Збір триває - тиждень сто вісімдесятий #180 (06/09/26-13/09/26) 1663 день російської повномаштабної війни проти України https://timeofwar.in.ua/На рахунок ПриватБанку надійшло - 3 100 грн., 3 перекази велика вдячність: Анна Бабич, Лілія Станкевич, Котики. Баланс на зараз 8 100 грн.На рахунок МоноБанку надійшло - 11 750 / 9350 грн., 15 / 18 переказів. Велика вдячність: "донатерам" сайту donater.com.ua https://donater.com.ua Максим Агарков https://linktr.ee/vo1dee, "донатери", Halyna Popyk, Ганна Попик, Наташка Попович, Ковальчук Наталя, Ігор Чорний, Дмитро Дідух, Оксана Романів, Леся Т., Alex Rekubratskyy, Анастасія Карпяк, Соломія Фіта, Зайцева Олена, Олег К., Надія Б., Тетяна Андрощук, Ярослава Гнилиця / Roman Furdas, Олександр Кіргетов, Олександр Гурмач, Ігор Кухарчук, Роман Орловський, Олександр Йосипчук, Роман Соловій, Макар Володимир, Русаков Максим. Статиска по зборам за посиланням https://donater.com.ua/u/taras_yarosh. Зараз у "банках" 27 600 грн. Добавилось за тиждень 24 200 грн. Зараз наш баланс 35 700 грн. потрібно 14 тис щоб купити зарядну станцію. Витрачено 19 200 і придбано старлінк №10.Лотерейка "Книги UA:35", умови без змін донат кратний 100 грн один номерок, збираємо ще на зарядну станцію (ціль 40тис.) для нацгвардійців. Плюс збираємо ще на колеса та генератор.https://www.facebook.com/taras.yarosh.5/posts/pfbid0YfRzQtvENkU2737De... кожний з нас воїн,Сьогодні кожний з нас волонтер,Ціль у нас одна Перемога УкраїниЗусилля усі для допомоги захисникам!PayPal [email protected]євро PL19102010264086000020648837злотi PL17102010263947000020648839Приват 5168745136307748IBAN UA923052990000026207743673341https://next.privat24.ua/send/czhpghttps://choko.link/taras_yaroshmono 5375411208622246IBAN UA883220010000026202335474676https://send.monobank.ua/jar/9ijx76dVWYДень звіту день донатів

Подивіться, що у мене!😉 На цю книгу я чекала майже 10 років! Перший раз коли я її побачила, то вже розкупили. І ось, завдяки моїй подруги Маріна Малішевська в мене вийшла можливість купити в електронному форматі. Дякую тобі моя дорогенька, що завжди нас підтримуєш і допомагаєш!🥰🫂

До речі я, мама і тато вже забули, як буде російською "Незламний"! Наша українська соловійна мова - найкраща у світі!💙💛

😠 «Спалені наклади українських книг — це не випадковість, збіг чи помилка коригувальника. Росіяни точно знають, що вони роблять. Б’ючи по українських видавництвах, вони б’ють по українській культурі», — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко.

П’ятий президент наголосив: ворог вкотре доводить, що російська культура не має нічого спільного з європейською, бо вона виховує варварів та злочинців.

«Кожне українське видавництво — це люди, які вистояли під час блекаутів, зменшення попиту на книгу та спорожнілі книгарні… Але продовжують перекладати, редагувати та друкувати українською», — зазначив Порошенко.

💪 «Переконаний, що попри всі зусилля москви українське слово, українська книжка точно житиме і важитиме більше. Тож закликаю сьогодні не проходити повз книгарню, а купити новеньку книгу до домашньої бібліотеки. Найменше, що ми можемо зробити, — купити те, що вони встигли врятувати», — додав лідер «Європейської солідарності».

Збираємо дитину до школи без нервів
(і без переплат🫣)

Ще місяць літа, а список покупок до школи вже не знає меж. Мами, знайомо?

