Вже прочитала чергову книгу "Ми навіть після смерті проростем! 2".
В цій книзі є все, вірші про загиблих воїнів, які написала пані Віолета Кравченко та розповіді про них, від матерів, сестер, доньок, дружин. Також Також були розповіді і про зниклих безвісті. Читаючи про це, я розумію тільки одне, що війна вже триває надто довго і кінця краю цієї війни немає. Скільки це триватиме, ми не знаємо. Усі ми хочемо закінчення війни, але віддавати частину країні, означає зрадити тих людей, що навіть в окупації бореться і в пам'ять тих, хто пішов захищати Україну, визволяти її і загинули за неї. Ми не маємо право зрадити їх, бо наша боротьба за нашу свободу та майбутнє наших дітей і правнуків обійшлася надто дорогою ціною.

Ще була така серія розповідей про тих, хто жив в Донецьку, Луганську, в Маріуполі. Багато з них були змушен виїхати звідси і тепер живуть в різних куточках країні. Найбільше мені сподобалася остання розповідь донеччанина, який зараз живе в Києві. З його постережень стає зрозуміло, чому так сталося. Зрозуміло, що все почалося не з приходу януковича до влади, а з 2008 року, коли на Донбасі почали продавати футболки російських футбольних команд, продавали російських книжок, крутили російські фільми, серіали про бандитів, про їхній героїзм, як це класно бути крутим, а ще ці фільми про піятиків, мати на роботі, взагалом, через фільмів серіалів і музику та й корупція у влади і в поліції, зрозуміло що росіязаздалегід добре підготувала молодь і частину населення до прийняття того щоб вони не вчинили спротив, коли росіяни будуть окуповувати Україну. Це ще раз переконує мене в тому, що я правильно зробила, що позбулася всього того, що зв'язано з росією і я ніколи не зможу зрозуміти, чому дехто і надалі слухає і дивиться російські пісні, фільми і серіали. Боже, як це чудово жити без всього того і дивиться на світ іншими очима. До речі фільми і серіали про російський бандитизм в мене і на думку не впадало дивитися, я все це терпіти не могла.

ПРАВДА

розгортаю пожовклий конверт
що знайшов у старому комоді
серед безліч дитячих імен
і читаю чуже римування як кодекс
п
р
а
в
д
а
розрізає довжезні епохи довіри
на пекучі уламки
розшифрована кожна строфа цього вірша
ліквідує про дружбу пригадки
я бажав з'ясувати подробиці
та проте нові факти
лиш отруюють давні часи перероблені
і тепер вже колишнє тепло спільних актів
перетворюється на суху прохолоду
я дивлюсь на обличчя
врешті-решт на того кому вірив коли був молодше
більше не впізнаю його риси величні
неможливо вернути колишнє сприймання
чи закреслити мною прочитане
інформація певна дурманить
та руйнує характер назавжди розхитаний
залишаючи висохлий слід
у душі
хутко спалюю я цей папір
тільки над порцеляновою попільничкою ніби прожиті всі дні
але попіл лишається
десь всередині
моє ставлення змінюючи що і так вже пошарпане
до всього пережитого ніби як з енциклопедії

Мирослав Манюк
30.09.2026

Хто про що, а я знов про своє…

Останнім часом все важче читати новини.
Та й не новини читати - таке собі?

В якому напрямку не поткнися, обовʼязково натрапляєш на дописи зі скигленням, що хотіла на сніданок гречки, на вечерю спагетті, нагодувати дитину манкою, аааааа придбати не змогла!!!
Бо все це купили до них?

Це не про одну якусь конкретну людину, раптом що!
Це в окремо взятих жіночок такі проблеми виникають щодня!

Й якщо я можу тільки здивуватися отакій необґрунтованій оптимістичності й незамутненності пересічної зголоднілої громадянки, то коли читаю про ту дитину, що без манки залишилася, тільки тому, що її матуся геть про неї не подумала, я звірію…

Бо винен хто?
Винні ті, хто скупив увесь потрібний їм товар!:)

Дівки, складається таке враження, що ви геть втратили себе в часі та просторі?
Ми з вами точно існуємо в одній країні, де вже дванадцять років йде ввввійна?

