МОЇ ПРОЧИТАНІ КНИГИ (2025)
---------------------------
ПАПЕРОВІ КНИГИ:
ВІОЛЕТА КРАВЧЕНКО
СЕРІЯ: "ВІРШІ, ОБПАЛЕНІ ВІЙНОЮ"
1). Вірші, обпалені війною.
2). Вірші, обпалені війною (2).
3). Ми навіть після смерті приростем.
----------------------------------
ОЛЬГА КИЦЯ
4). Нескорені:
Шляхами поколінь.
------------------
ГАСЬКА ШИЯН
5). За спиною.
-------------
ЛЮЇЗ МІЛЛЕР
6). Кондитерка-Втікача.
----------------------
СВІТЛАНА ТАЛАН
7). На зустріч сонцю.
-------------------
РАЙМОНД МОУДІ
8). Життя після життя.
--------------------
ВАСИЛЬ КРАС
9). Потреба під Конотопом.
------------------------
САША ВОЙЦЕХІВСЬКА
10). Коли я вирощу крила.
-----------------------
ПЕТРО КРАЛЮК
11). Почаївська Лавра:
Історія, про яку
не розповідають.
-----------------
РОМАН КИРНАСОВ
СЕРІЯ: "ЛЮДИНА З НІЗВІДКИ"
12). Аніка.
13). Новий поворот.
-----------------
ВАЛЕНТИН ТЕРЛЕЦЬКИЙ
ЯРОСЛАВА ДЕГТЯРЕНКО
СЕРІЯ: "ГЕТЬМАНИ УКРАЇНИ"
14). Гетьмани України:
Петро Конашевич-
Сагайдачний,
Іван Сулима.
15). Гетьмани України:
Павло Тетеря,
Іван Брюховецький.
-------------------
ВАСИЛЬ ДОБРЯНСЬКИЙ
16). Лілі.
--------
СВІТЛАНА ТАЛАН
17). Я тебе намріяла.
-------------------
ОЛЕКСІЙ ФІЛЮК
18). 365 християнських пісень
на кожен Божий день. (Ще читаю).
---------------------
ОКСАНА ЗАБУЖКО
19). І знов я влізаю в танк... (Ще читаю).
--------------------------
КОСТЯНТИН СИМОНЕНКО
20). 200,000 кілометрів до мрії. (Ще читаю).
----------------------------
----------------------------

ЕЛЕКТРОННІ КНИГИ:
ДІАНА ВІССОН
1). 365 притч на щодень.
----------------------
БРУНО ФЕРРЕРО
2). 365 коротких історій для душі.
-----------------------------
ҐІЛБЕРТ КІЙТ ЧЕСТЕРТОН
3). Небесна стріла.
4). Дзеркало судді.
5). Все рассказы отца Брауна.
--------------------------
ВАСИЛЬ ДОБРЯНСЬКИЙ
6). Пані Валевська:
Фатальна жінка Наполеона.
--------------------------
ОЛЕНА ЧЕРНІНЬКА
7). Лемберґ:
Мамцю, ну не плач.
------------------
ВИДАВНИЦТВО "СВІЧАДО"
8. Щирі розповіді Прочанина
своєму духовному отцеві.
------------------------
ОЛЕНА МАКАРЧУК
9). Листи до Фроди.
------------------
МОХАММЕД АРІФ ЗАКАУЛЛА
10). Релігія і політика в Америці:
Підйом християнських
євангелістів та їх плив.
----------------------
КАТЕРИНА ЩОТКІНА
11). Любомир Гузар:
Хочу бути людиною.
--------------------
ПІДПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ТА ЛЕГАЛІЗАЦІЯ
ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
12). До Світла Воскресіння
скрізь терні катакомб.
---------------------
ОЛЕГ БЕГЕН
ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ
ОЛЕКСАНДР ЗАЙЦЕВ
13). Націоналізм і релігія:
Греко-Католицька Церква та
український національний рух
у Галичині. (1920-1930-ті роки). (Ще читаю).
-----------------------------
В. М. МЕЛЬНИК
14). Свята божественна
літургія у розумінні мирянина. (Ще читаю).
---------------------------
СОФІЯ АНДРУХОВИЧ
15). Амадока. (Ще читаю).
------------
ОКСАНА ЗАБУЖКО
16). Музей покинутих секретів. (Ще читаю).
---------------------------

Чьё всё-таки Александровское подворье в Иерусалиме? и сможет ли Нетаньяху "соблюсти интересы государства Израиль" в этом кейсе?

