Ми звикли бігти. До цілей, планів, до "нормального життя". Ми дбаємо про тіло — їмо здорове, робимо вправи, наносимо креми від зморшок. Але є одне місце, куди рідко наважуємося зазирнути — у свій внутрішній світ. Про психічне здоров’я мовчать. Соромляться, бояться, ігнорують. Але тільки доти, поки біль не стає голоснішим за тишу. Я це знаю не з книжок. Я знаю це зсередини. Коли ранок не приносить радості. Коли у дзеркалі — порожній погляд. Коли кожна дрібниця здається надто важкою. Коли інші кажуть "тримайся", а ти ледь тримаєш себе в купі… Психіка — така ж реальна частина нас, як серце, печінка чи легені. Її рани не видно — але вони кричать. Її перевантаження не видно — але вони ламають життя. І якщо не зупинитись, не звернути увагу, — ми втрачаємо себе. Душа теж втомлюється. Душа теж хворіє. І душу теж треба лікувати. Розмовами. Присутністю. Прийняттям. Без осуду. Без етикеток. Без «ти просто розслабся». Це не слабкість — йти до психолога. Це не примха — плакати у ванній. Це не сором — сказати: «мені болить». Це глибока мужність — бути чесним із собою. Я вчуся цьому щодня. Дивитись у себе з любов’ю. Приймати не ідеальне. Обіймати себе у штормах. Бо тільки так можна стати цілим. Бо тільки так можна жити насправді — не виживати. І якщо ти зараз читаєш ці слова й відчуваєш, що щось відгукується — знай: ти не один. І ти не зламаний. Ти просто людина. Жива. Глибока. Прекрасна. І ти заслуговуєш на те, щоб тобі було добре. Всередині. --- @Olga_Felis.psy 🩷 #доля #полюби #стоїцизм #памятка #soul #soulmate #интроверт #психологияличности #психолог #психологияотношений #психолог #пробуждение #любовь #мантра #Рефлексія #Дзен #ЖиттяВМоменті #Самовдосконалення #live #rek #кохання #зорі #звезда #терапія #самоценность #міфи #миф #самоанализ

Коли війна стала буденністю… Як навчитися жити заново? — Що робиш? — Та… вигляд, що все добре. Як часто ми кажемо це, навіть не замислюючись? Понад три роки війни. Спочатку шок. Потім біль. Потім безсилля. А далі… просто тиша, якийсь фон за вікном, але байдужість і відчай поряд. Не тому, що легше. А тому, що психіка вирішила: «Досить». Так вона нас захищає. Закриває від болю, щоб ми не зламалися. Підвищує кортизол ,адреналін , аби вижити ,щоб страх не зламав. Але разом із болем вона закриває і наші відчуття радості, натхнення, любові. Ми ніби живемо, як на автопілоті , все по схемі, робота (дім ,буденні справи ), але більше спостерігаємо, ніж відчуваємо. Чому так відбувається? Коли реальність стає надто важкою, психіка обирає «відключення», інстинктивно вона хоче просто вижити. Ми ніби функціонуємо: працюємо, спілкуємось, сміємось. Але всередині — емоційний вакуум. Тому багато хто каже: «Я ніби дивлюсь на життя через скло». Але чи є інший вибір? Так, вибір є завжди. Навчитися жити заново. Навчитися жити у цих умовах сьогодення, у хаосі , але вчитися і знаходити свої способи саморегуляції , внутрішньої особистої стабільності . Раніше ми відкладали життя «на потім». На кращі часи. На мир. На стабільність. Будували великі , довгі плани, мрії. Але зараз приходить розуміння: жити треба не тоді, коли стане легше, стабільно і тому подібне. Не стане. Просто світ змінюється , і він вже ніколи не буде таким як колись. Наша психіка любить контроль і стабільність , бо так легше ,все зрозуміло , а у хаосі нічого незрозуміло, як будуть розгортатися далі події. З'являється тривога , птср і