АПОСТОЛА ПИЛИПА

Ап. Пилип (4 чи 5-80), уродженець м. Віфсаїди (Галілея), очікував приходу Месії. За закликом Спасителя (Ін. 1:43) він пішов за Ним. Про ап. Пилипа кілька разів згадується у Євангелії: він привів до Христа ап. Нафанаїла (Ін. 1:46); його Господь запитав, скільки треба грошей для купівлі хліба 5 тисячам людей (Ін. 6:7); він привів еллінів, які хотіли побачити Христа (Ін. 12:21-22); нарешті, він під час Таємної вечері запитував Христа про Бога-Отця (Ін. 14:8).

Після Вознесіння Господа ап. Пилип проповідував в Галілеї, творячи чудеса. Потім пішов до Греції, де викрив брехню книжників про нібито викрадення тіла Христа з гробу. Затим вирушив до Парфів, Ієраполя Сирійського, і всюди навертав і творив чудеса.

Далі ап. пройшов Сирію, Малу Азію, Лідію, Місію, усюди проповідуючи Євангеліє і зазнаючи страждань. Потім прибув до Фригії, в м. Ієраполь Фригійський, де силою молитви умертвив змію-єхидну і зцілив укушених зміями. Серед них була дружина правителя Анфіпата, яка прийняла християнство. Дізнавшись про це, Анфіпат наказав схопити Пилипа і ап. Варфоломія, який прийшов із ними, і розіп'яти. У цей час стався землетрус, і всіх присутніх засипало. Бачачи це, народ увірував у Христа і став вимагати зняття з хреста апостолів. Ап. Варфоломій, знятий з хреста, був ще живий і, отримавши звільнення, хрестив усіх, хто увірував, і поставив їм єпископа.

Ап. Пилип, молитвами якого всі, крім Анфіпата і жерців, залишилися живі, помер на хресті.

З відривного календаря "Український народний календар" за 14 листопада.
------------

СВТ. ІОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

Великий учитель Церкви Христової свт. Іоан Золотоустий (між 344 і 354-407) народився в Антіохії. По смерті матері він, роздавши майно, прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією», і пішов у пустелю, де написав «Шість слів про священство». 4 р. провів в усамітненні. Якось під час молитви Іоану явилися апп. Іоан Богослов і Петро. Ап. Іоан Богослов передав подвижнику сувій і сповістив про дар від Господа наставляти людей вченням Христовим. Ап. Петро передав св. Іоану ключі Церков.

2 р. дотримувався повної безмовності. 381 р. свт. Антіохійський Мелетій висвятив його на диякона, 386-го - на пресвітера. Св. Іоан виявився блискучим проповідником. Дивовижне красномовство приваблювало до нього людей: християн, єретиків, язичників. Одна проста жінка назвала його Золотоустим. Відтоді всі почали називати його так.

12 р. святий проповідував у храмі. 397 р. був призначений архієп. Константинопольським. Тоді ж склав чин літургії, яка і нині зберегла його ім'я, заснував хресні ходи, ввів антифонний спів за всеношною.

Вороги свт. Іоана домоглися вигнання його спочатку до Вірменії, а потім до Абхазії. Свт. Іоан сказав, вирушаючи на заслання: «Не мною по-чалася проповідь, не мною і скінчиться».

Зболений, свт. під конвоєм 3 місяці здійснював останній перехід. У Команах він зліг і в склепу св. Василіска відійшов до Господа. Духовна велич, що вражала сучасників, засяяла і в останніх його словах: «Слава Богу за все!»

З відривного календаря "Український народний календар" за 13 листопада.
------------

МОЛІТЬСЯ, БАТЬКИ

Моліться, батьки, за своїх діточок,
Як Мати Святая молилась,
Стояла вона на Голгофі святій,
На Синові муки дивилась.

Кати шаленіли, ридали жінки,
Із жаху тремтіли «пилати»,
До неба кричала Голгофа свята,
І плакала Божая Мати.

Молився Христос за катів і благав,
Щоб Бог їм простив їх провину,
Розбійнику райські він двері відкрив,
А Мати молилася Сину.

«Ой, Сину, мій, Сину, моя ти любов,
За що ти так тяжко страдаєш,
На серце моє твоя капає кров
На кого мене покидаєш?»

«Не плач, не журися, Матусю Свята,
Тебе не одну покидаю,
Он мій ученик стоїть біля Хреста,
Тебе я йому доручаю.

Він буде любити тебе так, як я,
І буде тебе величати,
Від нині він стане синочком твоїм,
А ти його рідная мати.

Від нині він човником стане святим,
Що душі із пекла виносить,
Він рай свій небесний відрис усім,
Хто помочі в нього попросить.

А кожен, хто Богом мене назове,
І буде мене величати,
Той стане коханим синочком твоїм,
А я назову його братом».

