95-річна Софія Духович з Франківщини 🧶🧦 в’яже шкарпетки для військових 🇺🇦. Пані Софія живе у селі Крилос, неподалік Галича 🏡. Її хату у селі називають вишиваною, адже фасад невеличкого будинку прикрашений виноградною лозою 🍇. Усе життя вона вишивала та в’язала, і не лишає цього й зараз, незважаючи на поважні роки 🌸💛. #софіядухович, #франківщина, #крилос, #вишиванка, #творчість, #шкарпеткидлявійськових, #патріотизм, #натхнення, #теплолюдське, #активнежиття, #добрісправи

МОЛИТВА Й МАМИНА ЛЮБОВ Яка доба, а звісточки немає, Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був… А мама на ту звісточку чекає – Це з перших днів війни́ синок збагнув. Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм. Що трапилось? Чому́ набрать не зміг? Чи може знову бій іде за боєм? А може?... Ні!!! Синочок не поліг! Ідуть думки́, неначе поторо́чі, Та їх жене́ матуся навсібіч. Такі страшні в чеканні дні і ночі… Нема дзвінка… нема. У чо́му ж річ? В руках стареньку вервичку тримає, Благає Бога, сина щоб вберіг, Молитву без упину промовляє, І ко́си вже біліють, наче сніг. Тріпоче серце, наче пта́ха в гру́дях, Думки́, моли́тви, син… і ця війна. Ракети, танки… міни рвуться всюди, Вже пекло скрізь. Воює сатана. Стоїть робота, зовсім не бере́ться, Що ві́зьме в ру́ки – падає із них, Бо ірод ще ніяк не схаменеться. Й чо́му ж бо телефон давно затих? Присіла ненька, телефон тримає, Його із рук вона не випуска, Бо звістку від синочка все чекає, Найгіршого в думках не допуска. Уже опівніч, а в думках молитва, І знову сльози, і думки́, і син… Невже і зараз в них запекла битва? І сльози знов, гіркіші, ніж полин. Ридає, плаче… плаче і голо́сить, І вервицю в руках вона трима, Моли́тви мо́лить, Господа все про́сить, А звісточки від сина все нема. Над ранок вже й на сон чому́сь склонило, Так, си́дячи, й здрімалася вона, Та закололо серце і занило… Що ж ро́бить ця проклятая війна? Вже й сон минув, думки пливуть, як хмари, І вервичка в руках, і телефон… За що нам куштувать цієї кари? А може син потрапив у полон? Вже взя́ла свічку Стрітенську у ру́ки І приступила знов до молито́в. Душа болить, нестерпні тії му́ки… Страшні думки́, у жилах стине кров. Яка доба, а звісточки немає… «Всевишній, їх щитом усіх закрий…», – І день і ніч все Господа благає, Аж тут СМС: «МАТУСЮ, Я ЖИВИЙ!». І знов молитва. Дякує в ній Богу, Що син живий, що звісточка прийшла. Вимолює ЖИТТЯ всім й ПЕРЕМОГУ. Та й знову сили в со́бі віднайшла. Аж сльо́зи градом, а тоді – й рікою, Очам не вірить і читає знов… Нічо́го тут не вдіяти з собою – Така вона, матусина любов. 03.05.2022 р. © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022 ID: 946924

🚓 У Києві військовий влаштував ДТП: загинула жінка, діти потрапили до лікарні — ДБР У Бюро розповіли, що 27 грудня на перехресті вулиць Заболотного та Івана Сірка позашляховик врізався в авто, яке зупинилося на червоне світло. Пасажирка загинула на місці. Двох її малолітніх доньок госпіталізували — загрози життю немає. Прокурори відкрили кримінальну справу за ч. 1 ст. 415 ККУ. Чоловіку загрожує до 5 років ув’язнення. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

