• #факт
    Чи знаєте ви, що косатки є найпоширенішими з усіх китів та дельфінів, їх можна знайти в кожному океані на Землі.
    #факт Чи знаєте ви, що косатки є найпоширенішими з усіх китів та дельфінів, їх можна знайти в кожному океані на Землі.
    Love
    1
    39views 4Plays
  • #факт
    Гриби, які літають у повітрі.
    Щосекунди в повітрі навколо нас ширяють мільйони грибних спор! Вони настільки малі, що можуть підійматись на висоту до 10 км , потрапляти в атмосферні течії й подорожувати між континента.

    Гриби «вистрілюють» спори з величезною швидкістю — до 25 м/с!
    Деякі використовують краплі вологи для запуску спор, мов живі катапульти.
    У кожному вдиху ми можемо вдихати до 10 спор грибів — і навіть не помічати цього!

    #факт Гриби, які літають у повітрі. Щосекунди в повітрі навколо нас ширяють мільйони грибних спор! Вони настільки малі, що можуть підійматись на висоту до 10 км , потрапляти в атмосферні течії й подорожувати між континента. Гриби «вистрілюють» спори з величезною швидкістю — до 25 м/с! Деякі використовують краплі вологи для запуску спор, мов живі катапульти. У кожному вдиху ми можемо вдихати до 10 спор грибів — і навіть не помічати цього!
    Love
    1
    32views 2Plays
  • #світ
    7 фактів про Перу, про які ви можете не знати:

    1.Таємниця з висоти: лінії Наска - гігантські малюнки в пустелі, видно лише з повітря. Хто й навіщо їх зробив, досі загадка.

    2.Мачу-Пікчу: одне з нових 7 чудес світу. Було “втрачено” століттями і знову відкрито лише 1911 року.

    3.Райдужні гори: Vinicunca – справжня палітра природи. Різнокольорові смуги - результат покладів мінералів.

    4.Картопляна столиця: батьківщина картоплі. У Перу налічується близько 3000 сортів!

    5.Пташиний рай: Перу - друга країна у світі за кількістю видів птахів (більше 1800), поступаючись лише Колумбії.

    6.Альпака-ленд: 70% усіх альпак на планеті мешкають саме в Перу.

    7.Річка-гігант: Амазонка – друга за довжиною річка у світі. Так, свій початок вона бере в перуанських Андах.

    #світ 7 фактів про Перу, про які ви можете не знати: 1.Таємниця з висоти: лінії Наска - гігантські малюнки в пустелі, видно лише з повітря. Хто й навіщо їх зробив, досі загадка. 2.Мачу-Пікчу: одне з нових 7 чудес світу. Було “втрачено” століттями і знову відкрито лише 1911 року. 3.Райдужні гори: Vinicunca – справжня палітра природи. Різнокольорові смуги - результат покладів мінералів. 4.Картопляна столиця: батьківщина картоплі. У Перу налічується близько 3000 сортів! 5.Пташиний рай: Перу - друга країна у світі за кількістю видів птахів (більше 1800), поступаючись лише Колумбії. 6.Альпака-ленд: 70% усіх альпак на планеті мешкають саме в Перу. 7.Річка-гігант: Амазонка – друга за довжиною річка у світі. Так, свій початок вона бере в перуанських Андах.
    Love
    1
    170views 11Plays
  • #Постаті

    КІЛЬКА ФАКТІВ ПРО М. СКОРИКА

    Народився Мирослав у родині українських інтелігентів у Львові.

    Мирослав Михайлович - внучатий небіж Соломії Крушельницької (тобто вона - сестра його бабусі).

    Коли Мирославу було 9 років, його сім'ю репресували й заслали до Сибіру.

    Під час навчання у Львівській державній консерваторії на початку 60-х хлопець організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні.

    У 1964 році Мирослав Скорик створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» і стає відомим на всю країну.

    Скорик одним із перших почав популяризувати джазову музику в срср, хоча ніколи не зараховував себе до революціонерів чи бунтарів.

