О. Голобуцький ВР зняла з розгляду урядовий законопроект 14120, яким пропонувалося позбавити російську мову захисту Європейської хартії регіональних чи міноритарних мов, - нібито «через тиск неназваних російських лобістів у Раді Європи». І одночасно Радіо «Свобода» оприлюднило інсайд, що в проєкті спільного плану ЄС і України з припинення вогню є пункт, що Київ і Москва «підсилюють взаєморозуміння та повагу до різноманітності мов, культур та релігій» - чит. "повертають довоєнні позиції РПЦ і російської мови в публічному просторі". Якщо сполучити обидві новини, то це, найімовірніше, вказує на те, що на нас дійсно чекає відкат у позиціях РПЦ і російської мови як одна з головних умов припинення вогню (а це навіть не перемир'я). Тобто, фактично «припинення вогню», якщо таке буде реалізоване, означатиме повернення Кремля до попередньої тактики невійськової поступової анексії України. Довше, зате дешевше і надійніше.

#дати 📜 «Світ ловив мене, та не спіймав»: Григорій Сковорода — Мандрівний Філософ Сьогодні, 30 жовтня, ми згадуємо видатного сина України, який своїм життям та творчістю заклав філософські основи української ментальності — Григорія Савича Сковороду. Хоча його офіційна дата народження — 3 грудня (або 22 листопада за старим стилем) 1722 року, його спадщина, що продовжує надихати, робить його актуальним щодня. 🎓 Козак, Співак, Вчений Григорій Сковорода народився у селі Чорнухи на Полтавщині в родині малоземельного козака. Його надзвичайний талант проявився рано: * Освіта: Навчання у легендарній Києво-Могилянській академії (до якої він вступив у 12 років), тривало з перервами майже двадцять років, що дало йому енциклопедичні знання. Сковорода досконало володів латиною, грецькою, церковнослов'янською, німецькою та польською мовами. * Музика: Він мав хист до музики та співу. В юності його навіть забрали до Петербурга для співу у придворній капелі. Сковорода грав на сопілці, скрипці, флейті, лірі та бандурі, а сопілка стала його незмінним супутником. 🎶 * Подорожі: Його перебування в Угорщині, Словаччині (Братислава) та Австрії (Відень) у складі царської місії дало змогу ознайомитися з європейською культурою та освітою. 💡 Філософія «Сродної Праці» та Самопізнання З 1770-х років, переслідуваний як світською, так і духовною владою через його вільнодумство та небажання пристосовуватися, Сковорода обрав шлях мандрівного філософа. * Головна ідея: В основі його вчення лежить концепція двох натур («світу великого» і «світу малого» – людини) та трьох світів (макрокосм – Всесвіт, мікрокосм – людина, і світ символів – Біблія). * Самопізнання: Сковорода вважав змістом людського існування самопізнання — пізнання своєї істинної натури та пошук Бога в собі. Він висловлював це у відомій фразі: «Пізнай себе». * Сродна праця: Ідеал Сковороди — це «сродна праця» (споріднена, природна праця). Він стверджував, що справжнє щастя полягає не в багатстві чи славі, а в діяльності, яка відповідає внутрішньому покликанню людини та її природним здібностям. 📖 Літературна Спадщина Сковорода є одним із зачинателів жанру байки в українській літературі. Його збірка «Байки Харківські» є зразком філософської прози. * Його філософські діалоги та трактати, такі як «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та «Сад божественних пісень», поєднують біблійні мотиви з ідеями античного платонізму та стоїцизму. * Він невтомно вчив, що лише внутрішня свобода і гармонія є справжньою цінністю. Його епітафія: «Світ ловив мене, та не спіймав», стала ідеальною квінтесенцією його життя, яке він прожив у злагоді зі своїми принципами, поза впливом зовнішніх обставин. Григорій Сковорода — це вічний символ українського духу, прагнення до свободи та мудрості. https://youtu.be/rUJEzKjAj34?si=JgHnOOHwwbthDWJN

📹«Чуємо, як з верхніх будинків починають кричати: "допоможіть"»: херсонці розповідають Радіо Свобода про ранковий російських удар. Наша кореспондентка побувала на місці атаки та показує наслідки. Відомо, що у місті внаслідок російських атак щонайменше 18 постраждалих та двоє загиблих. Серед поранених є діти. Пошкоджені багатоквартирні та приватні будинки. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

