• #поезія
    Половина літа раптом пролетіла,
    Так з роками швидко проліта життя.
    Я позаду рОки свої розгубила
    І нема дороги й туди вороття.

    Скільки літ минуло?Скільки зим прожито?
    Хоч лічи... а краще лік не починай.
    Пронеслись у світі як зоряний вітер
    Сліди загубились, марно не шукай.

    Десь у літніх росах йшла стежкою боса
    І пила солодкі від життя меди.
    І вплітало літо щастя в мої коси
    І шептало тихо:-Скарб мій не згуби.

    Вже осінні роси впали в ноги босі,
    Сивина у коси.Де ж мої літа?
    По стерні в покосі я шукаю досі
    Щастя того літа і його тепла.

    Наталья Деркач.
    #поезія Половина літа раптом пролетіла, Так з роками швидко проліта життя. Я позаду рОки свої розгубила І нема дороги й туди вороття. Скільки літ минуло?Скільки зим прожито? Хоч лічи... а краще лік не починай. Пронеслись у світі як зоряний вітер Сліди загубились, марно не шукай. Десь у літніх росах йшла стежкою боса І пила солодкі від життя меди. І вплітало літо щастя в мої коси І шептало тихо:-Скарб мій не згуби. Вже осінні роси впали в ноги босі, Сивина у коси.Де ж мої літа? По стерні в покосі я шукаю досі Щастя того літа і його тепла. Наталья Деркач.
    Like
    Love
    2
    144переглядів
  • #природа
    На Південному острові Нової Зеландії, у національному парку Нельсон-Лейкс, ховається справжній скарб — озеро Блакитне (Blue Lake / Rotomairewhenua). Його вода настільки прозора, що видно дно навіть на глибині понад 70 метрів. 😯

    ✅ Вода тут чистіша за дистильовану — прозорість досягає 76 метрів, це світовий рекорд, підтверджений дослідженнями NIWA.

    ✅ Озеро живиться підземними джерелами, що фільтруються крізь товщі гірських порід протягом сотень років.

    ✅ Воно має священне значення для народу маорі, тому купатися тут заборонено — лише милуватися.

    🧭 Потрапити сюди непросто — доведеться пройти кілька днів пішки, але краса цього місця виправдовує кожен крок.

    #природа На Південному острові Нової Зеландії, у національному парку Нельсон-Лейкс, ховається справжній скарб — озеро Блакитне (Blue Lake / Rotomairewhenua). Його вода настільки прозора, що видно дно навіть на глибині понад 70 метрів. 😯 ✅ Вода тут чистіша за дистильовану — прозорість досягає 76 метрів, це світовий рекорд, підтверджений дослідженнями NIWA. ✅ Озеро живиться підземними джерелами, що фільтруються крізь товщі гірських порід протягом сотень років. ✅ Воно має священне значення для народу маорі, тому купатися тут заборонено — лише милуватися. 🧭 Потрапити сюди непросто — доведеться пройти кілька днів пішки, але краса цього місця виправдовує кожен крок.
    Love
    1
    302переглядів 8Відтворень
  • Скарби музеїв України...🇺🇦 Видатний пейзажист Сергій Світославський (1857, Київ - 1931, Київ). "Дворик", 1900-ті. Зібрання Сумського обласного художнього музею.💙🎨
    Як відзначають критики, пейзажні мотиви, які найчастіше використовував художник, самі звичайні: глухі вулички з приземкуватими будиночками, затишні дворики, види з вікна, замріяні куточки саду...
    Скарби музеїв України...🇺🇦 Видатний пейзажист Сергій Світославський (1857, Київ - 1931, Київ). "Дворик", 1900-ті. Зібрання Сумського обласного художнього музею.💙🎨 Як відзначають критики, пейзажні мотиви, які найчастіше використовував художник, самі звичайні: глухі вулички з приземкуватими будиночками, затишні дворики, види з вікна, замріяні куточки саду...
    33переглядів
  • #навКоло_книг
    #аудіокниги
    Книгомандрівці, сьогодні о 19:00 прем'єра нової книги🤩 З авторкою ми вже знайомі – це Анна Ліє Кейн і її перша книга з циклу "Хроніки Ізаріди" – "Контракт на нове життя"🥰.
    https://youtu.be/ST9n_hAqnac

    Анотація до книги:
    Змогла втекти від чоловіка-тирана? Тоді доведеться сховатися там, звідки він не зможе дістати, навіть підключивши всі свої зв'язки.

