"ПАНІ ВАЛЕВСЬКА: ФАТАЛЬНА ЖІНКА НАПОЛЕОНА"

19 століття, це епоха інтриг, боротьба за прекрасну даму, яку отримає тільки переможець. Не проста доля була в пані Марії Валевської. Завагітнівші від російського офіцера, вона була змушена вийти заміж за старого знатного поляка, щоби приховати свій "гріховний вчинок", як б це так колись сказали. Під час весільної мандрівки, вона знайомиться з італійською аристократією. Там говорили про політику і одна пані, де Сталь, згадувала про Наполеона дуже негативними словами. Звісно, Марія запам'ятала її слова щодо імператора, але через рік після цієї розмови, вона була така вдячна імператору за порятунок і відновлення Польщі, що захотіла зустрітися з ним і висловити свою вдячність. Вона думала, що висловить свою вдячність і дороги більше з ними не перетнуться. Але Наполеона так вразила її щирість, безпесередність, відвертість, чисте серце, що він почав марити нею, не давав часу подумати над тим, чи погодитися стати його фавориткою. Всі на неї тиснули, плели інтриги, і коли їй сказали, що тільки вона може врятувати Польщу, то ж тільки тоді вона погодилася стати його коханкою. Книга мені подобається тим, як заради патріотизму жінка піде на будь яку жертву. А чоловік згоден гори перевернути, аби завоювати серце коханої жінки. Тим далі читаю, тим цікавіше стає читати. Дуже вже хочеться знати, чим все це закінчиться.

"КОНДИТЕРКА - ВТІКАЧКА"

Знаєте, коли я отримала цю книгу у подарунок, я думала, що вона мені не буде цікавою через свою назву і обкладинку, здавалася на перший погляд комедійною. Але ні, це як у житті, підліткові проблеми, смерть батька, коли Олівії було лише 14-15 років, мама яка постійно була виїзді, рано подорослішала, хапалася за будь-яку роботу, потім вивчила на кондитера і знайшла роботу в ресторані. Мала любгвний зв'язок з власником ресторану, який був до речі жонатий. Одного разу в ресторані визначали сторіччя заснування ресторану, і коли Олівія вносила величезний торт з свічками в залу ресторану, вона побачила свого коханця, який дуже мило поводився з своєю дружиною. Вона зрозуміла, що їхні стосунки були несправжними, відволіклася, заточилася, і таця з тортом випала з її рук. Через це вогонь від свічки перекинувся на скатертину, потім вогонь перекинувся ще далі. Загалом, вона мало не спалила ресторан. Тоді ж, не чекаючи, коли її звільнять з роботи, вона просто втекла до подруги, як це сказати, на дачу, в село. Точніше, це не село, а селище міського типу. Ну там вона знайшла нову роботу, дах над головою. Потім закохалася в одного чоловіка, який з великої родини ще жодного разу не був жонатий і теж має не просте життя. Їхне спілкування, розповіді та роздуми про життя мені нагадало книгу "Мости округу Медісон", та й сільська атмосфера така сама. (До речі, книга "Мости округу Медісон", одна з моїх найулюбленіших книг, дуже сильна, раджу прочитати). Звісно, "Кодитерка", не така сильна, я б так сказала, вона більш схожа на книг Даніели Стіл і Джоді Пітколт, а ці книги я теждуже люблю читати. До речі, в цій книзі навіть є рецепти, як готувати випічки. Поки там читаю рецепти, хотілося їсти. 🥮😋🎂😁🧁

БУТИ У ПОТОЦІ

Я існую, де світло ще тремтить,
Не питаю: хто і що чекає.
Є в житті одна лише тільки мить:
Сила, що мене туди штовхає.

Я не знаю, хто переді мною,
Та в очах читаю скупі думки.
Те, що зветься долею земною,
Є навчанням — глибше, ніж на роки.

Там, де важко, — там новий початок,
Там, де горе — там чужа основа.
І в неріднім зробиш свій додаток,
Як розквітне велич твого слова.

Я іду, не стримуючи кроку,
Бо відчув: несу в собі вогнище,
Що мене виводить з-під порогу
У той сон, де тільки вітер свище.

