Розум — штука підступна. Його наче не видно, але без нього тебе видно одразу. Кажуть, що розум можна розвивати. Але тоді чому не всі це роблять? Бо це не завжди приємно. Розвивати розум — це як лізти під шкіру собі самому: боляче, незручно, часом огидно. А ще й не факт, що допоможе. Бо, як не крути, але в дурного й проблем менше. Він собі сидить, рже з TikTok’у, їсть що хоче, спить як ведмідь, і не париться, що світ котиться до біса. І я його не зневажаю — просто заздрю. Розум — це прокляття для тих, хто ним користується. Бо як тільки мозок розігнався — починаєш бачити те, що не хочеш бачити: фальш, маніпуляції, дірки в аргументах, дешеву показуху, прірву між «бути» й «здаватися». І вже не вдасться відмахнутись. Розум — як очі, які вже не можна закрити назад. І тут починається інше пекло. Бо тупість — вона не завжди байдужа. Вона часто агресивна. Вона завжди гуртом. Вона не терпить того, хто вибивається. І щойно розум починає звучати, з’являється рефлекторне бажання його втоптати. В багно. В примітивізм. У знецінення, насмішку, публічне висміювання. Бо невігластво глибоко всередині розуміє, що воно — нижче. І саме тому його злить сам факт чийогось інакшого мислення. Воно не витримує дзеркала. А розум — це дзеркало. Не криве, не ласкаве. Просто правдиве. Але чим більше живеш — тим більше бачиш: розум не дається при народженні. Він витягується з болота досвіду. Його не підкладають під подушку, його виточують роками — книгами, спостереженням, помилками, соромом. Так, сором — страшенно недооцінений двигун еволюції. Тупий не соромиться. Він впевнений, що знає все. А от якщо тобі стає соромно — значить, ти вже не там. Ти зрушив. І це початок. Колись я думав,що розум — це про знання. Тепер знаю: ні, це про сумнів. Про те, що ти не ковтаєш усе, що тобі дають. Про вміння сказати «я не знаю» і не згоріти зсередини від сорому. Про те, що іноді краще тримати язик за зубами й слухати. І ще. Розум — це не диплом. Не посада. Не кількість нулів на рахунку. Не статус у соцмережі. Не бренд годинника. І точно не вміння виголошувати пафосні тости. Розум — це здатність бачити суть. Розум — це коли ти серед натовпу не втрачаєш себе. Це коли тобі не треба вдавати, бо ти вмієш мислити. Це коли інтуїція підказує, куди не лізти, навіть якщо там престиж і лайки. Це коли тобі соромно за себе вчорашнього — і ти дякуєш за цей сором. А що розвиває розум найкраще? Не кросворди й не шахи. А люди, які ставлять незручні запитання. Книжки, які тримають тебе за горло. І ситуації, які вивертають усе навиворіт. Бо розум не росте в теплиці. Він росте там, де холодно, темно й боляче. Але зате — по-справжньому.

