«Коли говорять гармати…»

Коли залізо розриває небо
І грім гармат вкриває горизонт, —
Здається, музам більшого не треба:
Вони пішли за тишею на фронт.

Завмерла скрипка, ліра заніміла,
В кутку, припавши пилом, спить мольберт.
Там, де війна малює чорним й білим,
Мистецтво втратило свій тихий нерв і сенс.

Слова сховались глибше, ніж окопи,
І рими в’януть, наче листя восени,
Бо серед гуркоту, і диму, і тривоги
Не чути вже поезії струни.

І тільки ніч, розтягнута, як вічність,
Стає єдиним слухачем думок,
Де мовчки гине крихітна ліричність
Під важкістю залізних цих епох.

Та крізь руїни, попіл і тривоги
Прокинеться забутий тихий звук,
Бо там, де біль ламає всі дороги,
Стає мистецтво голосом за всіх.

І вже не можна музам заховатись,
У темряві перечекати час,
Бо слово мусить з правдою з’єднатись
І бити в серце, наче грім у нас.

Нехай тремтить рука — та пише далі,
Нехай здригається від вибухів рядок,
Бо в кожній ноті, в кожному металі
Живе незламний, впертий голос строк.

Хай скрипка плаче, та не замовкає,
Хай пензель світлом розтинає дим,
Бо навіть там, де темрява безкрая,
Мистецтво має стати бойовим.

X додає кастомні стрічки — користувачі закріплюють теми на головній вкладці і перемикаються між ними. Доступно 75 тем: їжа, мистецтво, бізнес, фінанси, кіно тощо. Персоналізація працює на основі Grok. Функція у ранньому доступі лише для преміум-підписників на iOS, Android — незабаром. Також вийшов інструмент приховування тем у вкладці «Для вас» на 24 години — для iOS і вебу. https://channeltech.space/social/x-custom-timelines-topics-premium/

НАРОДЖЕНА І ВТІЛЕНА ІДЕЯ

Роки триває в нас страшна війна,
Тривога за тривогою лунає,
Продовжує вбивати сатана
Й Марчук в нас галереї відкриває.

Убивця Марчукові – не указ,
Твори́ть його ніщо не зупиняє,
Бо ПЕРЕМОГА це – дороговказ,
Тому́ щоразу пленери збирає.

Вони проходять тут, на цій землі́,
Вони проходять в славній Україні,
Де нищать все потвори москалі,
Де соловей співає на калині.

Тут кров'ю гаптувалася земля,
Тут кров'ю вишивалися узори,
Це все – страшні діяння москаля...
Жахіття витворяли тут потвори.

Але й в війну мистецтво має жить,
Його не маєм права загубити,
Навчилися усім ми дорожить,
Навчилися всім серцем це любити.

Тому́ сьогодні свято для усіх:
Народжена і втілена ідея,
Зробити це Марчук, звичайно, зміг –
Ось ще одна картинна галерея.

Розширення і розквіту красі,
Картинами хай повниться щомиті,
І щедрими хай будуть всі митці,
Й любов’ю до мистецтва оповиті.

14.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043885

🖼️ Сьогодні до вашої уваги не просто добірка цікавих картин, а триптих, пов’язаний єдиною темою – мистецтвом!

🎨 Його створила викладачка Ізюмської художньої школи ім. С.І. Васильківського Олена Тарєєва.

❤️ Ці три картини наразі прикрашають фойє Будинку культури «Сучасник», за що працівники закладу щиро дякують авторці!

🌟 А як вам цей триптих? Надихає, чи не так?!

Дарія Білодід вразила мережу відвертим фотосетом

📱 Українська дзюдоїстка Дарія Білодід опублікувала стильну та сміливу фотосесію в Instagram.

✨ На знімках спортсменка позує у чорному образі з жакетом і мереживним топом, підкреслюючи фігуру та жіночність.

💬 У підписі Білодід зазначила: «Бути жінкою – це мистецтво поєднувати красу і силу», що викликало відгук у аудиторії.

