#історія #події
🔬 Науковий форпост у вигнанні: Заснування УВАН у Німеччині.
Сьогодні, 15 листопада 1945 року, українська наукова думка отримала новий потужний осередок, попри трагічні обставини еміграції. У німецькому місті Аугсбург було офіційно засновано Українську вільну академію наук (УВАН). 🇺🇦

Створення цієї інституції стало прямим наслідком Другої світової війни та другої хвилі української політичної й інтелектуальної еміграції. Тисячі вчених, письменників та діячів культури, рятуючись від радянського та нацистського режимів, опинилися в таборах для переміщених осіб (D.P. camps) у Німеччині та Австрії.

Місія збереження 🛡️

Головною місією УВАН було збереження та розвиток української науки і культури поза межами України, де вони зазнавали жорстоких репресій і русифікації. Серед засновників та перших членів УВАН були видатні вчені, які свого часу працювали у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) у Києві, але були змушені емігрувати.
Першим президентом УВАН став видатний мовознавець і історик Дмитро Дорошенко. Після його смерті академію очолив інший світової відомості вчений — Володимир Кубійович.

Діяльність та вплив 📚

Незважаючи на вкрай складні умови існування в еміграції, УВАН швидко розгорнула активну діяльність:
* Публікації: Видавалися наукові збірники, монографії та дослідження, часто за умов гострого дефіциту ресурсів.
* Секції: Було створено історико-філософську, філологічну, природничо-математичну та інші секції.
* Світове визнання: УВАН стала важливою ланкою, що з’єднувала українську науку зі світовою. Вона виконувала роль національного наукового центру, доки справжня академія в Україні перебувала під тотальним радянським контролем.
Після хвилі переселення українців до Північної Америки, центри УВАН були перенесені та засновані у США (Нью-Йорк) та Канаді (Вінніпег), де вони продовжують свою роботу й донині.
15 листопада 1945 року стало символом незламності українського інтелекту, довівши, що наукова думка не має кордонів і не може бути знищена політичними режимами.

15 листопада 1967 року у Львові був заарештований журналіст і правозахисник В'ячеслав Чорновіл. Звинувачений у поширенні «завідомо неправдивих вигадок» на адресу совєцького державного і суспільного ладу, він був засуджений до трьох років позбавлення волі.

В'ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки (нині — селище міського типу) Черкаської області. Навчався на філологічному, а згодом — факультеті журналістики Київського державного університету, по закінченні якого працював редактором на телебаченні, літературним критиком, був секретарем комсомолу будівництва Київської ГЕС. У 1964 році він вступив до аспірантури Київського педагогічного інституту, проте до навчання його не допустили через політичні переконання.

З середини 1960-х років Чорновіл долучився до культурницького та суспільно-політичного руху шістдесятників, що являв собою спробу молодих митців унезалежнення своєї творчості від канонів соцреалізму, і став активним учасником правозахисного руху.

4 вересня 1965 року під час прем'єри у кінотеатрі «Україна» фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом він публічно виступив проти арештів української інтелігенції. Підготовлені ним збірники «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців")» про переслідування інакомислячих та свавілля влади ілюстрували надуманість обвинувачень та розбіжності між декларованими і реальними правами людини в ссср.

24 липня 1967 року після прямої вказівки прокурора усср Федора Глуха прокурор Львівської області Б. Антоненко порушив кримінальну справу проти Чорновола, звинуваченого у написанні та поширенні наклепницьких вигадок на совєцький лад. Під приводом побоювань, що перебуваючи на свободі Чорновіл «може перешкоджати встановленню істини по справі», 31 липня було видано постанову про його арешт. 3 серпня В'ячеслав Чорновіл був арештований та ув'язнений у Львівському кгб. Процедура слідства нагадувала класичні для радянського правосуддя справи: заперечення права людини звертатися зі скаргами, ігнорування свідків, заявлених підозрюваним тощо, що змусило Чорновола вдатися до дев'ятиденного голодування. Наприкінці жовтня справу було передано до суду.

