#поезія
... Спасибі вам, хто бив мене в лице...
Спасибі й тим, хто підло бив у спину...
Хто лаштував з солодких слів сільце...
Мастив водою під ногами глину.

Спасибі вам, хто чути не хотів...
Спасибі й тим, хто не підводив очі...
На двох стільцях усидіти зумів...
Не скуштував зімною й краплі жовчі.

Спасибі вам, хто просто відвернувсь...
Спасибі й тим, хто притоптав ногою...
Свідомо на мій "SOS" не озирнувсь...
А придавив байдужості вагою.

Спасибі вам, мої учителі...
Спасибі вам, за ваші всі уроки...
Вами наУчена тримаюся в сідлі...
Хоч битими були обидві щоки.

Вам дякую, і зичу від душі...
Нехай Господь ваш шлях благословляє...
Хай милості кладе вам у коші...
До вас свої щедроти проявляє.

Нехай простить вам вашу сліпоту...
А вслід за Богом мушу й я простити...
Не страчувать себе на марноту...
Пробачити вам все, і просто жити.

Галина Момот.

#поезія
У нас вже підриваються на мінах.
В полях по обрій брухту і броні.
У нас стрічають люди на колінах
своїх убитих хлопців на війні.
Росли, росли — і виросли хлоп’ята.
Чиїсь кохані і чиїсь сини.
Щоб Україна не була розп’ята,
пішли боротись, — хто ж, як не вони?!
Господь їм сил подвоїв і потроїв.
Здолали все, подужали заброд.
Так виникає нація героїв.
Так постає з населення народ.

Ліна Костенко

#думки
Мені є, за що подякувати кожній людині в моєму житті.

За тих, хто підтримував у найтемніші години — бо їхні слова і обійми стали для мене світлом.

За тих, хто критикував і не вірив — бо вони загартували мою віру і навчили довіряти Богові більше, ніж людським сумнівам.

За тих, хто поруч у радості — бо вони нагадують, що щастя має більше смаку, коли його розділяєш.

За тих, хто пішов, залишивши біль — бо вони навчили мене прощати і не триматися за те, що вже минуло.

За тих, хто просто є — непомітно, тихо, але в потрібний момент стає опорою.

Кожен, кого Господь послав на мій шлях, був для мене благословенням. Декого я зрозумів одразу, дехто розкрився мені з часом, але кожен залишив у моєму серці слід. І за це я вдячний.

#поезія
І тільки злість буває геніальна.
Господь, спаси мене від доброти!
Така тепер на світі коновальня,
що треба мати нерви, як дроти,

А нерви ж мої, ох нерви,
струни мої, настренчені на епохальний лад!
А мені ж, може, просто хочеться щастя,
тугого й солодкого, як шоколад.

Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!
Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.
Лежить під небом, чистим і високим,
холодний степ моєї самоти.

Козацький вітер вишмагає душу,
і я у ніжність ледве добреду.
Яким вогнем спокутувати мушу
хронічну українську доброту?!

А по ідеї: жінка ж — тільки жінка.
Смаглява золота віолончель.
Справляло б тіло пристрасті обжинки
колисками і лагодом ночей

Була б така чарівна лепетуха,
такі б ото улучила слова,
що як по змісту, може, й в'януть вуха,
а як по формі — серце спочива

Хто ж натягнув такі скажені струни
на цю, таку струнку, віолончель,
що їй футляр — усі по черзі труни
вготованих для музики ночей?!

І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна


🎨 Instagram @foralberg_art
💫 Ліна Костенко

З Вербною неділею! Нехай Господь береже вас і вашу родину. Хай здоров’я буде міцним, серце – добрим, а дім – затишним!

#поезія
А ти сій квіти...
Навіть якщо завтра — кінець світу.
Загоюй рани людям і землі,
Роби, що дав Господь можливість вміти.
Пильнуй ланів, щоб були з хлібом на столі.
Ділись, чим Бог послав, і витри сльози.
Поплачем після Перемоги всі разом,
Коли від крові вмиють землю теплі грози
І мирна тиша увійде у кожен сон...
А ти сій квіти...
Навіть якщо завтра — кінець світу.
Сади садок. Хай виростає до зірок.
Служи землі. Цінуй, люби, лелій.
Вона віддячить дітям
І всім, хто хоче й вміє вільно жити.
Сій квіти жовті, сині — різні,
Щоби вони встелили всі шляхи,
Якими повертатимуться грізні,
Найкращі в світі наші вояки
Додому, до родини і до щастя,
Яке вимолюємо в Бога зараз всі.
Сій хліб і квіти — всупереч напастям.
Багато сій...