Сможет ли Биньямин Нетаньяху в итоге соблюсти интересы государства Израиль, устояв перед настойчивыми требованиями путина, — и подтвердит ли страна приверженность историко-правовым фактам, закону и демократическим процедурам? Какой принцип окажется решающим: «политическая целесообразность» или «верховенство права»?

Александровское подворье — это не просто исторический комплекс в Старом городе Иерусалима, а археологический и культовый ансамбль площадью около 1 300–1 500 м², расположенный в непосредственной близости от Храма Гроба Господня.

Сразу скажем: в Израиле активно набирает ход петиция / открытое обращение граждан Израиля к правительству с требованием «остановить передачу Александровского подворья России и связанным с ней структурам ИППО». Авторы обращения считают, что такая передача «угрожает безопасности Израиля» и создаёт «риски, связанные с внешним влиянием и политическими интересами Москвы и связанных организаций».

Так звучит название этой петиции:

«להגן על ישראל מהאיום הרוסי: לעצור את העברת חצר אלכסנדר לתומכי חמאס«
«Защитить Израиль от российской угрозы: остановить передачу Александровского подворья сторонникам ХАМАС»

Идёт разбирательство о передаче Александровского подворья — от Императорского Православного Палестинского Общества (ИППО) — кому — Императорскому Православному Палестинскому Обществу (ИППО).
Нет, это не опечатка.

Почему «ИППО ≠ ИППО», если между ними существовала структура OPS — в международно-юридическом смысле и с учётом её роли?

На практике речь идёт не о двух, а о трёх разных субъектах. Два из них носят одно и то же название — Императорское православное палестинское общество, а третий — Orthodox Palestine Society (OPS) — занял промежуточное место после 1917 года и десятилетиями фактически управлял объектом.

Коротко об истории — по сути, с чётким путём владения.

В древнем еврейском Иерусалиме это был обычный городской участок, задолго до появления христианских святынь в их нынешнем виде. В римский и византийский периоды территория вошла в христианское городское пространство. После арабского завоевания VII века и в течение исламского периода христианские владения в этом районе не были конфискованы: участок находился в законной собственности коптской христианской общины.

В османскую эпоху копты были признаны законными владельцами как религиозная община и оформили владение по османскому праву. Именно поэтому в 1859–1860 годах они законно продали участок Русской духовной миссии — не государству, а религиозной общественной организации, поскольку иностранные государства в Османской империи не могли напрямую приобретать недвижимость.

Позднее, в рамках внутренней структуры русских церковно-общественных организаций на Святой земле, имущественные права и управление участком были переданы от Русской духовной миссии дореволюционному Императорскому православному палестинскому обществу (ИППО) — также частному общественному объединению, а не государственному органу.

В 1882–1917 годах подворье находилось в собственности этого дореволюционного ИППО, не являясь ни государственной, ни династической собственностью. После 1917 года Российская империя и имперский правопорядок прекратили существование, а само ИППО утратило правосубъектность и фактически перестало существовать как юридическое лицо.

Важно уточнить: СССР отказался не от собственности ИППО — она ему и не принадлежала, — а от правопорядка Российской империи, в рамках которого это общество существовало. С исчезновением этого правового режима исчез и сам юридический субъект. В результате права дореволюционного ИППО не могли автоматически перейти ни к СССР, ни к каким-либо созданным позднее российским структурам.

В условиях правового вакуума с 1920-х годов фактическое владение и управление подворьем осуществляла OPS — сначала в период Британского мандата, затем в иорданский период.

После 1967 года, когда Старый город Иерусалима вернулся под израильский суверенитет, объект был включён в израильское правовое поле и впервые зарегистрирован в Земельном реестре Израиля — טאבו (Tabu), לשכת רישום מקרקעין — за OPS как фактическим держателем и управляющей структурой.

О современном российском ИППО — в правильном временном контексте.

Уже в 1990-е годы, после распада СССР, в России было создано и зарегистрировано новое юридическое лицо под названием «Императорское православное палестинское общество» (ИППО). Это общество не тождественно дореволюционному ИППО и не связано с ним прямой юридической непрерывностью. Тем не менее оно заявляет себя «правопреемником» исторического общества, опираясь на совпадение названия и историческую риторику, и именно на этом основании выдвигает претензии на Александровское подворье.

В международно-юридической логике автоматическое правопреемство возможно только при наличии непрерывности одного и того же юридического лица либо международно признанного акта передачи прав. В случае ИППО таких условий не было, а дополнительным фактором разрыва стала многолетняя роль OPS как самостоятельного фактического держателя имущества.

Что решил суд и почему точка ещё не поставлена.

