🎬
Коли 740 дітей помирали в морі, а всі держави світу казали «ні»,
одна людина, яка мала всі причини мовчати, сказала «так».

Був 1942 рік.

Корабель дрейфував в Аравійському морі, мов плавуча труна.
На борту — 740 польських дітей.
Сироти.
Ті, хто вижив у радянських трудових таборах, де їхні батьки померли від холоду й голоду.

Вони пройшли через Іран — і натрапили на щось страшніше за неволю:
ніхто не хотів їх прийняти.

Британська імперія — найпотужніша сила того часу —
відмовила їм у всіх портах Індійського узбережжя.

«Не наша проблема. Пливіть далі».

У дітей закінчувалася їжа.
Ліки.
Час.

Дванадцятирічна Марія тримала за руку шестирічного брата.
Перед смертю мати попросила її лише про одне — захистити його.
Але як захистити, коли весь світ відвернувся?

І тоді звістка дійшла до невеликого палацу в Гуджараті.

Махараджа Джам Саґіб Дігвіджайсінгхі був дрібним правителем за мірками імперії.
Британці контролювали його порти, економіку, армію.
У нього було все, щоб промовчати й підкоритися.

Але коли йому розповіли про 740 дітей, які гинуть, поки дипломати обговорюють папери,
щось у ньому зламалося.

— «Скільки дітей?»
— «740, Ваша Високосте. Але британці заборонили їм вхід до Індії».

Махараджа стиснув щелепи.

— «Британці контролюють мої порти.
Але вони не контролюють мою совість.
Ці діти зійдуть на берег у Наванагара.
Готуйте їм прийом».

— «Але, Ваша Високосте, якщо ви кинете виклик британцям…»
— «Значить, я кину виклик».

Він передав кораблю повідомлення:
«Ви тут бажані».

Коли британська влада почала протестувати, цей невисокий чоловік з маленького князівства відповів:

«Якщо сильні відмовляються рятувати дітей,
тоді я — слабкий — зроблю те, на що ви не здатні».

У серпні 1942 року корабель зайшов у порт Наванагар.

Діти сходили на берег, мов примари — виснажені, хворі, з порожніми очима.
Вони вже нічого не чекали.
І не вірили.

Махараджа чекав їх на причалі.
У простому білому вбранні він став на коліна перед ними й сказав через перекладачів:

— «Ви більше не сироти.
Ви — мої діти.
Я ваш Бапу — ваш батько».

Марія відчула, як тремтить рука брата.
Невже після стількох зачинених дверей це правда?

А далі сталося ще важливіше.

Махараджа не побудував табір біженців.
Він побудував дім.

У Балячаді з’явилася маленька Польща в Індії:
польські вчителі,
польська кухня,
польські пісні в індійських садах,
різдвяні ялинки під тропічними зорями.

«Ваш біль намагався стерти вас, — сказав він. —
Але ваша мова, культура, традиції — святі.
Збережіть їх тут».

Діти, яким казали, що вони нікому не потрібні,
нарешті відчули дім.

Томек знову почав сміятися.
Аня заговорила.
Марія дивилася, як брат бігає за павичами,
і згадувала, що таке спокій.

Махараджа приходив часто.
Запам’ятовував імена.
Святкував дні народження.
Обіймав, коли вони плакали за батьками, які не повернуться.
Викликав лікарів.
Платив із власної кишені, щоб дати їм те,
у чому імперії відмовили:

гідність, дитинство, майбутнє.

Чотири роки, поки світ палав,
740 дітей жили як одна родина в серці індійського князя.

Вони вчилися.
Одужували.
Починали мріяти.
Знову ставали цілісними.

Після війни їм довелося роз’їхатися.
Вони стали лікарями, вчителями, інженерами, дипломатами, батьками.
І ніколи не забули.

У Варшаві з’явилася Площа Доброго Махараджі.
Школи носять його ім’я.
Та найважливіший пам’ятник — не з каменю.

