Український військовий Дмитро Дьомшин описав, як місто поступово вмирає, коли фронт підходить ближче: 📍Фаза 1 — 50–70 км: Місто живе, приїжджають тилові частини, гроші йдуть у бізнес. Крамниці, кафе, СТО, «Нова пошта» гудуть. Останній подих нормального життя. 📍Фаза 2 — 35–40 км: Тил від’їжджає, приходять бойові частини. Великі мережі йдуть, лишаються місцеві магазини. Ціни ростуть, корупція квітне, влада «облагороджує» місто: фарбує розмітку, саджає квіти, ремонтує школи, де вже ніхто не навчається. 📍Фаза 3 — 15–20 км: Частіші удари, FPV-дрони на вулицях. Люди масово виїжджають, лишаються пенсіонери та відчайдухи. Магазини закриваються, бази військових відсуваються ~10 км. 📍Фаза 4 — 5–10 км: Місто нищиться КАБами, РСЗВ, артилерією. Волонтери й поліція евакуйовують залишків цивільного населення. 📍Фаза 5 — вуличні бої: Противник заходить у місто, ховається в руїнах. Фронт рухається туди-сюди, руйнуючи будинки та інфраструктуру. 📍Фаза 6 — окупація: Ворог облаштовує логістичний центр у руїнах. Наші авіаудари, артилерія та РСЗВ нищать залишки. 📍Фаза 7 — відхід фронту: Місто «відносно безпечне», але фактично нежиттєздатне: немає житла, води, газу, електрики. Єдиний «заробіток» — збір металобрухту, що може вибухнути в руках. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

Свято приємних несподіванок 26 жовтня в різних країнах світу відзначають Свято приємних несподіванок (Pleasant Surprise Day). Історія створення події Свято має неофіційний характер, не є державним, національним або міжнародним. Також достеменно невідома історія виникнення події. Вважається, що свято запропонував хтось із користувачів онлайн-простору, але автор побажав залишитися невідомим. Як відзначають Свято приємних несподіванок? Pleasant Surprise Day придумали для того, щоб створювати гарний настрій, дарувати подарунки, допомагати оточуючим людям. Святкування можна проводити в будь-якому форматі, адже приємні сюрпризи подобаються всім. Це може бути недорогий подарунок, наприклад, ласощі для колеги, неочікувані квіти для мами, сотні повітряних кульок для коханої, квиток до цирку для дитини або несподівана допомога сусідам. Головне, щоб людина посміхнулася, бо в житті, повному стресів, не вистачає простих радощів.

#поезія #мистецтво ЖОРЖИНА Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся — стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, в Берліні звав, Донесли йому вітровії Цвіт жоржини в настоях трав. Дядьку! Дядьку! Назад нестримно! Місяць з неба кида весло… Здрастуй, здрастуй, моя жоржино І вербове моє село!.. Сієм зерно із патронташа, Б'ємо в крокву навіки цвях. Кулеметную юність нашу Поховаємо в пшеницях… Літо, літо… за літом збіглим Червоніють горошком стежини. Малиновеє плаття жоржини Заполохане вітром білим, Заполохане вітром в полі, Заполохане дядька горем… Він до неї іде поволі, Ніжні квіти жоржини горне… Ой жоржино, моя жоржино, Доки в полі тобі стояти? Йдем на люди, ідем до хати, Проведи нас, вузька стежино!.. В полі вітер шука порожнини, Котить небом Чумацький Віз… Дзвонять дядькові всі стежини, Щоб Європу сюди приніс. Щоб Європа її благала Йти із дядьком в своє село, Щоб жоржину оберігала, Майбуття щоб до неї йшло… Крізь конґреси великодушні, Крізь братерство, і світ, і тьму Слуха дядько в тиші конюшні, Як жоржина шумить йому… В тому шумі — минуле дядька: Червоніла капусти грядка, Чад Європи на видноколі, І жоржина-дружина в полі. 1956 Микола Вінграновський Живопис - Анастасія Литвин

Для Вас ці ніжні квіти. Хай вони Вас надихають і підіймають гарний настрій на цілий день.