#історія #постаті Святослав Караванський: Лицар Українського Слова та В'язень Сумління 📚🔓 24 грудня 1920 року народився Святослав Караванський — видатний мовознавець, поет, перекладач та багаторічний в’язень радянських концтаборів. Його життя стало символом інтелектуального спротиву системі, яка намагалася стерти українську ідентичність. 🏛️🇺🇦 Караванський був людиною неймовірної долі. Під час Другої світової війни він брав участь у діяльності ОУН, за що у 1944 році отримав свій перший термін — 25 років таборів. Попри каторжну працю на трасі Тайшет–Братськ, він не зламався, а навпаки — почав свою титанічну працю над словниками та поезією. ⛓️❄️ Після амністії у 1960 році він повернувся до Одеси, де зайнявся активною журналістською та філологічною діяльністю. Він першим відкрито виступив проти русифікації вищої школи в Україні, написавши статтю «Про одну політичну помилку». Така сміливість коштувала йому свободи знову: без суду, лише за рішенням прокурора, його відправили досиджувати «недобуті» 8 років таборів суворого режиму. 🚫🗣️ Загалом Святослав Караванський провів у неволі близько 31 року. Але саме в тюрмі він створив свої найвідоміші праці, зокрема «Практичний словник синонімів української мови». Його боротьба була не лише політичною, а й лінгвістичною — він боровся за кожне питомо українське слово, яке радянська влада намагалася замінити калькою з російської. 📖🧠 Його праці «Секрети української мови» та «Пошук українського слова» досі є настільними книгами для кожного, хто прагне говорити чистою та багатою мовою. Караванський довів: можна відібрати свободу пересування, але неможливо відібрати свободу думки та любов до рідного слова. Його спадщина — це потужна зброя в культурній війні за незалежність. 🗡️✨

#Постаті 3 КОГОРТИ ПРАВЕДНИКІВ: МИКОЛА РУДЕНКО «Людина починається не з дати свого народження вона починається з народження власної пам'яті», - напише пізніше письменник Микола Руденко у своїй книзі спогадів «Найбільше диво - життя». Народився він 19 грудня 1920 року в селі Юр'ївка на Луганщині. Батько його був шахтарем. 1939 року Микола Руденко вступив на філологічний факультет Київського університету імені Т. Шевченка. Але провчився лише два місяці - наближалася війна, і першокурсників мобілізували. Попри виявлену сліпоту, він добровільно пішов на фронт. Повернувся з двома орденами, шістьма медалями й добіркою віршів. Здавалося, все складається добре, але 1949 року він, учорашній політрук, зміг сказати категоричне «ні» беріївському приятелю Олександру Корнійчуку та мав необережність заступитися за вислану в Казахстан авторку роману «Людолови» Зінаїду Тулуб. А потім ще й відмовляється підтримати кампанію винищення єврейської інтелігенції й написати негативні характеристики на «безродних космополітів» - письменників єврейського походження. (Закінчення 20 грудня) З відривного календаря "Український народний календар" за 19 грудня. ---------- #Постаті З КОГОРТИ ПРАВЕДНИКІВ: МИКОЛА РУДЕНКО (Закінчення. Початок 19 грудня) Звісно, цього не пробачають і тримають на гачку. 18 квітня 1975 року Микола Руденко був уперше заарештований, але звільнений як учасник війни під час слідства. Йому вдалося дивом урятувався від психлікарні. 9 листопада 1976 року на квартирі Сахарова в Москві Руденко провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінської Групи. 23-24 грудня 1976 у Руденка був проведений обшук, під час якого «знайшли» підкинуті 39 доларів США. Йому призначили 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Миколи Руденка було визнано наклепницькими, з книгарень та бібліотек вилучено всі його книги. Звільнившись у грудні 1987 року, Руденки домагаються дозволу виїхати до Німеччини, а звідти - до США, де Микола Данилович працює на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки», очолює зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінської Спілки. 1988 року Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Руденка «Українцем року» - за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу та його культури. У вересні 1990 року Миколу Руденка реабілітували. Останні роки жив у Києві. Помер 1 квітня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі. З відривного календаря "Український народний календар" за 20 грудня. ---------- https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/iz-kogorty-pravednykiv-mykola-rudenko