ЧЕСНІСТЬ — ЦЕ ГІПОТЕТИЧНИЙ ФРУКТ, ЯКОГО НІХТО НЕ ЇВ, АЛЕ ВСІ МАЮТЬ ПРО НЬОГО ВЛАСНУ ДУМКУ Кажуть: «Я чесна людина». І вже ця фраза — брехня. Бо чесність — не якість. Це не прошивка. Це не риса характеру. Це вибір. А вибір — завжди ситуативний. І чим важча ситуація, тим гнучкіша стає «чесність». Ми не брешемо, коли це не боляче. Ми «прикрашаємо» — заради спокою, заради моралі, заради дитини, яка принесла свії каляки-маляки і питає: мамо, тобі подобається? І що, скажеш правду? Що око в неї там на щоці, а песик схожий на пляму від чаю? Ні. Ти скажеш: «Супер». І це — правильна брехня. Так от: чесність — це не завжди добро. І брехня — не завжди зло. Моральна чесність іноді ріже по живому. Справжня чесність — це сказати людині, що вона тобі байдужа, коли вона просить про допомогу. Це — не сказати, що «зараз не можу», а чесно: «не хочу». А тепер скажіть: хто так живе? Та ніхто. Подивімося на історію. Анатолій Онопрієнко, серійний вбивця, був до нудоти чесний на допитах. Холодний, прямий, без прикрас. Його чесність не робила його кращим — вона лише шокувала. А Гітлер — теж писав «чесно» в «Майн Кампф», без фільтрів, і ми бачимо, чим це закінчилося. Чесність — не мораль. Це просто форма подачі. А тепер інший бік. Олександр Македонський у своїх кампаніях брехав військам, приховував цілі, маніпулював. Історики його називають стратегом. Уінстон Черчилль, якого боготворять, брехав щодня — заради морального духу, заради перемоги, заради країни. А Шарль де Голль не казав французам усю правду, але давав їм віру. Це — благородна брехня. Література про це волає давно. Гекльберрі Фінн — той, що допоміг утікачеві-невільнику, — брехав «проти совісті», але чесно перед собою. А Скарлетт О’Гара з «Віднесених вітром» брехала всім і собі, щоби вижити — і була в цьому абсолютно правдива. У Франка в «Мойсеї» син говорить батькові правду, яка розриває, але рятує народ. А Панас Мирний у «Хіба ревуть воли…» показав, як правда про власне походження й зневага до брехливої моралі може зробити з людини або бунтівника, або виродка. А ще Гемінґвей, який писав простою мовою, але про те, як чесність із собою — єдина форма гідності, коли реальність сиплеться, а брехня стає дешевшою за мовчання. Ми соціальні тварини. Ми обманюємо з ввічливості. Ми мовчимо з поваги. Ми викручуємося, щоб не ламати людей, бо світ і так тріщить по швах. Навіть найчесніші з нас — це просто ті, хто менше крадуть, менше брешуть і краще вміють це приховати. Чесність — це не цінність. Це інструмент. І користуються ним тоді, коли це безпечно, зручно або вигідно. А коли ні — в хід ідуть «дрібні компроміси», «біла брехня», «щоб не образити», «бо не на часі», «бо він не витримає», «бо вона ж вагітна», «бо це зруйнує родину». Хто скаже, що завжди чесний — або наївний, або брехун. Тому наступного разу, коли хтось із піною біля рота скаже: «Я просто чесна людина!» — хочеться вставити: «Ні. Ти просто зараз вирішив чесність використати як кувалду». Бо часто під словом «чесність» ховають пасивну агресію, приниження або звичайне бажання вколоти безкарно. І ніяка то не чесність. То — лицемірна легалізація жорстокості. Чесність — це не святість. Це вибір сказати правду там, де вона може ранити. І якщо ти це зробив — відповідай за наслідки, а не прикривайся доброчесністю, як щитом. А тепер чесно: вам сподобався цей текст? Бо я ж чесно скажу — мені байдуже. Я його не для лайків писала.

🎥 Нове відео на YouTube Розібрав поетапно строки виплати одноразової грошової допомоги після проходження МСЕК або ЕКОПФО. ✅ Коли документи мають передати до МО ✅ Скільки часу розглядає Міноборони ✅ Коли очікувати виплату 📌 Якщо це актуально для Вас або побратимів — перегляньте та поділіться відео. 🔗 https://youtu.be/SZF706Klo70 🙏 Буду вдячний за Вашу підтримку — перегляд, лайк та коментар дуже допомагають просуванню відео.

🎥 НОВЕ ВІДЕО НА КАНАЛІ Чому військовому можуть відмовити в одноразовій грошовій допомозі після встановлення інвалідності? 🔍 У відео розбираю: – які причини найчастіше призводять до відмови, – які помилки в документах допускаються, – чому навіть після ВЛК і МСЕК можуть не виплатити кошти, 🛡 Якщо питання стосуються Вас чи  побратимів — обов’язково перегляньте та поділіться відео. 👉 Дивитись відео: https://youtu.be/onTy7q1lCrs 📩 Підтримай відео лайком і коментарем — це допоможе просуванню важливої теми!

