🇪🇺 Головна дипломатка ЄС Кая Каллас розкритикувала рішення МОК повернути російських спортсменів до міжнародних змагань

🗣️ «Це рішення відірване від реальності. Виглядає так, ніби МОК винагороджує Росію, поки вона продовжує атакувати українців», — заявила Каллас.

Нагадаємо, нещодавно МОК тимчасово скасував відсторонення російських спортсменів. Після цього росіян допустили до міжнародних змагань з волейболу, з настільного тенісу, з сучасного п’ятиборства.
#world_sport #спорт @sports #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

«Я ж не ідіотка»: як Барановська стала ключовою фігурою у тіньових схемах з відмивання мільйонів свого ексчоловіка Тищенка

Справа Миколи Тищенка обростає новими деталями. За матеріалами НАБУ та розслідування Bihus.Info, його колишня дружина Алла Барановська брала безпосередню участь у тіньових схемах під прикриттям допомоги армії.

➡️ «Благодійний» фонд для легалізації тіньових коштів:
Слідство вважає, що фонд «Дорога миру» слугував ширмою для відмивання грошей, які Тищенко отримував від скандальних кол-центрів, видаючи їх за пожертви.

➡️ Пафосні вечері в Європі з нульовим ККД:
Пара влаштовувала елітні благодійні заходи за кордоном. Витрати на них були колосальними, а от суми зібраних пожертв — підозріло мізерними.

➡️ Махінації з авто для ЗСУ та злите листування:
Фонд штучно завищував вартість куплених для армії авто. На суді оприлюднили переписку Барановської, де вона інструктує, як створити правильну «картинку»:

Мені треба якось сфоткати, щоб на 100 тисяч виглядало, ніхто не повірить, що ці 4 пендюрки коштують по 25 тисяч... 40 повернути не забудь, а то мені відірвуть голову.

➡️ Благодійний фонд чи онлайн-казино:
Сьогодні офіційний сайт згаданого фонду остаточно припинив свою діяльність за прямим призначенням. Натомість на його домені тепер розміщена банальна реклама онлайн-казино. Це виглядає як показова іронія над усією діяльністю організації, яка замість реальної підтримки військових використовувалася для цинічного збагачення.

➡️ Фіктивний подарунок на 12,6 млн гривень:
Не менш цікаво виглядає і фінансова історія самої Барановської: якщо до реєстрації ФОП її офіційні доходи становили 30–40 тисяч гривень на рік, то згодом вони перетворилися на багатомільйонні суми. За даними слідства, вона «подарувала» Тищенку спочатку 12,6 млн грн, а після офіційного розлучення — ще 7 млн грн. Правоохоронці вважають ці операції фіктивними та такими, що могли використовуватися для легалізації коштів невідомого походження.

➡️ Схованка для депутатських документів:
Розлучення пари могло бути суто фіктивним задля приховування статків. Під час обшуків у квартирі Барановської детективи знайшли два закордонні паспорти Тищенка, дублікат його посвідчення та картку для голосування. Під час обшуків у Барановської також вилучили $320 тисяч і €240 тисяч готівкою.

Виглядає так, що за красивим фасадом благодійності ховалася цинічна схема збагачення, де кожен виконував свою роль.

ДИВНЕ СЕЛО
Дмитро завжди казав, що в Україні є два види скарбів: ті, які ще не знайшли археологи, і ті, які вже давно лежать у сараях.

Микола лише сміявся.

— А ще є третій вид.

— Який?

— Ті, що баба продає як брухт, а потім біжить навздогін і кричить: «Ой, не той мішок забрали!»

Біла «Газель» котилася між селами. З відчиненого вікна Дмитро раз у раз висував ручний гучномовець:

— Купуємо чорний і кольоровий метал! Стару побутову техніку, акумулятори, пір'я! Купуємо старовинні речі!