Це ті самі діти.

Сьогодні, у віці 80–90 років, вони все ще зустрічаються
і розповідають онукам історію про індійського правителя,
який побачив за політикою просту істину:

740 дітям був потрібен батько.
І він ним став.

У 1942 році, коли всі великі держави сказали
«це не наша відповідальність»,
одна людина сказала:

«Тепер це мої діти».

І врятувала 740 життів.

Не імперії.
Не армії.
А відкрите серце, яке відмовилося рахувати співчуття як політичний ризик.

Це не просто історія.
Це нагадування:
коли сильні зачиняють двері,
іноді достатньо одного серця, щоб змінити світ….
Post Kenguru.ua

Всіх з новим роком🎉❤️😋

Якщо ви раптом не знаєте, що подивитись ось вам моя #добірка_фільмів для гарного вечора

Немовля на пронулянці 1994
Не так щоб зимова, але є вайб "сам вдома" й комедії допомогають розслабитися.

Єфект метелика 2004
Для любителів трийлер, фантастика.
На перший погляд, все ясно як день. Але у ньому є посил, що заставляє задуматись.

Роги 2013
Для любителів жахів, драми. Якщо хочите піти в роздуми, то це може стати поштовхом.

Матриця часу 2017
Як один вибір змінює не лише ваше життя. Але й думки про Вас, у оточення.

Діліться в коментах, що ви таке цікавенька дивитесь/ улюблені фільми?

#добіркафільмів #щоподивитись #містика #жахи #трийлер #драма #подорожучасі #фільмиукраїнською #фільминавечір

✊ 1 січня — День народження Степана Бандери.
В кривавому ХХ століття лише збройна боротьба, а не віршики Вінниченка, могла дати шанс на існування. У той час Україна була окупована СРСР та Польщею. Степан Бандера спочатку боровся проти Варшави, потім проти Москви, і врешті-решт проти Берліну.
Бандера організув атентат Броніслава Перацького за пацифікацію та Олексія Михайлова за Голодомор 1932-1933.
Через радянську пропаганду довгий час не сприймався у центральній та східній Україні. Лише переосмислення власної ідентичності, яке відбулося через гібридну агресію кацапів у 2014 році, змусили суспільство переглянути роль Бандери у процесах націотворення та боротьби за самовизначення.
Вже аж у ХХІ століття стало відомо про діяльність ОУН на Донеччині. Нині окупована Красногорівка колись була центром групи ОУН, а осередки відкривалися у Горлівці, Донецьку, Слов'янську, Краматорську та навіть у Таганрозі, який довгий час був поєднаний з Україною. І це все вдавалося йому організовувати, будучи в гітлерівському концтаборі Заксенгаузен.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

⚡️Провал спецслужб рф ― командир РДК Денис Капустін живий, а отримані пів мільйона доларів за його ліквідацію посилять спецпідрозділи ГУР.
“З поверненням!” ― Кирило Буданов привітав командира РДК Дениса Капустіна та команду ГУР, яка пошила в дурні спецслужби рф.
Убивство Дениса Капустіна, командира підрозділу “Російський Добровольчий Корпус”, який воює проти москви у складі “Спецпідрозділу Тимура” ГУР МО України, замовили спецслужби держави-агресора росії та виділили на реалізацію злочину пів мільйона доларів.
❗️У результаті комплексної спецоперації ГУР МО України, яка тривала понад місяць, збережено життя командира РДК Дениса Капустіна, якого російський диктатор владімір путін вважає особистим ворогом, а також встановлено коло осіб ― замовників злочину у російських спецслужбах та виконавців.
Про це під час доповіді начальнику ГУР МО України генерал-лейтенанту Кирилу Буданову повідомив командир “Спецпідрозділу Тимура”.
“Нашою стороною також була отримана відповідна сума коштів, виділена російськими спецслужбами для реалізації даного злочину. Станом на зараз, командир РДК знаходиться на території України та готується продовжити виконання поставлених завдань”, ― доповів Тимур.
Кирило Буданов привітав командира РДК Дениса Капустіна, який також долучився до доповіді через відеозв’язок.