15 листопада 1967 року у Львівському обласному суді відбувся розгляд кримінальної справи проти В'ячеслава Чорновола. Йому інкримінувалося поширення завідомо неправдивих вигадок на адресу совєцького державного і суспільного ладу (ст.187, ч.1.), за які він отримав максимально допустиме статтею покарання у вигляді позбавлення волі на три роки, проте відбув лише половину терміну за амністією з нагоди 50-річчя совєцької влади.

Продовжуючи ведення правозахисної діяльності, з 1970 року Чорновіл почав нелегально видавати машинописний журнал «Український вісник», який інформував про рух опору в Україні. Шукаючи його редакторів, на початку 1972 року він був заарештований вдруге і попри відсутність доказів, був засуджений до 6 років позбавлення волі і 3 років заслання, які відбував у мордовських таборах. У 1979 році на засланні Чорновіл став членом Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, у 1980 році був заарештований за сфабрикованим звинуваченням у спробі зґвалтування, за що отримав п'ять років якутських таборів.

До України В'ячеслав Чорновіл повернувся у 1985 році, після чого долучився до громадсько-політичної роботи. У незалежній Україні він займався журналістською роботою, політикою, обирався депутатом Верховної Ради України.

🕯Загинув у автомобільній аварії 25 березня 1999 році поблизу міста Бориспіль на Київщині. Згідно з висновками кількох експертів, на черепах В'ячеслава Чорновола та його водія Євгенія Павлова є своєрідні тріщини, походження яких незрозуміле – експерти не знайшли елементів автомобіля, які могли спричинити такі ушкодження. Це частково підтверджує версію, що Павлова та Чорновола могли добивати кастетами вже після зіткнення.

🥹 ❤️‍🩹 "Та хто ж сюди прийде, у цей ад?.. Думав, ми вже не виберемось": неймовірна історія відваги, сміливості волонтерів, і порятунку 13-річної Люби, її вагітної собачки Лоли та сусіда Василя з Родинського на Донеччині

Батьки дівчинки понад тиждень тому пішли перевіряти знайому, яка давно не виходила на зв’язок, і зникли самі. За Любою попросили пригледіти сусіда Василя. Після артобстрілу росіян, люди перемістились у підвал і сподівались на евакуацію.

"Аж поки не прийшли хлопці-волонтери, які добирались в місто 11 кілометрів пішки. Ледь не загинули, але все ж змогли забрати людей і разом з песиком відвести у безпечне місце", - розповіла волонтерка Діана Яковлева.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

#події
Від Гетьмана до Генія: Народження Української Академії Наук у 1918 році 🧠
Серед буремних подій 1918 року, коли Україна відчайдушно боролася за свою державність, Гетьман Павло Скоропадський зробив крок, який випередив час і закріпив інтелектуальну основу нації. 5 листопада 1918 року, в останні місяці існування Української Держави, Гетьман підписав Закон про заснування Української Академії Наук (УАН) у Києві. Цей акт був не просто формальністю, а стратегічною інвестицією в майбутнє, адже жодна повноцінна держава не може існувати без власної наукової еліти. 🧐

🏛️ Батьки-Засновники та Скелет Установи

Ідея створення національної наукової установи витала в повітрі, але саме Гетьманат забезпечив її реалізацію. До роботи над проектом були залучені визначні постаті того часу.
* Володимир Іванович Вернадський — вчений світового рівня, засновник геохімії та біогеохімії, був не лише ідеологом, але й став першим президентом УАН. Його вибір на цю посаду підкреслив амбіції нової Академії – орієнтацію на фундаментальні, світового значення дослідження.
* Федір Швець (геолог) та Микола Василенко (правознавець) також відіграли ключову роль у процесі формування.
За початковим планом, УАН складалася з трьох відділів (фізико-математичний, історико-філологічний та соціально-економічний) та включала 15 академіків. Це був живий організм, створений для збереження і розвитку національної науки та культури.