Людмила Муріна

#поезія
Коли затихнуть всі бої
І висохнуть всі сльози,
Коли веснянії гаї
Зустрінуть перші грози.
І розпогодиться й земля
Розродиться поспішно,
Прийде до нас Господь здаля
І розцвітуть всі вишні,

І буде тиша гомоніть,
І буде навіть плакать.
І буде дід Левко сидіть
І з Господом балакать.
І баба витягне з печі
Кулешу з дерунами.
Коли затихнуть всі плачі,
То буде радість з нами.

Вона поселиться в душі,
У жилах, і у жилках.
І буде дід плести коші
Лише по понеділках.
В вівторок піде на поля,
У середу на луки.
І буде дякувать земля
За працьовиті руки.

Яка ж це буде благодать.
Яка ж це буде втіха.
І будуть коники співать
В траві біля горіха.
І танцюватиме коза,
І буде все весняне.
Коли ж це висохне сльоза?
Тоді, як мир настане...

Галина Потопляк.

ПРП. ОЛЕКСІЯ, ЛЮДИНИ БОЖОЇ

Прп. Олексій (?-412) народився в Римі. Бажання служити Церкві було настільки великим, що відразу після весілля він таємно пішов із дому. На кораблі потрапив до м. Едеси (нині Шанлиурфа, Туреччина). Олексій роздав усе, що в нього було, нужденним і почав жити при церкві Пресвятої Богородиці на паперті.

Від суворого посту тіло Олексія висохло, тому слуги батька, який послав розшукувати сина, не впізнали його.

Преподобний прожив в Едесі 17 р. Якось Матір Божа через Свою святу ікону повеліла паламарю церкви, де подвизався Олексій, ввести в її храм «людину Божу, гідну Царства Небесного». Цим праведником виявився убогий, що сидів на паперті. Паламар виконав веління Матері Божої - увів св. Олексія в церкву. Люди стали його шанувати. Але слава була не для нього. Олексій знову зійшов на корабель, що плив до рідної землі. Тоді людина Божа прийшла у батьківський дім і невпізнана попросила притулку. Батько оселив його при вході до дому й наказав годувати зі свого столу.

Святий зі смиренням зносив образи й глузування слуг, які навіть гадки не мали, над ким потішаються. 17 літ провів блаженний в домі батьків.

Коли Господь сповістив Олексію день його кончини, святий описав у хартії своє життя, вимолюючи прощення у рідних. Прочитавши сповідь Олексія, батько, мати і його дружина з плачем вклонилися померлому. Олексій, людина Божа, був похований у церкві Св. Воніфатія.

З відривного календаря «З вірою в душі» за 17 березня.
----------------

#думки
Брехня – це не просто спотворення істини, а розрив довіри, яка є основою будь-яких стосунків. Вона повільно, але невпинно роз’їдає найсвятіші почуття, залишаючи по собі лише порожнечу й біль. Навіть найменша неправда, мов тінь, що падає на чисте джерело, робить його каламутним.

Любов не може існувати без довіри. Коли ти любиш – ти відкритий, щирий, ти не боїшся правди, бо в любові немає страху. Брехня ж народжується зі страху: страху втратити, страху не відповідати очікуванням, страху покарання. Але страх – це темрява, а любов – це світло. Чи може темрява і світло бути разом? Лише на мить, поки світло не розвіє її назавжди.

Брехня завжди руйнує, навіть якщо здається, що вона служить благій меті. Вона затьмарює серце того, хто бреше, і того, кому брешуть. Вона робить людей чужими, навіть якщо вони поруч. І якщо не покаятися, не очистити душу правдою – брехня перетворюється на кайдани, що сковують людину, не даючи їй ані любити, ані бути по-справжньому щасливою.

Але є надія. Там, де є щире розкаяння, де є бажання повернутися до правди, любов може знову розцвісти. Бо Господь є Істина, і Він завжди відкриває двері тим, хто шукає світла. І якщо серце відмовляється від брехні, якщо обирає любов і правду – тоді жодні тіні не зможуть зруйнувати те, що будується на вічному фундаменті істини.

#думки
Мені є, за що подякувати кожній людині в моєму житті.
За тих, хто підтримував у найтемніші години — бо їхні слова і обійми стали для мене світлом.
За тих, хто критикував і не вірив — бо вони загартували мою віру і навчили довіряти Богові більше, ніж людським сумнівам.
За тих, хто поруч у радості — бо вони нагадують, що щастя має більше смаку, коли його розділяєш.
За тих, хто пішов, залишивши біль — бо вони навчили мене прощати і не триматися за те, що вже минуло.
За тих, хто просто є — непомітно, тихо, але в потрібний момент стає опорою.
Кожен, кого Господь послав на мій шлях, був для мене благословенням.
Декого я зрозуміла одразу, дехто розкрився мені з часом, але кожен залишив у моєму серці слід...
І за це я вдячна.