❤️ Пост швидко зібрав понад 6 тисяч лайків, а в коментарях фанати не стримували емоцій: «Неймовірна!», «Ідеальна» та інші.

🔥 Новий фотосет ще раз довів, що Білодід – не лише топ-спортсменка, а й одна з найяскравіших і найстильніших дівчат українського спорту.
#спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Мистецька діаспора...💙💛 "Христос воскрес!", гравюра Якова Гніздовського🎨🎨
Про художника:
Яків Якович ГНІЗДОВСЬКИЙ (27 січня 1915, Пилипче, Галичина, Австро-Угорщина — 8 листопада 1985, Нью-Йорк) — американський художник українського походження, графік, кераміст, мистецтвознавець.🎨
Закінчив Чортківську гімназію. З 1933 року навчався у Львівській духовній семінарії, активно ввімкнувся в художнє життя міста, вступивши в молодіжне крило Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). З 1938 за підтримки митрополита Андрія Шептицького вивчав живопис та графіку у Варшавській академії мистецтв. Через початок Другої світової війни продовжив навчання у Загребській академії мистецтв (Хорватія). Тоді він звертає увагу на ксилографію. Виїхавши із Заґреба в 1944, Гніздовський опинився в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена. Він активно займався графікою, працюючи відповідальним художнім редактором українського літературно-художнього щомісячника «Арка», а також ілюструючи популярне серед української діаспори видання «Грань». У 1949 Яків Гніздовський переїхав до США. На своїх роботах з дерева він часто зображував рослини і тварин.
Помер художник у Нью-Йорку, був похований у колумбарії Собору Іоанна Богослова. 5 листопада 2005 року відбулося перепоховання урни з його прахом на Личаківському цвинтарі у Львові.

Мистецтво — це єдине, що залишається після нас

Людське життя — коротке, крихке і часто непомітне в масштабі історії. Ми приходимо у цей світ, переживаємо свої радощі й трагедії, залишаємо сліди у пам’яті близьких — і зникаємо. Але є щось, що здатне пережити час, війни, руйнування і навіть забуття. Це мистецтво.

Мистецтво — це не просто картини, книги чи музика. Це спосіб, у який людина фіксує свою присутність у світі. Воно є свідченням того, що ми відчували, про що думали, у що вірили. І саме тому мистецтво стає єдиною формою безсмертя, доступною кожному, хто здатен творити.

Подивімося на приклади. Давньоєгипетські піраміди — це не лише архітектурні споруди, а й гігантський акт мистецтва. Вони розповідають про віру в загробне життя, про силу влади і про прагнення людини залишити після себе щось вічне. Імена більшості тих, хто їх будував, давно стерлися, але сама ідея — жити після смерті через створене — залишилася.

Або література. Ми не знали особисто авторів, які жили сотні років тому, але їхні слова досі впливають на нас. Вони пережили свої епохи, імперії, навіть мови частково змінилися — але сенси залишилися. Через тексти ми можемо відчути думки людини, яка давно пішла, ніби вона говорить із нами зараз.

Живопис — ще один яскравий приклад. Картини можуть пережити покоління і розповідати історії без жодного слова. Вони передають емоції, які не піддаються точному опису: страх, любов, самотність, надію. І що цікаво — кожен глядач бачить у них щось своє, продовжуючи життя твору в новому контексті.

Музика ж взагалі виходить за межі часу. Мелодія, створена десятки або сотні років тому, може викликати ті самі емоції сьогодні. Вона не потребує перекладу, не залежить від культури чи мови. Це чиста форма переживання, яка зберігається і передається далі.

Навіть у повсякденному житті люди залишають мистецтво, часто цього не усвідомлюючи. Фотографії, щоденники, дописи, малюнки — це теж сліди. Можливо, вони не стануть частиною світової спадщини, але для когось у майбутньому вони будуть безцінними. Вони збережуть голос, який інакше зник би.

Особливо це відчутно у часи криз і війни. Коли руйнуються міста і змінюються долі, саме мистецтво фіксує правду моменту. Воно стає свідченням того, що відбувалося, і способом осмислення реальності. Через вірші, картини чи пісні люди не лише переживають біль — вони перетворюють його на щось, що можна передати далі.