Чому Це Було Більше, Ніж Просто Установа? 🌟

Заснування УАН у листопаді 1918 року мало колосальне політичне та культурне значення:
* Державотворчий Символ: Це було пряме свідчення міжнародній спільноті, що Українська Держава є повноцінним цивілізаційним утворенням, здатним підтримувати науку на найвищому рівні.
* Захист Інтелекту: Створення Академії стало своєрідним інтелектуальним ковчегом у часи хаосу. Вона дала роботу та захист багатьом вченим (як українським, так і тим, що емігрували з Росії), дозволивши їм працювати над національними та світовими науковими проблемами, незважаючи на зміну влади.
* Фундамент Майбутнього: Навіть після падіння Гетьманату і зміни політичних режимів, Академія вистояла. Вона стала основою для сучасної Національної академії наук України (НАНУ), продовжуючи місію, закладену Вернадським та Скоропадським.
Фактично, Гетьман Скоропадський дав українській науці інституційне тіло, а Вернадський — світову душу. Це була одна з найуспішніших інвестицій молодої Української Держави. Зрештою, що може бути надійнішим за знання? 💡

❗️Вчора під час комбінованих ударів по Дніпропетровщині загинули військові ЗСУ
Наразі триває перевірка щодо виконання вимог про заборону проведення нарад і зборів на відкритій місцевості під час тривог, а також розміщення у непризначених для цього місцях.
😢Загинуло 4 людей, серед них хлопці 11 та 14 років: наслідки атаки рф по селу на Дніпропетровщині.
➖➖➖➖➖➖➖➖➖
🟡🤓 Немає слів, одні емоції…
Попри заборони та порушивши накази, директиви, бойові розпорядження Генерального штабу, деякі йобн&ті командири середньої ланки вкотре прийняли рішення організувати шикування особового складу для вручення нагород в місці, куди кацапський Іскандер долітає менш, ніж за 2 хвилини після пуску.
Як результат маємо два ракетні удари та приліт Шахеда і втрати серед військових та цивільних, включно з малолітніми дітьми.
Що ще повинно трапитись, щоб деякі недолугі військові особи зрозуміли, що масове скупчення людей = смерть внаслідок прильоту ракети?
І ще… Це ж яким недалекоглядним кретином потрібно бути, щоб у загальній групі підрозділу в месенджер за добу до шикування писати точні координати місця шикування, час та кількість людей, які залучаються🤦‍♂️

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Допомагала ґвалтувати власну доньку: на Київщині затримали матір та її співмешканця
23 жовтня, 16:15
На Київщині судитимуть матір, яка разом зі своїм співмешканцем вчиняла сексуальне насильство над малолітньою донькою.

Протягом кількох місяців чоловік систематично ґвалтував неповнолітню дівчинку, а жінка залякувала доньку та змушувала її мовчати.Про це повідомили в Офісі Генерального Прокурора.

Слідчі встановили, що у Вишгородському районі жінка разом зі своїм співмешканцем вчиняла сексуальне насильство щодо неповнолітньої дочки.

"Протягом кількох місяців чоловік систематично ґвалтував дитину, а мати не лише знала про це, а й допомагала приховувати злочин. Жінка змушувала доньку мовчати, залякувала її та виконувала вказівки співмешканця.Крім того, вона робила фотографії інтимного характеру своєї доньки, які передавала чоловіку для задоволення його сексуальних потреб", – розповіли у прокуратурі.


Підтримати УП
Допомагала ґвалтувати власну доньку: на Київщині затримали матір та її співмешканця
23 жовтня, 16:15
Допомагала ґвалтувати власну доньку: на Київщині затримали матір та її співмешканця
Зловмисників судитимуть
Фото: Офіс генерального прокурора
10313
На Київщині судитимуть матір, яка разом зі своїм співмешканцем вчиняла сексуальне насильство над малолітньою донькою.

Протягом кількох місяців чоловік систематично ґвалтував неповнолітню дівчинку, а жінка залякувала доньку та змушувала її мовчати.

Реклама:

Про це повідомили в Офісі Генерального Прокурора.

Слідчі встановили, що у Вишгородському районі жінка разом зі своїм співмешканцем вчиняла сексуальне насильство щодо неповнолітньої дочки.

