#світ #природа
Пінгшань: мальовнича гармонія Китаю

Район Пінгшань, розташований у місті Шеньчжень провінції Гуандун, Китай, є унікальним поєднанням урбаністичного розвитку та природної краси. Незважаючи на швидку модернізацію, цей район зберіг значні природні скарби, які приваблюють як місцевих жителів, так і туристів.

Ландшафт і біорізноманіття

Пінгшань славиться своїм горбистим рельєфом, що перемежовується зеленими долинами та річками. Одним із ключових природних об’єктів є гори Малунь, які пропонують мальовничі краєвиди та численні пішохідні маршрути. Ці гори вкриті густими лісами, де зростають різноманітні види рослин, зокрема бамбук, магнолії та рідкісні орхідеї. Фауна району включає птахів, таких як фазани та дятли, а також дрібних ссавців, наприклад, білок і лисиць.

Річка Пінгшань, що протікає через район, створює сприятливі умови для водно-болотних екосистем. У її околицях можна спостерігати за водоплавними птахами та різноманітними видами риб. Водойми району також відіграють важливу роль у підтримці місцевої екології та забезпеченні водою сільськогосподарських угідь.

Природні парки та зони відпочинку

Одним із найвідоміших місць для відпочинку на природі є парк Дашаван. Цей парк поєднує в собі зелені насадження, озера та зони для пікніків, створюючи ідеальне місце для сімейного дозвілля. Крім того, у Пінгшані активно розвиваються екологічні ініціативи, спрямовані на збереження природи, такі як висадка дерев і очищення річок.

Ще однією перлиною є ботанічний сад Пінгшань, де зібрано сотні видів рослин із різних куточків Китаю. Сад не лише сприяє збереженню біорізноманіття, але й слугує освітнім центром для відвідувачів, які цікавляться флорою.

Екологічні виклики та перспективи

Як і багато інших районів Шеньчженя, Пінгшань стикається з викликами, пов’язаними з урбанізацією. Проте місцева влада активно працює над збереженням природних ресурсів, впроваджуючи програми з відновлення лісів і захисту водних об’єктів. Завдяки цьому Пінгшань залишається зеленим оазисом у серці одного з найдинамічніших міст Китаю.

Висновок

Природа району Пінгшань — це гармонійне поєднання гір, лісів, річок і парків, яке дарує спокій і натхнення. Цей район є прикладом того, як сучасне місто може співіснувати з природою, зберігаючи її для майбутніх поколінь. Відвідування Пінгшаня подарує незабутні враження всім, хто прагне відкрити для себе красу китайської природи.

#новий_розділ
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза

Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші.

Шхуна, яка донедавна безрезультатно обстрілювала нас, почала стрімко наближатися, готуючись до абордажу. Але ми встигли добряче пошкодити її палубу точними залпами.
Раптом ядро з флейта свиснуло просто над головами та з гуркотом врізалося у фальшборт.
— До бою! — скомандував Фернандо в ту мить, коли шхуна готувалася зчепитися з нами. Він попрямував туди, де мала розгорнутися битва, і я рушив слідом за ним.
Наша абордажна команда була повністю готова до «ввічливого візиту» супротивника. Діогу, що очолював її, наказав облити палубу водою, зробивши її слизькою, а також розсипати уламки скла й гострі металеві предмети.
Супротивники, які перебралися на наш борт відразу втрачали рівновагу та падали з криками болю, порізані й покалічені. Тих, кому вдалося встояти на ногах, зустрічали мушкетні залпи, списи й боллоси індіанців.
Зрозумівши, що все йде зовсім не так легко, як планувалося, нападники почали відступати, намагаючись повернутися на свій корабель. Але ми кидалися за ними слідом, не даючи змоги відчепити шхуну.
У цей момент флейт, який досі підтримував своїх союзників вогнем, раптово розвернувся і рушив до виходу з бухти.
— Це дуже схоже на Прониру, — буркнув Фернандо, відбиваючи атаку одного з піратів. — Кинути своїх на загибель і самому рятувати сраку. Але я певен, що він мене впізнав.
У ту ж мить на мене кинувся здоровань із сокирою. Я ледве встиг ухилитися й відповісти ударом шаблі.
Втеча Пронири остаточно деморалізувала команду шхуни, яка ще мить тому люто боролася. Більшість почала панічно відступати. Їхній капітан, погрожуючи важкою шаблею, намагався підбадьорити підлеглих, та його зусилля були марними.
Тим часом Гільєрме, розмахуючи якірним ланцюгом, кидався на ворогів, змушуючи їх стрибати за борт. Діогу, сорочка якого вже була залита кров’ю, видерся на шканці, де вступив у двобій із кремезним мулатом — настільки гігантським, що навіть Діогу поруч із ним здавався худим коротуном.
Раптом я почув постріл. Усе навколо ніби завмерло. Я чув свист кулі, здавалося ще мить і...
Врятувала діжка, кинута кимось в хаосі бою за мить до цього. Вона врізалась в ноги, я не втримався й упав, відчуваючи, як час розтягується. Кожен звук ставав окремим вибухом у вухах. Я почув, як куля пролетіла над головою, пробивши дошку фальшборту.
Тієї ж миті, коли я торкнувся палуби, з вигуком на мене кинувся супротивник. Його тінь нависла, а в руці блиснуло лезо тесака. Я встиг лише відкотитися, і з глухим стуком залізо встромилося в дошки, саме туди, де щойно була моя шия.
Поки він шарпав зброю, намагаючись її витягти, я вже стояв на колінах, стиснув шаблю й усміхнувся. Час знову пішов, і наша розмова продовжилася.