“Перш за все, пане Денисе, вітаю Вас із поверненням до життя. Це завжди приємно. Я радий, що кошти, отримані за замовлення Вашої ліквідації пішли на допомогу нашій боротьбі. Бажаю нам всім і Вам особисто успіхів”, ― заявив начальник ГУР МО України.
Командир РДК Денис Капустін з позивним White Rex відрапортував про готовність продовжити виконання бойових та спеціальних завдань на чолі підрозділу.

“Временное мое отсутствие не повлияло на качество и успех реализации боевых задач. Готов выдвигаться в район выполнения и продолжать командовать подразделением РДК”, — сказав командир РДК.
Начальник ГУР МО України Кирило Буданов подякував Тимуру та команді воєнних розвідників за успішне й чудове виконання спецоперації.
ГУР в інших соціальних мережах:
🔹Facebook 🔹YouTube 🔹 Viber
🔹Instagram 🔹Twitter  🔹 Threads
🔹 WhatsApp🔹 Telegram Bot
🔹 TikTok

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Ранены львы, погибли птицы: террористический авиаудар РФ КАБом по экопарку Фельдмана под Харьковом

«Только что русские убили попугаев, фазанов, всю элитную птицу. Ранены львы, что с тиграми — неизвестно. На “Фельдман экопарк” сбросили КАБ», — основатель заповедника Александр Фельдман.

Авиаудар по экопарку произошёл на фоне масштабной ночной атаки по всей Украине. По данным Воздушных сил, в ночь на 1 января Россия выпустила 205 беспилотников, около 130 из них — ударные дроны Shahed. Атака была комбинированной: дроны и авиационные средства поражения.

Одной из целей стал экопарк под Харьковом — гражданский объект, не имеющий никакого военного значения. Удар пришёлся по зимним помещениям для животных.

«Птица погибла, если не вся, то большинство. Снаряд попал в птичник. Все попугаи, фазаны, вся элитная птица, которая нуждается в тёплых условиях, находились в этом здании».

В результате взрыва львы получили ранения, животные находятся в состоянии сильного стресса. Возникла и реальная угроза выхода тигров из повреждённых помещений.

«Мы не понимаем, что с тиграми. Один забежал в трёхэтажное здание, ещё один сидит в полуоткрытом вольере. Спрятался в домике. Пока сидит».

Фельдман-Экопарк оказался на линии огня с первых дней полномасштабного вторжения, и эта история легла в основу документального фильма Checkpoint Zoo («Зоопарк на линии огня»), который показывали в Иерусалиме на Jerusalem Jewish Film Festival 2025. Картина рассказывает, как сотрудники и волонтёры под обстрелами спасали животных, и для израильской аудитории прозвучала особенно близко — как история о гражданских объектах под огнём и защите жизни там, где не должно быть войны.

Россия ведёт войну не только против украинских городов. Она ведёт войну против самой идеи защиты жизни — в том числе жизни тех, кто не может убежать, спрятаться или дать отпор. Сегодняшний удар КАБ по экопарку под Харьковом — это не «очередная новость» и не разовый эпизод, а продолжение одной и той же истории: разрушенные здания, раненые львы, погибшие птицы и люди, которые вынуждены спасать жизнь там, где не должно быть фронта. Об этом важно говорить и за пределами Украины — в том числе в Израиле, где хорошо понимают цену ударов по гражданской инфраструктуре.

❓ А при чём здесь вообще животные?
Когда под авиаударом оказываются львы и птицы, становится видно всю суть террористического путинского режима. И после этого — кто-то в Израиле всё ещё может относиться к нему положительно?