Окружной суд Иерусалима постановил сохранить режим статус-кво до принятия политико-административного решения. Согласно судебному определению, Александровское подворье временно остаётся в управлении OPS до тех пор, пока специальная межведомственная комиссия правительства Израиля не вынесет окончательное решение по вопросу собственности. Суд не признал ни одну из сторон окончательным собственником, указав на ограниченность своей юрисдикции.

На текущий момент правовой статус подворья остаётся неопределённым. Процесс не завершён; дальнейшие шаги зависят от выводов межведомственной комиссии и возможных новых судебных действий. Правительство Израиля продолжает откладывать финальное решение, стремясь минимизировать правовые и политические последствия.

В итоге ключевое решение остаётся за правительством Израиля, а не за судом. Суды лишь зафиксировали статус-кво и прямо указали, что окончательный ответ должен быть выработан исполнительной властью.

Таким образом, вопрос Александровского подворья давно вышел за рамки частного имущественного спора и превратился в тест на способность правительства Израиля выдержать внешнее давление, не разрушив внутреннюю логику правового государства.

Подробный разбор 👇
В материале по ссылке —
• действующая петиция с требованием остановить передачу Александровского подворья;
• подробная информация и видео о современном российском ИППО и его претензиях;
• полная историко-правовая хронология места — от древнего Иерусалима до израильского кадастра;
• разбор судебных решений, позиции OPS и роли межведомственной комиссии правительства Израиля.

👉 https://news.nikk.co.il/che-vse-taki/

Вопрос к аудитории:
как вы считаете, должен ли Израиль в подобных ситуациях строго следовать закону и историко-правовым фактам — даже под внешним политическим давлением, или допустимы отступления ради «политической целесообразности»?

НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱

Важно❓ Поделитесь ❗️
и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы
https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

Святвечір

Різдво Христове — одна з небагатьох святкових подій, переддень якої теж вважається святковим днем. 25 грудня настає Різдво за григоріанським та новоюліанським календарем, а передує йому дуже романтичне, світле та багате на традиції свято. Воно має назву Святий Вечір (Святвечір, Свята Вечеря). Християни західної традиції та більшість церков східного обряду відзначають Святвечір 24 грудня. Цей день — останній у чотиритижневому періоді передріздвяного Адвенту, який допомагає налаштуватися та підготуватися до Різдва.

Святкування народження Ісуса Христа
Пройшло багато часу, доки день народження Ісуса Христа став християнським святом. Спочатку святкували лише день його воскресіння. Лише в 336 році 25 грудня стало святом Різдва Христового. Спершу це відбулося в Римській імперії, а згодом традиція розповсюдилася на інші країни. Відповідно, переддень Різдва святкували 24 грудня.

Перша згадка про Святвечір та Різдво в Русі належить до X століття, але лише з плином часу сформувалися традиції, які дійшли до наших часів, наприклад, вертеп та прикрашання ялинки.

Святкова ялинка та вертеп
Вертепом називали скриню чи коробку з фігурками, що відтворювали події у Віфлеємі, коли народився Ісус. Пізніше вертеп набув різноманітності — він міг бути ляльковим, з рухомими або статичними персонажами; а міг бути й живим, у якому ролі біблійних персонажів виконували актори. Вертеп вигадав у XIII столітті Святий Франциск — відомий проповідник християнства.

Ідея прикрашати різдвяне дерево має походження з Німеччини — ялинку там вбирали свічками, яблуками та шестикутною зіркою. Пізніше стали використовувати солодощі, горіхи та штучні прикраси. До початку XX століття ялинка та вертеп стали обов’язковими символами Святої Вечері.

Переддень Різдва гармонійно сполучає в собі релігійні вірування з давніми народними традиціями. Відомо, що колядування — це відгомін поклоніння богу Сонця, яке саме в цей період — після зимового сонцевороту — починає набирати силу. Колядуючи, молоді люди вдягали маски, рядилися в хутро тварин та заходили до дворів, співаючи святкових пісень з побажаннями добробуту господарям.

Церковні служителі вважали колядування язичницьким звичаєм та засуджували його. З часом колядування не зникло, але колядників стало менше і вони навідують лише друзів, родичів та близьких сусідів.

За часів Радянського Союзу Святий Вечір, так само, як і Різдво, був забороненим святом. Релігійна складова для влади була неприйнятною, тож її замінили на святкування Нового Року, яке мало в собі деякі різдвяні атрибути, наприклад, ялинку. Та народ все одно зберіг прадавні традиції, і Святвечір не переставав бути урочистою, важливою подією для людей і в селах, і в містах.

Після здобуття незалежності в нашій країні Різдво — офіційне свято, а Святий Вечір — важлива й незмінна частина цієї події. У липні 2023 року Верховна Рада України прийняла закон про перенесення Різдва з 7 січня на 25 грудня.