"Протягом кількох місяців чоловік систематично ґвалтував дитину, а мати не лише знала про це, а й допомагала приховувати злочин. Жінка змушувала доньку мовчати, залякувала її та виконувала вказівки співмешканця.

РЕКЛАМА:
Play Video
Крім того, вона робила фотографії інтимного характеру своєї доньки, які передавала чоловіку для задоволення його сексуальних потреб", – розповіли у прокуратурі.

Зловмисник отримав підозру
Фото: Офіс генерального прокурора
Про злочин дізналися, коли чоловік побив жінку і та звернулася до поліції. Тоді дитина розповіла правоохоронцям про насильство, якого зазнавала.

Слідство встановило, що мати і її співмешканець ніде офіційно не працювали. Проте на обліку в уповноважених службах сімʼя не перебувала. Обох обвинувачених взяли під варту.

Нагадаємо, в Одесі засудили 30-річного чоловіка за ґвалтування доньки своєї співмешканки. Насильство почалося, коли дівчинці було 12 років.

МОГИЛИ, ХРЕСТИ І ВАНДАЛИ

Що виросте з цих нелюдів? Скажіть,
Війна їх, однозначно, не торкнулась.
Лиш захищать (бо діти), не біжіть,
Мутація у цих потвор відбулась.

Не діти це й не смійте захищать,
Мовляв не знали та й не розуміють,
З рамен їм руки би повиривать,
Якщо таке чинити гниди сміють.

Хіба людина може так чинить?
Вандали малолітні і потвори
Зневажили того, хто там лежить…
Чому так чинять, невблаганна доле?

Ні совісті, ні глузду, ні душі…
Хрести й могили знищують вандали,
Та це ж не тінь, що вилізла з глуші…
Де навіть Бог заплакав, як кидали.

Вони кидали ті хрести святі,
Топтали слід молитви і любові,
Для них відсутні правила прості,
І совість чиста не із ними в змові.

Та кожен хрест, що кинули вони,
І знищена потворами молила…
Зробили це нащадки сатани,
Бо християнка їх не породила.

Яке свавілля і жорстокий світ!
Безкарність скрізь, усюди і в усьому.
З якого дерева упав цей плід?
Не молиться він Господу Святому.

Що виросте з потвор на двох ногах?
Цей дикий регіт, що проймає болем.
Такого не побачиш і вві снах…
Потвора йде таким життєвим полем.

10.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049280

🇺🇦Олександра Олійникова програла 🇷🇸Лолі Радівоєвич у другому колі турніру WTA 125 на Майорці - 3:6, 4:6.

Українська тенісистка зіграла проти сербки вдруге цього року. У липні вона перемогла у їхньому протистоянні на турнірі ITF у Румунії.
#tennis #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

БЕРДЯНСЬКА ВУЛИЦЯ У ФРАНЦУЗЬКОМУ МІСТЕЧКУ. НЕВИГАДАНА ІСТОРІЯ.
Українка поділилася емоціями від згадки про Батьківщину.
Світлана Паніна – біженка з Бучанського району, зараз вона живе у Франції. Жінка має знайомих бердянців і з перших вуст знає про окупацію. Світлана опинилася в французькому місті-побратимі Бердянська, де одна з вулиць названа на його честь. Про емоції біженки від побаченого «Бердянськ 24» дізнався з її допису у Фейсбук.
«Йду по справах до адміністративного центру. Кручу головой, шукаю офіс. І тут аж серце захололо. Вулиця Бердянська. Тут, во Франції.
Це було настільки неочикувано, що я аж присіла, щоб перевести дух та витерти сльози. Бо 27.02.22 я з дітьми еваюкувалась з Бучанського району, а в той час з Бердянську йшов репортаж в СМС-ках від приятелів, що опинились під окупацією, про захват міста. Всі ці спогади накрили разом і залишили пекучий біль в грудях.
Аж потім я пригадала, що місто, де ми зараз живемо, є містом- побратимом Бердянська. Не знаю, чи пам’ятає Бердянськ, що в нього є такі зв’язки з Францією», – написала Світлана.
Біженка сподівається, що Бердянськ, як і решту окупованих міст, звільнять і вона зможе туди приїхати.
«Я так мрію, щоб уся Запорізька область цілком, Херсонщина, Луганщина, Донбасс та Крим були назавжди звільнені від окупаційної наволочи. Щоб можна було приїхати в Бердянськ і сфотографувати вулицю з французькою назвою. Напевно, вона там є
Або буде», – зазначила українка.