Подробно о произошедшем — по ссылке:
👉 https://news.nikk.co.il/aviaudar-terroristov/

НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱

Важно❓ Поделитесь ❗️
и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы
https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

#НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #Харьков #Ecopark #StopRussia #ProtectAnimals

🤾‍♂️🇺🇦 Визначений склад збірної України перед Євро-2026 - в списку вихованець відділення гандболу ДЮСШ управління освіти і науки БМР Ігор Турченко
🔸 Чоловіча збірна України з гандболу вступає у вирішальний етап підготовки до Євро-2026. З 3-го по 6-те січня синьо-жовті пройдуть збори у словацькому Пряшеві, з 7-го по 12 січня тренуватимуться у швейцарському Вінтертурі, де також зіграють три матчі в рамках міжнародного турніру Yellow cup - проти збірних Швейцарії, Північної Македонії та Бахрейну. Далі - переліт до Норвегії на чемпіонат Європи-2026, що стартує 15 січня.
Нагадаємо суперниками нашої команди на груповій стадії стануть господарів Євро-2026 збірна Норвегії (15.01), переможець минулого Євро збірна Франції (17.01), а також збірна Чехії (19.01).
🔸 Тренерський штаб збірної України визначився зі списком гравців на підготовчі збори. В разі необхідності у складі можуть відбуватися зміни та викликатися гравці з розширеного списку.
Підготовка до Євро-2026
ЗБІРНА УКРАЇНИ З ГАНДБОЛУ
Склад на збори 3-12 січня Пряшів | Вінтертур
🔸 ВОРОТАРІ:
Комок Геннадій (“Бузау”, Румунія )
Новіков Олексій (“Фіверс Маргаретен”, Австрія)
Терехов Антон (“Мінаур Бая-Маре”, Румунія)
🔸 ЛІВІ КРАЙНІ
Артеменко Дмитро (“Азоти Пулави”, Польща)
Савицький Павло (“Азоти Пулави”, Польща)
🔸 ПРАВІ КРАЙНІ
Акіменко Андрій (“Динамо Бухарест”, Румунія)
Глушак Данило (“Сіґішоара”, Румунія)
🔸 ЦЕНТРАЛЬНІ
Денисов Захар (“Політехніка Тімішоара”, Румунія)
Савчук Данило (“Спартак-Київ”, Україна)
Тільте Олександр (“Хапоель Ашдод”, Ізраїль)
🔸 ЛІВІ ПІВСЕРЕДНІ
Міноцький Тарас (“Дюнкерк”, Франція)
Турченко Ігор (“Лімож”, Франція)
Стрельников Максим (“Хробри Глогув”, Польща)
🔸 ПРАВІ ПІВСЕРЕДНІ
Близнюк Ілля (“Карвіна”, Чехія)
Черкащенко Богдан (“Фаагіль”, Кувейт)
🔸 ЛІНІЙНІ
Бурзак Іван (“Островія Остров”, Польща)
Онуфрієнко Олександр (“Целє”, Словенія)
Тютюнник Дмитро (“Мотор”, Україна)
🔸 ГОЛОВНИЙ ТРЕНЕР
Бражник Вадим
#Броварська_міська_рада #ДЮСШ_управління_освіти_і_науки_БМР #Управління_освіти_і_науки_БМР #Броварська_громaда #Brovarysport #Бровари @brovarysport

Українка🤶Олександра Олійникова - єдина тенісистка топ-100 WTA, яка зустрічає 2026 рік у Києві

«Вже багато років Новий рік є моїм улюбленим святом.

Зустрічаючи 2012-й ще зовсім маленькою, я вперше задумалась: Новий рік святкує весь світ в один день. А значить, святкують і мої друзі та близькі, які далеко від мене. Це давало відчуття єдності, навіть попри відстань.