Футболка стала замала.
Худі «десь поділося».
Улюблена кепка раптом виглядає так, ніби її носив молодший брат.
А список «треба купити до школи» чомусь росте швидше за дитину.

Тому в FATLINE – BACK TO SCHOOL 🔥
До –50% на ВСІ дитячі товари з принтами.

Футболки, худі, світшоти, аксесуари та інші речі, які дитина реально захоче носити, а не «мам, я це в школу не вдягну» 😎

І головне – можна оновити дитячий гардероб без переплати та нудних речей.

✅ Зібрати дитину до школи? Є.
✅ Додати Людину Павука скрізь? Є.
✅ Зекономити сімейний бюджет? Теж є.

Обирайте дитячі товари з принтами та забирай свою знижку до –50%. Вже на сайті🔥


ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реструируйтесь, чтобы отримати внизу на свое замовление https://www.fatline.com.ua/#64494

#ДрукНаОдязи #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #СтвориСвійДизайн #ПатриотичныйОдяг #УкраїнськийБренд #ПринтНаЗамовлення #ШопингОнлайн #ДрукНаОдязи #УкраїнськийШопинг #СвійДизайн #ЗамовОнлайн #Одяг #Футболка #подарунок #шопинг #покупки #купить #купую #торговля #магазин #шопоголик

Дефіциту продуктів в Україні не буде: ринки можуть допомогти, — перший віце-президент Торгово-промислової палати Михайло Непран

Михайло Непран зазначив, що хоча в Києві та обласних центрах мешканці частіше відвідують магазини та торгові центри, у менших містах і селах ринки залишаються популярним місцем для покупок:

«Люди продовжують ходити на ринки. Тут не тільки продукти харчування, але й одяг, взуття, господарські товари. Завжди дешевше, можна торгуватися, заощадити гроші та купити свіжі продукти».

🧡 Обстріл-обстрілом, а квіти купити треба: ранкова ситуація на Позняках
❤️‍🩹Нещодавно розійшлися з дівчиною, але прийшов підтримати магазин

Киянин Едуард розповів журналісту, чому з самого ранку прийшов за квітами.

Щастя — це постійна праця.
✔️ Кожен день ми стикаємося з новими викликами, і вирішення цих проблем є ключем до нашого розвитку. Але варто пам'ятати, що сьогоднішні рішення закладають основу для проблем завтрашнього дня.
✔️ Справжнє щастя настає тоді, коли ми знаходимо ті проблеми, які приносять задоволення під час їх вирішення. Іноді ці виклики досить прості: вибрати якісну їжу, спланувати подорож, купити нову відеогру, виграти у змаганні. А іноді проблеми значно глибші: налагодити стосунки з близькими, знайти роботу до душі, зміцнити дружбу.
✔️ Однак, як тільки ми приймаємо той факт, що проблеми є невід'ємною частиною життя, жити стає легше. Замість того, щоб уникати труднощів, ми вчимося бачити їх як природний елемент нашого існування.

Він був фермером. Людиною, яка понад усе любила землю. Ту саму землю, що годує Україну.

Але коли на Херсонщину прийшла росія, він зробив те, на що здатен далеко не кожен.
Він перетворився на захисника своїх полів.

Минуло вже майже дев’ять місяців відтоді, як Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно). Та про його подвиг знають далеко не всі.

А він заслуговує, щоб його пам’ятали.

Олександр Гордієнко народився 1967 року в Бериславському районі Херсонської області.

Усе своє життя він працював на землі. Створив фермерське господарство, вирощував зерно, розвивав село, давав людям роботу. Для нього поле було не бізнесом — воно було справою життя.

Та після повномасштабного вторгнення його господарство опинилося на передовій.

Херсонщина стала однією з найбільш замінованих областей світу.

Після деокупації правобережжя на його полях залишилися тисячі мін, нерозірваних снарядів і касетних боєприпасів.

Чекати було ніколи.

Якщо не засіяти землю навесні, країна втратить урожай.

І тоді Олександр почав робити те, чого не мав робити цивільний фермер.

