ХЕРСОН ЖИВЕ І ЗНОВУ МРІЄ

(Присвята 3-ій річниці визволення Херсона від окупантів )

Ридав Херсон, ридав він, як ніко́ли,
Позбувся він у цей день сатани,
Пролито сліз було́, напевно, море,
Сліди лиши́лись клятої війни.

Херсон звільнили, дякувати Богу,
Три роки, як звільнили від орди,
Вихо́дили херсонці на дорогу,
Оговтуючись тяжко від біди́.

Вони ішли разо́м і поодинці,
І кожен ніс у серці сво́ю з втрат,
В очах – вогонь, у зморшках – слід чужинця,
У тиші – крик, що не верта назад.

Знов стяг замайорів десь поряд з храмом,
Почулась пісня знов крізь дим і страх,
Та кожен камінь, кожна тінь зі шрамом
Нагадувала – смерть ходила й в снах.

Молились всі і дякували Богу,
Що вимели вороже те сміття,
Посіяв вбивця у серцях тривогу
І залиши́в із крові вишиття.

Говорить степ — він пам’ятає кроки,
І кожен слід — як рана на корі,
Та нині він шепоче й сліз пото́ки,
Бо принесли́ свободу цій землі.

Співає вітер вільний, не з кайданів,
Де його подих —вдячності порив,
Він обіймає місто без обманів,
Де кожен камінь сльо́зи з людом лив.

І люди йдуть з обличчям, що світліє,
Зі словом «ДЯКА» в серці і в очах,
Бо знов живе Херсон і знову мріє,
І вільний дух здіймається в піснях.

11.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051246

МОЛИТВА ОСЕНІ

Осінь шепоче молитву вітрами,
Падає листя, мов спогад з плеча,
Сонце згасає між хмарами й снами,
Тиша сплітає нам шаль велича́.

Вітер торкає обличчя, як повідь,
Сріблом на скронях лягає печаль,
Серце шукає забутує сповідь,
Наче дитинство, закрила вуаль.

Пахне прощанням у кожному кроці,
Садом, де яблук вже майже нема,
Осінь стоїть на самотній дорозі
Тиха, як мати, що сина чека.

Скрізь крізь тумани, крізь втому і втрати,
Тліє зернятко надії в душі,
Буде весна – син зустрінеться й мати,
Й вишні розквітнуть на рідній межі.

Хай же молитва злітає й крізь втому,
Хай обіймає і ме́ртвих й живих,
Хай всі герої вертають додому,
З вірою в серці крізь бурі і сніг.

Всюди лунає молитва живая,
З попелу виросте слово живе,
Мати в сльозах за Вкраїну благає,
І ПЕРЕМОГА до нас все ж прийде.

12.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051324

ВЕРНУСЬ НАВЕСНІ

Не плач, матусю, я верну́сь наве́сні,
І знов торкнусь рукою рушника,
Коли в саду цвістимуть в нас черешні
І понесуться пахощі з садка.

Зітру сльозу з твого́ обличчя ніжно,
Прийду́ я тихим шепотом вітрів,
Я поверну́сь, рідненька, дивовижно
З далеких неспокійних берегів.

Де вечір сіє ро́си в нас на тра́ви –
Ми сядемо на ґанку, як колись,
І пісню заспіваєм величаво…
Щоб так було, ти Господу молись…

А кожна квітка з нашому садочку —
То символ віри, що не має меж.
Допоки тут – ти вишивай сорочку,
Яку тоді на мене одягне́ш.

Відсту́пить те́мінь, відійду́ть тумани,
Розквітне знову наша сторона,
І заживуть на тілі й серці рани,
Минеться ця брудна страшна війна.

Я все скажу́, про що мовчали очі,
Я принесу́ тобі спокійний сон,
Ми більше не боятимемось ночі
Під тихий передзвін святих ікон.

Лиш почекай, матусенько, ще трохи,
Допоки сонце розірве́ пітьму́…
Молись, прошу́, й мої́ почуєш кроки,
Й тебе, рідненька, знову обійму́.

01.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056526

Я – НЕ ПРОРОК

Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
Ракети бачу, що вві сні летять,
Війна щоразу дивиться у очі,
Взяла́ся нечисть нас щодня вбивать.

Я – не пророк, та як у сон загляну,
То серце застиває не на мить,
Ні в ко́го з нас нема того́ жупану,
Що міг би від убивць нас захисти́ть.

Я – не пророк, ніщо не пророкую,
І не беру́ся щось пророкувать,
Але біду щоразу серцем чую,
Й доводиться нам крівцю проливать.

Я – не пророк, та сни щоразу бачу:
До нас летить убивче все сміття,
Прокинувшись – молю́ся я і плачу,
Бо ворог губить знов людські життя.