#поезія Була гроза, і грім гримів, Він так любив гриміти, Що аж тремтів, що аж горів На трави і на квіти. Грім жив у хмарі, і згори Він бачив, хто що хоче: Налив грозою грім яри, Умив озерам очі. А потім хмару опустив На сад наш на щасливий І натрусив зі сливи слив, Щоб легше було сливі. Та тут до грому навздогін Заговорила груша: “Трусніть і грушу, дядьку грім, Бо важко мені дуже…” І дядько грім сказав собі: “Потрушу я і грушу. Бо небеса вже голубі Я покидати мушу”. Микола Вінграновський

#Наші_традиції ЧЕРВОНА КАЛИНА - СИМВОЛ УКРАЇНИ Восени після перших заморозків збирають калину. Її ягоди з давніх-давен є оберегом українського народу. Наші пращури колисали дітей у люльці, виготовленій з калинової лози. Згідно з народним повір'ям, завдяки цьому вони виростали гарними та співучими. Також кожну хату намагалися прикрасити гронами калини, щоб у ній панували любов, щастя та здоров'я. В Україні існувала і така традиція: дівчата садили під вікнами калину як символ своєї долі. Білі квіти означали невинність і чистоту, а червоні грона - красу та плодючість. На Русі калину називали весільним деревом. За звичаєм, наречена перед заміжжям дарувала нареченому рушник, розшитий листям і ягодами калини. Ними прикрашали і коровай, а на голову нареченої одягали вінок, у який вплітали калину. Деякі з традицій дійшли до наших днів: сьогодні навіть у великих містах короваї для весіль обов'язково прикрашають калиною. А ще з калини готують наливки, киселі, різні настоянки. Ягода також буде помічна від усіля ких недуг. Калина має сечогінну, антисептичну та в'яжучу дії, сприяє зміцненню імунітету та підвищує рівень гемоглобіну в крові. Важливо! Калину не слід уживати при ішемічній хворобі серця, захворюваннях нирок, а також після інсультів та інфарктів. Не рекомендують її при гіпотонії. З відривного календаря "Український народний календар" за 19 жовтня. -----------

#Наші_традиції ЧЕРВОНА КАЛИНА - СИМВОЛ УКРАЇНИ Восени після перших заморозків збирають калину. Її ягоди з давніх-давен є оберегом українського народу. Наші пращури колисали дітей у люльці, виготовленій з калинової лози. Згідно з народним повір'ям, завдяки цьому вони виростали гарними та співучими. Також кожну хату намагалися прикрасити гронами калини, щоб у ній панували любов, щастя та здоров'я. В Україні існувала і така традиція: дівчата садили під вікнами калину як символ своєї долі. Білі квіти означали невинність і чистоту, а червоні грона - красу та плодючість. На Русі калину називали весільним деревом. За звичаєм, наречена перед заміжжям дарувала нареченому рушник, розшитий листям і ягодами калини. Ними прикрашали і коровай, а на голову нареченої одягали вінок, у який вплітали калину. Деякі з традицій дійшли до наших днів: сьогодні навіть у великих містах короваї для весіль обов'язково прикрашають калиною. А ще з калини готують наливки, киселі, різні настоянки. Ягода також буде помічна від усіля ких недуг. Калина має сечогінну, антисептичну та в'яжучу дії, сприяє зміцненню імунітету та підвищує рівень гемоглобіну в крові. Важливо! Калину не слід уживати при ішемічній хворобі серця, захворюваннях нирок, а також після інсультів та інфарктів. Не рекомендують її при гіпотонії. З відривного календаря "Український народний календар" за 19 жовтня. -----------

#поезія Ти кожній казав, що назавжди поряд, Проте, вічність жодній не обіцяв. Кожною ти грався,  вони піддавались, танули, мліли, хворіли тобою, ловили погляд, дихали через раз... Відрізнялися відмінностями вірностей та цінностей: одна - ліжко, інша - їжа та діти, третя - кава плюс квіти, ще-якась-там - морозиво і шоколад. Романтик ніжний, брутальний казанова, турботливий сім'янин і все невпопад... різні ролі - для різних дружин. Ти гортав всіляких жінок, як гортають ранкову пресу - трохи новин, пліток, кросворд, прогноз погоди, перегони, політичні баталії, трагедії, реклама і некролог. Ти не перебирав, бо закохувався. Наче. Тим паче, кожну робив щасливою, потрібною - до певного моменту, доки ребром не падала монета, нове облизувало вже порожні мольберти, вітер сміх і плач в розпачі розбирав на молекули... Подекуди ти ловив те, що тобі від них усіх було треба до рештку... ломив від кожної... шукав заховане згублене давно... не речі... не сон... не ревнощі... Ти перекладав з кишені - в жменю, в серце, в легені, в думки, в нові нейронні зв'язки. Уривками, драмами, фразами, шматками, клаптями, краплинами, страхами, запахами, зрадами, днями, шрамами, травами, стражданнями, травнями крізь спогадів решето - до давнього... Ти просто колись загубив мене. 28.06.2023 О.Репа.

