#історія #цікаве Іскриста помилка: як шампанське навчилося тримати себе в руках. ​Якщо ви вважаєте, що ідеальне свято починається з гучного пострілу корка, то знайте — триста років тому цей звук вважався ознакою професійної катастрофи. Знаменитий чернець П’єр Періньйон, чиє ім’я тепер прикрашає етикетки вартістю в невеликий автомобіль, більшу частину життя поклав на те, щоб... позбутися бульбашок. Для виноробів XVII століття газ у вині був не ознакою престижу, а прикрим технічним браком. Вино, яке вирішило забродити вдруге прямо в пляшці, називали «диявольським», адже воно мало погану звичку вибухати, провокуючи ефект доміно в погребах 🍾. ​Справжня історія шампанського — це літопис того, як людство навчилося приборкувати хаос. Англійці, яким доставляли французьке вино в бочках, першими помітили, що «зіпсований» ігристий напій — це насправді весело. Поки французи намагалися зберегти спокій та плоскі вина, британці розробили міцне скло, здатне витримувати тиск, що втричі перевищує тиск у шинах вашого авто. Виявилося, що загнати диявола в пляшку можна, головне — обрати правильну тару та надійну пробку з кори дуба 🪵. ​Золота ера ігристого настала завдяки вдовам. Мадам Кліко, лишившись молодою вдовою з виноградниками під рукою, виявилася геніальним логістом та інженером. Вона вигадала метод «реміажу» — делікатне перевертання пляшок, щоб осад збирався біля шийки. До неї шампанське було каламутним, наче ранішній туман над Темзою, а після — стало кришталево чистим та елітарним. Саме тоді напій остаточно перебрався з аптечних полиць (де його радили від депресії та нетравлення) на столи монархів та зірок 🥂. ​Сьогодні шампанське — це офіційна мова успіху. Ним хрестять кораблі, поливають переможців Формули-1 та задобрюють внутрішнього естета під час новорічного звернення. Це напій-іронія: ми платимо величезні гроші за те, що колись вважалося помилкою виноробства. Тож, піднімаючи келих під бій годинника, пам'ятайте: навіть якщо у вашому житті щось піде не за планом і почне неконтрольовано пускати бульбашки — можливо, ви просто створюєте новий шедевр. Головне — тримати дистанцію від корка, що летить у люстру ✨.

ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ Ще колись зелені чоловічки Починали бігати в Криму, Зав’язали колорадські стрі́чки Розбрели́сь, немов по килиму́. Ще тоді казали: «Те не наши, Мы не знаем кто они, зачем». Ця мерзота йшла тоді із раші Й завдавала болю не мечем. Їм вдало́сь зробити всі маневри, Та потвора в нас забра́ла Крим, Думали, що створять там шедеври Й накладу́ть потвори всюди грим. Та й Донбасу так вони діста́лись, І розлізлась тая саранча, Вісім років то́му так ввірва́лись Й нам спекли такого калача. Привезли́ з собою різну зброю, Захопили не́люди Донбас, Йшли на нас убивчою ходою. Не забули вбивці й про фугас*. Й ті бридкі зелені чоловічки Розпоча́ли кляту цю війну, Зав’язали колорадські стрі́чки Й куштувати да́ли полину́. 10.05.2022 р. ФУГАС* – заряд вибухівки у водонепроникній оболонці. © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