    Зустріла там зарозумілого демона, який програв парі й став ректором Академії Проклятих? Доведеться змиритися і з цим для того, щоб не повернутися до своєї золотої клітки, що збудував психопат.

    Виявилася втягнута в заплутану історію зі смертю ректора, погрозами викладачам і прокляттям, що з'явилося в Академії? Потрібно буде виявити кмітливість і з'ясувати, хто і навіщо намагається розібрати по камінчику твій вимушений притулок.

    Головне, зрозуміти, що робити тоді, коли контракт на роботу закінчиться, а чоловік з'явиться на порозі, бажаючи повернути собі свій скарб.


    Ну, ви зрозуміли, що буде цікаво, інтригуюче і місцями несподівано?

    Для тих, хто ще не знайомий із творчістю авторки, залишаю посилання на її книги, які озвучені на каналі:

    "Відлуння тиші" https://youtu.be/Xk2_qNaCzwo

    "Кривава повня" https://youtu.be/773g8omDFsU
    #навКоло_книг #аудіокниги Книгомандрівці, сьогодні о 19:00 прем'єра нової книги🤩 З авторкою ми вже знайомі – це Анна Ліє Кейн і її перша книга з циклу "Хроніки Ізаріди" – "Контракт на нове життя"🥰. https://youtu.be/ST9n_hAqnac Анотація до книги: Змогла втекти від чоловіка-тирана? Тоді доведеться сховатися там, звідки він не зможе дістати, навіть підключивши всі свої зв'язки. Зустріла там зарозумілого демона, який програв парі й став ректором Академії Проклятих? Доведеться змиритися і з цим для того, щоб не повернутися до своєї золотої клітки, що збудував психопат. Виявилася втягнута в заплутану історію зі смертю ректора, погрозами викладачам і прокляттям, що з'явилося в Академії? Потрібно буде виявити кмітливість і з'ясувати, хто і навіщо намагається розібрати по камінчику твій вимушений притулок. Головне, зрозуміти, що робити тоді, коли контракт на роботу закінчиться, а чоловік з'явиться на порозі, бажаючи повернути собі свій скарб. Ну, ви зрозуміли, що буде цікаво, інтригуюче і місцями несподівано? Для тих, хто ще не знайомий із творчістю авторки, залишаю посилання на її книги, які озвучені на каналі: "Відлуння тиші" https://youtu.be/Xk2_qNaCzwo "Кривава повня" https://youtu.be/773g8omDFsU
    Love
    1
    424переглядів 1 Поширень
  • #поезія
    Чорнобривці, що сіяла мати
    Для синочка свого навесні,
    Рясно квітнуть. Не можна зривати
    Їх допоки не прийде з ві&ни

    Рідний син, наймиліший у світі,
    Скарб з усіх найдорожчих скарбів.
    Чорнобривці — улюблені квіти,
    Певно, донечок всіх і синів,

    Що далеко від рідного дому
    На обпаленій чорній землі
    Серед куль мріють так про знайомі
    Аромати, що милі душі,

    Що так кличуть їх: "Діти, тримайтесь!
    Ми чекаємо вас, дорогі!
    Ви додому скоріше вертайтесь!
    Повертайтеся, діти, живі "!

    ...Зачекались п'яні чорнобривці,
    Зачекалася мама сумна.
    Так нелегко їй, наодинці,
    З тим чеканням... Та вірить вона,

    Що діждеться— бо сильно чекає,
    Бо молитва — і знову, і знов.
    Чорнобривці як сонце палають,
    Як надія, як віра, любов.