БУЛО І БУДЕ (Відповідь на коментар С. Терпеливець до вірша «ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ») В нас буде день не з криком, а й теплом, Де діти знову бігатимуть в полі, Де кожен дім наповниться добром, А не тривогою, що б’є по волі. І буде мова, як весняний спів, І буде пісня, як молитва щира, Бо ми – народ, що в бурях не зотлів, Зберіг минуле наше, пам’ять й віру. І буде світло, хоч були́ в пітьмі́, Бо не згорить ніко́ли те, що в серці, І буде мрія, так як буть весні, Все буде чисте, мов вода в джерельці. І буде слово, не зламать його, Що не зламалось, хоч його глушили, Пристали ми до берега свого́, Не зрушили навіть коли нас били. Бо ми – народ, що вміє берегти Не тільки хліб, а й душу і надію, І навіть в морі сліз і темноти Ми не втопили віру нашу й мрію. І буде сад, який посадим ми, Крізь згарища ще проростуть в нім квіти, І буде сміх, народжений дітьми́, Й щасливими зростати будуть діти. І буде хліб не з болю, а й з труда, Що не зламався, хоч земля стогнала, І буде МИР, і нас мине біда. Ми молим, аби днина та настала. Бо ми, як вітер, що немає меж, Як пісня, що не вміє бути в клітці, Ми ті, хто вірить навіть серед веж, Ми – волелюбний нарід, українці. 11.10.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1049441

