#історія #постаті Жюльєт Бінош: Обличчя, що змусило світ замовкнути. Сьогодні свій 62-й день народження відзначає Жюльєт Бінош — акторка, яку називають "La Binoche". Вона — живе спростування того, що Голлівуд є центром кіновсесвіту. Поки в москві намагаються штампувати пропагандистські "шедеври", Бінош десятиліттями доводить, що справжнє мистецтво не має кордонів, але має душу. 🇫🇷🎭 1. Аристократизм та бунтарство Жюльєт народилася в родині режисера та акторки, тож сцена була її долею. Проте вона ніколи не йшла легким шляхом. Її дебют у Жана-Люка Годара (патріарха "нової хвилі") одразу задав високу планку. Вона відмовилася від ролі в "Парку Юрського періоду" Стівена Спілберга (тричі!), обравши натомість складну психологічну драму "Три кольори: Синій" Кшиштофа Кисльовського. Це був вибір на користь сенсів, а не гонорарів. 💎🎞️ 2. "Англійський пацієнт" та світове визнання Роль медсестри Хани принесла їй "Оскар" у 1997 році. Її гра — це завжди гра напівтонів, поглядів та мовчання, яке важить більше за тисячі слів. Бінош володіє унікальною здатністю бути одночасно вразливою та незламною. Її дует з Джонні Деппом у "Шоколаді" став еталоном романтичного кіно, де за солодким сюжетом прихована глибока ідея свободи особистості від забобонів. 🍫🏆 3. Поза екраном: Пензель та громадська позиція Мало хто знає, що Жюльєт — талановита художниця та поетеса. Вона сама малювала плакати до деяких своїх фільмів. Її критичний розум і скепсис щодо "фабрики мрій" дозволяють їй залишатися автентичною. Вона активно займається благодійністю та відкрито виступає на захист прав людини по всьому світу. 🎨✍️ 4. Муза великих режисерів Від Леоса Каракса до Майкла Ганеке — найскладніші інтелектуали кіно бачать у ній ідеальну провідницю своїх ідей. Вона не боїться виглядати в кадрі некрасивою чи постарілою, бо її краса — не в гримі, а в інтелекті та емоційній чесності. 🎥🌑 Жюльєт Бінош — це символ сучасної Європи: вільної, мислячої та глибоко гуманної. Вона нагадує нам, що справжня ікона — це не та, на яку моляться, а та, яка змушує нас замислитися над власним життям. 🌟🥂

День поширення інформації про дисоціативний розлад особистості (Dissociative Identity Disorder Awareness Day), що відзначається 5 березня. Цей день присвячений підвищенню обізнаності, освіті та розумінню дисоціативного розладу особистості, спрямований на розвіювання міфів і надання підтримки тим, хто страждає від нього. Розуміння дисоціативного розладу особистості Дисоціативний розлад особистості, раніше відомий як розлад множинної особистості, характеризується наявністю двох або більше різних станів ідентичності, які контролюють поведінку людини в різний час. Часто причиною цього розладу є важка дитяча травма, і, за оцінками, на нього страждає приблизно 2% населення, що схоже на показники поширеності булімії та обсесивно-компульсивного розладу. Попри свій значний вплив, дисоціативний розлад особистості часто неправильно діагностують і не розуміють, що призводить до труднощів в отриманні належної допомоги та підтримки. Важливість обізнаності та освіти День поширення інформації про дисоціативний розлад ідентичності відіграє важливу роль в інформуванні громадськості та медичних працівників про дисоціативний розлад ідентичності. Помилкові діагнози є поширеним явищем, коли людям часто неправильно ставлять такі діагнози, як пограничний розлад особистості, шизофренія або біполярний розлад зі швидкою циклічністю. Підвищуючи обізнаність, ми прагнемо покращити точність діагностики, підходи до лікування та розуміння в суспільстві, зменшити стигму та підтримати тих, кого це стосується. Симптоми та виклики Люди з дисоціативний розлад особистості відчувають амнезію, деперсоналізацію, дереалізацію та серйозні порушення відчуття власного “Я”. Ці симптоми можуть призвести до значного дистресу та погіршення повсякденного функціонування. Розлад часто виникає як механізм подолання, що розвинувся у відповідь на дитячу травму, і переростає у складний стан, який потребує спеціалізованої допомоги.