    Марина Семйоник
    #поезія Чорнобривці, що сіяла мати Для синочка свого навесні, Рясно квітнуть. Не можна зривати Їх допоки не прийде з ві&ни Рідний син, наймиліший у світі, Скарб з усіх найдорожчих скарбів. Чорнобривці — улюблені квіти, Певно, донечок всіх і синів, Що далеко від рідного дому На обпаленій чорній землі Серед куль мріють так про знайомі Аромати, що милі душі, Що так кличуть їх: "Діти, тримайтесь! Ми чекаємо вас, дорогі! Ви додому скоріше вертайтесь! Повертайтеся, діти, живі "! ...Зачекались п'яні чорнобривці, Зачекалася мама сумна. Так нелегко їй, наодинці, З тим чеканням... Та вірить вона, Що діждеться— бо сильно чекає, Бо молитва — і знову, і знов. Чорнобривці як сонце палають, Як надія, як віра, любов. Марина Семйоник
    Like
    Love
    2
    190переглядів
  • #музеї
    Музей українського рушника в Переяславі: скарбниця народної культури.
    У мальовничому місті Переяслав, що за 90 км від Києва, розташований унікальний Музей українського рушника — справжня перлина Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Відкритий у травні 1995 року, музей розмістився в історичній Трьохсвятительській церкві 1651 року, перевезеній із села Пищики Сквирського району. Ця пам’ятка архітектури національного значення стала ідеальним простором для збереження і демонстрації багатства української культури.

    Колекція музею: відображення душі народу

    Музей вражає своєю колекцією, що налічує близько 4000 рушників, з яких 367 представлені в експозиції. Ці рушники — не просто тканини, а символи гостинності, захисту та духовності, що супроводжували українців від народження до останніх днів. Орнаменти рушників містять прадавні магічні знаки: образи дерева життя, богині-берегині, символи землі, води та небесних світил.

    Особливу гордість музею становлять переяславські домоткані рушники XIX століття. Вони вирізняються складними композиціями, насиченими червоними візерунками з вкрапленнями синього чи чорного. Поліські рушники привертають увагу геометричними орнаментами, вишитими сірими та білими нитками, а полтавські чарують зображеннями дерева життя з казковими квітами — соняшником, калиною, виноградом. Унікальними є монастирські рушники, вишиті черницями у XIX столітті, яких у колекції збереглося 24.

    Техніки та регіональні особливості

    Експозиція демонструє розмаїття технік: ткані, вибійчані, вишиті хрестиком, гладдю (київською та полтавською), гаптуванням, мережкою. Кожен регіон Середньої Наддніпрянщини — Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Черкащина, Полісся — представлений унікальними зразками. Наприклад, слобожанські рушники вражають розгалуженим орнаментом, вишитим тамбурним швом, а чернігівські — стилізованими зображеннями рослин, птахів та навіть трибанних церков.

    Практична інформація для відвідувачів

    Музей розташований за адресою: вул. Літописна, 2, Переяслав. Він працює щодня з 9:00 до 17:00, крім понеділка та вівторка. Вартість квитків доступна: 10 грн для дорослих, 5 грн для дітей. Дістатися можна громадським транспортом або автомобілем, доїхавши до площі Леніна, а далі — вулицею Літописною до Музею народної архітектури та побуту.

    Чому варто відвідати?

    Музей українського рушника — це не лише місце, де зберігаються унікальні витвори мистецтва, а й простір, що розповідає історію українського народу через його символи та традиції. Відвідування музею дозволяє доторкнутися до душі України, відчути зв’язок із предками та відкрити для себе красу народної творчості.