#сатира #антиутопія Протокол нульової емоції Місто-Мережа, сектор 7, 2077 рік. Світ був ідеально вигладжений, зашліфований до стерильного блиску та позбавлений будь-яких неефективних кутів. Головним законом був "Протокол Оптимального Співжиття", згідно з яким емоції класифікувалися як "Енергетично Неефективні Збудники" і каралися "Корегуванням". У цьому абсолютно бездоганному світі жив Артем К-201 (35 років), оператор відділу "Стабілізації Задоволення" (ВЗЗ). Він мав би бути зразковим "нульовим" громадянином, але природа наділила його даром, який він щодня ховав: живою іронією, що булькала під його зовнішньою маскою. «Черговий робочий день. І знову я тут, щоб рятувати світ від радості й печалі. Я — той, хто вирішує, чи має людина право на внутрішній подих. Якби це не було так абсурдно, я б засміявся», — прошипів Артем у монітор, його очі блищали, хоча м'язи обличчя залишалися нерухомими. Його енергійний, чуттєвий характер вимагав руху, але він був прикутий до стерильного столу. Його робота полягала в обробці заявок від громадян, які випадково проявили будь-яку ненульову емоцію. Він саме закінчив оформлювати штраф за "Несанкціоновану, легку посмішку під час ранкового Смузі-прийому", коли система вибила Аномалію. Заявка: К-989. Сектор 3. Порушення: "Несанкціонований, інтенсивний прояв ностальгічної туги". Суб'єкт: Заявник сам. Артем відчув слабкий, але приємний укол цікавості. «Ого! Самі себе здали. Яка самосвідомість! Це вже тягне на філософський маніфест, а не на штраф. Я б назвав це "Екзистенційним Доносом"», — подумав він, а його внутрішній Емоційний Лічильник (ЕЛ), імплантований у зап'ястя, видав тихий "Пі-і-іп", зафіксувавши мінімальний рівень "Мотиваційної Нецікавості" (тобто, цікавості). Заявником виявилася Лікар Ірина (70 років), колишній фахівець із "Рекультивації Емоційних Спогадів" — фахівець із придушення. Артем вирушив до Сектора 3, відчуваючи небувалий приплив внутрішньої енергії, яка в цьому світі мала бути спрямована лише на обробку бланків. Квартира Ірини була такою ж стерильною, як і його, але на підвіконні, де мала стояти "Оптимізована Ікебана" з пластику, лежав маленький, пожовклий від часу, папірець. «Доброго дня, громадянка Ірина. Я Артем К-201, відділ ВЗЗ. Ваша заявка вимагає Розслідування на предмет Залишкової Душевності. Протокол 5.1», — монотонно проказав Артем, але його очі вивчали Ірину. Вона була спокійною, але в куточках її рота, здавалося, причаїлася... легка гіркота. «Вітаю, Операторе. Я сама його викликала. Я порушила. Я згадала запах польових квітів», — тихо сказала Ірина. — «Вони пахли Теплом. Це — неефективно». Артем скептично підняв брову (мікрорух, який, на щастя, ЕЛ не зафіксував). «Запах? Пані Ірино, ви, як колишній фахівець, знаєте, що квіти були ліквідовані як "алергічний та непередбачуваний біологічний фактор". А запах — це "сенсорна неоптимізована інформація"». Ірина, замість відповіді, простягнула йому той самий пожовклий папірець із дивним, наївним малюнком: схематичним сонцем і чимось незрозумілим, що нагадувало хаотичні плями. «Візьміть. Це Емоційний Вірус. Він несе Колір. Ви не зможете його сканувати». Артем узяв папірець. Його чуттєва натура відчула шорсткість матеріалу, що був не пластиком, а... папером. Цей дотик викликав у нього слабке, несанкціоноване "відчуття цікавості", яке він назвав про себе: "Бажання розгадати цей дурнуватий ребус". Його власний ЕЛ видав гучний "Пі-і-іп!" і зафіксував рівень "Нецікавості" на 2.1%. Перша тріщина. Артем повернувся до ВЗЗ. Він мусив "очистити" свій лічильник, але це призвело до бюрократичного кола пекла. Щоб виправити "цікавість", треба було заповнити "Форму Б-44 про Мотиваційну Нецікавість" у п'яти примірниках. Щоб отримати бланк, потрібен був "Дозвіл на Огляд Неефективних Біологічних Об'єктів" з архіву. Це був ідеальний саркастичний глухий кут, створений системою для придушення будь-якої ініціативи. Начальник, Модуль-Директор (людина, яка замінила більшу частину обличчя на екран із бездоганно "оптимальним графіком"), викликав його. «Операторе К-201. Ваш ЕЛ фіксує нестабільність. Коефіцієнт іронії, навіть внутрішньої, перевищив поріг. Корегування — це не покарання, це підвищення ефективності», — Модуль-Директор говорив голосом синтезатора. «Звісно, Модуль-Директор. Як казав великий філософ: "Якщо щось не працює, треба це зламати, а не оптимізувати"», — відповів Артем з абсолютно кам'яним обличчям. Його внутрішня іронія вихлюпнулася назовні, і ЕЛ знову пискнув на 3.5%. «Ваш гумор неефективний», — констатував Модуль-Директор. «Ні, він надто ефективний, тому і викликає збої у Вашому графіку», — подумав Артем. Керуючись чуттєвістю та енергією, Артем почав свідомо ігнорувати Протокол. Він просидів ніч в архіві, шукаючи, що таке "Квіткове Поле". Він розшифрував малюнок Ірини. Це були координати. Координати покинутого, секретного місця за межами Міста-Мережі — старого фермерського ринку, який влада забула "оптимізувати", бо в їхній логістиці він мав статус "неіснуючого". Вранці Артем викрав службовий монорейковий вагон, залишивши на сидінні записку: "Пішов на корегування в несанкціонованому напрямку". За ним женеться система. Він знайшов ринок. Це був шок. Серед іржавих конструкцій жили "некореговані" люди. Вони вирощували справжні, живі, пахучі польові квіти. Артем підійшов до яскраво-жовтої, нахабної квітки. Він торкнувся її пелюсток своєю чутливою рукою і, вдихнувши, задихнувся від запаху. Це був не просто аромат, це була вибухова інформація, хаос, енергія. Він відчув першу щиру, несанкціоновану емоцію, яку не можна було класифікувати як "задоволення" чи "сум". Це була РАДІСТЬ, що супроводжувалася неконтрольованим, шаленим сміхом. Сканер у його кишені видав фінальний, радісний "Пі-і-і-іп" і вибухнув, ставши символом абсолютного бунту. Артем повернувся до Міста-Мережі, але не один. Він ніс букет польових квітів — справжню, біологічну бомбу. Його оточили Дрони-Корегувальники. З'явився Модуль-Директор. «Операторе К-201, ви зафіксовані як "Критичний Збудник"! Негайно пройдіть Корегування!» — вимагав синтезований голос. Артем, усміхаючись своєю новою, тепер уже зовнішньою усмішкою, підійшов до Директора. Він не боровся. Він зробив іронічний, але щирий уклін і подарував Модулю-Директору квітку. Від надмірної, невідомої біологічної інформації, яку не можна було оцифрувати, та несанкціонованої емоції, що містилася в квітці, екран Модуля-Директора завис. На його бездоганно чорному обличчі-екрані відобразилося лише... схематичне зображення сонця. Система не змогла його покарати. Вона не мала Протоколу для боротьби з Радістю. Артем, Ірина та їхні "некореговані" колеги стали "Невідомим Змінним Фактором". Артем подивився на своїх колишніх, "нульових" колег і сказав, надихаючи їх: "Бачите? Корегування — це не підвищення ефективності. Це просто дуже нудна помилка. Пора її виправляти". Він усміхнувся — його життя набуло несанкціонованого, але ідеального сенсу. І ця чуттєвість була його найбільшою зброєю.