Головне в житті це любов, все інше просто є. Натискай на — ❤️ . ｡ *𖣠∵｡ ｡*𖣠∵ ｡ ｡♥️* *♥️∵♥️* *♥️｡ 𖣠｡ ° ｡𖣠 *♥️ КОХАННЯ ♥️* *♥️ ЦЕ … ♥️* ° 𖣠｡ ｡𖣠° *♥️｡ ｡♥️* *𖣠｡ ｡𖣠* °♥️°

Я? Складна людина? Та про що ви?:) Я ж тиха, мила, ніжна, як червнева ніч!:) Може й не без деяких відмінностей від оточуючих!?:) Нарешті, маю право!:) Баба Надя моя як казала? - В кожної каструльки своя кришачка!:) Й бабі я вірю! Баба для мне залишиться назавжди непокобелимим авторитетом!:) Ще один з її афоризмів, з найулюбленіших: - Роби добре або не роби взагалі! Не впевнена, що мої особисті таргани - така вже проблема для оточуючих!?:) От для мене, так, проблема!:) Я просто визвіряюся, коли бачу, щось розташоване не за типом, розміром, кольором!:) Книжки в шафі повинні стояти за темами та розміром!:) Й щоб їхні назви та автори читалися зліва направо, знизу вгору!:) Посуд в кухонній сушарні - також!:) За розміром, глибиною, місткістю! Й хай Бог милує, щоб хтось запхав якусь тарілку сікось-накось-наперекось!:) Всі тарілки та мисочки мають шикуватися чччччьотенько паралельно!:) Горнятка й склянки на поличках - перпендикулярно!:) Виделки в ємностях праворуч!:) Чайні ложки - ліворуч!:) Столові - всередині!:) Й не дай, Боже, хтось перекладе в інший ящик відкривалку для кришок!:) Крихти, цукор, якась вода на столі - повввввбивав би б!!!:) З ще більшою пристрастю повввввбивання я реагую на трифіліси, які залишаються на столах чи поличках холодильнику від потьоків з банок молока чи компоту!!!:) Труселя зберігаються в спеціальній коробочці!:) Згорнуті рулончиком!:) Шкарпетки - запхані одна в одну!:) Одяг після прання розвішується виключно за бокові шви!:) Або на тремпеля!:) Труселя - за серединку!:) Санвузол - головний біль!:) Сіточка в ванні обовʼязково повинна бути чистою!!! Душові лійка з шлангом розвішені тільки так!:) Вмивальня - без натяку на залишки зубної пасти! Зубні щітки - строєм!!! Моя - праворуч!:) Рушники в санвузлі та кухні - квіточкою чи визерунком донизу!:) Як це може бути не зрозуміло комусь, хезе?:))) Якщо в моїй хаті навіть кожна порошина має бути на своєму місці, я - перфекціоніст?:) Але ж в житті існує закон рівноваги?:) Й він таки працює!:) Схоже, щоб врівноважити цей перфекціонізЬм, в мене мешкає придворна зграя!?:) Яка жамкає килимки по всій хаті! Лазить по всіх столах! Спить не просто на моєму ліжечку, а ще й під ковдрою!:) Трясе всюди своєю вовнякою!:) Й жоден з цих моментів мене аж ніяк не дратує!:))) Ви там як?