Все, що треба — бути у потоці,
Чути завжди внутрішні сигнали,
Що штовхають на тяжкому кроці
Лиш туди, де зовсім не чекали.

Мирослав Манюк
12.04.2025

Ніяк не можу виділити час на те, щоб зняти відео по "Скелету у шафі" Френкі Спікінг... Тому, поки що, маленький письмовий відгук.

По-перше, трохи здивувало оформлення тексту, у тому плані, що йде спочатку Спогад, а потім Глава. Причому сама історія починається саме зі спогаду.

По-друге, імена/прізвища персонажів. Від української письменниці хотілося б більше українського вайбу, а не Олівій і Семів. По ходу історії мені постійно приходилося собі нагадувати, що я читаю книжку саме української письменниці. Хоча парочка чисто українських моментів усе ж була: "хороші росіяни" і лайка Райлі (точно не пам'ятаю що саме).

По-третє, сама історія дуже цікава. І я шкодую, що у моєму підлітковому віці не було подібних книжок. Може тоді б я любила горрор, тому що ця книжка такий собі жахастик для початківців🙃

По-четверте, не зважаючи на те, що це жахастик – дуже легко і швидко читається.

По-п'яте, особисто мене дуже порадувала згадка у книзі деяких книг і кіно♥️

Оцінка: 9/10

P. S. Більше подробиць буде у відео✨

#читаємоукраїнське #читаємоукраїнською #книги #книгоблог

Ярослав Гашек — один зі знакових чеських письменників, найбільш відомий за текстом "Пригоди бравого солдата Швейка", перекладеним понад 60 мовами.

Його шанують і читають, зокрема й в Україні: у Львові, в Києві, та інших містах і селах є топоніми на честь письменника.

Українською мовою є багато перевидань "Пригод бравого солдата Швейка", а також збірки оповідань і фейлетонів "Ідилія в пеклі".

До 142-ї річниці з дня народження Ярослава Гашека Суспільне Культура розповідає про творчість письменника, службу в трьох арміях, які воювали між собою, сприйняття його спадщини та чи підпадає комісар Червоної армії під декомунізацію.

https://suspilne.media/culture/984229-aroslav-gasek-akij-napisav-prig...

Можливо серед вас є ті, що користуються Rork, і хотіли б знати, що я читаю 😅 То можете завітати на мою сторінку, де буде позначено моє прочитане (поки не вся колекція манґи з прочитання перенесена, поки все перечитую). А як не цікаво то можете просто не звертати уваги 😅.

Бажаю гарно провести цей тиждень)

Що мені сподобалося в книзі Світлани Талан "Назустріч сонцю", та те що всі герої прості, щирі люди. Тарас часто навідується до дідуся. Дідусь звісно ж хоче вже побачити правнуків, то ж допитує свого онука, чи в нього вже є дівчина. Тарас звісно каже, що нещодавно з дівчиною розійшлися, і тоді запитує в дідуся, як він зрозумів що посправжному закохався в бабусю. Дідусь сказав, що коли прийде справжнє кохання, ти не будеш бачите нікого, окрім неї, ти будеш все робити, щоби вона була щасливою поруч з тобою. І Тарас незабаром зустрів свою кохану. Оскільки Тарасові батьки живуть в Італії,(вони там на заробітки вже кілька років, забравши молодшого сина), то ж приїхали на тиждень, щоби познайомитися з нареченою старшого сина та з її батьками. Батьки дівчини інтелігентні прості люди, які працюють учителями. Зустріч з майбутними родичами була дуже теплою. Таке на жаль буває рідко. Потім почалися інтриги колишньої дівчини Тараса, що привели до сварки між закоханими. Добре що вони дуже швидко помирилися. В них були стільки плани, стільки щастя, мрій про щасливе подружнє життя. І тут розпочалася війна. Тарас останнім часом згадував про своє дитинство, і мені запам'яталося те, як повелася його мама, коли син вперше прийшов додому п'яний. Вважаю, що те як вона повелася, і що вона сказала на другий день синові, дає багато чого зрозуміти, чому не можна напиватися і яким шляхом треба йти. Цю сцену треба прочитати батькам і молодим людям, щоби краще зрозуміти, як розмовляти і поводитися батькам, коли дитина вперше прийшла додому напідпитку. Ще мені дуже сподобалися слова Тараса до Мар'яни, коли він намагався пояснити, чому він має йти на війну, (до речі, ці слова є актуальними і в нас теперішній час), він сказав так: " Якщо кожен українець буде думати, що обійдуться в АТО без нього, то уявляєш, що буде". Тобто, коли кожен буде думати тільки про себе, то ми ніколи не здобудемо перемоги. І так воно і є... Далі не буду писати, щоби не спойлерити. Достатньо того, що мені дуже-дуже сподобалися усі ці герої. Я ще читаю, знаю, що далі будуть трагічні і сумні сторінки. Читаю, а в мене перед очима Євромайдан, анексія Криму, початок війни, Іловайськ. Вважаю, що інколи потрібно знову згадати, як це було, чому так сталося, щоби зрозуміти, що навіть коли нам усім зараз важко, але життя продовжується, а перемога буде, обов'язково. Тільки на це потрібен час.

