• #думки
    Брехня – це не просто спотворення істини, а розрив довіри, яка є основою будь-яких стосунків. Вона повільно, але невпинно роз’їдає найсвятіші почуття, залишаючи по собі лише порожнечу й біль. Навіть найменша неправда, мов тінь, що падає на чисте джерело, робить його каламутним.

    Любов не може існувати без довіри. Коли ти любиш – ти відкритий, щирий, ти не боїшся правди, бо в любові немає страху. Брехня ж народжується зі страху: страху втратити, страху не відповідати очікуванням, страху покарання. Але страх – це темрява, а любов – це світло. Чи може темрява і світло бути разом? Лише на мить, поки світло не розвіє її назавжди.

    Брехня завжди руйнує, навіть якщо здається, що вона служить благій меті. Вона затьмарює серце того, хто бреше, і того, кому брешуть. Вона робить людей чужими, навіть якщо вони поруч. І якщо не покаятися, не очистити душу правдою – брехня перетворюється на кайдани, що сковують людину, не даючи їй ані любити, ані бути по-справжньому щасливою.

    Але є надія. Там, де є щире розкаяння, де є бажання повернутися до правди, любов може знову розцвісти. Бо Господь є Істина, і Він завжди відкриває двері тим, хто шукає світла. І якщо серце відмовляється від брехні, якщо обирає любов і правду – тоді жодні тіні не зможуть зруйнувати те, що будується на вічному фундаменті істини.
    #думки Брехня – це не просто спотворення істини, а розрив довіри, яка є основою будь-яких стосунків. Вона повільно, але невпинно роз’їдає найсвятіші почуття, залишаючи по собі лише порожнечу й біль. Навіть найменша неправда, мов тінь, що падає на чисте джерело, робить його каламутним. Любов не може існувати без довіри. Коли ти любиш – ти відкритий, щирий, ти не боїшся правди, бо в любові немає страху. Брехня ж народжується зі страху: страху втратити, страху не відповідати очікуванням, страху покарання. Але страх – це темрява, а любов – це світло. Чи може темрява і світло бути разом? Лише на мить, поки світло не розвіє її назавжди. Брехня завжди руйнує, навіть якщо здається, що вона служить благій меті. Вона затьмарює серце того, хто бреше, і того, кому брешуть. Вона робить людей чужими, навіть якщо вони поруч. І якщо не покаятися, не очистити душу правдою – брехня перетворюється на кайдани, що сковують людину, не даючи їй ані любити, ані бути по-справжньому щасливою. Але є надія. Там, де є щире розкаяння, де є бажання повернутися до правди, любов може знову розцвісти. Бо Господь є Істина, і Він завжди відкриває двері тим, хто шукає світла. І якщо серце відмовляється від брехні, якщо обирає любов і правду – тоді жодні тіні не зможуть зруйнувати те, що будується на вічному фундаменті істини.
    Like
    Love
    4
    149переглядів
  • ПРП. ОЛЕКСІЯ, ЛЮДИНИ БОЖОЇ

    Прп. Олексій (?-412) народився в Римі. Бажання служити Церкві було настільки великим, що відразу після весілля він таємно пішов із дому. На кораблі потрапив до м. Едеси (нині Шанлиурфа, Туреччина). Олексій роздав усе, що в нього було, нужденним і почав жити при церкві Пресвятої Богородиці на паперті.

    Від суворого посту тіло Олексія висохло, тому слуги батька, який послав розшукувати сина, не впізнали його.

    Преподобний прожив в Едесі 17 р. Якось Матір Божа через Свою святу ікону повеліла паламарю церкви, де подвизався Олексій, ввести в її храм «людину Божу, гідну Царства Небесного». Цим праведником виявився убогий, що сидів на паперті. Паламар виконав веління Матері Божої - увів св. Олексія в церкву. Люди стали його шанувати. Але слава була не для нього. Олексій знову зійшов на корабель, що плив до рідної землі. Тоді людина Божа прийшла у батьківський дім і невпізнана попросила притулку. Батько оселив його при вході до дому й наказав годувати зі свого столу.

