Спочатку я садила такі квіти, як в мене на Донбасі були… Потім площа квітників збільшувалася й збільшувалася кількість та різноманітність квітів! Та ну тааааак… В вересні вже 11 років буде, як я на Полтавщині. Якщо доживу? Й за цих 11 років чого я тільки не садила в садочку й в квітниках! Цікаво одне?:) Як так виходить, що при усіх моїх стараннях та зусиллях квітів та врожаїв зазвичай менше, ніж бурʼянів?:) Ніхто їх не садить?:) Ніхто їх не пестить?:) А вони прррруть, як перелякані!:) Сьогодні обідрала їх навкруги підвальної клумби. Й підвальну клумбу обідрала! Ще б віником по тих доріжках помахати? А ж ні!:) Сил вже ніц немає!:) Ви там як? Цілі?

Незважаючи ні на що. Харків продовжує жити. За стіною працює дриль. Сміття вивозять щодня. Кричать під вікнами діти. Зруйновані будинки ремонтують. Неподалік будинку плавно несе свої води річка Манжосівка. Учора на подвір'ї чувак на мангалі смажив шашлики. Бабусі біля під'їздів вітаються з усіма перехожими, садять квіти та годують товстих лінивих котів. Майстри з ремонту приїжджають точно за часом, роботу виконують бездоганно. Якщо питаєш дорогу, то не лише покажуть, а ще й проводять. Харків'яни, ви титани.

#поезія Кривда У Івася немає тата. Не питайте тільки, чому Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка стука, Є завітне в Івася одно — Хоче він, щоб узяв за руку І повів його тато в кіно. Ну, нехай би смикнув за вухо, Хай нагримав би раз чи два, — Все одно він би тата слухав І ловив би його слова… Раз Івась на толоці грався, Раптом глянув — сусіда йде. — Ти пустуєш тута, — озвався, А тебе дома батько жде… Біг Івасик, немов на свято, І вибрикував, як лоша, І, напевне, була у п’ятах Пелюсткова його душа. На порозі закляк винувато, Але в хаті — мама сама. — Дядько кажуть, приїхав тато, Тільки чому ж його нема?.. Раптом стало Івасю стидно, Раптом хлопець увесь поблід — Догадався, чому єхидно Захіхікав сусіда вслід. Він допізна сидів у коноплях, Мов уперше вступив у гидь, З оченят, від плачу промоклих, Рукавом витирав блакить. А вночі шугонув через грядку, Де сусідів паркан стирчав, Вибив шибку одну з рогатки І додому спати помчав… Бо ж немає тим іншої кари, Хто дотепи свої в іржі Заганяє бездумно в рани, У болючі рани чужі… Василь Симоненко

#поезія МОЇ ТРОЯНДИ Колись посадила троянди на клумбі маленькій своїй. Були вони наче гірлянди, і несли красу свою в світ. Біла троянда - це ніжність, незайманість і чистота. Не знала вона, що є підлість. В уяві - життя без гріха. Це віра в прекрасне майбутнє. Це мрії, надії мої. Це все, що не можна забути, як перше кохання в житті. Чорна і жовта - розлука, коли всі шляхи розійшлись, життєва тривога і мука, що в серці на дні уляглись. Туга за рідним на небі, про тих, що покинули нас. Це ті, що давно вже без тебе, без наших життєвих окрас. Червона троянда кохання... Найкраща вона від усіх. Палкі поцілунки до ранку, і сила любовних утіх. Без квітки цієї не можна свого уявити життя. Нею милується кожен, кохати потрібно щодня. Квітів краса та щоразу зникала безслідно вночі. У когось з'явилася заздрість на пишнії квіти чужі. Хотіли зірвати злі люди, не дивлячись на колючки. Поранивши жадібні руки, не відступа від мети. Їх заздрість засліплює очі, і думають лиш про одне. Як сильно- таки зурочить, щоб щастя минуло тебе. Не довго цвіли ті троянди. Зів'яли у них пелюстки, неначе розбиті гірлянди, все падали й падали вниз. Зірвала з корінням ці квіти, подалі від людських очей. Де ж мені вас всіх подіти від темних і довгих ночей? Тепер ті розкішні троянди в душі я своїй посаджу. Ніхто вже не зірве наряди, по-новому вони зацвітуть. Ніна Кудин

О пів на сьому я вже начебто й виспалася? Й можна було сміливо сунутися у город?:) Вирішила ще трошки полежати, щоб не заважати синочку збиратися на роботу!:) 7:30, 8:00, 8:30!:) Прокидаюся о пів на десяту!!! Ййййййосип голий!:))) Оце я вже поспала, так поспала!!! Слава Україні! Слава ЗСУ! Слава ППО! За можливість спати, як людині з чистою совістю, кріпко!!! Зрозуміло, що у город я вже не пішла? Та там й нема чого особливо звершувати? Де-не-де поодинокі бурʼянці звідкілясь взялися! То я вирішила сьогодні бурхливо фінішувати з сезоном півників!:) Пообстригла всі цурупалки, на яких квіти були! А поруч з ними ж саме зараз троянди буяють? То я й до них дісталася! Стригла ті, що вже відцвіли! Ще шовковицю жерла!:) Як її можна не жерти, коли вона є?:) Ви там як? Цілі?

#квіти

#поезія Тягнеться промінь тендітний, пестить жовтавим листок. Тихо... Оттак, непомітно, перший до осені крок. Ще паперівки зелені, ще цвіркуни молоді. Вишні, звабливо- черлені, крàдуть по клаптиках дні. Ружі зітхають від спеки, гублять пелюстки, як сніг. До осені -- ще далеко... Ще червень гостює всіх. Попèреду ціла повість духмяних, медових днів. І квіти. І трав шовковість. І щирий пташиний спів. Чаї на старій веранді, домашній пиріг з малини. Старече джмелів зітхання над квітами конюшини. Тягучість у прòсторі часу, між небом, понад зіллЯми. Купала, Петрівка, Спаса. І осінь. Поперед нами... Людмила Галінська

#цікаве #природа Мороз може не лише малювати візерунки на склі, а й створювати такі гарні крижані квіти

#жінка #квіти #букет

#мистецтво Квіти на полотнах Ольги Плешкан (1898-1985) 1) Маки 2) Хризантеми