СВІЧІ, МОГИЛИ, НАДІЯ І БІЛЬ


Не замовкають в нас гармати,
Щодня вони гримлять й гримлять.
Ще скільки буде це тривати?
Ще скільки в землю нам лягать?


Свічо́к ще скільки має згаснуть
І скільки вирости могил?
Чи буде ще життя в нас щасним?
Чи вічно житиме упир?


Ще скільки сліз проллють
матусі,
Що ждуть синів із боротьби?
В могили йдуть і сильні в дусі…
За що ведуть нас до журби?


Ще скільки міст згорить у попіл?
Ще скільки щезне наших сіл?
Чому́ ляга в могилу сокіл
І не дають розправить крил?


Ще скільки плакатимуть мами
В журбі, вдивляючись у даль?
Ще скільки чорними листами
В оселі стукатиме жаль?


Ще скільки доля буде битись
Об мур жорстокої війни?
Коли вже Миру заясніти?
Коли не буде сатани?


Та вірю –  прийде день жаданий,
Замовкне грім страшних гармат.
І Мир, омріяний, нам знаний,
Пове́рне до життя солдат.


Ще й вірю – згасне люта злива,
Вернуть з війни сестра і брат.
Тоді розквітне Україна,
Яку не зміг здолати кат.


05.06.2026 р.


©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID:  1063660