КОНЦТАБІРНА ЕМАНАЦІЯ

На колючім дроті

молоді роки висять

етюдами.

Вмирає стара весна.

Ранки прелюдами

відкривають ширму дня.

В таборі повінь

брукв’яного запаху.

П’ють його губи

барачних дверей.

Над табором

горить Венера,

чекає замучених душ.

Зловісно перегукується варта.

Розстріляний мозок

висох на колючім дроті.

У ньому вмерла

тайна буття.

Сичать колючі терни дроту.

Тут розстріляли еврику давно.

Пахнуть сечею нари,

а тіло воском.

Десять тисяч сердець не спить,

крові просять.

Ніч іде м’яко і швидко,

день буде пражним і довгим.

Снилась мати молодою,

мила коси у Десні.

Беззахисна Україно!

Ніч розливає смалятину,

то діти твої горять у топках.

Рідна хата далека й недосяжна.

Одні хмари вільні в цьому світі.

Худеньке тіло хоче хмаркою стати,

пробує злетіти — не може,

ще є вага.

1954 Григорій Сагайдак