Де ййййййбні «доброзичливі» сусіди цілеспрямовано намагаються знищити всіх нас?
Тих, хто піклується про себе, про своїх близьких, про тих, хто тебе оточує та тих, кого ти приручив? Й щось в цьому напрямку вирішує, щоб забезпечити всіх їжею в такі складні часи?

Й тих, хто випромінює необгрунтовані оптимізм, впевненість, що завтра все буде не гірше за сьогодні? А потім милується порожніми полицями в крамниці? В кращому випадку? Якщо взагалі та крамниця ще ціла?…

Може, вже час хочаб раз на добу в новини заглядати, розплющити нарешті очі? Понімальники ввімкнути?
Щоб роздивитися, що взагалі в країні відбувається й чи з того боку ви ворогів шукаєте?

Якої холери я знов завелася?…
Хіба це не особистий вибір й зона відповідальності кожного?

То сідаю на дупу рівно зі своїми генетичною памʼяттю, яку успадкувала від бабці та матусі, психіатричними діагнозами та ПТСРами після евакуації в 2014 з дітьми з Донбасу, які мені «діагностувала» якась з оптимістичних почитательниць (від слова читати), багаторічним досвідом, стуляю писок й більше не зузжу…

Життя - кращий вчитель.
Й кожен намагається навчатися саме на своїх помилках, ігноруючи помилки чужі, як й чужий досвід…

Пішла я.
Додаткове їдло для зграї в сарайку прилаштую.
Та дочекаюся додаткового ж прального порошку.
Щоб потім не шукати винних навкруги, коли сама завтикала.

Гарного всім дня.
Вдалих покупок.
Здоровʼя.
Цілих голів та дахів над ними.
Невсеремось!

ЕЛІПСИЗМ

Завантажуй мене у безодню солону,
Викидай на смітник, мов зіпсований мотлох,
Я сприймаю байдуже жорстокість шаблонну.

Спалюй давні малюнки, лишаючи фото,
Заховай від людей таємничі пориви,
Залишаюся сам у космічній дрімоті.

Споглядаю папір і читаю уривки,
Та шукаю фінал незавершених творів,
Де сховалися всі нескінченні мотиви.

Пройде час і продовжиться писана творчість,
Залишається смуток від дивного стану,
Де не видно фіналу крізь щільність затворів.

Чим закінчиться рух неосяжного танцю?
Не побачу й вогнів непобачених весен,
Як запалюють зорі морські капітани...

Хтось розкриє сюжети пародій словесних,
Прочитає сувій історичної драми,
Де мій слід у потоці зруйнує ровесник.

Не дізнаюсь, на жаль, про майбутнє без рамок,
Відлітає життя птахом вільним та сизим,
А печаль залишається в своїй програмі.

У житті недоречний цей стан еліпсизму.

Мирослав Манюк
29.07.2026

Дякую Вам, пані Віолето, за збірку гуморесок! Впевнена, що читаючи її, нам не буде так страшно під час тривоги чи обстрілів. Ця книга допоможе нам все це пережити, не впадати у відчай та в депресії. Все буде Україна!🇺🇦✌️ Разом переможемо!💙💛💪

ПСАЛМИ 26, 50, 90

Псалми 26, 50 та 90 читають як сильний духовний захист у небезпеці, часи тривоги та важкі життєві періоди. За традицією, їх промовляють разом або окремо вранці, перед дорогою або перед сном. Важливо звертатися до Бога щиро, розуміючи суть кожного тексту:

Пс 26:1-14:
"Господь — Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь — Захисник життя мого, кого устрашуся? Коли нападуть на мене противники й вороги мої, щоб пожерти тіло моє, то вони спотикаються і падають. Коли й військо проти мене стане, не злякається серце моє; коли й ціла війна стане проти мене, і тоді я буду надіятися на Нього. Одного прошу я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі дні життя мого, дивитися на красу Господню, щоранку молитися у храмі Його. Бо Він сховає мене в домі Своїм у день біди, сховає в оселі Своїй, на скелю піднесе мене. Я піднесу голову мою вище за ворогів моїх, що оточують мене. Принесу в домі Його жертву хвали. Буду співати й прославляти Господа. Почуй, Господи, голос мій, яким я взиваю до Тебе; зглянься на мене і помилуй мене. Від Тебе говорить серце моє: «Шукайте Господа!» Я шукаю лиця Твого, Господи. Не відвертай же від мене лиця Твого і не відкидай у гніві раба Твого. Ти — Поміч моя, не відкинь мене і не покинь мене, Боже, Спасителю мій. Бо коли батько й мати покинули мене, то Ти, Господи, прийняв мене. Навчи ж мене, Господи, путей Твоїх і настанови на стежку правди, задля ворогів моїх. Не віддавай мене в руки ворогам моїм, бо повстали проти мене лжесвідки і злобою палають на мене. Але я вірю, що побачу милість Господню на землі живих. Надійся ж на Господа і будь мужнім. Нехай кріпиться серце твоє. Чекай допомоги від Господа."

