...Женщина выглядит настолько,
насколько ее хотят...

🖍️ Ринат Валиуллин.
«Я красива. Я умна. Я кусаюсь»

повністю згоден з Анатолієм Матвійчуком, який пише:

Лауд – напевно найсильніший вокаліст чоловічої частини претендентів. Бездоганний вокал, яскравий і теплий тембр, спокій і впевненість на сцені. Але не залишає думка про те, що хлопець співає заради власного задоволення. Що це ще одна спроба талановитої людини потрапити в якийсь уявний мейнстрім західної культури. Та нема такого! Шоу-бізнес на Заході, це давно вже не про мистецтво, а про маркетинг і його капіталізацію. Копія може бути кращою за оригінал, але так і залишиться копією. Чужа культура залишається чужою...

Лелека... з перших нот – хвиля якогось нереального утопічного позитиву... Кульбабки на екрані, сонячне світло довкола. Агов, ви вже в Раю чи у своїх напівзадубілих квартирах? У тексті вдало обігране слово «Виш'ю», що англійською означає «бажаю вам». На цьому всі принади тексту закінчуються: ні яскравих образів, ні сильних метафор... Солодке вино з кульбаб... Щодо манери співу – вражає схожість із моєю улюбленою Іларією, яку кілька років тому зарізали ще на етапі відбору до Євробачення.

Ті ж різноманітні вокальні прийоми, та ж демонстрація діапазону і тембру, тільки Іларія робила все значно потужніше і переконливіше, а її трохи демонічна зовнішність надавала образу гостроти. Де ви всі були, коли Іларія могла порвати всіх на Євробаченні своєю харизмою?! А тут інше, – на сцені красива дівчина, з генетично російською зовнішністю, тільки кокошника для повноти образу не вистачає... замало емоцій як для такого вокалу і концепції пісні з кількома модуляціями на кульмінації. Не знаю, знову накличу на себе критичні стріли, але кажу, що відчуваю...

Тепер, Джері Хейл (вибачте за мої українські транскрипції – ну, не люблю я ці ігри в глобальну культуру, не розумію, навіщо все це).

Так от, щодо Яни Шемаєвої – спостерігаю за нею ще з часів її першого хіта «Охрана-отмєна» – і бачу неймовірний, шалений розвиток внутрішніх якостей, емоційності, образності, глибини мислення. У ній є якась незбагненна харизма, яка важко пояснюється словами, але відчувається мною на духовному рівні. Дівчина пропускає крізь серце весь цей токсичний світ, а на виході фонтанує чистою енергією. Це робота Душі...

Не щастить їй. Минулого разу причепили на Євробачення до неї реперку, яка понизила її високі і чисті вібрації. Цього разу не оцінили просто неймовірну композицію, – справді катарсичного характеру. Усе було бездоганно: відеоряд, балет, майже божевільний образ доведеної до відчаю українки...

Не вина ні в чому Джері Хейл, що вона не потрапила в резонанс із українською публікою і з нинішнім журі. Для мене особисто, та й гадаю для багатьох людей, які живуть духом і високими вібраціями вищих сфер, стало зрозуміло одразу – не вдасться їй перемогти... Бо це – як метати бісер... Навіщо? Для чого, для кого?!

Словом, Яна стала для мене однозначною переможицею. У неї є те, чого не було і ніколи не буде у жодного з нинішніх конкурсантів та й членів журі також. І це те, про що не скажеш словами і не поясниш на пальцях... Але в сакральних книгах це називається «Дар Божий» і він відрізняється від просто таланту. Бо це здатність підкоряти зовнішність, голос, манеру вищій ідеї, яка доступна і зрозуміла не всім. І не всіма відчувається. Бо Україна не шукає Бога, а йде у протилежному напрямі. Але це було те, що називається мистецтвом у шоу-бізнесовому середовищі...

✨ Він писав їй: "Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю". А вона скаржилася подрузі: "Замість гроші заробляти – віршики пише".

🤍 Василь Симоненко вмів писати про кохання так, що серце стискалося від ніжності.

"Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?"

Але його власне особисте життя стало болючою історією про нерозділену любов – не у класичному розумінні, а набагато гіршою: про любов, яку не розуміли.

✨ Люся. Вино з троянд.

