«Коли говорять гармати…»
Коли залізо розриває небо
І грім гармат вкриває горизонт, —
Здається, музам більшого не треба:
Вони пішли за тишею на фронт.
Завмерла скрипка, ліра заніміла,
В кутку, припавши пилом, спить мольберт.
Там, де війна малює чорним й білим,
Мистецтво втратило свій тихий нерв і сенс.
Слова сховались глибше, ніж окопи,
І рими в’януть, наче листя восени,
Бо серед гуркоту, і диму, і тривоги
Не чути вже поезії струни.
І тільки ніч, розтягнута, як вічність,
Стає єдиним слухачем думок,
Де мовчки гине крихітна ліричність
Під важкістю залізних цих епох.
Та крізь руїни, попіл і тривоги
Прокинеться забутий тихий звук,
Бо там, де біль ламає всі дороги,
Стає мистецтво голосом за всіх.
І вже не можна музам заховатись,
У темряві перечекати час,
Бо слово мусить з правдою з’єднатись
І бити в серце, наче грім у нас.
Нехай тремтить рука — та пише далі,
Нехай здригається від вибухів рядок,
Бо в кожній ноті, в кожному металі
Живе незламний, впертий голос строк.
Хай скрипка плаче, та не замовкає,
Хай пензель світлом розтинає дим,
Бо навіть там, де темрява безкрая,
Мистецтво має стати бойовим.
«Коли говорять гармати…»
Коли залізо розриває небо
І грім гармат вкриває горизонт, —
Здається, музам більшого не треба:
Вони пішли за тишею на фронт.
Завмерла скрипка, ліра заніміла,
В кутку, припавши пилом, спить мольберт.
Там, де війна малює чорним й білим,
Мистецтво втратило свій тихий нерв і сенс.
Слова сховались глибше, ніж окопи,
І рими в’януть, наче листя восени,
Бо серед гуркоту, і диму, і тривоги
Не чути вже поезії струни.
І тільки ніч, розтягнута, як вічність,
Стає єдиним слухачем думок,
Де мовчки гине крихітна ліричність
Під важкістю залізних цих епох.
Та крізь руїни, попіл і тривоги
Прокинеться забутий тихий звук,
Бо там, де біль ламає всі дороги,
Стає мистецтво голосом за всіх.
І вже не можна музам заховатись,
У темряві перечекати час,
Бо слово мусить з правдою з’єднатись
І бити в серце, наче грім у нас.
Нехай тремтить рука — та пише далі,
Нехай здригається від вибухів рядок,
Бо в кожній ноті, в кожному металі
Живе незламний, впертий голос строк.
Хай скрипка плаче, та не замовкає,
Хай пензель світлом розтинає дим,
Бо навіть там, де темрява безкрая,
Мистецтво має стати бойовим.
Українська
English
