Не-ру-хай!!!:)
Взагалі!:)
Навіть не дивися на мене!!!:)

Бо ти хто?:)
Люда!:)
Яка Люда?:)
Та вже ніяка!:)

Ззззз девʼятої ранку до пʼятнадцятої я що робила?:)

Собачечку Вахтанга чухала!:)
Й вздовж, й впоперек, й по діагоналі!

Де-не-де підстригальною машинкою користувалася! Цого разу Вахочка від неї не сахався по всьому обійстю, як переляканий!:) А дався майже без особливих пручань!:)

Скубу цього коника педального та примовляю:
- Ти ж мій солоденький пиріжечок!!! Терпи! Лежи! Лежи, кому кажу???

А потім сама собі думаю?:)
Я ж не люблю солодкі пиріжки?:) Крім опішнянських? Смажених? З повідлочкою?:) Які в пиріжечній біля ярмарку смажуть?:)
Так чого я Вахтанга так називаю?:)

Й далі вже я його вмовляла лежати та терпіти інакше!:)
- Ти ж мій пиріжечок з капусточкою, лежжжжи, мммммаму твою разтуди!:)))

Можна було б ще скубсти?:)
Та вже руки, ноги, хвіст, шія, спина, мозок вимагали негайного завершення будь-яких дій!:)

Ааааааа на пів шляху ж хіба я можу справу, яку вже почала, кинути?:)

То я зібрала залишки сил й ще свого пиріжечка з капусточкою якісно випрала!:)

А після нього відпіііі-піііі-пііі-мила ванну Туалетним каченям!:)

Як я сама в неї лізла, то окреме оповідання!:)
Як з неї витряхувалася, взагалі фігура вищого пілотажу!!!:)

Все.
Не-ру-хай!!!:)
Взагалі!:)
Навіть не дивися на мене!!!:)

Вахочка скубаний та чистий!:)
Я чиста та майже нерухома!:)

Лежимо поруч, я на канапі, Вахтанг біля канапи!
Й не зузззззжемо!!!:)

Може б й поснідати вже час?:)
А сил відірвати дупу від канапи нема!:)))

Ви там як?
Цілі?

Люблю букет з ромашок. Особливо такий🥰

#поезія
Лю...

І на кожне моє: "люблю",
Я чекаю твого: "я теж".
Ніч вколисую говірку,
Скоро папороть зацвіте.
Та шукати не треба, бо
Все, що треба, ми вже знайшли.
Відкорковуй терпке вино,
Поговоримо. Ти мовчиш.
Але тиша на двох – тепло,
Таємницею огорта.
Напиши мені – хай в рядок
Ляжуть сумніви й почуття.
Можеш віршами, я зловлю.
Чи заявами — ось печать.
Чи за руку в безлюдності
Потримай. Серед всіх дзеркал
Оберу те, в якому світ
Розгорнувся красою див,
Де назустріч ідеш мені.
Де ти завжди мене любив,
Огортав заказковану,
Не питав, чи триматись меж.
І на кожне моє: "люблю",
Посміхався: "тебе я теж".

23.10.2024
Автор і декламатор
Олеся Репа

#архів
У 1920-х увійшов у моду ручний розпис колін фарбою. Нижче наведені рядки зі статті газети «The Des Moines Register», від 2 серпня 1925 року:

📌
«Що може бути більш привабливим для ока, ніж розписані вручну коліна? Відповідь, звичайно ж, два розписані вручну коліна. І відтепер світ може очікувати, що на ямочках колін Флаперії можна буде побачити намальоване серце, що кровоточить, або будь-який інший малюнок на власний вибір» …

… «Це дивна і красива мода, - заявила пані Маурер, - представник комісії з Чигако. Малюнки на колінах, намальовані вручну, інтригують. Деякі малюнки прості, деякі складні. Деякі дівчата віддають перевагу квітці або групі квіток дивовижних кольорів. Іншим подобається портрет або невеликий пейзаж».

🤩 Ця мода зникла разом з Великою депресією, але повернулася в 1960-х роках. Згідно зі статтею 1966 року в газеті «Фредерік Ньюз Пос», одна жінка розмальовувала коліна так часто, що могла
«нафарбувати їх швидше, ніж нанести макіяж».

Чоловіки, опитані в тій же статті, говорили: «Мені подобається бачити чисту шкіру» або «Я вважаю, що це досить смішно».