    Найвідоміша його «Мелодія ля-мінор» написана до фільму «Високий перевал» на прохання кінорежисера Володимира Денисенка.

    У 1989 році Мирослав Скорик став головою журі першого фестивалю «Червона Рута».

    Вистава «Мойсей» на музику Мирослава Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом.

    З відривного календаря "Український народний календар" за 16 червня.
    -----------

    https://suspilne.media/culture/260128-miroslav-skorik-cikavi-fakti-z-...
    #Постаті КІЛЬКА ФАКТІВ ПРО М. СКОРИКА Народився Мирослав у родині українських інтелігентів у Львові. Мирослав Михайлович - внучатий небіж Соломії Крушельницької (тобто вона - сестра його бабусі). Коли Мирославу було 9 років, його сім'ю репресували й заслали до Сибіру. Під час навчання у Львівській державній консерваторії на початку 60-х хлопець організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. У 1964 році Мирослав Скорик створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» і стає відомим на всю країну. Скорик одним із перших почав популяризувати джазову музику в срср, хоча ніколи не зараховував себе до революціонерів чи бунтарів. Найвідоміша його «Мелодія ля-мінор» написана до фільму «Високий перевал» на прохання кінорежисера Володимира Денисенка. У 1989 році Мирослав Скорик став головою журі першого фестивалю «Червона Рута». Вистава «Мойсей» на музику Мирослава Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом. З відривного календаря "Український народний календар" за 16 червня. ----------- https://suspilne.media/culture/260128-miroslav-skorik-cikavi-fakti-z-zitta-i-tvorcosti-kompozitora/
    46views
  • У ніч з 15 на 16 червня 1920 р. більшовики розстріляли в Одесі 63 людини в рамках політичного терору.

    У лютому 1920 року більшовикам вдалося захопити владу в Одесі. Щоб закріпитися в місті та запобігти відновленню української державності, їм треба було фізично та морально знищити симпатиків й учасників українського національного руху. Місцева газета «Вісті Одеського губерніального революційного комітету» від 22 лютого повідомляла таке: «Нині у в’язниці немає жодного в’язня. Днями прибуде перша партія зі 150 осіб…». Відтоді репресії, терор стали нормою, в’язниці заповнилися тисячами людей.

    Придушення відкритого і прихованого спротиву режиму в регіоні здійснювала Одеська губернська надзвичайна комісія (ОГНК) чи губЧК. На своїх засіданнях члени комісії вирішували долю усіх, кому не пощастило потрапити в поле зору місцевих чекістів.

    У травні 1920-го відбулося посилення терору. Сприяли цьому економічна криза та ситуація на фронті. У квітні-травні наступ українського та польського військ на Київ спричинив викриття в Одесі «підпільних організацій, що мали на меті повалення радянської влади».

    «4-й всеукраїнський з’їзд Рад застерігає робітників та селян проти зрадницького гасла «Українська Народна Республіка», який є лише прикриттям для підкорення України міжнародному капіталу та українській шовіністичній буржуазії…, – пишуть «Вісті» від 3 червня. – Третя УНР, яку обіцяє нині Петлюра, є лише прикриттям для утвердження в Україні ненависної влади польських шляхтичів».

    В Одесі оголошено надзвичайний стан, влада переходить від обраних рад до ревкомів (революційних комітетів). Пояснювалося це тим, що в місті та повіті «контрреволюційні» змови стають масовими.

    17-18 травня одеська губЧК розглядає справу про «підпільну петлюрівську організацію». Відлік осіб, розстріляних більшовиками у справі, відкрили Георгій Тютюнник, Володимир Маковський, Микола Солчинський, Галина Чижевська, Михайло Клик. Їм інкримінували намір підняти повстання в Одесі та повіті проти радянської влади. Кількість обвинувачених не відповідала пропагандистським завданням, тому наприкінці травня було сфабриковано нову справу для розгортання широкомасштабної кампанії проти «петлюрівського руху». Фактично, для проведення антиукраїнського терору.