    Святий зі смиренням зносив образи й глузування слуг, які навіть гадки не мали, над ким потішаються. 17 літ провів блаженний в домі батьків.

    Коли Господь сповістив Олексію день його кончини, святий описав у хартії своє життя, вимолюючи прощення у рідних. Прочитавши сповідь Олексія, батько, мати і його дружина з плачем вклонилися померлому. Олексій, людина Божа, був похований у церкві Св. Воніфатія.

    З відривного календаря «З вірою в душі» за 17 березня.
    ----------------
    ПРП. ОЛЕКСІЯ, ЛЮДИНИ БОЖОЇ Прп. Олексій (?-412) народився в Римі. Бажання служити Церкві було настільки великим, що відразу після весілля він таємно пішов із дому. На кораблі потрапив до м. Едеси (нині Шанлиурфа, Туреччина). Олексій роздав усе, що в нього було, нужденним і почав жити при церкві Пресвятої Богородиці на паперті. Від суворого посту тіло Олексія висохло, тому слуги батька, який послав розшукувати сина, не впізнали його. Преподобний прожив в Едесі 17 р. Якось Матір Божа через Свою святу ікону повеліла паламарю церкви, де подвизався Олексій, ввести в її храм «людину Божу, гідну Царства Небесного». Цим праведником виявився убогий, що сидів на паперті. Паламар виконав веління Матері Божої - увів св. Олексія в церкву. Люди стали його шанувати. Але слава була не для нього. Олексій знову зійшов на корабель, що плив до рідної землі. Тоді людина Божа прийшла у батьківський дім і невпізнана попросила притулку. Батько оселив його при вході до дому й наказав годувати зі свого столу. Святий зі смиренням зносив образи й глузування слуг, які навіть гадки не мали, над ким потішаються. 17 літ провів блаженний в домі батьків. Коли Господь сповістив Олексію день його кончини, святий описав у хартії своє життя, вимолюючи прощення у рідних. Прочитавши сповідь Олексія, батько, мати і його дружина з плачем вклонилися померлому. Олексій, людина Божа, був похований у церкві Св. Воніфатія. З відривного календаря «З вірою в душі» за 17 березня. ----------------
    295переглядів 1 Поширень
  • #поезія
    У нас вже підриваються на мінах.
    В полях по обрій брухту і броні.
    У нас стрічають люди на колінах
    своїх убитих хлопців на війні.
    Росли, росли — і виросли хлоп’ята.
    Чиїсь кохані і чиїсь сини.
    Щоб Україна не була розп’ята,
    пішли боротись, — хто ж, як не вони?!
    Господь їм сил подвоїв і потроїв.
    Здолали все, подужали заброд.
    Так виникає нація героїв.
    Так постає з населення народ.

    Ліна Костенко
    #поезія У нас вже підриваються на мінах. В полях по обрій брухту і броні. У нас стрічають люди на колінах своїх убитих хлопців на війні. Росли, росли — і виросли хлоп’ята. Чиїсь кохані і чиїсь сини. Щоб Україна не була розп’ята, пішли боротись, — хто ж, як не вони?! Господь їм сил подвоїв і потроїв. Здолали все, подужали заброд. Так виникає нація героїв. Так постає з населення народ. Ліна Костенко
    Like
    Love
    5
    142переглядів
  • #думки
    Мені є, за що подякувати кожній людині в моєму житті.

    За тих, хто підтримував у найтемніші години — бо їхні слова і обійми стали для мене світлом.

    За тих, хто критикував і не вірив — бо вони загартували мою віру і навчили довіряти Богові більше, ніж людським сумнівам.

    За тих, хто поруч у радості — бо вони нагадують, що щастя має більше смаку, коли його розділяєш.

    За тих, хто пішов, залишивши біль — бо вони навчили мене прощати і не триматися за те, що вже минуло.

    За тих, хто просто є — непомітно, тихо, але в потрібний момент стає опорою.