терапія через слово... 🕊️ "Є ті, хто не вчать тебе світити — вони просто торкаються душі, і вона загоряється 🔥 Вони— не вчителі, не рятівники. Вони — ключ до твого джерела" Нам не добре з тими, хто нас вражає. І навіть не з тими, хто викликає захоплення чи пристрасть. А з тими, поруч з ким нам добре бути собою, де ми відкриті, щирі, вільні. ⠀ Бо є такі люди, поруч із якими не потрібно бути кращою версією себе. Достатньо просто бути. Це ті, з ким – опускаються плечі, – дихання стає глибшим, а у серці на мить стихає вічна тривога. ⠀ З точки зору нейропсихології, саме в такому стані активуються дзеркальні нейрони, система емпатії, і мозок починає реагувати на світло, яке запалює в нас інший. ⠀ Це не просто емоції — це настрій тіла. Не просто слова — а невимовну тишу, в якій ми починаємо неспішно себе впізнавати. Це внутрішній стан щастя коли хочеться обіймати весь світ. ⠀ 📍І тоді щось змінюється. Ти вже не граєш роль. Ти не вибираєш маску. ⠀ Ти просто живеш у власному світлі, бо тобі допомогли його побачити і відчути. ⠀ Це більше, ніж любов. Це — трансформація. ⠀ Бо найважливіший поворот стається тоді, коли ми поруч із кимось раптом усвідомлюємо: "Я собі подобаюсь". ⠀ І ця людина стає дзеркалом, в якому ти бачиш не лише очі. А своє світло, своє право бути, свою живу істинність. ⠀ Саме так зцілюються старі програми: 🔹 ті, що змушували заслуговувати, 🔹 ті, що вчили терпіти, 🔹 ті, що наказували мовчати, коли боляче. ⠀ Бо в цьому світлі, у цьому просторі безпеки, з нас ніби спадає стара шкіра. ⠀ І тіло починає жити. Пам’ять — очищатись. А Душа — повертатись додому. 📍Так працює інтеграція: через присутність, яка не вимагає, а приймає, через погляд, що не судить, а бачить. ⠀ І тоді народжується нова якість любові: та, де ти вже не шукаєш, хто полюбить… а сама(м) стаєш простором, де починаєш себе любити, і віддавати любов. 💫 Істинна близькість — це коли торкаються тебе не руками, а присутністю. І ти розквітаєш без слів. …Бо насправді ми шукаємо не кохання до себе в іншому, а ту присутність, яка пробуджує наше власне тепло і з ким стає затишно бути собою. Ту глибоку зустріч, після якої ми самі собі стаємо рідними. 📍Ці зустрічі — не випадкові. Ті, хто запалює в тобі світло, відкриває твоє справжнє дихання, розблоковує ніжність і повертає тебе — собі ж — це не просто люди. ⠀ Це " СВІТЛОНОСЦІ "у твоєму житті.✨ ⠀ Не вчителі. Не герої. Не ідеали. ⠀ Вони — як портали. Через них ти входиш у себе. ⠀ Така зустріч — це завжди переломний момент у житті. ⠀ Вона не обіцяє «назавжди». Але вона залишається з тобою назавжди, бо після неї — ти вже не та (той), що була(в) до того. ⠀ Бережи таких. І дякуй їм. Мовчки, поглядом, дотиком, серцем. ⠀ Бо в цьому — справжнє диво. ⠀ Тебе пробудили — щоб ти міг жити і відчувати . Цінуй і бережи таких людей поряд і подякуй, що вони є в твоєму житті .✨ Не кожному випадає такий шанс зустрічі 🩷🌹 Залиш і мені зворотній зв'язок ,якщо зустрів таку людину, чи мрієш зустріти,постав лайк,смайлик, залиш коментар🩷 це надихає мене творити більше цікавого контенту 🙌 Вірші і музика автор: Olga Felis © (Felis_Auriel) #глибокітексти #нейропсихологія #selflovejourney #усвідомленість #бутисобою #вразливість_це_сила #світловсерединінас #transformwithlove #психотерапіясловом #любов_що_зцілює #тілоякхрам #дозвольсобібутирядом #психологіядуші #чутливість_сила #любовдовсередини #душевналірика #житиусвідомлено #жінка_світло #силавніжності #свідомийшлях #всерединімир #моватіла #життяякмедитація #дотикдуші #серцедлясвітла #глибокісенси #емоційнезцілення