Віряни займаються благодійністю, допомагають нужденним, ходять на церковні служби та прикрашають житло.

Зазвичай прибиранням оселі до свята займається вся родина. Встановлюють ялинку, вішають різдвяні вінки з хвойних гілочок, готують святкові подарунки.

Надвечір 24 грудня родини збираються разом та очікують на появу першої зірки. Вона є символом власне Вифлеємської зірки, що вказала шлях до Ісуса мудрецям з подарунками. Потім усі сідають за святковий стіл.

Спершу читають Євангельський уривок та заспівують першу колядку. За тим всі родичі повинні скуштувати різдвяну облатку — прісний хлібець, який розділяють на частини. Цей хліб освячується в церкві під час Адвенту та є символом прийдешнього свята. На столі — дванадцять пісних страв, а під скатертиною – сіно, як символ ясел, де лежав новонароджений Ісус.

Подарунки дарують один одному саме у Святвечір — вони є символом дарів, що принесли немовляті Ісусу древні мудреці.

Коли годинник показує північ, люди відкривають вікна, щоб дух Різдва увійшов в оселю.

Під кінець Святвечора родини збираються до церкви на святкове богослужіння. Це означає, що Різдво нарешті настало.

От войны в Украине — к боям за Израиль: история солдата ЦАХАЛа, рассказанная его словами
«Я считаю себя и украинцем, и евреем. Для меня это не противоречие».

Эту историю 20 декабря 2025 года рассказал израильский Israel Hayom — и она цепляет не заголовком, а судьбой конкретного человека.

20-летний солдат ЦАХАЛа, репатриант из Украины, потерял отца на войне после российского вторжения. После этого он принял решение, которое трудно назвать удобным: переехать в Израиль и пойти служить в боевую часть.

«В Украине я потерял отца. После этого я понял, что не могу просто стоять в стороне».

У него была эпилепсия — диагноз, с которым почти невозможно попасть в боевые подразделения.
Ему говорили, что не получится.
Он всё равно добился своего и оказался в бригаде «Нахаль», которая воюет в Газе и действует в Иудее и Самарии.

По его словам, опыт жизни в Украине во время войны напрямую повлиял на то, как он воспринимает службу и риск:

«После того, что я видел в Украине, я по-другому смотрю на опасность».

Это не история про пафос и героизацию.
Она важна для Израиля — как напоминание о том, кем на самом деле являются многие репатрианты: людьми, пришедшими не «за комфортом», а уже с опытом войны и утраты.
Она важна для Украины — как свидетельство того, что её война отзывается далеко за пределами страны и продолжает влиять на судьбы людей.

Читайте наш материал 👇
https://nikk.agency/ot-vojny-v-ukraine-k/

❓Вопрос к вам:
Может ли опыт одной войны сделать человека сильнее в другой — или он лишь по-другому учит бояться?

НАновости‼️ 🇺🇦🇮🇱
НАновости — Новости Израиля | Nikk.Agency

#НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine

Хезешо читаю!:)

З декілька минулих життів тому згадую, коли мені було рочків дванадцять, я дуже затоваришувала з нашою шкільною бібліотекаркою, Оксаною Миколаївною. (Ти диви? Й імʼя досі памʼятаю?)
Й вона формувала моє відношення до літератури!:)

Саме з її подачі я почала читати фантастику!
Й мабуть, фентезі? Якщо фентезі в той час вже існувало?

Ви уявляєте довжину поличок в шкільній бібліотеці?:) Три дні лісом, три дні полем, до обрію, ліворуч, третій намет праворуч!:)
Й книжок у два ряди!:)
Й я їх всі перечитала!!!:)

Начиталася донесхочу!:)
Наступного разу щось на кшалт того дитячого читання мені потрапило до рук, коли я вже була дорослою тітонькою!:)

Й нічогенько так мені зайшли Макс Фрай та Ольга Громико!

Пройшла ще якась кількість часу…
Й вже не до рук?
Взагалі я цілком, моя родина, моя країна потрапили в часи якоїсь жорсткої «фантастики»…
Де я вже навіть не примовляю нескінченно:
- Цього не може бути, тому що не може бути ніколи…
Зʼясовується, може?…

Й щоб втримати зозуленьку на місці, намагаюся хуч як себе відволікати від тієї божевільні, в якій випав час жити…

Читаю аби що…
Коли світло вимкнено, книжки.
Коли світло ще є, пирюся в телефон.
Знаходжу відповідні групи, й як те дитинча занурююсь в якісь майже казки… Щоб дістанціюватися від всього безладу, що оточує…

Ото перед вкладанням спати, між зазиранням до телеграмних новин, летить - не летить?
Звідки летить?
Скільки летить?
Куди саме летить?
Уважно читаю якусь містичну історію про домовиків та ще якусь нечисть?:)

А потім ночером прокидаюся, як в казці?:)
В казці в головної героїні на грудаку щось важке та темне сиділо?:) Заважало дихати та існувати?:)
Домовик!!!