    #музеї Музей українського рушника в Переяславі: скарбниця народної культури. У мальовничому місті Переяслав, що за 90 км від Києва, розташований унікальний Музей українського рушника — справжня перлина Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Відкритий у травні 1995 року, музей розмістився в історичній Трьохсвятительській церкві 1651 року, перевезеній із села Пищики Сквирського району. Ця пам’ятка архітектури національного значення стала ідеальним простором для збереження і демонстрації багатства української культури. Колекція музею: відображення душі народу Музей вражає своєю колекцією, що налічує близько 4000 рушників, з яких 367 представлені в експозиції. Ці рушники — не просто тканини, а символи гостинності, захисту та духовності, що супроводжували українців від народження до останніх днів. Орнаменти рушників містять прадавні магічні знаки: образи дерева життя, богині-берегині, символи землі, води та небесних світил. Особливу гордість музею становлять переяславські домоткані рушники XIX століття. Вони вирізняються складними композиціями, насиченими червоними візерунками з вкрапленнями синього чи чорного. Поліські рушники привертають увагу геометричними орнаментами, вишитими сірими та білими нитками, а полтавські чарують зображеннями дерева життя з казковими квітами — соняшником, калиною, виноградом. Унікальними є монастирські рушники, вишиті черницями у XIX столітті, яких у колекції збереглося 24. Техніки та регіональні особливості Експозиція демонструє розмаїття технік: ткані, вибійчані, вишиті хрестиком, гладдю (київською та полтавською), гаптуванням, мережкою. Кожен регіон Середньої Наддніпрянщини — Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Черкащина, Полісся — представлений унікальними зразками. Наприклад, слобожанські рушники вражають розгалуженим орнаментом, вишитим тамбурним швом, а чернігівські — стилізованими зображеннями рослин, птахів та навіть трибанних церков. Практична інформація для відвідувачів Музей розташований за адресою: вул. Літописна, 2, Переяслав. Він працює щодня з 9:00 до 17:00, крім понеділка та вівторка. Вартість квитків доступна: 10 грн для дорослих, 5 грн для дітей. Дістатися можна громадським транспортом або автомобілем, доїхавши до площі Леніна, а далі — вулицею Літописною до Музею народної архітектури та побуту. Чому варто відвідати? Музей українського рушника — це не лише місце, де зберігаються унікальні витвори мистецтва, а й простір, що розповідає історію українського народу через його символи та традиції. Відвідування музею дозволяє доторкнутися до душі України, відчути зв’язок із предками та відкрити для себе красу народної творчості.
    Love
    1
    336переглядів
  • #поезія
    Найцінніший у світі скарб
    Бережи під кутами простору.
    Сподіваюся, він того вартий
    У гінких віражах загострених.

    Перевтілюй моє тепло
    На ватаги буденних спалахів.
    Наше видиво не збулося,
    З часообігом заховалося.

    Перетерті в крупу слова
    Мовчазливо вбивають силою.
    Навіть спогади легковажні
    В часовіддалі загубилися.

    Тільки біль – електричний струм –
    Відбиває відтінки зрадницькі.
    Мої вислови семиструнні
    У повторах тобою згадані.

    Берегти найцінніший скарб
    Так, як ти, треба ще навчитися.
    Сподіваюся, він того вартий,
    Бо коштовності – світло щирості.

    Оксана Мовчан
    #поезія Найцінніший у світі скарб Бережи під кутами простору. Сподіваюся, він того вартий У гінких віражах загострених. Перевтілюй моє тепло На ватаги буденних спалахів. Наше видиво не збулося, З часообігом заховалося. Перетерті в крупу слова Мовчазливо вбивають силою. Навіть спогади легковажні В часовіддалі загубилися. Тільки біль – електричний струм – Відбиває відтінки зрадницькі. Мої вислови семиструнні У повторах тобою згадані. Берегти найцінніший скарб Так, як ти, треба ще навчитися. Сподіваюся, він того вартий, Бо коштовності – світло щирості. Оксана Мовчан
    Love
    1
    123переглядів
  • #музеї
    Музей історичних коштовностей України — скарбниця тисячоліть.
    Серед золотих куполів Києво-Печерської лаври захована справжня перлина — Музей історичних коштовностей України. Це місце, де оживає історія у сяйві золота, срібла та коштовного каміння. Тут зібрані унікальні прикраси, ритуальні предмети та витвори ювелірного мистецтва, що охоплюють понад 4 тисячі років — від скіфських скарбів до шедеврів часів Київської Русі.

    Особливу гордість музею складає Пектораль із Товстої Могили — шедевр скіфського ювелірного мистецтва, що вражає деталізацією й символізмом. Але не менш вражають і коштовності з доби трипільської культури, сарматські прикраси, вироби майстрів козацької епохи.

    🖼 Це не просто музей — це машина часу, яка переносить у глибини української спадщини, де кожна прикраса розповідає свою історію.