ℹ️ Кенгір: Чому москва злякалася беззбройних в'язнів? В історії ГУЛАГу 1954 рік став точкою неповернення. Події в Кенгірі (казахський степ) це не просто стихійний бунт, а найбільш організований акт непокори в історії радянських концтаборів. Це були сорок два дні, коли в’язні самі вирішували, як їм жити, знаючи, що за це доведеться заплатити кров’ю. ☑️ Точка вибуху: Травень 1954-го. Степлаг був особливим місцем. Там зібрали тисячі "політичних", майже половина з яких були українцями - бійцями УПА, підпільниками ОУН та "лісовими братами". Після смерті сталіна напруга зростала щодня: люди чекали волі, а отримували лише нові знущання. Вибух стався, коли охорона відкрила вогонь по в’язнях. Лють виявилася сильнішою за страх смерті. В’язні знесли стіни між чоловічою та жіночою зонами, вигнали адміністрацію і взяли табір під свій повний контроль. ☑️ Самоорганізація замість хаосу. Те, що відбувалося всередині табору наступні шість тижнів, шокувало Москву. Замість безладних пограбувань, в’язні створили Комісію ув’язнених, яка налагодила життя за власними правилами: ✅️ Радіо та пропаганда: Техніки зібрали власну радіостанцію, яка транслювала звернення до жителів селища Кенгір та військових. ✅️ Внутрішній порядок: Працювали їдальні, майстерні та навіть імпровізовані релігійні служби. ✅️ Психологія опору: Люди вперше за роки побачили одне одного не через дріт. Це був час дивних шлюбів, вінчань і віри в те, що голос тисяч нарешті почують. ☑️ "Чорний червень": Операція "Мєтєль". 26 червня 1954 року москва відповіла. На світанку в табір увійшли не просто солдати, а п’ять танків Т-34. Це було безпрецедентно застосовувати важку бронетехніку проти беззбройних в’язнів. Це була справжня м’ясорубка. Танки вдиралися в бараки, чавили намети та людей. Найстрашніший епізод стався біля жіночої зони: дівчата (переважно українки) у вишиванках вийшли назустріч танкам, взявшись за руки. Вони вірили, що радянські танкісти не наїдуть на живих людей. Вони помилилися. Танки не зупинилися, залишаючи по собі лише пошматоване тіло та червоні плями на сухому степовому пилу. За різними даними, того дня загинуло від кількох сотень до тисячі людей. Кров була всюди, на стінах, на землі, на залишках одягу. ☑️ Чому це важливо для "Таємничого Архіву"? Кенгір не був перемогою в класичному розумінні, але він став початком кінця ГУЛАГу. Влада зрозуміла, що "бандерівський" дух таборів неможливо приборкати лише розстрілами. Кенгір не став тріумфом у звичному розумінні, але він назавжди розбив ілюзію про "всесилля" системи. Це був кривавий краш-тест, який довів, що ГУЛАГ неможливо реформувати - його можна лише демонтувати. Ці 42 дні довели: коли людина перестає боятися танка, система стає безсилою.

«Маріупольська драма» в Ізраїлі: вистава акторів, які вижили після бомбардування Маріупольського театру — гастролі 1–6 червня 2026 Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року Маріуполь дуже швидко опинився в облозі. Місто втрачало воду, тепло, зв’язок і доступ до медицини — люди спускалися в підвали й шукали укриття там, де були стіни та шанс пережити обстріли. Одним із таких укриттів став Донецький академічний обласний драмтеатр у Маріуполі. Туди сходилися мирні жителі — сотні людей, зокрема діти, а перед будівлею великими літерами написали «ДІТИ» (з обох боків, щоб це було видно з повітря). Ключова дата: 16 березня 2022 року російські терористи завдали авіаудару по будівлі театру. Театр був зруйнований, люди всередині опинилися під завалами. Точний облік в умовах блокади неможливий, але в оцінках звучить одне: всередині були сотні, а в окремих версіях — до 1 000+ людей. Щодо загиблих також є діапазон, але він у будь-якому разі говорить про масову трагедію: часто називають близько 300, а окремі реконструкції та розслідування — близько 600 і більше. Чому це називають терором проти цивільних? Тому що удар припав на місце, яке було цивільним укриттям, було позначене «ДІТИ», а також знаходилося в місті, де люди майже не мали варіантів порятунку. Коли знищують укриття з таким написом, це сприймається не як “помилка”, а як демонстрація принципу: безпечних місць немає. Так працює терор як метод війни — залякування й ламання цивільних ударами по найуразливіших, щоб страх став зброєю. Тепер про це говорять зі сцени — без «вигадки» і «переказів». «Маріупольська драма / Маріупольська драма» — проєкт, створений акторами, які вижили: вони виходять на сцену й грають самих себе, а не вигаданих персонажів. На сцену виходять самі очевидці подій — маріупольські актори, які грають не вигаданих персонажів, а самих себе. У дні блокади вони перебували в будівлі театру й разом із тими, хто там переховувався, переживали облогу міста. Дія починається з того, що герої представляються глядачам, після чого вистава розгортається як «ланцюг максимально напружених подій». Учасником того, що відбувається, стає й сам глядач — це важлива частина режисерського рішення. І саме тут важливе пояснення, чому ми взагалі розміщуємо цю афішу на сайті: для ізраїльської аудиторії такі гастролі — не просто “культурна подія в календарі”, а форма пам’яті й розмова про війну, яка в Ізраїлі теж відчувається дуже близько — через людей, родини, репатріацію, допомогу Україні та особисті історії. У постановці використовують особисті речі акторів, які вдалося винести з укриття, а також відео та фото, зняті під час блокади. Після вистави запланована зустріч трупи з глядачами — можна буде поставити запитання тим, хто це пережив. П’єсу написав Олександр Гаврош на основі зібраних свідчень. Поставив режисер Євген Тищук, художній керівник — Геннадій Дибовський. Після руйнування будівлі театр переїхав до Ужгорода і працює під назвою «Театр без даху». Гастролі постановки вже проходили за межами України — у Польщі, Німеччині та Великій Британії. Покази в Ізраїлі йдуть українською мовою з російськими субтитрами. Тривалість — 1 година 20 хвилин, 12+. Гастролі 1–6 червня 2026 (Ізраїль): • Ашкелон — 01.06, 19:00 • Хайфа — 02.06, 19:00 — Бейт-Наглер (Кір’ят-Хаїм, вул. Бен Цві, 14) • Рамат-Ґан — 03.06, 19:00 • Нетанія — 04.06, 19:00 • Рішон-ле-Ціон — 05.06, 17:00 • Ашдод — 06.06, 20:00 Ви б пішли на таку постановку — щоб почути свідчення наживо? https://news.nikk.co.il/uk/mariupolska-drama-v-izraili-spektakl/ НАновости‼️:- новини Ізраїлю Важно❓ Поделитесь ❗️ і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