🗣Суд продовжив запобіжний захід підозрюваному у вбивстві політика Андрія Парубія, повідомляє кореспондентка Радіо Свобода Львівʼянинин Михайло Сцельніков залишається під вартою ще на 60 днів. Він не заперечував щодо клопотання прокуратури і відмовився від коментарів. Раніше чоловік зізнався у вбивстві. Також раніше повідомлялось, що чоловік працював з російськими спецслужбами. У телефоні підозрюваного було виявлено докази, заявляли в прокуратурі. 30 серпня Андрія Парубія застрелили у Львові. Наступного дня затримали 52-річного Михайла Сцельнікова.

🗣Тимчасова слідча комісія парламенту перевірить, чи знало керівництво Тернопільщини про дії військових, підозрюваних у катуванні людей, заявив Радіо Свобода нардеп від «Батьківщини», заступник голови ТСК Михайло Цимбалюк. 🛑Комісія хоче встановити, чи знали про ці події керівник штабу оборони області та голова ОВА, бо в області регулярно були наради за участі представників ТЦК, зазначив депутат у етері програми «Свобода Live» 🛑Також Цимбалюк додав, що комісія перевірить, зокрема, саму ініціативу Тернопільського ТЦК щодо залучення бойових підрозділів до роботи, а також дії правоохоронців. Бо, як депутат наголосив, він не знає «жодного нормативного документу, який це дозволяє». ℹ️15 жовтня поліція Тернопільщини затримала сімох військовослужбовців, яких підозрюють у викраденні, катуванні та вимаганні грошей: серед потерпілих були і цивільні, і військові, що перебували на реабілітації. Поліція не вказала, до якого підрозділу належать військові, але згодом у соцмережах Третьої окремої штурмової бригади з’явилось повідомлення про готовність співпрацювати зі слідством.

😢 Наслідки атаки рф по Шахтарському на Дніпропетровщині. Ворог вночі бив по місту дронами. Наразі відомо про 11 постраждалих. 📷: Радіо Свобода #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

