#історія #речі
Смальта: Вічність, застигла у кольоровому склі.
​Якщо ви хочете побачити колір, який не тьмяніє тисячоліттями, вам потрібно дивитися не на полотна олійного живопису, а на стіни візантійських соборів. Смальта — це не просто скло, це справжня алхімія, що перетворила крихкий матеріал на камінь, здатний сперечатися з вічністю. Це шматочки непрозорого, насиченого кольором скла, які змушують стіни «дихати» світлом.

​Технологія створення смальти — це мистецтво терпіння. Скляну масу варять із додаванням оксидів металів (наприклад, мідь дає зелений, кобальт — синій, а золото —... ну, золото), а потім розливають на плоскі плити. Поки скло ще гаряче, його розколюють на дрібні кубики — тессери. Саме завдяки тому, що кожен шматочок має нерівний зріз, світло відбивається від нього під різними кутами, створюючи той самий магічний ефект внутрішнього сяйва, який неможливо імітувати фарбою.

​Існує популярна омана, що мозаїка зі смальти — це лише «піксельна графіка» давнини. Насправді ж візантійські майстри були геніями оптики. Вони вставляли шматочки смальти в сиру штукатурку під певним нахилом, щоб сонячне світло або вогонь свічок «оживляли» зображення. Коли ви йдете храмом, святі на стінах ніби рухаються, бо світло перескакує з однієї тессери на іншу. Це був перший у світі 3D-кінотеатр, де замість екрана був купол собору.

​Особливе місце посідає «золота смальта». Щоб її зробити, між двома шарами скла запікали справжню золоту фольгу. Це дозволяло створювати золоті фони, які не здиралися і не окислювалися. Мозаїки Равенни чи Софії Київської сяють так само яскраво, як і в день їхнього створення, попри віки, війни та вологість. Смальта — це матеріал для тих, хто будує на тисячу років вперед.

​Сьогодні смальта залишається елітарним матеріалом. Вона важка, дорога і потребує ювелірної точності при викладанні. Але в епоху одноразових речей та цифрового мистецтва, яке зникає натисканням кнопки «delete», смальта нагадує нам про цінність того, що не підвладне часу. Це колір, який переживе нас, наших дітей і, можливо, саму цивілізацію, залишаючись таким же зухвало яскравим, як і в день, коли майстер вихопив його з розпеченої печі.

Острів стародавніх скарбів

Острів Ділос є найбільшим природним островом стародавніх скарбів. Жоден інший острів не має так багато пам'яток архаїчного, класичного та елліністичного періодів. На острові дуже багато стародавніх споруд, таких як: дорога Львів з мармуровими левами, храм Ісіди, всередині якого знаходиться статуя покровителів моряків, будинок Діоніса зі знаменитою мозаїкою, будинок Клеопатри, будинок Діоскуриді і стародавній театр місткістю 6500 осіб. На острові побудували музей, де зібрали багато стародавніх експонатів, які були знайдені на острові. Згідно з легендою, Зевс зіткнувся з гнівом Гери (дружини Зевса) через любов до Лето і попросив Посейдона допомогти йому знайти якесь притулок для неї. Посейдон взяв невидиму скелю Аділос і знайшов досить захищене місце серед інших островів і перейменував її в Ділос.

#ОстрівДілос #СтародавняГреція #Античність #Історія #Археологія #Міфологія # Зевс #Посейдон #Літо #ХрамІсіди #ДорогаЛьвів #БудинокДіоніса #Мозаїки #АнтичнийТеатр #ГідвГреції #ГідвАфінах #ЕкскурсіївАфінах #СтародавніСкарби

⚡️Станцію метро «Золоті ворота» визнали однією з найкрасивіших у світі, – The Telegraph.

Мармурові арки, мозаїки князів і атмосфера стародавнього храму принесли київській підземці міжнародне визнання.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

День художника України
Щорічно у другу неділю жовтня митці України святкують День художника.

Історія започаткування Дня художника України
Свято було затверджено Указом Президента в 1998 році. Ініціатором святкування стала Спілка художників України. Метою є підтримка представників мистецтва та нагадування про його роль у культурному розвитку людини.

Хто такий художник?
Художник – творчий фахівець, що працює у різних галузях образотворчого мистецтва. Це може бути не лише малювання картин, але й фотозйомка, скульптура, графіка, стріт-арт, кіно, декоративно-ужиткове мистецтво тощо.


Фахівці впевнені, що без споглядання художньої творчості неможливо виховати повноцінно розвиту особистість. Тому прямим обов’язком художника є донесення свого бачення краси, правдиве відтворення історичних подій, розвиток почуття прекрасного в людях і спонукання до думок над суттю буття.