Скоро буде День книгодарування, День народження Лесі Українки і в цей день, ще й День української жінки. Тому я дозволила собі замовити деякі книги. Перша прибула, а інші прибудуть пізніше. Як побачила "Ад'ютанти України", то взагалі не могла пройти мимо цією книги. Такі цікаві історичні особистості, які були під час першої боротьби України за незалежність. Я дуже мало знаю про таких людей, тому мені дуже цікаво буде ближче дізнатися про них, як про звичайних людей і про те що відбувалося в Україні за цих часів. Щиро вдячна Вам, пані Оксаночко за чудовий подарунок! Знайду час, прочитаю.😍 Миру Вам, добра, перемоги та мирного неба нам усім!🇺🇦✌️💙💛🙏🕊

#історія #постаті Абрам Лінкольн: Людина, що зшила країну сокирою та Словом. 12 лютого 1809 року народився чоловік, чиє обличчя сьогодні знає кожен, хто хоч раз тримав у руках п’ятидоларову купюру. Але за суворим поглядом та високим циліндром ховається історія хлопця з дерев’яної хатини, який самотужки навчився грамоти, колов дрова, щоб заробити на життя, і зрештою переписав ДНК американської нації. Абрам Лінкольн став 16-м президентом США в момент, коли країна нагадувала розбиту вазу, де південні штати воліли тримати людей у кайданах, а північні — будувати майбутнє без рабства. 🎩🪓 Лінкольн не був типовим політиком: він мав специфічне почуття гумору, страждав на депресію і володів мистецтвом переконувати так, що вороги ставали союзниками. Його головним досягненням стала Прокламація про звільнення рабів. Поки москва у тому ж XIX столітті лише формально скасовувала кріпацтво (замінюючи його іншими формами кабали), Лінкольн заклав фундамент реальної свободи, за яку довелося заплатити страшну ціну в Громадянській війні. Він розумів: «Дім, що розділився в собі, не встоїть». 🇺🇸🏗️ Його Геттісберзька промова, що тривала менше трьох хвилин, стала найважливішим текстом в історії демократії. Він сформулював ідеал, до якого світ прагне й досі: «уряд народу, обраний народом і для народу». Лінкольн був майстром стратегії — він умів чекати, коли треба, і бити на сполох, коли ситуація вимагала рішучості. Його вбивство в театрі Форда стало трагедією, що перетворила президента на мученика, чий авторитет став непохитним. 🎭🏛️ Для України досвід Лінкольна сьогодні є надзвичайно актуальним. Він довів, що демократія — це не слабкість, а величезна внутрішня сила, здатна вистояти навіть у найкривавіших внутрішніх конфліктах. Поки диктатори в москві століттями будували владу на пригніченні особистості, спадщина Лінкольна вчить нас, що справжня велич держави починається з поваги до прав останньої людини в країні. Його життя — це доказ того, що навіть той, хто починав із заготовки лісу, може стати архітектором вільного світу. 🌳🗽

#історія #психологія #кіно Продаж ілюзій у яскравій обгортці: Чому фільм «Секрет» — це пастка для свідомості. У 2006 році світ охопила лихоманка «Закону тяжіння». Документальний фільм «Секрет» (The Secret) обіцяв глядачам ключі від всесвіту: мовляв, достатньо лише правильно думати, візуалізувати чек на мільйон доларів — і космос, як слухняний офіціант, доставить замовлення прямо до ваших дверей 📦. Але за ширмою натхненних промов і містичної музики ховається небезпечний механізм деструктивних стереотипів, що підміняють справжні людські цінності ерзацом «успішного успіху». Магія замість логіки: Примітивізація мислення Головна претензія до «Секрету» — це агресивне нав’язування магічного мислення. Фільм переконує, що думки мають фізичну силу і здатні змінювати матерію без жодних зусиль з боку людини. Це створює небезпечний стереотип: діяльність не має значення, головне — стан. Така концепція вводить глядача в оману, віддаляючи від реальних ідеалів саморозвитку через працю та подолання труднощів. Замість того, щоб вчитися, будувати соціальні зв'язки чи вдосконалювати навички, людина замикається у внутрішньому світі «маніфестацій», стаючи пасивною і вразливою до розчарувань 🧘‍♂️. Культ матеріального як вища мета буття Фільм «Секрет» підміняє пошук сенсу життя примітивним споживацтвом. Більшість прикладів у стрічці стосуються нових авто, великих будинків та ювелірних прикрас 💎. Глядачеві нав’язується думка, що його цінність як особистості прямо пропорційна здатності «притягнути» дорогі іграшки. Справжні ідеали — альтруїзм, духовний пошук, служіння суспільству чи глибокі міжособистісні стосунки — залишаються за бортом. Людина перетворюється на функцію з генерування бажань, а її щастя стає заручником володіння речами. Це шлях до екзистенційної порожнечі, адже жоден «візуалізований» Bentley не дасть відповіді на питання: «Хто я і навіщо я тут?» 