депресія , різні порушення нормального функціонування життя , бо всі ресурси ,енергія йде на тривогу за майбутнє , страх та агресія просто поїдають енергію життя , та ніхто незнає ,що там попереду ... Варто відпустити контроль , дозволити собі просто жити у цій миті , вчитися підлаштовуватися , дихати , відчувати життя. Жити треба зараз. Мрії реалізовувати. Любити , радіти ,навіть тому ,що сьогдні пощастило прокинутися, побачити рідних, сонце, новий день, нова можливість щось принести добре у цей світ . Багато хто сьогдні не прокинувся , а хтось живе і в важчих умовах... Це нагадує, як важливо цінувати кожну мить , кожне благо яке приходить в твоє життя, і дякувати за це. Вчитися фокусуватися на хороших моментах життя. Ресурси, що повертають до життя .Збережи. Практикуй . ✨ Почни вести щоденник подяки . Щодня знаходити в кожному дні по 3-5-10 пунктів за що я вдячний собі , за що вдячний світу, за що вдячний близьким людям , і записувати . ✨ У кожній миті є сенс. Ти п’єш каву, і її тепло розливається по тілу. Її аромат , чи звертаєш увагу на те який в неї аромат ? Вона міцна , чи ніжна ? З корицею, чи сиропом ? Ти йдеш по вулиці, і вітер ніжно торкається шкіри. Ти чуєш голос близької людини, і розумієш, що вона тут, поруч, жива. ✨ Простір для бажань — що ти хочеш? Не треба грандіозного. Просто зараз. Чашку гарячого шоколаду? Пройтись босоніж по траві? Це і є справжнє «жити». ✨ Творчість і дія — роби, що наповнює. Навіть якщо це просто записати свої думки, намалювати щось чи зробити приємність іншій людині. ✨ Відчуття — це те, що повертає до реальності. Можна тікати в думки, в плани, в екрани, в роботу. А можна навчитися бути тут і зараз. Відчувати не лише війну, а й життя, яке триває. ✨ Коли починаєш жити усвідомлено, навіть прості речі набувають глибини. Теплий хліб на сніданок стає не просто їжею, а моментом затишку. Обійми друга — не просто жестом, а нагадуванням: «Я тут, я відчуваю, я з тобою». ✨ Важливо навчитися не просто функціонувати, а жити з усіма фарбами і відтінками життя. Не лише виживати. А сміятися, плакати, творити, любити, хотіти, просто жити. Війна навчила цінувати. Вона забрала ілюзію вічного завтра. Є тільки зараз. І питання не в тому, щоб вижити. А в тому, щоб жити. Повернути собі життя — це вибір. Так, війна триває. Але і ми теж. І питання не в тому, коли це все закінчиться. А в тому, чи не забудемо ми, як відчувати і яке життя на смак. Відчуй зараз. Не відкладаючи на потім. Живи! #життяпродовжується #тутізараз #цінуймомент #усвідомленість #силавсередині #психологіяжиття #ментальнездоровя #відчувайжиття #подякажиттю #емоційнийінтелект #ресурси #життяпідчасвійни #психіка #саморегуляція #балансвсередині #відчувати #пережитивійну #тривога #усвідомленежиття #психологічнастійкість #коучинг #ментальнарівновага #психологічнадопомога #психологияличности #невідкладай #поверненнядосебе #силамоменту #внутрішнягармонія #життясмакує #психоемоційнездоровя Показати менше

#технології #психіка Залежність від ChatGPT? MIT виявили реальні симптоми. Дослідники з MIT з’ясували, що деякі юзери нейромережі демонструють ознаки справжньої залежності: нав’язливі думки, симптоми відміни, втрату контролю і навіть легку «ломку». Найбільше «підсіли» ті, хто використовує ChatGPT по роботі— для мозкових штурмів, кодингу та вирішення задач. А деякі навіть почали нервувати, коли нейромережа змінила стиль відповідей.

