#природа
✨ҐУТИН ТОМНАТИК🏔️
🪁 Одна з найвищих гір Українських Карпат (2016 метрів), з якої відкривається приголомшливий краєвид, знаходиться в Рахівському районі в межах Карпатського біосферного заповідника.

🧊Назва означає “Сивий Верх”, що відповідає дійсності: взимку гора насправді виглядає “сивою”.

🌬️ З північно-східного напрямку між нею та сусідньою вершиною на висоті 1801 метр над рівнем моря знаходиться озеро Бребенескул, утворене внаслідок танення давнього льодовика та вулканічних вивержень.

💙 Оточене стрімкими скелями та зеленими килимами, воно має вражаючий вигляд.

💈 Вершина добре підійде як для досвідчених альпіністів, так і любителів, якщо планувати сходження влітку. Взимку ж це вже досить серйозний виклик через сніг, лід, сильний вітер, низькі температури (інколи до -30 градусів), а також можливі лавини - тут потрібні додаткові знання, підготовка та спорядження.

#природа
Наш район .
Краса осені.

Луцький замок

Луцький замок або замок Любарта - це символ Луцька, заснований у XIV столітті князем Любартом, сином великого литовського князя Гедиміна. На місці замку раніше знаходилося невелике поселення, яке з'явилося ще за часів Володимира Великого. У той час замок не був настільки могутнім і обороноздатним, як за часів литовських князів, але вже в 1069 році він витримав облогу польських військ на чолі з королем Болеславом II Хоробрим, які йшли на Київ. Замок стоїть на високому пагорбі біля злиття двох річок, Стір і Лучиця. З цього місця відкривається хороший огляд на околиці і з якого легко було обороняти північно-західні кордони Волині. Замок багаторазово відбивав набіги татар і витримував облоги польських військ. У XVII столітті стіни фортеці використовувалися як в'язниця для місцевих дворян і полонених солдатів. Протягом своєї історії вона неодноразово виконувала різні функції: була резиденцією князів, адміністративним центром і місцем ув'язнення.

Джерело https://psahno.com/uk/places/zamok-liubarta

#волинь #україна #західнаукраїна #замок #історіякарпкат #цікавімісця #цікавімісцяукраїни #щоподивитисявлуцьку #луцьк #ліс #гори #відпочинок #туризм #подорож #природа #замкиукраїни

#поезія
Прийшов у село й на дерева напнув
свій плащ повновладний жовтень.
Природа дрімає... Я ж вийшов зі сну
в одне з чергових оговтань.

Горіх із листви та нічних шарудінь
прослав під ногами ковдру.
Згасає пора для збирання плодів.
Пора холодів надходить.

Багряний, лимонний, легкий помаранч
й хати поміж них, – мов кості,
біліють, в одне з чергових помирань
природи, в якій ми – гості.

Та бабине літо відлунням тепла
ще гріє жовтневий вечір.
Ця музика степу текла б і текла,
і шурхіт з дерев – на плечі...

Зітхає димами осінніх багать
бадилля сільське і листя.
Частіш починає в серця набігать
небесний свинець імлистий.

За кілька мигтінь скине плащ листопад,
оголить дерев скелети.
Та грає ще гранню янтарний* топаз, –
мій жовтень в стрімкій кареті.

Сашко Обрій

#відпочинок
🌿💚 Терапевтичний сад на Подолі — оаза спокою посеред міста.
У самому серці Подолу з’явився маленький зелений простір,
де можна прогулятись серед квітів, посидіти у тиші
або навіть допомогти доглядати за рослинами 🌸🍀

Тут немає поспіху, лише аромат трав, шелест листя
і відчуття, що Київ може бути по-справжньому спокійним 💭

🌳 Місце, де природа лікує, а шум міста стихає.

📍 Київ, вул. Притисько-Микільська, 3
💚 Вхід вільний — і спокій теж.

#поезія
Тиху бесіду чую: говорить природа,
Розмовляє з дощем, котрий всюди шумить.
По-осінньому чутна її прохолода,
Навіть спокій незвичний помітив в цю мить.