Пс 50:1-21:
"Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої. Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене. Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною. Проти Тебе єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив, отже, праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм. Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя. Бо Ти істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрости Твоєї явив Ти мені. Окропи мене ісопом — і очищуся, омий мене — і стану біліший від снігу. Дай мені почути радість і веселість — і зрадіють кості мої упокорені. Відверни лице Твоє від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого і духом могутнім укріпи мене. Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе. Визволи мене від вини кривавої, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно славитиме правду Твою. Господи, відкрий уста мої, і уста мої сповістять хвалу Твою. Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я: всепалення Ти не бажаєш. Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш. Ублажи, Господи, благоволінням Твоїм Сион, і нехай збудуються стіни єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення: тоді покладуть на Жертовник Твій тельців."

Пс 90:1-16:
"Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться. Каже він до Господа: «Ти пристановище і захист мій, Бог мій, і я уповаю на Тебе». Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: «За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє»."

ПСАЛМИ 26, 50, 90

Псалми 26, 50 та 90 читають як сильний духовний захист у небезпеці, часи тривоги та важкі життєві періоди. За традицією, їх промовляють разом або окремо вранці, перед дорогою або перед сном. Важливо звертатися до Бога щиро, розуміючи суть кожного тексту:

Пс 26:1-14:
"Господь — Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь — Захисник життя мого, кого устрашуся? Коли нападуть на мене противники й вороги мої, щоб пожерти тіло моє, то вони спотикаються і падають. Коли й військо проти мене стане, не злякається серце моє; коли й ціла війна стане проти мене, і тоді я буду надіятися на Нього. Одного прошу я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі дні життя мого, дивитися на красу Господню, щоранку молитися у храмі Його. Бо Він сховає мене в домі Своїм у день біди, сховає в оселі Своїй, на скелю піднесе мене. Я піднесу голову мою вище за ворогів моїх, що оточують мене. Принесу в домі Його жертву хвали. Буду співати й прославляти Господа. Почуй, Господи, голос мій, яким я взиваю до Тебе; зглянься на мене і помилуй мене. Від Тебе говорить серце моє: «Шукайте Господа!» Я шукаю лиця Твого, Господи. Не відвертай же від мене лиця Твого і не відкидай у гніві раба Твого. Ти — Поміч моя, не відкинь мене і не покинь мене, Боже, Спасителю мій. Бо коли батько й мати покинули мене, то Ти, Господи, прийняв мене. Навчи ж мене, Господи, путей Твоїх і настанови на стежку правди, задля ворогів моїх. Не віддавай мене в руки ворогам моїм, бо повстали проти мене лжесвідки і злобою палають на мене. Але я вірю, що побачу милість Господню на землі живих. Надійся ж на Господа і будь мужнім. Нехай кріпиться серце твоє. Чекай допомоги від Господа."

Пс 50:1-21:
"Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої. Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене. Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною. Проти Тебе єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив, отже, праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм. Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя. Бо Ти істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрости Твоєї явив Ти мені. Окропи мене ісопом — і очищуся, омий мене — і стану біліший від снігу. Дай мені почути радість і веселість — і зрадіють кості мої упокорені. Відверни лице Твоє від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого і духом могутнім укріпи мене. Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе. Визволи мене від вини кривавої, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно славитиме правду Твою. Господи, відкрий уста мої, і уста мої сповістять хвалу Твою. Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я: всепалення Ти не бажаєш. Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш. Ублажи, Господи, благоволінням Твоїм Сион, і нехай збудуються стіни єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення: тоді покладуть на Жертовник Твій тельців."

Пс 90:1-16:
"Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться. Каже він до Господа: «Ти пристановище і захист мій, Бог мій, і я уповаю на Тебе». Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо каже Господь: «За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє»."