Як я стала аб’юзеркою (ніт) Якось моя колишня сказала: «Я розлюбила тебе тоді, коли ти мене вдарила». Висока, драматична нота, правда? Як у латинському серіалі, де на цій фразі всі обурено, шумно вдихають, і дивляться на мене, як на чудовисько. Бо як ти, — ТИ!!! — могла. А отак: я знала про її зради. Одну, другу, десяту. В тому числі, в нашому спільному домі. Поки я була на роботі й забезпечувала цим наш спільний побут. Втім я не ставитиму питання, коли вона розлюбила мене. І чи любила узагалі. Мені не цікаво. А момент із «...ти мене вдарила» є очевидно цікавішим. Бо ж як я могла? Я дізналася про її зраду від нашого спільного знайомого. Сказала про це. І розверзся адъ. ...ти розбила вазу з улюбленими квітами й почала криком кричати, яка ти нещасна. Що тебе гвалтували в дитинстві, тому секс з чоловіками це щоб помститися їм всім за це (страшна помста, Гоголь плаче). Що я знала, на що йшла, бо ти одразу казала про себе «погань». І ще багато чого. От тільки крики твої добивали мене сильніше за правду про зраду. У якийсь момент я не витримала, дала тобі ляпаса. І вийшла з дому, грюкнувши вхідними дверима. Я зірвалася. Це не виправдання, це факт: після годин твоїх голосінь і файерволу маніпуляцій моя психіка просто не витримала. В цей момент логічно було б поставити крапку. Я ж поставила крапку з комою. Грюкнула дверима, вийшла з дому. Пройшлася під дощем. Коли повернулася в дім, почалася гроза. І ти, яка раніше взагалі не боялася веремії, раптом стала чіплятись за мене, як за рятівну соломинку. Тоді я вибачила тобі. Вкотре. Скандали, звісно, повторювалися. Я більше не дозволяла собі підіймати на неї руку, але дозволяла собі іти. Чи виганяти її. Але вона завжди примудрялася зробити так, щоб її я шкодувала більше за себе. Відчувала відповідальність за її "помилки". Хоча помилка була одна, та й та моя: я залишалася з нею. Навіть коли вона знайшла для себе нову любов на життя, не відпустила мене. Ми майже не спілкувалися, але жили в одній двокімнатці. "Я не можу знайти житло!". Нарешті, вона їде. Каже "назавжди" і… цілує мене на прощання. Точніше на «вибачення». Коли я сказала, що це лише зробило ще гірше і боляче, отримала відповідь: «Ну, я ж все ще вважаю тебе рідною»... Тож навіть так вона не пішла остаточно. Просторікувала у месенджерах як рятувала мене в своїх снах. Писала щемливі повідомлення про те, як думки — всі про мене. Говорила, що хоче «підтримати». І так утримувала в орбіті свого хаосу. Все ж "логічно": казати, що "розлюбила", але нікуди не відпускати У підсумку мені довелося поставити життя дороги дригом, щоб розірвати цей зв’язок. Аж до переїзду у інше місто. То до чого я про це все? Аб’юзери майже ніколи не виглядають, як антагоністи з дитячих фільмів. Вони часто грають роль жертви. І свідомо доводять вас до моменту, коли ви зриваєтеся. Щоб закинути вам на шию аркан: «Бачиш? Це не я. Це ти! Це все ТИ!». Коли людина каже вам «Я погана, дуже погана. Але приймай мене отакою (бо це любов)», знайте — це мить перед тим, як на вас накинуть петлю. Це пряме попередження: я нічого змінювати не буду. І, як щось трапиться, ти будеш винною у тому, що прийняла мене. Що повірила. І полюбила. Залишатися в таких стосунках — це завжди помилка. В них ваші почуття і людяність стають зашморгом. Тож якщо чуєте «Я поганий/погана» — не сперечайтесь. Повірте. І йдіть. Біжить. Це єдина ваша відповідальність. Перед людиною та перед собою. Адже залишитись означає день у день доводити протилежне, як Сізіф із його каменюкою. Дбайте про себе. За вас це ніхто ніколи не зробить. А витраченого часу — не поверне. Цінуйте себе, щоб ваша присутність в чиємусь житті була не розтратою, а інвестицією. Ви цього варті ✨ #абʼюз@nekonvenciyna

У 2022 році ми прокидались від сирен і не вірили, що це відбувається з нами. У 2023 — ми звикли. Появились “повітряні тривоги, які можна ігнорувати”, жарти про генератори і фронтові меми. У 2024 — ми втомились. А в 2025… багато хто вже не помічає. Ми живемо так, ніби війна — це просто одна з умов життя. Як погана погода. Прокинувся — подивився, чи є нові обстріли. Нема? Значить, день нормальний. Є? Ну, тримаємось. І в цьому — трагедія. Бо війна ще триває. Люди ще вмирають. Території ще окуповані. Але частина суспільства — вже “відпустила”. Це не зрада. Це психологічна реакція. Так працює психіка — щоб вижити, вона вимикає біль, коли він нестерпний і довгий. Але проблема в тому, що разом з болем зникає і включеність. А без включеності — не буде перемоги. Нам не обов’язково кожного дня кричати “Слава Україні!” Але ми не маємо права забути, що за нас воюють. Що десь прямо зараз комусь боляче. Комусь страшно. Комусь треба дрон, аптечка, турнікети, підтримка. Тиша в медіа — це не мир. Відсутність новин — це не закінчення. А наша байдужість — це те, на що розраховує ворог. Ми не зобов’язані бути героями. Але ми зобов’язані пам’ятати, заради чого всі вони — ще там. 🇺🇦 ✊🏻 https://pleex.com/users/egorkomarov/publications/viyna-stala-fonom-i-tse