    📍 Де шукати?
    м. Київ, Лаврська, 9, корпус 12 (територія Києво-Печерської лаври)

    🕰 Графік роботи:
    щоденно, окрім вівторка, з 10:00 до 17:00
    #музеї Музей історичних коштовностей України — скарбниця тисячоліть. Серед золотих куполів Києво-Печерської лаври захована справжня перлина — Музей історичних коштовностей України. Це місце, де оживає історія у сяйві золота, срібла та коштовного каміння. Тут зібрані унікальні прикраси, ритуальні предмети та витвори ювелірного мистецтва, що охоплюють понад 4 тисячі років — від скіфських скарбів до шедеврів часів Київської Русі. Особливу гордість музею складає Пектораль із Товстої Могили — шедевр скіфського ювелірного мистецтва, що вражає деталізацією й символізмом. Але не менш вражають і коштовності з доби трипільської культури, сарматські прикраси, вироби майстрів козацької епохи. 🖼 Це не просто музей — це машина часу, яка переносить у глибини української спадщини, де кожна прикраса розповідає свою історію. 📍 Де шукати? м. Київ, Лаврська, 9, корпус 12 (територія Києво-Печерської лаври) 🕰 Графік роботи: щоденно, окрім вівторка, з 10:00 до 17:00
    Love
    1
    193переглядів
  • #поезія
    "Якби молодість знала,
    якби старість могла..."
    (народна мудрість)
    * * *
    Не спиняє годинник свій хід,
    Дні піском утікають від нас.
    І не вдасться звернути в обхід:
    Кожен має відміряний час.
    Якби молодість знала: в житті
    Скарб безцінний, без сумніву, час --
    Не губила б спочатку путі
    Так бездумно його повсякчас.
    Якби старість могла повернуть
    У далеке минуле назад,
    Щоб у молодість знов зазирнуть,
    В найпрекрасніший юності сад...
    Та не спинить годинник свій хід --
    Дні піском утікають від нас.
    І не вдасться звернути в обхід:
    Кожен має відміряний час.

    Якби молодість знала...
    Якби старість могла...

    Ірина Глюз
    #поезія "Якби молодість знала, якби старість могла..." (народна мудрість) * * * Не спиняє годинник свій хід, Дні піском утікають від нас. І не вдасться звернути в обхід: Кожен має відміряний час. Якби молодість знала: в житті Скарб безцінний, без сумніву, час -- Не губила б спочатку путі Так бездумно його повсякчас. Якби старість могла повернуть У далеке минуле назад, Щоб у молодість знов зазирнуть, В найпрекрасніший юності сад... Та не спинить годинник свій хід -- Дні піском утікають від нас. І не вдасться звернути в обхід: Кожен має відміряний час. Якби молодість знала... Якби старість могла... Ірина Глюз
    Like
    1
    106переглядів
  • Удома Хаїм зашторив вікна, узяв дриль, просвердлив у підошвах отвори й насипав туди каміння. Дірки акуратно заклеїв.
    Потім узув черевики й походив по кімнаті.
    Діаманти так страшно скрипіли, що від жаху старий спітнів.
    Але, оскільки інших планів їхнього вивозу в нього не було, він махнув рукою і сказав: «Будь що буде!».
    Діамантів у нього, в принципі, було не так уже й багато, тож вистачило однієї пари взуття. А другу він подарував своєму племіннику Міші.

    У призначений день Хаїм вирушив на морський вокзал. Пароплав на Хайфу відходив саме звідти. Міша поїхав його проводжати. У машині Хаїм страшенно занервував.
    – Міша, знаєш що? – сказав він племіннику. – Мені – 80 років. Навіщо мені ті скарби? Я хочу поцілувати Святу землю й спокійно померти. А тобі вони ще знадобляться.
    Після цього він помінявся з Мішею взуттям.

    На вокзалі Хаїма одразу ж відправили до митників, яких уже попередили.
    Вони ввічливо попросили його роззутися й розібрали нові черевики на складові частини.
    Вони були так упевнені, що відправлять цього афериста не в Ізраїль, а в зовсім протилежний бік, що навіть засмутилися.
    Тоді вони зателефонували «куди треба» й кажуть: у взутті нічого немає, що робити? Їм відповідають: трусіть валізу, піджак, штани, якщо є кепка – трусіть кепку. Вони так і зробили – нічого! Знову дзвонять, ті: вивертайте його навиворіт, не може бути, щоб нічого!