©️ о. Олексій Філюк

З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день".

https://youtu.be/4wJC9QQJxns?si=kelgyMt_nQLQRsiv

У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА

Народився Ніл Хасевич 12 (25) листопада 1905 р. Перші ази малярства здобув у майстерні іконописця. Згодом вступив до Рівненської української гімназії. У 1918 році, повертаючись із Рівного, на залізничному переїзді Ніл із матір'ю потрапили під потяг - мати загинула, Ніл втратив ліву ногу, але не втратив надії. Він сам собі змайстрував протез і міцно став на ноги.

З 1931 по 1943 рік художник брав участь у 35 виставках, його твори експонувались у Празі й Варшаві, Берліні та Львові. Роботи Хасевича на міжнародних виставках у Чикаго й Лос-Анджелесі дістали високу оцінку критики. У 1937 р. він здобув третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві.

Коли на теренах Західної України запанувала більшовицька влада, Ніл Хасевич, живучи в рідному селі, учителював у тамтешній школі й підробляв бухгалтером у споживчій кооперації. На початку другої світової війни митець одержав запрошення на виїзд за океан, але відмовився.

Хасевич став вояком УПА під ім'ям Бей-Зот. Майже десять років перебував митець у підпіллі. У криївці при світлі каганця різцем і долотом бив ворога художник. Він очолив школу майстрів живопису, сам ілюстрував усі видання УПА-Північ, робив проєкти бойових відзнак, печаток.

(Закінчення 13 листопада)

З відривного календаря "Український народний календар" за 12 листопада.
-------------

У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА

(Закінчення. Початок 12 листопада)

Коли упівці міняли бункер, вони перевозили каліку на велосипеді.

1943 року німці кинули на вояків УПА танки, літаки, мотопіхоту. Повністю знищили 97 сіл із дітьми й жінками. У бою з ворогом загинув молодший брат Ніла Хасевича - Анатолій. Друга світова викосила всіх його близьких родичів. У 1947 р. загинула кохана жінка Марта (Женя), яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Коли Роман Шухевич підписав наказ про розпуск УПА, коли похідні групи почали відходити на Захід, Хасевич не кинув рідної землі, не склав зброї. Його роботи з'явилися у США, у делегатів ООН, у посольствах. 1952 р. в США вийшла книга Ніла Хасевича «Графіка в бункерах УПА». Ніл Хасевич тоді писав: «Я, каліка, б'юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці борються...»

На художника оголосили справжні лови. Холодного ранку 4 березня 1952 року криївку-бункер, що у Білівських Хуторах поблизу Клевані на Рівенщині, оточили карателі. Чекісти привезли вбитих до Клевані. Там вони два дні пролежали під дубом. Де поховали художника, невідомо. Та ми не забули, що полковник Стекляр - вбивця Н. Хасевича - помер від старості у м. Рівному.

З відривного календаря "Український народний календар" за 13 листопада.
-------------

https://history.rayon.in.ua/topics/385968-shcho-i-iak-poviazalo-nila-...

https://www.facebook.com/share/p/1GgxteM9Zp/

#Народ_скаже - #як_зав'яже

НЕ ЖУРИСЯ, КОЗАЧЕ, НЕХАЙ ВОРОГ ПЛАЧЕ

• Ой, піч моя, піч! Коли б я на тобі, а ти на коні, славний козак був би з мене.
• Коли стелиться доріжка, козакові не до ліжка.
• Козача потилиця панам-ляхам нехилиться.
• Козацькому роду нема переводу.
• Козак мовчить, а все знає.
• Де козак, там і слава.
• Або волю добути, або дома не бути.
• А що козаком треба степу, хліба й неба!
• Без гетьмана військо гине.
• Береженого Бог береже, а козака - шабля.
• Бог не без милості, козак не без долі.
• Без коня немає й козака.
• В бою козак себе славить не на язиці пилюкою, а конем та шаблюкою.
• До булави треба голови.
• Зроду віку козак не був і не буде катом!
• Кінь, шаблюка, вітер в полі і ніхто не здолає козацкой волі!
• Козак з біди не заплаче.
• Козак з бідою, як риба з водою.
• Козак на боїться ні тучі, ні грому.
• Козак на печі - ворог Січі.
• Козак оженився, наче упився.
• Козак душа не вередлива, в пеклі не мерзне, в ополонці не пріє.

З відривного календаря "Український народний календар" за 11 листопада.
-------------

https://prolviv.com/blog/2017/10/13/znamenyti-kozatski-pryslivia-ta-p...

https://www.facebook.com/share/p/1JpRREVjjk/

Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️

Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛

Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊

Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

БОЖЕ, ПОСЛУХАЙ БЛАГАННЯ

Боже, послухай благання,
Нищить недоля наш край.
В єдності сила народу -
Боже, нам єдності дай.

Боже, зніми з нас кайдани,
Не дай загинуть в ярмі.
Волю зішли Україні,
Щастя і долю дай їй.

Боже, ти знаєш вигнання,
Стогнуть могили в степах.
Воскресне ще раз Україна
На наших зболілих кістках.

Пречиста Діво Маріє,
Враз з нами Бога моли,
Щоб дав Бог волю Вкраїні,
Щоб люд наш дійшов до мети.