💔На Київщині прощаються з розвідником Олексієм Голендухіним На Київщині триває прощання з розвідником-снайпером Нацгвардії Олексієм Голендухіним, який загинув 10 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку. Захисникові було 22 роки. Олексій народився 25 грудня 2002 року в місті Тернівка на Дніпропетровщині, рік тому переїхав до Ірпеня. До лав оборонців України став у 19 років, після перерви за сімейними обставинами повернувся на службу. Служив розвідником-снайпером спецпідрозділу Нацгвардії. У загиблого залишилися дружина, двоє малолітніх дітей, батьки та молодший брат. 🕯️Вічна памʼять … #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

Хочете, скажу одну дуже неприємну річ? Ми - країна без майбутнього. Країна, котру населяють рагулі. Країна, котра сама з задоволенням летить у прірву, весело гигикаючи з цього приводу. Країна, в котрій такі якості, як розум, патріотизм, відповідальність є ознаками того, що ти лох є6аний. А от якщо ти йо6ане 6идло, тупе, нагле, нарване, от тоді ти поважний пан. Країна, де до людини, котра поклала саме цінне, що в неї є, для того, щоб інші могли жерти, пити, веселитися, ставлення, як до є6аного лоха і терпіли. Ця країна приречена. Країна, де людину після поранення викидають, як використаний гондон. Ця країна приречена. Країна, де тупа πізда заробляє купу грошей, кривлячись перед камерою, а потім жалієця, що "Ах, сьогодні каву мені нагріли на 1 градус більше, як складно жити". Ця країна приречена. Не треба мені казати, що: ну, люди ж донатять, вони допомогають армії. Відкрийте очі нарешті. Допомогають армії одні й ті самі. З 14 року, з 15 року. Вони допомогають армії, вони тягнуть гуманітарні проекти. Вони хворіють. Вони вмирають, 6лядь. Поки решта 6идла (так, я їх вважаю 6идлом, тому що їм прописано в кабіні жрать/срать/бухать), танцює на кістках. Держава, як інституція, беззуба. Зловили πотвору, у котрій в тумбочці річний бюджет Сьерра-Леоне. Та ну, не можемо конфіскувати. Малолєтні πідори вбили військового заради поржать? "Ой, то військові винні". Коли о×уєвша ¢ука, в котрої досягнення, що вона якась міска, вважає, що може принижувати військових і їй за це ні×уя не буде. Таких прикладів безліч. Повна зневага до військових, котрі роблять свою справу. І не треба мені казати, що так всюди. ×уй там. Тікі, 6лядь, в рąшці і у нас. Ми недалеко від рąшки пішли. На жаль, ми залишилися в гравітаційному полі тих ує6нів, і знаєте шо? Більшості так кайфово. Нема законів, котрі захищають честь і гідність військових. А ті, шо є, ні×уя не працюють. Максимум шо, πідріло промекая на камеру "Ізвінітє мєня, пажалуйста, я так нє буду". Буде. Буде тікі тому, що він це казав не зламаною щелепою. І не треба, ¢ука, казати "в нас же закон, в нас же гуманізм". ІДІТЬ НА ×УЙ, ЧМОНІ, ЗІ СВОЇМ ГУМАНІЗМОМ. Ті, хто так вважають, можуть спокійно нажати кнопочку "відписатись". Так шо висновок. Ми - країна, котра хоче бути згвалтованою. ©Sergii Sanders, допис від 14 грудня 2024 року

День пам’яті преподобного Фоми 10 (23) грудня православна церква відзначає День пам’яті преподобного Фоми. Святий Фома Дефуркін народився в Віфінії (місто/регіон у Візантії). З юності він віддався чернечому життю, прийшов до монастиря, і коли був заснований монастир на річці Сагарис засновником на ім’я Галоликт, братія обрала святого Фому ігуменом цього нового монастиря. Опісля ігуменства він відійшов у пустелю, присвятився самітництву, проходив духовні подвиги, зіштовхувався з чинним протидією диявола. Господь прославив його даром зцілення та прозорливості. Чому День пам’яті преподобного Фоми важливий Фома Дефуркін — приклад чернечого подвигу: він спочатку керував монастирем, а згодом у самотності шліфував свій духовний шлях. Він показує, що духовне служіння не тільки у великій кількості справ, але також у тиші, самопожертві і внутрішній боротьбі. Його дари (зцілення, прозорливість) служили не для слави, а як знак Божої благодаті через його покору і подвиг. У наш час пам’ять святого надихає до чернечої або просто глибшої духовної відповідальності, нагадує про важливість молитви і усамітнення. Як можна вшанувати памʼять преподобного Фоми Відвідати храм або молитовне зібрання 10 грудня, звершити акафіст чи молитву до святого Фоми (якщо є в парафії). Присвятити час самітній молитві або роздумам: у тиші, зменшивши зовнішній шум, подібно до святих. Зробити благодійну справу, пам’ятаючи про духовну працю святого — можливо в межах монастиря чи церковної спільноти. Вчитись у його прикладі: усвідомити, що покликання може бути не тільки активною працею, але й внутрішнім перебуванням з Богом. Пам’ять Святого Фоми Дефуркіна, ігумена 10 грудня — нагода, щоб пригадати, що служіння Богові має багато облич, і саме в тиші та відреченні часто народжується щось велике.

