• Денису Шевчуку — 29 років. Він військовий із Чернівців. Мілені — 20. Вона з Краматорська.

    Їхня історія почалася з кав’ярні у прифронтовому місті. Денис побачив Мілену, коли вона працювала за барною стійкою. Він приходив туди знову і знову — пив каву лише для того, щоб поговорити з нею. Жартував, що випив її стільки, що вже почав хвилюватися за серце. Наполегливість дала результат — між ними народилося кохання.

    У листопаді 2025 року Денис зазнав тяжкого поранення на війні. Він втратив обидві ноги, руку, око та отримав серйозні внутрішні ушкодження. Упродовж усього цього часу Мілена була поруч — не відходила ні на крок.

    Цього місяця вони одружилися в лікарні в Києві. Мілена спить у палаті разом із Денисом, підтримуючи його щодня і щохвилини.

    Денис розповідає: минулого року, перебуваючи у Німеччині, де живе його мама, він мав можливість залишитися за кордоном. Однак навіть не розглядав цього варіанту. За його словами, він відповідальна людина і чітко усвідомлює, що стоїть на кону у війні України за власне виживання. Залишити побратимів він не міг.

    Це історія про вибір. Про любов, що не злякалася війни. І про людську гідність, яка не відступає навіть тоді, коли ціна — надзвичайно висока.
    Денису Шевчуку — 29 років. Він військовий із Чернівців. Мілені — 20. Вона з Краматорська. Їхня історія почалася з кав’ярні у прифронтовому місті. Денис побачив Мілену, коли вона працювала за барною стійкою. Він приходив туди знову і знову — пив каву лише для того, щоб поговорити з нею. Жартував, що випив її стільки, що вже почав хвилюватися за серце. Наполегливість дала результат — між ними народилося кохання. У листопаді 2025 року Денис зазнав тяжкого поранення на війні. Він втратив обидві ноги, руку, око та отримав серйозні внутрішні ушкодження. Упродовж усього цього часу Мілена була поруч — не відходила ні на крок. Цього місяця вони одружилися в лікарні в Києві. Мілена спить у палаті разом із Денисом, підтримуючи його щодня і щохвилини. Денис розповідає: минулого року, перебуваючи у Німеччині, де живе його мама, він мав можливість залишитися за кордоном. Однак навіть не розглядав цього варіанту. За його словами, він відповідальна людина і чітко усвідомлює, що стоїть на кону у війні України за власне виживання. Залишити побратимів він не міг. Це історія про вибір. Про любов, що не злякалася війни. І про людську гідність, яка не відступає навіть тоді, коли ціна — надзвичайно висока.
    Like
    1
    23переглядів
  • #історія #музика
    Коли ми говоримо про Френка Сінатру, ми зазвичай уявляємо оксамитовий баритон, бездоганний смокінг і склянку джеку з двома кубиками льоду. Але якщо прибрати цей голлівудський глянець, перед нами постане людина, яка фактично винайшла концепцію сучасного поп-ідола та радикально змінила технологію запису звуку.

    До появи Сінатри естрадний співак був лише функцією при оркестрі. Соліст виходив, відпрацьовував свою партію і зникав у тіні диригента. Френсіс Альберт змінив ієрархію: він зробив мікрофон своїм головним інструментом, а не просто засобом посилення звуку. 🎻

    Він першим зрозумів, що конденсаторний мікрофон дозволяє не кричати на весь зал, а шепотіти прямо у вухо слухачеві. Це була інтимність, поставлена на промислові рейки. Сінатра опанував техніку бельканто і застосував її до популярної пісні, навчившись затримувати дихання так, як це робили плавці (чим він, власне, і займався для тренування легень). Результатом став легато-фразінг — манера, де слова плавно перетікають одне в інше без розривів, створюючи ілюзію нескінченної мелодії.

    Проте за ідеальним звуком ховалася складна політична гра. Сінатра був втіленням м'якої сили США. Його зв'язки з родиною Кеннеді та водночас із сумнівними джентльменами з Чикаго робили його постать значно об'ємнішою за звичайного артиста. Він був соціальною зброєю: італійський емігрант, який став обличчям американського істеблішменту, доводячи, що в цій країні ти можеш бути ким завгодно, якщо маєш достатньо нахабства і таланту.

    Цікаво, що в радянському союзі, і зокрема в москві та по всій території тогочасної росії, музика Сінатри тривалий час сприймалася як буржуазний елемент. Хоча пізніше, коли залізна завіса почала іржавіти, його записи стали символом недосяжної свободи та комфорту. Поки в підвалах москви слухали хрипкі копії на рентгенівських знімках, світ уже насолоджувався концептуальними альбомами Френка, такими як In the Wee Small Hours, що став першим в історії справді цілісним альбомом-настроєм, а не просто збіркою випадкових синглів.

    Сінатра не просто співав про кохання чи Нью-Йорк. Він співав про владу над власним голосом, над залом і над епохою. Він перетворив естраду на інтелектуальний перформанс, де кожна пауза мала вагу золота, а кожен рух капелюха був вивіреним актом драматургії. 🥃

