• ‼️ Комунальні служби працюють на межі виснаження – люди масово ламаються психологічно й подають заяви на звільнення. Такий темп вони просто не тягнуть, – нардеп Кучеренко.
    «Тиск іде з усіх боків: судді, прокурори, чиновники вимагають підключати електроенергію насамперед їм», – заявив він.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    ‼️ Комунальні служби працюють на межі виснаження – люди масово ламаються психологічно й подають заяви на звільнення. Такий темп вони просто не тягнуть, – нардеп Кучеренко. «Тиск іде з усіх боків: судді, прокурори, чиновники вимагають підключати електроенергію насамперед їм», – заявив він. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    14переглядів 0Відтворень
  • #історія #речі
    🌍 Сейсмограф: Механічний слухач пульсу Землі.
    Якщо у вашої планети є пульс, то сейсмограф — це її особистий кардіолог. Цей дивовижний прилад не просто фіксує поштовхи; він слухає найменший шепіт тектонічних плит, перетворюючи лють глибин на витончені лінії на папері або екрані. До його винаходу землетруси були чистим хаосом — несподіваним гнівом богів, який руйнував міста без жодного попередження.

    Перший, дуже дотепний «сейсмоскоп» створив китайський вчений Чжан Хен ще у 132 році нашої ери. Це була бронзова ваза, оточена вісьмома драконами з кульками в пащах. Внизу сиділи жаби. Коли земля тремтіла, кулька випадала з пащі дракона, показуючи напрямок поштовху. Це було більше мистецтво, ніж наука, але принцип незмінний: інерція маси фіксує рух.

    🕰️ Від китайського дракона до швейцарської точності

    Сучасний сейсмограф, який автоматично записує коливання, з'явився лише у другій половині XIX століття. Це стало можливим завдяки винаходу чутливих маятників та системи запису на обертовому барабані. Фактично, кожен сейсмограф — це геніально простий експеримент: масивний грузик (який "лінується" рухатися через інерцію) висить на пружині, а все навколо нього коливається. Відносний рух фіксується пером, що малює на папері, або електронним датчиком.

    📜 Критичний погляд на пророцтва

    Існує міф, що сейсмографи можуть передбачати землетруси. На жаль, це не зовсім так. Вони чудово фіксують і аналізують те, що вже сталося або відбувається прямо зараз. Вони можуть бачити так звані «форшоки» — слабкі попередні поштовхи, але точно сказати, коли і де вдарить «великий брат», поки що не в силах навіть найсучасніші системи. Прогнозування землетрусів — це як спроба передбачити поведінку підлітка: ви знаєте, що щось станеться, але коли і з якою силою — загадка.

    Сьогодні сейсмографи заховані у спеціальних камерах, глибоко під землею, подалі від шуму автострад і метушні нашого життя. Вони невтомно слухають. Завдяки їм ми знаємо, що наша планета жива, неспокійна і постійно перебудовує себе. Іноді ці перебудови трохи гучні.

    🫨 Порада від «Історії речей»: якщо ви відчуваєте, що світ навколо вас трясеться, можливо, це не прояв внутрішніх демонів, а просто віддалений сейсмічний відгук. Перевірте новини, перш ніж йти до психолога.
    #історія #речі 🌍 Сейсмограф: Механічний слухач пульсу Землі. Якщо у вашої планети є пульс, то сейсмограф — це її особистий кардіолог. Цей дивовижний прилад не просто фіксує поштовхи; він слухає найменший шепіт тектонічних плит, перетворюючи лють глибин на витончені лінії на папері або екрані. До його винаходу землетруси були чистим хаосом — несподіваним гнівом богів, який руйнував міста без жодного попередження. Перший, дуже дотепний «сейсмоскоп» створив китайський вчений Чжан Хен ще у 132 році нашої ери. Це була бронзова ваза, оточена вісьмома драконами з кульками в пащах. Внизу сиділи жаби. Коли земля тремтіла, кулька випадала з пащі дракона, показуючи напрямок поштовху. Це було більше мистецтво, ніж наука, але принцип незмінний: інерція маси фіксує рух. 🕰️ Від китайського дракона до швейцарської точності Сучасний сейсмограф, який автоматично записує коливання, з'явився лише у другій половині XIX століття. Це стало можливим завдяки винаходу чутливих маятників та системи запису на обертовому барабані. Фактично, кожен сейсмограф — це геніально простий експеримент: масивний грузик (який "лінується" рухатися через інерцію) висить на пружині, а все навколо нього коливається. Відносний рух фіксується пером, що малює на папері, або електронним датчиком. 📜 Критичний погляд на пророцтва Існує міф, що сейсмографи можуть передбачати землетруси. На жаль, це не зовсім так. Вони чудово фіксують і аналізують те, що вже сталося або відбувається прямо зараз. Вони можуть бачити так звані «форшоки» — слабкі попередні поштовхи, але точно сказати, коли і де вдарить «великий брат», поки що не в силах навіть найсучасніші системи. Прогнозування землетрусів — це як спроба передбачити поведінку підлітка: ви знаєте, що щось станеться, але коли і з якою силою — загадка. Сьогодні сейсмографи заховані у спеціальних камерах, глибоко під землею, подалі від шуму автострад і метушні нашого життя. Вони невтомно слухають. Завдяки їм ми знаємо, що наша планета жива, неспокійна і постійно перебудовує себе. Іноді ці перебудови трохи гучні. 🫨 Порада від «Історії речей»: якщо ви відчуваєте, що світ навколо вас трясеться, можливо, це не прояв внутрішніх демонів, а просто віддалений сейсмічний відгук. Перевірте новини, перш ніж йти до психолога.
    Like
    1
    58переглядів
  • #дати #свята
    Всесвітній день конструктора LEGO: Як пластикова цеглинка захопила світ.
    28 січня 1958 року о 13:58 сталася подія, що назавжди змінила дитинство мільйонів людей: Готфрід Кірк Крістіансен запатентував систему з’єднання пластикових цеглинок за принципом «шип-паз». З того моменту конструктор перестав бути просто іграшкою і став окремою мовою творчості, архітектури та навіть інженерії. 🧱✨

