#ШІ #ліричний_нарис Акцент рудої осені Я дихаю охрою. Не легенями, ні, я дихаю нею самою душею, кожною фіброю вразливого, іноді надто чутливого нутра, яке чомусь вирішило бути судиною для мистецтва. Осінь – це не просто зміна календаря, це оголення. Це час, коли світ скидає літні, крикливі, надто насичені маски, і залишається зі мною наодинці, тихий, вологий, вкритий мідною патиною і присмаком ледь помітної, але неминучої втрати. Літо – це галас, це сонячний удар, що притупляє гостроту сприйняття, це буйство, яке не потребує мого втручання. Воно існує самодостатньо. А от осінь... Осінь – це завжди запрошення до діалогу, шепіт, який вимагає не просто уваги, а співучасті. Вона провокує мене на глибину, змушує рукав мого сірого светра бруднитися фарбою, а пальці – тремтіти від надміру відтінків, які раніше здавалися мені неіснуючими. Цей період, від першого жовтого листа, що прилипає до мокрого асфальту, до першого морозу, що стискає землю в крижаних обіймах, є моєю справжньою майстернею. Мене цікавить не краса, а смак. Смак сирої землі, присмак старого, але затишного, присмак тіні, що стала довшою і драматичнішою. Моя вразливість у цей час – це не слабкість, це інструмент, що загострюється, як лезо ножа. Я починаю бачити не просто колір, а його історію, не просто світло, а його меланхолійну філософію. Я стаю не художником, а перекладачем цієї сезонної туги і краси. Я вийшов із майстерні з відчуттям незавершеності. Полотно на мольберті – біле, наче саван, що чекає на душу. Я прагнув цього року чогось іншого, ніж типового осіннього пейзажу. Мені не потрібен був черговий «золотий парк». Мені потрібен був акцент, точка, що конденсує всю цю велику й повільну скорботу та ніжність осені в один погляд, в один силует. Я пройшовся міськими вулицями, подихав холодною вихлопною сумішшю і вологою. Величні, але порожні парки, де листя падає з очікуваною драматичністю, не дали мені потрібного імпульсу. Вони були занадто правильні, занадто багато говорили про себе. Я повернувся до свого двору, до сірої, типової багатоповерхівки, де навіть старі радянські гойдалки виглядали знесилено. І тут, серед цього бетону, потворних графіті та припаркованих авто, я спіткнувся. Я спіткнувся об тишу. Тиша, яка була не порожнечею, а очікуванням. На ланцюгах скрипучої дитячої гойдалки, якій давно час на ремонт, сиділа Вона. Незнайомка, років, мабуть, двадцяти п'яти. Вона не просто сиділа, вона була частиною цього двору, і водночас, його повним запереченням. Її руде волосся, не яскраво-вогняне, а приглушене, як окислена мідь, спадало на плечі, що потонули у безрозмірному, пухкому светрі кольору старої троянди. Цей светр на її тендітній фігурі був метафорою самої осені: велика, тепла, але така вразлива. Вона читала. Книга була товстою, її палітурка – невизначено-темною. Її обличчя, схилене над текстом, було чистим і замисленим, а ледь помітна посмішка чи тінь суму в кутиках губ робила її замріяним меланхолійним янголом осені. Вона не дивилася навколо, не помічала світу. Вона була у своєму тексті, на своїй гойдалці, в оточенні голого гілля та потьмянілих фарб. Вона була Акцентом. Тим єдиним, гострим і ніжним мазком, що міг урівноважити всю цю сірість і зневіру міського ландшафту. Мене вдарило усвідомлення: ось моя осінь. Вона не в лісах, а в погляді цієї дівчини, у поєднанні її рудого волосся з холодною сталевою гойдалкою. Це було не природне, а людське, емоційне багряне. Я кинувся назад. Не за фотоапаратом, а за мольбертом, за фарбами. Я знав, що це буде портрет, але це буде й пейзаж. Не просто обличчя, а обличчя, обрамлене осіннім двором, що стає емоційним тлом. Я обрав найшвидшу техніку, щоб вловити момент, поки вона не зникла, не встала, не підвела очей. Полотно, що чекало на мене, було швидко прикріплене до мольберта. У мене не було