#історія #постаті Євген Маланюк: Поет, що тримав стилет замість пера 🗡️✍️ 1 лютого 1897 року народився чоловік, якого називали «імператором залізних строф». Євген Маланюк був не просто поетом; він був офіцером Армії УНР, який після поразки визвольних змагань продовжив боротьбу в інтелектуальному полі. Філософія «Стилета і Скрипки» Маланюк приніс в українську літературу жорстку, майже мілітарну естетику. У часи, коли багато хто впадав у тужливий «хуторянський» сентименталізм, він вимагав від нації волі та дисципліни. Його творчість — це постійна дискусія між мистецтвом (скрипкою) та боротьбою (стилетом). Чому він був небезпечний для ворогів? Критика «малоросійства»: Маланюк безжально діагностував психологічну хворобу багатьох українців — схильність до плачу та рабської покори перед москвою. Він закликав бути не «співочою нацією», а державною. Геополітичне бачення: У своїх есеях він розглядав Україну як степову імперію, що має стояти нарівні з великими державами Європи, а не бути чиїмось «молодшим братом». 🌍 Безкомпромісність: Навіть в еміграції, живучи в Чехословаччині, Польщі чи США, він залишався духовним лідером українського воїнства, не піддаючись на спокуси радянської пропаганди. Спадщина «Степової Еллади» Маланюк вірив, що Україна — це синтез античної культури та нестримної енергії степу. Його вірші не читають для розваги; їх вивчають як стратегію виживання нації. Він довів, що поразка на полі бою — це не кінець, якщо не програно битву за пам'ять і гідність. 🏹📜 Він помер у Нью-Йорку, але його дух повернувся в Україну разом із незалежністю, якої він так палко прагнув.