Видавництво MAL'OPUS анонсувало маньхву «Гелена та Сірий Вовк» — нова меланхолійна серія про зцілення через творчість.

💫 Гелена — юна дівчинка, що надто обожнює читати й вигадувати дивовижні історії. Виняткова уява малечі рятувала в найважчі моменти: коли її батько зник, а молодший братик потрапив в аварію, вона знайшла розраду саме в читанні й вигадках.

Одного дня вона зустріне свого улюбленого автора книжок-картинок — Сірого Вовка — таємничого відлюдькуватого чоловіка з вовчою головою. Цих двох обʼєднає спільне захоплення оповіданнями, хоч і з дуже різною метою.

▪️ 192 сторінки
▪️ мʼяка обкладинка + супер
▪️ 180 грн (передзам.)
▪️ вихід улітку

ПЕРЕДЗАМОВИТИ МАНЬХВУ «ГЕЛЕНА ТА СІРИЙ ВОВК»: https://malopus.com.ua/manga/helena-and-mr-big-bad-wolf-vol-1

ЯК МЕНТАЛЬНО ПІДТРИМАТИ СЕБЕ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ?
Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування.
Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури.
Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер.
Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я.
Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися?
Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище.
Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує:
Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав.
Як знімати постійну напругу в окупації?
Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті.
Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію:
Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі.
Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм?
Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці.
Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору.
Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня.
Яких фраз варто уникати?
«Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?»
Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені.
Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку?
Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.

Коли моє серце заговорило...🫶

Одного дня я уявила, що можу подивитися на себе очима свого внутрішнього серця. Не розумом, не критикою, не оцінками… а саме серцем🩷

І знаєш, що?

Я побачила Жінку🌸

Глибоку, тонку, ніжну, сильну, творчу, повної ласки і любові ...
Ту, яка вміє відчувати світ кожною клітинкою своєї шкіри і душі.
Я побачила себе — унікальну, чуйно красиву, мудру, що тонко відчуває глибиною душі всесвіт, з втомленими, але щирими очима.
Я не зламалась. Я змінююсь. Як фенікс відроджуюсь 🕊️
Я не фінішувала, бо кожен фініш - це новий старт. Я починаю новий виток🪽
Мої падіння — не поразки, а трансформації.
Мої тріщини — світла, через які в мене проникає нове життя.
Я не досконала. Але в моїй недосконалості є магія.
Я не завжди сильна. Але вмію вставати навіть тоді, коли тіло шепоче «здавайся».
Я іноді ламаюсь — але з кожного уламка себе створюю заново, нову.💃
Цей пост — не тільки про мене.
Це про кожну, хто зараз на шляху.
Хто шукає себе, хто хоче згадати, зрозуміти, яка вона насправді.😍
Подивись на себе очима свого серця.🩷
Там усе вже є.
Там любов. Там краса. Там ти.🌈
Якщо тобі зараз складно, і ти шукаєш себе, ти нерозумієш чого хочеш від життя, руки опустились, є якийсь біль він не дає рухатися пече, стискає серце, куди гірше у тебе складні стосунки з собою і навколо, часті хвороби, панічні атаки, тривоги ...😔
Напиши мені в ПП, і я допоможу тобі навчитися слухати своє 💓, чути власні потреби і реалізовувати їх, пройду весь цей чудовий шлях з тобою і буду поряд 🫶
Звільни своє серце і відчуй справжню свободу, дихай вільно, бути собою — це справжній дар, бути чесним з собою — це найвища насолода душі 🕊️


#soul #soulmate #интроверт #психологияличности #трансформація #психологияотношений #думкисловадії #коучинг #любовь #духовність #Рефлексія #Дзен #серце #самоцінність #ЖиттяВМоменті #Самовдосконалення #live #жіночність #психологія #самовираження #терапія #стоїцизм #філософія #пробуждение #мотивація #Памятайте_про_себе #запискипсихолога #мислення #мудрість #сила

Силяночка, яку часто бачу в різних майстрів, і не тільки.

