#особистості 26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України. У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ). Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну. Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського. Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії. Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації. 🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.

#особистості 16 липня народилася Ада Миколаївна Роговцева — жінка-епоха, голос української сцени, вогонь, що не згасає. Її присутність — це завжди щось більше, ніж роль. З днем народження, пані Адо ♥️

#особистості Номінант численних театральних премій, мудрий Мольфар та Герой України — 22 липня 2012 року помер один із найпопулярніших акторів України Богдан Сильвестрович Ступка. Про творчу спадщину та цікаві факти з життя видатного актора: https://suspilne.media/182229-bogdan-stupka-fakti-ta-nevidome/

#особистості #література «Великою мірою багато з того, що пишеться сьогодні, вже не пояснює цю країну, воно вже не пояснює цих людей». Сергій Жадан поділився, що хотів би написати новий роман. Однак він його не пише — ось чому: https://suspilne.media/culture/1066385-te-so-pisetsa-sogodni-vze-ne-poasnue-cu-krainu-zadan-pro-literaturu-aku-zminila-vijna-ta-kulturu-so-nas-formue/

#особистості Мав козацьке коріння та написав від 15 до 30 тисяч робіт. 21 липня 1882  року народився український футурист і кубофутурист Давид Бурлюк. Росіяни приписують його до своїх митців, хоча сам Бурлюк вважав себе українцем. З нагоди дня народження митця 10 фактів про нього і його творчість: https://suspilne.media/culture/792853-kubofuturist-david-burluk-10-faktiv-iz-zitta-mitca-pro-aki-vi-ne-znali/

#особистості #мистецтво Зубченко Галина Олександрівна - українська художниця, громадська діячка. Народилась 19 липня 1929 року у Києві. 🖼️ Здобула освіту у Київському художньому інституті, де вивчала монументальний живопис — це сформувало її подальший стиль; 🖼️У її роботах відчутні символи української культури, фольклору та духовності, які часто були під цензурою; 🖼️ Її вітраж “Шевченко. Мати” у Київському університеті було знищено у 1964 році за рішенням партійної комісії, яка визнала твір ідеологічно шкідливим. Цей вітраж був створений спільно з Аллою Горською та іншими художниками; 🖼️ У 1970-х Зубченко зазнавала постійного тиску з боку КДБ, її монументальні роботи не допускались до реалізації через національну тематику та зв’язки з дисидентським середовищем; 🖼️Частина її творів зникла безслідно, знищені, або “переписані” за наказом влади; 🖼️ Померла 4 серпня 2000 року в Києві.

#особистості #історія Гальшка Острозька. В історії Рівненщини є постаті, які вирізьблено в пам’яті поколінь не тільки завдяки своєму знатному походженню, а й силі духу, жертовності й вчинкам, що залишили слід у культурі та духовності українського народу. Однією з таких є Гальшка Острозька, княгиня зі славетного роду Острозьких, народжена 19 листопада 1539 року в місті Острог. Гальшка пережила гучні шлюби й трагічні втрати, була знаряддям політичних інтриг, жила в ізоляції 14 років у вежі польського Шамотульського замку, однак не зламалась. У 1579 році, вже після смерті чоловіка-викрадача Лукашa Ґурки, вона склала заповіт, в якому передала 6 тисяч кіп литовських грошей на заснування шпиталю та православної академії в Острозі. Саме її пожертва стала фундаментом для відкриття Острозької академії — першого вищого навчального закладу Східної Європи, що згодом називатимуть “Волинськими Афінами”. У нашій пам’яті Гальшка Острозька — не лише княгиня з важкою долею, а й меценатка, просвітниця та берегиня української культури, гідна поваги й вдячності.

#заходи #література #особистості ✍️ Авторський творчий вечір київської поетеси Марії Мельник. Запрошуємо Вас на авторський поетичний вечір чарівної Марії, що відбудеться в легендарній кавʼярні-галереї Art Village. Звучатиме любовна лірика у авторському виконанні, яка надихатиме Вас мріяти і кохати. 💞 🤗 Також ви матимете можливість поділитися своєю поезією та відчути творчу підтримку. Коли: Субота, 26 липня, 18:00 Де: Набережно-Хрещатицька, 39 Вхід: Вільний

#особистості Літературознавець, дисидент, Герой України, другий міністр культури України, «тонкий і глибокий вчений-інтелектуал» — це все про шістдесятника Івана Дзюбу . Яким був шлях хлопця з Донеччини, батьки якого тікали від Голодомору, до усвідомлення власної ідентичності? До дня народження Івана Дзюби про його життєвий шлях — пошуки справедливості, кохання, боротьбу за ідеали, репресії проти нього та про його спадщину: https://suspilne.media/608037-disident-akij-stav-ministrom-pro-opir-rusifikacii-borotbu-z-partieu-ta-velike-kohanna-v-zitti-ivana-dzubi/

#особистості 30 липня 1939 року в селі Краснопілля на Чернігівщині народився Микола Костянтинович Холодний, поет, літературознавець, публіцист, перекладач. Ще в п’ятому класі школи виготовив листівку «Сталін помер. Люди моляться Богу», яку підкинув у шкільний коридор. Адміністрація школи вирахувала його по почерку, однак справі побоялися дати хід і обмежилися виховною бесідою. Навчався на філологічному факультеті Київського університету. Виключений на п’ятому курсі за критичний виступ на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани», який висувався на Шевченківську премію. «А той роман виїденого яйця не вартий був, – згадував згодом Микола Холодний в інтерв’ю. – Так і не дали йому Шевченківської премії». За два роки поновився в університеті, перевівся до Одеси і закінчив Одеський університет (1968). Активний автор самвидаву 1960-х. За прочитані вірші біля пам’ятника Іванові Франкові в Києві 28 травня 1966-го засуджений на 15 діб, у Лук’янівській в’язниці оголосив голодування. Його вірші майже не друкувалися в Україні, зате виходили в Парижі, Торонто, Римі. Після виходу за кордоном збірки «Крик з могили» (1969) із критикою національної політики КПРС змушений був покинути Київ. Саме ця збірка стала головною причиною арешту в 1972-му за антирадянську пропаганду. Звільнений після публікації в «Літературній Україні» покаянного листа, перебував під наглядом КГБ. Часто звільнявся з роботи за політичними мотивами. Із 1976-го мешкав у місті Остер на Чернігівщині. Звертався з проханням про політичний притулок до Рональда Рейгана (1984). Член Національної спілки письменників України (1993), Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих (2002). Учасник «Помаранчевої революції» 2004-го. Американським Біографічним інститутом визнаний Людиною 1999 року. 🕯Помер за нез’ясованих обставин у себе вдома в середині лютого 2006-го. Похований 15 березня 2006-го в Острі. Ми вам робили революцію, в війну звільняли від ярма. А ви розвели проституцію біля державного керма. Навкруг міста ростуть лісами – до комунізму ідемо. Тим часом податі ті самі, в тюрмі тій самій сидимо. Є мова піль, озер і неба – та ходить мова та німа. Є українців більш, ніж треба, а України-то нема.