Спочатку, як відомо, була суцільна порожнеча.
Проєкт виглядав незавершеним, тому Господь подивився на це діло й мовив: "Треба щось робити".
За кілька днів з’явилися небо, хмари, густі ліси та безкрайній степ. Краса неймовірна. Але Творцю здалося, що в цьому едемі якось занадто тихо — ніхто не обговорює погоду і не бідкається на владу.
Тоді Він створив першого українця.
Чоловік відкрив очі, подивився на дикі краєвиди, почухав потилицю і замість компліментів Творцю діловито запитав:
— Добре, звісно... Але город де?
Довелося терміново виділяти під це діло чорнозем. Українець часу не гаяв: засадив картоплю, буряк, цибулю, помідори, а три гектари залишив під загадкове "про запас'. Поглянув на роботу й зітхнув: "От тепер уже можна жити".

Проте Творець знав: чоловікові самому бути недобре. Так з’явилася жінка. Вона критично оглянула свіжостворений всесвіт, хмикнула й констатувала:
— Гарно... Але хата крива.
У той же день усесвіт зазнав першої генеральної реконструкції: стріху перекрили, піч побілили, подвір’я підмели, а вздовж тину вишикувалися мальви. Господь усміхнувся — виявляється, порядок теж може бути маленьким дивом.

Звісно, не обходилося без випробувань. Господь дав людям дощ. Три дні вони раділи, на четвертий почали бурчати: "Ну вже досить, гниє ж усе!". Тоді Він послав сонце. За три дні вони знову нарікали: "Уже занадто, усе горить!".
— Воістину, — зітхнув Творець, — нелегка справа — догодити людям.

Але справжні веселощі почалися, коли Господь вирішив: «Дарую вам сусідів, аби не були ви самотні».
Нові мешканці оселилися поруч і одразу розгорнули таку агентурну мережу, якій позаздрили б усі спецслужби світу. Ще до сходу сонця вони з точністю до хвилини знали:
Хто вже прокинувся, а хто "спить, як пан";
Що саме сусід закопав у кутку городу;
І головне — чому вчора у хаті навпроти світилося допізна (версії варіювалися від «рахують мільйони» до "читають таємні знаки").

Бачачи це, Господь створив тин. Не для сварок, ні! А для того, щоб їм було на що спертися ліктями під час вечірнього симпозіуму. Щовечора біля тину вирішувалися долі галактики, обговорювалися діти й те, що «колись усе було трохи інакше».
Щоб полегшити людям життя, Бог дав їм пісню. Янголи на небесах тільки крилами розводили:
— Господи, вони ж щойно відпахали дванадцять годин на сонці! Чому вони співають, а не лежать без почуттів?
— Бо хто співає разом, — посміхався Творець, — той уже не сам.

Минали літа. Народ розмножувався, картоплі ставало більше, і настав час обрати старшого. Зібралася велика рада.
Це був тріумф демократії: кожен присутній точно знав, як керувати державою. Особливо голосно кричав той, кого взагалі ніхто ні про що не питав. Рада тривала до глибокої ночі, після чого всі стомлено розійшлися по хатах, ухваливши доленосне рішення: "зібратися ще раз".
Господь подивився на це й подумав: "Довго радяться. Але коли прийде година діла — зроблять за п'ять хвилин".

З таймінгом теж виникли нюанси. Бог створив годинник, щоб люди берегли час. Але українці виявилися хитрішими: вони почали дивитися на нього щохвилини, бідкаючись, що нічого не встигають, і примудрялися губити самі миті життя в гонитві за планом.
А щодо навчання на помилках? Це став національний вид спорту. Наступивши на одні й ті самі граблі тричі, українець гордо піднімав голову і казав: "Треба було ще тоді мене послухати!".

На сьомий день Господь вирішив нарешті відпочити. Він заварив собі чаю, підготував хмаринку зручнішу, аж раптом знизу донісся стук сокири та гучні крики.
— Господи! — звернулися люди до неба. — Ми тут подумали... А може, ще криницю викопаємо? До обіду трохи попрацюємо, а там уже відпочинемо!
Творець зрозумів: спокій скасовується. Цей народ не міг просто сидіти. Навіть коли все летіло шкереберть, вони ставили на вогонь чайник і спокійно казали: "Та нічого... прорвемося".