#ШІ #психологічний #реалізм Меридіан Осіннього Світла Тиша була володаркою її квартири. Вона оселилася тут після того, як Олена, успішна, але виснажена архітекторка, свідомо відійшла від галасливого світу великих проектів. Сорок вісім років - не вік кризи, а меридіан, точка рівноваги, де вже є чітке розуміння пройденого шляху і холодна ясність щодо того, куди варто йти далі. У цей дощовий, пропахлий опалим листям осінній тиждень, тиша не була гнітючою; вона була структурою, яка дозволяла чути власні думки. Олена любила цю тишу, як старий, перевірений часом інструмент. Кожен предмет у квартирі - від антикварної лампи до стосу книг, що дихали історією, - був обраний нею, і лише нею, без компромісів із чужим смаком. Вона жила, як у добре спроектованому будинку: без зайвих стін і з ідеальним освітленням. На невеликому робочому столі, поруч із кресленнями для реставрації старої міської бібліотеки, лежав глянцевий конверт із запрошенням. Ювілей Лілії, колишньої однокурсниці. З тих, хто завжди жив за чітким, соціально схваленим планом: вдалий шлюб, двоє дітей, великий будинок за містом, статус «шанованої дружини». Олена розуміла, що там зберуться всі, хто, можливо, без жодного злого наміру, але обов’язково запитає: «А ти все сама?», «Чому не вийшло?», «Не пізно ще когось знайти?». Це був ювілей успішної формальності. І це запрошення стало каталізатором, що змусив Олену, як архітектора, зробити інвентаризацію власного життя. Кохання. Олена розмірковувала про нього, дивлячись на дощ, що змивав бруд із вікна. Вона не була позбавлена кохання. Було два великі, бурхливі романи, що палали яскраво і згасли саме тому, що вона не дозволила їм стати її кліткою. Вона не могла вмістити свій багатогранний, незалежний світ у вузький коридор чиїхось очікувань. Перший - пристрасний, але власник, який хотів, щоб вона «менше працювала і більше була вдома». Другий - інтелектуал, який вимагав «спільної ідеї», що мала переважити її власні прагнення. Тоді вона відчула: або вона «стисне» себе до розмірів ідеальної супутниці, або залишиться собою. Вона обрала останнє. «Чи справді кохання - це мета, як нам нав’язали? - розмірковувала вона, п’ючи каву. - Або це лише ілюзія повноти, яку люди використовують, щоб приховати свою внутрішню порожнечу?» Вона відкинула цю думку. Кохання, звісно, існує. Але чому соціальний код вимагає, щоб воно було єдиним джерелом сенсу? Робота стала для неї формою глибокої медитації. Реставрація бібліотеки - це не просто креслення, це відновлення пам’яті міста. Олена відчувала, що її професія - це її справжнє призначення. Її свобода полягала в тому, що її ніхто не відволікав, не вимагав звіту, не обмежував її творчу думку. Вона належала лише своїм ідеям, і це було розкішшю, яку вона б не проміняла на сумнівне щастя «жити для когось». Це була її відповідь на соціальний запит «де твоє життя?»: «Ось воно, у цих лініях і кутах, у відновленні прекрасного». Звісно, суспільство не дрімало. Коли вона спускалася сходами, її перехопила пані Зоя, сусідка з другого поверху, жінка з невгамовною потребою «допомагати» чужому нещастю. - Оленочко, ти сьогодні така бліда. Все сама й сама, - зітхнула Зоя, сплітаючи вузол із її самотності. - Такий скарб, і без пари. А он у мене є племінник! Поважний чоловік, вдівець. Не пізно ще, дитинко! Олена посміхнулася своєю фірмовою, ледь іронічною посмішкою. Вона хотіла відповісти: «Пані Зою, я не скарб на розпродажі. І мій життєвий простір не є порожнім, щоб його заповнювати першим-ліпшим вдівцем». Але сказала лише: «Дякую, пані Зою. Моєму життю зараз не потрібні нові стіни. Воно вже ідеально спроектоване». Це викликало в неї цілу хвилю внутрішніх монологів. Чому суспільство так боїться самодостатності? Тому що самодостатня жінка не підпадає під загальну систему координат. Вона не потребує захисту, не прагне схвалення, вона не є «додатком». Вона — повний всесвіт. Вона підійшла до дзеркала. Середній вік. Це вже не той час, коли вона хотіла бути «ідеальною». На її обличчі були помітні лінії досвіду, а у погляді — глибина. Це був час, коли фізична краса поступалася внутрішній глибині та самоприйняттю. Вона відчула, що не старіє, а кристалізується. Сенс Життя? Вона відмовилася від пошуку монументального, єдиного сенсу. Він не в продовженні роду, не в накопиченні багатств, і навіть не в «залишенні сліду в історії». Сенс життя, на її думку, полягав у здатності відчувати, помічати осіннє світло на мокрому асфальті, залишатися вірною собі, бути чесною зі своєю іронією. Вона була вдячна своїй самотності за те, що вона навчила її бути цілісною. Настала ніч відвертості. Олена перебрала старі листи, потерті фотографії. Це була остання, ретельна «інвентаризація». Вона не шкодувала. Кожен роман був прекрасним, але вони закінчилися, бо її незалежність була несумісна з їхньою потребою в контролі. Вона не могла зрадити себе. Вона витримала це випробування і вийшла з нього сильнішою. На світанку, коли дощ трохи вщух, вона взяла запрошення Лілії. Воно було таким глянцевим, таким показово ідеальним. Вона порвала його навпіл, а потім ще раз, і викинула у відро для сміття. Це був символічний акт, відмова від необхідності відповідати та звітувати перед чужими очікуваннями. Вона прийняла свою самотність не як покарання, а як свідомий вибір, як абсолютну свободу бути Оленою. Сніданок був легким, але внутрішня наповненість, яку вона відчувала, була важкою, як добре витриманий коньяк. Вона вийшла з дому. На вулиці вже не було сірості, на яку вона звикла дивитися. Осіннє сонце, пробиваючись крізь важкі хмари, заливало вулицю помаранчевим, теплим світлом, справжнім Меридіаном Осіннього Світла. Вона відчувала не спустошення, а готовність. Олена прийшла до бібліотеки. Її архітектурний проект був на стадії погодження. Вона сиділа за великим столом, розкладаючи креслення і заглиблюючись у деталі конструкцій, коли до неї підійшов чоловік. Він був середнього віку, із витонченим, задумливим обличчям і окулярами, що сиділи на переніссі. Здавалося, він був у цьому просторі так само природно, як і вона. - Вибачте, - тихо промовив він, вказуючи на її креслення. - Ви, мабуть, відповідаєте за реставрацію? Я історик. Аркадій. Я тут досліджую архіви, і, чесно кажучи, боюся, що новий дизайн знищить душу цієї будівлі. Олена відчула миттєвий спалах іронії, але стрималася. - Архітекторка Олена. Душу якраз я і прагну зберегти. Я прихильниця чистоти ліній, а не показної сучасності. Ви ж, сподіваюся, не з тих, хто вважає, що все старе автоматично є священним? Аркадій посміхнувся посмішкою людини, яка зрозуміла жарт, адресований лише їй. - О ні. Я з тих, хто вважає, що старе має бути функціонально красивим, а не лише музейним. Мені потрібен простір, де відчувається вага думки, а не пил. — Тоді нам по дорозі, Аркадію. Мені потрібен простір, де є світло, щоб читати, а не лише тіні, щоб ностальгувати. Він сів навпроти, і вони почали говорити про бібліотеку. Але вже через кілька хвилин розмова перейшла на Архітектуру та Історію з великої літери, на сенс їхньої роботи. Він не намагався її вразити, не намагався заповнити паузи, не питав про «її особисте життя». Він просто слухав і розумів її професійну пристрасть та інтелектуальну глибину, відповідаючи з тією ж іронічною, але щирою, проникливістю. Коли вона дивилася на нього, розбираючи складні деталі плану, Олена раптом чітко усвідомила: самотність, це не філософія, а підготовка. Це був період, необхідний для того, щоб вона зросла у повну жінку. Коли вона була цілісною, вона більше не шукала когось, хто заповнить її порожнечу. І лише тоді, коли вона перестала шукати, з’явився хтось, хто міг не заповнити її світ, а доповнити його, як ідеальна, функціонально красива деталь у добре продуманому кресленні. Вона відчула не закоханість, а тихий, глибокий інтерес. Новий виток. Можливо, це не буде велике кохання, але це буде свідоме кохання — кохання двох цілісних людей. Олена посміхнулася. Її життя вже має сенс, бо вона — єдина його архітекторка. Але навіть архітекторові іноді потрібен гід, щоб показати найкращі історичні деталі у його новому проекті.