    Від дерева до пластику: Шлях через пожежі

    Історія LEGO почалася в майстерні данського теслі Оле Кірка Крістіансена, який виготовляв дерев’яні іграшки. Сама назва походить від данського «Leg Godt», що означає «грай добре». Але справжній прорив стався, коли родина перейшла на пластик. Цікаво, що завод Крістіансена кілька разів вщент згорав, але кожного разу він починав заново. Така впертість — справжній фундамент успіху. 🔥🏭

    Геніальність у простоті: Система, що не застаріває

    Унікальність LEGO в тому, що цеглинка, виготовлена у 1958 році, ідеально підійде до набору, купленого сьогодні у 2026-му. Компанія дотримується неймовірно жорстких стандартів якості: форма для відливання деталей має точність до 0,002 мм. Саме тому цеглинки так надійно тримаються вкупі й так приємно «клікають» при з’єднанні. 📐🎯

    LEGO — це не лише для дітей

    Сьогодні LEGO — це серйозний інструмент:
    Для дорослих (AFOL — Adult Fans of LEGO): Складні набори архітектури, автомобілів чи космічних апаратів стали об’єктом колекціонування та інвестицій. Деякі набори дорожчають швидше за золото. 📈🚗
    Для освіти: Серії як LEGO Education допомагають дітям вивчати робототехніку та програмування. 🤖🎓
    Для психології: Метод LEGO Serious Play використовують у великих корпораціях для візуалізації ідей та розв'язання конфліктів.
    Більше, ніж пластик
    LEGO — це парки Legoland, повнометражні фільми, відеоігри та навіть цілі спільноти ентузіастів, що створюють гігантські копії міст або історичних подій. У Данії навіть побудували «LEGO House» — будинок, що виглядає як конструктор і є справжнім храмом креативності. 🇩🇰🏠

    Сьогодні чудовий привід дістати стару коробку з-під ліжка або купити новий набір, адже конструювання — це найкращий спосіб зняти стрес і відчути себе творцем власного всесвіту. Головне — не наступити на детальку босою ногою! 🦶🚫
    #дати #свята Всесвітній день конструктора LEGO: Як пластикова цеглинка захопила світ. 28 січня 1958 року о 13:58 сталася подія, що назавжди змінила дитинство мільйонів людей: Готфрід Кірк Крістіансен запатентував систему з’єднання пластикових цеглинок за принципом «шип-паз». З того моменту конструктор перестав бути просто іграшкою і став окремою мовою творчості, архітектури та навіть інженерії. 🧱✨ Від дерева до пластику: Шлях через пожежі Історія LEGO почалася в майстерні данського теслі Оле Кірка Крістіансена, який виготовляв дерев’яні іграшки. Сама назва походить від данського «Leg Godt», що означає «грай добре». Але справжній прорив стався, коли родина перейшла на пластик. Цікаво, що завод Крістіансена кілька разів вщент згорав, але кожного разу він починав заново. Така впертість — справжній фундамент успіху. 🔥🏭 Геніальність у простоті: Система, що не застаріває Унікальність LEGO в тому, що цеглинка, виготовлена у 1958 році, ідеально підійде до набору, купленого сьогодні у 2026-му. Компанія дотримується неймовірно жорстких стандартів якості: форма для відливання деталей має точність до 0,002 мм. Саме тому цеглинки так надійно тримаються вкупі й так приємно «клікають» при з’єднанні. 📐🎯 LEGO — це не лише для дітей Сьогодні LEGO — це серйозний інструмент: Для дорослих (AFOL — Adult Fans of LEGO): Складні набори архітектури, автомобілів чи космічних апаратів стали об’єктом колекціонування та інвестицій. Деякі набори дорожчають швидше за золото. 📈🚗 Для освіти: Серії як LEGO Education допомагають дітям вивчати робототехніку та програмування. 🤖🎓 Для психології: Метод LEGO Serious Play використовують у великих корпораціях для візуалізації ідей та розв'язання конфліктів. Більше, ніж пластик LEGO — це парки Legoland, повнометражні фільми, відеоігри та навіть цілі спільноти ентузіастів, що створюють гігантські копії міст або історичних подій. У Данії навіть побудували «LEGO House» — будинок, що виглядає як конструктор і є справжнім храмом креативності. 🇩🇰🏠 Сьогодні чудовий привід дістати стару коробку з-під ліжка або купити новий набір, адже конструювання — це найкращий спосіб зняти стрес і відчути себе творцем власного всесвіту. Головне — не наступити на детальку босою ногою! 🦶🚫
    Love
    1
    94переглядів
  • #історія #події
    73 секунди до вічності: Урок, який NASA засвоїло занадто пізною ціною.
    28 січня 1986 року мільйони американців, затамувавши подих, спостерігали за стартом місії STS-51-L. Це мав бути тріумф піару та науки: вперше в космос летіла цивільна особа — вчителька Кріста Маколіфф. Але замість запланованих уроків з орбіти світ побачив білий слід розпачу в небі над мисом Канаверал. На 73-й секунді польоту шаттл «Челленджер» перетворився на вогняну кулю. 🚀🔥