Холодні макарони

Я сидів на кухні й повільно крутив виделкою холодні макарони в тарілці. Сіре світло ранку пробивалося крізь жалюзі, і від нього все довкола здавалося ще буденнішим. Наче сам світ навмисне вирішив нагадати мені: ось твоя буденність, ось твоє життя — остигле й безбарвне.

Думки накотилися хвилею, і в голові раптом почався складатися вірш:
У тиші кухні — сіра самота,
В тарілці — пружні, мов застиглі дні.
Колись гарячі, сповнені життя,
Тепер — байдужі, втомлені й німі.
...
Ця їжа — не просто страва, це виклик долі. У них немає пафосу, спецій чи вишуканих соусів. Вони прості, мов тиша після гучного дня. Їх їси без поспіху, і здається, що сам час уповільнюється. У гарячих стравах завжди є момент поспіху: поки вони не охололи, треба встигнути насолодитися. А холодні макарони вчать приймати речі такими, якими вони є, без боротьби й очікувань.
Інколи життя нагадує саме цю страву. Ми чекаємо на щось гаряче, свіже, ідеальне, а отримуємо — остигле, звичайне. Їсти їх — наче читати інструкцію від пральної машини: нудно, але необхідно. У гарячих макаронах є пристрасть, вони димлять, манять, пахнуть. А холодні — мовчазні. Вони дивляться на тебе з тарілки, ніби питають: «Ну що, життя вдалося?».

Я вже втретє намагався піднести шматок до рота, але щоразу відклав виделку. Наче чекав, що станеться щось інше, щось, що розтрусить мене. У голові крутилося питання: «А може, це й є справжній я — той, хто їсть холодні макарони й нічого не змінює?»

Раптом я почув легкий стукіт. Спершу подумав, що то серце гучніше б’ється від голоду. Але стукіт повторився. Я подивився на тарілку й завмер. Один макарон, покручений спіраллю, повільно хитнувся. Потім ще один. Вони ворушилися.

— Ти серйозно? — прошепотів я сам до себе.

Але відповідь була іншим чином: один із макаронів випав на стіл, ніби хотів утекти. Я відсахнувся. Ще мить — і вся тарілка затремтіла, макарони повільно піднялися, наче хтось невидимий надав їм життя.

— Ми чекали, — прозвучало у мене в голові. Голос був глухий, хрипкий, але чіткий. — Чекали, коли ти нарешті подивишся на нас по-справжньому.

Я ледь не впустив виделку. Холодні макарони говорили. Вони зібралися докупи, утворюючи дивну постать — то нагадувала людину, то тварину. І вона повільно тягнулася до мене.

— Ти думаєш, ми марення? — гудів голос. — Але ми — це ти. Забутий. Остиглий. Непотрібний самому собі.

Я хотів закричати, та голосні слова застрягли в горлі. Замість цього я просто схопив сковорідку, яка стояла на плиті, й вдарив по тарілці. Макарони розсипалися, знову перетворившись на звичайну холодну їжу. Тиша повернулася.

Я сидів, задихаючись, і не міг повірити: це було насправді чи ні? Дивився на безневинні спіралі у тарілці, й вони здавалися такими ж неживими, як і раніше. Але десь глибоко всередині я відчув: вони мали рацію.
Бо проблема була не в них. Проблема була в мені.

Того дня я вперше за довгий час викинув залишки з холодильника, одягнувся й вийшов із дому. Просто пішов. Бо зрозумів: якщо нічого не змінити — рано чи пізно будь-яке життя стане холодними макаронами.