🏎️. Віктимблеймінг та токсичний позитив Найбільш підступний аспект фільму — це твердження, що ми самі притягуємо в життя все, включно з негативом. Це породжує жахливий стереотип: жертви хвороб, війн чи катастроф нібито самі «надумали» собі ці нещастя 🧠. Така філософія вбиває емпатію. Навіщо допомагати нужденним, якщо вони «просто неправильно мислять»? Крім того, це провокує постійну тривожність у глядача: страх припуститися бодай однієї негативної думки, яка може «матеріалізуватися», веде до психологічного виснаження. Справжнє життя передбачає прийняття всього спектру емоцій, а не лише штучної посмішки. Ілюзія контролю в хаотичному світі «Секрет» експлуатує людську слабкість — бажання мати тотальний контроль над майбутнім. Фільм переконує, що всесвіт — це бездушна машина, якою можна керувати за допомогою пульту «позитивних вібрацій». Це віддаляє людину від прийняття непередбачуваності життя та вміння адаптуватися до реальних криз 🌪️. Замість того, щоб шукати стійкість у внутрішніх цінностях і моральних орієнтирах, глядач стає залежним від зовнішнього підтвердження своєї «правильності» через матеріальні блага. Висновок Фільм «Секрет» — це не посібник зі щастя, а майстерно сконструйований комерційний продукт, що продає інфантильність під виглядом мудрості. Він нав’язує стереотип, де успіх — це лотерея думок, а не результат характеру та вчинків. Справжній сенс життя та ідеали людства лежать поза межами візуалізацій чеків: вони — у відповідальності, здатності любити та вмінні бачити світ реальним, а не лише зручним майданчиком для власних забаганок 🧐.

#історія #музика ​Коли у 1970-х роках четверо німців із Дюссельдорфа вирішили, що гітарний драйв — це вчорашній день, вони не просто змінили музику. Вони оголосили капітуляцію людського фактора перед машинною точністю. Гурт Kraftwerk став тим самим «нульовим пацієнтом», від якого світ заразився синтезаторною естетикою, що згодом породила все: від техно та хіп-хопу до холодного синт-попу. 🎻 ​До їх появи музика була емоційною експресією, спітнілим гітаристом на сцені та хаосом імпровізації. Ральф Гюттер та Флоріан Шнайдер запропонували дещо радикально протилежне: стати «операторами» звукових станцій. Вони перетворили студію Kling Klang на герметичну лабораторію, де створювався звук майбутнього — чистий, позбавлений зайвих вібрацій та людських помилок. Альбом Autobahn став маніфестом нової епохи: музика нарешті почала звучати як сучасне місто, як рух конвеєра, як ідеально налагоджений механізм. ​Технологічний вплив Kraftwerk настільки глибокий, що без їхніх винаходів (зокрема, кастомних електронних перкусій) африканське гетто в Нью-Йорку ніколи б не винайшло хіп-хоп. Коли Afrika Bambaataa запозичив ритмічну сітку з їхньої композиції Trans-Europe Express, сталося неймовірне: німецький математичний розрахунок став фундаментом для вуличної культури США. 🎻 ​Поки в москві та решті радянського простору намагалися наздогнати західний звук, купуючи списані синтезатори або створюючи жахливі аналогові копії, Kraftwerk уже деконструювали саме поняття «виконавець». Вони почали відправляти на прес-конференції роботів замість себе, іронізуючи над культом особистості. Це була інтелектуальна ляпас традиційній індустрії розваг. ​Kraftwerk довели, що музика може бути стерильною, але при цьому геніальною. Вони перетворили застиглий німецький модернізм на універсальну мову, якою сьогодні розмовляє кожен смартфон. Це був перший крок до світу, де алгоритм став співавтором людини, а емоції — лише результатом правильно підібраної частоти коливань. 🎻 https://youtu.be/9RwZcYpn4_E?si=p-y4rv1bVnsY716b