Він сам розміновував свої поля.

День за днем.

Метр за метром.

За час цієї роботи він вивіз понад п’ять тисяч мін та інших вибухонебезпечних предметів, повертаючи життя українській землі.

Та навіть коли поля стали безпечнішими, смертельна небезпека не зникла.

Вона прилетіла з неба.

Російські оператори FPV-дронів почали цілеспрямовано полювати на українських фермерів.

Не на військових.

Саме на трактористів, комбайнерів і людей, які виходили збирати хліб.

Для окупантів це було справжнє сафарі.

Олександр не міг із цим змиритися.

Він продав «Мерседес» дружини, щоб купити потужні системи радіоелектронної боротьби, засоби виявлення безпілотників, амуніцію та зброю.

Щоранку ще до світанку він виходив у поле.

З рушницею.

З двома системами виявлення дронів.

Одна показувала, де знаходиться безпілотник.

Друга допомагала визначити момент його атаки.

Поки працівники збирали врожай, він дивився не на землю.

Він дивився в небо.

Бо знав: якщо не помітить дрон першим — хтось може не повернутися додому.

Саме тоді на Херсонщині його почали називати «фермером-Рембо».

Це звучить майже як легенда.

Але це була реальність.

На його рахунку — понад 200 знищених російських безпілотників.

Кожен із них міг убити людину.

Кожен збитий дрон означав ще один врятований екіпаж комбайна, ще одного живого тракториста, ще одну родину, яка ввечері дочекається свого батька чи сина.

Росіяни знали, хто він.

І мстилися.

У день його народження вони навмисно атакували його будинок ударними дронами.

Дім згорів.

Та навіть після цього він не виїхав.

Не покинув своїх людей.

Не залишив свою землю.

5 вересня 2025 року російський безпілотник забрав його життя.

Він загинув так само, як жив останні роки.

Захищаючи інших.

10 листопада 2025 року Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно).

Це була заслужена державна відзнака.

Але справжнє визнання він отримав набагато раніше.

Від людей.

Від трактористів, які завдяки йому повернулися додому живими.

Від комбайнерів, які змогли зібрати врожай.

Від односельців, які знали: поки поруч Олександр, він зробить усе можливе, щоб захистити їх.

Сьогодні ми часто говоримо про героїв зі зброєю в окопах.

І це справедливо.

Але війна народила й інших героїв.

Тих, хто не перестав бути лікарем.

Учителем.

Рятувальником.

Фермером.

Бо Україну захищають не лише ті, хто тримає лінію фронту.

Її захищають і ті, хто, ризикуючи власним життям, вирощує хліб, щоб країна жила.

І коли наступного разу ви візьмете до рук буханець українського хліба, згадайте людину, яка дивилася не лише під ноги, шукаючи міни.

Вона щодня дивилася в небо.

Щоб російський дрон не забрав чиєсь життя.

Вічна пам’ять Герою України Олександру Гордієнку.

🇺🇦 Герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо їхні імена.

Він був фермером. Людиною, яка понад усе любила землю. Ту саму землю, що годує Україну.

Але коли на Херсонщину прийшла росія, він зробив те, на що здатен далеко не кожен.
Він перетворився на захисника своїх полів.

Минуло вже майже дев’ять місяців відтоді, як Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно). Та про його подвиг знають далеко не всі.

А він заслуговує, щоб його пам’ятали.

Олександр Гордієнко народився 1967 року в Бериславському районі Херсонської області.

Усе своє життя він працював на землі. Створив фермерське господарство, вирощував зерно, розвивав село, давав людям роботу. Для нього поле було не бізнесом — воно було справою життя.

Та після повномасштабного вторгнення його господарство опинилося на передовій.

Херсонщина стала однією з найбільш замінованих областей світу.

Після деокупації правобережжя на його полях залишилися тисячі мін, нерозірваних снарядів і касетних боєприпасів.

Чекати було ніколи.

Якщо не засіяти землю навесні, країна втратить урожай.

