Жовтий рівень

Було, пройшло,...
Кудись пішло,
пошкандибало літо,
Забувши парасольку на межі.
І небо стало жовтим і сердитим,
І вітер щось нашіптує в душі.

Жовтневий день поволі осідає,
На мокрий дах, на стомлені сади.
А сонце крізь тумани позирає,
Немов не знає, де знайти сліди.

Вже ранок пахне димом і дощами,
Вже вечір рано стукає в вікно.
І хмари пропливають табунами,
Немов кіно, якого й не було.

Та що нам до похмурої погоди,
До мокрих лавок, холоду й дощу?
У жовтні теж бувають епізоди,
Заякі літу дякувать мушу́.

Бо жовтий рівень — зовсім не тривога,
Не знак біди, не вирок для тепла.
Це осені неспішна перемога,
Що літо непомітно відвела.

І хай собі шканди́бає за обрій,
Хай листя пише жовті письмена, —
Допоки світ на диво ще хоробрий,
У кожній осені живе нова весна.

Вы — Вика и Натаха, расцвет и красота,
Но только заблудилась где-то мечта.
Легко и беспечно порхаете вы,
Не зная, чем полнятся слухи и сны.
Лёгкие связи и шумовой хмель —
Не лучшая в жизни, поверьте, мишень.
Красивы, молоды, свежи, как весна,
Зачем же менять себя на гроши без сна?
Оставьте дела, что швыряют во тьму,
Не стройте упрёков и сплетен тюрьму.
Пора оглянуться, свой выбор пересмотреть,
Чтоб потом о поступках своих не жалеть.

Українська тенісистка🤩 Марта Костюк відвідала показ TOM FORD весна/літо 2027 у межах Тижня моди в Парижі, який відбувся 30 вересня на Вандомській площі
#tennis #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Серед шумних доріг і тривожних століть, Де летять у нікуди зорі й хмари у світ, Я знайшов те єдине, що серце трима, Без чого і сонце — не сонце, зима — не зима.

Твої очі — як тиха і зоряна ніч, Де зникають тривоги і геть зникає біч. Усміх твій — наче спалах у темній путі, Найрідніша людина на цій висоті.

Таня, сонце моє, моя вічна весна, Ти у серці одна, лиш для мене одна. Серед тисяч облич і мінливих доріг Я тебе віднайти на планеті зумів.

Ти найкраща у світі, у кожній хвилині, У твоїй доброті і у кожній думці нині. Навіть якщо навколо бушує гроза, Я торкнуся рукою, щоб зникла сльоза.

Я кохаю тебе — і у тиші ночній, І у кожній важкій та нездійсненній мрії. Ти — мій якір у бурі, мій світ і причал, Все, що доля дала і що Бог дарував.

Хай летять роки й вічно горить та земля, Де звучить твоє ім'я і моя сторінка жива. Ти — найкраща, єдина, моя половина, Моя вічна любов, моя світла дівчина.

ГЛИБИНА КРАСИ

Щоб постійно хід мій був прямий,
Я шукаю промінь у пітьмі,
Тут проляжуть сонячні шляхи.

Не згасають сили у мені,
Холод вкриє випалений тил,
Проростають квіти на землі.

З чимось гарним я тепер на "ти",
Змиє дощ тривогу та печаль,
Ще розквітнуть квіти та сади.

Тайну криє затишна весна.
Тільки той, хто бачить глибину,
В холод відчуває мить тепла.

Я пройду крізь тугу цю лиху,
Щоб зустріти диво у житті,
Зупиню зневіру і вину.

Чистий блиск палає в вишині,
Світло сяє в краплі від дощу.
Гарне все, якщо усі живі.

Знову дні розкрили свій кожух
І красою сповнена Земля,
Кожна хвиля знає цю пору.

Гарне все, якщо це не брехня.

Мирослав Манюк
07.09.2026

ГРАНІТ

Залишився у грудях застиглий граніт,
Де раніше палала гаряча весна,
А тепер розростаються рани малі.

Забирає тепло суховію межа
І згасає вогонь у глибокій імлі,
Бо скінчилася казка та зникла мета.

Не помітні віднині пейзажі німі,
Не повернеться щирість у зимне житло,
Де замкнулися двері на штаби дрібні.

Назавжди розтеклося сердечне вино,
Висипається попіл на зблідлу траву,
Помінялися рими, а з ними й письмо.

Я дивлюся крізь морок в життєвім саду,
Та не бачу й краплини колишніх надій,
Бо рядки про кохання уже не скажу.

Зупинилися ми, де стояли самі,
Де відходять пригадки у сніжний туман,
А у грудях з'являється знову граніт.

Де ласкавість, що з нами постійно була?
Нам розплавити треба сердечний тягар,
Що заліг камінцем як покірний слуга.

Треба жити в коханні без цього ярма.

Мирослав Манюк
05.09.2026

Доброго тихого ранку і дня. 🌹 Посміхайся і вір, все ще буде, і любов і весна. .Хай Надія наповнює груди, бо рятує в житті лише вона 💙💛💙💛❤️❤️❤️❤️❤️💙💛💙💛🌺

ЗИМА, ВЕСНА І ВОРІЖЕНЬКИ

Зима з весною обняли́сь
Й оби́дві стали чаклувати,
До чарів давніх удали́сь,
Щоб вражу силу відігнати.

Аби позбутися орди,
Аби позбутись воріженьків,
Щоб не прино́сили біди́
Для українців і для неньки.

Зима й весна – це дві сестри,
Які у змові чаклували,
Їм підкорялися вітри
Й водою землю напували.

Щоб воріженьки не пройшли,
І нашу землю не топтали,
І з бульболенду не зайшли
Та українців не вбивали.

Тому́ зима й весна за нас,
За нашу з вами перемогу,
Аби прийшов звитяги час
Й закрив для ворога дорогу.

Морози люті і дощі,
Щоб помогли орду здолати,
Бо в нас – найкращії бійці,
Про це у світі мають знати.

21.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1066053

ДЕ ТЕТЯНКА ТАМ ЗАВЖДИ ВЕСНА І ЛІТО НА ДУШІ. ОДНА ДОБРОТА.

КОНЦТАБІРНА ЕМАНАЦІЯ
На колючім дроті
молоді роки висять
етюдами.
Вмирає стара весна.
Ранки прелюдами
відкривають ширму дня.
В таборі повінь
брукв’яного запаху.
П’ють його губи
барачних дверей.
Над табором
горить Венера,
чекає замучених душ.
Зловісно перегукується варта.
Розстріляний мозок
висох на колючім дроті.
У ньому вмерла
тайна буття.
Сичать колючі терни дроту.
Тут розстріляли еврику давно.
Пахнуть сечею нари,
а тіло воском.
Десять тисяч сердець не спить,
крові просять.
Ніч іде м’яко і швидко,
день буде пражним і довгим.
Снилась мати молодою,
мила коси у Десні.
Беззахисна Україно!
Ніч розливає смалятину,
то діти твої горять у топках.
Рідна хата далека й недосяжна.
Одні хмари вільні в цьому світі.
Худеньке тіло хоче хмаркою стати,
пробує злетіти — не може,
ще є вага.
1954 Григорій Сагайдак