ОСІНЬ І ЛІТО

Пройшлася осінь кралею в саду,
Торкнулась пензлем мо́го серця стиха,
І ніжність розчинилась, як в меду́,
У погляді твої́м – небесна втіха.

Ти йшла, а вітер ніс мою́ печаль,
А зо́рі грали в тво́їм тихім смі́ху,
Я – осінь вже, я – осінь вже… на жаль,
І я моливсь за мить оту безгрі́ху.

Я – осінь вже, вже шати золоті,
А тво́ї ко́си в зе́лені і квіті,
Вони різня́ться навіть в темноті,
Я – осінь вже, а ти, красуне – в літі.

Твоя́ шикарна легкая хода,
І шурхіт листя тихий під ногами,
Мов спогад той, що в серці не зника,
Що плаче в снах і молиться словами.

Ти – літо ще, яке не знає втрат,
А я вже осінь з вітром у зіницях,
Ти – світла мить, я – тінь, що йде назад,
Ти – квітка, що пожовклій гілці сниться.

І все ж, коли ти усміхнешся знов,
Я вірю: осінь – це не мить прощання,
Це – зрілість, де кохання і любов,
Це – тиша, що дарує сподівання.

20.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049879

І ЗНОВУ ОСІНЬ

І знову осінь, як сльоза на рані,
Як голос тихий в сутінках тривог,
Несеться вітер сильний по майдані,
Де кожен крок – молитва-діалог.

І знову осінь, як молитва тиха,
Що лине крізь тривожні вечори,
Аби не знати ні біди́, ні ли́ха,
І горе щоб віднесли десь вітри.

І знову осінь шепче про надію,
Про тих, хто йшов крізь бурі і вогонь,
У серці я любов до неньки грію,
Й щоб кулі вражі не торкались скронь.

Про матір, що молилась у світлиці,
І пам’ять, що не згасне, як вогонь,
І дзвін, що буде линути з дзвіниці,
Й тепло́, що випромінює з долонь.

І про сиріт взяла́ся гомоніти,
І тихо мовить про вкраїнських вдів,
Й про тих, що полягли, хоч мали жити,
Й убитих горем у сльозах батьків.

І знову осінь у багряних шатах…
Чи покладе вона кінець війні?
Чи дочекає з фронту сина мати?
Чи знову ми почуєм вбивче НІ?

20.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049889

ЗАҐРАВА

Ген там, у далині, видніються вогні,
Заґравою палає рідне небо,
Аби прийшов кінець, кінець прийшов війні,
Бо ворога з болота нам не треба.

В заґраві ті краї́, бо там ідуть бої́,
І стогне рідна матінка-землиця,
Давно затихли там співучі солов’ї
Й продовжує на землю крівця литься.

Здригається земля від вибухів щораз,
Здригається, і стогне, і ридає,
Звитягою на ній постав дороговказ,
Свята землиця у вогні палає.

Від вибухів до нас доноситься той звук,
Молитва, й крик, й на чудо сподівання,
І люди, і земля пізнали безліч мук.
До Господа в сльозах усі благання.

Палає все в вогні і ночі всі, і дні,
Ні миті не стихає канонада,
Видовища страшні ми бачим вдалині,
І страшно ще, коли від сво́їх зрада.

Ідуть страшні бої́ і зовсім не стиха,
І тілопади скрізь на полі бо́ю,
Коли піде від нам годинонька лиха́
Й не будем оповиті ми бідою?

Бо там удалині видніються вогні,
Заґрава поєднала землю й небо,
Я з радістю віддам це пекло сатані,
А нам лиш МИР і ПЕРЕМОГА треба.

30.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049739

В СЕРЦІ ТИ ОДНА

Вкраїно люба, в серці ти одна,
Як світло в храмі, як молитва тиха,
Твоя́ доро́га вільна і сумна,
На кожнім кроці зазнає́ш ти ли́ха.

Ти – мати всіх, хто вірить і болить,
Хто не зламався, хоч земля трясла́ся,
І навіть птах, що в вирій відлетить,
Вертає там, де обійнять взяла́ся.