#особистості Джеймс Джойс: Ірландський вигнанець, який перетворив один день на цілий всесвіт 📖 2 лютого 1882 року в Дубліні народився чоловік, якого одні вважають найбільшим генієм модернізму, а інші — автором, якого неможливо дочитати до кінця без академічного коментаря. Джеймс Джойс не просто писав книжки, він підірвав традиційну літературу зсередини. «Улісс»: Одіссея в межах одного міста 🏙️ Головний шедевр Джойса — роман «Улісс» — це детальний опис одного єдиного дня з життя дублінця Леопольда Блума (16 червня 1904 року). Джойс настільки філігранно описав Дублін, що казав: «Якщо місто зникне з лиця землі, його можна буде відновити за моєю книгою». Він першим масштабно використав техніку «потоку свідомості», дозволивши читачеві буквально залізти в голову персонажа та почути хаос його думок, спогадів і бажань. Бунтар проти системи та церкви ⛪ Джойс мав складні стосунки зі своєю батьківщиною та релігією. Вихований єзуїтами, він зрештою порвав із католицизмом та покинув Ірландію, провівши більшу частину життя у Трієсті, Парижі та Цюріху. Він називав свою країну «старою свинею, що поїдає власних поросят». Проте, перебуваючи у вигнанні, він не писав ні про що інше, окрім як про ірландців. «Поминки за Фіннеганом»: Книга, яку (майже) ніхто не прочитав 😵‍💫 Якщо «Улісс» здавався комусь складним, то остання праця Джойса — «Поминки за Фіннеганом» — стала справжнім викликом людському розуму. Написана на вигаданій мові, суміші десятків діалектів та неологізмів, вона імітує логіку сну. Це літературний лабіринт, над розгадуванням якого філологи б'ються вже понад 80 років. Джойс і Україна: Несподівані паралелі 🇺🇦 Цікаво, що Джойс був знайомий з українцями у Парижі. Зокрема, існують свідчення про його спілкування з художником Олексою Грищенком. А українські переклади Джойса (особливо титанічна праця над «Уліссом») вважаються екзаменом на зрілість для нашої перекладацької школи. Джеймс Джойс навчив світ тому, що кожна хвилина життя кожної «маленької» людини гідна епічного полотна. Він зробив літературу складною, як саме життя, і прекрасною у своїй інтелектуальній зухвалості.

«Уряд РФ використовує єврейську громаду для виправдання війни проти України» — рабин Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви; на жаль, лідери єврейської громади в Росії змушені підтримувати цей наратив Рабин Пінхас Гольдшмідт, колишній головний рабин Москви, відмовився підтримати війну проти України, був змушений покинути Росію і згодом оголошений там «іноземним агентом». У інтерв’ю ізраїльському виданню Israel Hayom він формулює це прямо, без пом’якшень: «Уряд використовує єврейську громаду в політичних цілях. Останніми роками в Росії просувається теорія про повернення неонацизму в Україну та до країн Балтії, так що війну в російському наративі подають як продовження війни проти нацистської Німеччини. На жаль, лідери єврейської громади в Росії підтримують цю історію — вони використовують громаду в пропагандистських цілях». За словами рабина, така конструкція дозволяє представити війну не як сучасний політичний конфлікт, а як нібито морально виправдане продовження «історичної боротьби». Пам’ять про Другу світову війну та Голокост стає частиною риторичного інструментарію, а не предметом чесної історичної розмови. Гольдшмідт підкреслює: із приходом Путіна до влади в 2000 році втручання держави в життя єврейської громади стало нормою. Влада вирішувала, хто може бути головним рабином, а хто ні, і вигнала з країни десятки рабинів. Він пов’язує це з поверненням логіки силових структур і ідеології закритої держави: «З приходом Путіна влада повертається до спадкоємців КДБ, і ненависть до чужинців і Заходу стає невід’ємною частиною особистості людей, що виросли в цьому суспільстві». Особливе місце в інтерв’ю займає тема антисемітизму як інструменту самозахисту російської влади в кризові моменти. Гольдшмідт підкреслює, що це не теоретичне побоювання, а історично підтверджений механізм. «Страх полягає в тому, що коли уряд у Росії почувається під загрозою, він використовує антисемітизм для самозахисту. Ми бачили це раніше — у кінці царської епохи уряд говорив: «Не сердьтеся на царя, сердьтеся на євреїв», і це призвело до погромів. Це також відбувалося в кінці сталінської епохи». За його словами, нинішня риторика та міжнародна ізоляція держави створюють умови, у яких подібний сценарій знову стає можливим. Гольдшмідт безпосередньо пов’язує загострення напруги з ізоляцією Росії після початку війни проти України: «Сьогодні Росія перебуває в ізоляції. Путін думав, що переможе в Україні за три дні, а наступного місяця ми будемо відзначати чотири роки війни — довше, ніж війна між Росією і