#історія #особистості 🎼 Левко Ревуцький: Титан української музики, що поєднав класику і фольклор. Сьогодні, 7 грудня, ми вшановуємо день народження Левка Миколайовича Ревуцького (1888–1977) — одного з найвидатніших українських композиторів, педагогів та музичних діячів XX століття. Його творчість стала золотим мостом, що з'єднав традиції українського музичного фольклору з високими стандартами європейської класичної симфонічної музики. 🇺🇦 Формування Генія Левко Ревуцький походив зі старовинного роду й отримав блискучу освіту. Він одночасно навчався у Київському університеті (на історико-філологічному факультеті) та у Київській консерваторії. Його вчителем композиції був сам Рейнгольд Глієр, який пізніше став його колегою. Таке поєднання глибокої гуманітарної ерудиції та професійного музичного досвіду сформувало його унікальний композиторський стиль. Музична Спадщина Головною рисою творчості Ревуцького є глибоке впровадження української народної пісенності у симфонічні та камерні жанри. Він не просто використовував народні мелодії, а переплавляв їх, збагачуючи складними гармоніями та поліфонічною технікою. Ключові твори: Симфонія № 2 мі-мажор (1927, друга редакція 1940): Цей твір вважається вершиною його симфонізму та одним із найвидатніших досягнень української музики XX століття. У ній майстерно об'єднані народні мотиви та складна європейська форма. Хорові обробки народних пісень: Його обробки, зокрема пісень-дум, відрізняються філігранною технікою, глибоким розумінням фольклору та драматизмом. Фортепіанні твори: Вони також демонструють його віртуозність і ліризм. Педагогічний Внесок Ревуцький був не лише композитором, але й визначним педагогом. Він виховав цілу плеяду українських митців, серед яких були такі видатні постаті, як Дмитро Майборода та Григорій Майборода. Його діяльність у Київській консерваторії (де він був професором) мала вирішальний вплив на становлення української композиторської школи. Левко Ревуцький залишив по собі спадщину, яка є еталоном національної ідентичності та академічної майстерності. Його музика — це справжній голос української душі. ✨

#поезія Грудень... Зимний хлопчик. Розбишака . Фаворит примхливої Зими . Молодий. Відвертий. Забіяка. Любить сніг, ялинки, ковзани. Мешкає в палаці льодяному, як отой казковий милий Кай. Виріс. Спуску не дає нікому . Як побачиш віч-на-віч --- тікай! Він красунчик. Гарний. Білолиций. Жовті очі кольору "бурштин". Погляд зверхній. Трохи войовничий. Справжній попелястенький блондин. Має цілу свиту із сніжинок, бавиться із ними тет-а-тет. А під Новий рік, довкруж ялинок, має свято --дивиться балет. Ті сніжинки крутяться для нього, загортають в мантію міста... Грудень мліє... Має ще старого трьохколІрного лінивого кота. Вдвох сидять і дивляться на шоу. Сніг пускають. П'ють собі какао. До вечері ліплять маршмелоу, хихотять і мружаться лукаво... А Зима гаптує білим светри, на шкарпетки вовну все пряде. Береже його. Вкриває фетром всі дороги. І до себе жде. Грудень... Людмила Галінська