    Холодний розрахунок проти гарячого бажання

    Трагедія «Челленджера» — це не просто технічний збій, це класична ілюстрація того, як бюрократичний тиск та бажання «вкластися в дедлайн» перемагають здоровий глузд і закони фізики. Того ранку у Флориді було аномально холодно — нижче нуля. Інженери компанії Morton Thiokol, які розробляли твердопаливні прискорювачі, буквально благали керівництво NASA відкласти старт. ❄️🛑

    Проблема була в гумових ущільнювальних кільцях (O-rings). Через мороз вони втратили еластичність і просто не змогли герметизувати стики прискорювача. Коли гарячі гази прорвалися назовні, вони спрацювали як автоген, пропаливши зовнішній паливний бак. Результат був миттєвим і фатальним. 💥

    Космічне «шоу», що стало національною травмою

    NASA на той час намагалося переконати світ, що польоти на шаттлах — це майже те саме, що поїздка на міжміському автобусі. Участь звичайної вчительки мала підкреслити безпеку та буденність космічних мандрів. Саме тому за стартом у прямому ефірі спостерігали тисячі школярів у класах по всій території США. Замість натхнення вони отримали колективну психологічну травму, а фраза диктора «Очевидно, сталася серйозна несправність» (Obviously a major malfunction) стала одним із найсумніших евфемізмів в історії. 📺💔

    Склянка води Річарда Фейнмана

    Розслідування катастрофи виявило жахливий рівень внутрішньої комунікації в NASA. Знаменитий фізик Річард Фейнман, який входив до президентської комісії, провів блискучий і водночас нищівний експеримент прямо під час засідання. Він просто занурив зразок матеріалу ущільнювача у склянку з льодом, продемонструвавши, як легко гума стає крихкою. Цей жест поставив хрест на спробах чиновників виправдатися «непередбачуваними обставинами». 🥤🧊