Мистецтво не гарантує безсмертя імені. Багато творців залишаються невідомими. Але їхні роботи продовжують жити. І в цьому є особлива краса: важливішим стає не те, хто ти був, а те, що ти створив.

Тому, коли ми думаємо про те, що залишиться після нас, відповідь проста і водночас глибока. Не слова, сказані в поспіху. Не щоденні турботи. Не навіть матеріальні речі, які з часом зникають. Залишається тільки те, у що ми вклали частину себе — мистецтво.

І, можливо, саме в цьому сенс творчості: не просто створювати, а залишати слід, який хтось колись знайде і зрозуміє.

Міжнародний день троянд Сараєво

6 квітня у світі відзначається Міжнародний день троянд Сараєво (International Day of Sarajevo Roses) — день, коли ми вшановуємо не квіти, а людей. Це не свято, а день памʼяті. Цей день — болісне й водночас поетичне нагадування про жахи війни в Боснії та Герцеговині (1992–1995) та про силу людської пам’яті, яка навіть на місці трагедії здатна прорости трояндою.

Що таке «Сараєвські троянди»?
Сараєвські троянди — це не рослини. Це вибухи мінометних снарядів, що залишили сліди на асфальті міста. Після бомбардувань упродовж багатомісячної облоги Сараєва, мешканці почали заливати найглибші воронки червоною смолою, щоб перетворити їх на візуальні пам’ятники. У формі розкиданих пелюсток вони нагадують троянди. Так і з’явилась їх назва.


Ці “квіти” розкидані в місті як немовчазне нагадування про тих, хто загинув — у тому самому місці, на тому самому тротуарі.

Чому 6 квітня?
Саме 6 квітня 1992 року розпочалася облога Сараєва — найдовша облога в сучасній історії (1425 днів). Вона стала початком багаторічної трагедії Боснійської війни. Саме в цей день кожного року мешканці міста й небайдужі в усьому світі зупиняються, щоб згадати — й ніколи не допустити повторення.

Що символізують троянди Сараєва?
Пам’ять
Кожна залита червоним воронка — це історія про когось, хто більше ніколи не повернувся додому.
Мистецтво на місці жаху
Перетворення шраму на квітку — акт людяності й опору. Це спосіб зберегти історію без слів.
Мир замість війни
Сараєвські троянди — це тихий крик: більше ніколи.

ЄДНІСТЬ МИТЦІВ

У глибинах створилось іскристе єднання,
У мистецтво здіймалась окрилена мрія,
У словах проростало живе спілкування,
У серцях формувалась міцніша надія.

У часах не зламалась тендітна спільнота,
У вітрах не згубилась віддача та чесність,
У думках розквітала смілива турбота,
У рядках виростала жива піднебесність.

У житті відчувались і злети, і втрати,
У душі виникали гіркі плутанини,
У єднанні навчились себе підіймати,
У віршах гартувалася думка людини.

У митців, що окрилені кращим мистецтвом,
У спільноті знайдуться поради братерські.

Мирослав Манюк
05.04.2026
#шекспірівський_сонет

День їстівної книги (Міжнародний фестиваль їстівних книжок)

Щорічно 1 квітня світ відзначає досить нестандартну, але цікаву сучасну подію – День їстівної книги (International Edible Book Festival) або Міжнародний фестиваль їстівних книжок. Свято започаткували Беатріс Корон з Джудіт Хоффберг у 2000 році. Це унікальна творча подія, яка поєднує любов до книги з мистецтвом кулінарії.
Щорічно 1 квітня цей фестиваль запрошує учасників з усього світу створювати “їстівні книги”, які є одночасно і святом для очей, і святом для смаку. Подія приурочена до дня народження французького гастронома Жана-Антуана Брілла-Саварена, відомого своєю книгою “Фізіологія смаку” (“Physiologie du goût”), а також відображає грайливий дух Дня сміху.