часу на етюди, на вивірене змішування фарб. Все робилося інтуїтивно, на смак. Гостре відчуття міді, що я відчував, стало для мене кольором її волосся. Я змішав умбру палену з карміном і краплиною жовтої охри. Це був колір, що жив, а не просто існував. Її светр – суміш сірого Пейна з ультрамарином та титановими білилами, щоб надати цій об'ємній тканині відчуття пухкої м'якості, тієї самої, яка здавалася мені прихистком від вітру. Я працював, як одержимий. Пензель вів мене. Я більше не думав про композицію, я її відчував. Руде волосся, що вловлювало останнє тепле світло дня, ставало моїм центром, моїм єдиним джерелом тепла на полотні. Я кидав тіні на обличчя, використовуючи найтонші відтінки фіолетового, щоб підкреслити меланхолію, що читалася в її спокої. Я малював не риси обличчя, а її замріяність, її відстороненість, її тендітну, але сильну присутність. Кожен мазок був шепотом, спробою зафіксувати цю випадковість, цю ідеально-недосконалу гармонію. Її рука, що тримає книгу, здавалася такою легкою і витонченою, немов пташине крило. Навколо неї я створював розмитий фон: сірі стіни будинку ставали простором, що поглинав звук, а гойдалка – віссю, навколо якої оберталася моя увага. Це не була картина, це було осіннє зізнання, переведене на мову олії. Я відчував, як внутрішня напруга, що стискала мене тижнями, повільно витікає через кінчик пензля, залишаючи мене порожнім, але неймовірно наповненим. Вона не підвела голови. Вона продовжувала читати. Вона дозволила мені, не знаючи того, висловити себе. Останній, ледь помітний мазок на обкладинці книги, що надавав їй матовості. Я відступив. Це було готово. Не ідеально, але правдиво. Я відчув, як серце починає битися сильніше, знову повертаючись до ритму реального світу. Вона сиділа все там же. Я обережно зняв полотно. Вирішив підійти. Це був акт, що вимагав від мене більшої сміливості, ніж тижнева робота. Підійшов повільно, з полотном у руці, і відчув себе не художником, а підлітком, що соромиться. – Вибачте, що перериваю... – голос мій прозвучав незграбно, майже сором’язливо. – Я... Я не міг не... Вона нарешті підняла очі. Її погляд був чистий, без тіні роздратування, лише легке збентеження. Вона поклала книгу. – Не могли що? – запитала вона тихо, але без подиву. Я мовчки простягнув їй полотно. Портрет. Її, на цій гойдалці, з цим світлом, що робить її волосся акцентом рудої осені. Вона мовчала довго, дивлячись на картину. На обличчі з’явилася неймовірна гамма емоцій: від здивування до ледь помітної, ніжної усмішки. Здавалося, вона вперше побачила себе через мої гострі, осінні відчуття. – Це... це справді я? – прошепотіла вона. – Вибачте, я навіть не помітила. Але чому... чому ви... – Ви – ідеальна осінь, – просто сказав я, відчуваючи, як обличчя спалахує рум’янцем. – Ви не в парку, а тут, у цій сірості, і це зробило вашу присутність... нестерпно важливою. Це ваш портрет на фоні осіннього міста. Хотів би подарувати. Вона кивнула, збентежено, але щиро. – Я згодна, звичайно. Це найкращий комплімент, який я коли-небудь отримувала. Ми поговорили недовго, про книги, про світло, про те, як швидко минає вересень. Її голос був низьким, як мелодія, що грає на скрипці в тумані. Я не питав імені, вона не питала мого. Це було неважливо. Важливо було те, що творчість завершилася актом дарування, актом людського зв'язку. Я розвернувся і пішов. Йшов додому з порожніми руками, але з наповненою до країв душею. Це був той самий творчий комфорт, якого я прагнув – відчуття, що ти щойно переклав шепіт Всесвіту на мову, яку зрозуміла інша людина. Осінь дала мені не тільки натхнення, а й історію. І цю історію я віддав її власниці. Тепер полотно житиме там, де воно й народилося – у чиїйсь тендітній реальності. А я залишився з гострим смаком цього моменту. І цього мені достатньо.

👻 Хеловінський тиждень починається! Що спільного між моторошним Сайлент Гіллом та реальним містом-привидом Централія? Це місто у Пенсільванії зникло з мап, перетворившись на покинуту пустку через підземну вугільну пожежу, яка палає там вже 63 роки. Це ідеальна основа для культової горор-історії, яка лягла в основу однойменного фільму. 🤯 Але що вражає найбільше? Пожежу, яка розгорілася під містом, інженер пропонував загасити лише за $175 [14:32] (за сьогоднішніми мірками — трохи більше $1800), але місцева влада відмовилася! Натомість, на невдалі спроби зупинити вогонь були витрачені десятки мільйонів доларів, щоб зрештою визнати поразку [25:01]! ❓ Чи дійсно трагедія Централії стала натхненням для містичного Сайлент Гілла? І чому єдина будівля, яка вціліла і досі працює серед цього пекла, — це Українська Греко-Католицька Церква [31:08]? Дізнайтеся, як вигадане переплелося з реальною трагедією, і наскільки моторошними можуть бути справжні історії. Дивіться нове відео від каналу яновська про географію: http://www.youtube.com/watch?v=hR_ct6haWds

🇺🇦Національний олімпійський комітет України на чолі з Вадимом Гутцайтом щиро вітає дворазову срібну призерку Олімпійських ігор з веслування на байдарках і каное Анастасію Рибачок та її чоловіка, чемпіона світу з веслування на байдарках і каное, Андрія Рибачка з народженням донечки!👼 Ця радісна подія стала ще одним світлим і зворушливим моментом у житті чудової спортивної родини. Бажаємо новонародженій донечці міцного здоров’я, щасливого і безтурботного дитинства, а її батькам — гармонії, натхнення, радості від батьківства та тепла у родинному колі🥰 Нехай любов, підтримка та щирі емоції завжди супроводжують вашу родину, а кожен день дарує нові щасливі миті💙💛 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

#поезія Тиху бесіду чую: говорить природа, Розмовляє з дощем, котрий всюди шумить. По-осінньому чутна її прохолода, Навіть спокій незвичний помітив в цю мить. Стала світу відчутна сезонна первинність, Та, від котрої тепло у грудях стає. Дивовижна краса і чарівна невинність, Та, що барвами осені так виграє. …І завмер зупинившись, промовив: «Люблю, Вам спасибі за все і за Вашу присутність, За натхнення, яке в Вас постійно ловлю, У якому захована вся моя сутність». Сергій Ущапівський

⚡️🇺🇦Олімпійська родина на чолі з президентом Вадимом Гутцайтом щиро вітає з Днем народження Георгія Зантарая! Сьогодні свій День народження святкує чемпіон світу з дзюдо, голова Комісії атлетів Національного олімпійського комітету України — Георгій Зантарая!🎉 🥋Георгій — один із найвідоміших українських дзюдоїстів, який прославив нашу країну на міжнародній арені, ставши першим чемпіоном світу в історії України. Сьогодні він продовжує працювати задля розвитку спорту, підтримуючи ініціативи атлетів і відстоюючи їхні інтереси в межах олімпійського руху🤝 Бажаємо міцного здоров’я, гарного настрою, натхнення та успіхів у всіх справах! Нехай кожен день приносить нові можливості, підтримку близьких, а також задоволення від реалізації всіх планів та задумів!💙💛 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

#поезія Краплини радості стікають із небес - І дощ змиває всі земні печалі. Який ошатний цей жовтневий полонез! Ось, листя золотого пекторалі Вінчають крони у парку дерев. Немов у храмі, вечір цей у парку. Хоч час спокійно все своє бере, Та дощова маленька хмарка Змиває ніжно болі і жалі, Які навіяла осіння прохолода. Лежить опале листя на землі - У осені є неймовірна врода: Прощати, відпускати, берегти Так ніжно і яскраво. Часоплином Лети, листочку в радісні світи, Даруючи натхнення нам хвилини...