    Митники, довго не думаючи, відвезли нещасного до лікарні, де йому промили шлунок, змусили випити літр контрастної рідини, зробили рентген – і знову нічого не знайшли.
    Цього разу вже ті кажуть: важко повірити, але, мабуть, ми таки помилилися, вибачте за турботу. Тоді ці митники помили руки з милом і розійшлися по домівках. А на зміну їм заступила нова група, у якій була молодший лейтенант Тетяна Миколаївна Луговська.

    Це була проста радянська жінка 55 років, яка через обставини особистого й трудового життя перебувала у досить депресивному стані духу.
    Причин для цього вистачало. Якраз того дня її кішка народила шістьох кошенят, і роздати їх не вдалося. Жодного. Раніше брали, а тепер кажуть – самим їсти нічого.
    Тоді вона з важким серцем налила піввідра води й утопила їх. А кішка все норовила зазирнути у відро, щоб з’ясувати, що господиня робить з її дітьми. При цьому нявкала таким диким голосом, що те нявчання стояло у вухах у Тетяни Миколаївни всю дорогу на роботу.

    Займаючись своєю звичною справою, Тетяна Миколаївна сподівалась відволіктись від пережитого, але не так сталося, як гадалося.
    У кабінеті на неї чекав Єрмолицький. На старику, як то кажуть, обличчя не було. А якщо точніше – на ньому взагалі нічого не було, окрім синіх ситцевих трусів і частково білої майки.

    – Це хто? – спитала вона.
    – Та застряг тут один, – пояснили їй недбало.

    Тетяна Миколаївна підійшла до старого, подивилась його документи й запитала:
    – Хаїм Осипович, у вас є що вдягти на себе?
    – У мене є бажання померти й не бачити цього жаху, – відповів Хаїм Осипович.
    – Вас хтось проводить? – запитала митниця.
    – Племінник, – сказав старий і слабо махнув у бік дверей, через які він увійшов у це чистилище.

    Тоді Тетяна Миколаївна вийшла до зали, де товпилися проводжаючі, і запитала – чи є серед них племінник Хаїма Осиповича Єрмолицького.
    – Є! – тут же озвався той.
    – Молодий чоловіче, – сказала Тетяна Миколаївна. – З незалежних від мене причин костюм і взуття, в яких Хаїм Осипович збирався їхати на свою історичну батьківщину, стали непридатними. Але ви не хвилюйтесь, сам Хаїм Осипович майже в повному порядку. Йому просто треба переодягтись перед від’їздом.
    – Я можу лише з себе зняти, – запропонував племінник.
    – А самі підете додому в трусах і майці?
    – Слухайте, в Одесі пішохід у трусах і майці – нормальне явище, – відповів племінник. – Може, він з пляжу повертається, а може, вийшов сміття викинути. Але з’явитися в такому вигляді за кордоном таки незручно. Закордонна преса може це неправильно витлумачити. Ви мене розумієте?
    – Ну, давайте, що там на вас є, – зітхнула Тетяна Миколаївна. І за п’ять хвилин Хаїм Осипович одягнув джинси племінника, його футболку «Адідас» з трьома червоними смугами на плечах і абсолютно нові туфлі, де лежали всі заощадження його життя.