    Гіркий спадок

    Загибель семи астронавтів, серед яких була і Кріста Маколіфф, зупинила програму Space Shuttle на 32 місяці. NASA довелося повністю переглянути підхід до безпеки, а світ зрозумів: космос не прощає нехтування дрібницями та не терпить політичного поспіху. «Челленджер» залишився в історії як нагадування про те, що за кожною великою мрією стоїть відповідальність, яку не можна ігнорувати заради гарної картинки в новинах. 🌌🎗️
    #історія #події 73 секунди до вічності: Урок, який NASA засвоїло занадто пізною ціною. 28 січня 1986 року мільйони американців, затамувавши подих, спостерігали за стартом місії STS-51-L. Це мав бути тріумф піару та науки: вперше в космос летіла цивільна особа — вчителька Кріста Маколіфф. Але замість запланованих уроків з орбіти світ побачив білий слід розпачу в небі над мисом Канаверал. На 73-й секунді польоту шаттл «Челленджер» перетворився на вогняну кулю. 🚀🔥 Холодний розрахунок проти гарячого бажання Трагедія «Челленджера» — це не просто технічний збій, це класична ілюстрація того, як бюрократичний тиск та бажання «вкластися в дедлайн» перемагають здоровий глузд і закони фізики. Того ранку у Флориді було аномально холодно — нижче нуля. Інженери компанії Morton Thiokol, які розробляли твердопаливні прискорювачі, буквально благали керівництво NASA відкласти старт. ❄️🛑 Проблема була в гумових ущільнювальних кільцях (O-rings). Через мороз вони втратили еластичність і просто не змогли герметизувати стики прискорювача. Коли гарячі гази прорвалися назовні, вони спрацювали як автоген, пропаливши зовнішній паливний бак. Результат був миттєвим і фатальним. 💥 Космічне «шоу», що стало національною травмою NASA на той час намагалося переконати світ, що польоти на шаттлах — це майже те саме, що поїздка на міжміському автобусі. Участь звичайної вчительки мала підкреслити безпеку та буденність космічних мандрів. Саме тому за стартом у прямому ефірі спостерігали тисячі школярів у класах по всій території США. Замість натхнення вони отримали колективну психологічну травму, а фраза диктора «Очевидно, сталася серйозна несправність» (Obviously a major malfunction) стала одним із найсумніших евфемізмів в історії. 📺💔 Склянка води Річарда Фейнмана Розслідування катастрофи виявило жахливий рівень внутрішньої комунікації в NASA. Знаменитий фізик Річард Фейнман, який входив до президентської комісії, провів блискучий і водночас нищівний експеримент прямо під час засідання. Він просто занурив зразок матеріалу ущільнювача у склянку з льодом, продемонструвавши, як легко гума стає крихкою. Цей жест поставив хрест на спробах чиновників виправдатися «непередбачуваними обставинами». 🥤🧊 Гіркий спадок Загибель семи астронавтів, серед яких була і Кріста Маколіфф, зупинила програму Space Shuttle на 32 місяці. NASA довелося повністю переглянути підхід до безпеки, а світ зрозумів: космос не прощає нехтування дрібницями та не терпить політичного поспіху. «Челленджер» залишився в історії як нагадування про те, що за кожною великою мрією стоїть відповідальність, яку не можна ігнорувати заради гарної картинки в новинах. 🌌🎗️
    Like
    1
    72переглядів
  • Про перемовини 
    💬 Народи можна перемагати, але ніколи не можна принижувати, допоки вони не скорені, бо отримаєш зворотнє.
    Війна може закінчитись через перемогу, поразку чи дипломатію (мова про дипломатію, коли не є наслідком поразки). Але закінчення війни через дипломатію, що не є наслідком поразки, не відбуватиметься через приниження. 
    Приниження ворога через дипломатію/договір може відбутись тільки у разі поразки: військової (нацистська Німеччина), економічної (Німецька імперія), ідеологічно-психологічної (Японія у 2СВ). 
    У всіх інших випадках, допоки інша сторона зберігає військові, економічні, психо-емоційні здатності до опору, вона є рівноправним суб’єктом перемовин, з яким фіксують дійсність поточного стану конфлікту (війна — це найвища форма міждержавного конфлікту). 
    ⏩ Вимоги американців та московитів до українців «здати решту Донбасу» є приниженням українського народу, який не втратив здатності до опору (не програв). А оскільки ці вимоги є приниженням, то урядовці не підуть, бо не піде в поточному стані українське суспільство.
    І саме тому я абсолютно не звертаю увагу на «перемовини щодо статусу Донбасу».
    Оскільки дипломатія через вимоги, що принижують сторону, що не програла — не має сенсу. Будь-який такий договір, на який піде поточна політична влада, але який більшість суспільства сприйматиме як «приниження», по-перше, зафіксує високі ревізіоністські очікування (хоча вони й так будуть); по-друге, поточна політична еліта просто перестане існувати, особливо в демократичному суспільстві. Тому це елемент усвідомленого самовиживання.
    І саме через високу електоральну та іншу політизацію в наших елітах будь-яка переговорна група від України більше боятиметься тиску/вибуху від власного суспільства, що не програло, ніж тиску та погроз США.
    І попри всі намагання США знайти елемент тиску на Україну та на чинні політичні еліти, щоб нав’язати здачу Донбасу через форму відносин, що принижують Україну та винагороджують Кремль, — це приречене на провал, через те, що американська адміністрація не усвідомлює та не проявляє у поточній формі дипломатії повагу до сторони (до України).
    У поточному стані, допоки Україна зберігає здатність до опору зовнішній агресії і не є переможеною, — вимоги, що принижують суспільство, не будуть прийняті незалежно від об’єму та форм тиску на українські еліти.
    Тож весь процес зараз є профанацією. Як і до цього, про що вже вкрай багато говорили.
    Реальний переговорний процес може відбутись тільки тоді, коли:
    ▶️Або Кремль знизить вимоги до тих, що відображають дійсність. І, як наслідок, будуть націлені на завершення, бо «воно стратегічне й їм потрібно», і тоді не буде місця «вимогам, що принижують».
    ▶️ Або одна зі сторін зазнає як мінімум однієї з форм поразок: військової, економічної чи психоемоційної, або їх сукупності. Тоді одна зі сторін може диктувати «приниження». 
    А все, що відбувається, як і минулого разу, так і зараз: це концерт на вимогу США, де американські урядовці шукають шлях нав’язати форму приниження слабшій на їх думку стороні. Але слабший не означає той, що програв. Але щоб це усвідомлювати, необхідно вміти поважати. 
    Причину цих перемовин можна в певному сенсі інтерпретувати через тези Сунь-цзи:
    «Найкраще — зламати його (ворога) задуми;
    далі — зруйнувати його союзи;
    далі — розбити його військо;
    найгірше — брати міста штурмом».
    Так ось, завдання наших дипломатичних дій у цих псевдодипломатичних треках:
    📌«зламати задум ворога» — не дати нас ізолювати від США та звинуватити «у всіх провинах»;
    📌«зруйнувати його союзи» — дочекатись того моменту і внутрішньої кон’юнктури в США, щоб зламати союз певних груп впливу Білого дому та Кремля;
    📌 «розбити його військо» — зберігаючи обсяги зовнішньої підтримки, довести військово-економічну деградацію московію до потрібного рівня;
    При цьому «найгірше—брати міста штурмом»—тобто йти на прямий конфлікт з Білим домом. Хоч це і було б справедливо, але поки може дорого коштувати.
    Тому ці «перемовини» — це специфічна форма війни, породжена деградованим, в плані цінностей та розумінь,станом Білого дому.
    Resurgam➰Приєднуйся

