ХУСТИНКА ...
А бабця — ходила в хустинці ще змолоду.
Хустинка на свята, хустинка від холоду.
Хустинка у спеку, у літню пекучу —
Біленька, рябенька, проста і квітуча.
Червона, як маки, і сіра в горошок.
Хустинка, мов в полі доволі волошок.
Купована ситцева, бура, як кремінь.
Хустинка для трауру — чорна, як темінь.
Ще тепла зимова — руда і картата,
Така, аж важка і така кострубата.
Та в люті морози була в тій хустині,
Неначе сховалась під крила пташині...
У шафі старій, де дрімали сувої,
Дбайливо складала одну до одної.
До хустки — хустинку. Рівненько в рядочок.
Лаванди пучечок і мила шматочок.
— Як будеш виходити заміж..- казала.
— Тобі подарую, найкращу, щоб мала...
Була найдорожча — в торбинку захована.
То сином хустинка була подарована.
Вдягала її пам’ятаю так рідко.
Казала: "...аби не зносилася швидко..."
Цвіла та хустиночка диво квітками.
Ще в нитку блискучу. Краї — тороками.
Шовкова, легенька, приємна до тіла,
Що бабця в хустиночці, тій, молоділа.
Такий собі скарб… Тільки часу замало
Та доленька доля прожити їй дала.
Коротке життя. Ще би жити і жити,
Бо ще хустинки, ті, не встигла зносити.
Погасло життя, лиш квітки на хустині,
Цвітуть дивоцвітом чарівним — донині...
А бабця — ходила в хустинці ще змолоду.
Хустинка на свята, хустинка від холоду.
Хустинка у спеку, у літню пекучу —
Біленька, рябенька, проста і квітуча.
Червона, як маки, і сіра в горошок.
Хустинка, мов в полі доволі волошок.
Купована ситцева, бура, як кремінь.
Хустинка для трауру — чорна, як темінь.
Ще тепла зимова — руда і картата,
Така, аж важка і така кострубата.
Та в люті морози була в тій хустині,
Неначе сховалась під крила пташині...
У шафі старій, де дрімали сувої,
Дбайливо складала одну до одної.
До хустки — хустинку. Рівненько в рядочок.
Лаванди пучечок і мила шматочок.
— Як будеш виходити заміж..- казала.
— Тобі подарую, найкращу, щоб мала...
Була найдорожча — в торбинку захована.
То сином хустинка була подарована.
Вдягала її пам’ятаю так рідко.
Казала: "...аби не зносилася швидко..."
Цвіла та хустиночка диво квітками.
Ще в нитку блискучу. Краї — тороками.
Шовкова, легенька, приємна до тіла,
Що бабця в хустиночці, тій, молоділа.
Такий собі скарб… Тільки часу замало
Та доленька доля прожити їй дала.
Коротке життя. Ще би жити і жити,
Бо ще хустинки, ті, не встигла зносити.
Погасло життя, лиш квітки на хустині,
Цвітуть дивоцвітом чарівним — донині...
ХУСТИНКА ...
А бабця — ходила в хустинці ще змолоду.
Хустинка на свята, хустинка від холоду.
Хустинка у спеку, у літню пекучу —
Біленька, рябенька, проста і квітуча.
Червона, як маки, і сіра в горошок.
Хустинка, мов в полі доволі волошок.
Купована ситцева, бура, як кремінь.
Хустинка для трауру — чорна, як темінь.
Ще тепла зимова — руда і картата,
Така, аж важка і така кострубата.
Та в люті морози була в тій хустині,
Неначе сховалась під крила пташині...
У шафі старій, де дрімали сувої,
Дбайливо складала одну до одної.
До хустки — хустинку. Рівненько в рядочок.
Лаванди пучечок і мила шматочок.
— Як будеш виходити заміж..- казала.
— Тобі подарую, найкращу, щоб мала...
Була найдорожча — в торбинку захована.
То сином хустинка була подарована.
Вдягала її пам’ятаю так рідко.
Казала: "...аби не зносилася швидко..."
Цвіла та хустиночка диво квітками.
Ще в нитку блискучу. Краї — тороками.
Шовкова, легенька, приємна до тіла,
Що бабця в хустиночці, тій, молоділа.
Такий собі скарб… Тільки часу замало
Та доленька доля прожити їй дала.
Коротке життя. Ще би жити і жити,
Бо ще хустинки, ті, не встигла зносити.
Погасло життя, лиш квітки на хустині,
Цвітуть дивоцвітом чарівним — донині...
69views