Я – не пророк й не можу зупинити,
Хоча вві сні торкаюся ракет,
Але безсила з ними щось зробити…
Нехай Госпо́дь від них подасть нам щит.

Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
Але молю, щоб мотлох нас минав,
Та далі сни ідуть, як поторочі…
Щоб мотлохом нас вбивця не торкав!

10.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051179

КАМІНЬ І КРИЦЯ

Ще скільки всім нам бути в гаратанні?
Ще скільки нам палати у вогні?
Давно ми є уже на виживанні,
Та зди́хілю немає сатані.

Снагу́ життя він нашу взявся пити,
Убити хоче мрії і пісні,
Ми молимось щоб вижити і жити
У цій страшній, жорстокій цій війні.

Ми, наче камінь, час який шліфує,
Ми, наче криця, запхана в вогонь,
І світ, на жаль, нікого з нас не чує,
А ми втрачаєм і синів, і донь.

Коли вже стихне вража канонада,
Зітхне земля, обтру́ситься від зла,
Потвора щезне, щезне всюди зрада,
Згорить у пеклі, звідки і прийшла?

Щоб ми звели́ вже сті́ни но́вих храмів,
Засіяли всі спалені поля́,
Заго́їлись рубці́ глибоких шрамів,
Що маєм ми і збо́лена земля.

Бо корінь наш у пра́ведній основі,
Його не вирве люта чужина́,
Ми ви́стоїмо в вірі та любові,
Яка сильніша, аніж ця війна.

Розповімо ми дітям та онукам,
Як ми ішли крізь пекло до мети,
Як ми пройшли і страх, і біль, і му́ки,
Щоб дух свобо́ди вічно берегти.

Цієї миті скільки нам чекати?
І кров’ю митись скільки ще? Скажіть!
І скільки нам ще го́лови складати?
Коли скінчи́ться ця війна століть?

01.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1061589

ДО ЦЬОГО ЩЕ ДОЖИТИ ТРЕБА

Небезпека вже минула,
Та до ранку ого-го!
Нас потвора не забула…
Чого́ йде до нас? Чого́?

Що їй треба в цьо́му світі?
Чом несе лишень пітьму́?
Хочем тільки в МИРІ жити –
Не в жахіттях і диму́.

Всюди страх і люті звуки,
Та ми вистоїм в борні,
У молитві зводим ру́ки
В ці страшні буремні дні.

Правда в нас, як сонце ясне,
Ворог згине, наче дим,
Віра в серці не погасне –
Ми із Господом святим.

Ми пройде́мо крізь страждання,
Крізь руїни і біду,
Та прийде́ нове́ світання,
Й світло виведе в саду́.

І розквітнуть наші луки,
Заспіває рідний край,
Згоять землю діти й внуки,
Ми спечемо коровай.

Хай потвора щезне в тіні,
Хай розсиплеться, як прах,
Ми з Вкраїно єдині –
Переможем вічний жах.

Та до цьо́го ще дожити,
Пекло нам усе пройти,
Будем Господа молити,
Щоб життя нам зберегти.
01.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056527

НЕБЕЗПЕКА І НЕЗЛАМНИЙ ДУХ

Знов рівень небезпеки в нас високий,
Нам кажуть прямувати в укриття,
І вибух вже луна неодинокий…
Аби зберіг Всевишній нам життя.

Тримаємось за віру і за ру́ки,
В молитві тихій кожен б’ється пульс.
Крізь ці тривожні і важкі розпуки
Я защораз до ПЕРЕМОГИ рвусь.

Нехай затихне гуркіт над містами,
І тиша, й спокій ве́рнеться в буття,
Щоб перемога світла бу́ла з нами,
І щоб беріг Всевишній нам життя.

Настане день – розсіються тумани,
Зітре́мо сльо́зи з втомлених облич,
Загоїть час болючий шрам від рани,
І відгукне́ться світлом темна ніч.

Ми віримо, що в нас настане тиша,
Здригатися не будем від тривог,
Ми дочекаєм – ворог нас зали́шить,
Не буде більше в нас пересторог.

Ми відбудуєм кожен дім й хатину,
Під мирним небом колос зро́дить знов,
У засвіти ніхто більш не полине…
То ж молимо, щоб мирний час прийшов.

І тиша в нас лунатиме щомиті,
Не буде більш ворожих канонад,
Ми вірою на краще всі сповиті,
Під мирним небом забуяє сад.

Розквітне край у променях весняних,
Де кожен подих — вільний і живий,
Та поки що сигнал цей окаянний…
Вкраїни дух — незламний і палкий.

25.01.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056054

ХАЙ ГОСПОДЬ НАС ВЧУЄ

Попрямуймо хто куди
І не знаймо горя,
Щоб не знали ми біди́,
Хай мине недоля.

