Анкета одной хорошенькой женщины…
Отношение к курению: отрицательное, но курю.
Отношение к алкоголю: безалкогольное, но пью.
Отношение к сексу: хочу.
Отношение ко снам: положительное, но в два часа ночи еще не сплю.
Отношение к себе: не сдаюсь.
Отношение к любви: как к алкоголю — покрепче.
Не хотела бы напиваться, но пью.
Не хотела бы опохмеляться — жду.
Жду звонка от того, что был вчера вечером рядом.
Что-то я отвлеклась…
Отношение к боли: отрицательное, но терплю.
Отношение к счастью: положительное, но не жду.
Отношение к памяти: злопамятна, мстительна.
Отношение к тишине: предпочитаю музыку.
Отношение к отражению: критичное, но люблю.
Отношение к любимому: капризничаю.
Отношение к шоколаду: неустойчивое.
Отношение к верности: это мой крест.
Отношение к ревности: это мой второй крест.
Отношение к зависти: «Что я, не женщина?»
Отношение к дружбе: дружу без интима.
Отношение к случайным связям: не случайное.
Отношение к риску: рискую, позже оправдываюсь и сужу.
Отношение ко времени: опаздываю.
Отношение к свиданиям: положительное, но ночевать в гостях не люблю.
Отношение к женщинам: как к боли, терплю.
Отношение к диетам: положительное, но не держу.
Отношение к животным: положительное, но не держу.
Отношение к деньгам: положительное, но не держусь.
Отношение к мужчинам: положительное, но не держу.
Отношение к жизни: люблю.

✍️ Ринат Валиуллин

Люблю свою Україну 💛💙

А до нас!
А до нас нарешті дісталася Anna Kurtsanovskaya!!!

Смаколиків навезла!:)
З декілька минулих життів тому, звичних для донецьких, Бонжурів!!!
Кав різних, приправ!!!

Теревені теревенимо в перманентному режимі!!!
Й чотирнадцятій згадуємо…
Й до нього…
Й після нього…
Й двадцять другий…
Й наступні…

Люблю гостей!!!

Й цей…
Невсеремося ж!

Мій коханий, вітаю тебе з Днем святого Валентина!
Дякую, що ти поруч, що підтримуєш і надихаєш мене щодня.
З тобою моє життя стало яскравішим і щасливішим. Люблю тебе безмежно!

Джерело: https://sviatko.com.ua/vitannya/24-garnyh-pryvitan-z-dnem-svyatogo-va...

Люблю свого чоловіка, піклуюся про нього. Наприклад, щоб влітку його не гризли комарі, випиваю йому кров ще взимку 😈😇

повністю згоден з Анатолієм Матвійчуком, який пише:

Лауд – напевно найсильніший вокаліст чоловічої частини претендентів. Бездоганний вокал, яскравий і теплий тембр, спокій і впевненість на сцені. Але не залишає думка про те, що хлопець співає заради власного задоволення. Що це ще одна спроба талановитої людини потрапити в якийсь уявний мейнстрім західної культури. Та нема такого! Шоу-бізнес на Заході, це давно вже не про мистецтво, а про маркетинг і його капіталізацію. Копія може бути кращою за оригінал, але так і залишиться копією. Чужа культура залишається чужою...

Лелека... з перших нот – хвиля якогось нереального утопічного позитиву... Кульбабки на екрані, сонячне світло довкола. Агов, ви вже в Раю чи у своїх напівзадубілих квартирах? У тексті вдало обігране слово «Виш'ю», що англійською означає «бажаю вам». На цьому всі принади тексту закінчуються: ні яскравих образів, ні сильних метафор... Солодке вино з кульбаб... Щодо манери співу – вражає схожість із моєю улюбленою Іларією, яку кілька років тому зарізали ще на етапі відбору до Євробачення.