    Кожен, кого Господь послав на мій шлях, був для мене благословенням. Декого я зрозумів одразу, дехто розкрився мені з часом, але кожен залишив у моєму серці слід. І за це я вдячний.
    #думки Мені є, за що подякувати кожній людині в моєму житті. За тих, хто підтримував у найтемніші години — бо їхні слова і обійми стали для мене світлом. За тих, хто критикував і не вірив — бо вони загартували мою віру і навчили довіряти Богові більше, ніж людським сумнівам. За тих, хто поруч у радості — бо вони нагадують, що щастя має більше смаку, коли його розділяєш. За тих, хто пішов, залишивши біль — бо вони навчили мене прощати і не триматися за те, що вже минуло. За тих, хто просто є — непомітно, тихо, але в потрібний момент стає опорою. Кожен, кого Господь послав на мій шлях, був для мене благословенням. Декого я зрозумів одразу, дехто розкрився мені з часом, але кожен залишив у моєму серці слід. І за це я вдячний.
    Like
    Love
    3
    214переглядів
  • #поезія
    Коли затихнуть всі бої
    І висохнуть всі сльози,
    Коли веснянії гаї
    Зустрінуть перші грози.
    І розпогодиться й земля
    Розродиться поспішно,
    Прийде до нас Господь здаля
    І розцвітуть всі вишні,

    І буде тиша гомоніть,
    І буде навіть плакать.
    І буде дід Левко сидіть
    І з Господом балакать.
    І баба витягне з печі
    Кулешу з дерунами.
    Коли затихнуть всі плачі,
    То буде радість з нами.

    Вона поселиться в душі,
    У жилах, і у жилках.
    І буде дід плести коші
    Лише по понеділках.
    В вівторок піде на поля,
    У середу на луки.
    І буде дякувать земля
    За працьовиті руки.

    Яка ж це буде благодать.
    Яка ж це буде втіха.
    І будуть коники співать
    В траві біля горіха.
    І танцюватиме коза,
    І буде все весняне.
    Коли ж це висохне сльоза?
    Тоді, як мир настане...