Хай веде нас світла ціль
Крізь тумани й гро́зи,
Щоб ущух навколо біль,
Висохли всі сльо́зи.

Хай надія у серцях
Квітне, мов калина,
Щоб щасливим був наш шлях
Кожну мить і днину.

Розквітає рідний край,
Сонце сяє в небі,
Ти нам, Боже, сили дай
В кожній цій потребі.

Щоб у мирі і добрі
Ми свій вік прожили,
І на ранішній зорі́
Радості зустріли.

Щоб рука в руці ішла
До мети святої,
Щоб не сіялося зла
Й люті вогняної.

Хай наповняться вуста
Словом благодаті,
Хай і помисли, й літа
Є немарнотратні.

Хай дитячий сміх дзвенить
В кожному віконці,
Хай благословенна мить
Гріє нас, як сонце.

Подаруй нам, Боже, час
Вірити й любити,
Щоб вогонь добра́ не згас,
Поки будем жити.

І куди б не завели́
Нас круті дороги,
Щоб ми вірність зберегли
Й йшли до ПЕРЕМОГИ.

Хай здійсня́ться всі думки́,
Що у чистій вірі,
На роки́ і на віки —
В злагоді та МИРІ.

Хай закі́нчиться війна
Й тиша запанує,
Нас зали́шить сатана.
Хай Госпо́дь нас вчує.

23.01.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1055961

ЗМИЛУЙСЯ, ВСЕВИШНІЙ

Боже милосердний, змилуйся над нами,
Грішними свої́ми до́ньками й синами,
Змилуйся над нами, я тебе благаю,
Ру́ки у молитві я за це складаю.

Нам даруй, Всевишній, віру й розуміння,
І зішли на землю нам благословіння,
Захисти від ли́ха, відведи тривогу,
І вкажи єдину праведну доро́гу.

Огорни любов’ю нам серця́ зболілі,
Щоб ми йшли до світла у надії й вірі,
Спокій хай настане в кожного в оселі,
А думки́ і душі стануть знов веселі.

Нам даруй єднання, братню силу й згоду,
Щоб не знали більше ми тяжку негоду,
Щоб любов і правда в серці процвітала,
Й ненька Україна сліз не проливала.

Нам прости провини, помилки́ і чвари,
Розжени над світом всі похмурі хмари.
МИРУ й ПЕРЕМОГИ молимо у тебе,
Простягни над нами чисте мирне небо.

Боже милосердний, поверни нам тишу,
Хай нас ворог клятий назавжди́ залишить,
Хай твоя́ десни́ця* нас завжди́ тримає
Й ні на мить ніко́ли нас не залишає.

23.01.2026 р.

ДЕСНИЦЯ* — це застаріле, книжне або урочисте слово, що означає права рука, а іноді й рука взагалі.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1055941

СКІЛЬКИ ЩЕ?

Скільки нам ще жити у такій тривозі?
Скільки нам щоднини проливати сльо́зи?
Скільки нам ще бути у страху́ й знущанні?
Скільки свіч загасять вбивці на світанні?

Скільки ще молитись в темряві без світла?
Скільки ще тектиме кров’яна́ палітра?
Скільки в підземеллях будемо ховатись?
Скільки горе буде до нас добиратись?

Скільки ще молитись, щоб не згасла віра?
Скільки буде небо понад нами сірим?
Скільки ще чекати з фронту до́ньку й сина?
Скільки лити сльо́зи, що гіркіш поли́ну?

Скільки ще терпіти, щоб зійшло прозріння?
Скільки ще боротись, попри все, без тління?
Скільки ще тримати світло у зіницях?
Скільки ще стояти й з життям не проститься?

Скільки ще тримати серце у долонях?
Скільки ще шукати правду у заслонах?
Скільки списки втрати будуть додаватись?
Скільки кров’ю будуть воїни вмиватись?

Скільки ще боротись, щоб не вмерла пісня?
Скільки ще благати, щоб наш біль донісся?
Скільки ще хилитись буде в нас калина?
Скільки ще гнобити будуть солов’їну?

Скільки ще горіти, як свічі в молитві?
Скільки любов не́сти нам у кожній битві?
Скільки ще лунати нам плаче́м дитини?
Скільки додаватись будуть в нас руїни?

Скільки ще молитись, щоб знайшлися рідні?
Скільки будуть гинуть українці гідні?
Скільки ще іти нам через біль-розпуку?
Скільки ще приймати вічную розлуку?

Скільки ще топтати наші мрії-квіти?
Скільки ще ламати голос правди, світе?
Скільки ще вмирати, щоб жила́ Вкраїна?
Скільки ще боротись й не зігну́ть коліна?

08.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051066