    https://youtu.be/qeq3d38F4xc?si=mF8t6-M0OJK6xbK9
    #історія #музика Коли ми говоримо про Френка Сінатру, ми зазвичай уявляємо оксамитовий баритон, бездоганний смокінг і склянку джеку з двома кубиками льоду. Але якщо прибрати цей голлівудський глянець, перед нами постане людина, яка фактично винайшла концепцію сучасного поп-ідола та радикально змінила технологію запису звуку. До появи Сінатри естрадний співак був лише функцією при оркестрі. Соліст виходив, відпрацьовував свою партію і зникав у тіні диригента. Френсіс Альберт змінив ієрархію: він зробив мікрофон своїм головним інструментом, а не просто засобом посилення звуку. 🎻 Він першим зрозумів, що конденсаторний мікрофон дозволяє не кричати на весь зал, а шепотіти прямо у вухо слухачеві. Це була інтимність, поставлена на промислові рейки. Сінатра опанував техніку бельканто і застосував її до популярної пісні, навчившись затримувати дихання так, як це робили плавці (чим він, власне, і займався для тренування легень). Результатом став легато-фразінг — манера, де слова плавно перетікають одне в інше без розривів, створюючи ілюзію нескінченної мелодії. Проте за ідеальним звуком ховалася складна політична гра. Сінатра був втіленням м'якої сили США. Його зв'язки з родиною Кеннеді та водночас із сумнівними джентльменами з Чикаго робили його постать значно об'ємнішою за звичайного артиста. Він був соціальною зброєю: італійський емігрант, який став обличчям американського істеблішменту, доводячи, що в цій країні ти можеш бути ким завгодно, якщо маєш достатньо нахабства і таланту. Цікаво, що в радянському союзі, і зокрема в москві та по всій території тогочасної росії, музика Сінатри тривалий час сприймалася як буржуазний елемент. Хоча пізніше, коли залізна завіса почала іржавіти, його записи стали символом недосяжної свободи та комфорту. Поки в підвалах москви слухали хрипкі копії на рентгенівських знімках, світ уже насолоджувався концептуальними альбомами Френка, такими як In the Wee Small Hours, що став першим в історії справді цілісним альбомом-настроєм, а не просто збіркою випадкових синглів. Сінатра не просто співав про кохання чи Нью-Йорк. Він співав про владу над власним голосом, над залом і над епохою. Він перетворив естраду на інтелектуальний перформанс, де кожна пауза мала вагу золота, а кожен рух капелюха був вивіреним актом драматургії. 🥃 https://youtu.be/qeq3d38F4xc?si=mF8t6-M0OJK6xbK9
    Like
    1
    96переглядів
  • #історія #постаті
    Він був одним із тих, хто відкрив українську душу світові, причому робив це з такою витонченістю, що навіть імперський петербург не зміг встояти. 27 січня народився Євген Гребінка — людина, яка подарувала нам незабутні байки, а світу — один із найвідоміших романсів усіх часів. ✍️

    Майстер слова та «хрещений батько» Кобзаря: Феномен Євгена Гребінки
    Гребінка був справжнім культурним мостом. Народившись на Полтавщині, він зумів стати помітною постаттю в літературних колах столиці імперії, але ніколи не забував, чий він син. Його приказки стали справжнім проривом: він довів, що українська мова здатна бути гострою, сатиричною та глибоко філософською одночасно. Його байки — це не просто повчальні історії про тварин, а тонке дзеркало суспільства, яке залишається актуальним і сьогодні. 🦊📜

    Проте найбільший подвиг Гребінки перед українською культурою — це його роль у житті Тараса Шевченка. Саме Гребінка був серед тих, хто сприяв викупу Кобзаря з кріпацтва, і саме він допоміг видати перший «Кобзар» у 1840 році. Без підтримки та енергії Євгена Павловича історія української літератури могла б піти зовсім іншим, куди сумнішим шляхом. 🤝🇺🇦

    А як щодо «Очі чорні»? Цей всесвітньо відомий романс, який багато хто помилково вважає «циганським» або «народним», насправді написаний Гребінкою. Він присвятив ці палкі рядки своїй майбутній дружині, Марії Ростенберг. Так український письменник створив текст, що став гімном кохання для багатьох поколінь на різних континентах. 🕯️🖤

    Гребінка прожив коротке життя — всього 36 років, — але встиг зробити стільки, скільки іншим не під силу за століття. Він залишив по собі образ справжнього українського інтелігента: освіченого, дотепного і безмежно відданого своїй землі. 🕊️📚
    #історія #постаті Він був одним із тих, хто відкрив українську душу світові, причому робив це з такою витонченістю, що навіть імперський петербург не зміг встояти. 27 січня народився Євген Гребінка — людина, яка подарувала нам незабутні байки, а світу — один із найвідоміших романсів усіх часів. ✍️ Майстер слова та «хрещений батько» Кобзаря: Феномен Євгена Гребінки Гребінка був справжнім культурним мостом. Народившись на Полтавщині, він зумів стати помітною постаттю в літературних колах столиці імперії, але ніколи не забував, чий він син. Його приказки стали справжнім проривом: він довів, що українська мова здатна бути гострою, сатиричною та глибоко філософською одночасно. Його байки — це не просто повчальні історії про тварин, а тонке дзеркало суспільства, яке залишається актуальним і сьогодні. 🦊📜 Проте найбільший подвиг Гребінки перед українською культурою — це його роль у житті Тараса Шевченка. Саме Гребінка був серед тих, хто сприяв викупу Кобзаря з кріпацтва, і саме він допоміг видати перший «Кобзар» у 1840 році. Без підтримки та енергії Євгена Павловича історія української літератури могла б піти зовсім іншим, куди сумнішим шляхом. 🤝🇺🇦 А як щодо «Очі чорні»? Цей всесвітньо відомий романс, який багато хто помилково вважає «циганським» або «народним», насправді написаний Гребінкою. Він присвятив ці палкі рядки своїй майбутній дружині, Марії Ростенберг. Так український письменник створив текст, що став гімном кохання для багатьох поколінь на різних континентах. 🕯️🖤 Гребінка прожив коротке життя — всього 36 років, — але встиг зробити стільки, скільки іншим не під силу за століття. Він залишив по собі образ справжнього українського інтелігента: освіченого, дотепного і безмежно відданого своїй землі. 🕊️📚
    Like
    1
    56переглядів
  • #історія #факт
    Між обов’язком та серцем: таємна драма Марії-Луїзи Австрійської
    ⚖️ Жертва великої шахівниці.
    У 1810 році 18-річна австрійська ерцгерцогиня Марія-Луїза стала «подарунком миру». Її батько, імператор Франц I, після низки принизливих поразок від Наполеона, був змушений віддати свою старшу доньку заміж за людину, яку вона з дитинства вчила ненавидіти. Марія-Луїза виросла на розповідях про те, що Наполеон — це «антихрист» та «корсиканське чудовисько», що руйнує Європу.
    Проте за зачиненими дверима спалень та кабінетів Тюїльрі розгорталася зовсім інша приватна історія.

    💌 Шпигунство чи кохання?