    Галина Потопляк.
    #поезія Коли затихнуть всі бої І висохнуть всі сльози, Коли веснянії гаї Зустрінуть перші грози. І розпогодиться й земля Розродиться поспішно, Прийде до нас Господь здаля І розцвітуть всі вишні, І буде тиша гомоніть, І буде навіть плакать. І буде дід Левко сидіть І з Господом балакать. І баба витягне з печі Кулешу з дерунами. Коли затихнуть всі плачі, То буде радість з нами. Вона поселиться в душі, У жилах, і у жилках. І буде дід плести коші Лише по понеділках. В вівторок піде на поля, У середу на луки. І буде дякувать земля За працьовиті руки. Яка ж це буде благодать. Яка ж це буде втіха. І будуть коники співать В траві біля горіха. І танцюватиме коза, І буде все весняне. Коли ж це висохне сльоза? Тоді, як мир настане... Галина Потопляк.
    Love
    1
    173переглядів
  • #думки
    Мені є, за що подякувати кожній людині в моєму житті.
    За тих, хто підтримував у найтемніші години — бо їхні слова і обійми стали для мене світлом.
    За тих, хто критикував і не вірив — бо вони загартували мою віру і навчили довіряти Богові більше, ніж людським сумнівам.
    За тих, хто поруч у радості — бо вони нагадують, що щастя має більше смаку, коли його розділяєш.
    За тих, хто пішов, залишивши біль — бо вони навчили мене прощати і не триматися за те, що вже минуло.
    За тих, хто просто є — непомітно, тихо, але в потрібний момент стає опорою.
    Кожен, кого Господь послав на мій шлях, був для мене благословенням.
    Декого я зрозуміла одразу, дехто розкрився мені з часом, але кожен залишив у моєму серці слід...
    І за це я вдячна.
    #думки Мені є, за що подякувати кожній людині в моєму житті. За тих, хто підтримував у найтемніші години — бо їхні слова і обійми стали для мене світлом. За тих, хто критикував і не вірив — бо вони загартували мою віру і навчили довіряти Богові більше, ніж людським сумнівам. За тих, хто поруч у радості — бо вони нагадують, що щастя має більше смаку, коли його розділяєш. За тих, хто пішов, залишивши біль — бо вони навчили мене прощати і не триматися за те, що вже минуло. За тих, хто просто є — непомітно, тихо, але в потрібний момент стає опорою. Кожен, кого Господь послав на мій шлях, був для мене благословенням. Декого я зрозуміла одразу, дехто розкрився мені з часом, але кожен залишив у моєму серці слід... І за це я вдячна.
    Like
    2
    88переглядів
  • З Вербною неділею! Нехай Господь береже вас і вашу родину. Хай здоров’я буде міцним, серце – добрим, а дім – затишним!
    З Вербною неділею! Нехай Господь береже вас і вашу родину. Хай здоров’я буде міцним, серце – добрим, а дім – затишним!
    Love
    Like
    5
    2коментарів 176переглядів
  • #поезія
    А ти сій квіти...
    Навіть якщо завтра — кінець світу.
    Загоюй рани людям і землі,
    Роби, що дав Господь можливість вміти.
    Пильнуй ланів, щоб були з хлібом на столі.
    Ділись, чим Бог послав, і витри сльози.
    Поплачем після Перемоги всі разом,
    Коли від крові вмиють землю теплі грози
    І мирна тиша увійде у кожен сон...
    А ти сій квіти...
    Навіть якщо завтра — кінець світу.
    Сади садок. Хай виростає до зірок.
    Служи землі. Цінуй, люби, лелій.
    Вона віддячить дітям
    І всім, хто хоче й вміє вільно жити.
    Сій квіти жовті, сині — різні,
    Щоби вони встелили всі шляхи,
    Якими повертатимуться грізні,
    Найкращі в світі наші вояки
    Додому, до родини і до щастя,
    Яке вимолюємо в Бога зараз всі.
    Сій хліб і квіти — всупереч напастям.
    Багато сій...

    Людмила Муріна
    #поезія А ти сій квіти... Навіть якщо завтра — кінець світу. Загоюй рани людям і землі, Роби, що дав Господь можливість вміти. Пильнуй ланів, щоб були з хлібом на столі. Ділись, чим Бог послав, і витри сльози. Поплачем після Перемоги всі разом, Коли від крові вмиють землю теплі грози І мирна тиша увійде у кожен сон... А ти сій квіти... Навіть якщо завтра — кінець світу. Сади садок. Хай виростає до зірок. Служи землі. Цінуй, люби, лелій. Вона віддячить дітям І всім, хто хоче й вміє вільно жити. Сій квіти жовті, сині — різні, Щоби вони встелили всі шляхи, Якими повертатимуться грізні, Найкращі в світі наші вояки Додому, до родини і до щастя, Яке вимолюємо в Бога зараз всі. Сій хліб і квіти — всупереч напастям. Багато сій... Людмила Муріна
    Love
    2
    170переглядів
  • #поезія
    ... Спасибі вам, хто бив мене в лице...
    Спасибі й тим, хто підло бив у спину...
    Хто лаштував з солодких слів сільце...
    Мастив водою під ногами глину.

    Спасибі вам, хто чути не хотів...
    Спасибі й тим, хто не підводив очі...
    На двох стільцях усидіти зумів...
    Не скуштував зімною й краплі жовчі.

    Спасибі вам, хто просто відвернувсь...
    Спасибі й тим, хто притоптав ногою...
    Свідомо на мій "SOS" не озирнувсь...
    А придавив байдужості вагою.

    Спасибі вам, мої учителі...
    Спасибі вам, за ваші всі уроки...
    Вами наУчена тримаюся в сідлі...
    Хоч битими були обидві щоки.