Тоді Господь вирішив піти на хитрість і послав до них янгола з перевіркою, щоб той навчив їх порядку. Янгол спустився, поважно сів на лавці й почав роздавати інструкції: як дерева саджати (бо одні саджали для тіні, другі для плодів, а треті — щоб сусід луснув від заздрощів), як хати будувати й паркани ставити. До речі, паркани вийшли такі високі, що місцеві кури, перелітаючи до сусіда, автоматично отримували статус перелітних птахів.
Слухали янгола довго й уважно. Аж тут господар хати виніс на стіл свіжий хліб, наливку і шматок генеральського сала з проріззю. За хвилину з’явилася макітра з гарячими, щойно зліпленими варениками.
— Пригощайся, гостю придорожній, — сказали люди. — Та ми ненадовго... — скромно мовив янгол, сідаючи до столу.
Звісно ж, «ненадовго» затягнулося до другої години ночі. Янгол встиг зліпити три вареники (причому був свято переконаний, що без його ліплення вечеря б зірвалася), вивчити п'ять народних пісень і двічі посперечатися про те, чия черга косити траву біля дороги.
Коли ревізор повернувся на небо, вигляд він мав трохи пом'ятий, але щасливий.
— Ну що? — запитав Господь. — Навів порядок? Навчив їх не сваритися і не давати порад без дозволу?
Янгол зітхнув, погладив живіт і відповів:
— Господи, вони непереможні. Вони сваряться так, наче запрошують на вечерю. Вони дають поради навіть вітру. Але коли я йшов, вони годину тримали мене біля хвіртки, сунули в торбу пиріжки й сказали, що без мене село пропаде. Воістину, у них міцні стіни, але абсолютно відкриті серця.

Поглянув тоді Господь на землю крізь віки. Побачив міста великі, золоті поля, що хвилювалися, мов море, і своїх дивних, галасливих, але таких рідних людей.
Вони все так же поспішали, губили окуляри на власному лобі, будували триметрові паркани, але в хвилину скрути віддавали останню сорочку абсолютно незнайомій людині.
Зійшлися янголи навколо престолу й тихо запитали:
— Господи, Ти дав їм стільки всього: і пісню, і сміх, і мову багату, і навіть сало з варениками. А коли ж настане час, що в них усе буде ідеально? Коли закінчаться всі суперечки біля тину?
Господь посміхнувся, дивлячись, як на землі у вікнах маленьких хат спалахують вечірні вогники, схожі на зорі.
— Усе буде добре тоді, — відповів Творець, — коли вони перестануть чекати, що хтось інший зробить це замість них. Я створив цей світ і дав їм усе необхідне. А от людяність у ньому — це вже їхня щоденна робота.
І благословив Господь українську землю: і працю важку, і пісню дзвінку, і хліб на столі, і той самий гучний сміх, який рятує від будь-якої темряви.

І був вечір. І був ранок. А день цей триває і донині. Люди все так же виходять з гостей, по дві години прощаються біля хвіртки, а потім повертаються до хати, ставлять чайник і кажуть: "Ну що, почнемо?".
І з цих простих слів щодня починається новий усесвіт.

Коли ворожі дрони читають зверху назву нашого міста "13 юм" - то в них зразу зашкалює геолокація...

НАДЛИШОК ЗНАНЬ


Я шукаю знання у глибинах книжкових,
Щоб знайти на питання важливі розгадки,
Але бачу заплутані кроки навколо.


Сторінки старовинні читаю як спадок,
Проте зовсім не менші стають таємниці,
А з'являються нові незвідані надра.


Це безмежне знання виростає як вицвіт
Та показує тільки мою безтолковість,
Бо наука в прогресі не бачить різниці.


Я дивлюся тепер на безкрайність казкову,
Де мільярди секретів лишаються вічно
І розгадку шукаю у серці простому.


Замість мудрих, життєвих та лагідних звичок
Маю купу думок про тривожний прожиток,
Що веде до безглуздих подій нелогічних.


Ось і відповідь стало вже складно змінити,
Я мовчу і вивчаю закони душевні,
Де на мене лягає ганебний відбиток.


Ця заплутана мудрість приносить непевність,
Бо упевненість просто зникає в конфлікті,
Залишаючи розум у ребусах древніх.


І розмиті стають невідомі релікти.


Мирослав Манюк
25.06.2026