#література
5 книг, які читаються на одному диханні.
Є книги, які здатні змусити вас забути про улюблений телесеріал і перегляд стрічки Instagram. Вони захоплять вас в невідомий світ з перших сторінок, поглинуть вашу увагу без залишку.

1. Рей Бредбері «Жовтневий роман»
Ця книжка для тих, хто любить детективи з «вогником». 19 захопливих оповідань, від яких неможливо відірватися. І так, якщо у вас слабкі нерви, обирайте більш «легку» книжку.

2. Анна Гавальда «Просто разом»
Це один із найвідоміших творів письменниці. Дивовижна історія про любов і самотність. У книжці багато сліз і сміху, перемог і поразок. Це ідеальний жіночий роман, який читається на одному диханні. Книга вже підкорила мільйони сердець читачів по всьому світу.

3. Джоан Харріс «Шоколад»
Це чудовий жіночий роман, у якому переплітається велика кількість таємниць. У центрі сюжету – мати та дочка, яких доля випадково закинула у невелике містечко Ланскне-су-Танн. Героїні відкривають маленьку шоколадницю – і життя містечка змінюється назавжди. Доброта та терпимість проти догматизму суспільства… Цікаво, хто переможе в цій сутичці?

4. Джилліан Флінн «Загублена»
Нік та Емі Данні саме збираються святкувати п’яту річницю шлюбу, коли Емі зникає. Поліція підозрює Ніка в убивстві дружини. Друзі Емі раптом починають розповідати, що вона боялася чоловіка, що мала від нього секрети. Він присягається, що це неправда. Однак поліція перевіряє його комп’ютер і виявляє дуже дивну історію пошуків. Нік запевняє, що він тут зовсім ні до чого, та чи можна йому вірити? А тут ще ці наполегливі дзвінки на його мобільний телефон…То що ж насправді сталося з чарівною Ніковою дружиною?

5. Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
Ця блискуча історія про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.

Якесь таке…
Стан невизначений…

То з мене неконтрольована агресія пре…
Сама себе боюся…

То якесь зацепініння охоплює всеосяжне…

Новин як начитаюся, хочеться вввввбивати…
Або плакати…
Найкращий варіант, закублитися десь та не відсвічувати…
Щоб близьким від тебе не прилетіло негативу…

Садок вишневий (й не тільки вишневий…) біля хати…
Хрущі над вишнями гудуть, й якби ж тільки хрущі?…

Якось буде…
Бо не буває так, щоб було ніяк…

#поезія
По вулицях ходять мертві,
та їх не бачить ніхто.
Свічки їм не ставлять у церкві.
Крізь них проїжджають авто.

Ніхто їм не скаже: Здрастуй.
Ніхто не присвячує шпальт.
У місті не топчуть рясту,
у місті топчуть асфальт.

Обличчя втомою стерті.
Облом. Тарапата. Бедлам.
По вулицях ходять мертві.
Вони не читають реклам.

Не їм сигналять клаксони.
Не їм мигтить світлофор.
Безсмертні душі безсонні,
над ними святий омофор.

І там, де тіні простерті
каштанів і лип вікових, —
по місту блукають мертві,
які ще люблять живих.

Ліна Костенко