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Про перемовини  💬 Народи можна перемагати, але ніколи не можна принижувати, допоки вони не скорені, бо отримаєш зворотнє. Війна може закінчитись через перемогу, поразку чи дипломатію (мова про дипломатію, коли не є наслідком поразки). Але закінчення війни через дипломатію, що не є наслідком поразки, не відбуватиметься через приниження.  Приниження ворога через дипломатію/договір може відбутись тільки у разі поразки: військової (нацистська Німеччина), економічної (Німецька імперія), ідеологічно-психологічної (Японія у 2СВ).  У всіх інших випадках, допоки інша сторона зберігає військові, економічні, психо-емоційні здатності до опору, вона є рівноправним суб’єктом перемовин, з яким фіксують дійсність поточного стану конфлікту (війна — це найвища форма міждержавного конфлікту).  ⏩ Вимоги американців та московитів до українців «здати решту Донбасу» є приниженням українського народу, який не втратив здатності до опору (не програв). А оскільки ці вимоги є приниженням, то урядовці не підуть, бо не піде в поточному стані українське суспільство. І саме тому я абсолютно не звертаю увагу на «перемовини щодо статусу Донбасу». Оскільки дипломатія через вимоги, що принижують сторону, що не програла — не має сенсу. Будь-який такий договір, на який піде поточна політична влада, але який більшість суспільства сприйматиме як «приниження», по-перше, зафіксує високі ревізіоністські очікування (хоча вони й так будуть); по-друге, поточна політична еліта просто перестане існувати, особливо в демократичному суспільстві. Тому це елемент усвідомленого самовиживання. І саме через високу електоральну та іншу політизацію в наших елітах будь-яка переговорна група від України більше боятиметься тиску/вибуху від власного суспільства, що не програло, ніж тиску та погроз США. І попри всі намагання США знайти елемент тиску на Україну та на чинні політичні еліти, щоб нав’язати здачу Донбасу через форму відносин, що принижують Україну та винагороджують Кремль, — це приречене на провал, через те, що американська адміністрація не усвідомлює та не проявляє у поточній формі дипломатії повагу до сторони (до України). У поточному стані, допоки Україна зберігає здатність до опору зовнішній агресії і не є переможеною, — вимоги, що принижують суспільство, не будуть прийняті незалежно від об’єму та форм тиску на українські еліти. Тож весь процес зараз є профанацією. Як і до цього, про що вже вкрай багато говорили. Реальний переговорний процес може відбутись тільки тоді, коли: ▶️Або Кремль знизить вимоги до тих, що відображають дійсність. І, як наслідок, будуть націлені на завершення, бо «воно стратегічне й їм потрібно», і тоді не буде місця «вимогам, що принижують». ▶️ Або одна зі сторін зазнає як мінімум однієї з форм поразок: військової, економічної чи психоемоційної, або їх сукупності. Тоді одна зі сторін може диктувати «приниження».  А все, що відбувається, як і минулого разу, так і зараз: це концерт на вимогу США, де американські урядовці шукають шлях нав’язати форму приниження слабшій на їх думку стороні. Але слабший не означає той, що програв. Але щоб це усвідомлювати, необхідно вміти поважати.  Причину цих перемовин можна в певному сенсі інтерпретувати через тези Сунь-цзи: «Найкраще — зламати його (ворога) задуми; далі — зруйнувати його союзи; далі — розбити його військо; найгірше — брати міста штурмом». Так ось, завдання наших дипломатичних дій у цих псевдодипломатичних треках: 📌«зламати задум ворога» — не дати нас ізолювати від США та звинуватити «у всіх провинах»; 📌«зруйнувати його союзи» — дочекатись того моменту і внутрішньої кон’юнктури в США, щоб зламати союз певних груп впливу Білого дому та Кремля; 📌 «розбити його військо» — зберігаючи обсяги зовнішньої підтримки, довести військово-економічну деградацію московію до потрібного рівня; При цьому «найгірше—брати міста штурмом»—тобто йти на прямий конфлікт з Білим домом. Хоч це і було б справедливо, але поки може дорого коштувати. Тому ці «перемовини» — це специфічна форма війни, породжена деградованим, в плані цінностей та розумінь,станом Білого дому. Resurgam➰Приєднуйся https://t.me/Ukraineaboveallelse
    29переглядів
  • ⚔️Війська РФ відійшли з Олексіївського острова поблизу Олешок на Херсонському напрямку

    Як повідомив «Телеграфу» речник ОК «Південь» Владислав Волошин, відхід став результатом ударів Сил оборони та низького морально-психологічного стану окупантів. Саме з цього острова вони намагалися штурмувати українські позиції поблизу Антонівського мосту.

    Росіяни нині укріплюються на лівому березі Дніпра, мінують узбережжя, копають тунелі між позиціями, намагаючись захиститися від дронів.

    Військовий експерт Дмитро Снєгирьов зазначає, що острів постійно перебував під артилерійським ураженням, а вищий берег давав Україні серйозну тактичну перевагу. Також фіксується перекидання сил із Херсонського на Запорізький напрямок, що свідчить про дефіцит резервів у росіян.
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    ⚔️Війська РФ відійшли з Олексіївського острова поблизу Олешок на Херсонському напрямку Як повідомив «Телеграфу» речник ОК «Південь» Владислав Волошин, відхід став результатом ударів Сил оборони та низького морально-психологічного стану окупантів. Саме з цього острова вони намагалися штурмувати українські позиції поблизу Антонівського мосту. Росіяни нині укріплюються на лівому березі Дніпра, мінують узбережжя, копають тунелі між позиціями, намагаючись захиститися від дронів. Військовий експерт Дмитро Снєгирьов зазначає, що острів постійно перебував під артилерійським ураженням, а вищий берег давав Україні серйозну тактичну перевагу. Також фіксується перекидання сил із Херсонського на Запорізький напрямок, що свідчить про дефіцит резервів у росіян. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    37переглядів
  • #історія #речі
    🕰 Валіза: Філософія мандрів у шкіряному переплетенні.
    Колись, щоб перевезти свої пожитки з пункту А в пункт Б, людині потрібен був або караван верблюдів, або атлетична витримка портового вантажника. Світ ділився на тих, хто їхав з розкішними скринями розміром із невелику київську «смарт-квартиру», і тих, хто вузликом на палиці натякав на свій романтичний, але бідний статус.