Після того, як у 2011 році моя родина була змушена виїхати через погрози від тодішньої правлячої «партії регіонів» (я й досі пам’ятаю, як у 10 років мене розбудили посеред ночі та сказали швидко збирати речі, бо ми їдемо з країни), моє дитинство закінчилося. Моє життя стало самотнім та постійно супроводжувалося сумом за домом. Я була ще надто маленькою, щоб до кінця розуміти свою ідентичність, але точно знала: моя країна й мій дім — далеко, а повернутися туди я не можу, хоч саме цього прагнула найбільше.

Я любила загадувати новорічні бажання, писати всім знайомим теплі привітання, шукати символи у всьому, що відбувалося в новорічну ніч. Це допомагало мені впоратися з душевним болем, який з’явився у 10 років і тільки постійно зростав із часом.

Дорослішаючи, я почала ставити собі запитання: хто я? чого хочу досягти? як прожити це життя і що залишити після себе? Саме тоді я зрозуміла: я маю повернутися на Батьківщину. Інакше все життя проведу в розгубленості, відчуженості й постійному відчутті «я — чужа».

Я поставила собі ціль — повернути собі своє життя, яке колись відібрала проросійська влада.

І 2025 рік я запам’ятаю назавжди, тому що саме цього року я це зробила. Я повернулася додому — у свою країну, у рідний Київ, столицю вільних і незламних людей. Тут у мене є відчуття дому, тут мої близькі й друзі, тут переді мною відкриті всі двері для нових звершень. І для мене було важливо не просто повернутися, а повернутися — сильнішою та дорослішою особистістю.

Я входжу в 2026 рік із відчуттям ґрунту під ногами, цілісною, із кращим розумінням себе, своїх намірів і мотивацій.

Я знаю: у 2026 році я маю продовжувати працювати і творити, щоб бути корисною для України. Це й є мій глобальний план — «Цілі 2026». А в деталях, сподіваюся, кожен зможе побачити це, коли мої плани та задуми втілюватимуться.

Бажаю всім щасливого Нового року! ✨»
#tennis #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Все частіше в дописах — не лише московитів, а й, на жаль, українців — звучить теза, що українці не мають стосунку до Русі, що українська нація нібито сформувалася значно пізніше.

Але як тоді пояснити тисячолітні обряди, звичаї, колядки, щедрівки, пісні, які існували на цій землі задовго до появи сучасних назв?

Кажуть: українців не було.
А культура — була. Народ — був. Традиція — була.

Візантійські хроністи описують князя Святослава як воїна, спосіб життя і вигляд якого дивовижно перегукуються з образом козака. Але навіть це не переконує скептиків: ким був князь, якої він «нації»?

Та нація — це не лише назва.
Це земля, культура, традиція, спадковість, пам’ять.
Усе це існує тут тисячоліттями.

Те, що наш народ у різні періоди опинявся під владою поляків чи московитів, не зробило нас іншою нацією і не позбавило давньої етнічної тяглості.

Як би нас не називали в різні часи — русинами, малоросами, українцями — це не відсікає нас від Русі. Це різні імена одного історичного кореня.

На наших гривнях зображені виключно представники нашої історичної традиції, нашої нації і жодної іншої.

Найдавнішим відомим державним утворенням, до якого входили землі сучасної Кіровоградщини, була Скіфія (VII–III ст. до н. е.).

Саме тому на гербі Кіровоградської області — скіфський орел. Це не випадковий символ, а маркер глибини історії цієї землі.

Під час різдвяних свят ми й досі використовуємо традиції та символи, що існували тут задовго до християнства. Це ще одне свідчення безперервності культурної пам’яті.

І саме під час війни, коли росія висуває претензії на спадщину Русі, з’являються спроби представити українців як «молоду націю без глибокого минулого».

Мета цих наративів очевидна — відсікти нас від власної історії.

Цілі і мета таких намагань зрозумілі, тому не потрапляйте на гачок таких пропагандистів, під якими би патріотичними гаслами вони би не працювали.

Так, у часи Русі не існувало назви «українець».

Але це не означає, що українці — молода нація молодої країни.