    Її листування з батьком, яке тривало протягом усього шлюбу, є одним із найцікавіших психологічних документів епохи. Спочатку в її листах відчувається крижаний жах. Проте згодом тон змінюється. Марія-Луїза почала писати про те, що Наполеон «дуже її любить», що він ніжний батько для їхнього сина і що вона «нарешті почувається захищеною».
    Але парадокс полягав у тому, що батько використовував ці листи як джерело інформації. Відповідаючи на доньчині розповіді про побут, імператор Франц I вивідував деталі про стан здоров'я Наполеона, його плани та настрої у французькому штабі. Марія-Луїза опинилася у пастці: вона щиро намагалася бути вірною дружиною Бонапарта, але залишалася слухняною донькою австрійського монарха, який готував останній удар по її чоловікові.

    🎭 Зрада у вигнанні

    Коли імперія Наполеона почала рушити, приватна історія Марії-Луїзи зробила крутий поворот. Коли її чоловік був відправлений на Ельбу, вона не поїхала за ним. Замість цього вона повернулася до Відня, де батько оточив її «опікунами», одним із яких був граф Адам Альберт фон Найпперг — одноокий харизматичний офіцер.
    Завдання Найпперга було простим: змусити Марію-Луїзу забути Наполеона. І він впорався. Вона не лише припинила спроби зв'язатися з вигнанцем, а й почала передавати австрійській розвідці дані про таємних прихильників Бонапарта, які намагалися налагодити з нею зв'язок.

    🥀 Епілог у Пармі

    Зрештою, Марія-Луїза отримала в управління Парму, де правила тихо і мудро. Вона вийшла заміж за Найпперга (спочатку таємно) і народила йому дітей, ще коли Наполеон був живий і страждав на острові Святої Єлени. Її приватна драма — це історія жінки, яка була лише інструментом у руках великої політики, і яка знайшла своє щастя лише тоді, коли остаточно зрадила людину, чиє ім'я колись змушувало тремтіти весь світ. 🏛️
    #історія #факт Між обов’язком та серцем: таємна драма Марії-Луїзи Австрійської ⚖️ Жертва великої шахівниці. У 1810 році 18-річна австрійська ерцгерцогиня Марія-Луїза стала «подарунком миру». Її батько, імператор Франц I, після низки принизливих поразок від Наполеона, був змушений віддати свою старшу доньку заміж за людину, яку вона з дитинства вчила ненавидіти. Марія-Луїза виросла на розповідях про те, що Наполеон — це «антихрист» та «корсиканське чудовисько», що руйнує Європу. Проте за зачиненими дверима спалень та кабінетів Тюїльрі розгорталася зовсім інша приватна історія. 💌 Шпигунство чи кохання? Її листування з батьком, яке тривало протягом усього шлюбу, є одним із найцікавіших психологічних документів епохи. Спочатку в її листах відчувається крижаний жах. Проте згодом тон змінюється. Марія-Луїза почала писати про те, що Наполеон «дуже її любить», що він ніжний батько для їхнього сина і що вона «нарешті почувається захищеною». Але парадокс полягав у тому, що батько використовував ці листи як джерело інформації. Відповідаючи на доньчині розповіді про побут, імператор Франц I вивідував деталі про стан здоров'я Наполеона, його плани та настрої у французькому штабі. Марія-Луїза опинилася у пастці: вона щиро намагалася бути вірною дружиною Бонапарта, але залишалася слухняною донькою австрійського монарха, який готував останній удар по її чоловікові. 🎭 Зрада у вигнанні Коли імперія Наполеона почала рушити, приватна історія Марії-Луїзи зробила крутий поворот. Коли її чоловік був відправлений на Ельбу, вона не поїхала за ним. Замість цього вона повернулася до Відня, де батько оточив її «опікунами», одним із яких був граф Адам Альберт фон Найпперг — одноокий харизматичний офіцер. Завдання Найпперга було простим: змусити Марію-Луїзу забути Наполеона. І він впорався. Вона не лише припинила спроби зв'язатися з вигнанцем, а й почала передавати австрійській розвідці дані про таємних прихильників Бонапарта, які намагалися налагодити з нею зв'язок. 🥀 Епілог у Пармі Зрештою, Марія-Луїза отримала в управління Парму, де правила тихо і мудро. Вона вийшла заміж за Найпперга (спочатку таємно) і народила йому дітей, ще коли Наполеон був живий і страждав на острові Святої Єлени. Її приватна драма — це історія жінки, яка була лише інструментом у руках великої політики, і яка знайшла своє щастя лише тоді, коли остаточно зрадила людину, чиє ім'я колись змушувало тремтіти весь світ. 🏛️
    Like
    Love
    3
    113переглядів
  • #історія #постаті
    Від республіканського багнета до шведського скіпетра: Кар'єра Жана-Батиста Бернадота 👑
    26 січня 1763 року в гасконському містечку По народився хлопчик, якому доля підготувала один із найкумедніших та найвеличніших поворотів в історії. Жан-Батист Бернадот, син адвоката, не став продовжувати сімейну справу, а обрав шлях солдата. Хто б міг подумати, що рядовий французької армії закінчить своє життя як Карл XIV Юхан, король Швеції та Норвегії? 🗡️

    Революційний зліт та маршальський жезл

    Бернадот був плоттю від плоті Французької революції. Його талант і відвага допомогли йому стрімко просунутися по службі: від сержанта до генерала за лічені роки. Він був настільки популярним серед солдатів, що Наполеон Бонапарт, хоч і недолюблював його через незалежний характер, був змушений дати йому титул Маршала Імперії. 🇫🇷
    До речі, саме Бернадот одружився з Дезіре Кларі — першим коханням Наполеона. Це лише додало гостроти їхнім і без того непростим стосункам.

    Як стати королем, не маючи ні краплі королівської крові?

    У 1810 році Швеція опинилася в династичній кризі: король Карл XIII був старим і бездітним. Країні потрібен був сильний лідер та союзник Наполеона. Шведський парламент обрав Бернадота спадкоємцем престолу. Чому? Бо він прославився своїм гуманним ставленням до шведських полонених під час війни. Виявилося, що бути людяним — це іноді найкраща політична стратегія. 🇸🇪

    Зрада чи мудрість?