    Валіза в тому вигляді, до якого ми звикли — це дитя промислової революції та залізничного буму. До середини XIX століття подорож була актом відчаю або привілеєм аристократії. Скрині були важкими, закованими в залізо і абсолютно не пристосованими до елегантного поспіху. Але з появою потягів та пароплавів «багаж» раптом зрозумів: йому треба схуднути.

    💼 Еволюція форми

    Першим революціонером став такий собі Луї Віттон. У 1858 році він зробив те, що сьогодні здається очевидним, а тоді було геніальним: створив валізу з плоскою кришкою. До цього вони були опуклими (щоб вода стікала з дахів карет), і їх було неможливо ставити одну на одну. Віттон перетворив хаос у трюмі на ідеальний тетріс.

    🛒 Колеса: Геніальність, що запізнилася

    Найбільша іронія в історії речей полягає в тому, що людство висадилося на Місяць (1969) раніше, ніж додумалося прикріпити колеса до валізи (1970). Бернард Садоу, гуляючи аеропортом із двома важкими сумками, побачив, як робітник легко штовхає візок з обладнанням. «Еврика!» — вигукнув Бернард. Хоча скептики в магазинах спочатку казали: «Чоловіки нізащо не купуватимуть сумки на колесах, це ж не мужньо!». Ох, як же вони помилялися.
    Сьогодні валіза — це не просто контейнер для ваших зім’ятих футболок та магнітиків. Це символ нашої мобільності. Вона бачила більше вокзальних прощань і аеропортних надій, ніж будь-який психолог. Вона терпляче чекає на стрічці видачі багажу, ніби вірний пес, що повернувся з іншого континенту.

    🌍 Порада від «Історії речей»: наступного разу, закриваючи замок валізи, пам’ятайте — ви пакуєте в неї не речі, а можливість стати кимось іншим у новому місті.
    #історія #речі 🕰 Валіза: Філософія мандрів у шкіряному переплетенні. Колись, щоб перевезти свої пожитки з пункту А в пункт Б, людині потрібен був або караван верблюдів, або атлетична витримка портового вантажника. Світ ділився на тих, хто їхав з розкішними скринями розміром із невелику київську «смарт-квартиру», і тих, хто вузликом на палиці натякав на свій романтичний, але бідний статус. Валіза в тому вигляді, до якого ми звикли — це дитя промислової революції та залізничного буму. До середини XIX століття подорож була актом відчаю або привілеєм аристократії. Скрині були важкими, закованими в залізо і абсолютно не пристосованими до елегантного поспіху. Але з появою потягів та пароплавів «багаж» раптом зрозумів: йому треба схуднути. 💼 Еволюція форми Першим революціонером став такий собі Луї Віттон. У 1858 році він зробив те, що сьогодні здається очевидним, а тоді було геніальним: створив валізу з плоскою кришкою. До цього вони були опуклими (щоб вода стікала з дахів карет), і їх було неможливо ставити одну на одну. Віттон перетворив хаос у трюмі на ідеальний тетріс. 🛒 Колеса: Геніальність, що запізнилася Найбільша іронія в історії речей полягає в тому, що людство висадилося на Місяць (1969) раніше, ніж додумалося прикріпити колеса до валізи (1970). Бернард Садоу, гуляючи аеропортом із двома важкими сумками, побачив, як робітник легко штовхає візок з обладнанням. «Еврика!» — вигукнув Бернард. Хоча скептики в магазинах спочатку казали: «Чоловіки нізащо не купуватимуть сумки на колесах, це ж не мужньо!». Ох, як же вони помилялися. Сьогодні валіза — це не просто контейнер для ваших зім’ятих футболок та магнітиків. Це символ нашої мобільності. Вона бачила більше вокзальних прощань і аеропортних надій, ніж будь-який психолог. Вона терпляче чекає на стрічці видачі багажу, ніби вірний пес, що повернувся з іншого континенту. 🌍 Порада від «Історії речей»: наступного разу, закриваючи замок валізи, пам’ятайте — ви пакуєте в неї не речі, а можливість стати кимось іншим у новому місті.
    Like
    1
    133переглядів
  • Повернення ветеранів до цивільного життя: стартував набір на програму «Ветеранське коло».
    Освітня платформа Prometheus за інформаційної підтримки Мінветеранів оголошує набір на програму перепідготовки та соціальної адаптації. До участі запрошуються ветерани і ветеранки, члени їхніх родин, а також сім’ї загиблих, полонених і зниклих безвісти захисників та захисниць.
    Програма допоможе учасникам:
    ▪️ здобути професійні навички за напрямами: проєктний менеджмент, HR або бізнес-аналітика;
    ▪️ отримати психологічну підтримку та підготуватися до етапу працевлаштування;
    ▪️ налагодити пряму комунікацію з роботодавцями.
    Для участі необхідно обрати курс та до 23 лютого подати онлайн-заявку 👇
    https://prometheus.org.ua/prometheus-plus/veteran-circle/
    За результатами відбору запрошення на навчання отримають 1 000 осіб.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Повернення ветеранів до цивільного життя: стартував набір на програму «Ветеранське коло». Освітня платформа Prometheus за інформаційної підтримки Мінветеранів оголошує набір на програму перепідготовки та соціальної адаптації. До участі запрошуються ветерани і ветеранки, члени їхніх родин, а також сім’ї загиблих, полонених і зниклих безвісти захисників та захисниць. Програма допоможе учасникам: ▪️ здобути професійні навички за напрямами: проєктний менеджмент, HR або бізнес-аналітика; ▪️ отримати психологічну підтримку та підготуватися до етапу працевлаштування; ▪️ налагодити пряму комунікацію з роботодавцями. Для участі необхідно обрати курс та до 23 лютого подати онлайн-заявку 👇 https://prometheus.org.ua/prometheus-plus/veteran-circle/ За результатами відбору запрошення на навчання отримають 1 000 осіб. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    66переглядів
  • #історія #факт
    Між обов’язком та серцем: таємна драма Марії-Луїзи Австрійської
    ⚖️ Жертва великої шахівниці.
    У 1810 році 18-річна австрійська ерцгерцогиня Марія-Луїза стала «подарунком миру». Її батько, імператор Франц I, після низки принизливих поразок від Наполеона, був змушений віддати свою старшу доньку заміж за людину, яку вона з дитинства вчила ненавидіти. Марія-Луїза виросла на розповідях про те, що Наполеон — це «антихрист» та «корсиканське чудовисько», що руйнує Європу.
    Проте за зачиненими дверима спалень та кабінетів Тюїльрі розгорталася зовсім інша приватна історія.

