Що відбувається?
З моїх попередніх дописів зникли фото, а зараз не можу додати іото до допису: кнопка є, при натисканні вона змінює колір, але далі нічого не відбувається. В кого таке було? Може щось не так роблю? Що треба зробити?

Межу в +1,5°C офіційно пройдено. Трирічний період, включно з 2025-м, остаточно зафіксував перетин цієї критичної точки.
​Вчені відверто кажуть: Паризька угода більше не працює.
​Головне побоювання кліматологів полягає в тому, що далі зміни не будуть поступовими. Ми наближаємося до раптових і незворотних переломних моментів планетарної системи. Природа більше не здатна компенсувати наші викиди, поки світові уряди втрачають мотивацію діяти.
​Шляху назад може не бути раніше, ніж ми це усвідомимо.

​Як піца без підвалу мало не призвела до трагедії: Урок «Pizzagate» 🍕🚨
​Грудень 2016 року. Вашингтон. У сімейній піцерії Comet Ping Pong лунає сміх, батьки вечеряють з дітьми.
​Раптом у заклад входить 28-річний Едгар Велч зі штурмовою гвинтівкою AR-15 та пістолетами. Він проїхав 500 км з чіткою місією: «звільнити дітей із секретного бунку сатаністів».
​Паніка, люди тікають. Велч підходить до підсобки, де, на його думку, ховають дітей, і стріляє прямо в дверний замок. Двері відчиняються... а за ними звичайна комора зі швабрами та коробками. Півтори години нападник шукав хід під землю, поки не зрозумів: у будівлі немає і ніколи не було підвалу.
​На щастя, ніхто не загинув, а Велч здався поліції. Але як звичайний батько двох дітей перетворився на озброєного нападника?
​Його затягнуло в «інформаційну бульбашку» фейку Pizzagate:
📍 У 2016 році злили листування штабу Гілларі Клінтон.
📍 Користувачі форумів «вирішили», що слова pizza та cheese — це шифр педофілів.
📍 Алгоритми соцмереж почали масово просувати цю нісенітницю через високі емоції та залученість.
​Велч не був клінічно божевільним. Він просто бачив лише те, що підсовував йому алгоритм. Пізніше Pizzagate переродився в рух QAnon, який у 2021 році привів до штурму Капітолія.
​
Алгоритмам соцмереж байдуже до правди — їм потрібні ваші емоції. Гнів і страх продаються найкраще, і цим активно користується ворог.
​👉 Що робити, коли бачите контент, від якого «закипає кров»:

1. ​Зупиніться на 10 секунд.
2. ​Запитайте себе: «Хто й навіщо викликає в мене ці емоції?»
3. ​Перевірте джерело перш ніж ставити лайк чи робити репост.

​Бережіть свій інформаційний простір

«Ніколи такого не було, і от знову»: росіянам болить не війна, а власні згорілі труси й бензин.
​Американське видання The Washington Post випустило статтю про «тиск на російську опозицію» і навело цікаву статистику. Державний російський ФОМ зафіксував найбільше падіння рейтингу путіна від початку повномасштабки — відразу на 5% за тиждень (до 66%). Аналітики й «опозиціонери» типу Надєждіна чи Станової в один голос бідкаються: «люди перестали розуміти, чи є у влади план», а 2026 рік називають «переломним».
​Знаєте, від чого насправді завалився рейтинг «бункерного»?
​Їх НЕ хвилювало, коли їхня армія вбивала цивільних в Україні, у Молдові, Грузії та Сирії.
Їх НЕ хвилювало, коли рашистська артилерія стирала з лиця землі українські міста й села, коли гинули наші діти.
Їх НЕ цікавила політика, коли у посадках та на м'ясних штурмах тисячами гнили їхні ж власні чоловіки та сини — аби за це справно платили «гробові».
​Всі ці роки вони повторювали мантрами: «я вне политики» та «вверху лучше знают».
​Але тут прийшли наші далекобійні дрони. І виявилося, що коли палають російські НПЗ і нафтобази, коли на заправках немає палива, ціни летять у космос, а холодильник стає порожнім — «політикою» раптово зацікавилися всі. Вбивати сусіда було комфортно, а от залишитися без бензину і зі згорілими трусами — це вже, виявляється, «ситуація виходить з-під контролю».
​I не треба нам казок про «хороших росіян» чи «антивоєнну опозицію», в яку так завзято хоче вірити Захід. Немає там ніякого прозріння чи гуманізму. Є тільки шкурний переляк і ниття, коли наслідки війни нарешті прийшли безпосередньо в їхній дім.
​Слава ЗСУ та українським дронярам!

Мати змогу залишатися собою - важлива складова відчуття щастя.

Часто важко залишатися собою, тому ми намагаємося так чи інакше сховатися - за масками, удаваністю, лицемірством. Іноді соромимось того, хто ми такі. Нас навчили багато чому, але нас не вчили того, щоб бути собою. І це робить нас нещасним в суспільстві. Бути не тими, хто ми є насправді, бути не з тими, з ким хочемо, робити не те, що хочемо - це викликає дискомфорт, а іноді навіть страждання. Будьте собою, але не забувайте, що ваша свобода бути собою, закінчиться там, де починається свобода інших.

Рух – це життя. Якщо немає вітру, берись за весла.