    Вам дякую, і зичу від душі...
    Нехай Господь ваш шлях благословляє...
    Хай милості кладе вам у коші...
    До вас свої щедроти проявляє.

    Нехай простить вам вашу сліпоту...
    А вслід за Богом мушу й я простити...
    Не страчувать себе на марноту...
    Пробачити вам все, і просто жити.

    Галина Момот.
    #поезія ... Спасибі вам, хто бив мене в лице... Спасибі й тим, хто підло бив у спину... Хто лаштував з солодких слів сільце... Мастив водою під ногами глину. Спасибі вам, хто чути не хотів... Спасибі й тим, хто не підводив очі... На двох стільцях усидіти зумів... Не скуштував зімною й краплі жовчі. Спасибі вам, хто просто відвернувсь... Спасибі й тим, хто притоптав ногою... Свідомо на мій "SOS" не озирнувсь... А придавив байдужості вагою. Спасибі вам, мої учителі... Спасибі вам, за ваші всі уроки... Вами наУчена тримаюся в сідлі... Хоч битими були обидві щоки. Вам дякую, і зичу від душі... Нехай Господь ваш шлях благословляє... Хай милості кладе вам у коші... До вас свої щедроти проявляє. Нехай простить вам вашу сліпоту... А вслід за Богом мушу й я простити... Не страчувать себе на марноту... Пробачити вам все, і просто жити. Галина Момот.
    Love
    Like
    5
    222переглядів 1 Поширень
  • #поезія
    І тільки злість буває геніальна.
    Господь, спаси мене від доброти!
    Така тепер на світі коновальня,
    що треба мати нерви, як дроти,

    А нерви ж мої, ох нерви,
    струни мої, настренчені на епохальний лад!
    А мені ж, може, просто хочеться щастя,
    тугого й солодкого, як шоколад.

    Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!
    Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.
    Лежить під небом, чистим і високим,
    холодний степ моєї самоти.

    Козацький вітер вишмагає душу,
    і я у ніжність ледве добреду.
    Яким вогнем спокутувати мушу
    хронічну українську доброту?!

    А по ідеї: жінка ж — тільки жінка.
    Смаглява золота віолончель.
    Справляло б тіло пристрасті обжинки
    колисками і лагодом ночей

    Була б така чарівна лепетуха,
    такі б ото улучила слова,
    що як по змісту, може, й в'януть вуха,
    а як по формі — серце спочива

    Хто ж натягнув такі скажені струни
    на цю, таку струнку, віолончель,
    що їй футляр — усі по черзі труни
    вготованих для музики ночей?!

    І щось в мені таке велить
    збіліти в гнів до сотого коліна!
    І щось в мені таке болить,
    що це і є, напевно, Україна


    🎨 Instagram @foralberg_art
    💫 Ліна Костенко
    #поезія І тільки злість буває геніальна. Господь, спаси мене від доброти! Така тепер на світі коновальня, що треба мати нерви, як дроти, А нерви ж мої, ох нерви, струни мої, настренчені на епохальний лад! А мені ж, може, просто хочеться щастя, тугого й солодкого, як шоколад. Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй! Лиш вісь земну з орбіти не згвинти. Лежить під небом, чистим і високим, холодний степ моєї самоти. Козацький вітер вишмагає душу, і я у ніжність ледве добреду. Яким вогнем спокутувати мушу хронічну українську доброту?! А по ідеї: жінка ж — тільки жінка. Смаглява золота віолончель. Справляло б тіло пристрасті обжинки колисками і лагодом ночей Була б така чарівна лепетуха, такі б ото улучила слова, що як по змісту, може, й в'януть вуха, а як по формі — серце спочива Хто ж натягнув такі скажені струни на цю, таку струнку, віолончель, що їй футляр — усі по черзі труни вготованих для музики ночей?! І щось в мені таке велить збіліти в гнів до сотого коліна! І щось в мені таке болить, що це і є, напевно, Україна 🎨 Instagram @foralberg_art 💫 Ліна Костенко
    Love
    1
    215переглядів
Більше результатів