#історія #цікаве Ґудзик: Від статусного символу до повсякденної дрібниці 🧥 У світі мало знайдеться предметів, настільки звичних і водночас таких, що приховують за собою тисячолітні історії, як звичайний ґудзик. Сьогодні ми сприймаємо його як належне — функціональну застібку, що допомагає утримувати одяг докупи. Але колись ґудзик був справжнім витвором мистецтва, символом статусу, багатства і навіть таємних знаків. Коли ґудзик був прикрасою (і майже ніколи застібкою) Найдавніші знахідки, що нагадують ґудзики, сягають кам’яного віку. Це були прості кістяні або кам’яні диски з отворами, які, ймовірно, використовувалися як прикраси або амулети. Їх функціональність як застібок у сучасному розумінні була мінімальною. Справжній розквіт ґудзика як декоративного елемента припадає на Середньовіччя та епоху Відродження в Європі. У цей час одяг ставав все складнішим, багатошаровим, і ґудзики, часто виготовлені з дорогоцінних металів, слонової кістки, перлів чи екзотичних матеріалів, використовувалися у величезних кількостях — десятки, а то й сотні на одному вбранні. Вони були показником багатства: чим більше блискучих ґудзиків на камзолі дворянина, тим вищим був його соціальний статус. Революція функціональності: Коли ґудзик став застібкою Справжньою революцією для ґудзика став винахід петель — прорізів в тканині, що дозволяли щільно і надійно закріплювати одяг. Цей прорив приписують приблизно XIII століттю і, за деякими версіями, він стався в Німеччині. З цього моменту ґудзик почав перетворюватися з елемента розкоші на практичну деталь. З появою петель ґудзики швидко поширилися по всій Європі, значно спрощуючи щоденне вдягання і забезпечуючи краще прилягання одягу до тіла. Це було особливо важливо для військових, мисливців та всіх, кому потрібен був зручний та функціональний одяг. Чому ґудзики розташовані по-різному на чоловічому та жіночому одязі? 🤔 Одна з найцікавіших загадок ґудзиків — їхнє розташування: на чоловічому одязі вони зазвичай справа, а на жіночому — зліва. Існує кілька теорій, що пояснюють цю відмінність: Слуги та пані: У минулому заможних жінок часто одягали служниці. Розташування ґудзиків зліва (для жінки, тобто справа для служниці) робило процес застібання зручнішим для того, хто одягав. Чоловіки ж, як правило, одягалися самостійно, тому ґудзики справа були ергономічнішими для правої руки. Зброя та годування: Деякі історики припускають, що чоловікам було зручніше мати ґудзики справа, щоб легше діставати зброю з-під одягу лівою рукою. Для жінок же ліве розташування могло бути пов’язане зі зручністю годування немовлят, адже більшість жінок тримали дитину лівою рукою. Історична випадковість: Можливо, ця традиція виникла випадково і просто закріпилася з часом, перетворившись на модну норму, яка збереглася до наших днів. Ґудзик у сучасному світі Промислова революція та масове виробництво у XIX столітті зробили ґудзики доступними для всіх верств населення. Вони перестали бути винятковою привілегією багатих, зберігши при цьому свою естетичну та функціональну цінність. Сьогодні ґудзики — це не лише застібки, а й важливі елементи дизайну. Вони можуть бути мінімалістичними або хитромудрими, з пластику, металу, дерева, скла або навіть перероблених матеріалів. Від кутюрних шедеврів до робочого одягу — ґудзик продовжує свою подорож крізь історію, залишаючись маленькою, але надзвичайно важливою деталлю нашого повсякденного життя.

#дати #свята Смак, що об'єднує гурманів: Міжнародний день бекону 🥓 30 грудня, за день до головного свята року, світ відзначає Міжнародний день бекону (International Bacon Day). Це неофіційне, але неймовірно популярне свято присвячене одному з найбільш впізнаваних і улюблених інгредієнтів світової кухні, який пройшов шлях від простої селянської їжі до справжнього культового продукту ✍️ Бекон — це не просто сніданок. У сучасному гастрономічному світі він став справжнім феноменом. Його додають усюди: від класичної яєчні та бургерів до екзотичних десертів, таких як бекон у шоколаді чи морозиво з беконовою крихтою. Гурмани цінують його за унікальне поєднання солоного, солодкого та димного смаків, що здатне перетворити будь-яку страву на кулінарний шедевр 🍳 Історія цього продукту налічує тисячоліття — ще в Стародавньому Китаї засолювали свинячу грудинку. Проте саме 30 грудня стало днем, коли фанати бекону збираються разом, щоб поділитися рецептами та влаштувати справжній бенкет. Багато ресторанів цього дня розробляють спеціальні меню, де бекон є головною зіркою, а в соціальних мережах поширюються тисячі фотографій із хештегом #BaconDay 📸 Цей день — чудова нагода для кулінарних експериментів. Чи знали ви, що існує навіть беконова сіль, майонез і навіть напої з ароматом копченостей? Проте дієтологи нагадують: попри неймовірний смак, бекон — продукт калорійний, тому найкращий спосіб відсвяткувати цей день — насолодитися якісним, добре приготованим шматочком у колі друзів, дотримуючись міри 🌍 Міжнародний день бекону дарує нам хвилину справжнього гедонізму серед передноворічної метушні. Це свято простого людського задоволення від смачної їжі, яка зігріває в зимовий день і додає яскравих барв святковому столу. Тож, якщо ви шукали знак, щоб додати хрустку скибочку до свого сніданку — ось він! 🏛️

