ВСІХ СВЯТИХ

У першу неділю після п'ятидесятниці Церква вшановує пам'ять всіх святих, щоб надихнути нас на благочестя та святість, закликаючи слідувати прикладу угодників Божих. Святість має різні аспекти: молитви, пости, чесноти, але головним критерієм є праведне життя згідно з Божими заповідями. Господь у Священному Писанні наголошує на визнанні віри перед людьми: «Хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10, 32-33). Святі служили прикладом цього визнання, адже багато з них витримали гоніння за віру, а святителі та преподобні боролися з духовними ворогами.

Усі ми покликані до святості, як і святі угодники Божі, які були простими людьми, але йшли за Спасителем. Христос закликає нас слідувати за Ним, навіть через труднощі, адже шлях до святості важкий, але можливий з Божою допомогою. Пам'ять святих угодників надихає нас на благочестиве життя, яке можливо лише за допомогою Божої благодаті, Тому важливо просити Господа про допомогу, щоб жити в чистоті і святості, слідуючи Його заповідям.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 7 червня.

------------

Сватання дівчини. «Прийміть мене, мамо, я ваша невістка», - такими словами, як не дивно, два століття тому дівчина починала сватання. Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке саме право, як і хлопець. Раніше хлопець лише інколи наважувався свататися до коханої. Дівчина пропонувала йому руку, не заручаючись його згодою, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло накликати нещастя. Про силу цієї традиції свідчить звичай, що існував у XVIII ст.: злочинця, засудженого до страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка. Недаремно тоді побутував вислів «узяти заміж» замість пізнішого «піти заміж».

Проте в міру того як зростала роль чоловіків у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися. І вже наприкінці ХІХ ст. ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчат звелася до сором'язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників.

З відривного календаря "Криниченька" за 5 червня.

----------

У 1145 році після смерті митрополита Михаїла князь Ізяслав висвятив Клима Смолятича на Київського митрополита без згоди Вселенського Патріарха, що викликало розбіжності серед руських єпископів. Після зміни влади князь Юрій, який посів престол, не визнав Клима законним митрополитом. Вселенський Патріарх призначив нового митрополита - грека Константина, відсторонивши Клима. Ситуація загострилася після смерті князя Юрія.

Почалися суперечки за великокняжий і митрополичий престоли: частина підтримувала Константина, інші - Клима. Щоб припинити чвари, патріарх вирішив вислати нового ми трополита. Не бажаючи брати участь у розбраті, Константин покинув Київ і вирушив у Чернігів до єпископа Антонія, але дорогою важко захворів. Перед смертю він написав заповіт із проханням не ховати його, а залишити тіло в полі як покарання за свою провину у князівських сварках.

Після смерті Константина його волю виконали, та тіло залишалося нетлінним протягом трьох днів. У Києві в цей час відбулося сонячне затемнення, буря та землетрус, що налякало князя Святослава Ольговича. Він наказав із честю поховати Константина біля собору Святого Спаса. Після поховання митрополита в Києві настав спокій, і люди славили Бога.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 5 червня.

------------