🎨 Деякі жінки розмальовували коліна відповідно до свого вбрання чи пори року, наприклад, червоним і зеленим на Різдво або помаранчевим і чорним на Геловін.

Дехто також розмальовував коліна гаслами чи повідомленнями, наприклад, "Голосуй за жінок" або "Я люблю тебе".

✨А деякі жінки використовували трафарети або шаблони для створення більш складних малюнків на колінах, таких як зірки, серця або тварини.

Люблю Кока-Колу!
2 сезон

#поезія
Я не забуду батьківський поріг,
До нього стежка хай не заростає.
Прийду до нього я з любих доріг,
Бо тут життя для мене було раєм.

Рідна моя хата — на добро багата,
І на щире слово, й пісню колискову,
На працю й завзяття, і тепле багаття —
Світить мені завжди і повік.

Усі стежки ведуть мене туди,
Де на любов була я так багата.
І найрідніші люди тут жили —
Моя сестра, бабуся, мама й тато.

Землю люблю оту, де я росла,
І Богу дякую, що рідних мала.
Чи близька та дорога, чи далека —
Лечу додому я, немов лелека.

Усе я пам'ятаю, як сьогодні —
Життєву мудрість, гомін, шум і гам.
Спливають спогади, неначе із безодні…
Вклоняюсь до землі, рідненькі, вам.

Рідна моя хата — на добро багата,
І на щире слово, й пісню колискову,
На працю й завзяття, і тепле багаття —
Світить мені завжди і повік.

Лариса Лисенко - Бабенко

Солоденький снів тобі,
Спить уже все на землі.
Небо вкрилося зірками,
Обіймає ніч руками.

Хай присниться гарний сон,
Світить місяць на балкон.
Дуже я тебе люблю.
Хочеш, поруч полежу.

#думки
Ми всі — в дорозі, яка має кінець.
Ніхто не знає, скільки ще залишилось — днів, світанків, обіймів.
Життя не дає попереджень.
Не дозволяє повернутись.
Просто одного дня — усе зупиняється.
Але поки ми ще тут — усе має значення.

Тому:

– зупинись на мить і подивись, як світиться небо перед дощем;
– подякуй за тепло руки, яку тримаєш щодня;
– не мовчи, коли серце хоче сказати ,, люблю ";
– не зберігай ніжність ,,на потім" — потім може не бути;
– пробачай — собі, людям, життю;
– роби добро — навіть якщо ніхто не побачить;
– і живи так, щоб після тебе залишалося світло.

Бо життя — це не про кількість днів.
Це про глибину кожного з них.

#поезія
Кажуть , що Серпень пахне осіннью...
Не знаю. Може бути.Но я люблю цей
останній привіт Літа.Я його люблю..
І яблука стиглі, і соняшник ще стоїть в полях і георгіни цвітуть вовсю,і ще теплі
промені обнімають різнокольорові айстри,і кавуни вже стиглі .В храмах дзвонять дзвони чув.ствують прихід Спаса...І нехай неминучприближається Осінь но Серпень --це все ж таки Літо...

#поезія
Я знав священика,
який був у полоні.
Шрам на скроні.
Збиті чорні долоні.
Телефонні розмови
з донецькими операми.
Трофейний опель
із польськими номерами.
І ось він мені говорив:
інститут церкви
поєднує нас усіх
подібно до цегли,
випалює нас у вогні,
скріплює нас для грунтовки,
хоча все це втрачає сенс
уже під час артпідготовки.

Ще він говорив: спитай мене
про воскресіння,
я відповім – щоби воскреснути,
потрібне везіння.
Праведникам якраз не щастить
в основній їхній масі.
Я люблю говорити про ворогів
у минулому часі.

Спитай мене про прощення,
я маю що відповісти:
прощення передбачає,
що частина мирян – атеїсти.
Я принесу своїм ворогам
на могили квіти.
Кара господня настигне всіх.
Вам, атеїстам, не зрозуміти.

Війна мене навчила
не говорити про втрати.
З живими краще. Живих,
принаймні, можна порятувати.
В живих є те, що не дає
їм лягти в траншею.
Здається ви, атеїсти,
називаєте це душею.

Я думаю іноді,
чи зрозуміють нас наші діти.
Серце моє легке
і обійми мої розпростерті.
Моєї любові стане на всіх,
навіть на тих, хто хотів мене вбити.
Піду, до речі, нагадаю їм,
що їх чекає по смерті.

Сергій Жадан