©️ о. Олексій Філюк

З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день".

https://m.youtube.com/watch?v=W-FZ4eseze0&pp=0gcJCR4Bo7VqN5tD

#Постаті

«КОЗАЦЬКИЙ БАТЬКО» ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ

Народився майбутній учений у селі Сонцівка (нині Харківська область) у бідній сім'ї псаломщика. Його батько, хоч і був людиною малограмотною, усіляко намагався дати синові освіту.

Уже в університеті Дмитро Яворницький пише чимало статей, читає авторські лекції про козацтво, а у 1881-1882 рр. вийшла його перша праця «Виникнення і будова Запорозького Коша».

Але улюблена тема історика тоді була практично заборонена. Спочатку його просто попередили, запропонували обрати інші теми. А коли Яворницький відмовився, просто звільнили зі звинуваченням у політичній неблагонадійності. Яворницький був вимушений переїхати до Петербурга.

Саме там він знайомиться із Іллею Рєпіним, який, як міг, підтримував Дмитра Івановича. Їхня дружба була дуже щира і корисна для обох. Саме за порадою Яворницького Рєпін почав працювати над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». (Цікаво, що Яворницький зображений у центрі картини писарем.) До речі, Яворницький надихнув на написання опери «Тарас Бульба» і М. Лисенка. Узагалі Дмитро Іванович неначе магнітом притягував непересічних людей. Він мав широчінь творчих і дружній стосунків. Серед відомих постатей, з якими довелося спілкуватися Яворницькому, були діячі науки і культури.

(Закінчення 9 листопада)

З відривного календаря "Український народний календар" за 7 листопада.
------------

#Постаті

«КОЗАЦЬКИЙ БАТЬКО», ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ

(Закінчення. Початок 7 листопада)

Більшість його сучасників вважали Дмитра Івановича «вартовим» рідної історії. Зокрема, В. Ключевський, М. Костомаров, А. Кримський, М. Грушевський. А ще - Леся Українка, П. Мирний, М. Кропивницький, М. Заньковецька, В. Леонтович тощо. Д. Яворницький був люди ною надзвичайно широких інтересів і залишив помітний слід як етнограф, археолог, фолькло рист, лексикограф. Але безцінною перлиною в його тритомна праця «Історія українських козаків».

Упродовж усього життя, хоч би куди закидала доля Яворницького, він завжди мріяв повернутися в Україну. 1902 року ця мрія здійснилася. Його було запрошено до Катеринослава на посаду директора історико-краєзнавчого музею імені О. Поля. Цей період життя Дмитра Яворницького став особливо плідним.

Важливою віхою у творчості Дмитра Яворницького стало видання 1920 року першого тому його «Словника української мови», роботі над яким він присвятив майже 40 років. У цей час історик виступав ще й як поет і прозаїк.

1933 рік не обійшов і Дмитра Івановича. За доносом «колеги» вченого було брутально викинуто з музею.

Не стало українського «козацького батька» 5 серпня 1940 року в місті Дніпропетровську (нині Дніпро).

З відривного календаря "Український народний календар" за 9 листопада.
------------

СОБОР АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА

Цей день є головний зі свят на честь святих ангелів. Він присвячений архістратигу Михаїлу, начальнику воїнства небесного.

За стародавніми переказами, сатана, колись світліший од усіх духів небесних і тому названий Люцифером, впав у самолюбство, гордість і злобу і спокусив багато ін. духів. Архангел Михаїл зібрав військо благочестивих ангелів, які вчинили змієві війну. І змій воював і його ангели, та не втримались. І вже не знайшлось їм місця на небі. І спинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені (Апокал, 10, 7-9). Ангели прославляють Пресвяту Тройцю і слідкують за кожною людиною. Про це свідчить Святе Писання.

Патріарх Яків бачив Бога і ангелів (Буття, 28, 12-15). Ангел Божий охороняв полки синів ізраїльських під час їх походу з Єгипту (Вихід, 14, 19). У псалмі 90 мовиться: «Тебе зло не спіткає, і до намету твого удар не наблизиться, бо Своїм Ангелам Він наказав про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!».

Ап. Павло у посланні до євреїв говорить: «Чи не всі вони духи службові, що їх посилають на службу до тих, що має спасіння спадкувати» (Євр. 1, 14).

І Сам Ісус Христос сказав до смиренних віруючих: «Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих: кажу бо Я вам, що їхні Ангели повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі».

З відривного календаря "З вірою в душі" за 8 листопада.
-----------

СОБОР АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА

8 листопада за новоюліанським календарем відзначається - свято Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних.

До архангела Михаїла звертаються з молитвами про зцілення, оскільки він вважається переможцем злих духів, що насилають хвороби, Архангел Михаїл також с покровителем моряків, військових, поліцейських.

І заступником столиці України здавна був архангел Михаїл. Його зображено як на прапорі, так і на печатці Києва. Пер ший відомий історикам герб Києва належить до кінця XV ст., а прапор - до другої чверті XVII ст. 3 1995 року за рішенням Київміськради архангел Михаїл вважається покровителем міста.

Він символізує світлі сили, які готові захищати Київ від бід, і зображується на його гербі.

З відривного календаря "Український народний календар" за 8 листопада.
------------