У першому селі день почався вдало. Вони купили два старі велосипеди, пральну машину, три акумулятори, мідний казан і такого величезного чавунного котла, що Микола сказав:

— Якщо його добре почистити, можна борщ варити на все село.

У другому селі справи пішли ще краще. Один дід продав електродвигун, який важив, мабуть, більше за самого діда, а бабуся винесла патефон, праску на вугіллі й старий самовар.

— Хлопці, — усміхнулася вона, — якщо ще років десять не приїдете, то й мене купите як старовинну річ.

— Не можемо, бабусю, — відповів Дмитро. — Людей ми не скуповуємо.

— Шкода... А пенсія така, що вже й сама себе продати готова...

Сміялися всі.

До вечора кузов був заповнений майже доверху.

— Може, вже додому? — запитав Микола.

Дмитро подивився на дорогу, що губилася серед пагорбів.

— Он ще якесь село. Заїдемо на пів години. Може, знайдемо щось цікаве.

— У тебе це «на пів години» завжди закінчується пригодами.

Дорога ставала дедалі вужчою.

Асфальт давно закінчився, дерева схилилися над дорогою так низько, ніби намагалися підслухати розмову.

Навігатор мовчав.

Лише старий паперовий дорожній атлас показував, що десь попереду має бути село.

Нарешті між деревами з'явилися поодинокі старі хати.

Жодного магазину.

Жодної вивіски.

Навіть собаки не гавкали.

Дмитро взяв гучномовець.

— Купуємо чорний і кольоровий метал! Старовинні речі!..

Відгук луною покотився між хатами.

Через хвилину з подвір'я вийшов сухорлявий сивий дід.

Наче давно чекав саме на них.

— Старовину шукаєте?

— Буває.

— Ходімо.

Дід повів їх до старої комори.

Серед павутиння, старих скринь і пожовклих газет він дістав невеликий латунний компас.

Той був дивний.

Без жодної іржі.

Наче його зробили вчора.

Стрілка повільно оберталася сама по собі.

— Не працює? — запитав Микола.

— Навпаки, — усміхнувся дід. — Працює занадто добре.

— І що він показує?

— Не північ.

— А що?

— Він може показати, куди звичайній людині краще не ходити...

Хлопці засміялися.

— Гарний жарт.

— Це не жарт.

Дід раптом став серйозним.

— І ще... не затримуйтеся тут після заходу сонця.

— Чому?

— Бо тоді село прокидається.

Микола підморгнув Дмитрові.

— Здається, дідові телевізор показує забагато містики.

Старий не відповів.
Лише тихо промовив:
— Запам'ятайте одну річ. Якщо вночі вам здаватиметься, що дорога ходить колом, люди говорять неправду, а місяць світить не з того боку, — не дивіться очима. Дивіться компасом.

Микола засміявся.
— Це загадка чи інструкція?

Дід повільно похитав головою.
— Ні те, ні інше.

Він озирнувся на темний ліс і додав майже пошепки:
— І що б ви не почули після півночі... не відповідайте, якщо вас покличуть на ім'я.

У ту ж мить десь над лісом прогримів грім.

Дмитро розрахувався за компас і поклав його в бардачок.

Старий мовчки розвернувся і пішов до своєї хати, не озираючись.

Небо потемніло так швидко, ніби хтось накрив його важкою ковдрою.

Перші великі краплі застукали по даху «Газелі».

— Погода зіпсувалася, — сказав Микола.

Вони рушили.

За кілька хвилин Дмитро спробував увімкнути навігатор.

На екрані блиснуло повідомлення:

«Місцезнаходження не визначено».

— Дивно...

Він відкрив карту.

Дорога була.

Ліс був.

А села... не було.

Ні назви.

Ні позначки.

Наче його взагалі не існувало.

— Миколо...

— Що?

— Ми зараз їдемо селом, якого... немає на карті.

У цей момент колеса різко пішли вбік.