Вирішила зробити в ось таких кольорах😋 нажаль камера не передає мерехтіння фонового бісеру на сонці, але й так вона чарівна

Автор схеми: NATALIA MULYAVA @ne_yak_u_vsih (інстаграм)

Ціна: 1200грн.

#biserok_anita

#бісероплетіння #силянка
#збісеру #handmade #handmadeuk
#купуйукраїнське #подарунок
#прикрасизбісеру #прикрасиукраїна #прикраси #handmadeuk #подарунок

😧Таксист на Київщині намагався викрасти 6-річну дівчинку

Випадок стався у Фастівському районі, у Бишеві.

Малеча гралась на вулиці біля приватного будинку, коли до неї під’їхав Peugeot, з якого вийшов невідомий та силою заштовхав дівчинку до салону авто.

На щастя, вона хутко відчинила двері, коли той вже сів за кермо, та втекла.

39-річного чоловіка вже затримали, з якою метою він хотів викрасти дівчинку – поки неясно.
#Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #кримінал

У покинутому селі серед лісів стояв старий дім. Кам’яний, темний, зарослий плющем, він дихав — не як живе створіння, а глибоким холодом, що заповнював груди кожного, хто наважувався ступити всередину. Люди уникали його — казали, що вночі з вікон видно тіні, а з підвалу лунає дитячий плач.

Але одного дня туди приїхала дівчина на ім’я Марта. Вона не вірила в привиди. Її приваблювало саме те, що цей дім був забутий усіма . Марта шукала тишу, але натомість знайшла жах.

У першу ж ніч дім почав "говорити": підлога стогнала, двері відчинялися самі, а з дзеркал дивилися не її очі. Найстрашнішим було не те, що вона чула голоси, а те, що вони знали її ім’я, її думки, її мрії.

Кожна ніч ставала довшою. Вона бачила тінь дитини, яка сиділа на ліжку й шепотіла:
— Вони забрали мене… Не йди вниз… будь ласка…

Але Марта пішла. У підвалі вона знайшла старе ліжечко, повністю поросле грибком, і розбиту музичну скриньку. Коли вона її торкнулася — усе довкола змінилося. Стіни дому затряслись, і з темряви піднялася постать — темна, висока, з безліччю рук, кожна з яких тримала уламки дитячих іграшок. Це було те, що забрало дитину.

Марта не тікала. Вона заговорила. Вперше хтось не кричав і не кликав на допомогу. Вона сіла на підлогу й сказала:
— Я знаю, як боляче бути покинутим.

Тоді сталося диво — страх ущух. Тінь завмерла, руки впали, і з неї вийшла душа дитини. Маленька дівчинка. Вона торкнулася Мартиної руки й прошепотіла:
— Дякую.

Дім зітхнув востаннє. Біль і темрява розвіялися. На ранок сонце освітило чисті стіни, а в повітрі пахло м’ятою.

Марта залишилася жити в тому домі. Вона перетворила його на будинок для дітей, які втратили дім, як і вона. Ніхто більше не чув голосів чи плачу. Але інколи вночі з музичної скриньки лунає ніжна мелодія — пам’ять про тих, хто нарешті знайшов спокій.

#думки
Деякі чоловіки не розуміють, наскільки важливо мати поруч справжню жінку, яка щиро піклується про тебе.
Не заради інтиму. Не заради грошей. І не заради матеріальних благ.
А просто заради тебе — такого, який ти є.

Коли жінка справді любить, вона приймає твої недоліки й допомагає тобі ставати кращим.
Не тому, що хоче щось отримати, а тому, що щиро бажає тобі добра.

Не втрать цього. Не сприймай її турботу як щось звичне.
Бо якщо знехтуєш — занапастиш справжні почуття і підтримку, які доля дарує далеко не всім.

Такі жінки — велика рідкість.
Цінуй ту, яка вибрала тебе серцем.

Одного разу Правда й Неправда зустрілися на дорозі. Неправда глянула на Правду й посміхнулась хитро:

— А давай змагання! Побіжімо до того великого міста на обрії. Хто перший — той і має рацію.