Вони познайомилися в редакції газети «Черкаська правда». Їй було 19, йому – 22. Людмила Півторадні працювала кур'єркою. Василь – журналістом. Він закохався миттєво: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся". А вона – не відразу...

🌹 Тоді Василь купив величезний кошик троянд. Зробив з них вино – за рецептом, почутим у відрядженні в Тальному, де місцевий садівник розповів легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася.
Василь пригостив Люсю. І пообіцяв робити це трояндове вино щовесни. Називав її на французький манір – Люсьєн, або ж ніжно – Люся-малюся...

Писав їй листи – такі ніжні, що від них перехоплювало подих:

«Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів».

🤍 Він любив повно. Безоглядно. Так, як можуть лише поети.

Вони одружилися швидко. Народився син Олесь, якому Василь присвятив вірш «Лебеді материнства» і казку «Цар Плаксій та Лоскотон».

Здавалося – щастя.

✨ "Нерівня душ – це гірше, ніж майна"

Та на тому чари розвіялися: дружині було байдуже до Василевої поетичної натури і його віршів.

Письменниця Дарія Ястребова згадувала: Людмила скаржилася їй: «Думала, що він на хліб зароблятиме, а вийшло – якісь віршики пише. З глузду з'їхав – ночами сидить і пише».

Віршики. Якісь віршики.

🤍 А він писав:

Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу —
Жду твоєї ласки хоч малої,
Як земля у спеку жде дощу.

Писав у щоденнику, пізніше виданому під назвою "Окрайці думок": "Будьте прокляті ви, нікчемні гроші! Ви зробили мене рабом газети".

Поетеса Ліна Костенко має дуже влучні поетичні рядки: «Чи він мені, чи я йому – нерівня. Нерівня душ – це гірше, ніж майна».

Це – про них з Люсею.

✨ Косталіна. Таємне кохання

А ще була вона. Ліна Костенко. Старша на п'ять років. Поетеса. Красива, талановита, розумна. Та, яка розуміла його слова без пояснень.

🤍 Василь був у неї закоханий. Таємно. Безнадійно.

Він називав її Косталіна. Казав друзям: «Мене нагородила поглядом Косталіна».

Письменник Микола Сом згадував: «Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня».

Ліна ніколи не коментувала цих чуток. А Василь залишався з дружиною, яка не розуміла його віршів.

✨ Лірика, що рятувала

І все ж він писав. Про кохання – так, що від його віршів тремтіло серце:

🤍 "Я і в думці обняти тебе не посмію,
Я не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів".

Коли Василя поклали до лікарні з раком нирки, Людмила байдуже відреагувала: «Нічого з ним не станеться. Хай менше курить».

Він помер у 28 років.

Людмила Півторадні невдовзі вийшла заміж за іншого.

Син Олесь, якому батько написав казку і присвятив вірш «Лебеді материнства», не зміг виростати таким, про якого мріяв поет.

✨ А листи та вірші Василя Симоненка залишилися. Там – його серце, біль та ніжність.

Він не мав того кохання, про яке мріяв. Але подарував його нам – у своїх віршах. Бо вірив — любов варта кожного рядка ❤️

Ти, ніби ангел красива. Ти, як квітка, гарна. В тебе так багато позитиву. Завжда чиста твоя Душа!

#історія #постаті
28 січня 1951 року на Буковині народився чоловік, якому судилося стати «першим після Бога» в ієрархії українських підкорювачів неба. Леонід Каденюк — не просто астронавт, а символ того, що Україна в 1990-х роках, попри економічний хаос, залишалася космічною державою не лише на папері, а й на орбіті. 👨‍🚀🚀

Від Клішківців до мису Канаверал

Шлях Леоніда Костянтиновича до зірок був класичним прикладом тернистої стежки: льотне училище, служба в авіації, жорсткий відбір до загону космонавтів ще за часів СРСР. Але справжній зоряний час настав у 1997 році, коли він переміг у відборі на спільну українсько-американську місію. Каденюк готувався до польоту в NASA, де вразив американців своєю витримкою та професіоналізмом. Його обрали серед багатьох кандидатів саме за вміння зберігати спокій там, де в інших здавали нерви. 🇺🇸🇺🇦