    Ставши кронпринцом, Бернадот швидко зрозумів: інтереси Швеції для нього тепер вищі за амбіції Наполеона. У вирішальний момент він приєднався до антинаполеонівської коаліції, чим шокував свого колишнього імператора. Завдяки цій зміні сторін він не лише зберіг корону після краху Наполеона, а й приєднав Норвегію до Швеції.
    Легенда про татуювання
    Існує знаменита історична плітка (хоч і не підтверджена документально), що після смерті короля на його руці знайшли татуювання французькою: "Morte aux rois" — "Смерть королям". Це була б вершина іронії: людина, що присягала знищити монархію, заснувала династію Бернадотів, яка править Швецією до сьогодні. 🕯️

    Бернадот довів, що історія — це не лише фатум, а й здатність вчасно змінити капелюх революціонера на королівську корону, зберігши при цьому державу в мирі.
    #історія #постаті Від республіканського багнета до шведського скіпетра: Кар'єра Жана-Батиста Бернадота 👑 26 січня 1763 року в гасконському містечку По народився хлопчик, якому доля підготувала один із найкумедніших та найвеличніших поворотів в історії. Жан-Батист Бернадот, син адвоката, не став продовжувати сімейну справу, а обрав шлях солдата. Хто б міг подумати, що рядовий французької армії закінчить своє життя як Карл XIV Юхан, король Швеції та Норвегії? 🗡️ Революційний зліт та маршальський жезл Бернадот був плоттю від плоті Французької революції. Його талант і відвага допомогли йому стрімко просунутися по службі: від сержанта до генерала за лічені роки. Він був настільки популярним серед солдатів, що Наполеон Бонапарт, хоч і недолюблював його через незалежний характер, був змушений дати йому титул Маршала Імперії. 🇫🇷 До речі, саме Бернадот одружився з Дезіре Кларі — першим коханням Наполеона. Це лише додало гостроти їхнім і без того непростим стосункам. Як стати королем, не маючи ні краплі королівської крові? У 1810 році Швеція опинилася в династичній кризі: король Карл XIII був старим і бездітним. Країні потрібен був сильний лідер та союзник Наполеона. Шведський парламент обрав Бернадота спадкоємцем престолу. Чому? Бо він прославився своїм гуманним ставленням до шведських полонених під час війни. Виявилося, що бути людяним — це іноді найкраща політична стратегія. 🇸🇪 Зрада чи мудрість? Ставши кронпринцом, Бернадот швидко зрозумів: інтереси Швеції для нього тепер вищі за амбіції Наполеона. У вирішальний момент він приєднався до антинаполеонівської коаліції, чим шокував свого колишнього імператора. Завдяки цій зміні сторін він не лише зберіг корону після краху Наполеона, а й приєднав Норвегію до Швеції. Легенда про татуювання Існує знаменита історична плітка (хоч і не підтверджена документально), що після смерті короля на його руці знайшли татуювання французькою: "Morte aux rois" — "Смерть королям". Це була б вершина іронії: людина, що присягала знищити монархію, заснувала династію Бернадотів, яка править Швецією до сьогодні. 🕯️ Бернадот довів, що історія — це не лише фатум, а й здатність вчасно змінити капелюх революціонера на королівську корону, зберігши при цьому державу в мирі.
    Like
    1
    58переглядів
  • Якесь таке?

    Не перший раз в житті моя вага виходить з під контролю?

    Рочків в шістнадцять я почала рости!:)
    Не ввишину, на жаль!:)
    Вширшину!:)

    Навкруги всі закохувалися!
    А я була Юлька - свій в дошку парубок!:)
    Зі мною всі товаришували, але як обʼєкт закоханості мене ніхто не сприймав…

    Й не сказати, що так вже того кохання мені не вистачало?
    Та хотілося ж бути не гіршою за інших?:) Закоханих?:)

    Років півтора я взагалі не вживала ніяких хлібу, булок, тістечок, цукру, цукерок!
    Без-ре-зуль-тат-но!

    Ближче до вісімнадцяти це питання якось вирішилося самостійно!:)
    Без будь-якого втручання з мого боку!:)

    Другий раз така ситуація склалася на початку вввввійни…

    Моїх чесно наїджених кг 75 кудись зненацька поділися…
    Вже навесні 2014 я гриміла кістьми й колихалася на кожному протязі…

    Евакуація з Донбасу в спокійний регіон, гротескний вивіз з Донбасу моєї матусі, врівноважене життя, знов додали мені кілограмів!:)

    Й життя ж мене нічому не навчає?:)
    Що я зробила в черговий раз?:)
    Впевнено й категорично позбавилася всіх речей, які виявилися для мене замалими!:)

    А що?
    Я - тітонька серйозного віку!:) У мене відповідна вага!:) Що виросло, то виросло, донашиватиму вже!:)

    Не так сталося, як гадалося…
    «Доброзичливі» сусіди знов поперли на мою неньку… В цей раз вже не тільки на Донбасі…

    Тю.
    Тищу разів - тю!
    Я ж псссссешу та неррррвуюся в перманентному режимі…
    Відповідно, ххххудну…
    Більш двадцяти кілограмів як корова язиком злизала!:)

    Аааааа гардероб в мене який?:)
    Гардероб в мене розрахований на попередню вагу!:)

    Я почала губити штани!:)
    Вивалювалася зі своїх улюблених худєй та светрів!:)
    Та я якось вночі під ковдрою навіть з труселів випала!:)

    Нещодавно загубила каблучку.
    Втретє вже…
    А каблучка ця мені дуже до душі. Мені її якось קטיה פ. подарувала!

    Попередила увесь свій гуртожиток!
    То й що?
    Знайшлася каблучка!!!
    В кухні під килимком!!!
    Одягла її на вказівний палець!:)
    Жодного разу в житті ні на кому каблучок в тому місці не бачила! То тепер буду страшенно оригінальною!:)
    Поки тримається.