Я ж на спині майже ніколи не сплю?:)
То прокидаюсь й розумію, що по моєму загривкові товчеться щось вгггггодоване таке!:)
Чорне?:)
Очиськами виблискує?:)
Сопе у вухо?:)
Тарахкотить, як генератор біля крамниці?:)

Тю?
Домовик, чи що?:)
Навела різкість в очах!:)
Придивилася уважніше?:)
Чи що!:)
Жодного разу ніякий не домовик!:)
Ооооооонука наша Снігуронька!!!
Писком своїм мені у ніс тиркається!:)
Встановлює мережу родинну!:)

Ви там як?
Цілі?

#історія #події
21 грудня 1968 року людство зробило крок, який назавжди змінив наше сприйняття Всесвіту. З мису Канаверал стартувала місія Аполлон-8 — перший пілотований корабель, що залишив орбіту Землі, досяг Місяця та успішно повернувся назад 🚀.

Екіпаж у складі Френка Бормана, Джеймса Ловелла та Вільяма Андерса стали першими людьми, які на власні очі побачили зворотний бік Місяця. Це був неймовірний ризик: гігантська ракета Сатурн-5 вперше несла людей, а системи навігації працювали на межі тогочасних технологічних можливостей 👨‍🚀.

Саме під час цієї місії було зроблено один із найвпливовіших знімків в історії — Схід Землі. Побачивши нашу планету як тендітну блакитну кулю над безжиттєвим місячним горизонтом, людство вперше гостро відчуло, наскільки наш спільний дім є маленьким та вразливим у безмежному космосі 🌎.

Напередодні Різдва астронавти провели пряму трансляцію, читаючи рядки з Книги Буття, яку почули мільйони людей по всьому світу. Аполлон-8 не просто відкрив шлях до висадки на Місяць, він став символом людської відваги та жаги до пізнання невідомого 🌌.

https://youtu.be/0D5aASUEDt0?si=FnLXnkxiOHtQF5OT

Графік сьогодні такий, що за кілька днів встигла нагодувати вечерею синочка, який приїхав з роботи, по видному, з освітленням.

От тільки завтикала хліба придбати? Й повз крамниць же ж сновигала сьогодні?
Ні.
Не згадала!:)

То вже вік?
Чи Альц?
Чи просто мій внутрішній світ забудькуватістю та гальмовитістю так реагує на існування в умовах ввввійни?…

Синочку хліба вистачило на один раз? А день, хуч і темний, та ще ж довгий?
Встигла до планового знеструмлення ще хлібопічку в режимі «тісто» поганяти та в духовку те тісто запхати!

Зараз укублилася під ковдрою на канапі з ліхтариком, книжкою та більшою частиною моєї зграї, та не стільки читаю, скільки вдихую запаморочливий запах хліба!!!
Який розповсюджується з духовки по всій хаті!!!

Лежу, пирюся в ту книжку, про що там пишуть, хезе?:)
Може, як хліб допечеться, я віджеру від нього добрячий та гарячий окраєць, то й засвоєнням сенсу книжки все налаштується?:)

ХРОНІКА СИСТЕМНОГО САМОГУБСТВА
Автор: Владислав Смірнов

Грудень 2025 року увійде в новітню історію України не як місяць стратегічних перемог чи дипломатичних проривів, а як час великої ганьби. Поки суспільство годують заспокійливим сиропом про «посилення» та «реструктуризацію», у кабінетах Генерального штабу та командування Сухопутних військ тихо, без зайвого шуму, провертають операцію з ліквідації одного з найефективніших феноменів цієї війни — Інтернаціонального легіону. Рішення розформувати злагоджені національні батальйони і розчинити іноземних добровольців у сірій масі загальновійськових бригад — це не помилка. Це свідомий демонтаж боєздатності, продиктований страхом, заздрістю та невиліковним радянським ідіотизмом. Не нагадує розброєння напередодні широмасштабного нападу на Київ?

Зіткнення цивілізацій: Чому система ненавидить вільних

Щоб зрозуміти глибину цієї прірви, треба усвідомити природу конфлікту. Інтернаціональний легіон із перших днів був чужорідним тілом у хворій системі української армійської бюрократії. Це був конфлікт менталітетів.