#історія #постаті Маестро світла та тіні: Філософська камера Данила Демуцького 🎥 30 грудня 1906 року народився Данило Демуцький — людина, чиї очі бачили світ крізь об'єктив так, як ніхто інший. Син відомого фольклориста Порфирія Демуцького, він привніс у світове кіно не просто технічну майстерність, а глибоку українську душу та естетику «мальовничого» кінематографа ✍️ Демуцький став правою рукою геніального Олександра Довженка. Їхня співпраця подарувала світові шедеври «Арсенал» та «Земля», які сьогодні вивчають у всіх кіношколах світу від Парижа до Нью-Йорка. Саме Демуцький створив ті самі легендарні кадри з яблуками під дощем та неосяжними українськими степами, де кожен промінь сонця здається живим персонажем 🌾 Його стиль називали «фотографічним імпресіонізмом». Данило Демуцький першим в українському кіно почав використовувати м'яке фокусування та складні світлові схеми, щоб передати психологічний стан героїв. Він не просто фіксував подію — він малював світлом, перетворюючи звичайний кадр на справжнє полотно, сповнене драматизму та поезії 🎨 Доля видатного митця була непростою: репресії 1930-х років, арешт, заслання до Узбекистану та заборона працювати в Україні. Проте навіть в евакуації він продовжував творити, знявши знаменитий фільм «Насреддін у Бухарі», де майстерно передав колорит Середньої Азії. Повернувшись на батьківщину, він до останніх днів залишався вірним своїм художнім принципам на Київській кіностудії 🎬 Сьогодні Данило Демуцький визнаний одним із найбільших операторів-гуманістів у світовій історії. Його кадри — це не просто архів минулого, а вічне джерело натхнення для сучасних митців. Він довів, що камера в руках майстра — це інструмент, здатний зафіксувати не лише реальність, а й саму душу народу 🏛️

#історія #постаті Григорій Кочур: Майстер золотого слова та лицар духу 📖🖋️ 23 грудня 1925 року народився Григорій Кочур — постать, яка стала справжнім мостом між українською культурою та світовою літературою. Видатний перекладач, поет та літературознавець, він став живою легендою, чиє ім'я асоціюється з феноменальною ерудицією та незламністю перед обличчям тоталітаризму. Інтелектуальний всесвіт в одній людині 🌍 Григорій Кочур знав близько 30 іноземних мов. Завдяки його таланту українською зазвучали шедеври світової класики від античності до сучасності. Він перекладав з англійської, французької, німецької, італійської, польської, чеської та багатьох інших мов. Шекспір, Верлен, Бодлер, Гейне — всі вони стали частиною українського культурного простору завдяки його філігранній праці 🏛️. Ірпінський університет 🏠 Після повернення з таборів ГУЛАГу (де він відбув 10 років за «український націоналізм»), Кочур оселився в Ірпені під Києвом. Його будинок став справжнім духовним центром для «шістдесятників». Тут збиралися Ліна Костенко, Іван Світличний, Василь Стус та багато інших. Це місце називали «Ірпінським університетом», адже Кочур не лише ділився книгами, а й формував світогляд цілого покоління інтелектуалів 🧠. Незламність під тиском репресій ⛓️ У 1973 році, під час чергової хвилі переслідувань української інтелігенції, Кочура виключили зі Спілки письменників. Йому заборонили публікуватися на довгі 15 років. Це була спроба «заморозити» його творчість, але він продовжував працювати «в стіл», зберігаючи чистоту та високий стандарт українського перекладу ❄️. Тріумф справедливості 🏆 Лише в часи перебудови та з відновленням незалежності України ім'я майстра було повністю реабілітоване. У 1995 році він став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка (посмертно). Його праця довела: українська мова є абсолютно повноцінною і здатною передати найскладніші нюанси світової поезії 🌟. Григорій Кочур залишив по собі не просто тексти, а високу планку інтелектуальної чесності. Він навчив нас, що справжнє Слово не знає кордонів і не боїться жодних заборон.

#історія #постаті ​Брати Гібб (Bee Gees): Ті, що подарували світу ритм диско ​22 грудня 1949 року народилися близнюки Моріс та Робін Гібб, які разом із братом Баррі створили легендарний гурт Bee Gees. Їхні високі голоси та хіт «Stayin' Alive» стали гімном цілої епохи. Вони написали десятки хітів не лише для себе, а й для інших зірок, ставши одними з найуспішніших композиторів у світі поп-музики. Bee Gees — це символ того, як сімейна гармонія може створити шедеври, що змушують танцювати цілі покоління. 🕺