    До середини червня було заарештовано 170 осіб у справі № 2575. Це були переважно члени «Просвіти» та ті, хто на час облави перебував у її книгарні, а також «дрібні спекулянти» та «колишні члени РКП(б)». Серед заарештованих опинилися люди різного віку, національності та соціального статусу.

    14 червня 1920-го колегією Одеської губЧК у складі Станіслава Реденса, Макса Дейча, Леоніда Заковського винесено вирок заарештованим у справі «підпільної петлюрівської організації». До розстрілу засудили 63-х осіб, 48 осіб відправили до концтабору, інших – відпустили.

    У ніч з 15 на 16 червня 1920 року вирок було виконано.

    Серед жертв розстрілів було чимало членів одеської «Просвіти». Також однією з центральних фігур, навколо якої розкручували обвинувачення був Анатолій Усаневич (одесит, служив у 1919 році в УГА). За "зв'язок" із ним розстріляли Олександра Горобача, Івана Церра, Бограта Гозалова, Ольгу Розе, Лаврентія Конька, яких звинувачували у зв’язках із Усаневичем і які на допитах не навели жодних фактів про існування «підпільної організації». Абраму Рейфману, Шай Мільтеру інкримінували виготовлення фальшивих документів «агентам Петлюри». Фактів підтвердження цього не було наведено. Костянтина Сіренка розстріляли як секретаря «Просвіти».

    За звинуваченням у причетності до міфічної «підпільної петлюрівської організації» протягом 1920 року лише в Одесі було розстріляно понад двісті людей. Загалом за цей рік у губернії було розстріляно понад півтори тисячі осіб, імена яких вдалося встановити дослідникам.

    У січні-лютому 1921 р., інспектуючи губернію, чиновник Д. Приходько звітував ВУЦВК: «українці Одеси бояться зізнатися в тому, що вони українці...без розбору розстріляно 70 членів «Просвіти».