    – Як ви себе почуваєте? – запитала молодший лейтенант Луговська.
    – Краще, – лаконічно відповів Хаїм Осипович і пішов до трапа.
    Удома Хаїм зашторив вікна, узяв дриль, просвердлив у підошвах отвори й насипав туди каміння. Дірки акуратно заклеїв. Потім узув черевики й походив по кімнаті. Діаманти так страшно скрипіли, що від жаху старий спітнів. Але, оскільки інших планів їхнього вивозу в нього не було, він махнув рукою і сказав: «Будь що буде!». Діамантів у нього, в принципі, було не так уже й багато, тож вистачило однієї пари взуття. А другу він подарував своєму племіннику Міші. У призначений день Хаїм вирушив на морський вокзал. Пароплав на Хайфу відходив саме звідти. Міша поїхав його проводжати. У машині Хаїм страшенно занервував. – Міша, знаєш що? – сказав він племіннику. – Мені – 80 років. Навіщо мені ті скарби? Я хочу поцілувати Святу землю й спокійно померти. А тобі вони ще знадобляться. Після цього він помінявся з Мішею взуттям. На вокзалі Хаїма одразу ж відправили до митників, яких уже попередили. Вони ввічливо попросили його роззутися й розібрали нові черевики на складові частини. Вони були так упевнені, що відправлять цього афериста не в Ізраїль, а в зовсім протилежний бік, що навіть засмутилися. Тоді вони зателефонували «куди треба» й кажуть: у взутті нічого немає, що робити? Їм відповідають: трусіть валізу, піджак, штани, якщо є кепка – трусіть кепку. Вони так і зробили – нічого! Знову дзвонять, ті: вивертайте його навиворіт, не може бути, щоб нічого! Митники, довго не думаючи, відвезли нещасного до лікарні, де йому промили шлунок, змусили випити літр контрастної рідини, зробили рентген – і знову нічого не знайшли. Цього разу вже ті кажуть: важко повірити, але, мабуть, ми таки помилилися, вибачте за турботу. Тоді ці митники помили руки з милом і розійшлися по домівках. А на зміну їм заступила нова група, у якій була молодший лейтенант Тетяна Миколаївна Луговська. Це була проста радянська жінка 55 років, яка через обставини особистого й трудового життя перебувала у досить депресивному стані духу. Причин для цього вистачало. Якраз того дня її кішка народила шістьох кошенят, і роздати їх не вдалося. Жодного. Раніше брали, а тепер кажуть – самим їсти нічого. Тоді вона з важким серцем налила піввідра води й утопила їх. А кішка все норовила зазирнути у відро, щоб з’ясувати, що господиня робить з її дітьми. При цьому нявкала таким диким голосом, що те нявчання стояло у вухах у Тетяни Миколаївни всю дорогу на роботу. Займаючись своєю звичною справою, Тетяна Миколаївна сподівалась відволіктись від пережитого, але не так сталося, як гадалося. У кабінеті на неї чекав Єрмолицький. На старику, як то кажуть, обличчя не було. А якщо точніше – на ньому взагалі нічого не було, окрім синіх ситцевих трусів і частково білої майки. – Це хто? – спитала вона. – Та застряг тут один, – пояснили їй недбало. Тетяна Миколаївна підійшла до старого, подивилась його документи й запитала: – Хаїм Осипович, у вас є що вдягти на себе? – У мене є бажання померти й не бачити цього жаху, – відповів Хаїм Осипович. – Вас хтось проводить? – запитала митниця. – Племінник, – сказав старий і слабо махнув у бік дверей, через які він увійшов у це чистилище. Тоді Тетяна Миколаївна вийшла до зали, де товпилися проводжаючі, і запитала – чи є серед них племінник Хаїма Осиповича Єрмолицького. – Є! – тут же озвався той. – Молодий чоловіче, – сказала Тетяна Миколаївна. – З незалежних від мене причин костюм і взуття, в яких Хаїм Осипович збирався їхати на свою історичну батьківщину, стали непридатними. Але ви не хвилюйтесь, сам Хаїм Осипович майже в повному порядку. Йому просто треба переодягтись перед від’їздом. – Я можу лише з себе зняти, – запропонував племінник. – А самі підете додому в трусах і майці? – Слухайте, в Одесі пішохід у трусах і майці – нормальне явище, – відповів племінник. – Може, він з пляжу повертається, а може, вийшов сміття викинути. Але з’явитися в такому вигляді за кордоном таки незручно. Закордонна преса може це неправильно витлумачити. Ви мене розумієте? – Ну, давайте, що там на вас є, – зітхнула Тетяна Миколаївна. І за п’ять хвилин Хаїм Осипович одягнув джинси племінника, його футболку «Адідас» з трьома червоними смугами на плечах і абсолютно нові туфлі, де лежали всі заощадження його життя. – Як ви себе почуваєте? – запитала молодший лейтенант Луговська. – Краще, – лаконічно відповів Хаїм Осипович і пішов до трапа.
    Like
    3
    1коментарів 437переглядів
Більше результатів