#історія #особистості Майстер мрій та пам’яті: як Стівен Спілберг змінив світовий кінематограф 🎬 18 грудня 1946 року народився Стівен Спілберг — людина, чиє ім'я стало синонімом магії кіно. Він не просто режисер, а справжній архітектор сучасного Голлівуду, який навчив мільйони людей знову вірити в дива, боятися глибин океану та співчувати історії так глибоко, як ніколи раніше 🌟. Кар'єра Спілберга — це низка революцій. У 1975 році його фільм "Щелепи" створив поняття "літнього блокбастера", назавжди змінивши економіку кіноіндустрії. Він відкрив нам динозаврів у "Парку Юрського періоду", змусив полюбити прибульця в "Інопланетянині" та подарував найвеличнішого шукача пригод — Індіану Джонса. Спілберг володіє унікальним даром: він бачить світ очима дитини, але втілює ці бачення з технічною досконалістю генія 🦕. Проте справжня велич Спілберга розкрилася в його драматичних роботах. Фільм "Список Шиндлера" став не просто кіношедевром, а потужним гуманістичним маніфестом, який нагадав світу про трагедію Голокосту. За цю стрічку він отримав свій перший "Оскар" як найкращий режисер. Його вміння поєднувати масштабні візуальні ефекти з інтимними людськими історіями робить кожен його фільм незабутнім досвідом 🕯️. Спілберг також відомий своєю прихильністю до інновацій та меценатством. Він заснував фонд "Шоа" для збереження свідчень тих, хто вижив під час геноцидів, використовуючи технології на службі пам'яті. Навіть сьогодні, перебуваючи у поважному віці, він продовжує експериментувати з жанрами — від мюзиклів до автобіографічних драм, доводячи, що для справжнього таланту не існує меж 🎞️.

#історія #особистості Архітектор української драми: трагічна доля та безсмертний талант Миколи Куліша ✍️ 18 грудня 1892 року народився Микола Куліш — людина, яка змінила обличчя українського театру та стала одним із найяскравішіх символів "Розстріляного відродження". Його творчість була настільки новаторською та гострою, що радянська влада вбачала у ній більшу загрозу, ніж у цілих дивізіях, адже Куліш бив у саме серце тоталітарної системи — через сміх, іронію та глибокий психологізм 🎭. Справжнім вибухом у мистецькому світі стала його співпраця з режисером-новатором Лесем Курбасом та театром "Березіль". Разом вони створили шедеври, які сьогодні є класикою: сатиричну комедію "Мина Мазайло", де висміювався комплекс меншовартості та міщанство, трагедійну "Патетичну сонату" та філософську драму "Народний Малахій". Куліш не просто писав п'єси — він створював нову українську інтелектуальну мову, здатну говорити про найскладніші проблеми людського буття на рівні найкращих європейських авторів 🌍. Проте за геніальність довелося заплатити найвищу ціну. У 1934 році драматурга було заарештовано, звинувачено в "націоналізмі" та засуджено до десяти років таборів. Його життя обірвалося у листопаді 1937 року в урочищі Сандармох, де він був розстріляний разом із сотнями інших українських митців. Влада хотіла вбити не лише людину, а й пам'ять про її творчість, заборонивши вистави на довгі десятиліття 🕯️. Сьогодні ім'я Миколи Куліша повернулося на театральні афіші та в шкільні підручники. Його твори залишаються актуальними, адже вони вчать нас критично мислити, любити свою мову та ніколи не зраджувати власним цінностям, навіть в найтемніші часи. Його спадщина — це доказ того, що справжнє мистецтво неможливо вбити кулею 🛡️.

ЙМЕННЯ ПОЛОТЕН (Заслуженому художнику України Сергієві Позняку з нагоди відкриття виставки картин) Гримлять гармати, та митець не спить, На фронті він мистецькому воює, Його душа за ненечку болить, Та сво́їм серцем ПЕРЕМОГУ чує. Палітра, пензель, Фастів і війна, Болюча рана і рубці довічні, Які зробив ординський сатана, І наслідки ми маємо трагічні. Любов до України у душі, Вона в поло́тна з трепетом вселилась. Вдивляємось в шедеври ці усі – На них Вкраїна, яка кров’ю вмилась. Поло́тна стогнуть, плачуть і кричать, Ридають і молитви молять з нами, То ж ми не маєм права забувать, Що платимо ми доньками й синами. Той цвіт, який у землю в нас ляга, Жага життя і біль за Україну, Яка митцеві й нам всім дорога В шедеврах, звідки чуєм солов’їну. Полотна промовляють, мов живі, На кожнім з них – болюче сьогодення, Вона на стінах, наче вартові, І БІЛЬ ЗА УКРАЇНУ – їхнє ймення. 15.09.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023