    У ніч з 15 на 16 червня 1920 р. більшовики розстріляли в Одесі 63 людини в рамках політичного терору. У лютому 1920 року більшовикам вдалося захопити владу в Одесі. Щоб закріпитися в місті та запобігти відновленню української державності, їм треба було фізично та морально знищити симпатиків й учасників українського національного руху. Місцева газета «Вісті Одеського губерніального революційного комітету» від 22 лютого повідомляла таке: «Нині у в’язниці немає жодного в’язня. Днями прибуде перша партія зі 150 осіб…». Відтоді репресії, терор стали нормою, в’язниці заповнилися тисячами людей. Придушення відкритого і прихованого спротиву режиму в регіоні здійснювала Одеська губернська надзвичайна комісія (ОГНК) чи губЧК. На своїх засіданнях члени комісії вирішували долю усіх, кому не пощастило потрапити в поле зору місцевих чекістів. У травні 1920-го відбулося посилення терору. Сприяли цьому економічна криза та ситуація на фронті. У квітні-травні наступ українського та польського військ на Київ спричинив викриття в Одесі «підпільних організацій, що мали на меті повалення радянської влади». «4-й всеукраїнський з’їзд Рад застерігає робітників та селян проти зрадницького гасла «Українська Народна Республіка», який є лише прикриттям для підкорення України міжнародному капіталу та українській шовіністичній буржуазії…, – пишуть «Вісті» від 3 червня. – Третя УНР, яку обіцяє нині Петлюра, є лише прикриттям для утвердження в Україні ненависної влади польських шляхтичів». В Одесі оголошено надзвичайний стан, влада переходить від обраних рад до ревкомів (революційних комітетів). Пояснювалося це тим, що в місті та повіті «контрреволюційні» змови стають масовими. 17-18 травня одеська губЧК розглядає справу про «підпільну петлюрівську організацію». Відлік осіб, розстріляних більшовиками у справі, відкрили Георгій Тютюнник, Володимир Маковський, Микола Солчинський, Галина Чижевська, Михайло Клик. Їм інкримінували намір підняти повстання в Одесі та повіті проти радянської влади. Кількість обвинувачених не відповідала пропагандистським завданням, тому наприкінці травня було сфабриковано нову справу для розгортання широкомасштабної кампанії проти «петлюрівського руху». Фактично, для проведення антиукраїнського терору. До середини червня було заарештовано 170 осіб у справі № 2575. Це були переважно члени «Просвіти» та ті, хто на час облави перебував у її книгарні, а також «дрібні спекулянти» та «колишні члени РКП(б)». Серед заарештованих опинилися люди різного віку, національності та соціального статусу. 14 червня 1920-го колегією Одеської губЧК у складі Станіслава Реденса, Макса Дейча, Леоніда Заковського винесено вирок заарештованим у справі «підпільної петлюрівської організації». До розстрілу засудили 63-х осіб, 48 осіб відправили до концтабору, інших – відпустили. У ніч з 15 на 16 червня 1920 року вирок було виконано. Серед жертв розстрілів було чимало членів одеської «Просвіти». Також однією з центральних фігур, навколо якої розкручували обвинувачення був Анатолій Усаневич (одесит, служив у 1919 році в УГА). За "зв'язок" із ним розстріляли Олександра Горобача, Івана Церра, Бограта Гозалова, Ольгу Розе, Лаврентія Конька, яких звинувачували у зв’язках із Усаневичем і які на допитах не навели жодних фактів про існування «підпільної організації». Абраму Рейфману, Шай Мільтеру інкримінували виготовлення фальшивих документів «агентам Петлюри». Фактів підтвердження цього не було наведено. Костянтина Сіренка розстріляли як секретаря «Просвіти». За звинуваченням у причетності до міфічної «підпільної петлюрівської організації» протягом 1920 року лише в Одесі було розстріляно понад двісті людей. Загалом за цей рік у губернії було розстріляно понад півтори тисячі осіб, імена яких вдалося встановити дослідникам. У січні-лютому 1921 р., інспектуючи губернію, чиновник Д. Приходько звітував ВУЦВК: «українці Одеси бояться зізнатися в тому, що вони українці...без розбору розстріляно 70 членів «Просвіти».
    47views
  • 👀🤔 Цікавий факт: події у серії книг «Метро 2033» почались з ядерної війни між Ізраїлем та Іраном – потім вибухнула Третя світова й настав апокаліпсис.
    👀🤔 Цікавий факт: події у серії книг «Метро 2033» почались з ядерної війни між Ізраїлем та Іраном – потім вибухнула Третя світова й настав апокаліпсис.
    28views
  • #Постаті

    КІЛЬКА ФАКТІВ ПРО М. СКОРИКА

    Народився Мирослав у родині українських інтелігентів у Львові.

    Мирослав Михайлович - внучатий небіж Соломії Крушельницької (тобто вона - сестра його бабусі).

    Коли Мирославу було 9 років, його сім'ю репресували й заслали до Сибіру.

    Під час навчання у Львівській державній консерваторії на початку 60-х хлопець організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні.

    У 1964 році Мирослав Скорик створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» і стає відомим на всю країну.

    Скорик одним із перших почав популяризувати джазову музику в срср, хоча ніколи не зараховував себе до революціонерів чи бунтарів.

    Найвідоміша його «Мелодія ля-мінор» написана до фільму «Високий перевал» на прохання кінорежисера Володимира Денисенка.

    У 1989 році Мирослав Скорик став головою журі першого фестивалю «Червона Рута».

    Вистава «Мойсей» на музику Мирослава Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом.

    З відривного календаря "Український народний календар" за 16 червня.
    -----------

    https://suspilne.media/culture/260128-miroslav-skorik-cikavi-fakti-z-...
    #Постаті КІЛЬКА ФАКТІВ ПРО М. СКОРИКА Народився Мирослав у родині українських інтелігентів у Львові. Мирослав Михайлович - внучатий небіж Соломії Крушельницької (тобто вона - сестра його бабусі). Коли Мирославу було 9 років, його сім'ю репресували й заслали до Сибіру. Під час навчання у Львівській державній консерваторії на початку 60-х хлопець організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. У 1964 році Мирослав Скорик створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» і стає відомим на всю країну. Скорик одним із перших почав популяризувати джазову музику в срср, хоча ніколи не зараховував себе до революціонерів чи бунтарів. Найвідоміша його «Мелодія ля-мінор» написана до фільму «Високий перевал» на прохання кінорежисера Володимира Денисенка. У 1989 році Мирослав Скорик став головою журі першого фестивалю «Червона Рута». Вистава «Мойсей» на музику Мирослава Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом. З відривного календаря "Український народний календар" за 16 червня. ----------- https://suspilne.media/culture/260128-miroslav-skorik-cikavi-fakti-z-zitta-i-tvorcosti-kompozitora/
    Like
    1
    47views
  • #факт
    Сміятися побачивши акулу, яка може бути розміром з триповерховий будинок - справа хороша!
    Ну... це якщо ви знаєте, що гігантська акула (Cetorhinus maximus) харчується планктоном.
    А якщо не знаєте, що вона їсть лише планктон, то, можливо, це істеричний сміх.🤪

    Варто сказати, що ця акула не всмоктує воду, а просто плаває з відкритою пащею, фільтруючи через зябра все, що в неї потрапить.
    У такий спосіб вона може відфільтрувати до 2000 тонн води на годину.
    #факт Сміятися побачивши акулу, яка може бути розміром з триповерховий будинок - справа хороша! Ну... це якщо ви знаєте, що гігантська акула (Cetorhinus maximus) харчується планктоном. А якщо не знаєте, що вона їсть лише планктон, то, можливо, це істеричний сміх.🤪 Варто сказати, що ця акула не всмоктує воду, а просто плаває з відкритою пащею, фільтруючи через зябра все, що в неї потрапить. У такий спосіб вона може відфільтрувати до 2000 тонн води на годину.
    Wow
    1
    1comments 158views 6Plays
  • 🏆Оголошено переможців Премії Брема Стокера.

    ⚰️У категорії РОМАН відзначили Ґвендолін Кісте (або Кіст) з романом «Привиди Велквуда»

    Околиці Велквуда були темою окультних теоретиків, годинних документальних фільмів і навіть деяких псевдонаукових досліджень, оскільки за майже непроникною завісою зник цілий квартал будинків.

    Таліта Велквуд уникала будь-чого спільного з трагедією, яка забрала її матір та восьмирічну сестру, дрейфувала з однієї роботи на іншу, жила відлюдькувато, почувалася замкненою у минулому, ніби вона все ще там, у маленькому містечку, з якого так відчайдушно хотіла втекти. Коли новий дослідник вистежує її та пропонує заплатити за те, щоб вона повернулася в околиці, Таліта стверджує, що робить це лише заради грошей. З усіх божевільних теорій, що лунали протягом багатьох років, ніхто так і не з'ясував, що сталося тієї ночі двадцять років тому, коли Таліта та її колишні друзі Бретт та Грейс втекли з дому. Чи отримає вона нарешті відповіді, які шукала всі ці роки, чи це просто черговий глухий кут?

    🧟Серед номінантів також були:

    🪓Стівен Грем Джонс «Я був підлітком-слешером»

    Ламеса, Техас, липень 1989 року.
    Літо перед випускним роком для найкращих друзів Толлі Драйвера та Ембер Деннісон. Вони не грають у маршовому оркестрі, вони не входять до Американських академічних шкіл — вони фактично ніхто. Ембер — єдина учениця, що представляє корінну народність у місті, а Толлі знаний тільки завдяки нещодавній смерті батька.

    Все це ось-ось зміниться.
    У цьому маленькому містечку в Західному Техасі кількість трупів стрімко зростатиме. Протягом кількох нестерпно спекотних днів, які резонуватимуть десятиліттями і навіть будуть екранізовані в телефільмі, Толлі та Ембер стануть відомими. Навіть сумнозвісними. Нарешті, всі дізнаються їхні імена.

    🎦Пол Трембле «Фільм жахів»

    У червні 1993 року група молодих режисерів провела чотири тижні, створюючи «Фільм жахів» — горезвісний, тривожний, артхаусний горорний фільм.
    Оприлюднили лише три сцени, але попри це «Фільм жахів» став культовим. Три десятиліття потому Голлівуд наполягає на перезавантаженні з великим бюджетом.

    Чоловік, який зіграв «худого хлопця» — єдиний актор, що вижив. Він дуже добре пам’ятає таємниці, приховані в оригінальному сценарії, дивні події зйомок і лінії, які не варто було перетинати і які призвели до трагедії. Коли спогади повертаються, межі між реальністю та фільмом, минулим і сьогоденням починають розмиватися. Але він допоможе перезняти фільм, навіть якщо доведеться протистояти світу цинічних продюсерів, егоїстичних режисерів та сюрреалістичних фан-конвентів — хай будуть прокляті демони минулого.
    Але якою ціною?

    🌪Габіно Іглесіас «Будинок кісток і дощу»

    Для друзів дитинства Ґейба, Ксав'єра, Таво, Пола та Бімбо смерть завжди була поруч. Урагани. Автомобільні аварії. Бандитське насильство. Самогубство. «Ми оточені привидами, — так повторювала бабуся Ґейба, — нас оточили привиди». Але цього разу все інакше. Маму Бімбо застрелили. «Ми вб'ємо хлопців, які її вбили» — клянеться Бімбо. І всі вони погоджуються.

    Збожеволівши від горя, Бімбо став невпізнанним, не беручи полонених у пошуках винних. Поки хлопці розробляють стратегію, далеко від узбережжя Пуерто-Рико збирається шторм. Відомо, що урагани несуть у своїх течіях злих духів і виносять їх на берег — духів, які нав'язують свій власний порядок.

    🏚Джош Малерман «Інциденти навколо будинку»

    Для восьмирічної Бели її сім’я — це її світ. Є мама, тато і бабуся Рут. Але є також Інша мама, зловісна сутність, яка щодня запитує її: «Чи можу я зайти у твоє серце?» Коли жахливі інциденти навколо будинку сигналізують про те, що Інша мама втомилася ставити Белі це питання знову і знову, Бела розуміє, що якщо вона не скаже «так», її сім’я незабаром поплатиться. Інша мама стає неспокійною, сильнішою, сміливішою. Тільки сімейні узи можуть захистити Белу, але у шлюбі її батьків пішла тріщина. Безпека, на яку покладається Бела, ось-ось розвалиться. Але Інша матуся потребує відповіді.