З одного боку — закостеніла вертикаль, де ініціатива карається, а головним показником ефективності є правильно заповнений журнал обліку та фотозвіт для начальства. Це світ, де солдат — безправний ресурс, «олівець» на карті. З іншого боку — професіонали з країн НАТО, Латинської Америки, Азії. Люди, виховані на принципах mission command (управління через місію), де сержант — це бог тактики, а життя побратима — найвища цінність. Вони приїхали сюди не за зарплатою (у багатьох вдома вона була вищою), а за ідеєю. Вони мають почуття власної гідності, яке наші «паркетні» полковники сприймають як зухвальство.

Система не змогла їх зламати, не змогла змусити фарбувати траву чи ходити строєм під артилерійським вогнем. Іноземці задавали занадто багато незручних питань: «Чому немає евакуації?», «Де обіцяні міномети?», «Чому цей наказ суперечить здоровому глузду?». Для радянського офіцера це — бунт. А бунт треба придушити. Розпорошення легіонерів по різних бригадах — це спосіб зламати їхню волю, перетворити еліту на покірних виконавців, позбавити їх голосу і колективної сили.

Вавилонська вежа на лінії фронту

Офіційна версія про створення «єдиного кулака» звучить красиво лише для тих, хто ніколи не був на "нулі". Реальність така: боєздатність підрозділу базується на мікрокліматі та комунікації. Національні батальйони Легіону — це роками відпрацьовані механізми. Поляки розуміють поляків, колумбійці прикривають колумбійців, американці працюють за протоколами армії США.

Що робить наше командування? Воно бере цей злагоджений механізм і кувалдою розбиває його на дрібні деталі, які намагається вставити в старий «Жигулі» радянського зразка. Уявіть собі штурм посадки. Радіоефір. Командир роти, який володіє англійською на рівні "Ландон із зе кепітал", кричить наказ. Його не розуміє кулеметник з Бразилії. В результаті — затримка на 30 секунд. У сучасному бою це смерть. Це «дружній вогонь». Це втрата позицій.

Ліквідація мовних і культурних кластерів — це злочинна недбалість. Ми свідомо створюємо хаос там, де був порядок. Ми міняємо професіоналізм на статистику. Замість ефективних штурмових груп ми отримаємо наляканих, дезорієнтованих одинаків, які не довіряють своїм новим командирам і не розуміють, що відбувається навколо.

Мародерство ресурсів: Битва за «гуманітарку»

Але де немає логіки, там завжди є гроші. Давайте будемо цинічними до кінця. Легіони завжди були упаковані краще за кадрові механізовані бригади. Чому? Бо західний світ допомагав «своїм». Американські фонди слали тепловізори американцям, британські волонтери гнали пікапи британцям. Це були прямі, прозорі канали, які оминали чорну діру складів Міноборони.

Нашим генералам і тиловикам це муляло очі роками. Як це так: у якогось лейтенанта з Огайо є кращий дрон, ніж у комбрига? Це ж непорядок! Це ж ресурс, який проходить повз кишеню! Інтеграція легіонерів у загальні бригади має приховану мету — «націоналізувати» ці потоки. Командування розраховує, що разом з бійцями до них перейдуть і їхні спонсори, і їхнє спорядження.

Це фатальна ілюзія жадібних дурнів. Західна допомога базується на персональній довірі. Донор із Техасу дає гроші конкретному Джону, якого він знає, а не вкрай корумпованій військовій частині №XXXX. Як тільки зникне суб’єктність Легіону — краник перекриється. Ми не «оптимізуємо» ресурс, ми його втрачаємо. Ми просто крадемо у самих себе можливість воювати сучасною технікою.

Знищення свідків

Є ще один аспект, про який говорять лише пошепки. Страх. Влада боїться Легіону. Іноземний доброволець — це найнебезпечніший тип солдата для корумпованої влади. Він юридично захищений паспортом своєї країни. Він не боїться СБУ чи військової прокуратури так, як цього боїться заляканий мобілізований з села. Він може подзвонити журналістам The New York Times. Він може написати правду у Twitter, яку прочитають сенатори.

Легіонери були живими свідками нашої некомпетентності, крадіжок палива, тупих наказів і зневаги до життя. Розпорошити їх — це тактика "розділяй і володарюй". Поодинці вони безпечні. Поодинці їхній голос не чутно. Їх розчиняють у масі, щоб приховати злочини командування, щоб не було кому сказати: «Король голий, а генерал — ідіот».

Висновки: Квиток в один кінець

Те, що відбувається зараз, — це точка неповернення у стосунках із цивілізованим світом на рівні people-to-people. Ми власноруч руйнуємо міф про те, що Україна — це форпост свободи. Ми показуємо, що Україна — це такий самий маленький Радянський Союз, тільки з іншим прапором, де людину пережовують і випльовують заради звітності.