    А штани я мотузкою підвʼязую!:)
    Якесь таке? Не перший раз в житті моя вага виходить з під контролю? Рочків в шістнадцять я почала рости!:) Не ввишину, на жаль!:) Вширшину!:) Навкруги всі закохувалися! А я була Юлька - свій в дошку парубок!:) Зі мною всі товаришували, але як обʼєкт закоханості мене ніхто не сприймав… Й не сказати, що так вже того кохання мені не вистачало? Та хотілося ж бути не гіршою за інших?:) Закоханих?:) Років півтора я взагалі не вживала ніяких хлібу, булок, тістечок, цукру, цукерок! Без-ре-зуль-тат-но! Ближче до вісімнадцяти це питання якось вирішилося самостійно!:) Без будь-якого втручання з мого боку!:) Другий раз така ситуація склалася на початку вввввійни… Моїх чесно наїджених кг 75 кудись зненацька поділися… Вже навесні 2014 я гриміла кістьми й колихалася на кожному протязі… Евакуація з Донбасу в спокійний регіон, гротескний вивіз з Донбасу моєї матусі, врівноважене життя, знов додали мені кілограмів!:) Й життя ж мене нічому не навчає?:) Що я зробила в черговий раз?:) Впевнено й категорично позбавилася всіх речей, які виявилися для мене замалими!:) А що? Я - тітонька серйозного віку!:) У мене відповідна вага!:) Що виросло, то виросло, донашиватиму вже!:) Не так сталося, як гадалося… «Доброзичливі» сусіди знов поперли на мою неньку… В цей раз вже не тільки на Донбасі… Тю. Тищу разів - тю! Я ж псссссешу та неррррвуюся в перманентному режимі… Відповідно, ххххудну… Більш двадцяти кілограмів як корова язиком злизала!:) Аааааа гардероб в мене який?:) Гардероб в мене розрахований на попередню вагу!:) Я почала губити штани!:) Вивалювалася зі своїх улюблених худєй та светрів!:) Та я якось вночі під ковдрою навіть з труселів випала!:) Нещодавно загубила каблучку. Втретє вже… А каблучка ця мені дуже до душі. Мені її якось קטיה פ. подарувала! Попередила увесь свій гуртожиток! То й що? Знайшлася каблучка!!! В кухні під килимком!!! Одягла її на вказівний палець!:) Жодного разу в житті ні на кому каблучок в тому місці не бачила! То тепер буду страшенно оригінальною!:) Поки тримається. А штани я мотузкою підвʼязую!:)
    Haha
    1
    59переглядів
  • 👩‍❤️‍👨💍 Серед палат і операційних ННЦХТ ім. О.О. Шалімова народилася нова родина

    У Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова відбулася подія, що стала символом сили людського духу та підтримки в умовах війни, — створення нової родини.

    Денис і Мілена познайомилися у 2024 році в Краматорську. Денис перебував там на службі, Мілена працювала баристою — і між ними одразу спалахнула іскра.

    У листопаді Денис отримав тяжке мінно-вибухове поранення під Костянтинівкою. Складна евакуація, ампутації, місяці боротьби за життя… І весь цей час Мілена була поруч, не відходячи ні на мить.

    Не дочекавшись виписки, закохані вирішили одружитися просто на території лікарні.

    Це історія не лише про кохання, а й про силу духу, вірність і підтримку. Про рішення бути разом — попри біль, випробування і невизначеність 💓
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе
    👩‍❤️‍👨💍 Серед палат і операційних ННЦХТ ім. О.О. Шалімова народилася нова родина У Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова відбулася подія, що стала символом сили людського духу та підтримки в умовах війни, — створення нової родини. Денис і Мілена познайомилися у 2024 році в Краматорську. Денис перебував там на службі, Мілена працювала баристою — і між ними одразу спалахнула іскра. У листопаді Денис отримав тяжке мінно-вибухове поранення під Костянтинівкою. Складна евакуація, ампутації, місяці боротьби за життя… І весь цей час Мілена була поруч, не відходячи ні на мить. Не дочекавшись виписки, закохані вирішили одружитися просто на території лікарні. Це історія не лише про кохання, а й про силу духу, вірність і підтримку. Про рішення бути разом — попри біль, випробування і невизначеність 💓 #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе
    68переглядів
  • #історія #речі
    Велосипед: Машина свободи, що змінила генетику та моду 🚲
    Велосипед — це, мабуть, найефективніший транспортний засіб, коли-небудь винайдений людиною. За кількістю енергії, витраченої на кілометр шляху, велосипедист випереджає навіть чайку в польоті. Але шлях до цієї досконалості був сповнений падінь і дивних конструкцій.

    🏗️ Від "машини для бігу" до "кісткотряса"

    Першим кроком була "дрезина" Карла фон Дреза (1817 рік). Це був дерев'яний самокат без педалей. Навіщо він був потрібен? Через виверження вулкана Тамбора в індонезії настав "рік без літа", врожай загинув, і коні почали масово вимирати від голоду. Дрез шукав заміну живій силі.
    Згодом з’явилися педалі, але конструкція залишалася жорсткою. Велосипеди з залізними ободами називали "кісткотрясами" (boneshakers), бо поїздка бруківкою була справжнім випробуванням для хребта.

    🤡 Ера Пенні-фартінг

    Ви точно бачили ці чудернацькі велосипеди з величезним переднім колесом і крихітним заднім. Свою назву вони отримали від англійських монет — великого пенні та маленького фартінга. Величезне переднє колесо було потрібне для швидкості: один оберт педалей дорівнював великій відстані. Але вони були смертельно небезпечними — будь-який камінь міг перекинути вершника головою вперед через кермо.

    🔧 Безпечний велосипед і генетичне різноманіття

    Революція сталася у 1880-х з появою "безпечного велосипеда" (Safety Bicycle) з ланцюговим приводом та однаковими колесами. А коли Джон Данлоп винайшов пневматичні шини, велосипед став доступним кожному.
    Біологи стверджують, що велосипед вплинув навіть на генетику людства. Раніше люди зазвичай одружувалися з мешканцями свого села або сусіднього (в межах пішої ходи). Велосипед розширив "радіус кохання" до 15–20 кілометрів, що призвело до значного змішування генів і зменшення інбридингу в сільських районах.