    💌 Шпигунство чи кохання?

    Її листування з батьком, яке тривало протягом усього шлюбу, є одним із найцікавіших психологічних документів епохи. Спочатку в її листах відчувається крижаний жах. Проте згодом тон змінюється. Марія-Луїза почала писати про те, що Наполеон «дуже її любить», що він ніжний батько для їхнього сина і що вона «нарешті почувається захищеною».
    Але парадокс полягав у тому, що батько використовував ці листи як джерело інформації. Відповідаючи на доньчині розповіді про побут, імператор Франц I вивідував деталі про стан здоров'я Наполеона, його плани та настрої у французькому штабі. Марія-Луїза опинилася у пастці: вона щиро намагалася бути вірною дружиною Бонапарта, але залишалася слухняною донькою австрійського монарха, який готував останній удар по її чоловікові.

    🎭 Зрада у вигнанні

    Коли імперія Наполеона почала рушити, приватна історія Марії-Луїзи зробила крутий поворот. Коли її чоловік був відправлений на Ельбу, вона не поїхала за ним. Замість цього вона повернулася до Відня, де батько оточив її «опікунами», одним із яких був граф Адам Альберт фон Найпперг — одноокий харизматичний офіцер.
    Завдання Найпперга було простим: змусити Марію-Луїзу забути Наполеона. І він впорався. Вона не лише припинила спроби зв'язатися з вигнанцем, а й почала передавати австрійській розвідці дані про таємних прихильників Бонапарта, які намагалися налагодити з нею зв'язок.

    🥀 Епілог у Пармі

    Зрештою, Марія-Луїза отримала в управління Парму, де правила тихо і мудро. Вона вийшла заміж за Найпперга (спочатку таємно) і народила йому дітей, ще коли Наполеон був живий і страждав на острові Святої Єлени. Її приватна драма — це історія жінки, яка була лише інструментом у руках великої політики, і яка знайшла своє щастя лише тоді, коли остаточно зрадила людину, чиє ім'я колись змушувало тремтіти весь світ. 🏛️
    #історія #факт Між обов’язком та серцем: таємна драма Марії-Луїзи Австрійської ⚖️ Жертва великої шахівниці. У 1810 році 18-річна австрійська ерцгерцогиня Марія-Луїза стала «подарунком миру». Її батько, імператор Франц I, після низки принизливих поразок від Наполеона, був змушений віддати свою старшу доньку заміж за людину, яку вона з дитинства вчила ненавидіти. Марія-Луїза виросла на розповідях про те, що Наполеон — це «антихрист» та «корсиканське чудовисько», що руйнує Європу. Проте за зачиненими дверима спалень та кабінетів Тюїльрі розгорталася зовсім інша приватна історія. 💌 Шпигунство чи кохання? Її листування з батьком, яке тривало протягом усього шлюбу, є одним із найцікавіших психологічних документів епохи. Спочатку в її листах відчувається крижаний жах. Проте згодом тон змінюється. Марія-Луїза почала писати про те, що Наполеон «дуже її любить», що він ніжний батько для їхнього сина і що вона «нарешті почувається захищеною». Але парадокс полягав у тому, що батько використовував ці листи як джерело інформації. Відповідаючи на доньчині розповіді про побут, імператор Франц I вивідував деталі про стан здоров'я Наполеона, його плани та настрої у французькому штабі. Марія-Луїза опинилася у пастці: вона щиро намагалася бути вірною дружиною Бонапарта, але залишалася слухняною донькою австрійського монарха, який готував останній удар по її чоловікові. 🎭 Зрада у вигнанні Коли імперія Наполеона почала рушити, приватна історія Марії-Луїзи зробила крутий поворот. Коли її чоловік був відправлений на Ельбу, вона не поїхала за ним. Замість цього вона повернулася до Відня, де батько оточив її «опікунами», одним із яких був граф Адам Альберт фон Найпперг — одноокий харизматичний офіцер. Завдання Найпперга було простим: змусити Марію-Луїзу забути Наполеона. І він впорався. Вона не лише припинила спроби зв'язатися з вигнанцем, а й почала передавати австрійській розвідці дані про таємних прихильників Бонапарта, які намагалися налагодити з нею зв'язок. 🥀 Епілог у Пармі Зрештою, Марія-Луїза отримала в управління Парму, де правила тихо і мудро. Вона вийшла заміж за Найпперга (спочатку таємно) і народила йому дітей, ще коли Наполеон був живий і страждав на острові Святої Єлени. Її приватна драма — це історія жінки, яка була лише інструментом у руках великої політики, і яка знайшла своє щастя лише тоді, коли остаточно зрадила людину, чиє ім'я колись змушувало тремтіти весь світ. 🏛️
    Like
    Love
    3
    127переглядів
  • #історія #речі #харчі
    Сендвіч: Кулінарний шедевр, народжений в гральному домі 🥪
    Сьогодні сендвіч — це найпопулярніша швидка їжа у світі, яку можна знайти і в рюкзаку школяра, і в дорогому ресторані. Але його назва — це не просто слово, а титул англійського лорда, який дуже не любив відволікатися від хобі.