Місія STS-87: Український слід у космосі

19 листопада 1997 року космічний човник «Колумбія» відірвався від землі. На борту був Каденюк, а в його особистому багажі — прапор України, «Кобзар» Шевченка та аудіозаписи українських пісень.
Леонід став першим, хто влаштував на орбіті справжній «вечір української культури». Він згадував, що коли вперше зазвучав наш гімн у невагомості, американські колеги встали разом із ним, віддаючи шану далекій державі, яка відправила свого сина в цей політ. 🎶🛰️

Наука на орбіті: Це не були «покатушки»

Часто скептики кажуть, що Каденюк летів як «гість», але це відверта брехня. Він виконував складні біологічні експерименти з рослинами (ріпою, соєю та мохом), досліджуючи, як невагомість впливає на фотосинтез та розвиток організмів. Ці дані згодом лягли в основу багатьох наукових праць. Каденюк працював як повноцінний вчений-дослідник, доводячи високий рівень української академічної школи. 🧪🌱

Спадщина справжнього офіцера

Леонід Каденюк завжди залишався скромною людиною. Він не любив пафосу, хоча його впізнавали на вулицях. До останніх днів він боровся за розвиток української аерокосмічної галузі, щиро вболіваючи за те, щоб ми не втратили статус технологічної нації. Його раптова смерть у 2018 році під час ранкової пробіжки стала шоком для країни, але він залишив нам головне — відчуття того, що для українців немає недосяжних висот. 🌌🦾

Сьогодні, у день його народження, варто згадати його знамениту фразу: «Я був вражений, наскільки красива наша Земля і наскільки вона незахищена». Це слова людини, яка бачила світ з висоти, недоступної більшості, і навчилася цінувати кожен клаптик рідного дому.

#історія #речі
🩺 Стетоскоп: Музика серця під ковпаком інженерії.
До початку XIX століття медицина була справою інтимною, але дещо ніяковою. Щоб послухати серцебиття пацієнта, лікарю доводилося буквально прикладати вухо до його грудної клітки. Уявіть собі цей перформанс: витончена дама, суворий ескулап і... повна відсутність особистого простору. Рене Лаеннек, французький лікар з гарним вихованням, одного разу опинився саме в такій ситуації з молодою пацієнткою. Етика не дозволяла притиснутися вухом, а зайва вага дами робила перкусію марною.

Рішення прийшло з дитячого майданчика. Лаеннек згадав, як діти дряпають один кінець колоди, а інші слухають звук з протилежного боку. Він згорнув аркуш паперу в тугу трубку — і вуаля! Серце зазвучало чистіше, ніж у навушниках останньої моделі. Так з’явився перший стетоскоп, який тоді більше нагадував дерев’яну флейту, ніж медичний прилад.

🎶 Від палиці до бінаурального ритму

Цей дерев’яний циліндр десятиліттями був «монофонічним». Тільки у 1850-х роках вигадали пристрій з двома трубками для обох вух. Це була справжня революція стереозвуку в медицині. Лікарі нарешті перестали виглядати як люди, що намагаються підслухати сусідів через стіну, і стали схожі на професіоналів, які ведуть переговори з внутрішніми органами.

🧬 Критичний погляд на міфи

Існує легенда, ніби Лаеннек винайшов стетоскоп суто через свою сором’язливість. Це красива казка для підручників з етики, але правда прозаїчніша: він був фанатом акустики. Його цікавило не стільки збереження дистанції, скільки фізика звуку. Стетоскоп не просто «відсунув» лікаря, він посилив звуки, які раніше були лише шумом, перетворивши діагностику на мистецтво розшифровки симфонії легень.

Сьогодні цей гумовий «хомут» на шиї лікаря — найпотужніший символ довіри. Хоча сучасні МРТ та УЗД бачать наскрізь, ніщо не замінить того моменту, коли досвідчений лікар завмирає, ловлячи ритм вашого життя через холодну металеву мембрану.

🩺 Порада від «Історії речей»: якщо світ навколо став надто гучним, згадайте про стетоскоп. Іноді, щоб почути найважливіше, треба просто правильно спрямувати звук.

#поезія
Іноді тиша, це все, що потрібно...
Посмішка щира тобі необхідна...
Спогад щасливий, думка приємна...
Тиша лікує, тиша взаємна...

Пишеться легко, коли поруч тиша...
А за вікном, вітер гілку колише...
Небо синіє, зорі з'явились...
Ніч ця чарівна... спогадом милим...