«Газель» загрузла в густій чорній багнюці.

Двигун гарчав, колеса крутилися, але машина не рухалася ні на сантиметр.

Микола дістав телефон.

— Немає мережі...

Дмитро теж подивився на свій.

Жодної поділки.

Жодного сигналу.

Лише тиша.

Дмитро першим вискочив із машини.

— Спробуй ще раз!

Микола натиснув на газ.

Колеса безпорадно закрутилися, розкидаючи чорну багнюку.

— Дарма...

Гроза вже гупала над самим селом. У темряві виднілося лише світло з найближчої хати.

— Ходімо попросимося переночувати, — сказав Дмитро.

Двері відчинилися майже одразу, ніби на них чекали.

На порозі стояла молода жінка.

Чорне волосся спадало на плечі, світла сорочка, довга спідниця, лагідна усмішка.

— Добрий вечір.

— Добрий... Вибачте, ми застрягли. Чи можна переночувати до ранку?

Жінка уважно подивилася на них.

— Можна.

Хлопці вже зраділи.

— Але не в хаті.

— Чому?

— Так треба.

Вона усміхнулася ще привітніше.

— Переночуєте в сінажнику. Там сухо й тепло.

— Та нам більше й не треба.

Вона винесла їм стару ковдру, глечик молока й окраєць хліба.

— Якщо вночі почуєте, що вас хтось кличе...

Вона на мить замовкла.

— Не виходьте.

— А хто може кликати?

— Тут уночі багато хто ходить.

І зачинила двері.

---

Сіно пахло літом.

Надворі шумів дощ.

— Добра господиня, — сказав Микола.

— Ага...

Дмитро згадав діда.

«...не відповідайте, якщо вас покличуть на ім'я...»

— Послухай...

— Що?

— А може, той дід не жартував?

— Якщо ми зараз почнемо боятися кожної бабусиної казки, то й брухт перестанемо скуповувати.

Вони засміялися.

І незабаром заснули.

...

— Дмитре...

Хтось тихо покликав.

Він розплющив очі.

Микола спав.

— Дмитре...

Голос лунав просто за дверима.

Тихий.

Добрий.

Майже знайомий.

Він уже хотів відповісти...

Та раптом пригадав слова діда.

«Не відповідайте...»

Дмитро лише штовхнув Миколу.

— Чуєш?

Микола мовчки кивнув.

Тепер голос кликав уже його.

— Миколо...

Потім обох.

Повільно.

Наполегливо.

Наче той, хто кликав, знав їх усе життя.

Під дверима зашаруділо.

Наче хтось ходив колами.

Раптом у щілині між дошками промайнув силует господині.

Але це вже була не та усміхнена молода жінка.

Спина зігнулася.

Волосся стало довгим і сивим.

Обличчя зморщилося, очі світилися дивним зеленкуватим блиском.

Вона ходила навколо сінажника, щось тихо шепочучи.

Сіно почало ворушитися саме по собі.

Дмитро перехрестився.

— Тільки мовчи...

Стара раптом спинилася.

Понюхала повітря.

І прошепотіла:

— Вийдіть... я знаю, що не спите...

Двері самі скрипнули.

Але ні Дмитро, ні Микола не поворухнулися.

Так минула, здавалося, ціла вічність.

Лише коли перший півень закукурікав десь далеко, усе стихло.

---

На подвір'ї було тихо.

Із хати вийшла та сама молода жінка.

Усміхнулася.

— Добре спалося?

Хлопці мовчки кивнули.

Вони не стали нічого питати.

Сіли в «Газель», витягли її з багнюки тракторцем, що дивним чином уже стояв неподалік, і рушили геть.

Та незабаром зрозуміли...

Вони їздять по колу.

Ось стара криниця.

Ось місток.

Ось покинутий млин.

І знову...

Та сама хата.

Те саме подвір'я.

— Ні... цього не може бути...

Вони звертали на інші дороги.