    🖤Сподіваємося, як і минулорічні фіналісти, нинішні отримають заслужену увагу наших видавців. Схрестимо пальці.
    🏆Оголошено переможців Премії Брема Стокера. ⚰️У категорії РОМАН відзначили Ґвендолін Кісте (або Кіст) з романом «Привиди Велквуда» Околиці Велквуда були темою окультних теоретиків, годинних документальних фільмів і навіть деяких псевдонаукових досліджень, оскільки за майже непроникною завісою зник цілий квартал будинків. Таліта Велквуд уникала будь-чого спільного з трагедією, яка забрала її матір та восьмирічну сестру, дрейфувала з однієї роботи на іншу, жила відлюдькувато, почувалася замкненою у минулому, ніби вона все ще там, у маленькому містечку, з якого так відчайдушно хотіла втекти. Коли новий дослідник вистежує її та пропонує заплатити за те, щоб вона повернулася в околиці, Таліта стверджує, що робить це лише заради грошей. З усіх божевільних теорій, що лунали протягом багатьох років, ніхто так і не з'ясував, що сталося тієї ночі двадцять років тому, коли Таліта та її колишні друзі Бретт та Грейс втекли з дому. Чи отримає вона нарешті відповіді, які шукала всі ці роки, чи це просто черговий глухий кут? 🧟Серед номінантів також були: 🪓Стівен Грем Джонс «Я був підлітком-слешером» Ламеса, Техас, липень 1989 року. Літо перед випускним роком для найкращих друзів Толлі Драйвера та Ембер Деннісон. Вони не грають у маршовому оркестрі, вони не входять до Американських академічних шкіл — вони фактично ніхто. Ембер — єдина учениця, що представляє корінну народність у місті, а Толлі знаний тільки завдяки нещодавній смерті батька. Все це ось-ось зміниться. У цьому маленькому містечку в Західному Техасі кількість трупів стрімко зростатиме. Протягом кількох нестерпно спекотних днів, які резонуватимуть десятиліттями і навіть будуть екранізовані в телефільмі, Толлі та Ембер стануть відомими. Навіть сумнозвісними. Нарешті, всі дізнаються їхні імена. 🎦Пол Трембле «Фільм жахів» У червні 1993 року група молодих режисерів провела чотири тижні, створюючи «Фільм жахів» — горезвісний, тривожний, артхаусний горорний фільм. Оприлюднили лише три сцени, але попри це «Фільм жахів» став культовим. Три десятиліття потому Голлівуд наполягає на перезавантаженні з великим бюджетом. Чоловік, який зіграв «худого хлопця» — єдиний актор, що вижив. Він дуже добре пам’ятає таємниці, приховані в оригінальному сценарії, дивні події зйомок і лінії, які не варто було перетинати і які призвели до трагедії. Коли спогади повертаються, межі між реальністю та фільмом, минулим і сьогоденням починають розмиватися. Але він допоможе перезняти фільм, навіть якщо доведеться протистояти світу цинічних продюсерів, егоїстичних режисерів та сюрреалістичних фан-конвентів — хай будуть прокляті демони минулого. Але якою ціною? 🌪Габіно Іглесіас «Будинок кісток і дощу» Для друзів дитинства Ґейба, Ксав'єра, Таво, Пола та Бімбо смерть завжди була поруч. Урагани. Автомобільні аварії. Бандитське насильство. Самогубство. «Ми оточені привидами, — так повторювала бабуся Ґейба, — нас оточили привиди». Але цього разу все інакше. Маму Бімбо застрелили. «Ми вб'ємо хлопців, які її вбили» — клянеться Бімбо. І всі вони погоджуються. Збожеволівши від горя, Бімбо став невпізнанним, не беручи полонених у пошуках винних. Поки хлопці розробляють стратегію, далеко від узбережжя Пуерто-Рико збирається шторм. Відомо, що урагани несуть у своїх течіях злих духів і виносять їх на берег — духів, які нав'язують свій власний порядок. 🏚Джош Малерман «Інциденти навколо будинку» Для восьмирічної Бели її сім’я — це її світ. Є мама, тато і бабуся Рут. Але є також Інша мама, зловісна сутність, яка щодня запитує її: «Чи можу я зайти у твоє серце?» Коли жахливі інциденти навколо будинку сигналізують про те, що Інша мама втомилася ставити Белі це питання знову і знову, Бела розуміє, що якщо вона не скаже «так», її сім’я незабаром поплатиться. Інша мама стає неспокійною, сильнішою, сміливішою. Тільки сімейні узи можуть захистити Белу, але у шлюбі її батьків пішла тріщина. Безпека, на яку покладається Бела, ось-ось розвалиться. Але Інша матуся потребує відповіді. 🖤Сподіваємося, як і минулорічні фіналісти, нинішні отримають заслужену увагу наших видавців. Схрестимо пальці.
    Like
    1
    77views
  • #факт
    Час реакції кішки становить приблизно 20-70 мілісекунд, а змії - 44-70 мілісекунд.
    Для порівняння, час реакції людини – близько 250 мілісекунд.
    #факт Час реакції кішки становить приблизно 20-70 мілісекунд, а змії - 44-70 мілісекунд. Для порівняння, час реакції людини – близько 250 мілісекунд.
    Love
    Like
    3
    139views 8Plays
More Results