нацистською Німеччиною. Він ізолював себе від Заходу». Ця ізоляція, підкреслює рабин, прямо впливає на становище євреїв у країні. Під сумнів ставиться їхня лояльність державі, зростає антисемітизм, офіційно бути євреєм стає складніше. За його оцінкою, з початку війни країну вже залишили близько 100 тисяч євреїв, і абсолютна більшість із них не розглядає можливості повернення. Майбутнє єврейського життя в Росії, на його думку, виглядає без ілюзій: скорочення громад, втрата ресурсів і самотність. Люди все рідше пожертвують на синагоги та громадські центри, тому що розуміють — там немає довгострокового майбутнього. Галахічне питання Чи має право єврейська громада зберігати лояльність до держави, якщо ця лояльність вимагає публічної мовчанки або підтримки дій, пов’язаних з насильством, брехнею та спотворенням історичної пам’яті? Де проходить межа між דינא דמלכותא דינא — обов’язком дотримуватися законів держави — і забороною לא תעמוד על דם רעך — не бути байдужим до пролитої крові та несправедливості? Чи є примусова мовчанка допустимою формою самозбереження у ситуації, коли держава використовує єврейську громаду для виправдання війни та пропаганди — або ж це вже סיוע לדבר עבירה, сприяння гріху? Це питання особливо гостро звучить у контексті трьох клятв галута (שלוש השבועות): не повставати проти народів силою, не пришвидшувати кінець вигнання і водночас визнання того, що народи світу не повинні надмірно пригнічувати Ізраїль. Якщо ця межа порушується, постає ключове питання: чи зберігає принцип лояльності свою обов’язкову силу, коли остання межа перейдена? Підсумок Інтерв’ю Пінхаса Гольдшмідта в Israel Hayom — це не політичний маніфест і не публіцистика. Це спроба зафіксувати момент, коли єврейська громада в Росії опинилася між історичною пам’яттю та сучасною пропагандою, між страхом і лояльністю, між минулим і невизначеним майбутнім. Повний матеріал — тут: https://news.nikk.co.il/uk/uryad-rf-vikoristovuie-ievrejsku-gromadu/ ❓ Як ви вважаєте: чи існує в галахі момент, після якого мовчання перестає бути нейтральним і стає співучастю? НАновини‼️ — новини Ізраїлю Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

#історія #постаті Ніколае Чаушеску: Від «батька нації» до стіни в Тирговіште 🏚️ ​26 січня 1918 року народився Ніколае Чаушеску — людина, чиє ім'я стало синонімом абсолютної влади, що перетворилася на трагікомедію, а потім на криваву розв’язку. Син бідного селянина, він зумів побудувати в Румунії режим, який за рівнем культу особистості міг змагатися хіба що з північнокорейським. ​«Геній Карпат» та «Дунай розуму» ​Чаушеску не просто правив — він вимагав обожнювання. Державна пропаганда вигадувала для нього титули, від яких паморочилося в голові, тоді як звичайні румуни жили за картками на продукти, з обмеженням електроенергії (по дві години на день) та під пильним оком Секурітате — однієї з найжорстокіших спецслужб комуністичного табору. 🚫 ​Його амбіції були пропорційні його страхам. Поки народ стояв у чергах за хлібом, Чаушеску будував у Бухаресті Палац Парламенту — другу за величиною адміністративну будівлю у світі після Пентагону, заради якої знесли історичний центр міста. ​Зовнішньополітичний «еквілібрист» ​На відміну від багатьох лідерів соцтабору, Чаушеску намагався грати в незалежність від москви. Він засудив вторгнення в Чехословаччину у 1968-му, підтримував стосунки із Заходом і навіть приймав у себе американських президентів. Це дозволяло йому отримувати великі кредити, які він пізніше вирішив виплатити будь-якою ціною, буквально виморивши власний народ голодом і холодом у 80-х роках. 📉 ​Фінал у прямому ефірі ​Кінець настав раптово. У грудні 1989 року під час чергового мітингу, організованого для підтримки вождя, натовп замість звичних оплесків почав кричати «Щур!». Це був момент істини. Вже за кілька днів Чаушеску разом із дружиною Еленою намагався втекти на гелікоптері, але був схоплений. ​25 грудня, після поспішного трибуналу, їх обох розстріляли біля стіни солдатського гарнізону. Іронія долі: людина, яка народилася 26 січня, лише один день не дожила до свого 72-річчя. 🕯️ ​Урок для історії ​Історія Чаушеску — це нагадування про те, що жоден культ особистості, жодна армія спецслужб і жодні величні палаци не здатні захистити тирана, коли терпець народу остаточно уривається.