Повертали назад.

Їхали навпростець.

Та щоразу опинялися в тому самому місці.

Микола мовчки відкрив бардачок.

— Компас...

Вони обоє згадали слова старого.

Дмитро відкрив кришку.

Стрілка шалено крутилася.

Потім раптом завмерла.

І показала... просто в густий ліс, де дороги взагалі не було.

— Туди?!

— Іншого вибору немає.

Микола повернув кермо.

«Газель» повільно покотилася між деревами.

Гілки дряпали кузов, кущі били по дверях, але стрілка більше не рухалася.

За кілька хвилин дерева несподівано розступилися.

Попереду блиснула знайома траса.

Телефони одночасно ожили.

На екранах з'явився мобільний зв'язок.

Навігатор спокійно промовив:

— «Маршрут побудовано».

Дмитро озирнувся.

Позаду був лише ліс.

Ні села.

Ні хат.

Ні старого млина.

Ні навіть дороги, якою вони щойно виїхали.

Лише вітер шелестів листям.

Микола мовчки закрив компас.

— Знаєш...

— Що?

— Відтепер, якщо дід продаватиме мені старовинну річ і скаже: «Не затримуйся до вечора», — я навіть торгуватися не буду.

Дмитро розсміявся.

— І я теж.

Біла «Газель» рушила далі.

А старий компас тихо лежав у бардачку.

Його стрілка спокійно показувала на північ.

Наче тієї ночі нічого й не сталося.

Найкоротший та найлегший шлях який?
Який ти знаєш!:)

З дитинства памʼятаю.
Баба Надя моя ростила виключно Ніжинські та Засолочні огірки.
До її списку я додала ще Кущові.
Й ніяких експериментів!:)

Сподіваюся, що й з сіллю цьогоріч вгадала?
З відомих причин, сссссцкйбнблдгсня, бахмутської солі де тепер взяти?
Попередній сезон додав знань, що румунська сіль для консервування підходить.
Чого не скажеш про соління…

За рекомендацією одної з колежанок придбала ще один варіант. В неї солені з такою сіллю огірки - те, що тре! Хто свідок? Я свідок!

Хуч як би мені не хотілося лінитися, зібрала дупу в купку!:)
Почалапала зранку уууу город!

Огірків цебро визбирала.
Цибулі трошки насмикала.
Кропу та горіхового листя на консервацію огірків.
Кабачків трохи зібрала. Їх цьогоріч небагато, та таки ж є? Й то добре!

Зараз трохи віддихаюся?
Й перескочу до наступного пункту нашої сільської програми!:)

Перемию вже замочені огірки. Віники до них!:)

Накручу води з колодязя.
Бо чи вона все ще відсутня у звʼязку з тривалими ремонтними роботами?
Чи вона відсутня, бо світла ніц нема?
Робот обласного колцентру енергетичного каже, що в нас чергові планові роботи?

Й займатимуся заготовчо-консервативною діяльністю!!!

Ви там як?

⚡️ Сестра покійного сенатора Ліндсі Грема тимчасово обійме його місце в Сенаті США

Губернатор Південної Кароліни Генрі Макмастер оголосив, що Дарлін Грем Нордон виконуватиме обов’язки сенатора до завершення каденції Ліндсі Грема у 2027 році. Її кандидатуру публічно підтримав Трамп.

Історія родини Гремів тісно пов’язана з цим рішенням: після ранньої смерті батьків 22-річний Ліндсі фактично взяв на себе опіку над 13-річною сестрою та офіційно удочерив її, щоб забезпечити їй доступ до своїх військових пільг.

Дарлін Грем Нордон раніше не займалася політикою та працювала у сфері допомоги людям з інвалідністю у працевлаштуванні.

«Для мене це велика честь. Ліндсі завжди був поруч зі мною, а тепер я буду поруч із ним», — сказала вона.