КЗ КОР Центр олімпійської підготовки Броварська легкоатлетка Людмила ОЛЯНОВСЬКА перемогла на Чемпіонаті України зі спортивної ходьби! Сьогодні, 18 жовтня, в Івано-Франківську відбувся Чемпіонат України з легкої атлетики зі спортивної ходьби з марафону та півмарафону серед дорослих та молоді, в рамках якого пройшли також командний чемпіонат України зі спортивної ходьби серед команд закладів фізичної культур і спорту і XXIX всеукраїнські змагання зі спортивної ходьби “Вечірній Івано-Франківськ”. Згідно з рішенням Ради Всесвітньої легкої атлетики з 1 січня 2026 року замість 20 кілометрів атлети й атлетки долатимуть напівмарафонську дистанцію (21,0975 км), а замість 35 – марафонську (42,195 км). Таке рішення пов’язане з підвищенням привабливості цього виду спорту. Тож сьогодні на чемпіонаті України спортсмени й спорсменки вже теж змагалися на оновлених дистанціях. Серед жінок на дистанції 21,0975 км впевнено перемогла Людмила ОЛЯНОВСЬКА (1.36:03 год), випередивши найближчу суперницю більш як на півтори хвилини. Вітаємо Людмилу з перемогою та черговим доказом її лідерства серед українських скороходок! Бажаємо натхнення до нових звершень та нових яскравих перемог у майбутньому! #спорт #спорт_sports #Brovary_sport #Броварський_спорт @Brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Вітаю вас дорогі жінки з Міжнародним днем жіночого щастя! 😊 Бажаю, щоб кожен ваш день був сповнений теплом, усмішками та радісними моментами. Нехай у серці палахкотить віра, у душі — спокій, а довкола — люди, які підтримують і надихають. Нехай здійсняться всі ваші найпотаємніші мрії, нехай щастя буде вашою вірною супутницею, а любов — джерелом сили й натхнення.

#поезія Привіт, ти так довго копаєш рови... Цей холод нам личить зустріти у парі, Подалі від натовпу й гамірних барів, Ось тут, де лисичка росте й боровик. Наш ліс захищаєш від злих ворогів, Лютіших за вовка й ведмедя у хащах. В кишені у тебе - камінчик і праща, У серці - нескореність, втома і гнів. А ще там для мене - шматочок тепла, Так схожий на скибочку жовтого сиру. Ти щастя сюди притягнув на буксирі, Мене загорнувши у латаний плащ. Та казка осіння тремтить у журбі - Бо в лісі рясніє могилами цвинтар, Щохвилі зникає чиясь половинка, І листя лягає, вкриваючи біль. Натхнення згасає всередині нас, Його можна тільки узяти від когось: Від сонця, від птаха, від вітру, від Бога, Від мене... Кохати даруй собі час! Замшілий, два роки не голений гном... Міняй на штани свої зношені шорти, Випльовуй в калюжу пожований жовтень І пий мене із гарбузовим вином.🧡 Наталія Меленишин

Привіт) Немає натхнення, здається зловила осінню депресію. На фото одна з моїм давніх робіт, що досі є однією з моїх улюблених силянок. Можливий повтор під замовлення, в інших кольорах. Ціна 900 грн. #biserok_anita #бісероплетіння #beading #beadingtutorial #beadingjewelry #силянка #силянказбісеру #збісеру #handmade #handmadeuk #купуйукраїнське #подарунок #прикрасизбісеру #прикрасиукраїна #handmadeuk #подарунок #бісероплетінняприкраси