Ті ж різноманітні вокальні прийоми, та ж демонстрація діапазону і тембру, тільки Іларія робила все значно потужніше і переконливіше, а її трохи демонічна зовнішність надавала образу гостроти. Де ви всі були, коли Іларія могла порвати всіх на Євробаченні своєю харизмою?! А тут інше, – на сцені красива дівчина, з генетично російською зовнішністю, тільки кокошника для повноти образу не вистачає... замало емоцій як для такого вокалу і концепції пісні з кількома модуляціями на кульмінації. Не знаю, знову накличу на себе критичні стріли, але кажу, що відчуваю...

Тепер, Джері Хейл (вибачте за мої українські транскрипції – ну, не люблю я ці ігри в глобальну культуру, не розумію, навіщо все це).

Так от, щодо Яни Шемаєвої – спостерігаю за нею ще з часів її першого хіта «Охрана-отмєна» – і бачу неймовірний, шалений розвиток внутрішніх якостей, емоційності, образності, глибини мислення. У ній є якась незбагненна харизма, яка важко пояснюється словами, але відчувається мною на духовному рівні. Дівчина пропускає крізь серце весь цей токсичний світ, а на виході фонтанує чистою енергією. Це робота Душі...

Не щастить їй. Минулого разу причепили на Євробачення до неї реперку, яка понизила її високі і чисті вібрації. Цього разу не оцінили просто неймовірну композицію, – справді катарсичного характеру. Усе було бездоганно: відеоряд, балет, майже божевільний образ доведеної до відчаю українки...

Не вина ні в чому Джері Хейл, що вона не потрапила в резонанс із українською публікою і з нинішнім журі. Для мене особисто, та й гадаю для багатьох людей, які живуть духом і високими вібраціями вищих сфер, стало зрозуміло одразу – не вдасться їй перемогти... Бо це – як метати бісер... Навіщо? Для чого, для кого?!

Словом, Яна стала для мене однозначною переможицею. У неї є те, чого не було і ніколи не буде у жодного з нинішніх конкурсантів та й членів журі також. І це те, про що не скажеш словами і не поясниш на пальцях... Але в сакральних книгах це називається «Дар Божий» і він відрізняється від просто таланту. Бо це здатність підкоряти зовнішність, голос, манеру вищій ідеї, яка доступна і зрозуміла не всім. І не всіма відчувається. Бо Україна не шукає Бога, а йде у протилежному напрямі. Але це було те, що називається мистецтвом у шоу-бізнесовому середовищі...

🔥У підвалі були 12 ворогів...я закинув ТМ-ку і це все вирішило, - розповідає капітан «Янг» - патрульний поліцейський з Рівненщини, нині боєць бригади «Хижак». Повідомляє Нацполіція.

Він починав службу починав у піхоті, виконував контрдиверсійні операції. Нині «Янг» служить у складі мобільної вогневої групи. У Костянтинівці він збиває ворожі дрони, які полююtь на місто. Позивний дали побратими, бо, каже, надто молодо виглядає для своїх 41.

⚡️«Гени, мабуть. А може адреналін. Я його люблю. Коли довго без виїздів - стає скучно», - усміхається він.

Якщо раніше ворожі БпЛА летіли транзитом на техніку, то тепер цілеспрямовано на людей. Головне в МВГ - обережність: «Не можна вибігати дрону в лоб. Можеш не vлучити - а він тебе побачить. Коли дрон зупиняється, розвертається і летить на тебе - тоді думаєш, де сховатися», - каже «Янг»‼️

✨ Він писав їй: "Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю". А вона скаржилася подрузі: "Замість гроші заробляти – віршики пише".

🤍 Василь Симоненко вмів писати про кохання так, що серце стискалося від ніжності.

"Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?"

Але його власне особисте життя стало болючою історією про нерозділену любов – не у класичному розумінні, а набагато гіршою: про любов, яку не розуміли.

✨ Люся. Вино з троянд.

Вони познайомилися в редакції газети «Черкаська правда». Їй було 19, йому – 22. Людмила Півторадні працювала кур'єркою. Василь – журналістом. Він закохався миттєво: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся". А вона – не відразу...