Якщо чисельність ЗСУ планують обмежувати, аналогічні ліміти мають стосуватися і війська рф, — Кая Каллас ➡️ Росія повинна понести повну відповідальність за свої дії — необхідне повне відшкодування завданих Україні збитків і негайна репатріація депортованих українських дітей. ➡️ Не може бути жодної амністії за скоєні рф воєнні злочини. ➡️ Найбільша загроза зараз полягає в тому, що росія отримує більше за столом переговорів, ніж досягла на полі бою. ➡️ Росія не є наддержавою. Сьогодні росія розбита. ➡️ Європа інколи надто повільна, це точно; її точно потрібно реформувати. Але ми точно знаємо, хто ми є і за що ми стоїмо. ➡️ Всупереч тому, що дехто може сказати, Європі не загрожує цивілізаційне стирання. Насправді, люди все ще хочуть приєднатися до нашого клубу — і не лише наші співвітчизники-європейці. Коли я була в Канаді минулого року, мені сказали, що понад 40% канадців зацікавлені в приєднані до ЄС.

25 квітня 1942 року. Шістнадцятирічна принцеса Єлизавета заходить до реєстраційного офісу у формі герл-гайда. Британія вже три роки у вирі Другої світової. Лондон пережив бомбардування, тисячі родин втратили близьких, підлітки масово ставали до праці заради фронту. Вона могла цього не робити. Могла залишитися в безпеці Віндзорського замку. Ніхто б не дорікнув принцесі за «виняток». Але вона прийшла — і зареєструвалася на службу нарівні з іншими. Король Георг VI хотів уберегти доньку. Вона ж наполягала: привілей — це не звільнення від обов’язку, а більша відповідальність. У 1945 році, у 18 років, Єлизавета вступила до Допоміжної територіальної служби (ATS) — жіночого підрозділу британської армії. Не для символічних фото. Не для формальностей. Вона стала курсанткою під номером 230873. Її навчали як механіка та водійку військових вантажівок. Принцеса — у комбінезоні, з мастилом на руках, під капотом армійської машини. Вона змінювала свічки запалювання, розбирала двигуни, кермувала авто в умовах затемнення, перевозила спорядження та поранених. Працювала поруч із дівчатами зі звичайних родин — без титулів і привілеїв. Вона стала першою жінкою з королівської родини, яка служила у війську повноцінно. Ці кілька місяців служби тривали недовго — війна завершилася. Але вони визначили її характер. Коли у 1952 році вона стала королевою, це була людина, яка знала, що таке обов’язок не з чуток. Протягом 70 років правління Єлизавета ІІ демонструвала ту саму формулу, яку засвоїла підлітком: служіння — перед комфортом, обов’язок — перед привілеєм, відповідальність — перед винятками. Вона правила довше за всіх британських монархів. Через війни, кризи, зміни епох. Не відступала. Не зрікалася. Не ховалася. І все почалося з рішення 16-річної дівчини не стояти осторонь. Лідерство — це не корона. Це готовність забруднити руки разом зі своїм народом. І саме за це її пам’ятатимуть.