❗️ Свириденко не погодилася на пропозицію стати послом України в США після відставки з посади прем'єр-міністра, — Суспільне з посиланням на джерела

Наразі вона не розглядає цю посаду для себе. Проте, чи відмовила вона вже президенту, наразі невідомо.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

ВОНА ДУЖЕ НЕБЕЗПЕЧНА

Друзі, звертаюся до тих, хто втомився просто чекати й ненавидіти. Поки ми емоційно виснажуємося, система ворога продовжує працювати на повну. Але я знайшов інший шлях — шлях глобального впливу, який працює вже сьогодні.
​Ми звикли до того, що війна — це лише залізо. Але є фронт, де вирішується все: свідомість людини. Я особисто довів: якщо відкинути агресію і вийти на рівень глибокого, холодного та людяного діалогу, навіть люди, які працюють у самій системі РФ, починають переосмислювати реальність.
​Це не про братання. Це про розхитування їхньої матриці зсередини. Коли ми говоримо з ними як люди, а не як "вороги з телевізора", їхня пропаганда починає сипатися. Я маю реальний досвід: людина, яка вірила в "спецоперацію", тепер визнає, що в нас війна, і вже планує маршрут через Польщу в Україну, щоб побачити правду на власні очі. Це реальний факт, який підтверджує: людяність — це наша найпотужніша зброя, коли вона використовується стратегічно.
​Закликаю кожного з вас перестати бути лише жертвою обставин. Почніть свідомо і спокійно впливати на свідомість росіян, з якими ви маєте контакти. Якщо кожен з нас почне працювати на цьому рівні, ми розхитаємо їхню систему зсередини ефективніше за будь-які санкції. Не дайте їм шансу звести нас до рівня ненависті. Перемагайте їх розумом і правдою. Це наш фронт, і він починається з нашої свідомості

🥊 Чоловіча та жіноча збірні України розпочали навчально-тренувальний збір на Олімпійській базі в Конча-Заспі, де триває підготовка до Чемпіонату Європи.

🔥 Особливу увагу буде приділено вдосконаленню тренувального процесу: до роботи команди залучаються фахівці зі спортивної медицини та тестування, щоб забезпечити спортсменам максимально ефективну підготовку.

🇺🇦 Попереду багато роботи, але саме вона веде до великих перемог!
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники

Голова суддівського комітету ФІФА П'єрлуїджі Колліна відреагував на скандал, який стався в матчі збірних Аргентини та Швейцарії на стадії чвертьфіналу чемпіонату світу.

Підопічні Ліонеля Скалоні здолали суперника (3:1), який залишився у меншості на 72-й хвилині через вилучення форварда Бреля Емболо за симуляцію.

Після фінального свистка швейцарські футболісти, уболівальники та тренерський штаб залишилися вкрай розгніваними діями головного арбітра та не приховували свого розчарування, звинувачуючи ФІФА.

«З точки зору суддівства, вилучення Емболо було правильним рішенням. Повтор показує, що контакту з боку Леандро Паредеса не було, тому суддя правильно визначив спробу обману.

Імітація – одна з дій, які правила гри покликані припиняти, оскільки вона підриває справедливість і створює непотрібний тиск на суддів. Ми очікуємо, що арбітри розпізнаватимуть такі ситуації і діятимуть відповідним чином.

Той факт, що це сталося в матчі плей-оф чемпіонату світу, не повинен змінювати застосування правил. Судді повинні бути впевнені в правильності своїх рішень незалежно від обставин чи гравців, які беруть участь.

Оскільки Емболо вже отримав попередження, друга жовта картка була неминучим наслідком його дій. Зрештою, відповідальність лежить тільки на гравці збірної Швейцарії.

Послідовність і чесність є основними принципами суддівства, тому суддівська бригада продемонструвала і те, й інше в цьому інциденті», – повідомив Колліна
#World_Football #football #European_football @European_football
#футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovaryspor