#історія #постаті
Лесь Мартович: Доктор права з душею сатирика та селянським серцем.
12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович — людина, чий гострий розум і ще гостріше перо змушували галицьке селянство і сміятися, і плакати одночасно. Поки тогочасна еліта часто дивилася на народ «згори вниз», Мартович, син сільського писаря, знав життя громад ізсередини: з усіма їхніми бідами, кумедними забобонами та нескінченною боротьбою за справедливість. ✍️🌾
Мартович був частиною легендарної «Покутської трійці» разом із Василем Стефаником та Марком Черемшиною. Але якщо Стефаник писав трагедію душі, то Мартович обрав іншу зброю — сатиру. Його новели, як-от «Забобон» чи «Лукія», — це не просто література, це соціологічний розріз епохи. Він майстерно висміював як обмеженість тогочасного чиновництва, так і наївність селян, проте робив це без злості, а з глибоким болем за рідний край. Його гумор був способом виживання народу, який не мав власної держави, але мав незнищенну гідність. 🎭📜
Життя самого письменника було далеким від ідилії. Він здобув юридичну освіту (став доктором права), але замість блискучої кар’єри у великих містах поневірявся провінційними канцеляріями, захищаючи права простих людей. Його активна громадянська позиція та участь у радикальному русі часто ставали причиною проблем із владою. Взагалі, історія української інтелігенції того часу — це історія самопожертви: Мартович буквально спалив себе роботою та громадською діяльністю, пішовши з життя у розквіті сил. ⚖️🕯️
Сьогодні, читаючи Мартовича, вражаєшся, наскільки актуальними залишаються його спостереження за людською природою. Його здатність бачити абсурд там, де інші бачать норму, — це риса справжнього європейського інтелектуала. Поки москва століттями виховувала в підданих рабську покору, українські класики на кшталт Мартовича вчили свій народ критично мислити, розрізняти правду від маніпуляції та сміятися в обличчя труднощам. Адже народ, який вміє над собою сміятися, — непереможний. 🇺🇦💪
Лесь Мартович: Доктор права з душею сатирика та селянським серцем.
12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович — людина, чий гострий розум і ще гостріше перо змушували галицьке селянство і сміятися, і плакати одночасно. Поки тогочасна еліта часто дивилася на народ «згори вниз», Мартович, син сільського писаря, знав життя громад ізсередини: з усіма їхніми бідами, кумедними забобонами та нескінченною боротьбою за справедливість. ✍️🌾
Мартович був частиною легендарної «Покутської трійці» разом із Василем Стефаником та Марком Черемшиною. Але якщо Стефаник писав трагедію душі, то Мартович обрав іншу зброю — сатиру. Його новели, як-от «Забобон» чи «Лукія», — це не просто література, це соціологічний розріз епохи. Він майстерно висміював як обмеженість тогочасного чиновництва, так і наївність селян, проте робив це без злості, а з глибоким болем за рідний край. Його гумор був способом виживання народу, який не мав власної держави, але мав незнищенну гідність. 🎭📜
Життя самого письменника було далеким від ідилії. Він здобув юридичну освіту (став доктором права), але замість блискучої кар’єри у великих містах поневірявся провінційними канцеляріями, захищаючи права простих людей. Його активна громадянська позиція та участь у радикальному русі часто ставали причиною проблем із владою. Взагалі, історія української інтелігенції того часу — це історія самопожертви: Мартович буквально спалив себе роботою та громадською діяльністю, пішовши з життя у розквіті сил. ⚖️🕯️
Сьогодні, читаючи Мартовича, вражаєшся, наскільки актуальними залишаються його спостереження за людською природою. Його здатність бачити абсурд там, де інші бачать норму, — це риса справжнього європейського інтелектуала. Поки москва століттями виховувала в підданих рабську покору, українські класики на кшталт Мартовича вчили свій народ критично мислити, розрізняти правду від маніпуляції та сміятися в обличчя труднощам. Адже народ, який вміє над собою сміятися, — непереможний. 🇺🇦💪
#історія #постаті
Лесь Мартович: Доктор права з душею сатирика та селянським серцем.
12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович — людина, чий гострий розум і ще гостріше перо змушували галицьке селянство і сміятися, і плакати одночасно. Поки тогочасна еліта часто дивилася на народ «згори вниз», Мартович, син сільського писаря, знав життя громад ізсередини: з усіма їхніми бідами, кумедними забобонами та нескінченною боротьбою за справедливість. ✍️🌾
Мартович був частиною легендарної «Покутської трійці» разом із Василем Стефаником та Марком Черемшиною. Але якщо Стефаник писав трагедію душі, то Мартович обрав іншу зброю — сатиру. Його новели, як-от «Забобон» чи «Лукія», — це не просто література, це соціологічний розріз епохи. Він майстерно висміював як обмеженість тогочасного чиновництва, так і наївність селян, проте робив це без злості, а з глибоким болем за рідний край. Його гумор був способом виживання народу, який не мав власної держави, але мав незнищенну гідність. 🎭📜
Життя самого письменника було далеким від ідилії. Він здобув юридичну освіту (став доктором права), але замість блискучої кар’єри у великих містах поневірявся провінційними канцеляріями, захищаючи права простих людей. Його активна громадянська позиція та участь у радикальному русі часто ставали причиною проблем із владою. Взагалі, історія української інтелігенції того часу — це історія самопожертви: Мартович буквально спалив себе роботою та громадською діяльністю, пішовши з життя у розквіті сил. ⚖️🕯️
Сьогодні, читаючи Мартовича, вражаєшся, наскільки актуальними залишаються його спостереження за людською природою. Його здатність бачити абсурд там, де інші бачать норму, — це риса справжнього європейського інтелектуала. Поки москва століттями виховувала в підданих рабську покору, українські класики на кшталт Мартовича вчили свій народ критично мислити, розрізняти правду від маніпуляції та сміятися в обличчя труднощам. Адже народ, який вміє над собою сміятися, — непереможний. 🇺🇦💪
116views