✨ «У результаті все обов'язково має бути добре. Якщо щось погано - значить, це ще не кінець» 💬 Гейл Форман 🖼️ Ілюстрація: пейзаж, робота на крафтовому папері з використанням білої фарби, Софія Сніжкова, учениця Ізюмської художньої школи ім. С.І. Васильківського. Викладач Катерина Зінченко

15 січня: церковне свято сьогодні, як у цей день захищалися від злого ока. 15 січня в Україні згадують святого Павла Фівейського - одного з перших християнських ченців-пустельників (день його пам'яті за старим календарем буде 28 січня). Відомо, що Павло народився в IV столітті в єгипетських Фівах (звідси і його прізвисько). Хлопчик рано залишився без батьків і потрапив на виховання до родича, який виявився жадібним і недобрим. Він хотів позбутися Павла заради спадщини і навіть хотів видати його язичникам за те, що Павло сповідує християнство. У 12 років Павло втік від опікуна і довго блукав, поки не влаштувався в печері в пустелі. Там він їв фініки і хліб, який йому приносили ворони, а одяг робив з пальмового листя. Практично все життя він провів у самоті і прожив до 113 років. Перед його смертю преподобний Антоній Великий отримав видіння про печеру і відлюдника - він знайшов Павла і поховав його, за переказами, могилу для святого вирили два леви. У V столітті на місці цієї печери був заснований монастир, він існує і сьогодні.

#історія #речі Діапроєктор: «Чарівний ліхтар», що подарував нам магію світла та тіні 📽️✨ Задовго до появи Netflix, YouTube та навіть перших кінотеатрів брати Люсьєр мали попередника, який змушував серця публіки битися частіше. Laterna Magica, або «Чарівний ліхтар» — пристрій, який став прабатьком усіх сучасних проєкторів. Це була справжня хай-тек магія XVII століття, що перетворювала звичайну темну кімнату на портал у паралельні світи. 🌌🔮 Конструкція перших ліхтарів була водночас простою та небезпечною. Всередині металевого корпусу горіла масляна лампа або свічка. Світло проходило крізь лінзу, підсвічуючи скляну пластину з малюнком, і проєктувало зображення на стіну. Найбільшою майстерністю вважалися рухомі слайди: дві скляні пластини накладали одна на одну, і за допомогою маленького важеля можна було змусити намальовану фігуру «кліпати» очима або «рухати» руками. Для людей того часу це виглядало не менш дивовижно, ніж для нас — доповнена реальність. 🕯️🖼️ Цікавий факт: у XVIII столітті «Чарівний ліхтар» використовували для фантасмагорій — перших у світі «хоррор-шоу». Майстри ілюзій ховали пристрій за напівпрозорим екраном, створюючи ефект привидів, що літають у повітрі. Глядачі часто непритомніли від жаху, вірячи, що перед ними справжні духи. Так діапроєктор став першим інструментом, який навчив людей добровільно лякатися заради розваги. 👻😱 З часом масляні лампи замінили електричні лампочки, а скляні пластини — зручною 35-міліметровою плівкою. У другій половині XX століття діапроєктор став головним «гаджетом» для сімейних вечорів. Хто з нас не пам’ятає цей особливий запах нагрітої пилу та металу, характерне клацання перемикача та біле простирадло на стіні? Це був час «повільного контенту», коли кожна казка на діапозитивах тривала рівно стільки, скільки тато чи мама читали текст під кадром. 🎞️🏡 Існує міф, що діапроєктори померли разом із появою цифрових технологій. Насправді їхня оптика та принципи фокусування лягли в основу сучасних мультимедійних проєкторів та систем планетаріїв. Навіть найсучасніший 4K-проєктор — це лише дуже вдосконалений «Чарівний ліхтар», який все ще потребує темряви, щоб розказати нам свою історію. 🛰️🌟 Сьогодні діапроєктор — це теплий символ аналогового дитинства. Він нагадує нам, що справжня магія не в кількості пікселів, а в атмосфері очікування дива, коли світло згасає, і на стіні оживає перша картинка. Це був перший крок людства до візуальної цивілізації, де світло стало головним художником. 🎨🔦

Все переплелося в єдине. Зима, вальс сніжинок і закоханих, дуже гарна пісня. оригінальний звук - Руслан Вознюк "Вальс кохання"