І тоді Олександр почав робити те, чого не мав робити цивільний фермер.

Він сам розміновував свої поля.

День за днем.

Метр за метром.

За час цієї роботи він вивіз понад п’ять тисяч мін та інших вибухонебезпечних предметів, повертаючи життя українській землі.

Та навіть коли поля стали безпечнішими, смертельна небезпека не зникла.

Вона прилетіла з неба.

Російські оператори FPV-дронів почали цілеспрямовано полювати на українських фермерів.

Не на військових.

Саме на трактористів, комбайнерів і людей, які виходили збирати хліб.

Для окупантів це було справжнє сафарі.

Олександр не міг із цим змиритися.

Він продав «Мерседес» дружини, щоб купити потужні системи радіоелектронної боротьби, засоби виявлення безпілотників, амуніцію та зброю.

Щоранку ще до світанку він виходив у поле.

З рушницею.

З двома системами виявлення дронів.

Одна показувала, де знаходиться безпілотник.

Друга допомагала визначити момент його атаки.

Поки працівники збирали врожай, він дивився не на землю.

Він дивився в небо.

Бо знав: якщо не помітить дрон першим — хтось може не повернутися додому.

Саме тоді на Херсонщині його почали називати «фермером-Рембо».

Це звучить майже як легенда.

Але це була реальність.

На його рахунку — понад 200 знищених російських безпілотників.

Кожен із них міг убити людину.

Кожен збитий дрон означав ще один врятований екіпаж комбайна, ще одного живого тракториста, ще одну родину, яка ввечері дочекається свого батька чи сина.

Росіяни знали, хто він.

І мстилися.

У день його народження вони навмисно атакували його будинок ударними дронами.

Дім згорів.

Та навіть після цього він не виїхав.

Не покинув своїх людей.

Не залишив свою землю.

5 вересня 2025 року російський безпілотник забрав його життя.

Він загинув так само, як жив останні роки.

Захищаючи інших.

10 листопада 2025 року Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно).

Це була заслужена державна відзнака.

Але справжнє визнання він отримав набагато раніше.

Від людей.

Від трактористів, які завдяки йому повернулися додому живими.

Від комбайнерів, які змогли зібрати врожай.

Від односельців, які знали: поки поруч Олександр, він зробить усе можливе, щоб захистити їх.

Сьогодні ми часто говоримо про героїв зі зброєю в окопах.

І це справедливо.

Але війна народила й інших героїв.

Тих, хто не перестав бути лікарем.

Учителем.

Рятувальником.

Фермером.

Бо Україну захищають не лише ті, хто тримає лінію фронту.

Її захищають і ті, хто, ризикуючи власним життям, вирощує хліб, щоб країна жила.

І коли наступного разу ви візьмете до рук буханець українського хліба, згадайте людину, яка дивилася не лише під ноги, шукаючи міни.

Вона щодня дивилася в небо.

Щоб російський дрон не забрав чиєсь життя.

Вічна пам’ять Герою України Олександру Гордієнку.

🇺🇦 Герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо їхні імена.

‎Знаєш, обійми- не завжди ознака тепла.
‎Знаєш, а ліки- не завжди рятунок від болю.
‎Знаєш, а слово буває, неначе стріла.
‎І під дощем дуже солодко без парасолі.
‎
‎Знаєш, у відчаї сховане світло надій.
‎Знаєш, за радістю часто багато печалі.
‎Знаєш, скарби найдорожчі в любові простій.
‎І не для всіх кораблів вистачає причалів.
‎
‎Знаєш, за гроші не можна купити усе.
‎Знаєш, а вірності завжди погрожують зради.
‎Знаєш, дорога життя- не комфортне шосе.
‎І дуже складно свій напрям до щастя обрати.
‎
‎Знаєш, а щирості часто бракує броні.
‎Знаєш, кохання лиш пристрастю не замінити.
‎Знаєш, не страшно, коли твої руки в багні.
‎Страшно багнюкою душу свою забруднити.
‎
‎© Світлана Башинська