Наслідки будуть миттєвими і болючими:

Кадровий колапс - ми втратимо до половини іноземного контингенту ще до Нового року. Профі просто розірвуть контракти. Ніхто не підписувався бути "м'ясом" у чужій грі.

Репутаційна катастрофа - кожен легіонер, який поїде додому ображеним, стане анти-амбасадором України. Він розкаже правду своїм друзям, своїм медіа, своїм політикам. І коли наступного разу ми будемо просити про допомогу, нам нагадають, як ми вчинили з тими, хто приїхав віддати за нас життя.

Військове ослаблення. Замість елітних штурмовиків ми отримаємо демотивовану піхоту. Ми міняємо якість на уявну кількість.

Це рішення Генштабу — не помилка. Це акт зради національних інтересів на догоду бюрократичному комфорту. Ми виганяємо найкращих друзів, щоб залишитися наодинці зі своїми ворогами — зовнішніми та внутрішніми. І коли фронт посиплеться там, де раніше стояли вмотивовані добровольці, нехай ніхто не питає «Хто винен?». Прізвища підписантів цього наказу відомі. Питання лише в тому, чи встигнемо ми їх судити до того, як стане надто пізно.

Апдейт (для балансу позицій). Після підготовки цього матеріалу мені надійшли уточнення від співрозмовників, наближених до Генштабу: там наполягають, що рішення про розформування/переформатування іноземних підрозділів є реакцією на наслідки конкретного провалу на одному з відтинків Запорізького напрямку, де, за їхньою версією, іноземний підрозділ не втримав позиції, що дало ворогу просування; у цій логіці іноземців переводять не для “покарання всіх під одну гребінку”, а щоб вони воювали не окремими національними кластерами, а в складі змішаних бойових підрозділів разом з українцями — з єдиним командуванням, комунікацією та відповідальністю, а хто не приймає таких умов, той просто розриває контракт і їде додому. Водночас публічних документів, які дозволили б незалежно перевірити цю мотивацію, мені не надано — тому фіксую її як офіційно-неофіційне пояснення “з того боку”, яке не скасовує головного питання: чому такі рішення ухвалюються без прозорої комунікації, розслідування причин і чітких запобіжників, щоб не знищити те, що працює.

Ханука в Доме правительства Украины: премьер-министр Юлия Свириденко зажгла ханукию вместе с еврейской общиной

14 декабря 2025 года в Доме правительства Украины состоялось зажигание ханукии с участием премьер-министра Юлии Свириденко, главы Совета Федерации еврейских общин Украины раввина Мейера Стамблера и представителей еврейской общины страны.

Дом правительства Украины — это административное здание Кабинета министров, где проходят заседания правительства, работают премьер-министр и министры и принимаются ключевые решения исполнительной власти.
Премьер-министр Украины — глава правительства и фактически второе по значимости должностное лицо в стране после президента: президент отвечает за стратегию, внешнюю политику и оборону, а премьер-министр — за повседневное управление государством, экономику и работу министерств.

Ханука — праздник света и надежды, символ победы света над тьмой и веры над страхом. В условиях войны и постоянных испытаний этот смысл воспринимается особенно остро — как напоминание о стойкости, внутренней силе и ответственности за будущее.

Во время мероприятия премьер-министр подчеркнула важность равных и достойных возможностей для всех национальных и религиозных общин, которые считают Украину своим домом. По её словам, сохранение культурной самобытности и уважение к традициям являются неотъемлемой частью демократического общества.

Отдельно Юлия Свириденко выразила соболезнования пострадавшим в результате теракта в Сиднее, произошедшего в день празднования Хануки. Она отметила, что боль подобных трагедий объединяет всех свободных людей, которые знают, как внезапно насилие может разрушить привычный ритм жизни.

В этом контексте зажжение ханукальной свечи прозвучало как жест солидарности, поддержки и общей надежды на справедливый и устойчивый мир — как для Украины, так и для всего демократического мира.

НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱
Важно❓ Поделитесь ❗️
Как вы считаете, может ли свет традиций и взаимное уважение помогать обществу оставаться единым в самые трудные времена?