На наших банкнотах — русини.

І ті, хто вважав себе спадкоємцями сарматів.

І ті, хто творив державність на цій землі задовго до імперій.

Бережіть свою історію — щоб зберегти себе.

А відновленню нашої справжньої історичної тяглості присвячені книги
Анатолія Герасимчука.
Замовити можна тут:
🌐 rus-ukraine.com.ua

Натуральні коротенькі уггі на платформі ♥️

✔️ Доставка 1-2 дні ✅

✔️Замовляйте НП по передоплаті та сплачуйте після примірки✅


✔️Не забудьте підписатися на мене, щоб не пропустити новинки сезону ✅


Вз4434
Сезон: зима
Розміри: 36-41
Колір: шоколадний
Матеріал верху: натуральна замша
Всередині: напівшерсть
Матеріал підошви: поліуретан
Висота підошви: 4-4,5см
Висота без підошви: 10,5см
Обхват вверху: 33,5см
Виробник: Україна

3850 грн

Устілка:
36-23см
37-23,5см
38-24см
39-24,5-25см
40-25,5см
41-26-26,5см,
на широку ногу

Пошиття - так ✅

🥰 ПІДПИСУЙТЕСЬ ✅✅✅

В дитинстві так хотілося тих мандаринів…
Й вони обовʼязково траплялися!
На Новий рік. По штучці на брата. Ну, може, по дві?

Коли в мене було двійко саморобних дітей, мандаринових чи апельсинових обмежень в родині вже не існувало.

Тим більш, коли зʼявилися молодші діти. Яких мені одномоментно приперачив лелека підвищеної вантажопідйомності!:)

Й що цікаво?
Тепер мені тих мандаринів взагалі не хо?:)
Апельсинів - ще менше!:)
Що я з цитрусових ще можу вжити з апетитом, це памело.

Але ж!
Кожен рік!
На Новий рік я повинна обовʼязково зʼїсти одну мандарину!:)
Це обовʼязкова страва в новорічному меню!:)

Дійсним доповідаю!:)
Зʼїла!:)

А ще з мандаринами, ананасами, сиром та оселедцем зробила салату.
Ну й без традиційного олівʼя який Новий рік?:)
Запекла фаршированих шампіньонів.
Й миттєво маринованих наварила!:)

В планах ще було картоплю товкти та курку запекати?:)
Ото розмірковую, чи тре?:)
Ірина Олександрова зранку буженіни вже напекла? Може, курка зачекає?:)

Усміхаюся та згадую, як кілька років тому ми з синочком з крамниці притягли ящик мандаринів!:)
Й не перший вже!:)

Аааааа тут до нас гості зненацька понаїхали!:)
Виховані гості! Що так, то так!
Кажу їм:
- Діти, отам в тамбурі - ящик мандаринів! Й не щоб ними милуватися! Щоб їсти!!!
Гості уточнюють:
- Аааааа скільки можна?…
Я ж проста така та добра?:) По-прапорщицьки рубаю прямо!:)
- Та скільки хочете!:)

Коли за годину після цієї розмови ми з колежанкою попросили в дітей по мандаринці, відповіддю нам були скорботні позіхання!:) Бо мандаринів вже геть не було!:)))

Начебто нещодавно ті мандарини зжерлися?
А стільки років промайнуло?
Діти повиросли, ми зістарилися… Вввввійна з Донбасу розповзлася по всій ненці…

Але ж живі! Поки що? Хуч й сирени нескінченно виють, аж захлинаються.

Та ще рік витримали?
Сподіваюся, й наступний здолаємо!
Й щоб ми усі були живі та здорові.
Щоб близькі люди були поруч, а не розкидані по фронтам та всьому білому світу…
Щоб всі наші бажання хуткенько збувалися!

З прийдешнім!!!
Зі Святим вечором!
З Василем!
З Маланкою!
Будьмо!
Невсеремось!