    👗 Свобода для жінок

    Велосипед зробив для емансипації жінок більше, ніж будь-що інше. Сьюзен Ентоні, лідерка руху за права жінок, казала: "Велосипед зробив для визволення жінки більше, ніж будь-яка інша річ у світі". Саме через велосипеди жінки відмовилися від важких спідниць і корсетів на користь шароварів (bloomers), що назавжди змінило жіночу моду.
    #історія #речі Велосипед: Машина свободи, що змінила генетику та моду 🚲 Велосипед — це, мабуть, найефективніший транспортний засіб, коли-небудь винайдений людиною. За кількістю енергії, витраченої на кілометр шляху, велосипедист випереджає навіть чайку в польоті. Але шлях до цієї досконалості був сповнений падінь і дивних конструкцій. 🏗️ Від "машини для бігу" до "кісткотряса" Першим кроком була "дрезина" Карла фон Дреза (1817 рік). Це був дерев'яний самокат без педалей. Навіщо він був потрібен? Через виверження вулкана Тамбора в індонезії настав "рік без літа", врожай загинув, і коні почали масово вимирати від голоду. Дрез шукав заміну живій силі. Згодом з’явилися педалі, але конструкція залишалася жорсткою. Велосипеди з залізними ободами називали "кісткотрясами" (boneshakers), бо поїздка бруківкою була справжнім випробуванням для хребта. 🤡 Ера Пенні-фартінг Ви точно бачили ці чудернацькі велосипеди з величезним переднім колесом і крихітним заднім. Свою назву вони отримали від англійських монет — великого пенні та маленького фартінга. Величезне переднє колесо було потрібне для швидкості: один оберт педалей дорівнював великій відстані. Але вони були смертельно небезпечними — будь-який камінь міг перекинути вершника головою вперед через кермо. 🔧 Безпечний велосипед і генетичне різноманіття Революція сталася у 1880-х з появою "безпечного велосипеда" (Safety Bicycle) з ланцюговим приводом та однаковими колесами. А коли Джон Данлоп винайшов пневматичні шини, велосипед став доступним кожному. Біологи стверджують, що велосипед вплинув навіть на генетику людства. Раніше люди зазвичай одружувалися з мешканцями свого села або сусіднього (в межах пішої ходи). Велосипед розширив "радіус кохання" до 15–20 кілометрів, що призвело до значного змішування генів і зменшення інбридингу в сільських районах. 👗 Свобода для жінок Велосипед зробив для емансипації жінок більше, ніж будь-що інше. Сьюзен Ентоні, лідерка руху за права жінок, казала: "Велосипед зробив для визволення жінки більше, ніж будь-яка інша річ у світі". Саме через велосипеди жінки відмовилися від важких спідниць і корсетів на користь шароварів (bloomers), що назавжди змінило жіночу моду.
    Like
    2
    169переглядів 1 Поширень
  • Вона прибула до Англії зі скринею сушеного листя, яке ніхто не зміг упізнати.
    З неї насміхалися через її «дивну португальську звичку».
    За триста років чаювання стане найбританськішою традицією з усіх можливих.
    І майже ніхто не згадає королеву, з якої все почалося.
    Травень 1662 року.
    Двадцятитрирічна Катерина Браганська сходить на берег у Портсмуті — бліда від морської хвороби, налякана, в чужій країні. Вона щойно перетнула небезпечні моря, щоб вийти заміж за чоловіка, якого ніколи не бачила: короля Англії Карла II.
    Її прибуття вважали провалом.
    Придворні дами перешіптувалися за віялами, розглядаючи її старомодні сукні та зачіску. Вона не говорила англійською. Вона була католичкою в країні, де зовсім нещодавно стратили короля і пролили ріки крові через віру. А її майбутній чоловік — чарівний і відкрито невірний Карл II — нібито одразу сказав радникам, що вона йому не подобається.
    Катерину відправили не заради кохання.
    Її відправили як частину угоди.
    Португалії був потрібен англійський флот для захисту колоній від Іспанії. Англії — гроші й території. Посаг Катерини був приголомшливим: Бомбей (нинішній Мумбаї), Танжер, торговельні привілеї та два мільйони португальських крон. Карл одружився з вигодою. Коханок залишив собі.
    Але разом із посагом вона привезла ще дещо — те, що двір вважав дивною курйозною річчю.
    Скриню з чаєм.
    У 1662 році чай в Англії був майже невідомий. Екзотичний напій із Китаю, знайомий лише небагатьом. А в Португалії, завдяки торговельним шляхам з Азією, його давно пили при дворі.
    Коли Катерина попросила подати їй на сніданок чай замість елю, придворні дами захихотіли:
    «Іноземна королева п’є гарячу воду з листям».
    Але вона була королевою.
    А королеви створюють звички.
    За кілька місяців знать почала наслідувати її «португальську дивакуватість». За кілька років чай став модним серед лондонської еліти. А у XVIII столітті перетворився на національний напій.
    Сьогодні британці випивають близько ста мільйонів чашок чаю на день — тому що колись одна самотня португальська принцеса тужила за смаком дому.
    Та чай був не єдиним її випробуванням.
    У Лондоні Катерина дізналася, що її чоловік уже має офіційну фаворитку — Барбару Вільєрс, леді Каслмейн. Красиву, безсоромну, впливову, матір кількох позашлюбних дітей короля. Коли Катерина вперше зустріла її при дворі й зрозуміла, ким вона є насправді, вона знепритомніла від приниження.
    Карл не приховував своїх зрад. Навпаки — він призначив Барбару фрейліною Катерини, змусивши королеву щодня бачити вагітну коханку власного чоловіка. Це було публічне приниження.
    Перед Катериною постав вибір: боротися чи терпіти.
    Вона обрала терпіння. Не як слабкість — а як стратегію.
    Вона була чужинкою, католичкою й бездітною королевою в країні, де від жінки чекали лише спадкоємця. Реальної влади вона не мала. Тому будувала її тихо.
    Вона таємно підтримувала католиків, переховувала священників і не зреклася своєї віри, попри величезний тиск. Вона принесла до Англії моду на мереживо, нові тканини й витончену елегантність. Вона привезла апельсини. І… столові виделки. (Так, тоді англійці ще часто їли руками.)
    І вона з гідністю витримувала нескінченний парад королівських коханок.
    Минули роки. Її звинувачували в безплідді. Її оглядали лікарі. Політики пошепки говорили про розлучення. Антикатолики називали це «карою Божою».
    Про одне не говорили вголос:
    У Карла було щонайменше чотирнадцять визнаних позашлюбних дітей.
    Проблема була не в ній.
    Вона це знала. І мовчала. Бо правда знищила б її остаточно.
    Вона вижила.
    Двадцять три роки при дворі, де виживали одиниці. Велику чуму. Велику пожежу Лондона. Змови, у яких її намагалися звинуватити в отруєнні короля й засудити до страти.
    Коли Карл II помирав у 1685 році, він попросив брата «бути добрим до Катерини». Після двадцяти трьох років публічних принижень він нарешті визнав, що вона була відданою, гідною і сильнішою, ніж здавалася.