#поезія Душа - єдина на землі держава, Де є свобода чиста, як озон. Кордон душі проходить над світами, А там нема демаркаційних зон. Ліна Костенко

🗣Скільки ракет «Томагавк» допоможуть Україні змінити хід війни? Відповідає експерт Експерт із питань авіації Валерій Романенко в коментарі Радіо Свобода запевнив, що близько сотні крилатих ракет типу «Томагавк» могли б кардинально змінити хід війни на користь України. «Оптимальним було б – чим більше, тим краще. От приблизно сотня ракет, вони б вже виправили ситуацію, вони б змінили її дзеркально», – сказав Романенко в етері програми Свобода Live (https://www.youtube.com/watch?v=T69IzVc-WbI). Водночас експерт застеріг від завищених очікувань за невеликої кількості боєприпасів: «20 ракет – це ні про що. …при отриманні 20 «Томагавків» ми зможемо ефективно використати максимально чотири з них». За його оцінкою, через потужну російську ППО «чотири з п'яти запущених «Томагавків» будуть збиватися». Проте, за переконанням експерта, якщо брати до уваги можливості поставок ракет, то гарним варіантом також будуть і менші поставки, проте постійні: «Якщо ми будемо отримувати з темпом 20–30 ракет на місяць, то росіяни довго продовжувати війну не зможуть, максимально півроку». #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

Є позиція, на якій військовослужбовець кілька місяців щодня відбиває штурми, і замінити нікому. Коли я порушую це питання перед вищим командуванням, мені кажуть: «Є ті, хто ще довше сидить, чого ти порушуєш це питання?», - командир батальйону «Свобода» бригади «Рубіж» НГУ Петро Кузик #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news