Ти так стоїш, мов вічності свіча,
У кожнім серці твій незгасний спомин,
Твоя́ любов торка мого́ плеча,
Що не зникає навіть серед гро́мів.

Ти – голос предків, що в степах бринів,
І сльо́зи тих, хто вірив у світання,
Ти – кожен крок, що волею жеврів,
І кожне слово – кузня і надба́ння.

Ти, наче зірка, що впаде з небес,
Щоб освітити шлях у темну днину.
Тернистий шлях із гідністю пройде́ш,
Хоч кров скропила кожную стежину.

Ти, наче осінь в золотім вінку,
Де кожен лист, як спогад про героїв,
Ти – в кожнім слові, в кожному рядку,
Що шепче серце у журбі й любові.

13.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049673

БУХАНЕЦЬ ХЛІБА

Буха́нець хліба пахне на столі,
Він щойно спікся у печі́ на дро́вах,
А був зерном у зораній ріллі,
Бо хліб – багатство й голова усьо́му.

Він довгий шлях до столу подолав,
Бо сіяли, збирали й молотили,
Пройшовши все – буханцем хліба став,
А на колоссі до землі́ хилили.

Духмяний, запашний буха́нець цей,
Скоринка прирум’янилась у нього,
Він поспішав в домівку до людей
Із колоса, що гнувся, золотого.

Тепер він тут, мов злото на столі,
І пахощі від нього у домівці,
А шлях свій починав він із ріллі.
Ціну його ми знаєм, українці.

Шануймо хліб, що золотом постав,
Шануймо й навіть крихт не викидаймо,
Госпо́дь зерно і хліб святий нам дав,
Святому хлібу шану ми віддаймо.

Буха́нець хліба, спечений в печі́,
Руками від душі́ його місили,
Та окрім хліба бу́лки й калачі.
Щоб хліб був за́вжди – Господа молити.

І молимо про це ми повсякчас,
Бо ворог міни у ріллю все сіє,
Страшний прийшов до нас вкраїнців час,
Та хліб у нас в домівках рум’яніє.

20.10.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1049614

БУЛО І БУДЕ
(Відповідь на коментар С. Терпеливець до вірша «ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ»)

В нас буде день не з криком, а й теплом,
Де діти знову бігатимуть в полі,
Де кожен дім наповниться добром,
А не тривогою, що б’є по волі.

І буде мова, як весняний спів,
І буде пісня, як молитва щира,
Бо ми – народ, що в бурях не зотлів,
Зберіг минуле наше, пам’ять й віру.

І буде світло, хоч були́ в пітьмі́,
Бо не згорить ніко́ли те, що в серці,
І буде мрія, так як буть весні,
Все буде чисте, мов вода в джерельці.

І буде слово, не зламать його,
Що не зламалось, хоч його глушили,
Пристали ми до берега свого́,
Не зрушили навіть коли нас били.

Бо ми – народ, що вміє берегти
Не тільки хліб, а й душу і надію,
І навіть в морі сліз і темноти
Ми не втопили віру нашу й мрію.

І буде сад, який посадим ми,
Крізь згарища ще проростуть в нім квіти,
І буде сміх, народжений дітьми́,
Й щасливими зростати будуть діти.

І буде хліб не з болю, а й з труда,
Що не зламався, хоч земля стогнала,
І буде МИР, і нас мине біда.
Ми молим, аби днина та настала.

Бо ми, як вітер, що немає меж,
Як пісня, що не вміє бути в клітці,
Ми ті, хто вірить навіть серед веж,
Ми – волелюбний нарід, українці.

11.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049441

ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ

Та ми – не тінь, ми – голос поколінь,
Що крізь пожежі й попіл не зламались,
Ми ті – хто береже в серцях наш дзвін,
Які потвор у бурю не злякались.

Ми ті – хто вишиває кожен шрам,
На полотні – моли́тви і надії,
Хай світ здригнеться – мовим: «Не віддам
Ні мови, ні Вкраїни, ані мрії!»

Бо кожна рана, то не просто біль,
Це – пам’ять, що палає й не зникає,
І кожен крок, як виклик, як обстріл,
Та дух наш і в війну не помирає.