🌹 Тоді Василь купив величезний кошик троянд. Зробив з них вино – за рецептом, почутим у відрядженні в Тальному, де місцевий садівник розповів легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася.
Василь пригостив Люсю. І пообіцяв робити це трояндове вино щовесни. Називав її на французький манір – Люсьєн, або ж ніжно – Люся-малюся...

Писав їй листи – такі ніжні, що від них перехоплювало подих:

«Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів».

🤍 Він любив повно. Безоглядно. Так, як можуть лише поети.

Вони одружилися швидко. Народився син Олесь, якому Василь присвятив вірш «Лебеді материнства» і казку «Цар Плаксій та Лоскотон».

Здавалося – щастя.

✨ "Нерівня душ – це гірше, ніж майна"

Та на тому чари розвіялися: дружині було байдуже до Василевої поетичної натури і його віршів.

Письменниця Дарія Ястребова згадувала: Людмила скаржилася їй: «Думала, що він на хліб зароблятиме, а вийшло – якісь віршики пише. З глузду з'їхав – ночами сидить і пише».

Віршики. Якісь віршики.

🤍 А він писав:

Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу —
Жду твоєї ласки хоч малої,
Як земля у спеку жде дощу.

Писав у щоденнику, пізніше виданому під назвою "Окрайці думок": "Будьте прокляті ви, нікчемні гроші! Ви зробили мене рабом газети".

Поетеса Ліна Костенко має дуже влучні поетичні рядки: «Чи він мені, чи я йому – нерівня. Нерівня душ – це гірше, ніж майна».

Це – про них з Люсею.

✨ Косталіна. Таємне кохання

А ще була вона. Ліна Костенко. Старша на п'ять років. Поетеса. Красива, талановита, розумна. Та, яка розуміла його слова без пояснень.

🤍 Василь був у неї закоханий. Таємно. Безнадійно.

Він називав її Косталіна. Казав друзям: «Мене нагородила поглядом Косталіна».

Письменник Микола Сом згадував: «Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня».

Ліна ніколи не коментувала цих чуток. А Василь залишався з дружиною, яка не розуміла його віршів.

✨ Лірика, що рятувала

І все ж він писав. Про кохання – так, що від його віршів тремтіло серце:

🤍 "Я і в думці обняти тебе не посмію,
Я не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів".

Коли Василя поклали до лікарні з раком нирки, Людмила байдуже відреагувала: «Нічого з ним не станеться. Хай менше курить».

Він помер у 28 років.

Людмила Півторадні невдовзі вийшла заміж за іншого.

Син Олесь, якому батько написав казку і присвятив вірш «Лебеді материнства», не зміг виростати таким, про якого мріяв поет.

✨ А листи та вірші Василя Симоненка залишилися. Там – його серце, біль та ніжність.

Він не мав того кохання, про яке мріяв. Але подарував його нам – у своїх віршах. Бо вірив — любов варта кожного рядка ❤️

Я люблю коли ти дивишся на мене ніжно і не так, як на інших.....

#поезія
Яка я є? По суті, завжди різна...
Звичайна жінка, скромна і земна...
Для добрих - щира, лагідна, привітна...
Для злих людей - шалена і страшна...
Для тих, кого люблю - кохана, рідна
І у житті - найважливіший сенс...
Для когось - егоїстка непривітна,
Що думає про себе, перш за все...
Комусь хороша, а комусь погана...
Не намагаюсь догодити всім...
Поступлива буваю й невблаганна...
Стараюсь жити розумом своїм.
Нікому зайвий раз не набридаю.
Ніяких благ для себе не прошу.
Людей байдужих поряд не тримаю
І в друзі "набиватись" не спішу.
Чужі "гріхи" судити не беруся,
Бо і сама далеко не "свята"...
Достойно жити я ще тільки вчуся,
А це наука зовсім не проста.
Яка я є? Я різною буваю -
Криклива й тиха, радісна й сумна...
В характері, я всі "стихії" маю.
Я просто жінка - скромна і земна!

Ольга Тріфонова