Читати далі за посиланням


https://arkush.net/book/18589/26


Приємного читання!!!

#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

#світ
Тропея – це мальовниче містечко на узбережжі Тірренського моря в регіоні Калабрія, Італія. Відоме як "перлина Коста-дельї-Деї" (Узбережжя Богів), воно зачаровує туристів своїми білосніжними пляжами, кришталево чистою водою та унікальною атмосферою південної Італії.

Історичний шарм

Розташоване на високій скелі, містечко має багате історичне минуле. Його вузькі вулички, встелені бруківкою, ведуть до старовинних церков, таких як собор Санта-Марія-дель-Ізола, що стоїть на окремій скелі над морем. Ця середньовічна святиня є символом Тропеї та ідеальним місцем для милування заходами сонця.

Культурні скарби

Тропея славиться не лише пейзажами, а й гастрономією. Місцева червона цибуля, відома як Cipolla Rossa di Tropea, має солодкуватий смак і є ключовим інгредієнтом у калабрійській кухні. Відвідувачі можуть насолодитися стравами з морепродуктів, пастою з пікантними соусами та келихом місцевого вина, милуючись морськими краєвидами.

Пляжі та відпочинок

Пляжі Тропеї – це справжній рай для любителів сонця та моря. Піщані береги, оточені скелями, створюють ідеальні умови для відпочинку. Водні види спорту, прогулянки на човнах до сусідніх островів та дайвінг – популярні розваги серед туристів.

Чому варто відвідати?

Тропея поєднує в собі природну красу, історичну спадщину та автентичний італійський колорит. Це місце, де можна відчути справжній дух Калабрії, насолоджуючись спокоєм і красою південної Італії. Якщо ви шукаєте місце для незабутньої відпустки, Тропея чекає на вас!

#музеї
Музей «Будинок митрополита»: подорож у століття.
У самому серці столиці, серед історичних мурів Софії Київської, заховався справжній скарб духовної та культурної спадщини — «Будинок митрополита».

Саме тут відкрито першу й поки єдину в Україні експозицію, яка максимально точно передає атмосферу митрополичих інтер’єрів XVIII–XIX століть. Антураж, меблі, світло — усе дихає історією!

У залах музею можна побачити унікальні стародруки XVI–XVIII ст., написані старослов’янською та іноземними мовами. Це – не просто книги, а справжні реліквії минулого!
Будинок митрополита разом із ансамблем Софійського собору входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО — і це ще один привід побачити його на власні очі.

📍 Де шукати?
На території національного заповідника «Софія Київська».