    🃏 Азарт лорда Сендвіча

    Джон Монтегю, 4-й граф Сендвіч, був відомим британським політиком XVIII століття, але в історію він увійшов завдяки своїй пристрасті до картярських ігор. Легенда свідчить, що під час чергового запеклого раунду, який тривав 24 години, граф зголоднів.
    Він наказав слузі принести йому шматок яловичини, затиснутий між двома скибками підсмаженого хліба. Чому саме так?
    Граф міг їсти однією рукою.
    Хліб не давав пальцям забруднитися жиром, а отже, карти залишалися чистими.

    🎩 "Те саме, що у Сендвіча!"

    Друзі-аристократи, що сиділи за столом, оцінили зручність і почали замовляти офіціанту: «Мені те саме, що у Сендвіча!». Так назва титулу стала назвою страви. Перша письмова згадка про слово "сендвіч" з'явилася в щоденнику історика Едварда Гіббона у 1762 році, де він описував, як джентльмени в клубі їдять "трохи холодного м'яса або сендвіч".

    🌍 Глобальна експансія

    Довгий час сендвіч вважався їжею для чоловічих компаній та нічних посиденьок. У високе товариство та на жіночі чаювання він потрапив лише в XIX столітті, ставши витонченим «чайним сендвічем» з огірком та без скоринки.
    Згодом кожна країна створила свій варіант:
    В Італії — паніні.
    У Франції — крок-месьє.
    У США — легендарний клубний сендвіч та бургер (який технічно також є сендвічем).

    🥪 Ефект сендвіча

    Цей винахід настільки вплинув на культуру, що термін «сендвіч» почали використовувати в психології (метод критики «похвала-зауваження-похвала»), в будівництві (сендвіч-панелі) та навіть у геології.
    #історія #речі #харчі Сендвіч: Кулінарний шедевр, народжений в гральному домі 🥪 Сьогодні сендвіч — це найпопулярніша швидка їжа у світі, яку можна знайти і в рюкзаку школяра, і в дорогому ресторані. Але його назва — це не просто слово, а титул англійського лорда, який дуже не любив відволікатися від хобі. 🃏 Азарт лорда Сендвіча Джон Монтегю, 4-й граф Сендвіч, був відомим британським політиком XVIII століття, але в історію він увійшов завдяки своїй пристрасті до картярських ігор. Легенда свідчить, що під час чергового запеклого раунду, який тривав 24 години, граф зголоднів. Він наказав слузі принести йому шматок яловичини, затиснутий між двома скибками підсмаженого хліба. Чому саме так? Граф міг їсти однією рукою. Хліб не давав пальцям забруднитися жиром, а отже, карти залишалися чистими. 🎩 "Те саме, що у Сендвіча!" Друзі-аристократи, що сиділи за столом, оцінили зручність і почали замовляти офіціанту: «Мені те саме, що у Сендвіча!». Так назва титулу стала назвою страви. Перша письмова згадка про слово "сендвіч" з'явилася в щоденнику історика Едварда Гіббона у 1762 році, де він описував, як джентльмени в клубі їдять "трохи холодного м'яса або сендвіч". 🌍 Глобальна експансія Довгий час сендвіч вважався їжею для чоловічих компаній та нічних посиденьок. У високе товариство та на жіночі чаювання він потрапив лише в XIX столітті, ставши витонченим «чайним сендвічем» з огірком та без скоринки. Згодом кожна країна створила свій варіант: В Італії — паніні. У Франції — крок-месьє. У США — легендарний клубний сендвіч та бургер (який технічно також є сендвічем). 🥪 Ефект сендвіча Цей винахід настільки вплинув на культуру, що термін «сендвіч» почали використовувати в психології (метод критики «похвала-зауваження-похвала»), в будівництві (сендвіч-панелі) та навіть у геології.
    Like
    1
    156переглядів
Більше результатів