#поезія
З колишніх осеней...
Наснилась Осінь, руда панянка.
В широкім брилі з квіткaми руж.
У неї сукня в дрібну крапàнку,
вуста звабливі, зі смàком груш.
У неї коси -- морквяний спалах,
відтінок міді і шал пожеж.
У неї погляд листків опалих
і усміх сонця... Так-так, авжеж!
Вона, як фея, з казок дитячих,
чаклує мжичку, щоб на гриби.
По гривах пестить вітрів ледачих,
щоб в диких танцях листки жили.
Вона золòтить ранетам щоки,
корицю сипле в горнятко кави.
І крàде літо, як ті сороки,
що цуплять перстні в важких оправах
собі до сховку... Тo -- пані Осінь.
Щодень інакша. Як фея фей.
У неї срібло в рудім волоссі
буває часом , як у людей...
Наснилась Осінь...
Людмила Галінська
Може, осінь оця -- особлива?
Скільки їх у моєму житті ?
Кожна -- рідна. І в них я -- щаслива.
Як люблю я ці дні золоті.
Все багряне, руде і пахуче,
Кожен день -- як веснянка на носі...
Ці тумани, ажурно- тягучі,
І берези, такі довгокосі...
І каштани , -- малі антистреси,
І горіхи, --- вороняче щастя.
Пишні айстри, ще ті, баронеси.
Виногоади, як давнє причастя.
Запах ранків. І сиві морози.
І зайцІ', що от-от змінять шуби.
Гарбузи, що лежать при дорозі.
Перший дим із старенької груби.
Я все те кожен рік так чекаю.
Може, я вся із осені родом ?
Кожен раз у скарбничку складаю,
І у серці тримаю. Під кодом...
Людмила Галінська
З колишніх осеней...
Наснилась Осінь, руда панянка.
В широкім брилі з квіткaми руж.
У неї сукня в дрібну крапàнку,
вуста звабливі, зі смàком груш.
У неї коси -- морквяний спалах,
відтінок міді і шал пожеж.
У неї погляд листків опалих
і усміх сонця... Так-так, авжеж!
Вона, як фея, з казок дитячих,
чаклує мжичку, щоб на гриби.
По гривах пестить вітрів ледачих,
щоб в диких танцях листки жили.
Вона золòтить ранетам щоки,
корицю сипле в горнятко кави.
І крàде літо, як ті сороки,
що цуплять перстні в важких оправах
собі до сховку... Тo -- пані Осінь.
Щодень інакша. Як фея фей.
У неї срібло в рудім волоссі
буває часом , як у людей...
Наснилась Осінь...
Людмила Галінська
Може, осінь оця -- особлива?
Скільки їх у моєму житті ?
Кожна -- рідна. І в них я -- щаслива.
Як люблю я ці дні золоті.
Все багряне, руде і пахуче,
Кожен день -- як веснянка на носі...
Ці тумани, ажурно- тягучі,
І берези, такі довгокосі...
І каштани , -- малі антистреси,
І горіхи, --- вороняче щастя.
Пишні айстри, ще ті, баронеси.
Виногоади, як давнє причастя.
Запах ранків. І сиві морози.
І зайцІ', що от-от змінять шуби.
Гарбузи, що лежать при дорозі.
Перший дим із старенької груби.
Я все те кожен рік так чекаю.
Може, я вся із осені родом ?
Кожен раз у скарбничку складаю,
І у серці тримаю. Під кодом...
Людмила Галінська
#поезія
З колишніх осеней...
Наснилась Осінь, руда панянка.
В широкім брилі з квіткaми руж.
У неї сукня в дрібну крапàнку,
вуста звабливі, зі смàком груш.
У неї коси -- морквяний спалах,
відтінок міді і шал пожеж.
У неї погляд листків опалих
і усміх сонця... Так-так, авжеж!
Вона, як фея, з казок дитячих,
чаклує мжичку, щоб на гриби.
По гривах пестить вітрів ледачих,
щоб в диких танцях листки жили.
Вона золòтить ранетам щоки,
корицю сипле в горнятко кави.
І крàде літо, як ті сороки,
що цуплять перстні в важких оправах
собі до сховку... Тo -- пані Осінь.
Щодень інакша. Як фея фей.
У неї срібло в рудім волоссі
буває часом , як у людей...
Наснилась Осінь...
Людмила Галінська
Може, осінь оця -- особлива?
Скільки їх у моєму житті ?
Кожна -- рідна. І в них я -- щаслива.
Як люблю я ці дні золоті.
Все багряне, руде і пахуче,
Кожен день -- як веснянка на носі...
Ці тумани, ажурно- тягучі,
І берези, такі довгокосі...
І каштани , -- малі антистреси,
І горіхи, --- вороняче щастя.
Пишні айстри, ще ті, баронеси.
Виногоади, як давнє причастя.
Запах ранків. І сиві морози.
І зайцІ', що от-от змінять шуби.
Гарбузи, що лежать при дорозі.
Перший дим із старенької груби.
Я все те кожен рік так чекаю.
Може, я вся із осені родом ?
Кожен раз у скарбничку складаю,
І у серці тримаю. Під кодом...
Людмила Галінська
342переглядів