    У 1692 році Катерина повернулася до Португалії й стала регенткою при своєму братові-королеві, довівши, що вміє правити. Просто Англія ніколи не дала їй такого шансу.
    Вона померла у 1705 році.
    Сьогодні мільйони британців п’ють чай, не знаючи, що вшановують португальську католицьку королеву, з якої колись насміхалися через її «чужоземні звички».
    Район Квінз у Нью-Йорку названо на її честь.
    А традиція чаю о п’ятій почалася зі скрині сушеного листя й упертого бажання не зникнути.
    Катерина Браганська не кричала.
    Не підіймала бунтів.
    Не вимагала поваги.
    Вона просто тихо назавжди змінила британську культуру — і вижила там, де її намагалися зламати.
    Іноді найреволюційніший вчинок — не зникнути.
    Вони сміялися з її португальського чаю.
    Тепер це символ Англії.
    І тепер ти знаєш, з чого все почалося.
    .
    .
    .
    (Цей матеріал має виключно інформаційний та художній характер. У разі виникнення додаткових питань звертайтеся до кваліфікованих спеціалістів. Згадування торговельних марок не є рекламою чи співпрацею. Можливе використання відкритих джерел та елементів, створених за допомогою #AI.)
    Вона прибула до Англії зі скринею сушеного листя, яке ніхто не зміг упізнати. З неї насміхалися через її «дивну португальську звичку». За триста років чаювання стане найбританськішою традицією з усіх можливих. І майже ніхто не згадає королеву, з якої все почалося. Травень 1662 року. Двадцятитрирічна Катерина Браганська сходить на берег у Портсмуті — бліда від морської хвороби, налякана, в чужій країні. Вона щойно перетнула небезпечні моря, щоб вийти заміж за чоловіка, якого ніколи не бачила: короля Англії Карла II. Її прибуття вважали провалом. Придворні дами перешіптувалися за віялами, розглядаючи її старомодні сукні та зачіску. Вона не говорила англійською. Вона була католичкою в країні, де зовсім нещодавно стратили короля і пролили ріки крові через віру. А її майбутній чоловік — чарівний і відкрито невірний Карл II — нібито одразу сказав радникам, що вона йому не подобається. Катерину відправили не заради кохання. Її відправили як частину угоди. Португалії був потрібен англійський флот для захисту колоній від Іспанії. Англії — гроші й території. Посаг Катерини був приголомшливим: Бомбей (нинішній Мумбаї), Танжер, торговельні привілеї та два мільйони португальських крон. Карл одружився з вигодою. Коханок залишив собі. Але разом із посагом вона привезла ще дещо — те, що двір вважав дивною курйозною річчю. Скриню з чаєм. У 1662 році чай в Англії був майже невідомий. Екзотичний напій із Китаю, знайомий лише небагатьом. А в Португалії, завдяки торговельним шляхам з Азією, його давно пили при дворі. Коли Катерина попросила подати їй на сніданок чай замість елю, придворні дами захихотіли: «Іноземна королева п’є гарячу воду з листям». Але вона була королевою. А королеви створюють звички. За кілька місяців знать почала наслідувати її «португальську дивакуватість». За кілька років чай став модним серед лондонської еліти. А у XVIII столітті перетворився на національний напій. Сьогодні британці випивають близько ста мільйонів чашок чаю на день — тому що колись одна самотня португальська принцеса тужила за смаком дому. Та чай був не єдиним її випробуванням. У Лондоні Катерина дізналася, що її чоловік уже має офіційну фаворитку — Барбару Вільєрс, леді Каслмейн. Красиву, безсоромну, впливову, матір кількох позашлюбних дітей короля. Коли Катерина вперше зустріла її при дворі й зрозуміла, ким вона є насправді, вона знепритомніла від приниження. Карл не приховував своїх зрад. Навпаки — він призначив Барбару фрейліною Катерини, змусивши королеву щодня бачити вагітну коханку власного чоловіка. Це було публічне приниження. Перед Катериною постав вибір: боротися чи терпіти. Вона обрала терпіння. Не як слабкість — а як стратегію. Вона була чужинкою, католичкою й бездітною королевою в країні, де від жінки чекали лише спадкоємця. Реальної влади вона не мала. Тому будувала її тихо. Вона таємно підтримувала католиків, переховувала священників і не зреклася своєї віри, попри величезний тиск. Вона принесла до Англії моду на мереживо, нові тканини й витончену елегантність. Вона привезла апельсини. І… столові виделки. (Так, тоді англійці ще часто їли руками.) І вона з гідністю витримувала нескінченний парад королівських коханок. Минули роки. Її звинувачували в безплідді. Її оглядали лікарі. Політики пошепки говорили про розлучення. Антикатолики називали це «карою Божою». Про одне не говорили вголос: У Карла було щонайменше чотирнадцять визнаних позашлюбних дітей. Проблема була не в ній. Вона це знала. І мовчала. Бо правда знищила б її остаточно. Вона вижила. Двадцять три роки при дворі, де виживали одиниці. Велику чуму. Велику пожежу Лондона. Змови, у яких її намагалися звинуватити в отруєнні короля й засудити до страти. Коли Карл II помирав у 1685 році, він попросив брата «бути добрим до Катерини». Після двадцяти трьох років публічних принижень він нарешті визнав, що вона була відданою, гідною і сильнішою, ніж здавалася. У 1692 році Катерина повернулася до Португалії й стала регенткою при своєму братові-королеві, довівши, що вміє правити. Просто Англія ніколи не дала їй такого шансу. Вона померла у 1705 році. Сьогодні мільйони британців п’ють чай, не знаючи, що вшановують португальську католицьку королеву, з якої колись насміхалися через її «чужоземні звички». Район Квінз у Нью-Йорку названо на її честь. А традиція чаю о п’ятій почалася зі скрині сушеного листя й упертого бажання не зникнути. Катерина Браганська не кричала. Не підіймала бунтів. Не вимагала поваги. Вона просто тихо назавжди змінила британську культуру — і вижила там, де її намагалися зламати. Іноді найреволюційніший вчинок — не зникнути. Вони сміялися з її португальського чаю. Тепер це символ Англії. І тепер ти знаєш, з чого все почалося. . . . (Цей матеріал має виключно інформаційний та художній характер. У разі виникнення додаткових питань звертайтеся до кваліфікованих спеціалістів. Згадування торговельних марок не є рекламою чи співпрацею. Можливе використання відкритих джерел та елементів, створених за допомогою #AI.)
    Like
    Love
    3
    289переглядів
  • #історія #музика
    The xx: Архітектори меланхолійного мінімалізму, що змінили ландшафт інді-музики.
    У світі, де більшість поп-музики прагне до епатажу, гучних бітів та яскравих візуальних ефектів, лондонське тріо The xx (Ромі Медлі Крофт, Олівер Сім та Джеймі Сміт, відомий як Jamie xx) обрало абсолютно протилежний шлях. З моменту свого заснування у 2005 році, цей гурт став уособленням інді-попу нового покоління, де мінімалізм, інтимність та емоційна глибина говорять голосніше за будь-які крики.

