книжку "Історії українських митців. Ніл Хасевич": https://life.pravda.com.ua/culture/pro-shcho-knizhka-istoriya-ukrajinskih-mitciv-nil-hasevich-308524/

#особистості #кіно 💍 35-річний актор Тарас Цимбалюк — новий герой шоу «Холостяк», ідеальний привід ближче познайомитися з його творчістю. ✍️«Спіймати Кайдаша» — хітовий серіал за мотивами класичної повісті Івана Нечуя-Левицького. Цимбалюк грає Карпа — старшого сина в родині Кайдашів. https://youtu.be/j2d-luSrGGA ✍️«Чорний Ворон» — історична драма про повстанську боротьбу у 1920-х. Головна роль — Іван Чорноус, холодноярський отаман. https://youtu.be/f6LogImdzfw ✍️«Кава з кардамоном» — костюмована драма про заборонене кохання у Львові XIX століття. Актор виконує роль брата головної героїні. https://youtu.be/Zmq6xsacRoI ✍️«Зв’язок» — телекомедія про війну, де герой Цимбалюка — доброволець, який підтримує зв'язок із сім’єю на відстані. https://youtu.be/imN0AE22nfM ✍️«Кріпосна» — популярна історична драма. Цимбалюк грає коваля Назара, який проходить шлях від кріпака до вільної людини. https://youtu.be/xnGzevAaetM ✍️ «Коли ти вийдеш заміж?» — романтична комедія, де актор грає брата головної героїні, який закоханий у її подругу. https://youtu.be/UiqCK8pDdLQ ✍️«Песики» — комедійна новинка 2025 року з Лесею Нікітюк. Герой Тараса потрапляє у магічні пригоди, пов’язані з перетворенням чоловіків… на собак 🐶 https://youtu.be/hl7niE5eeec

#особистості #література Презентація збірки Іллі Чернілевського "Час летіти мені..." 10 червня українському поетові, співаку, композитору, перекладачу і воїну ЗСУ Іллі Чернілевському виповнилося б 34 роки... На жаль, Ілля загинув 7 травня 2022 року. До дня його народження родина Іллі випустила збірку його віршів. "Час летіти мені... 🗣 Виступатимуть Станіслав Чернілевський, Олена О'Лір, Sergiy Trymbach та інші. ⚫️Коли: Вівторок, 10 червня, 17:00 ⚫️Де: Синя зала Будинку кіно, вул. Саксаганського, 6 ⚫️Вхід: Вільний

#музеї #особистості Актор, режисер і сценарист Іван Миколайчук родом з села Чортория. Там провів дитинство, потім навчався у Чернівцях, а згодом переїхав до Києва, де помер. За рік до його смерті батьківську хату у селі розвалили, а на цьому місці мама Миколайчука мала город. Після смерті актора садибу відновили за старими ескізами та створили музей. До 84-ї річниці від дня народження Миколайчука про експонати, які там представлені: https://www.youtube.com/watch?v=EvckIsSiAfo&t=13s

#особистості Він писав під різними псевдонімами, зокрема його знали як Юліяна Шпола. Він був настільки забутий, що тривалий час псевдоніми відокремлювали від реальної особи. Михайло Яловий — президент ВАПЛІТЕ, перший заарештований у будинку «Слово». Про творчість Ялового, який став поетом розстріляного відродження: https://suspilne.media/culture/739515-avtor-persogo-ukrainskogo-formalisticnogo-romanu-i-persij-arestovanij-u-budinku-slovo-istoria-zitta-mihajla-alovogo/

🎨 Одна з найвідоміших картин у світі, “Дівчина з перловою сережкою” Яна Вермера, віками приковує до себе погляди глядачів. Створена близько 1665 року, ця картина, яку часто називають “Моною Лізою Півночі”, захоплює своєю простотою і водночас неймовірною глибиною. Молода жінка з екзотичним тюрбаном та вражаючою перловою сережкою, здається, дивиться прямо на нас, створюючи невидимий зв’язок. Що саме в цьому портреті робить його таким гіпнотичним? 🧬 Нейробіологи використовували електроенцефалографію (ЕЕГ) та магнітно-резонансну томографію (МРТ) для вимірювання активності мозку учасників під час спостереження за картиною. Результати були вражаючими: “Дівчина з перловою сережкою” активує певну частину мозку, яка називається передклиньєм, що бере участь у самосвідомості та формуванні особистості. Це свідчить про те, що картина викликає не лише візуальну, а й глибоку емоційну реакцію, торкаючись глибших шарів свідомості https://t4.com.ua/science/vcheni-vyyavyly-shho-odna-z-najvidomishyh-kartyn-u-sviti-zdatna-vplyvaty-na-mozok/ #мистецтво #мозок

#особистості 10 червня 1911 року на Черкащині народився Петро Вескляров, актор театру й кіно, легендарний ведучий "Вечірньої казки", якого діти називали Дід Панас. Захоплення театром у Петра Вескляра розпочалося з тальнівського драматичного гуртка. Там його помітили артисти Черкаського театру, які приїжджали до Тального. Вони запросили Вескляров до Черкас. Протягом 1932-1940 років він був актором Черкаського робітничо-селянського театру. 1941-го Петра Весклярова призвали у військовий театр Південно-Західного фронту, у складі якого потрапив у оточення і опинився у фільтраційному таборі. Згодом Весклярову вдалося дістатися окупованого гітлерівцями Києва. Тут він влаштувався на роботу на залізниці, де організував театральний гурток. Із поверненням радянської армії актора відправили до Луцька – у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де він працював до 1959 року. І де було зіграно чимало вдалих ролей – Миколу Задорожнього з "Украденого щастя", Командора з "Камінного господаря", Городничого з "Ревізора", Монтанеллі з "Овода". Талановитого актора почали запрошувати на зйомки у фільмах. Згодом Петро Вескляров переїздить до столиці, де активно знімається, здебільшого в ролях другого плану. У кіно його доробок нараховує понад двадцять фільмів. Серед них "Олекса Довбуш", "Іванна", "Лісова пісня", "Гадюка", "Циган", "Вій", "Серце Бонівура". Остання його стрічка "Забудьте слово "смерть" датована 1979 роком, у цей час Петро Вескляров вже активно виступав у ролі Діда Панаса. На українському радіо в 1950-х роках з'явився Дід Панас, який читав дітям казки на ніч. Ім'я цього першого актора, з'ясувати не вдалося. Але відомо, що той чоловік уже був у віці, отож йому стали шукати підміну. І знайшли її в особі Петра Юхимовича. Він продовжив заколисувати малечу під уже відомим псевдонімом Дід Панас: спочатку – на підміні, а з 1962 року повністю замінив свого попередника. Наприкінці шістдесятих Дід Панас з’явився на телебаченні. Незмінна сорочка-вишиванка та україномовні казки (їх тексти Вескляров часто писав сам) нерідко потрапляли "під роздачу" в часи боротьби радянського режиму з націоналізмом. У сімдесяті роки навіть було кілька спроб закрити програму або замінити Діда Панаса кимось іншим. Проте обурені глядачі завалювали редакцію листами і вимагали повернути улюбленого казкаря на екран. З 1988-го Діда Панаса в ефірі таки не стало. Петро Юхимович вийшов на пенсію і ще якийсь час їздив "на халтури" - зустрічався по клубах із глядачами. 🕯Помер Петро Вескляров 5 січня 1994 року, похований у Києві на Байковому цвинтарі.