👉 https://nikk.agency/hanuka-v-dome-pravitelstva-ukrainy/

#НАновости #NAnews #Ханука #Украина #Israel #UkraineIsrael

Что Украине стоит сделать, чтобы её воспринимали лучше в Израиле: «Россия – враг Израиля» и «Украина – не друг и не враг Израиля» — по итогам опроса Newsru.co.il в декабре 2025

Опрос проходил 8–9 декабря и включал 30 вопросов. В нём приняли участие 3045 респондентов, из которых 98% проживают в Израиле. Это активная аудитория сайта, что важно учитывать при интерпретации данных. Результаты опубликованы 10 декабря 2025. Среди участников 63% определили себя как «правых», 27% — как «центристов», 3% — как «левых», а 7% затруднились с самоидентификацией. При этом 89% назвали себя патриотами Израиля.

Коротко о результатах по России и Украине

Одним из основных выводов опроса стала оценка отношения к России.
55% респондентов назвали Россию врагом Израиля.
Лишь 6% считают её другом, остальные выбрали нейтральный вариант.

Для Украины результаты выглядят иначе.
68% респондентов посчитали Украину «ни другом, ни врагом».
Около 20% назвали её другом Израиля, и примерно 8–10% — врагом.

Почему так произошло — подробное объяснение

В массовом восприятии русскоязычной аудитории Россия перестала быть «сложным партнёром» или «страной со смешанными позициями». Сегодня значительная часть респондентов рассматривает её как государство, стоящее в одном ряду с основными противниками Израиля. Это завершение многолетнего процесса разочарования, ускоренного войной ХАМАС–Израиль и политикой Кремля, включая стратегическое сближение с Ираном и роль в региональных конфликтах.

Украина же воспринимается иначе. Она присутствует в израильской повестке значительно слабее, не вовлечена в ближневосточные процессы и не вызывает сильных эмоций. В таких условиях любое голосование Украины в ООН получает символическое значение и воспринимается как жест — «за Израиль» или «против». Это формирует ощущение дистанции: Украина не враг, но и не выглядит союзником.

Что Украине стоит сделать, чтобы её воспринимали лучше в Израиле
1. Снизить символические раздражители — прежде всего голосования в ООН

Чаще воздерживаться в политизированных резолюциях и давать быстрые объяснения позиции.
Это снижает эмоциональное раздражение и разрушает эффект «Украина проголосовала вместе с Ираном».

2. Усилить прямую коммуникацию с израильской аудиторией — этим должна заниматься не только община, но также государство Украина

Сегодня решения Украины часто воспринимаются через призму слухов, соцсетей и внешних нарративов, потому что в израильском медиапространстве почти нет постоянных украинских голосов. Даже нейтральные действия выглядят двусмысленно, если их никто не объясняет.

Чтобы изменить это, Украине нужна системная, регулярная работа в медиа:
• постоянные комментарии и разъяснения;
• объяснения голосований в ООН;
• интервью о сотрудничестве Украины и Израиля;
• участие в аналитических и общественных дискуссиях.

И принципиально важно подчеркнуть:
этим должна заниматься не только украинская община в Израиле, но также государство Украина — если Киеву действительно важно, как страна воспринимается в израильском обществе.

Только сочетание усилий государства и активной общины формирует образ понятного и надёжного партнёра.

3. Работать с репатриантами как с ключевой аудиторией

Эта группа формирует значительную часть русскоязычного информационного пространства.
Украине нужны встречи, брифинги, участие в культурных мероприятиях, работа с локальными лидерами мнений.
Эффект — уменьшение дистанции и укрепление доверия.

4. Показать, что Израиль — стратегически важный партнёр

Украине необходимо демонстрировать инициативность:
• развивать совместные проекты в технологиях, медицине, безопасности;
• возобновить идеи обмена опытом между ВСУ и ЦАХАЛ;
• регулярно присутствовать в профессиональных и экспертных медиа Израиля.
Это создаёт образ страны, которая ищет партнёрства, а не остаётся сторонним наблюдателем.

5. Укреплять культурно-гуманитарный мост

Общие культурные проекты, образовательные программы и работа с общинами усиливают эмоциональную близость.
Чем больше Украина присутствует в культурной жизни Израиля, тем сильнее симпатия.

6. Разрушать мифы и объяснять противоречия

Нужно регулярно и понятно объяснять:
• что Украина делает для Израиля;
• почему голосует так, как голосует;
• что реально происходит в сотрудничестве двух стран.
Это снижает влияние токсичных нарративов и устраняет недопонимание.

Полная статья на НАновости:
НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱
https://news.nikk.co.il/oprosnewsru-co-il-12-2025/

Вопрос к аудитории:
Как вы считаете, помогут ли эти шаги Украине перейти из категории «нейтрал» в категорию «друг Израиля»?
Что, по вашему мнению, следует добавить или изменить?

#Украина #Израиль #опрос #Newsru #дипломатия #отношения #внешняяполитика #общественноемнение #НАновости