Про що б я розмірковувала в наші буремні часи?:) Про типи особистості!:) Про інтравертність та екстравертність. Численні мої друзі впевнені, що я - ще той екстраверт!:) Адже я так і не зʼясувала для себе, хххххто ж я?:) Й чим старша стаю, тим більше мене в протилежний бік тягне?:) До інтровертів!:) Начебто й гостей люблю! Дуже! Жодного разу вони мені не заважають поратися у кухні! Пригощати люблю! Теревені люблю теревенити! Місцеві новини від гостей дізнаватися!:) Щоб сама до когось добровільно пішла? Тааааа ну? Хіба це про мене?:) Так зазвичай було. А після 2014 року, коли я вимушено поїхала з Донбасу, самі знаєте, з яких причин, в мене взагалі досі психоз? Я боюся вийти з дому, виїхати кудись, бо можу ніколи не повернутися назад? Побігти до крамниці, щоб з її ганочку своє обійстя бачити? То норм!:) Трохи далі, то вже проблема… Коли мені погано, в будь-якому разі мені не потрібна підтримка. Оте погано (фізичне, фізіологічне чи моральне) мені тре перебути сам на сам. Не люблю телефонних розмов. Сама телефоную в виняткових випадках. Якщо вже впевнена в тому, що в мого абонента в наявності тільки кнЯпочний телефон? Або телефон не кнЯпочний, терміново потрібно звʼязатися, а в мене відсутнє світло, відповідно, відсутній інтернет? Коли вже вимушена телефонувати, перше питання після привітання, чи є в людини можливість прям зараз зі мною спілкуватися? Не хочу зі своїм телефонуванням натрапити на співбесідника, коли йому геть не до мене, коли мій дзвінок може бути не на часі? Бо давно живу!:) Й зустрічалися на моєму життєвому шляху колежанки, які зі ста відсотків намагань мені зателефонувати, в сто одному випадку робили це невчасно!:) Завжди!!! Хто з нас не практикує придбання якихось необхідних товарів в мережі?:) Ніколи не звʼязуватимуся з торговим закладом, де для замовлення вимагають імʼя та номер телефону? Я хочу ваш товар. А от розмовляти з вами не хочу!:) Й також хуткенько повз мене йдуть начебто й потрібні мені товари, якщо не вказана їх вартість. Ще більше зідзвонів терпіти ненавиджу голосові повідомлення!:) Так. Трапляється, коли вони дійсно необхідні? Але розмови ні про що дрррратують!:) Хочете щось важливе довести до мене? На-пи-шіть в будь-який з месенджерів? Їх же ж в наш час - на вибір!:) Й в кожному я є! Й коли в мене зʼявиться вільний час попиритися в телефон, або коли зʼявиться світло, я обовʼязково побачу ваше повідомлення! Не завжди виходить, але намагаюся ніколи й нікому не ставити зайвих питань. Людина сама мені надасть рівно стільки інформації, скільки вважатиме за потрібне. А про що не схоче ділитися, то воно мені й не тре?:) Багато знань - багато печалі?:) Цікавість не є в списку чеснот!:) Коли вже Остапа понесло, ще згадаю!:) Якщо я потребую якоїсь поради, говорю про це гучно!:) Поради без запиту не приймаються!:) Й також дрррратують!:) В мене є думка й я її думаю!:) Й тримаю при собі!:) Бо то моя особиста думка, яка оточуючим не тре!:) Не порушуй чужий особистий простір! Не лізь в чужу сімʼю!:) Не давай порад! Не намагайся завдавати добро й наносити користь без запиту!:) Не пліткуй та не неси в повітря чужі плітки! Не бреши! Якщо вже брешеш, записуй, кому й що саме збрехав?:) Як я регулярно раджу одній з колежанок!:) Десь так!:) Для мене це грунтовні поняття!