Найвідоміші українські художники
Класика ХІХ — поч. ХХ ст.
Тарас Шевченко (1814–1861) — живописець і графік, майстер психологічного портрета й історичних сцен. «Катерина», офорти з «Живописної України».
Іван Айвазовський (1817–1900) — народжений у Криму мариніст світової слави. «Дев’ятий вал», «Чорне море».
Архип Куїнджі (1842–1910) — новатор світла й повітряної перспективи. «Місячна ніч на Дніпрі», «Березовий гай».
Сергій Васильківський (1854–1917) — поет степового пейзажу. «Козацький двір», «Український пейзаж».
Микола Пимоненко (1862–1912) — реаліст побутового жанру. «Святочне ворожіння», «Проводи рекрутів».
Олександр Мурашко (1875–1919) — яскравий колорист, з’єднав реалізм та модерн. «Дівчина в червоному капелюсі», «Карусель».
Олекса Новаківський (1872–1935) — львівський експресивний колорист. «Святий Юр», портрети.
Микола Самокиш (1860–1944) — баталіст і майстер анімалістики. Кінно-батальні сцени, ілюстрації до класики.
Український авангард
Казимир Малевич (1879–1935) — засновник супрематизму. «Чорний квадрат», «Біле на білому».
Олександра Екстер (1882–1949) — авангард, сценографія, кубофутуризм. Ескізи костюмів і декорацій.
Олександр Богомазов (1880–1930) — «київський сезаніст», теоретик і практик авангарду. «Пилярі», «Лісопилка».
Соня Делоне (Гончар) (1885–1979) — орфізм, дизайн і мода. Серії «Симультанності».
Давид Бурлюк (1882–1967) — «батько російського футуризму» з українським корінням. Футуристичні полотна, маніфести.
Георгій Нарбут (1886–1920) — графік і шрифтовик, творець стилю УНР. «Українська абетка», банкноти та герби УНР.
Федір та Василь Кричевські — живопис і дизайн. Василь — автор проєкту державного герба УНР, Федір — портрет і історичний жанр.
Народне мистецтво та неонаїв
Катерина Білокур (1900–1961) — квіткові композиції з ювелірною деталізацією. «Квіти за тином», «Півонії».
Марія Примаченко (1909–1997) — наїв, фантастичні «звірі» та казкові сюжети. «Звіриний світ» (численні варіації).
Ганна Собачко-Шостак (1883–1965) — декоративні розписи, витинанки, «квіткові» композиції.
ХХ століття (модернізм, соцреалізм і поза ним)
Тетяна Яблонська (1917–2005) — гуманістичний реалізм, пізній ліричний модерн. «Хліб», «Вечір. Стара Флоренція».
Віктор Зарецький (1925–1990) — декоративно-орнаментальні образи, вплив сецесії. «Світлана», жіночі портрети.
Микола Глущенко (1901–1977) — експресивний пейзажист, колорист. Карпати, міські краєвиди.
Ала Горська (1929–1970) — монументалістка й шістдесятниця, громадянська сміливість. Мозаїки, вітражі.
Сучасне українське мистецтво
Іван Марчук (нар. 1936) — автор техніки «пльонтанізм», один із найвідоміших сучасників. Серії «Голос моєї душі», пейзажі.
Анатолій Криволап (нар. 1946) — неоекспресіоніст, великі кольорові поля. Серія «Кінь. Вечір».
Олександр Ройтбурд (1961–2021) — постмодерн, іронія й міфології сучасності. «П’єта», інтерпретації класики.
Владислав Шерешевський (нар. 1964) — гротеск і соціальні алюзії.
Влада Ралко (нар. 1969) — гостра графіка і живопис про тіло, війну, повсякдення.
Нікіта Кадан (нар. 1982) — концептуаліст, робота з пам’яттю й простором.
Роман Минов (нар. 1983) — живопис і медіа, дослідження ідентичності.
Микита Шалений (нар. 1982) — мультимедіа, відеоарт і архівні наративи.

У Києві відновили історичну мозаїку "Журавель і лисичка" — тепер її можна побачити на стіні чайної "Сьорб" на Спаській

Мозаїку врятували в лютому 2024-го, її могли знищити під час перепланування дитсадка на Відрадному. Панно створили у 1970–1980-х роках із керамічної плитки та кольорового скла. Під час відновлення мозаїки поєднали сучасну плитку й збережені оригінальні фрагменти.

Фото: Анастасія Лелюк / Instagram
#Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

Бджоли – неймовірно цікаві істоти. Ось деякі факти про них:

Бджоли “розмовляють” танцем.
Танець бджоли (так званий «танець виляння») передає інформацію про напрямок та відстань до джерела нектару.
Вони можуть впізнавати обличчя.
Бджоли вміють розпізнавати людські обличчя частинами, як мозаїки. Це рідкісна здатність серед комах.

Мед – єдиний продукт, що не псується з часом. Його знаходили в єгипетських пірамідах, і він був їстівним через тисячі років.
Бджолина матка може відкладати до 2000 яєць на день. Це майже одне яйце кожні 45 секунд!
Одна бджола за життя виробляє лише близько 1/12 чайної ложки меду.
Щоб отримати банку меду, потрібна праця понад 1000 бджіл.

Бджоли літають із швидкістю до 25 км/год, махають крилами близько 200 разів на секунду!
У бджіл п'ять очей. Два великі складні очі і три маленькі прості очі на маківці голови.
Вони бачать ультрафіолет. Це допомагає їм знаходити нектар у квітах — для них квіти виглядають зовсім інакше, ніж для нас.

Бджоли можуть відчувати емоції. Вчені довели, що вони здатні відчувати щось схоже на оптимізм чи песимізм.
Медоносні бджоли живуть колонією до 60 000 особин. кожної — чітка роль: робітники, воїни, матка, розвідниці тощо.
Стільки всього дивовижного може одна маленька бджілка!

Геніальний Альберт Ейнштейн одного разу написав: «Якщо з землі зникнуть бджоли, людство проіснує всього чотири роки». Перестануть запилюватись рослини – настане голод, і не врятують жодні генно-модифіковані продукти.