СМЕРТЬ СТАЛІНА

Чорні стрічки дратували червоні стяги.
Київ від жаху завмер.
Ніч пов’язала очі дню.
Над імперією трасували зорі.
Помер месія комунізму.
У смерть його не вірять ортодокси.
Як будем жити без тюрми й бича?
Прийшла весна, тепліє сонце,
заводи розспівалися, гудуть,
оновлення землі проходить.
Тиран тирана покорив, а часу ні.
Час не підвладний навіть Богу.
Бідні сподівались розжитись,
голодні — наїстись, а тепер?
“Із-за гір та з-за високих”.
Вже орел не прилетить.
Мільйони зеків зітхнули,
орел не буде клювати їхні серця.
Раби вірять класовим солідарам,
Вони стоять на колінах
і чекають нового обману,
благають впорскнути класовий опіум.
Комуністи в “недоумении”,
що ж буде тепер в “имении”,
їхньому “чудищу огромному”.
Попелом трусять голови
імперські мотрони.
Слізьми змивають брук...
Засмучена Євразія.
Історія втихомирює, історія просить.
Поверхня землі здувається,
то мертві перевертаються.
Прорвались будні у життя,
осипавсь попіл із голів,
а сонце висушило сльози,
диктатор вже новий,
а люди ходять в сози.

1953 Григорій Сагайдак

ДВІ ТОРБИ

У колгоспній конторі
висить торба мук.
У ній повно сухих рук.
Пляшка сліз,
грам на трудодень,
кіло прокльонів,
коробка поту,
гниди і воші,
чуні-калоші.
У Верховній Раді
висить червона торба.
У ній інтернаціоналізм,
“имперская речь”, партквиток,
лицемірство, егоїзм,
гроші своїм лакузам.

1952 Григорій Сагайдак

ВДОВА-НАДІЯ

Чого дуб столітній
на яр похилився...
Явір молоденький
сльозами залився.

Діти на соломі
в убогій хатині,
як ті поросята,
натягли фантину.

Крапає зі стелі
в свиняче корито.
Заплакані вікна
тужать за літом.

Осінь небо мокре
куфайками вкрила.
Чорним стало небо,
з рукавів їх пірить.

Удовині руки
були колись білі.
Коли дівувала,
та ще на весіллі.

Від тяжкої праці
тепер руки тії,
колгоспної праці,
стали землянії.

...Прояснилось небо,
хмари золотії.
Не змінилась доля
у вдови-Надії.

Чого дуб столітній
на яр похилився...
Явір молоденький,
сльозами залився.

1951 Григорій Сагайдак

Чернігів) Ніколи не набридає приїжджати прогулятись у це прекрасне місто. Цей раз відкрила для себе кав'ярню з дуже привітними відьмочками)

Були колись вовки гуманні,
безкровним не живились трупом,
укритим струпом.

Були колись і лицарі звитяги,
захисники покривджених жінок,
у бій ішли, як на танок.

А коні то, які були?
Нема вже, через людські стравоходи
закінчили походи.

І справжні генії були,
не ті, що мучать ще народ
й його захисників свобод.

Тотальний час цей промине,
була ж колись чума повальна,
умре й ідея генеральна.

1951 Григорій Сагайдак

Професійний сушильник устілок