#тварини Сьогодні День безпородної собаки! Свято всіх двортер'єрів, метисів і просто песиків без пафосного родоводу. У багатьох із них — складна доля, але незламна вірність і золоте серце ❤️. ❓ ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО? За даними зоозахисних організацій, у притулках по всьому світу мільйони безпородних собак очікують на свій дім 🏠. Вони не гірші за породистих — часто навіть витриваліші, розумніші й міцніші 💪. А ще — вірні на 100%. 🧠 ЦІКАВО ЗНАТИ: ⭐️ Собаки без породи мають кращий імунітет через генетичну різноманітність і тому вони часто живуть довше, ніж породисті пси. ⭐️ Перший собака у космосі — Лайка — також була безпородною. ⭐️ У деяких країнах, як-от Індія чи Бразилія, двортер’єри офіційно визнані національними породами 🏅.

ФЕЙСБУЧНА ЛЮБОВ Любов фейсбучна особлива: Неначе дощ, неначе злива, Неначе смерчі й буревії, І має ще й брудні затії. Неначе сильні снігопади, А іноді – і грози, й гради. А ще бува, як заметілі, Немов працюють всі артілі. Бувають також і заме́ти, Вона вбива й без кулемета, Переміта усі дороги, Й боротись з цим немає змоги. Ні коментар, ні вподобайку, Та й нецензурне слово-лайку Не можна навіть розмістити… Це ж треба так мене любити? Та й часто дописи блокує, Зробивши це – щось метикує, І пише все щось про спільноту… Й бере щоразу вищу ноту. А ще й частенько видаляє, Й погрозами все дошкуляє, І про стандарти щось торочить… То ж голову ось так морочить. То як з цим нелюбом боротись? Йому і в жорні не змолотись, Та дописи робить я буду Й любов фейсбучну не забуду. Бо ця любов є особлива: Брудна вона, несправедлива, Мене так любить вже роками, Й такі брудні провадить справи. Ось я й таку любов пізнала, Її, звичайно, не чекала. Любов-війна роки триває І все нове́ щось викидає. 19.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024

МОВЧАННЯ Змалку флюїди мовчать, навіть коли гуде грім, Злим язикам не влучать, де мовчазний гострокіл. Втомлено світ зазирне в очі що сховані в дим, Я не для всіх, я один — це мій потужний поділ. Кожне ім'я на вустах буде бентежить мене, Ніби ярлик на душі, ніби як пастка для мрій. Тиша не слабкість моя, а обладунок, що гне, Бути прозорим для всіх, це ризик вельми значний. Світ не питає, чиє, хоче набити мішок Лайками, брудом, лайном, щоби був файний сюжет. Та я мовчу, наче риф, бо не для мене цей шок, Знайдеш мене не в житті, мій дім тепер — Інтернет. Варто мовчати, коли сильним є слово твоє. Варто тікати, якщо хочеш як менше розмов. Знати усе — то не як зблизитись з кимось іще, Мовчки іти — це закон, голос тримати для мов. Мирослав Манюк 03.08.2025

Чим далі, тим глибше??? Я вже мовчу про навалу болотяної «сарани»? Сподіваюся, що навала природньої сарани нашу область таки мине? Хоча вчора ночером синочок у дворі одну вже гррррохнув… Землетрус? Та ще й вишенькою на тістечку на осінь відвідинами інопланетянців погрожують?:) В які не нудні часи ми живемо?… Йбнбалалайки вже з пʼятьох напрямків вилетіли? Сирени в телефоні та на сільраді про це вже сповістили. Бережіть себе!

#мова #література Лайка в українській літературі — табу чи художній прийом? Дискусії про те, чи можна використовувати лайку, тривають вже не одне десятиліття. Часто вона асоціюється з чимось забороненим і некультурним. Та чи було так завжди? 🗯 Поглянемо у минуле лайки та дізнаємося, як змінювалося її місце в українській літературі і який вплив вона має на наше сьогодення: https://suspilne.media/culture/1083229-lajka-v-ukrainskij-literaturi-vid-tabu-do-hudoznogo-prijomu/