#природа #світ
Водоспад Камумуму: Прихована перлина Лувук Банггай, Індонезія.
Водоспад Камумуму, розташований у регіоні Лувук Банггай на острові Сулавесі, Індонезія, є одним із маловідомих, але вражаючих природних скарбів країни. Цей водоспад, захований серед пишних тропічних лісів, приваблює мандрівників, які шукають незайману природу та спокій далеко від популярних туристичних маршрутів.

Географічне розташування

Лувук Банггай — це регіон у провінції Центральний Сулавесі, відомий своєю мальовничою природою та багатою біорізноманітністю. Водоспад Камумуму розташований у віддаленій місцевості, оточеній густими джунглями та скелястими пагорбами. Дістатися до нього можна з міста Лувук, адміністративного центру округу Банггай, звідки мандрівники вирушають у пішу подорож або використовують місцевий транспорт, щоб дістатися до початку маршруту.

Особливості водоспаду

Водоспад Камумуму вражає своєю красою: потоки кришталево чистої води спадають із високих скель у природний басейн, створюючи освіжаючу оазу серед тропічної спеки. Висота водоспаду, хоча й не порівнянна з найвищими у світі, створює ефектний каскад, оточений зеленню та місцевою флорою. Вода тут прохолодна і чиста, що робить її ідеальною для купання чи просто відпочинку під шум падаючої води.

Навколишня територія багата на тропічні рослини та дикі орхідеї, а в лісах можна почути спів екзотичних птахів. Водоспад є частиною екосистеми, яка підтримує різноманітну фауну, включаючи дрібних ссавців і комах, характерних для Сулавесі.

Чому варто відвідати?

Камумуму ідеально підходить для любителів пригод і тих, хто прагне відкрити для себе менш відомі куточки Індонезії. На відміну від популярних туристичних місць, таких як Балі чи Ява, цей водоспад пропонує автентичний досвід єднання з природою. Відвідувачі можуть насолодитися тишею, зробити унікальні фотографії або влаштувати пікнік біля водоспаду.

Поради для мандрівників

Як дістатися: Найкраще взяти гіда або скористатися місцевими транспортними засобами, оскільки дорога до водоспаду може бути складною.
Що взяти з собою: Зручне взуття, захист від комах, купальний костюм і достатньо питної води.

Культурні особливості: Оскільки регіон переважно мусульманський, варто поважати місцеві звичаї та вдягатися скромно поза межами водоспаду.

Висновок

Водоспад Камумуму — це справжня перлина Лувук Банггай, яка зачаровує своєю природною красою та спокоєм. Для тих, хто прагне відкрити для себе невідомі куточки Індонезії, цей водоспад стане незабутньою зупинкою в подорожі, що подарує гармонію та натхнення.

​​ 7 червня 1919 року почалася наступальна операція Української галицької армії, відома як «Чортківська офензива».

Протягом 7-28 червня 1919-го 25 тисяч українських військ змусили відступати по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію. Було звільнено Чортків, Тернопіль, Бережани, УГА просунулася вперед на 150 км і вийшла на лінію Броди – Перемишляни – Букачівці. Лише брак зброї та зовнішні чинники врятували супротивника від поразки.

Чортківський наступ став важливою складовою Українсько-польської війни 1918-1919 років між Західноукраїнською Народною Республікою та Польською державою.

Травневий наступ поляків, попри ряд перемог, не дозволив розгромити Галицьку армію з півночі і поступово припинився. Збройні сили ЗУНР відступили на південь нинішньої Тернопільщини, затиснуті в трикутнику між Дністром і Збручем та містом Чортковом. Поляки тріумфували, а політичне керівництво республіки одним із варіантів подальших дій розглядало перехід УГА на Наддніпрянщину. Обираючи поміж відступом і офензивою, командування армії зробило ставку на спад бойової активності супротивника (в останні дні Галицька армія відступала майже без боїв) та розпорошення бойових сил поляків по широкому фронту. Операція розпочалася 7 червня 1919-го ударом на містечко Ягільницю.