    Коли The xx випустили свій дебютний однойменний альбом у 2009 році, він прозвучав як ковток свіжого повітря, що просочився крізь темряву. Їхня музика була оголеною, майже спартанською: мінімалістичні гітарні рифи, що нагадували про пост-панк, пульсуючі електронні біти, створені Джеймі xx, і, звісно, гіпнотичний дуетний вокал Ромі та Олівера. Їхні голоси, які часто звучать майже пошепки, наповнені невисловленими емоціями, нерозділеним коханням, смутком та пошуком близькості.
    Кожна пісня The xx — це немов інтимний щоденник, відкритий лише для найближчих друзів.
    Їхній підхід до музики був зухвалим у своїй простоті. Замість того, щоб заповнювати простір звуками, вони свідомо залишали його порожнім, дозволяючи кожній ноті, кожній паузі мати вагу. Цей "простір" став їхньою фірмовою рисою, створюючи атмосферу меланхолії та самотності, яка, парадоксальним чином, приваблювала мільйони. Альбом "xx" отримав престижну Mercury Prize і миттєво зробив гурт однією з найвпливовіших інді-груп десятиліття.

    Після успіху дебюту, The xx продовжили розвивати своє унікальне звучання. Альбом "Coexist" (2012) заглибився в ще більш абстрактні та емоційні пейзажі, а "I See You" (2017) продемонстрував їхній розвиток, додавши більше танцювальних елементів та сміливіших аранжувань, багато в чому завдяки зростаючому впливу Джеймі xx як сольного діджея та продюсера. Проте, навіть з новими елементами, вони зуміли зберегти свою впізнавану інтимність та емоційну чесність.

    The xx стали не просто музичним гуртом, а культурним феноменом, який довів, що тиха, роздумлива музика може бути такою ж потужною, як і гучні хіти. Вони надихнули безліч інших виконавців, створивши свій власний мікрожанр інді-попу. Їхня здатність перетворювати особисті переживання на універсальні почуття, обгортаючи їх у мінімалістичні та гіпнотичні звукові ландшафти, зробила їх голосом цілого покоління, що цінує автентичність та глибину. The xx довели, що для того, аби залишити слід у серцях слухачів, іноді достатньо лише щирого шепоту.

    https://youtu.be/JKxYPJNb2dk?si=rPK4mMw8mEd6MDFn
    #історія #музика The xx: Архітектори меланхолійного мінімалізму, що змінили ландшафт інді-музики. У світі, де більшість поп-музики прагне до епатажу, гучних бітів та яскравих візуальних ефектів, лондонське тріо The xx (Ромі Медлі Крофт, Олівер Сім та Джеймі Сміт, відомий як Jamie xx) обрало абсолютно протилежний шлях. З моменту свого заснування у 2005 році, цей гурт став уособленням інді-попу нового покоління, де мінімалізм, інтимність та емоційна глибина говорять голосніше за будь-які крики. Коли The xx випустили свій дебютний однойменний альбом у 2009 році, він прозвучав як ковток свіжого повітря, що просочився крізь темряву. Їхня музика була оголеною, майже спартанською: мінімалістичні гітарні рифи, що нагадували про пост-панк, пульсуючі електронні біти, створені Джеймі xx, і, звісно, гіпнотичний дуетний вокал Ромі та Олівера. Їхні голоси, які часто звучать майже пошепки, наповнені невисловленими емоціями, нерозділеним коханням, смутком та пошуком близькості. Кожна пісня The xx — це немов інтимний щоденник, відкритий лише для найближчих друзів. Їхній підхід до музики був зухвалим у своїй простоті. Замість того, щоб заповнювати простір звуками, вони свідомо залишали його порожнім, дозволяючи кожній ноті, кожній паузі мати вагу. Цей "простір" став їхньою фірмовою рисою, створюючи атмосферу меланхолії та самотності, яка, парадоксальним чином, приваблювала мільйони. Альбом "xx" отримав престижну Mercury Prize і миттєво зробив гурт однією з найвпливовіших інді-груп десятиліття. Після успіху дебюту, The xx продовжили розвивати своє унікальне звучання. Альбом "Coexist" (2012) заглибився в ще більш абстрактні та емоційні пейзажі, а "I See You" (2017) продемонстрував їхній розвиток, додавши більше танцювальних елементів та сміливіших аранжувань, багато в чому завдяки зростаючому впливу Джеймі xx як сольного діджея та продюсера. Проте, навіть з новими елементами, вони зуміли зберегти свою впізнавану інтимність та емоційну чесність. The xx стали не просто музичним гуртом, а культурним феноменом, який довів, що тиха, роздумлива музика може бути такою ж потужною, як і гучні хіти. Вони надихнули безліч інших виконавців, створивши свій власний мікрожанр інді-попу. Їхня здатність перетворювати особисті переживання на універсальні почуття, обгортаючи їх у мінімалістичні та гіпнотичні звукові ландшафти, зробила їх голосом цілого покоління, що цінує автентичність та глибину. The xx довели, що для того, аби залишити слід у серцях слухачів, іноді достатньо лише щирого шепоту. https://youtu.be/JKxYPJNb2dk?si=rPK4mMw8mEd6MDFn
    Love
    1
    285переглядів 1 Поширень
Більше результатів