Правда знизала плечима, але погодилася. Щойно вони стартували, Неправда миттю зірвалася з місця, вигадала коротший шлях, підкупила охоронця мосту й навішала по дорозі табличок із брехливими вказівками. Вона бігла швидко, лишаючи за собою слід плутанини.

А Правда йшла повільно, обирала чесний шлях, допомагала тим, кого збила з пантелику Неправда. Її дорога була важча, довша, але вона не звертала з неї.

Коли Неправда прибігла до міста, її зустріли з оваціями — натовп уже чув її версію. Вона зайняла найвище місце на площі, сміючись:

— Я ж казала, що виграю!

Та за кілька днів місто почало розуміти: речі не сходяться, обіцянки не виконуються, усе плутається. Люди почали шукати відповіді.

І тоді до міста прийшла Правда. Зі слів тих, кому вона допомогла, з її ясності й послідовності почали розуміти, що істина — не в швидкості, а в глибині.

Неправду зняли з постаменту. Правда не раділа її падінню. Вона просто стала на своє місце — не вище, не нижче — а там, де її чекали.

Бо Неправда швидка. Але Правда — витривала. І завжди приходить першою… насправді.

У центрі світу, схований від людських очей, розкинувся райський сад — Сад Спочинку. Там, де завжди цвіли дерева з плодами розради, де вітри співали лагідні пісні, жило четверо птахів, яких називали Птахами Сліз.

Перший мав пір’я, як ранкова роса, і співав про втрати. Другий був, як нічне море, і зітхав за зрадженими. Третій, як вечірнє сонце, тужив за самотніми. А четвертий — прозорий майже, мов дух, плакав за тими, хто ніколи не мав надії.

Люди з усього світу почали молитися до цих птахів, бо вірили: птахи чують їхній біль. І що більше сліз лилося на землю, то голосніше звучали пісні в Саду. Птахи, здавалося, співчували. Вони схиляли голови, їхні очі тремтіли від жалю.

Але ніхто не знав істини.

Бо птахи не просто співчували — вони жили сльозами. Вони харчувалися болем, пили сльози людські, наче нектар. У кожній краплі була їхня сила, їхнє безсмертя. Райський сад квітнув від страждань, не від радості.

Одного разу в Сад увійшла дитина — єдина, хто випадково заснувши під деревом, потрапила туди уві сні. Вона не плакала. Вона сміялася. Її сміх не мав смутку, тільки чисту, світлу радість. І тоді сад затремтів.

Птахи не могли наблизитись. Їхнє пір’я зів’яло, спів зірвався. Бо сміх був їм як отрута.

Дитина залишила сад, але слід її сміху розповзся, мов тріщина. Люди почали шукати втіху, лікувати рани, обіймати одне одного замість плачу. Сад став тьмяніти.

Кажуть, ті птахи не загинули. Вони лише змінили вигляд. Ховаються в журбі, у безвиході, у тих, хто відвернувся від надії. Бо лише там вони ще можуть жити.

Та варто лише усміхнутися — щиро, від серця — і їхні крила згасають, неначе тінь на світанку.

#думки
......Життя настільки коротке що ми навіть не встигаємо цього зрозуміти. Бережіть, цінуйте, любіть та поважайте, не ображайте тих, хто поруч з вами. Ваших рідних, знайомих, друзів. Частіше кажіть людям добрі слова, вони так потрібні, їх так не вистачає.

Найбільший дефіцит у будь-який час це хороше, добре слово сказане про людину при їх житті..... Цінуйте та поважайте один одного. Це так просто, так важливо, для кожної людини....!

Ми не можемо повернути час, ми не можемо знати, коли не стане нас на землі, щоб потім не жаліти. Пам'ятайте та цінуйте людину поки вона жива, а не тоді коли її вже не стане....

Ми завжди думаємо, що в нас, ще багато часу.... Але це не так.... Життя може обірватися в любу хвилину...... Давайте будемо добрішими один до одного, поважати один одного, не забувати про своїх родичів, друзів та просто знайомих нам людей.....
▫️