Наступного дня Галицька армія взяла Чортків – важливий вузол комунікацій, утворивши пролом в обороні противника. Із спогадів Степана Шухевича:

«Якраз перед нашим наступом на Чортків зібралися були поляки перед будинком Окружної Скарбової Дирекції, в котрій перед тим була Начальна Команда Галицької Армії, щоб відсвяткувати свято здобуття міста, відбуваючи модні під той час «похорони України». Зійшлися елегантно вистроєні дами, святочно прибране панове, не бракувало також і делегатів від «власцян». Та в самім розгарі маніфестації зашипіло щось у воздусі, потім над самими головами зібраних загриміли дві-три детонації. Це розривалися наші шрапнелі. Майже рівночасно появилися на вулицях міста польські розбитки, що в страшнім переполоті утікали й сіяли паніку: «Уцєкайце, бо украінци юш в мєсцє!».

Поляки відступили на 120 кілометрів. 9 червня диктатор ЗУНР Євген Петрушевич призначив Начальним вождем УГА генерала Олександра Греківа, який планував операцію із групою старшин.

Галицька армія звільнила Бучач (12 червня) і Тернопіль (14 червня), у ході боїв за Нижнів відкинула поляків за Дністер. Далі було взято Зборів, ключовий пункт оборони поляків Бережани (21 червня), Золочів (22 червня) і Броди (24 червня). Поляки готувалися боронити Львів, однак брак зброї і боєприпасів не дозволив українцям розвинути успіх. Так, коли на хвилі патріотичного піднесення внаслідок успіхів Галицької армії 90 тисяч добровольців зголосилися записатися до діючих частин, через брак зброї було прийнято тільки 15 тисяч добровольців, а решту відправили по домівках.

Тим часом у Львів прибув стурбований головнокомандувач польськими військами Юзеф Пілсудський, водночас Антанта 25 червня дала згоду на тимчасову окупацію Східної Галичини, а 27 червня дозволила використати для цього армію Юзефа Галлера в повному складі, що раніше категорично забороняла робити. Все це кардинально змінило ситуацію на фронті.

Вже 28 червня польська армія перейшла в наступ і проламала український фронт біля Янчина. Виснажені безперервними боями, залишившись без боєприпасів, галицькі бригади під натиском переважаючих сил противника стали відходити до Збруча. 4 липня командування Галицької армії телеграфувало Головному Отаману Симону Петлюрі:

«Під сильним напором польських сил, за браком амуніції й інших матеріялів, Галицька армія буде примушена перейти річку Збруч та шукати опору й охорони на широких ланах Великої України». Відповідь надійшла наступного дня: «Українська Наддніпрянська армія та її Головна Команда приймає Галицьку армію, як братню, й усім їй допоможе, що в її силах».

16 липня УГА відступила на територію Наддніпрянської України, що стало завершенням Українсько-польської війни в Галичині.

#поезія
Я знаю дивну річ: на світі є людина,
Що береже несказані слова.
І може, це любов, і може, це єдина.
А може, й просто так, сама розрив-трава.
Мільйони слів звучать!... І змінюють подобу.
Проступить гіркота, як сіль на Сиваші.
Роки собі ідуть. Мовчання ставить пробу.
Несказані слова... Незримий скарб душі...

Ліна КОСТЕНКО

#тварини
Бірюзовий мотмот: перлина тропіків.
Бірюзовий мотмот (Eumomota superciliosa) — це яскравий представник родини мотмотових, що мешкає в тропічних лісах Центральної та Південної Америки. Цей птах вражає своїм унікальним виглядом і поведінкою, що робить його справжньою окрасою природи.

Зовнішній вигляд

Бірюзовий мотмот вирізняється своїм барвистим оперенням. Його голова прикрашена яскравою бірюзовою "коронкою", яка контрастує з темно-зеленим тілом і синюватим хвостом. Найхарактернішою рисою є довгий хвіст із "ракеткоподібними" пір’їнами на кінці, що нагадують маятник. Ці пір’їни птах може рухати, створюючи своєрідний візуальний сигнал.

Місце проживання

Цей вид поширений від південної Мексики до Коста-Рики, надаючи перевагу вологим тропічним лісам, узліссям і чагарниковим заростям. Бірюзовий мотмот часто гніздиться в норах, які викопує в м’якому ґрунті або використовує покинуті нори інших тварин.