Серцю твоєму одна насолода...
Квіти весняні в дарунок... мімоза...
Жовта, мов сонце... Теплом зігріває...
Серце спокійне на Весну чекає...

Зима красива, снігом мете,
Мов птах білокрилий по небу пливе...
Хмари сховалися десь на межі...
Серцю приємно, тиша в Душі.

Галина Адамович

#поезія
Я забула, що я красива,
Я забула, що я весела...
Ну і що, що волосся сиве
І зима вже дорогу стеле.

Я забула, як легко жити,
Як сміятись небу і сонцю,
Як сукенки барвисті шити
І тримати жука в долонці.

Я забула себе, забула...
Я так звикла жити "як треба".
Заблукала десь у минулім...
Що я вмію робити для себе?

Хай би очі мої світились,
Як колись - пустотливо й хитро,
Хай би мріям - життя і сили,
І вітрила назустріч вітру.

Ну і що, що море притихло,
Воду нам принесуть джерела,
То не страшно, що бачила лихо -
Я красива! І я весела!

Лілія Наточій

#історія #постаті
Девід Лінч: майстер дивного, кави та кошмарів у сонячний день ☕🦉
20 січня 1946 року народився Девід Лінч — людина, яка навчила весь світ бачити безодню під ідеально підстриженими газонами американських передмість. Поки інші режисери намагалися пояснити світ, Лінч зробив усе, щоб ми остаточно заплуталися в його ірраціональних лабіринтах, і нам це сподобалося. 🌀🎭

Лінч — це не просто кіно, це стан свідомості. Його шлях почався з похмурого і сюрреалістичного «Голови-гумки», який став культовим серед інтелектуалів, але справжній вибух стався у 90-х із серіалом «Твін Пікс». Питання «Хто вбив Лору Палмер?» перетворилося на колективну одержимість мільйонів. Лінч довів, що масовий глядач готовий дивитися на танцюючих карликів і слухати велетнів, якщо це подано з належним рівнем містичного жаху. 🥧🌲

Його стиль, що отримав назву «лінчіанство», базується на контрастах: неймовірно красива картинка, яка приховує щось огидне або тривожне. Фільми «Синій оксамит» та «Малголленд Драйв» стали еталонами психологічного трилера, де сни мають більше значення, ніж реальність. Лінч ніколи не пояснює свої фільми, вважаючи, що кожен глядач — це детектив, який має знайти власну істину в його сюрреалістичних пазлах. 🔦🎥

Крім кіно, Лінч — це художник, музикант і великий фанат медитації та чорної кави (він навіть випускає власну марку). Його творчість нагадує нам, що світ навколо — це лише тонка плівка, під якою вирують темні й незбагненні сили. У день його народження варто замовити «бісової смачної кави» і ще раз зануритися в атмосферу, де сови — це не те, чим вони здаються. 🦉✨

НЕ ЗІГНУЛА КОЛІН

Молю́сь за тебе, УКРАЇНО,
За тебе молиться весь світ,
Не знаю кращої країни,
Тобі всього́ лиш тридцять літ.

Красива ти, неначе квітка,
Неначе сонце золоте,
А для врага – немов знахі́дка,
Й такої більше не знайде́.

Госпо́дь моли́тви наші чує
І руку сво́ю подає,
Даремно враг свій час марнує
Й поразки, звісно, зазнає́.

Та ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ
Боро́нять мужньо рідний край,
Боро́нять гідно сво́ї сті́ни.
Кріпися, ненько, не палай!

Тебе народ безмежно любить,
Для них ти – ненька дорога́,
Тебе агресор не погу́бить,
Ти не злякалася врага!

Стої́ш, рідненька, як святиня,
В молитві люди всі стоя́ть,
Для нас ти, рідная – єдина,
Тобі, матусе, процвітать!

За тебе всі стоять горою,
І руку світ тобі подав,
ВКРАЇНО, дорожу тобою,
В ці дні весь світ тебе пізнав.

Стаєш ти гордістю Європи,
І - прикладом для багатьох,
Не треба більш тобі окопи,
Бо московитів план вже здох!

Пишаюсь, нене, я тобою,
А нашим воїнам - уклін,
Не склала ти орді тій зброю
І не зігнула ти колін!

27.02.2022 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022