Стала світу відчутна сезонна первинність,
Та, від котрої тепло у грудях стає.
Дивовижна краса і чарівна невинність,
Та, що барвами осені так виграє.

…І завмер зупинившись, промовив: «Люблю,
Вам спасибі за все і за Вашу присутність,
За натхнення, яке в Вас постійно ловлю,
У якому захована вся моя сутність».

Сергій Ущапівський

Етюд "Сутінки"
Сутінки — це чудовий час для уяви: мозок працює, як художник-імпресіоніст, додаючи кожній тіні трохи драматизму.

Вони спускаються тихо, наче кішка, що крадеться м’якою ходою між деревами. Вони не мають початку — просто раптом помічаєш, що світ став іншим. Ще мить тому все було залите золотом вечірнього сонця, а тепер барви злилися, потемніли, й небо вже не синє, а глибоко фіалкове.

На заході ще тліє вузька смуга світла — останній опір сонця перед тим, як воно сховається за обрій. Цей момент короткий, як зітхання: не день і не ніч, а щось між ними. У цій проміжній порі є особлива краса — м’яка, задумлива, сповнена таємниці.
Усе навколо наче притихає. Легкий вітер стишує подих, птахи замовкають, і навіть дорога, здається, перестає шуміти. Повітря стає прохолодним, майже оксамитовим, і пахне землею, листям, далеким димом з осінніх багать. Ці запахи — як ніжне нагадування про дім, про спокій, про завершення дня.

Іронія сутінків у тому, що вони — короткі, але найвиразніші. Саме тоді, коли все навколо ніби згасає, життя набуває обрисів: видно, хто поспішає, хто мріє, а хто просто не вмикає світло, бо економить.
Люди в цей час теж стають трохи поетами: хтось зітхає біля вікна, хтось постить фото з підписом “осінній вайб”, а хтось просто дивиться, чи встигне купити хліба до повної темряви.
Хтось раптом вирішує стати філософом — сідає на лавку й задумливо дивиться вдалечінь.
Хтось обіймає кохану людину, хтось просто ковтає чай на балконі й думає: “А може, й не так уже й погано, що день скінчився”.

Сутінки — це не просто перехід між світлом і темрявою. Це коротка сцена, де всі — актори: сонце театрально кланяється, небо міняє костюми, а ми сидимо в залі й аплодуємо, бо знову вдалося — день прожито, ніч прийшла, а життя, як завжди, триває.

У такі хвилини душа теж стишується. Усі турботи дня здаються далекими, неважливими. Залишається лише спокій і відчуття якоїсь глибокої гармонії зі світом. Бо сутінки — це не кінець. Це лише м’який перехід, подих перед ніччю, нагадування, що все у житті має свій час: і світло, і темрява, і тиша, що з’єднує їх у щось єдине.

Сутінки ніби обіймають усе живе. Дерева втрачають чіткі контури, стають темними силуетами. Небо розчиняється у самому собі, і на ньому з’являються перші зірки — сором’язливі, наче ще не впевнені, що настав їхній час. Маленькі, як крапки на чистому полотні. Я посміхаюся — ось і фінальний акцент. Природа поставила його сама.

Я знімаю капелюха, вдихаю повітря, ще раз оглядаю небо і думаю:
“Досить на сьогодні.” Складаю речі, закидаю етюдник на плече й повільно йду стежкою додому. В кишені брязкають ключі, а в голові вже крутиться думка: завтра, може, намалюю світанок. Але то — завтра. А сьогодні… сьогодні — час вечеряти і дозволити сутінкам завершити те, що я тільки почав.

“Осінь – це мить, коли природа вдягається у найчарівнішу палітру.”

“Восени природа розкриває свої скарби у найкращий спосіб.” 💎🍂

Два дерева сплелися в одне і вийшла ось така краса.
“Осінь – це мить, коли природа вдягається у найчарівнішу палітру.”