Поведінка та харчування

Мотмоти — вправні мисливці. Вони полюють на комах, дрібних ящірок і навіть фрукти, чатуючи на здобич із гілки та стрімко кидаючись за нею. Їхній характерний рух хвостом, що нагадує маятник годинника, допомагає відлякувати хижаків або привертати увагу партнерів.

Цікаві факти

Бірюзовий мотмот часто є символом тропічної природи в країнах Центральної Америки.

Їхні гнізда можуть сягати до 2 метрів углиб землі, що забезпечує захист від хижаків.

Назва "мотмот" походить від звуку, який видають ці птахи, — низького "мот-мот".

Охорона виду

Хоча бірюзовий мотмот не вважається зникаючим видом, вирубка тропічних лісів становить загрозу для його середовища існування. Збереження природних екосистем є ключовим для захисту цього яскравого птаха.

Бірюзовий мотмот — це справжній скарб природи, що поєднує красу, грацію та унікальність. Спостерігати за ним у дикій природі — незабутній досвід для кожного любителя природи.

#новий_розділ
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза

Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші.

Щойно Дуарте зник у пошуках укриття, на мене накинувся високий, лисий здоровань із глибоким шрамом на голові. Він розмахував важким якірним ланцюгом і вигукував щось незрозумілою мені мовою. Я спробував захиститися шаблею, але він зумів вибити її з моїх рук. Відлуння металевого дзенькоту наче пройшло крізь усе тіло.
Його обличчя перекосила єхидна посмішка. Відчуваючи свою перевагу в силі й габаритах, він замахнувся, щоби завдати нищівного удару. Я відчув страх, що змусив усі м'язи тремтіти.
Він уже замахнувся, щоб завдати нищівного удару, і я відчайдушно шарив руками навколо. Пальці намацали важку довгу палицю, що лежала поруч. Ухилившись від ланцюга, я щосили вдарив супротивника по голові.
Спершу здалося, що він навіть не відчув удару. З його грудей вирвалося якесь тваринне гарчання. Та я не зупинився. В голові крутилася лише одна думка: або я, або він. Після ще кількох ударів він звалився без тями. Я стояв, задихаючись, зі стислими зубами й болем у руках.
На шканцях, поруч із Пронирою, я помітив Лоренцо. Він тримав мушкет і стріляв по нас.
Фернандо, охоплений жагучим бажанням помсти, попри поранену руку, зумів пробитися до свого ворога.
І ось капітани зійшлися у двобої, схрестивши шаблі. Треба віддати належне Пронирі. Він, на відміну від того ж Фонсеки, майже не поступався Фернандо у майстерності фехтування. А поранення ще погіршувало шанси мого товариша на перемогу.
— Гадав, тебе вже давно згодували рибам на дні океану, — прошипів Пронира, завдаючи разючого удару, який Фернандо ледь устиг відбити.
— Як бачиш, ти помилився. Та дуже серйозно!
— Не хвилюйся, зараз усе виправимо, — прошипів Пронира, роблячи різкий випад, який Фернандо парирував у останню мить.
— Не варто було тобі пхатись сюди. Ти ж знаєш, чим закінчують ті, хто йде проти мене.
— Обійдусь якось без твоїх порад, — люто відрубав Фернандо.
Пронира атакував люто, не даючи супернику ані перепочинку, ані часу на роздуми. Він ніби смакував поєдинок, наче відтягував мить, коли остаточно знищить супротивника. Фернандо, який спочатку стрімко кинувся в бій, тепер лише відбивався. Сили, здавалося, залишали його. Рухи ставали повільнішими, важчими. Він ледве ухилявся від ударів, а Пронира, відчувши слабкість, тільки посилював тиск


Читати далі за посиланням


https://arkush.net/book/18589/27


Приємного читання!!!
Буду щиро радий коментарям!

#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

#поезія
Я знаю дивну річ: на світі є людина,
Що береже несказані слова.
І може, це любов, і може, це єдина.
А може, й просто так, сама розрив-трава.

Мільйони слів звучать!... І змінюють подобу.
Проступить гіркота, як сіль на Сиваші.
Роки собі ідуть. Мовчання ставить пробу.
Несказані слова... Незримий скарб душі...

Ліна КОСТЕНКО