Ми – не мовчання, ми – вогонь в словах,
Що крізь століття палахтить і кличе,
Ми в кожній ніші, в кожних двох рядках,
Де мати плаче і волосся смиче.

Ми в кожній хмарі, що над степом йде,
В сльозі, що падає на чорноземи,
Нас не зламати, хоч вражина б’є,
Ми, як коріння, що тримає землю.

І хоч потвора нищить наші сни,
Ми збережем і пам’ять і свободу,
Бо в нас любов сильніша від війни́,
І віра є, мов джерело народу.

10.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049323

МОГИЛИ, ХРЕСТИ І ВАНДАЛИ

Що виросте з цих нелюдів? Скажіть,
Війна їх, однозначно, не торкнулась.
Лиш захищать (бо діти), не біжіть,
Мутація у цих потвор відбулась.

Не діти це й не смійте захищать,
Мовляв не знали та й не розуміють,
З рамен їм руки би повиривать,
Якщо таке чинити гниди сміють.

Хіба людина може так чинить?
Вандали малолітні і потвори
Зневажили того, хто там лежить…
Чому так чинять, невблаганна доле?

Ні совісті, ні глузду, ні душі…
Хрести й могили знищують вандали,
Та це ж не тінь, що вилізла з глуші…
Де навіть Бог заплакав, як кидали.

Вони кидали ті хрести святі,
Топтали слід молитви і любові,
Для них відсутні правила прості,
І совість чиста не із ними в змові.

Та кожен хрест, що кинули вони,
І знищена потворами молила…
Зробили це нащадки сатани,
Бо християнка їх не породила.

Яке свавілля і жорстокий світ!
Безкарність скрізь, усюди і в усьому.
З якого дерева упав цей плід?
Не молиться він Господу Святому.

Що виросте з потвор на двох ногах?
Цей дикий регіт, що проймає болем.
Такого не побачиш і вві снах…
Потвора йде таким життєвим полем.

10.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049280

КОЛИ ДО НАС ПРИЙШЛА ВІЙНА

Коли до нас у дім прийшла біда,
Коли до нас ввірвалися ординці,
В яких була́ спланована хода,
Тоді нам горя вли́лось аж по вінці.

Коли до нас прийшов той чорний день,
Який вовік ніко́ли не забудем,
Дода́лось в нас тортурних катіве́нь...
Та, вбитих всіх, зі сну ми не пробудим.

Коли біда прийшла, неначе грім,
Який вбивати став по всіх усюдах...
Так ворог увірвався у наш дім
І танком, мов катком, пройшовсь по людях.

Коли орда ввірвалась вочевидь,
Так впевнено і нагло наступала,
Не бу́ло в нас тоді на це провидь,
Не знали, що прийде́ до нас навала.

Коли війна влетіла, мов стріла,
І влучила так чітко без прома́ху,
Смертей, калік, і горя додала́,
Дода́ла туги, і жалю́, і стра́ху.

Коли війна палити стала все,
Немов гриби, рости взяли́сь могили,
Ми зрозуміли, що вона несе...
Це витримать, нехай Госпо́дь дасть сили.

23.09.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1048269

ЗМИЛУЙСЯ, БОЖЕ

Змилуйся, Боже, над нами,
Змилуйся, Боже, молю́,
Слізьми, і болем, й словами
З серця молитву несу.

Змилуйся, Боже, благаю,
Свічі життів збережи,
Ру́ки в молитві складаю.
Слово надії скажи.

Сили дай тим, хто в печалі,
Втратив хто сво́є житло,
Будуть колись і скрижалі,
Світло проб’ється крізь зло.

Хай всі верну́ться з полону,
Хай всі вернуться з війни,
Зниклим подай ти долоні,
Вирви їх з рук сатани.

Змилуйся, Боже, і зглянься,
Зглянься над нами, утіш,
З нами наза́вжди зостанься,
Двері відкрий нам навсті́ж.

Змилуйся, Боже, над краєм,
Всюди зорею світи,
Віри в душі́ не втрачаєм,
Грішних, Всевишній прости.

Хай не згорять наші мрії,
Хай не зітруться сліди,
Хай ми не втратим надії,
Хай в нас не буде біди.

13.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049517